Психологічні особливості формування мотиваційної готовності дошкільника

Ключевые слова: психологическая готовность к обучению в школе, мотивационная готовность, мотив, внутренняя позиция.

Levytska T., Kashchuk T. Psychological peculiarities of formation of the preschoolchild's motivational readiness

Key words: psychological readiness for studying at school, motivational readiness, motive, own position.

Постановка проблем у загальному вигляді. Важливим завданням сучасної освіти є гармонійний розвиток особистості кожної дитини, її соціальна адаптація в суспільстві.

Дитинство, яке є найважливішим етапом у житті кожної людини, її розвитку й особистісному становленні, значною мірою пов'язане з освітою. Готовність дитини до систематичного навчання є підґрунтям, від якого залежать її подальші успіхи в навчальній діяльності, здатність до довільної діяльності, самодостатність і самопочуття, яке значною мірою впливає на її психічне та соматичне здоров'я. Поняття готовності дитини до школи багатоаспектне. Воно охоплює фізіологічну, психологічну та педагогічну зрілість дитини. Одним з основних компонентів психологічної готовності до школи є мотиваційна готовність.

Мотиваційна готовність до навчання у школі включає в себе розвинену потребу дитини в знаннях, уміннях, а також прагнення до їх удосконалення. Вона є передумовою успішної адаптації дитини до школи, прийняття нею «позиції школяра», у разі не сформованості мотивів до навчання, дитина дуже важко звикає до нових умов, колективу і вчителя, недостатньо добре сприймає навчальний матеріал, що призводить до шкільної дезадаптації.

Тому саме формування мотиваційної готовності є дуже важливою умовою для подальшого успішного навчання та безболісної адаптації дитини до умов школи.

Аналіз останніх джерел і публікацій, в яких започатковано вирішення даної проблеми та на які опирається автор. Проблема готовності дітей до школи знайшла широке відображення у світовому й вітчизняному історико-педагогічному досвіді. Її вивчення започатковано класиками психології і педагогіки (О. Запорожець, Л. Виготський, О. Леонтьєв, Ж. Піаже, К. Ушинський). Обґрунтовано провідну роль саме мотиваційної готовності у роботах (Л. Божович, Н. Гуткіна, В. Шадриков, Д. Ельконін та ін. ). У працях розкрито окремі психологічні, педагогічні і методичні аспекти зазначеної проблеми (Т. Кондратенко, Г. Кравцов, К. Щербакова); досліджено різні аспекти готовності дитини до школи (Р. Нємов, М. Безруких, І. Дубровіна, Я. Коломінський, Є. Панько).

Метою статті є теоретичний аналіз психологічних особливостей формування мотиваційної готовності дітей до шкільного навчання та її роль в успішному навчанні і адаптації дитини до школи.

Виклад основного матеріалу дослідження. Розвиток мотивації шкільного навчання передбачає формування уявлень дошкільника про те, яким буде навчання в школі, знань про те, яким буде його завтрашній день і підготовку дитини до нього як до радісної події.

Для формування в дошкільників правильного уявлення про школу в розпорядженні вихователів і батьків безліч простих і доступних засобів: читання книг про школу, ознайомлення з деякими правилами поведінки учня, відвідування школи. Можна розповісти дітям про те, як зміниться їхнє життя, коли вони стануть школярами: учень повинен щодня ходити в школу, виконувати в класі і вдома ті завдання, що задає вчитель. Щоб добре вчитися, потрібно бути уважними, дисциплінованими, акуратними [1].

Поняття «готовність до шкільного навчання» - це багаторівневе утворення, що характеризується необхідним рівнем особистісної, мовленнєвої, інтелектуальної і морфологічної підготовки дитини для успішного навчання в школі [2].

«Готовність до школи - це певний набір знань і вмінь, у якому повинні існувати всі інші елементи, хоча рівень їх розвитку може бути різний» [3]. Бути готовим до школи - не означає вміти читати, писати і рахувати. Бути готовим до школи - означає бути готовим всьому цьому навчитися [2; 3].

Багато авторів (Л. Божович, Н. Гуткіна, В. Шадриков, Д. Ельконін та ін. ) підкреслюють значущість саме мотиваційного компонента в структурі готовності до навчання. Важливо, що мотиви, будучи структурно початковою ланкою діяльності, виявляють свій вплив на всіх етапах і у всіх структурних одиницях діяльності. Так, від характеру мотивів залежить і вибір засобів досягнення результатів діяльності, і характер дій, з мотивами пов'язані і операції контролю і оцінки отриманого результату діяльності [4].

Мотив є тим «будівельним» матеріалом, з якого складається характер, тому мотиви виконують двояку функцію: по-перше, вони спонукають і спрямовують діяльність учня, по-друге, вони надають цій діяльності суб'єктивний характер. Тому можна говорити про те, що сенс навчальної діяльності, в кінцевому рахунку, визначається її мотивами [5].

У працях Л. Божович, виділені такі дві групи мотивів навчання: 1) широкі соціальні мотиви навчання, чи мотиви, пов'язані «з потребами дитини в спілкуванні з іншими людьми, в їх оцінці і схваленні, з бажаннями учня зайняти певне місце в системі доступних йому суспільних відносин»; 2) мотиви, пов'язані безпосередньо з навчальною діяльністю, чи «пізнавальні інтереси дітей, потреба в інтелектуальній активності й в оволодінні новими вміннями, навичками і знаннями» [4].

Дослідники Н. Нижегородцева і В. Шадріков виділяють шість основних мотивів, що досягають максимального розвитку до кінця дошкільного віку: 1) соціальні мотиви, засновані на розумінні суспільної значущості та необхідності навчання і прагнення до соціальної ролі школяра; 2) навчально- пізнавальні мотиви, інтерес до нових знань, бажання навчитися чомусь новому; 3) оціночні мотиви, прагнення отримати оцінку дорослого, його схвалення і розташування; 4) позиційні мотиви, пов'язані з інтересом до зовнішньої атрибутиці шкільного життя і позиції школяра; 5) зовнішні стосовно школи й навчання мотиви - «я піду до школи, тому що мама так сказала»; 6) ігровий мотив, неадекватно перенесений у навчальну діяльність - «я хочу в школу, бо там можна гратися з друзями» [5].

На думку Л. Божович, до кінця дошкільного віку у дитини вперше формується «внутрішня позиція» - цілісне ставлення дитини до навколишньої дійсності і до самої себе [4].

Про наявність внутрішньої позиції учня можна говорити, якщо дитина:

ставиться до вступу у школу та до перебування в ній позитивно, навіть в умовах необов'язкового відвідування школи прагне до занять шкільного змісту;

проявляє особистий інтерес до нового, власне шкільного змісту занять, віддає перевагу урокам грамоти , а не заняттям дошкільного типу (малювання, співи, фізкультура тощо), має належне уявлення про підготовку до школи;

відмовляється від характерної для дошкільного дитинства організації діяльності та поведінки.

Отже, сформованість цієї внутрішньої позиції - одна з головних складових мотиваційної готовності до школи. Без такої готовності дитина, навіть якщо вона вміє читати і писати, не зможе добре вчитися, оскільки обстановка і правила поведінки в школі будуть для неї важкими. Тому мотиваційна готовність має не менше значення, ніж інтелектуальна, але саме про неї часто забувають не тільки батьки, а й педагоги.

Інший аспект мотиваційної готовності - формування пізнавальної активності дітей.

Пізнавальна потреба закладена в дитині самою природою. Але її можна розвинути або загальмувати вихованням. Дошкільний вік є сенситивним періодом для розвитку пізнавальної потреби. Тому так важливо в цей час активно підтримувати будь-які прояви природного потягу дітей до пізнання [6].

Помилками у вихованні пізнавальних мотивів є: ігнорування дорослими прагнення дитини до пізнання нового; завдання формування мотивації перекладається на школу.

До способів виховання пізнавальної активності належать:

створення сприятливого емоційного фону (повноцінне спілкування з дорослим, залучення дитини до кола інтересів родини);

підтримка бажання дитини ставити запитання, що виявляється як схвалення, доброзичливість, уважність, повага, готовність відповісти;

пізнавальні бесіди з дітьми;

використання ігор.

Наявність пізнавальної потреби є головною умовою того, щоб у дитини не виникло неприязне ставлення до навчання, яке створює багато важких проблем для батьків, учнів і вчителів. Від того, як у дошкільному віці розвивалася пізнавальна потреба, чи знаходила вона достатні умови для задоволення, значною мірою залежить пізнавальна чи розумова готовність до навчання в школі [7].

Особливе місце у формуванні мотиваційної готовності дошкільника до шкільного навчання займають сюжетно-рольові ігри, оскільки, гра є провідною діяльністю у даному віці.

У результаті багатьох досліджень науковці дійшли висновку, що сюжетно-рольова гра - це основний вид дитячої гри, що забезпечує розвиток соціалізації дітей дошкільного віку. Зокрема, у роботах А. Богуш та Н. Сєдової охарактеризована сюжетно-рольова гра старших дошкільників як здатність створювати сюжет для індивідуальної гри з опорою на наявний досвід; уміння взяти на себе роль та розгорнути сюжет спільної гри; здатність створити ігрову ситуацію для реалізації свого задуму. Сьогодні гра, без перебільшення є найпопулярнішим видом психологічної роботи з дітьми [8].

Висновки. Таким чином, мотиваційна готовність до навчання в школі розвивається поступово. Внутрішня позиція школяра, тобто прагнення до школи і готовність дотримуватися шкільних обов'язків та правил є головною складовою, основою психологічної готовності до школи, основою того, що в новій обстановці дитина буде почувати себе комфортно. Без такої готовності, як би добре дитина не вміла читати і писати, вона не зможе добре вчитися, так як шкільна обстановка, правила поведінки будуть для неї тягарем, вона буде намагатися вийти за будь-яку ціну з цієї неприємної ситуації. Це може бути відволікання, ухід у свої мрії, це може бути прагнення швидше погратися на перервах або негативне ставлення до товаришів чи вчительки. Так чи інакше, такий стан буде заважати дитині вчитися, як би добре її не готували до занять вдома. Таким чином, мотиваційна готовність має не менше значення, ніж інтелектуальна [8].

Мотиваційна готовність - це бажання дитини прийняти нову для неї соціальну роль і позицію учня. Для цього важливо, щоб школа приваблювала старших дошкільників своєю головною діяльністю - навчанням. Тому в центрі уваги педагогів, психологів і батьків мають бути завдання досягнення такого рівня розвитку дитини-дошкільника, її мотиваційної готовності до навчання, який забезпечить майбутньому школяреві достатню й необхідну життєву компетентність, адаптованість та адекватну зорієнтованість у навколишньому середовищі.

Перспективи подальших розвідок у даному напрямку можуть бути спрямовані на дослідження особливостей роботи психолога ДНЗ у підготовці дітей до школи.

Список використаної літератури