Нові соціальні та освітні умови сучасного суспільства та інтеграція України до європейського співтовариства висувають більш високі вимоги до підготовки сучасного фахівця. Ефективність оволодіння знаннями у процесі навчальної діяльності у вищій школі значною мірою залежить від психологічної готовності тих, хто навчається, засвоїти та застосувати набуті знання на практиці, від уміння долати сформовані недієві стереотипи та від адекватного уявлення про свої можливості. Досвід свідчить, що у студентів вищих навчальних закладів (ВНЗ) у процесі навчання виникають внутрішні бар'єри психологічної природи - негативно забарвлені переживання щодо власної професійної спроможності й установки. Нездатність студентів долати такого роду бар'єри призводить до фрустраційних станів, а це, у свою чергу, негативно впливає на рівень засвоєння ними знань, на формування професійної компетентності [5].

Навчальна діяльність студента явище складне. Одним із основних в навчальній діяльності є вирішення навчальних завдань та вдосконалення навчальних дій, а також самоконтроль та самооцінка їх результатів. Вона характеризується метою, мотивами, пізнавальними процесами, починаючи зі сприйняття інформації і закінчуючи функціонуванням психічних процесів, різних емоційних виявів.

Обсяг навчальних навантажень в університеті такий, що необхідні досить сильні мотиви, щоб їх успішно подолати. Без бажання навчатися навчання набирає сенсу зовні нав'язаного, сторонньої роботи, яку потрібно якось виконати, щоб реалізувати мету, яка знаходиться поза навчанням: отримати призначення, заробляти тощо. Як показали дослідження деяких вчених (А. Леонтьєв, Л. Боживоч, П. Якобсон, В. Оконь та ін.), без достатньо позитивних мотивацій неможливе досягнення великих результатів в розвитку особистості студента [1].

мотиваційна орієнтація студент навчання

Успіх у будь-якій діяльності, в тому числі і в навчально-професійній, залежить не лише від здібностей і знань, а й від мотивації (тобто від прагнення самоутверджуватись, досягати високих результатів тощо). Чим вищий рівень мотивації, чим більше чинників (мотивів) спонукають людину до діяльності, тим більше зусиль вона здатна докладати.

Високо-мотивовані індивіди більше працюють і, як правило, досягають кращих результатів у діяльності. Часто трапляється так, що менш здібний, але більш мотивований студент досягає вищих успіхів у діяльності, ніж його обдарований товариш. Це й не дивно, оскільки людина з високим рівнем мотивації працює і досягає кращих результатів [1].

Аналіз наукової літератури свідчить про те, що чимало вітчизняних та зарубіжних учених (Л. Виготський, Г. Китайгородська, Л. Литвинова, А. Маслоу, Е. Носенко, К. Роджерс, Н. Яковлєва, John and Liz Soars та ін.) досліджували різноманітні аспекти підвищення ефективності навчальної діяльності. Проблеми формування навчальної мотивації вивчали та досліджували багато педагогів і психологів. Для визначення ефективності процесу формування навчальної мотивації студентів важливими є праці Ю. Бабанського, В. Богословського, Л. Василенко, А. Виноградової, М. Алексєєвої, В. Галузяка, В. Давидова, Д. Ельконіна, М. Заброцького, Є. Ільїна, С. Максименка, А. Маркової, Т. Матись, М. Мільмана, В. Оконя, А. Орлова, О. Савонько, М. Савчина, М. Сме - танського, А. Степанова, З. Хізроєвої, В. Шахова, С. Рубінштейна та інших. Питання мотивації діяльності студентів у процесі навчання у вищому навчальному закладі при застосуванні різних навчальних завдань досліджують В. Білоус, Л. Горюнова, С. Занюк, В. Козаков, О. Коваленко, Л. Орбан-Лембрик, А. Цимбалюк і С. Цимбалюк, Є. Шматков та ін.

Попри доволі широке освітлення теми мотивації студентів до навчальної діяльності існують певні практичні проблеми у мотивуванні студентів, що переживають різні психічні стани, що відбивається на успішності навчання студентів та їх формуванні як майбутніх фахівців. Саме недостатній ступінь дослідження цієї проблеми та її безумовна важливість для організації ефективного навчально-виховного процесу у вищій школі складають актуальність та зумовлюють вибір теми дослідження.

У вітчизняній психології мотивація розглядається як складний багаторівневий регулятор життєдіяльності людини - її поведінки, діяльності. Найвищим рівнем цієї регуляції є свідомо-вольовий.

А. Алексєєв відзначає, що мотиваційна система людини має набагато складнішу будову, ніж простий ряд заданих мотиваційних констант. Вона описується виключно широкою сферою, яка включає в себе і установки, що здійснюються автоматично, і поточні актуальні прагнення, і область ідеального, яка в даний момент не є актуально діючою, але виконує важливу для людини функцію, даючи їй ту змістовну перспективу подальшого розвитку її спонукання, без якої турботи повсякденності втрачають своє значення. Все це, з одного боку, дозволяє визначити мотивацію як складну, багаторівневу неоднорідну систему спонукань, що включає в себе потреби, мотиви, інтереси, ідеали, прагнення, установки, емоції, норми, цінності і т.д., а з другої - говорити про полімотивованість діяльності, поведінки людини і про домінуючий мотив в їх структурі. Ієрархічна структура мотиваційної сфери визначає направленість особистості людини, яка має різний характер в залежності від того, які саме мотиви за своїм змістом і будовою стали домінуючими [3].

У загальнопсихологічному контексті мотивація являє собою складне об'єднання, “сплав” рушійних сил поведінки, що відкривається суб'єкту у вигляді потреб, інтересів, потягів, цілей, ідеалів, які безпосередньо детермінують людську діяльність. Під мотиваційною сферою або мотивацією в широкому сенсі з цієї точки зору розуміють стрижень особистості, до якого “стягуються" такі її властивості, як спрямованість, ціннісні орієнтації, установки, соціальні очікування, емоції, вольові якості та інші соціально-психологічні характеристики. Таким чином, можна стверджувати, що, незважаючи на різноманітність підходів, під мотивацією більшість авторів розуміють сукупність, систему психологічно різнорідних факторів, що детермінують поведінку і діяльність людини [2].

Суттєвим для дослідження структури мотивації виявилось виділення Б. Додоновим її чотирьох структурних компонентів: задоволення від самої діяльності, значущості для особистості безпосереднього її результату, “мотивуючої" сили винагороди за діяльність, приму - шувального тиску на особистість. Перший структурний компонент умовно названий “гедонічним" складником мотивації, інші три - її цільовими складниками. Разом з тим перший і другий виявляють направленість, орієнтацію на саму діяльність (її процес і результат), являючись внутрішніми по відношенню до неї, а третій і четвертий фіксують зовнішні (негативні і позитивні по відношенню до діяльності) фактори впливу. Суттєвим є і те, що два останніх, які визначаються як нагорода і уникнення покарання є, за Дж. Аткінсоном, складниками мотивації досягнення. Інтерпретація мотивації та її структурної організації проводиться і в термінах основних потреб людини (Х. Мюррей, Дж. Аткінсон, А. Маслоу та ін.) [3].

Всебічне вивчення причин поведінки людини корелюється з аналізом її потреб, мотивів, які спричиняють конкретні вчинки, поведінку загалом і все це разом характеризує мотивацію. Розглянемо детальніше такі поняття, як “потреба”, “мотив” і “мотивація”, які допоможуть нам проаналізувати роль та чинники мотивації студентів до навчальної діяльності.

Потреба - стан індивіда, пов'язаний з відчуттям необхідності в чомусь важливому для існування й розвитку людини [7].

Потреби є джерелом активності людини, завдяки їм здійснюється регулювання її поведінки, визначається спрямованість мислення, емоцій, почуттів і волі. З огляду на потреби, які усвідомлює індивід, він ставить перед собою певні цілі. Можливі варіанти для досягнення цілей, що забезпечують задоволення потреб, обираються на основі мотивів.

Серед основних потреб особистості визначають: біологічні (потреби в їжі, повітрі тощо); матеріальні (потреба в предметно-суспільній діяльності, в усвідомленні свого місця в суспільстві); духовні (потреба в інформаційно-пізнавальній, моральній діяльності та ін.). Отже, ці потреби людини до тієї чи іншої діяльності виступають основою мотивів. Мотиви, у свою чергу, складають основу мотивації індивіда до тієї чи іншої діяльності та зумовлюють його поведінку [7].

Мотивація навчання визначається як окремий вид мотивації, що включена до діяльності навчання, навчальної діяльності.

Як і будь-який інший вид, навчальна мотивація визначається цілим рядом специфічних для цієї діяльності факторів: характером системи освіти; організацією педагогічного процесу у ВНЗ; особливостями студента (рід, вік, рівень інтелектуального розвитку і здібностей, рівень домагань, самооцінка, характер взаємодії з іншими студентами тощо); особистісними особливостями викладача і передусім системою його стосунків зі студентами та ставленням до педагогічної діяльності; специфікою навчального предмету [8].

Важливо зазначити, що мотивація навчально-професійної діяльність є полімотивованою, оскільки активність студента має різні джерела. Прийнято виділяти три види джерел активності: внутрішні, зовнішні, особистісні [4].

До внутрішніх джерел навчально-професійної мотивації відносяться пізнавальні і соціальні потреби, потреби майбутньої професії (прагнення до соціально схвалюваних дій і досягнень).

Зовнішні джерела навчально-професійної мотивації визначаються умовами життєдіяльності студента, до яких відносяться вимоги, очікування і можливості. Вимоги пов'язані з необхідністю дотримання соціальних норм поведінки, спілкування і діяльності. Очікування характеризують відношення суспільства до навчання як до норми поведінки, яка приймається людиною і дозволяє долати труднощі, пов'язані із здійсненням навчально-професійної діяльності. Можливості - це об'єктивні умови, які необхідні для розгортання навчально-професійної діяльності (наявність ВНЗ, посібників, підручників, бібліотеки тощо) [4].

Серед названих джерел активності, що мотивують навчально-професійну діяльність, особливе місце займають особистісні джерела. До 'їх числа відносяться інтереси, потреби, установки, еталони і стереотипи та інші, які обумовлюють прагнення до самовдосконалення, самоствердження і самореалізації в навчально-професійній і інших видах діяльності.

Взаємодія внутрішніх, зовнішніх і особистісних джерел мотивації впливає на характер навчально-професійної діяльності та її результати. Відсутність одного з джерел призводить до переструктурування системи навчально-професійних мотивів або їх деформації.

Існує також визначена ієрархія мотивів. З багатьох мотивів, що спонукають навчальну діяльність, завжди можна виділити мотив, що займає домінуюче положення. Такий мотив, як правило, стає смислоу - творюючим, тобто визначає загальну спрямованість навчальної діяльності, її місце в системі відношень і цінностей людини. Інші мотиви займають підпорядковане положення, виконуючи функцію додаткових стимуляторів навчання. У період навчання нерідко відбувається зміна домінуючого мотиву: раніше підпорядкований мотив може стати домінуючим і смислоутворюючим. Питання про те, який мотив є домінуючим, має важливе значення для характеристики навчального мотиву як дидактичної умови формування навчальної діяльності. Якщо домінує зовнішня мотивація, переважають зовнішні, утилітарні мотиви, змістовно не зв'язані з цілями навчальної діяльності, навчання набуває формального характеру: вона, як правило, орієнтована не на засвоєння нових знань і способів дій, а на успішне завершення сесії будь-якими засобами. Студенти намагаються в короткий сесійний період завчити величезний об'єм навчального матеріалу і швидше “здати” його, “повернути” викладачу. Навчальна діяльність при цьому не формується. Отже, мотиви стають умовою формування навчальної діяльності студентів, коли вони відповідають таким вимогам:

у структурі мотивів переважає, домінує внутрішня мотивація, змістовно пов'язана з навчальною діяльністю;

навчальні мотиви глибоко усвідомлені і стійкі (сила мотиву);

навчальні мотиви реально діють, актуалізуються в поведінці, у навчальних діях [6].

Важливим критерієм вивчення та розвитку мотивації учіння є почуття, як показник того, як проходить процес задоволення пізнавальних потреб. Виникаючи у процесі спільної діяльності “викладач-студент”, позитивні емоційні стани свідчать про сприятливе протікання процесу задоволення потреб.

Висновки