Нейропсихологічна корекція ненормативної агресивності у дітей та підлітків

Размещено на http://www.allbest.ru/

Нейропсихологічна корекція ненормативної агресивності у дітей та підлітків

Ткач Б.М.

Анотація

УДК 159.95

НЕЙРОПСИХОЛОГІЧНА КОРЕКЦІЯ НЕНОРМАТИВНОЇ АГРЕСИВНОСТІ У ДІТЕЙ ТА ПІДЛІТКІВ

Стаття присвячена проблематиці порушення внутрішньої організації психічних процесів та функціонування ЦНС, які призводять до ненормативної агресивності, і підходам її нейропсихологічної корекції. Описано найчастіші прояви ненормативної агресії у дітей та підлітків і визначено шляхи її вирішення. Автором розглянуто анатомічні структури мозку, які відповідають за вольовий, когнітивний та емоційний компонент агресії. На основі моделі "триєдиного мозку" П. МакЛіна здійснено директивну кластеризацію агресивності. Проведено диференційну діагностику феномену ненормативної агресивності, яка постає як первинний дефект при порушенні функції різних частин префронтальної кори, передньої цингулярної кори, мигдалин; як вторинний дефект - ворожа атрибуція, яка виникає при гностичних розладах, мнестичних розладах, недостатності інтелекту, недостатності комунікативних навичок, дезадаптації; як третинний симптом - негативна компенсаторна перебудова функціонування мозку за принципом патологічного гомеостазу та адикції. Показано вплив функціонального стану гіпокампу на прояв агресії. Представлено методи, які необхідно використовувати у рамках когтітивно-біхевіоріальної терапії при нейропсихологічній корекції ненормативної агресивності дітей та підлітків.

Ключові слова: дисфункції, нейропсихологічна корекція, медитативна ненормативна агресивність, мозкові нейробіологія, корекційно-розвиваюче навчання.

Аннотация

НЕЙРОПСИХОЛОГИЧЕСКАЯ КОРРЕКЦИЯ НЕНОРМАТИВНОЙ АГРЕССИВНОСТИ У ДЕТЕЙ И ПОДРОСТКОВ

Ткач Б.Н., Институт психологии имени Г.С. Костюка Национальной академии педагогических наук Украины.

Ключевые слова: ненормативная агрессивность, мозговые дисфункции, нейропсихологическая коррекция, медитативная нейробиология, коррекционно-развивающее обучение.

Summary

NEUROPSYCHOLOGICAL CORRECTION OF INDECENT AGGRESSION IN CHILDREN AND ADOLESCENTS

Tkach B.N., G.S. Kostiuk Institute of Psychology of the National Academy of Educational Sciences of Ukraine.

The paper touches upon the issue of deviation of the internal organization of psychical processes and functioning of the central nervous system that lead to indecent aggression, and neuropsychological approaches its correction. The most common manifestations of indecent aggression in children and adolescents and the ways of its solution are described. The author has examined the anatomical structure of the brain, which responsible for a volitional, cognitive and emotional component of aggression. An attempt is made at directive clustering of aggression based on the model of "triune brain" by Paul D. MacLean. A differential diagnosis of the phenomenon of indecent aggression is made. There is shown indecent aggression as the primary defect in violation of the functions of different parts of the frontal lobe, the anterior cingulate gyrus, amygdales; as secondary defect - hostile attribution, which occurs in the gnostic and mnestical disorders, lack of intellect, lack of communication skills, disadaptation; as tertiary symptom - negative compensatory alteration of brain functioning on the principle of pathological homeostasis and addiction. The influence of the functional state of the hippocampus on an expression of aggression is shown. The evidence from this study suggests a variety of methods of cognitive and behavioral therapy in a neuropsychological correction of indecent aggression in children and adolescents.

Keywords: indecent aggression, brain dysfunction, neuropsychological correction, meditative neurobiology, correctional and developmental education.

Вступ

Постановка проблеми. Як показує ретроспектива і сучасність, агресія - це не завше неправильно. Агресія допомагає індивіду захистити свою країну, адаптуватися до оточуючого середовища, вижити у складних умовах. Зокрема, конкуруюча агресія структурує соціум, сублімована агресія сприяє поступу людству у соціально прийнятні форми, тоді як агресивність у ранньому дитячому та підлітковому віці є нормальною і необхідною для становлення самостійності індивіда.

Згідно із загальноприйнятою парадигмою ґенезу агресивної поведінки, агресія провокується будь-якими зовнішніми стимулами і спочатку це конкретно-ситуативне явище, яке обумовлене миттєвим спонуканням без врахування морального аспекту. Багаторазовий повтор без належної оцінки і корекційного впливу в деяких індивідів інтеріоризується у рису характеру особистості. Така агресивність є ненормативною, адже схильність індивіда до частого та недоречного прояву агресивної поведінки має деструктивний вплив на суспільство. Незважаючи на пропагування основних етичних норм (справедливість, чуйність, відповідальність, терпимість, щирість, добродушність), агресивних дітей з кожним роком стає все більше і більше. Насильство стає проблемою планетарного масштабу.

Очевидно, що у межах цієї сучасної парадигми виникнення агресії якісь чинники не були взяті до уваги. На наше переконання, у даній парадигмі індивідів розглядають "як таких", уподібнюючи їх до tabula rasa, а також не беруться до уваги порушення внутрішньої організації психічних процесів та функціонування ЦНС, які призводять до ненормативної агресивності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Аналіз фахової літератури, присвяченої агресії, виявив велику кількість досліджень цієї проблематики з використанням соціальної психології та антропологічного підходу: A. Bandura, R.A. Baron, L. Berkowitz, J.A. Palmer та інших [2; 3; 6; 17]. Дослідження зосереджуються на феноменах прояву агресивності, тригерах (соціальні, внутрішні) і, власне, на видах агресивної поведінки. Окрім того, недостатньо уваги приділено нейропсихологічному аспекту.

Нейропсихологічні дослідження розкривають зв'язок між дисфункціями окремих мозкових структур, зокрема E.S. Barratt, J.A. Becerra- Garraa, T. Fehr, C.M. Filley, E. Goldberg та інші показали зв'язок між префронтальною і передньою цингулярною корою з проявами фізичної агресії [4; 5; 10; 11; 13]. У дослідженнях H.G. Foster, K.P. Schulz показано причетність порушень у лімбічній системі до емоційного компоненту агресивності людини [12; 20]. J. Lobbestael розкрив нейропсихологічні механізми формування проактивної агресії [16]. Дослідження у галузі педагогічної нейропсихології показують взаємозалежність порушення у розвитку ЦНС (зупинка, дефіцитарність, атипія) та появою агресивної поведінки. У працях J.E. Settle, R.L. Sjoberg та їхніх колег вивчено як змінюється розвиток ЦНС у генетично уразливих індивідів до деструктивного соціального середовища [21; 22]. У галузі вікової нейропсихології нагромаджено велику кількість даних про взаємозв'язок між ворожою атрибуцією (оцінка ситуації та подій як ворожих) та розладами вищих психічних функцій [12; 15]. У нейропсихіатрії зустрічаються дані D.B. Arciniegas, J.L. Cummings, M.R. Trimble про нейропсихологічні механізми появи патологічної агресії при психіатричній патології [1; 8; 23]. Великої уваги заслуговує праця D. Connor "Агресія і антисоціальна поведінка у дітей і підлітків", яка з клінічної точки зору підсумовує досягнення профілактики та медикаментозної терапії агресії до 2002 року [7].

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Агресивна поведінка - це кінцевий результат цілого алгоритму в ЦНС. Оточуючий світ є широким полем відношень, які внаслідок своєї постійної зміни весь час викликають зміну власної позиції індивіда. Необхідно розглянути кожен момент алгоритму та нейронні структури, які беруть у цьому участь. Подразник за походженням може бути зовнішній (видоспецифічним чи невидоспецифічний), який сприймається, або внутрішній, який усвідомлюється, обробляється та інтерпретується ЦНС. Залежно від набутого досвіду, особливостей функціонування мозку, можливостей організму та контексту індивід обирає тип реагування, в тому числі і весь спектр проявів агресії. Як ми знаємо, інколи спостерігається лінійна залежність між подразником і типовою реакцією, а інколи ні. Важливо усвідомити, що звуження уваги лише на феноменологічній оцінці прояву реалізації агресивних дій є недостатнім. Необхідне особливе клініко-нейропсихологічне розуміння проблеми ненормативної агресивності, що дасть можливість побачити причини розладу і досягнути бажаного результату. Не можна на описових (симптомах) класифікаціях агресії створювати терапевтичні моделі, адже результат терапії може бути будь-яким. Це те саме, що на хибних засновках робити висновки.

Сучасні нейропсихологічні дослідження на основі експериментів та клінічних випадків фрагментально вивчають кожен елемент агресивності окремо. Тому необхідна систематизована нейропсихологічна модель агресивної поведінки з директивним підходом до класифікації даного психологічного феномену та відповідні рекомендації для нейропсихологічної корекції.

Метою нашої статті є виявлення порушень внутрішньої організації психічних процесів та функціонування ЦНС, які призводять до ненормативної агресивності, та розробка підходів щодо її нейропсихологічної корекції.

Завдання: описати найчастіші прояви ненормативної агресії у дітей та підлітків; виявити мозкові структури, які причетні до емоційного, когнітивного та вольового компонентів агресії; розглянути компоненти нейропсихологічного симптомокомплекса агресивності; встановити терапевтичні підходи та методи нейрокорекції дітей та підлітків з ненормативною агресивністю.

Виклад основного матеріалу

Первинну агресію до п'яти літнього віку розглядаємо як протоагресію через відсутність компоненту критичності в діях дітей. Адже під агресією розуміють будь-яку форму свідомої поведінки, скеровану на образу чи нанесення шкоди іншій особі, яка не бажає подібного ставлення до себе.

Проведене нами опитування педагогів дозволило виокремити найчастіші прояви ненормативної агресії у дітей та підлітків: агресія з гіперактивністю (вибуховість у поведінці, неадекватність реакцій, приставання до інших, недоцільні бійки...); агресія лідерства (суперництво, прагнення пригнітити інших, бажання влади); демонстративна агресія для привернення уваги; агресія у дітей з ігровою/Інтернет адикцією при забороні доступу до ґаджета; агресія з низькою самооцінкою (підвищена вразливість, образливість, вибуховість); агресія у поєднанні з тривогою (як засіб відволікання від труднощів), агресія у поєднанні із страхом (надмірна агресія до комах, тварин через страх); агресія як помста (заздрість, злопам'ятність).

Будучи прихильником контекстуального інтеракціонізму (Дж. Р. Кантора), наше бачення шляхів комплексного вирішення ненормативної агресивності є таким: не провокувати; скерувати агресію у позитивне соціально схвальне русло; нейропсихологічна корекція слабих ланок вищих психічних функцій.

Уникнення провокації агресії полягає у структуруванні оточуючого фізичного, інформаційного та соціального простору, так щоб не виникало агресивних поведінкових сетінгів, тобто створення "етичного суспільства". Це є комплексною задачею для соціальних психологів, нейромаркетологів, педагогів, антропологів, філософів та лідерів країни.

Кожному з нас відомо, що у процесі творчості чи спорті відбувається самовираження індивіда через перемоги і досягнення, що позбавляє від внутрішнього дискомфорту і внутрішнього невдоволення самим собою - зникає першопричина агресії.

Індивіди по-різному сприймають світ, залежно від характеру, який впливає на життя та на те, як відчувають внутрішню і зовнішню реальність, як реагують на неї в кожен конкретний момент буття. У агресивності як рисі характеру можна виокремити три компоненти: емоційний (легкість виникнення негативних емоцій: гнів, відраза, ненависть, злість.); когнітивний (розуміння ситуації, виділення об'єкта і обґрунтування мотиву для прояву агресії, вибір форми реалізації агресії); вольовий (цілеспрямованість, послідовність, наполегливість, ініціативність у реалізації агресії). Кількісне та якісне співвідношення вищезгаданих компонентів визначає форми прояву агресії, а представленість кожного компоненту залежить від індивідуально-типологічних особливостей індивіда.

Для з'ясування, які нейронні структури є субстратами кожного компоненту агресивності, ми обрали модель "триєдиного мозку" П МакЛіна. Оскільки евристичність даної теорії дозволить обирати методи клініко-психологічної інтервенці.

П МакЛін філогенетично і за принципами функціонування людський мозок поділив на: рептильний (ретикулярний), ссавців (лімбічний) і приматів (неокортекс). "Триєдиний людський мозок" рівнозначний трьом взаємозв'язаним "біологічним комп'ютерам", кожен з яких має власний розум, власне відчуття часу і простору, власну пам'ять, моторні, сенсорні та інші функції. П. МакЛін зазначав, що необхідно подивитися на себе і оточуючий світ очима трьох різних особистостей, дві з яких не володіють мовою [1; 7; 8; 19]. ненормативна агресивність нейропсихологічна корекція

Почнемо розгляд із самої древньої структури - рептильний мозок. У ньому є дві нейронні мережі, які фундаментально впливають на поведінку: одна спеціалізується на відчутті страху, а друга на відчутті болю. Завдяки цим мережам захисту від фізичних загроз реалізується безпека (індивіда, групи і виду) та управління базовою поведінкою. А це, своєю чергою, продовження роду; захист території (агресія захисту); експансія простору (агресія нападу); прагнення до влади, до домінування, до ієрархічних структур (конкуруюча агресія); ритуальна поведінка; імітація; обман; біоритм; соматичні процеси (гомеостаз). Рептильний мозок оточуючий світ сприймає як простір сповнений небезпек, обману і підлості. Завжди, знаходячись на сторожі безпеки, діє автоматично (непідконтрольність свідомості) і миттєво по типу реакцій "завмри - тікай - нападай". Домінуючою для нього модальністю є тактильна та інтерорецепція, проявляє себе через поведінку і соматичні відчуття [1; 18].

За Р. Девідсоном, мозок ссавців (лімбічна система) "емоційний мозок", "нюховий мозок" містить шість нейронних систем, які відповідають емоційним стилям: "стійкість" (гнучкість - час відновлення після негативних емоцій); "світовідчуття" (тривалість утримання позитивних емоцій); "самосвідомість" (розуміння потреб тіла); "соціальна інтуїція" (невербальна комунікація); "чутливість до контексту" (соціальна компетентність); "уважність" (рівень зосередженості) [9]. Функціями лімбічного мозку є турбота/виховання потомства; соціальна поведінка; виживання/самозбереження/ самозахист особи від фізичних та емоційних небезпек; інстинктивна поведінка; емоції; мотивація; біографічна пам'ять; структура сну; регуляція функції внутрішніх органів тощо. Лімбічний мозок полюбляє безпеку, яку розуміє як стабільність (рутину) і комфорт. Все сприймає у порівнянні з минулим досвідом (асоціативність), консервативний (status quo, страх і неспокій від новизни), дуалістичне світосприйняття (так-ні, свій-чужий, добре-погано, безпека-загроза...), прагнення отримати насолоду в теперішньому часі ("вже і тут") і все це супроводжується емоційними реакціями. Адже психотропні речовини впливають саме на лімбічну систему, а в агресорів центр задоволення більш активний, ніж у пересічної особи. Лімбічний мозок надає перевагу нюховій і аудіальній модальності (звуки і тони), а проявляє себе примітивними емоційними реакціями [1; 18; 20].

Мозок приматів (неокортекс), "візуальний мозок", - сама молода структура в ЦНС, яка походить із лімбічної системи, що спеціалізувалася колись на сексуальному нюху. Хоча неокортекс відповідає за "розум" (когнітивні процеси, здатність подорожувати по континуумі часу, моделювати події.) і слідкує за тим, щоб поведінка не містила соціально небажаних дій (самообмеження), у всій діяльності присутній еротичний компонент. Саме неокортекс додає нюансів у прояві емоцій і уяві бажань тощо. Ще надзвичайно важливими функціями є "свідомість" (виходити за межі буденного, керувати своїм буттям, незалежним саморозвитком) та "самосвідомість" (трансцедентний досвід). Обчислювальні можливості неймовірні: у стані неспання у людини прослідковується біля 60 тис. думок. Проте має й недоліки - когнітивні спотворення, на сьогодні їх нараховують біля двох сотень і поділяють на чотири групи: 1) пов'язані із функціонуванням пам'яті; 2) через нестачу фактів; 3) через недостатність сенсу; 4) через надмір інформації. У людини виникають "ілюзія тотального контролю" та "ілюзія свободи вибору". Насправді ретикулярний мозок визначає життєві пріоритети, лімбічний дає цьому емоційну окраску, а як їх реалізувати і як втілити в реальність виконує неокортекс. Є твердження, що у формуванні перспектив (життєвих планів) неокортекс робить внесок лише 2 %. За сучасними даними, необхідно 9 с. на те, щоб відбулося усвідомлення вибору зробленого рептильним мозком [1; 13; 18].

Звісно, це дуже спрощена модель, яка нехтує "упорядкованістю" психічних процесів, що забезпечується мозочком, котрий містить половину всіх нейронів ЦНС та інтенсивно розвивався разом із префронтальною корою у філогенезі. Не береться до уваги генетична уразливість, соціокультурна складова, гендерні особливості. Також поза увагою лишається дифузна нервова система. Проте така модель є конструктивною для розробки директивних класифікацій психічних та поведінкових порушень на рівнях індивід-індивід, індивід-група та індивід-соціум. Адже отримуємо чітке розуміння походження мотивів агресії: страх перед фрустрацією і прагнення уникнути болю виникає у ретикулярному мозку; намір зберегти емоційний комфорт - лімбічний мозок; як інструмент досягнення цілі - неокортекс. Також отримуємо однозначну відповідь щодо вибору психотерапевтичних підходів та методів коли працюємо з компонентами агресивності (порушення функціонування нейронних контурів).

На рівнях група-група, група-соціум, соціум- соціум, як вище зазначалося, необхідно вже долучати знання з соціальної психології, соціальної нейрпсихології, соціальної нейробіології, культурології, філософії та історії.

Отже, повернемося до меж своєї професійної компетенції і перейдемо до розгляду слабких ланок вищих психічних функцій, які спричиняють появу агресивності. Феноменологічні прояви агресивності дітей і підлітків будуть кластеризовані по нейропсихологічній причинності, а також буде дано рекомендації щодо їх корекції.

При висвітленні агресивності у дітей та підлітків важливо розглянути соціогенез вищих психічних функцій. Будь-яка функція постає спочатку між двома індивідами - інтерпсихічна, потім всередині індивіда - інтрапсихічна. Перехід інтерпсихічних функцій в інтрапсихічні називається інтеріоризацією.

Зупинімося на етапах формування довільної дії, тому що на їх основі будемо вибудовувати нейрокорекцію ненормативної агресивності у дітей та підлітків:

1) інтерпсихічних етап - зовнішня регуляція (дорослий керує, а дитина виконує);

2) екстрапсихічний етап - зовнішня самостійна регуляція або егоцентрична мова (дитина командує вголос сама собі);

3) інтрапсихічний етап - саморегуляція (дитина, підліток осмислює, що треба зробити у конкретній ситуації і сам виконує) [13].

Отже, три компоненти симптомокомплекса, в яких агресивність постає: як первинний дефект - при порушенні функції різних частин префронтальної кори, передньої цингулярної кори, мигдалин; як вторинний дефект - ворожа атрибуція, яка виникає при гностичних розладах, мнестичних розладах, недостатності інтелекту, недостатності комунікативних навичок, дезадаптації; як третинний симптом - негативна компенсаторна перебудова функціонування мозку по принципу патологічного гомеостазу та адикції.

Агресивна поведінка як первинний дефект ураження префронтальної кори (розлад особистості органічного походження) виникає внаслідок порушення функції програмування, регуляції та контролю психічної діяльності [5; 13; 15]. В усіх випадках при ураженні чолових ділянок відбувається домінування системи активації агресії (підкіркові відділи) над системою гальмування (пригнічення). Нижче розглянемо детальніше особливості проявів агресивності при ураженні чотирьох частин префронтальної кори.

Дисфункція орбіто-фронтальної частини префронтальної кори (диссоціальний розлад особистості; синдром дефіциту уваги з гіперактивністю) проявляється підвищеною розгальмованістю (імпульсивністю), емоційною лабільністю, гедоністичною мотивацією, вульгарністю, сексуальною розпущеністю, лайливістю, роздратованістю, порушенням уваги та ейфорією, нездатністю дотримуватися правил/закону при його знанні [13]. Таким особам необхідно навчитися утримувати увагу на перебігу власних психічних процесів та актуалізувати самообмеження. В їхній побут долучити діяльність, яка тренує увагу і виробляє навик вчасності та доцільності дії (Йога, східні бойові мистецтва, теніс, метання предметів), розвиток стійкості уваги (картинки "знайди відмінності", лабіринти, пазли...), формування стриманості (запровадження правила "порахуй до 10 перш, ніж діяти"). Акцент робити на медитаціях "Зосередження" ("Концентрація уваги").

Дисфункція вентро-медіальної частини префронтальної кори (нарцисичний розлад особисті) супроводжується харизматичністю, відсутністю сорому, почуття провини, ніяковіння, емпатії та співчуття. Натомість присутні завищена самооцінка, лицемірство, безвідповідальність, "екстерналізація провини" (перекладання на когось), самовпевненість, егоїзм, насильство, дії носять імпульсивний характер, схильність маніпулювати та залякувати [1; 10]. Таким особам необхідно повернути Его та совість, сформувати усвідомленість власних емоцій та почуттів інших людей, розвивати емпатію. Практикувати медитацію на "Співпереживання" ("Милосердя"), робота з обличчями людей по фотографіях (коміксах)/фільмах (мультиках), гра на зображення емоційних станів та їх розпізнавання, рольові ігри з відображенням фрустраційних ситуацій та пробути в ролі як "агресора" так і "жертви", написання творів про емоції, малювання та ліплення емоційних облич, нормалізувати завищену самооцінку.

Дисфункція дорсолатеральної частини префронтальної кори (гіпобулія; фанатизм; синдром дефіциту уваги) в осіб проявляється слабовольністю, підвищеною довірливістю, "інтерналізацією провини", дезорієнтацією у бутті, зниженні критичності та втраті здатності дотримуватися поставленої мети [8; 13]. У таких осіб найчастіше зустрічається автоагресія/агресія при директивному впливі ззовні або при наслідуванні агресивних дій інших. Особам з цим розладом необхідно підвищити самооцінку, самосвідомість, довіру до самого себе та позитивне сприйняття власного образу "Я". Найкраще для цього підходить вправи для підсилення позитиву в Я-концепції: "карта успіху" (на осях різних сфер діяльності відмічаються досягнення, складаються плани); "щоденник успіху", залучення дитини до гуртків. Практикувати медитацію на "Усвідомлення" ("Вільного сприйняття").

Дисфункція латеральної (конвекситальної) частини префронтальної кори призводить до фізичної агресії - порушення свідомого контролю за руховою складової поведінки [5]. Показана діяльність для зменшення довільності в руховій сфері (Йога, медитація на пропріорецепцію, формування "свідомої карта тіла"), трансформація деструктивних дій у вербальну площину (впровадження правила "зупинись і подумай, що саме ти хочеш зробити і поміркуй чи є в цьому доцільність").

Дисфункція передньої цингулярної кори (набутий психопатологічний тип особистості) викликає байдужість, знижену емоційність, розгальмованість, підвищену агресивність, відсутність емпатії, застрявання (важкість переключення) на певному виді діяльності/емоції та соматичні розлади. Напевно, через знижений артеріальний тиск, частоти серцевих скорочень та відсутність емпатії таких осіб характеризують як "черствих" та "безсердечних" [8; 13]. Осіб з цим розладом необхідно навчити усвідомлювати появу гніву, розширити репертуар поведінкових реакцій, розвинути емпатію та емоційність (нюансів у проявах емоцій). Для цього найкраще підходить медитація на "Присутність" (споглядання за всім оточуючим, за інтрапсихічною активністю, за тілесними процесами: дихання, серцебиття), "Співпереживання" ("Милосердя"), робота над мімікою перед дзеркалом, аналіз емоцій інших людей, долати емоційне застрявання (інертність) на проблемній ситуації.

Ураження мигдалин - двобічне ураження скроневих ділянок (атараксія; синдром Клювера- Бьюсі) - у людини з'являється відсутність страху, гіпероралізм (беруть до роту все без осмислення); гіперсексуальність, ослаблення емоційних реакцій, зорова агнозія (втрата розпізнавання зорових об'єктів і оцінювання їх сенсу). Згодом такі діти стають злочинцями [13]. Необхідно лікувати причину (нейроінфекції, паразити, травми, метаболічні порушення), яка призвела до ураження, а також сформувати критичність до довільних дій і власного безстрашшя.

Агресивність як вторинний дефект ураження проявляється ворожою атрибуцією (оцінка ситуації та подій як ворожих), яка виникає внаслідок гностичних розладів, мнестичних розладів, недостатності інтелекту, недостатності комунікативних (вербальні і невербальні) навичок, дезадаптації (високих вимоги до рівня зрілості індивіда) [12]. У дітей ситуація критична, оскільки порушення, у нижче розташованих структурах, викликає розлади вище розташованих. Називається цей феномен "ефект каскаду" (доміно). Агресія виступає індикатором невирішеної важливої проблеми чи невдоволення якоїсь життєвої потреби, реакція на авторитарний стиль виховання, гіперопіку, гіпоопіку (відчуття покинутості), нереалізованих потреб у любові і визнанні. Причина може бути в оточуючих (сім'я, шкільний колектив, референтна група, суспільство).

Особливої уваги заслуговує функціональний стан гіпокампу, який відповідає за біографічну пам'ять та опрацювання емоційно негативної інформації. Осіб, у яких гіпокамп нормальний або дещо збільшений (асиметричність), характеризують як "холоднокровних" та "бездушних", у них не виникають посттравматичні розлади [23; 24]. Таких осіб варто навчити оцінювати всі прояви власної агресивності, підсилити почуття провини у випадку цілеспрямованої агресії на інших, навчити брати на себе відповідальність за свої вчинки, підвищити емпатійність (медитація на "Співпереживання"), сформувати навички соціальної компетенції (розширити репертуар вирішення проблемних ситуацій; надати знання соціальних ролей та їх моделей поведінки). Дуже дієвими є розстановки по Хеллінгеру.

Натомість ті, в кого гіпокамп зменшений, проявляють агресивність через свою стресонестійкість, схильність відчувати почуття невдоволеності, вразливості [1; 8]. Цим особам необхідно зменшити надмірну чутливість негативного ставлення до себе, здійснити емоційну десенсибілізацію до сприйняття ситуацій як ворожих стосовно себе, побороти установку на те, що інші мають лише ворожі наміри, розвинути усвідомленість всього спектру своїх емоцій та контроль над ними. Для цього найкраще підходять Йога (релаксаційні техніки: м'язова релаксація, глибоке дихання, візуальні образи), медитації, робота зі страхами (вербалізація страхів), рольові ігри та розстановки по Хеллінгеру.

Нейропсихолог, інтерпретуючи результати психометричних тестів, рівня адаптованості у соціумі, шкільної успішності тощо, повинен здійснити кваліфікацію симптомів, тобто визначити первинні це порушення чи вторинні [13; 24]. Оскільки, все це визначить пріоритети у корекційно-розвиваючому навчанні.

Агресивність як третинний симптомокомплекс з негативною компенсаторною перебудовою формується по принципу патологічного гомеостазу та адикції. Як відомо, існують як в нормі, при стресових (нових) ситуаціях, так і при інтоксикаціях мозку позитивні компенсаторні перебудови: перехід з інтрапсихічного в екстрапсихічне. Завдання нейропсихолога зменшити активність центру задоволення, завдяки налагодженню зв'язку між префронтальною корою та прилеглим ядром. Ця терапевтична задача досягається за допомогою формування мисленнєвої культури і критичного внутрішнього мовлення. Найголовнішим є розірвати сформовані зв'язки між проявом агресії і відчуттями задоволення, домінантності, власної значимості тощо. Це досягається за допомогою використання комплексної медитації ("Безоб'єктна, Усвідомлення, Зосередження, Співпереживання"), коли короткотривале (ситуативне) відчуття щастя від агресії заміщається тривалим відчуттям стану щастя (зсув активності зі правої півкулі мозку у ліву). Ми у рамках когнітивно-біхевіоріальної терапії використовували напрацювання всесвітньовідомих йогів Swami Vishnudevananda та Ballur Krishnamarchar Sundararaja Iyengar, для медитативних практик брали напрацювання тібетського буддизму Y.M. Rinpoche, медитативної нейробіології R.J Davidson, практичну нейронауку щастя R. Hanson, медитації долання стресу D. Penman і V. Burch [9; 14; 18; 19].

У нашій психокорекційній роботі приділялася належна увага підсилюючим чинникам появи агресивних дій: крайнощі самооцінки (висока, низька), соматичні хвороби (зростає ворожість), збудливість нервової системи (підвищена, понижена). Просвітницька і корекційна робота у середовищі індивіда: сім'я, референтна група, суспільство. Ефективним із методів прямої роботи з головним мозком на рівні його фізіології є біологічно зворотній зв'язок по ЕЕГ (нейрон-обруч) при медитативних практиках. Важливими є якість і тривалість сну, харчування, рухова активність, гігієна розумової праці, "інформаційна дієта" (уникати повністю телебачення та неконструктивного контенту в Інтернеті).

Глибоке розуміння нейропсихологічних механізмів формування людської агресії дозволило нам подолати деструктивний аспект цього феномену на рівнях індивід-індивід та індивід-група.

Висновки і пропозиції

Опитування педагогів дозволило виокремити найчастіші прояви ненормативної агресії і запропонувати комплексне вирішення ненормативної агресивності: не провокувати; скерувати агресію у позитивне соціально схвальне русло; нейропсихологічна корекція слабих ланок вищих психічних функцій.

Функціональні порушення у різних ділянках префронтальної кори, передньої цингулярної кори, мигдалинах перешкоджають оптимальному функціонуванню нервової системи. У такому випадку ненормативна агресивність виступає як первинний дефект. Корекційна робота скеровується на відновлення порушених функцій програмування, регуляції та контролю психічної діяльності за допомогою методів медитативної нейробіології та Йоги у рамках когнітивно-біхевіоріальної терапії.

Широке коло розладів в інших ділянках мозку призводить до дисрегуляції в роботі головного мозку і появі агресивної поведінки як індикатора невирішеної важливої проблеми чи невдоволення якоїсь життєвої потреби. В основі цієї агресивності як вторинного дефекту лежить ворожа атрибуція через гностичні розлади, мнестичні розлади, недостатність інтелекту, недостатність комунікативних навичок та дезадаптації. Важливе значення має функціональний стан гіпокампу, від якого залежить тенденція в афективних проявах агресивних дій. Терапія порушень нейропсихологічних факторів досягається за допомогою корекційно-розвиваючого навчання, йоги та медитативної нейробіології.

Негативною компенсаторною перебудовою функціонування мозку є агресивність, яка формується по принципу патологічного гомеостазу та адикції - підвищена активність центру задоволення внаслідок порушення зв'язку між префронтальною корою та прилеглим ядром. Терапія даної агресивності полягає у формуванні мисленнєвої культури і критичного внутрішнього мовлення. Також, використовуючи методи медитативної нейробіології, індивіда необхідно навчити відчувати стан щастя, який не пов'язаний з деструктивною агресією.

Перспективи подальшого дослідження вбачаємо у вивченні психологічних наслідків в особистостей, які були змушені застосовувати інструментальну агресію при захисті країни.

Список літератури

1. Arciniegas D.B., Anderson C.A., Filley C.M. Behavioral Neurology & Neuropsychiatry 1st Edition / D.B. Arciniegas, C.A. Anderson, C.M. Filley - New York: Cambridge University Press, 2013. - 668 p.

2. Bandura A. Aggression a social learning analysis / A. Bandura - London: Prentice-Hall in Englewood Cliffs, 1973. - 390 p.

3. Baron R.A. Human aggression 2nd ed. / R.A. Baron - New York: Plenum Press, 1994. - 419 p.

4. Barratt E.S., Stanford M.S., Kent T.A., Felthous A. Neuropsychological and cognitive psychophysiological substrates of impulsive aggression // Biol Psychiatry. - 1997. - Vol. 10. - P. 1045-1061.

5. Becerra-GarcHa J.A. Neuropsychology of domestic violence: a comparative preliminary study of executive functioning // Med Sci Law. - 2015. - Vol. 1 - P. 35-39.

6. Berkowitz L. Aggression its causes, consequences, and control 2nd ed. / L. Berkowitz - Philadelphia: Temple University Press, 1993. - 485 p.

7. Connor D. Aggression and Antisocial Behavior in Children and Adolescents: Research and Treatment 1st Edition / D. Connor - New York: Guilford Press 2002. - 480 p.

8. Cummings J.L., Mega M.S. Neuropsychiatry and Behavioral Neuroscience 1 st Edition / J.L. Cummings, M.S. Mega - New York: Oxford University Press 2003. - 414 p.

9. Davidson R.J., Begley S. The Emotional Life of Your Brain: How Its Unique Patterns Affect the Way You Think, Feel, and Live - and How You Can Change Them. New York: Hudson Street Press, 2012. - 304 p.

10. Fehr T., Achtziger A., Roth G., Strbber D. Neural correlates of the empathic perceptual processing of realistic social interaction scenarios displayed from a first-order perspective // Brain Res. - 2014. - Vol. 2. - P. 141-158.

11. Filley C.M., Price B.H., Nell V., Antoinette T., Morgan A.S., Bresnahan J.F., Pincus J.H., Gelbort M.M., Weissberg M., Kelly J.P. Toward an understanding of violence: neurobehavioral aspects of unwarranted physical aggression: Aspen Neurobehavioral Conference consensus statement // Neuropsychiatry Neuropsychol Behav Neurol. - 2001. - Vol. 1. - P. 1-14.

12. Foster H.G., Hillbrand M., Silverstein M. Neuropsychological deficit and aggressive behavior: a prospective study // Prog Neuropsychopharmacol Biol Psychiatry. - 1993. - Vol. 6. - P. 939-946.

13. Goldberg E. The Executive Brain: Frontal Lobes and the Civilized Mind / E. Goldberg / - New York: OxfordUniversityPress, 2002. - 272 p.

14. Hanson R., Mendius R. Buddha's Brain: The Practical Neuroscience of Happiness, Love, and Wisdom.Oacland: New Harbinger Publications, Inc., 2009. - 240 p.

15. Hillbrand M., Sokol S.J., Waite B.M., Foster H.G. Jr. Abnormal lateralization in finger tapping and overt aggressive behavior // Prog Neuropsychopharmacol Biol Psychiatry.. - 1993. - Vol. 3. - P. 393-406.

16. Lobbestael J., Cousijn J., Brugman S., Wiers R.W. Approach and avoidance towards aggressive stimuli and its relation to reactive and proactive aggression // Psychiatry Res. - 2016. - Vol. 30. - P. 196-201.

17. Palmer J.A., Palmer L.K. Evolutionary Psychology. The Ultimate Origins of Human Behavior / J.A. Palmer, L.K. Palmer - Boston: Allyn & Bacon, 2001. - 384 p.

18. Penman D., Burch V. Mindfulness for Health: A Practical Guide to Relieving Pain, Reducing Stress and Restoring Wellbeing. London: Little, Brown Book Group, 2013. - 288 p.

19. Rinpoche Y.M., Tworkov H. Turning Confusion into Clarity: A Guide to the Foundation Practices of Tibetan Buddhism. Boston&London: Slow Lion, 2014. - 385 p.

20. Schulz K.P., Newcorn J.H., McKay K.E., Himelstein J., Koda V.H., Siever L.J., Sharma V., Halperin J.M. Relationship between central serotonergic function and aggression in prepubertal boys: effect of age and attention-deficit/ hyperactivity disorder // Psychiatry Res. - 2001. - Vol. 1. - P. 1-10.

21. Settle J.E., Dawes C.T., Christakis N.A., Fowler J.H. Friendships Moderate an Association between Dopamine Gene Variantand Political Ideology // The Journal of Politics. - 2010. - Vol. 72. - P. 1189-1198.

22. S^berg R.L., Ducci F., Barr C.S., Newman T.K., Dell'Osso L., Virkkunen M., Goldman D.A. Non-Additive Interaction of a Functional MAO-A VNTR and Testosterone Predicts Antisocial Behavior // Neuropsychopharmacology. - 2008. - Vol. 33. № 2. - P. 425-430.

23. Trimble M.R. The Intentional Brain: Motion, Emotion, and the Development of Modern Neuropsychiatry 1st Edition / M.R. Trimble - Baltimor, Maryland: Johns Hopkins University Press, 2016. - 328 p.

24. Van Praag H.M. Anxiety/aggression-driven depression. A paradigm of functionalization and verticalization of psychiatric diagnosis // Prog Neuropsychopharmacol Biol Psychiatry. - 2001. - Vol. 4. - P. 893-924.

Размещено на Allbest.ru