Демографічне старіння населення актуалізує проблему ресоціалізації людей постпенсійного віку. Важливою детермінантою зазначеного процесу є рівень інтелектуального розвитку, який у пізньому віці може трансформуватися як за допомогою формування феномена мудрості, так і зниженням інтелектуальної активності в результаті низки об'єктивних і суб'єктивних причин.

У рамках емпіричного дослідження специфіки інтелектуального розвитку в період геронтогенезу, яке проведено в лабораторії сучасних інформаційних технологій навчання Інституту психології імені Г.С. Костюка НАПН України, розглянуто особливості і ступінь ефективності актуалізації інтелектуального потенціалу людини в період старіння і старості за допомогою таких методів, як: робота у великих і малих групах, самостійна робота людини пізнього віку в умовах віртуального освітнього простору (на сайті дистанційного курсу інтелектуальної підтримки людей похилого віку, розробленої співробітниками лабораторії), результати яких описано нами в науковій літературі [1; 2]. У цій статті представлено матеріали дослідження інтелектуального розвитку людини в завершальний період геронтогенезу в результаті індивідуальної та дистанційної роботи.

Актуальність зазначеної проблеми зумовлена необхідністю створення гармонійного суспільства для представників усіх періодів онтогенезу в нових демографічних умовах розвитку соціуму [3; 4; 5; 6].

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано вирішення даної проблеми та на які опирається автор. Незважаючи на те, що проблема інтелектуального розвитку людини є однією з найбільш досліджуваних у сучасній психологічній науці (Л.І. Анциферова, П.Б. Балтес, Е. Голдберг, М.Л. Смульсон, М.О. Холодна та інші), вона залишається недостатньо вивченою, особливо в частині специфіки інтелектуального розвитку в період геронтогенезу.

Метою статті є ознайомлення з результатами дослідження ефективності оптимізації інтелектуального потенціалу людини в період геронтогенезу в умовах індивідуальної і дистанційної роботи.

Виклад основного матеріалу дослідження

Вибірка учасників цього етапу дослідження становила 35 осіб віком від 82 до 97 років, що мають різний рівень освіти та соціального становища. З них 63 % досліджуваних становили жінки, 37% чоловіки. У процесі дослідження використовували методи тестування, клінічної бесіди, експертних оцінок, авторську методику інтелектуальної підтримки людини в період геронтогенезу, створену на базі освітньої платформи MOODL.

З метою максимального розкриття інтелектуального потенціалу учасників проекту було застосовано методи індивідуальної (24 досліджуваних) і дистанційної (11 досліджуваних) роботи. З тими досліджуваними, які взяли участь у проекті дистанційно, комунікація здійснювалася по телефону внаслідок значної фізичної віддаленості досліджуваних (проживання в передмісті) і відсутності у них засобів комп'ютерної комунікації. Не всі психологічні запити, що надійшли, мали конструктивний характер (на поліпшення пам'яті, уваги, стабілізацію емоційного стану). Низка запитів, як з боку досліджуваних, так і з боку їхнього соціального оточення, були неконструктивними і містили прохання такого характеру: “змінити сина (невістку, дочку.)", “вплинути на бабусю (дідуся), щоб вона (він) поводилися адекватно ситуаціям, що виникають при міжособистісному спілкуванні”, та ін.

За час проведення дослідження було відзначено велику кількість випадків відсутності взаєморозуміння між учасником проекту і його найближчим оточенням, що іноді сприяло відмові від подальшої участі в проекті старої людини. Беручи до уваги той факт, що показники якості інтелектуальної активності є прямим результатом психоемоційного стану досліджуваного, частину роботи було спрямовано на психологічні консультації для досліджуваних з метою виявлення ієрархії проблем. Так, наприклад, деструктивність бажання ряду учасників проекту надати досліднику статус “єдиної людини, яка здатна мене зрозуміти" сприяла активізації роботи, спрямованої на оптимі - зацію метакогнітивної сфери досліджуваних, що в подальшому мало позитивні результати для розвитку 'їхніх когніцій.

У цілому, характеризуючи психологічні особливості учасників умовної групи “дистанційне навчання”, необхідно відзначити ступінь емоційної і/або фізичної ізоляції, яка може бути охарактеризована як соціальна депривація, негативний емоційний фон, поверховий інтерес до проблем своїх близьких або його цілковита відсутність, що було виявлено в результаті клінічних бесід і тестування. Названа специфіка зумовлена цілою низкою причин, серед яких важлива екзистенційна проблема - завершення особистого життя і пов'язана з цим необхідність для старої людини вирішувати складні психологічні проблеми в міру своїх можливостей.

Важливий етап роботи - ознайомлення родичів учасників проекту зі специфічними психологічними особливостями періоду геронтогенезу, що дало можливість у деяких випадках знизити рівень міжосо - бистісної психологічної напруженості в родині і, як наслідок, сприяло бажанню до подальшої реалізації свого потенціалу досліджуваних. Робота з організації активізації інтелектуального потенціалу умовної групи “дистанційне навчання” здійснювалася за допомогою взаємодії дослідника з родичами людей похилого віку. Отримуючи від дослідника матеріали, необхідні для виконання завдань, спрямованих на активізацію психічних функцій (пам'яті, уваги, мислення, уяви), вони передавали їх учасникам проекту, які в подальшому мали можливість, у телефонному режимі, комунікувати з дослідником-консультантом. Такий вид взаємодії має певні переваги перед інтернет-спілкуванням з людьми пізнього віку, оскільки дає можливість за допомогою аудіальної комунікації, зі значним ступенем достовірності оцінити емоційний стан учасника проекту.

Безперечно, позитивним фактором такого методу консультування з метою активізації психічних процесів є необхідність детальної вербалізації досліджуваним всіх етапів виконаної ним роботи, що сприяло значному розвитку вербального інтелекту, згасання якого було відзначено у всіх учасників цієї умовної групи на етапі тестування. Тенденція зниження вербального інтелекту зумовлена як невисоким рівнем соціальних контактів старої людини, так і мізерним за змістом спілкуванням, яке, у випадках з досліджуваними, обмежене необхідними розмовами на теми вітального характеру зі своїми близькими.

З метою оптимізації у досліджуваних орієнтації в просторі, тим досліджуваним, які вели порівняно активний спосіб життя, було запропоновано низку завдань, серед яких, наприклад, змінювати маршрут від будинку до магазину, аптеки тощо і в подальших телефонних сеансах спілкування з консультантом описувати свої почуття у зв'язку з новими відчуттями. Завдання для розвитку децентрації для цієї групи досліджуваних виявилися найбільш складними і не розглядалися.

Результативність роботи значною мірою залежала від усвідомленої необхідності досліджуваного в розкритті свого інтелектуального потенціалу. Ментальні моделі, які можуть сприяти уявленням про можливість реалізацій своїх можливостей, було діагностовано тільки у 4 % досліджуваних, решта досліджуваних мали деструктивні ментальні моделі, які не тільки не давали їм можливості навіть гіпотетично уявити можливість активізації свого потенціалу, а й заперечували, в принципі, його наявність.

Хоча результати інтелектуальної актуалізації досліджуваних у пізньому віці за допомогою методу дистанційного спілкування (комунікація за допомогою телефонного зв'язку) значно поступаються за результативністю методу індивідуального консультування, його все ж таки можна рекомендувати як метод взаємодії в разі неможливості (внаслідок різних причин) особистого контакту.

Ще один метод інтелектуальної актуалізації - індивідуальні заняття. До початку дослідження 9 потенційних учасників проекту з різним ступенем успішності вміли користуватися комп'ютерною технікою, решта досліджуваних набували навичок роботи з комп'ютером у процесі корекційної частини дослідження, що було для них додатковою, ефективною роботою, спрямованою на актуалізацію 'їхньої когнітивної сфери. Складність у проведенні дослідження в ряді випадків проявлялася в елементах псевдонеофобії досліджуваних, яка була викликана, як показали результати дослідження, побоюванням досліджуваних виглядати інтелектуально неспроможними в очах найближчого оточення.

Важливою позитивною специфікою індивідуальних занять є відсутність навіть гіпотетичної можливості для учасника порівняти результати своєї діяльності з результатами інших учасників експерименту, що в період геронтогенезу є позитивним фактором. Систематичність занять, навіть за незначної інтенсивності, дає можливість констатувати неухильне підвищення інтелектуального потенціалу досліджуваного, що було відзначено як об'єктивно (результати тестування), так і суб'єктивно досліджуваним, який відмітив певні поліпшення роботи своєї когнітивної сфери, що сприяло підвищенню рівня мотивації і, як наслідок, бажанню продовжувати заняття.

Основний запит цієї групи досліджуваних був спрямований на заняття з поліпшення пам'яті, тому частина учасників проекту не погоджувалися на початку роботи на виконання завдань, спрямованих на активізацію інших психічних процесів. Не завжди аргументація дослідника про цілісність психіки мала позитивні результати. Таким чином, під час індивідуальних занять деякі досліджувані прагнули ігнорувати загальноінтелектуальну активізацію і час від часу відмовлялися від проведення комплексних заходів. Виконанню кожного завдання передувала певна емоційна підготовка досліджуваного, для того, щоб виключити елемент несподіванки, що, як показують результати дослідження, негативно впливало на емоційний стан досліджуваних.

За час проведення експерименту з оптимізації інтелектуальної сфери жоден з учасників, які займалися індивідуально, не вибув з проекту, проте 84 % досліджуваних знижували активність своїх занять і не виконували додаткових вправ у зв'язку з тим, що проблема реалізації свого інтелектуального потенціалу не була для них актуальною. Пріоритетним для них було спілкування з новою для них людиною, якій вони могли представити ідеальну Я-концепцію, яка не потребує корекції, що особливо важливо в період усвідомлення завершення життя людини. Тільки 16 % досліджуваних з умовної групи “індивідуальні заняття" виконували всі запропоновані завдання не тільки в процесі сеансу з дослідником, а й самостійно додаткові домашні завдання.

Найбільш суттєві результати відзначено у тієї частини досліджуваних (26 %), які поєднували індивідуальні заняття із заняттями в малих або великих групах, результативність 'їх діяльності становила 54 % порівняно з тими учасниками, які працювали тільки в групі. Епізодична групова підтримка для учасників умовної групи “індивідуальні заняття" давала можливість оптимізувати їхній психоемоційний стан і сприяла активізації мотивації для подальших індивідуальних занять.

цілепокладання соціальна депривація пізній вік

Висновки