Психологічні принципи смислу життя та провідних мотивів життєдіяльності (буттювання) у повсякденні

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 159.922 : 316.62

Академія Державної пенітенціарної служби

ПСИХОЛОГІЧНІ ПРИНЦИПИ СМИСЛУ ЖИТТЯ ТА ПРОВІДНИХ МОТИВІВ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ (БУТТЮВАННЯ) У ПОВСЯКДЕННІ

Борець Ю.В., к. псих. наук, доцент кафедри психології

Шлімакова І.І., к. псих. наук, доцент, завідувач кафедри екологічної психології та соціології

Борець Ю.В., Шлімакова І.І.

м. Чернігів

Постановка наукової проблеми. Повсякденне життя - це вияв цілісного світу, який є безпосередньою реальністю, яка оточує і включає до себе кожну людину, сприймається та пояснюється людьми і має для них суб'єктивну значущість [2, с. 106]. Можна сказати, що життя - це суцільна повсякденність. Але це і світ, що створюється в уявленнях, думках, спогадах і діях людей, світ, що переживається людьми як реальна дійсність. Тут немає ніяких посередників окрім самої людини. Для кожної людини повсякдення своє, власне, проте воно власне та загальне для всіх, однак кожен хто включений у повсякдення організовує його по-своєму, розуміючи, що й у іншої людини воно водночас і загальне, й індивідуальне.

Реальність повсякденного життя організовується у часі і просторі навколо «моєї персони і мого фізичного тіла». Це «тут і тепер» - у фокусі моєї уваги до повсякденного життя належить його реальність, (reallissimum) моєї свідомості. Реальність повсякденного життя, проте, не вичерпується цією безпосередньою присутністю, але охоплює і ті феномени, які не дані «тут і тепер». Це означає, що людина сприймає повсякденне життя залежно від ступеня просторової і часової наближеності або віддаленості від конкретних реалій своєї життєдіяльності. Найближчою до людини є та зона повсякденного життя, яка безпосередньо доступна її фізичній взаємодії. Ця зона включає світ, що знаходиться в межах прямої досяжності, світ, в якому людина безпосередньо може здійснювати свою активність так, щоб видозмінювати саму реальність.

Реальність повсякденного життя, як дійсність, має безпосереднє для всіх людей розуміння. Вона не вимагає ніякої додаткової перевірки понад те, що вона просто існує. Вона існує як безпосередня, самоочевидна і непереборна фактичність. Людина знає, що ця дійсність реальна. Якщо і можуть виникати сумніви в реальності фактичної дійсності, людина утримується від них, оскільки живе повсякденним життям згідно заведеному порядку. Така стриманість від сумнівів (чи викликів, протестів) настільки виражена і звичайно стійка для повсякдення, що, для того, щоб відмовитися від неї, як того хотілося б людині у конкретний час, чи за певних обставин, скажімо, під впливом теоретичних або релігійних роздумів, людина мала б проявити вчинок або різку світоглядну зміну. Без прямої нужди і цьому людина, зазвичай, цього не робить, а приймає для себе все, як є. Тому правильно буде сказати, що світ повсякденного життя декларує себе, ніби нав'язує, і якщо індивід захоче кинути виклик цій декларації, то повинен докласти немало зусиль, перш за все по відношенню до себе [2, с. 110].

Під впливом повсякдення складається буденна свідомість.

Буденна свідомість у цілому - вельми складний феномен духовної культури, який включає в себе пізнавальні, ціннісні, соціально-психологічні та інші компоненти.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Розрізнення буденного та науково-теоретичного знання має давню історію. В античній культурі протилежність буденного і теоретичного розглядається як протилежність простої думки і справжнього знання. В філософії Нового часу - це проблема взаємовідносин теоретичних форм свідомості та здорового глузду. Р. Декарт, настоював на тому, що до теоретичного розуму взагалі нічого не примішувалось ніяких чуттєвих уявлень. На його думку, якщо мислення і має відправлятись від чогось, то тільки від самого себе, не запозичуючи нічого зовні [3, с. 36]. У такому випадку воно повинно бути на перших порах просто нічим не наповненим, голим існуванням: з цього воно й починається, з cogito - з існування розумового мислення як такого.

У Дж. Локка - розум є чистою дошкою (tabularasa), на якій нічого не накреслено заздалегідь, тобто в розумінні самому собі нічого немає, - нічого, крім самого розуму, уточнює В. Лейбніц. [3, с. 41]. І. Кант звертається до буденної свідомості у зв'язку з розмежуванням теоретичного (Vernuft) та практичного (Verstand) розуму. Сокира та пила, казав Кант, цілком годяться для обробки дерева, але для гравіювання на міді потрібна гравірувальна голка. І все ж саме Кант чи не вперше усвідомив, що буденні знання, практичний розум є певною глибинною основою філософії [3, с. 52]. Мета статті - розглянути психологічні принципи та провідні мотиви смислу життя та буттювання.

Виклад основного матеріалу дослідження. В буденній свідомості фіксуються тривало діючі уявлення про світ, які розділяє колектив, оскільки людини пізнає і поза наукою. Переважна більшість уявлень людей про світ добуваються із поза наукових джерел, з буденного, повсякденного досвіду. За нових умов існування буденна свідомість будує або перетворює своєрідну когнітивну карту довкілля (від лат. cognition - знання, пізнання) - образ просторового уявлення, який створюється та видозмінюється внаслідок активної взаємодії людини з життєвим середовищем. У складі буденної свідомості людей окрім психологічної сутності, реальної дійсності, стилю та образу життєдіяльності так чи інакше існує ще й екологічна сутність тієї ж дійсності, або екологія ( від грець. оikos - житло та logos - учення) - уявлення про закономірності зв'язку живих організмів з оточуючою дійсністю.

Екологічна основа, з одного боку, і психологічна - з іншого, відтворюючись у свідомості людей, складають осяжний екопсихологічний простір. Зміст такого простору наповнюється власними людськими сенсами, що заґрунтовує екологічним смислом свідомість, передусім, буденну [4, с. 231]. Буденна свідомість задовольняє людину у сфері побутового, буденного, повсякденного життя й виступає у звичайних умовах як достатній еквівалент задоволення пізнавальної потреби. Слід визнати, у буденній екологічній свідомості є багато раціонального, що багаторазово фіксувалося і закріплювалось у здійсненні характерних зв'язків та отримувало відображення в логічних схемах, поглядах, а більш глибинно, у традиціях, міфах, народній мудрості [2, с. 107].

Реалізується буденна свідомість у вигляді відчуттів, емоційних переживань, побутових, господарських та інших уявлень здебільшого, поверхневих суджень очевидного сенсу. Орієнтується вона переважно на критерії здорового глузду, що складаються із сукупності загальноприйнятих, інколи неусвідомлених, але доцільних засобів осмислення та оцінки природних, соціальних та інших явищ.

У наш час психологія стала все більше звертатися до реалій життя. Взагалі, усе, що ми знаємо про психіку, здебільшого, прописано у загальнотеоретичному контексті. Проте останнім часом з'являються думки і теорії, що відносяться до так званої другої лінії розвитку психології, - це гуманістична психологія, феноменологічна психологія, екзистенціальна психологія. Сюди ж можна віднести цілий ряд концепцій - життєвого шляху, способу життя, життєвих стилів, диалогізму, наративу і так далі. Повсякдення, буденна свідомість і є те саме життя.

Справа полягає в логіці самого наукового пошуку - чим ретельніше ми вивчаємо психічні функції, тим більше ми починаємо розуміти, що сама психіка, свідомість є функцією Життя, а не «мозку» чи «тіла», або «соціуму». Життя, саме життя людини, стає справжнім об'єктом психології як науки. Причому, життя береться тут не у фізичному або біологічному сенсі, а у філософсько-психологічному сенсі, як Буття, як усвідомлюваний процес розгортання життя, що переживається звичайною, пересічною людиною.

Такий розворот об'єкту веде до цілого ряду кардинальних наслідків.

По-перше, поняття людини втрачає якусь абстрактно-універсальну «суть», але знаходить індивідуальну «особу», те чи інше своє «Я». Поняття людини, принаймні, для психології, перестає бути тільки одиницею вимірювань і тестувань, а наповнюється конкретною і реальною постаттю переживаючого і діючого індивіда. Тому зміщується і предмет психологічних досліджень, який треба бачити в пошуку загального і закономірного в індивідуально-унікальному, а не в абстрактному і усередненому (як це робиться у теорії загальної психології).

По-друге, поняття життя втрачає свій чисто біологічний зміст і отримує соціальне, психологічне і діяльнісне наповнення. Життя перестає бути фактором існування, а стає особистісним фактом - воно є «моє» («твоє», «наше», «його», «її», «чуже» і так далі).

Більше того, індивід вступає у безпосереднє відношення з життям - він його живе (а іноді - навпаки - життя його живе). Відношення людини до життя знаходить психологічну «щільність» і якісну визначеність: «Я» не просто «живу», «Я живу це життя», а до того ж, - «Я живу своє життя». І тут вперше з'являється проблемна існування людини: «Я-то, звичайно, живу, але чи своє життя я живу і взагалі, навіщо я його живу?» [5, с. 115]. Екзистенціальна філософія і психологія дуже точно схопила це питання і поставили його в центр усього існування людини.

Але тут треба зробити ряд принципових уточнень. Постановка акценту у виразі «Я живу своє життя» на слові «живу» означає фіксацію соціально-діяльнісного шару існування, а акцент на слові «життя» виводить нас у певну процесуальну площину існування. Слідуючи сталій філософській традиції, процесуальний шар життя можна визначити як шар Буття, а соціально-діяльнісний - як шар Побуту, Буттювання і Повсякденності. І ще одне уточнення: акцент на слові «свою» означає, що індивід включений не в якесь абстрактне Буття, а тільки в деяку частину з можливих процесів, що і задає рамкову визначеність існування кожної конкретної людини.

По-третє, слідуючи метафорі У Джемса, який уподібнював свідомість потоку річки й указував, що потік не може існувати поза руслом, можна стверджувати, що процеси життя не можуть здійснюватися поза певним наочним контекстом [3, с. 113]. Таким контекстом виступає Світ, але, знову-таки, не у фізикалістському сенсі, не як фізична субстанція, а як наочно-понятійно оформлена реальність, як уявний світ, що мислиться індивідом. Для сучасної психології стало вже мало не загальноприйнятим положення про множинність реальностей, в яких живе людина. Але множинність не означає ілюзорності - це дійсна множинність реальностей, які і утворюють об'єктивну площину нашого існування і свідомості.

У цьому є два принципово важливих моменти. По-перше, єдність життя і свідомості дійсно є невід'ємною, початковою характеристикою і самого життя, і самої свідомості. Поза свідомістю життя перетворюється на якусь чисту об'єктність (і для суб'єкта воно що є, що його немає), а поза життям свідомість перетворюється на порожню абстрактність. По-друге, цілісність свідомості (відповідно, і цілісність життя) може досягатися за рахунок диференціювання рефлексії сфер життя (коли сенсом і домінантою життя для людини є, скажімо, творчість - наукова, художня, служіння, благодійність і т.д). Людина якби включена в неї, так і рухається, «пливе» у цій повсякденності усе своє життя). По-третє, теза про єдність свідомості і життя означає, що Світ стає Світом людського Життя тільки з появою слова (мови) як принципу його організації й існування. Наявність слова закладена як початкова теза навіть у Біблію - «На початку було слово». Це означає, що словесний знак розгортає Світ, впорядковує й організовує у свідомості людини,знаходить для кожної людини власні форми у всіх сферах життя. Хоча для кожної людини своя розгортка, але вони (поняттєві знаки) споріднюються для всіх людей однієї спільноти через їх суспільно-виробничу практику і взаємодію.

У сфері Побуту здійснюються повсякденні дії, складається і функціонує буденна свідомість, взаємодії з іншими людьми побудовані на простих, часто стандартних, штампованих взаєминах, тут ми отримуємо якісь конкретні результати. Але, які б результати індивід тут не отримував, він починає дивитися: «А які результати отримані іншими?». У сфері побуту//буденності переважає чиста соціальність. У побуті вся наочність соціальна, вона влаштована на взаєминах - порівняннях, конкуренції, допомозі, ворожнечі і так далі - на соціальних взаємодіях.

У сфері соціальних взаємодій провідною ідеєю, домінуючим принципом їх організації, системоутворювальним чинником і ключовим поняттям, є успішність. Вся соціальна і побутова сфера «сидить» на різних варіантах ідеї успішності [5, с. 114]. Вона може істотно варіювати за змістом залежно від того, що в даному соціокулътурному середовищі, прийнято вважати успіхом. У когось 6-ть Мерседесів в гаражі, а у когось 6-ть дітей. Критерії й ознаки цього успіху, можуть бути самі різні, але організуючий принцип у них єдиний - принцип успіху. Саме через нього людина самостверджується і відчуває себе реалізованою.

Категорії успіху і успішності у вітчизняній психології тільки зовсім недавно стали предметом досліджень і наукових обговорень. Не вдаючись до аналізу різних підходів, вкажемо, що у функціоналъному плані успішність є показником соціального визнання особистісних досягнень індивіда в межах соціально-нормативного простору життя суспільства. Більше того, успішність поєднує і представляє подвійну нормативність соціальних діяльностей: з одного боку - соціокультурну нормативність самої діяльності, її легітимність, значимість, визнаність, а з іншого боку - соціальна нормативність ефективності виконання людиною даної діяльності (заслужений артист, заслужений учитель, але не заслужений крадій чи «крадій в законі»). Іншими словами, успішність є похідною від діяльності індивіда щодо прийнятої в даному суспільстві норми ефективності соціально-нормативної діяльності. Виходячи з цього, можна стверджувати, що залежно від характеру інституціалізації норми визначається формальний або неформальний соціальний статус індивіда. Нормативний, легітимний характер успішності і робить індивіда-носія соціальним зразком, що і забезпечує безперервність трансляції та відтворення тих або інших моделей поведінки і діяльності.

В соціальному плані успіх є базовою категорією що визначає сферу побуту, але категорія успіху не є єдиною, яка його організовує. У суб'єктивному просторі дій і їх результатів є категорія комфорту. Якщо успіх визначає місце індивіда в соціальних структурах і відносинах, то комфорт визначає якість організованості суб'єктивного, внутрішнього життя людини у повсякденні. Комфорт, зручність, благополуччя - людина для себе виділяє в усіх соціальних і предметних взаємодіях та залишається з ними наодинці, зі своєю власною тілесністю. Очевидно, що тілесність тут береться в еко-психологічному розумінні. психологічний успішність щастя свідомість

В екологічній психології, особливо в середовищному підході, проблема психологічної межі тілесності обговорюється досить давно і там переконливо показано, що ці межі тягнуться за рамки власного біологічного тіла до меж суб'єктивної ідентифікації [4, с. 172]. Психологічні межі тілесності лежать в межах тієї наочності, яку я ідентифікую, ототожнюю як виключно «свою». Проте, питання меж фіксує тільки відчуттєву сторону проблеми тілесності, а відношення індивіда до цієї, власної сутності, здійснюється через категорію комфорту. Ідея комфорту фіксує ті способи організації свого тілесного існування, які людина оцінює як максимально сприятливі (у тому числі й матеріальні, фінансові, моральні, духовні, соціально-статусні і т.п. цінності). Ідея комфорту, таким чином, відтворює суб'єктивну оцінку якості організації тілесної сторони соціального життя індивіда. При цьому надзвичайно важливим є те, що переживання комфорту є виключно індивідуалізованим процесом, а зміст ідей комфорту є, навпаки, виключно соціально-нормативним і моральним конструктом порівняємо,отримання державної премії і надмірне багатство). Але, окрім соціальності у цій же сфері побуту// повсякденності є ще щось «МОЄ» - це площина Мого життя, моєї власної тілесності і своєї сорочки, яка завжди ближче до тіла. Тут працюють усі закони соціальної психології, які безпосередньо описують соціальні взаємодії: теорія соціального обміну, винагороди, мотивації, референтності і так далі Усі вони пояснюють реальність, що лежить у площині буденної свідомості.

Нами розглянуто представленість буденної свідомості у формах соціальності і тілесності та, очевидно, потрібно розглянути цього ж індивіда у власне особистісній формі.

Особистісна форма існування індивіда у повсякденні повинна якимось чином інтегрувати всі інші форми і забезпечувати осмислені способи самореалізації людини, здійснення її власного «Я». Аналіз численної літератури дозволяє припустити, що такою особистісною формою інтеграції соціальності і тілесності є конструкт, який в психології обговорюється в понятті «Я-образ» [5, с. 114]. У філософсько-психологічній традиції давно і однозначно утвердилось положення, що «Я-образ» по своєму походженню є виключно соціальним конструктом, а за своїм змістом - відображенням індивидних властивостей, тобто тілесності. Структура і функції «Я-образу» добре досліджені в психології, тому, на їх аналізі можна не зупинятися. Вкажемо тільки на те, що «Я-образ» є слабо інтегрованим конструктом, де «Я» завжди розпадається на множинність «образів»: Я- минуле, - теперішнє, - майбутнє; Я-реальне, - ідеальне; Я-ментальне, - тілесне - духовне, - фізичне і так далі. Проте, кожна людина «утримує» свою власну цілісність як багатогранність власного «Я». Різні «Я - образи» можуть бути істотно не конгруентними і тоді виникають внутрішньоособистісні конфлікти, а якщо виникає два і більше різних образів «Я» в одному форматі, то це призводить до грубої психічної патології, як, наприклад, при шизофренічному роздвоєнні особистості.

Очевидно, що внутрішні, психологічні механізми створення і утримання цілісності «Я» лежать десь за межами самих цих образів, в деякій загальній ідеї, яка сама по собі повинна інтегрувати і ідею успіху як підставу соціальності, і ідею комфорту як підставу тілесності. Є точка зору, що в життєвій сфері побуту//повсякденності особистісна форма здійснення «Я» представлена ідеєю щастя. Категорія щастя є практично не розробленою у світовій психології, але в небагатьох роботах (див. М.Аргайл) показано, що щастя є базовим нерефлексивним переживанням повноцінності і свідомості життя. У цій же роботі, на матеріалі емпіричних досліджень показано, зокрема, що тривале безробіття пригнічує можливість переживання щастя.

Висновки і перспективи подальшого дослідження. На буденному рівні щастя є максимальною універсалією всього, що може бути позитивним у цьому житті - ми бажаємо одночасно щасливої дороги і щастя в сімейному житті, і особистого щастя, і так далі. Щасливою може бути людина, можуть бути щасливі миті життя, а може бути щасливим усе життя, навіть смерть може бути щасливою.

Психологічні механізми такого узгодження до цих пір залишаються практично не дослідженими і, напевно, існує не один такий механізм - найчастіше в цій функції обговорюються метафора і рефлексія [6, с. 401]. Але, в рамках обговорюваної нами проблеми психологічної організації життєдіяльності, ці механізми треба шукати не в інтимно-психологічній сфері особистості, а на стику особистості і діяльності, як певний загальний організуючий принцип. В межах діяльнісного підходу таким організаційним принципом може виступити принцип доцільності.

Проблема доцільності виникає в ситуаціях вибору, коли наявні умови представлені у вигляді обмеженого набору альтернатив. Причому, альтернативними можуть бути будь-які компоненти акту діяльності при вирішенні завдань - і цільові конструкти, і засоби, і способи, і матеріал, і значущі умови, й очікуваний результат діяльності. Доцільність визначає процес цілеутворювання, а не цілепокладания. Основна відмінність лежить в наступному: там де є ззовні задане завдання, яке ми приймаємо, як те, яке нам треба вирішити, там немає цілепокладання, там розгортаються процедури цілеутворення. А цілеутворення (співзвучно з ціноутворенням) це завжди питання доцільності. Принцип доцільності організації життя полягає в співвідношенні значущості цілі і ціни витрат на її досягнення. Цей принцип постійно відтворюється в рекламній тезі про співвідношення ціни і якості.

І поки людина приймає цей принцип як системоутворювальний, вона знаходиться у постійному полоні власних пристрастей, невиконаних зобов'язань, тимчасових (вони ж постійні) незручностей і решти всієї «краси» буденного життя, перебуваючи в постійному очікуванні щастя, спокою і зроблених справ.

Список використаних джерел

1. Городяненко В.Г. Соціологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / В.Г. Городяненка. - К.: Видавничий центр „Академія", 2002. - 560 с.

2. Дідук I.A. Правові уявлення у контексті особистості // Проблеми загальної та педагогічної психології. Збірник наукових праць Інституту психології ім.. Г.С. Костюка АПН України / Ред. С.Д. Максименка. - К.: Гнозіс, 2006. - Т. VIH. - Вип. 6. - С. 104-111.

3. Киричок О.Б. Філософія: підручник для студентів вищих навчальних закладів /Олександр Борисович Киричок/. - Полтава: РВВ ПДАА, 2010. - 381 с.

4. Скребець В.О. Екологічна психологія: Підручник для студентів вузів / В. О. Скребець, І. І. Шлімакова. - К. : СЛОВО, 2014. - 456 с.

5. Струманський В. Філософсько-методологічні засади виховання громадянських почуттів і національної свідомості / В. Струманський // Педагогічна практика та філософія освіти. - Полтава, 1997. - С. 114-116.

6. Тюріна В.О. Система цінностей, правова соціалізація і правове виховання // Психологія на перетині тисячоліть: Збірник наукових праць учасників П'ятих Костюківських читань. - К.: Гнозис, 1998. - Т. 3. - С. 396-404.

Анотація

В статті розглядаються питання повсякденності у контексті складного психологічного конструкту за орієнтувальними принципами успішності, орієнтації на комфорт та ідеї щастя. Зазначається що провідною ідеєю, домінуючим принципом, системоутворювальним чинником і ключовим поняттям соціальних взаємодій є успішність.

Ключові слова: повсякденне життя, буденна свідомість, когнітивна карта, екзистенціальна психологія, буттювання.

В статье рассматриваются вопросы повседневности за ориентировочными принципами успешности, ориентации на комфорт и идеи счастья. Отмечается что ведущей идеей, доминирующим принципом и ключевым понятием социальных взаимодействий является успешность.

Ключевые слова: повседневная жизнь, будничное сознание, когнитивная карта, экзистенциальная психология, бытование..

The article deals with the issues of everyday life in the context of a complex psychological construct based on the important principles of success, orientation on comfort and the idea of happiness. It is noted that the leading idea, the dominant principle, system-forming factor and the key concept of social interactions is success.

Key words: everyday life, everyday consciousness, cognitive map, existential psychology, human's being.

Размещено на Allbest.ru