Особливості психологічного консультування сім’ї у кризовій ситуації розлучення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОСОБЛИВОСТІ ПСИХОЛОГІЧНОГО КОНСУЛЬТУВАННЯ СІМ'Ї У КРИЗОВІЙ СИТУАЦІЇ РОЗЛУЧЕННЯ

Галина Кошонько,

кандидат психологічних наук, доцент,

Хмельницький національний університет

Ключові слова: сім'я, криза втрати, розлучення, етапи психологічного консультування, ресурси особистості.

Аннотация

В статье анализируется развод как кризисная ситуация. Рассматриваются этапы работы психолога в ситуации развода и специфические задачи консультирования на каждом этапе. Выделяются и описываются принципы снижения негативных последствий развода для детей.

Ключевые слова: семья, кризис потери, развода, этапы психологического консультирования, ресурсы личности.

Abstract

The research topicality is the need to reveal the peculiarities of providing psychological assistance to spouses in a crisis divorce situation. The purpose of the article is theoretical analysis and generalization of information on the features of conducting psychological counseling of the family in a crisis situation of divorce.

In the article the author has analyzed the divorce as a crisis situation. It is shown that the crisis nature of this act (even if the divorce is carried out with the consent of both partners) is determined by the duration and painful experiences of family members with its destabilizing influence on the entire family system. Partners in a divorce situation need both informational counseling and psychotherapeutic support.

The following forms of family counseling has been considered in the article: individual counseling of one of the spouses; parallel individual counseling of the spouses by one consultant; parallel individual counseling of spouses by different, but interacting consultants; joint counseling of the spouses or all family members by one consultant.

Particular attention is paid to the stages of divorce and the corresponding stages, namely: emotional divorce; time of reasoning and despair; legal divorce; economic divorce; balance setting; time of self-study and return to equilibrium, psychological divorce and disclosure of specific counseling tasks at each stage.

The characteristic features of the divorce stages following the modification of the loss experience model has been distinguished and described: the stage of negation, the stage of anger, the stage of negotiations, the stage of depression, the stage of adoption.

The tasks in psychologist-counselor work while divorce counseling has been described in the initial stages, in the stage of aggression and the stage of adaptation.

The goals and steps of each of the mentioned stages of psychological counseling have been analyzed: the stage of work with clients in acute crisis, the stage of psychological correction, the stage of rehabilitation.

The author has traced the negative effects of divorce on the personality of the child. In particular, the main principles of reducing the negative consequences of divorce for children, which should guide the parents while reaching an agreement on their participation in the children upbringing, have been highlighted and described in the article.

It has been concluded that the integrative approach to psychological assistance to adults and children in the divorce situation and the utilization of the most various forms and methods of psychological counseling of persons who have survived the crisis situation of divorce should be used. The right choice of these forms and methods in accordance with the context of the crisis situation and the state of a particular client is considered to be a task that the psychologist-counselor must resolve.

Keywords: family, crisis of loss, divorce, stages of psychological counseling, personality resources.

Постановка проблеми у загальному вигляді. Найдавніший інститут людського суспільства - сім'я - являє собою унікальне явище. Завдяки родині молодому поколінню передаються основні знання, вміння, навички, установки і традиції, таким чином забезпечується безперервність розвитку людського суспільства. Сім'я як соціальний інститут не тільки забезпечує стабільність суспільства, а й еволюціонує разом з ним, адаптується до змін, що відбуваються. У такій системі інтенсивної, тісної взаємодії не можуть не виникати суперечки, конфлікти і кризи. І почасти відбувається так, що вирішенням серйозного сімейного конфлікту чи кризи виступає розлучення.

Актуальність теми дослідження полягає у необхідності розкриття особливостей надання психологічної допомоги подружжю у кризовій ситуації розлучення.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано вирішення даної проблеми та на які опирається автор. Знання та досвід у сфері сімейного консультування розкрито у роботах як вітчизняних (Ю. Альошина, О. Бондарчук, Я. Варга, С. Васьківська, В. Га- гай, О. Галустова, А. Єлізаров, А. Захаров, О. Карабанова, Г. Навайтіс, А. Співаковська, Е. Ейдеміллер, В. Юстицькіс) так і зарубіжних авторів (А. Адлер, М. Боуен, К. Вітакер, С. Мінухін, В. Сатір, Ч. Фішмен, Д. Хейлі, Р. Шерман,) та інші.

Однак, незважаючи на актуальність та важливе практичне значення, досліджувана проблема у сучасній науково-психологічній літературі висвітлена недостатньо.

Метою статті є теоретичний аналіз й узагальнення інформації щодо особливостей проведення психологічного консультування сім'ї у кризовій ситуації розлучення.

Виклад основного матеріалу дослідження. Під розлученням розуміють розрив подружніх стосунків у його юридичному, економічному і психологічному аспектах, що тягне за собою реорганізацію сімейної системи. Кризовий характер даної події (навіть якщо розлучення здійснюється за згодою обох партнерів) обумовлений тривалістю і хворобливістю переживань членів сім'ї, його дестабілізуючим впливом на усю сімейну систему. Навіть після тривалого періоду після припинення стосунків зберігаються психологічні наслідки розставання (як правило, актуалізуються у зв'язку із синдромом річниці).

Сімейне консультування розглядається як вид психологічного консультування, а саме: як процес взаємодії між стороною, що допомагає, та стороною, що звертається за допомогою, який включає застосування спеціалістом психологічних теорій і комунікативних навичок для вирішення особистих проблем, труднощів та прагнень клієнта [1].

У даний час використовуються такі форми сімейного консультування: 1) індивідуальне консультування одного з подружжя; 2) паралельне індивідуальне консультування подружжя одним консультантом; 3) паралельне індивідуальне консультування подружжя різними, але взаємодійними консультантами; 4) спільне консультування подружжя або усіх членів сім'ї одним консультантом [3].

О.Карабанова до основних завдань консультування у разі розлучення відносить: розлучення дитина психолог виховання

посередництво у вирішенні проблем економічного розлучення подружжя в режимі обмеженого часу - територіальні суперечки, розділ майна, питання матеріально-фінансової підтримки;

консультування з проблеми встановлення опікунства, узгодження умов участі батька, що проживає окремо, у вихованні дитини (частота і тривалість, територія зустрічей, участь третіх осіб та ін.);

консультування з проблеми підготовки дітей до розпаду сім'ї і сепарації одного з батьків (час і форма інформування дитини про розлучення, вироблення стратегії і тактики поведінки батьків у період розлучення і построзлучного періоду);

формування нового образу сім'ї, допомога в плануванні вирішення проблем, пов'язаних зі зміною рольової структури сім'ї та виходом жінки на роботу (як правило, після розлучення мати або виходить на роботу, якщо вона раніше не працювала, або шукає понаднормову або додаткову роботу);

оптимізація дитячо-батьківських відносин і типу сімейного виховання як профілактика емоційно-особистісних порушень дітей, які пережили розлучення;

супровід емоційного розлучення, створення мережі соціальної підтримки розлученого подружжя;

співробітництво у вирішенні завдання реконструкції особистісної ідентичності розлученого чоловіка, профілактика депресії, зростання тривожності, розвитку страхів і фобічних реакцій;

робота з дитиною з метою попередження емоційно-особистісних порушень розвитку і поведінкової дезадаптації;

оптимізація відносин розлученого подружжя для забезпечення умов ефективного виконання ними батьківської функції виховання дітей [3].

Зазвичай розлучення не є одномоментною подією та має свою динаміку проживання. Відомий американський психолог А. Маслоу запропонував модель розпаду подружніх відносин, що включає в себе сім стадій [5].

1. Емоційне розлучення обумовлене руйнуванням ілюзій у подружньому житті, почуттям незадоволеності, відчуженням подружжя, страхом і розпачем, спробами контролювати партнера, суперечками, прагненням уникнути проблем.

2. Час міркувань і розпачу перед розлученням супроводжується болем і розпачем, злістю і страхом, суперечливістю почуттів і вчинків, найчастіше шоком, відчуттям порожнечі і хаосу. Розпочинаються спроби зробити так, щоб усе було знову добре, повернути любов, отримати допомогу від друзів, членів сім'ї.

3. Юридичне розлучення - оформлення розриву відносин відбувається на формальному рівні. Ця стадія пов'язана не тільки із судочинством, але і за участю усе більшої кількості осіб у сімейних відносинах партнерів. На емоційному рівні чоловік і жінка або один з них можуть перебувати в депресії, відчувати відокремлення, а поведінка супроводжується суперечками, спробами самогубства, погрозами, прагненням до переговорів.

4. Економічне розлучення пов'язане з припиненням спільного ведення господарства і поділом сімейного бюджету (якщо до цього він був загальним).

5. Установлення балансу між батьківськими обов'язками і правом на опіку пов'язано з переговорами батьків з питання подальших взаємин із дітьми і розподілу зон відповідальності. Пріоритетні завдання даного етапу - створення нових відносин між батьком і дитиною, а також набуття почуття власної гідності і незалежності.

6. Час самодослідження і повернення до рівноваги після розлучення. Основна проблема цього періоду - самотність і наявність амбівалентних почуттів. Це почуття безпорадності й оптимізму, жалю, печалі і радості, звільнення і самотності тощо. Починається пошук нових друзів, сфер активності, виробляється новий стиль життя, визначаються обов'язки для всіх членів сім'ї.

7. Психологічне розлучення. На емоційному рівні - це прийняття факту розпаду відносин, стабілізація емоційного стану, опрацювання негативних почуттів, пов'язаних із розлученням. На інтелектуальному рівні - готовність до дій, упевненість у своїх силах, відчуття власної цінності, поява почуття незалежності і автономії, пошук нових об'єктів для любові і готовність до побудови нових відносин.

Низка фахівців відзначають такий серйозний наслідок розлучення, як переживання колишнім подружжям почуття особистісно- го краху. У більшості випадків розлучення відбувається з ініціативи однієї зі сторін. Знехтуваний партнер особливо важко переживає рішення про розлучення. Ініціатор розлучення теж переживає гаму негативних почуттів, пов'язаних з розпадом сімейної системи, проте зберігає контроль над ситуацією, у той час як для відкинутого партнера характерними переживаннями є почуття безсилля, безвиході, неповноцінності.

Розлучення подружжя супроводжується переживанням втрати сім'ї, зміною звичного укладу, установок і норм, пов'язаних зі своїм соціальним статусом, способом життя до розлучення. Для переживання втрати в зв'язку з розлученням, розставанням партнерів властиві ті ж стадії, що і для переживання втрати у зв'язку зі смертю близької людини. При цьому є характерні особливості даного процесу, що виражаються в специфіці переживань, почуттів і дій на кожній стадії.

Для опису стадій розлучення може бути використана модифікація моделі переживання втрати, запропонована Е. Кюблер-Росс [4].

1. Стадія заперечення. Спочатку реальність того, що відбувається заперечується. Зазвичай людина витрачає на близькі стосунки багато часу, енергії та почуттів, тому йому важко відразу змиритися з розлученням. На цій стадії актуалізується робота захисних механізмів: раціоналізація (“нарешті прийшло звільнення”, “рано чи пізно це все одно б сталося”), знецінення (“насправді шлюб був жахливим”, “мій чоловік повна нікчема”), заперечення (“нічого такого не сталося”,“все добре”) та інше.

2. Стадія озлобленості. На цій стадії виникає відчуття злості щодо партнера. Покинутий партнер переживає стан фрустрації, викликаний крахом його планів і надій. Нерідко він починає маніпулювати дітьми, намагаючись залучити їх на свій бік.

3. Стадія переговорів. Тут здійснюються спроби відновити шлюб. Подружжя використовують різні маніпуляції стосовно один одного, включаючи сексуальні відносини, загрозу вагітності або вагітність. Іноді вдаються до тиску на партнера з боку оточення.

4. Стадія депресії. Коли заперечення, агресивність і переговори не приносять ніяких результатів, настає пригнічений настрій. Людина відчуває себе невдахою, її самооцінка, довіра до людей падають.

5. Стадія прийняття. Ця стадія пов'язана з прийняттям факту розлучення й адаптацією до нових умов життя. У випадках, коли в шлюбі були діти, вони теж потребують підтримки і допомоги в адаптації до нової ситуації.

Виділяють такі завдання в роботі психолога-консультанта при консультуванні у зв'язку з розлученням [2]:

на початкових етапах роботи, коли ще сильний біль і заперечення втрати відносин, - це надання підтримки, при цьому консультанту слід поступово підводити клієнта до усвідомлення свого становища і ситуації (часто у клієнта виникає сильна потреба в порадах з приводу того, як повернути партнера). У даному випадку консультант повинен у першу чергу звернути увагу клієнта на те, навіщо йому це потрібно, необхідний глибокий аналіз переживань клієнта і робота із цими переживаннями;

на стадії агресії консультанту також не слід давати поради, а зосередити свою увагу на усвідомленні клієнтом своїх істинних мотивів і почуттів, щоб клієнт зрозумів, що дана стадія є невід'ємною частиною проходження всього процесу переживання розриву відносин (іноді клієнт може відчувати сильне почуття провини через те, що не зміг зберегти відносини. У цьому випадку консультант повинен допомогти проаналізувати справжню природу цих почуттів і пропрацювати почуття провини клієнта);

перехід на наступну стадію - стадію адаптації можливий тільки в тому випадку, якщо у клієнта відбулося усвідомлення своїх почуттів і переживань з приводу того, що сталося, і опрацювання цих почуттів.

У роботі з клієнтом, що знаходиться на перших трьох стадіях, важливо підвести його до переходу на стадію адаптації через усвідомлення свого нового статусу, розуміння своїх майбутніх можливостей, відповідальності за своє життя і можливість самостійно робити вибір. Якщо робота на перших трьох стадіях була успішною і клієнт перейшов на четверту стадію, то завдання консультанта полягає у допомозі та підтримці клієнта в складному і важкому процесі адаптації, а також виробленні нового погляду на ситуацію, життя, своє місце у ньому і тих якостей, які сприяють успішній адаптації в ситуації розлучення.

Консультування дорослих у ситуації розлучення. Одним із видів психологічної допомоги, що надається людям, які розлучаються, є психологічне консультування. Його важливість визначається тим, що будь- яке розлучення, навіть за обопільною згодою подружжя, є серйозною травмою, яка посилюється необхідністю повної реорганізації життя. До розлучення більшість людей не розуміють, з якими проблемами вони можуть реально зіткнутися. Із цієї точки зору, багатьом у подібній ситуації буває корисно поговорити з фахівцем про те, що і як слід робити, переконатися, які можливі конструктивні кроки щодо розв'язання цієї кризової ситуації і що є сили, щоб почати діяти у цьому напрямі.

Аналіз рекомендацій фахівців з консультування клієнтів, які переживають розлучення, дозволяють виділити три етапи психологічного консультування:

етап роботи з клієнтами в гострому кризовому стані;

етап психологічної корекції;

етап реабілітації.

Етап консультування клієнтів у гострому кризовому стані. Розлучення є по своїй суті кризовою ситуацією втрати для подружжя, оскільки вона супроводжується втратою колишньої сімейної системи. Як вже зазначалося вище, розлучення веде до символічної смерті відносин, змінює звичний уклад, установки і норми, пов'язані зі своїм соціальним статусом, способом життя до розлучення. Розпад сім'ї сприймається особистістю, особливо у перший момент, як доказ її неповноцінності, що призводить до гострого переживання власної неспроможності, невпевненості у собі, депресії, самозвинувачення.

Основні цілі даного етапу консультування: нормалізація емоційного стану клієнта і його адаптація до життя у новому статусі.

Кроки етапу консультування клієнтів у гострому кризовому стані:

знайомство, встановлення емпатійного контакту. На цьому кроці консультант знайомиться з клієнтом, висловлює співчуття у зв'язку зі сформованою ситуацією і коротко розповідає про ту допомогу, яку може надати;

прояснення запиту, цілі клієнта. Як і при будь-якому виді консультування, після встановлення контакту з клієнтом ми прояснюємо його запит, мету звернення за консультацією. Як правило, в ситуації розлучення людина хоче полегшити свій стан, зрозуміти, як їй тепер бути;

“відреагування” негативних переживань клієнта. Це зазвичай найтриваліший крок, який вимагає низки консультативних сесій. Як і у роботі з будь-якою психічною травмою, на перших етапах консультування клієнтів, які переживають втрату сім'ї, консультант допомагає людині відчути, усвідомити і висловити свої почуття. У першу чергу це почуття провини, безпорадності, душевного болю, сорому, страху, роздратування та інше. Із терапевтичної точки зору 'їх важливо усвідомити і висловити. “Відреагування” негативних переживань дозволяє поступово нормалізувати емоційний стан клієнта, відновити його сон і апетит;

формування доступу клієнта до своїх ресурсів. Для людини у кризовому стані характерною є так звана тунельна свідомість, коли вона сфокусована на негативних переживаннях: душевного болю, почуття безпорадності, провини і сорому, що зазвичай виникають під час травматичного стресу.

У такому стані людина, як правило, не помічає тих можливостей, які має. Тому важливим завданням консультанта є формування доступу клієнта до своїх ресурсів.

Зовнішні ресурси - це можливості і цінності, що стосуються не самої людини, а осіб з її оточення та середовища. У першу чергу це соціальне оточення - рідні, близькі, друзі. Ресурсом для особистості є її основні і допоміжні види діяльності: навчання, робота, хобі тощо.

Внутрішні ресурси - це можливості і цінності самої людини. Це її здоров'я, здібності, характер, воля, переживання, знання, вміння і всі інші цінності, якими володіє особистість. Як уже зазначалося, для кризового стану характерні переживання почуття безпорадності, втрата дієздатності. Тому так важливо повернути особистості її внутрішні сили;

завершення консультування. Зазвичай етап психологічного консультування клієнтів у гострому кризовому стані триває протягом одного-двох місяців. За цей час гострий кризовий стан проходить такі етапи: нормалізується емоційний стан людини, вона поступово адаптується до виниклої кризової ситуації. Тоді консультування або завершується, або переходить на наступний етап - етап корекції. У будь-якому випадку, закінчивши роботу, важливо проаналізувати весь пройдений клієнтом шлях і написати резюме. Такий аналіз проводиться спільно з клієнтом. Резюме у вигляді підсумовування усього важливого й актуального у процесі консультування робить, як правило, спочатку клієнт, а потім консультант.

Отже, клієнт отримує можливість ще раз побачити й усвідомити весь пройдений ним шлях: від безпорадності і відчаю до стану відносного прийняття події і адаптації до життя у новому статусі (розлученої людини).

Етап психологічної корекції. Робота консультанта на цьому етапі може бути як продовженням консультування клієнта в гострому кризовому стані, так і початком консультування людини, яка вперше прийшла за психологічною допомогою через певний час після розлучення (через місяці, рік або більше після кризового події).

Основні цілі даного етапу консультування: корекція самооцінки і відновлення цілісності особистості.

Кроки етапу психологічної корекції:

знайомство, установлення емпатійного контакту. На цьому кроці консультант знайомиться з клієнтом і коротко розповідає про ту допомогу, яку може надати;

прояснення запиту, цілі клієнта. Як і на попередньому етапі, після встановлення контакту ми прояснюємо запит, мету звернення за консультацією. На цьому етапі людина часто звертається за психологічною допомогою, щоб повернути собі самоповагу, впевненість;

“відреагування” негативних переживань клієнта. Як і при роботі з будь-якою психічною травмою, на перших етапах консультування клієнтів, які переживають втрату сім'ї, консультант допомагає людині відчути, усвідомити і висловити свої актуальні негативні переживання;

формування доступу клієнта до своїх ресурсів. На другому етапі кризової роботи - етапі корекції, коли емоційний стан людини дещо нормалізується, цілями кризової роботи є подальша нормалізація емоційного стану людини, опора на її ресурси і відновлення соціальних зв'язків і відносин особистості. У зв'язку із цим консультанту доцільно продовжувати сприяти опорі клієнта на зовнішні ресурси і поступово формувати доступ клієнта до своїх внутрішніх ресурсів;

корекція самооцінки клієнта. Оскільки ситуація розлучення, як правило, супроводжується особистісною кризою, важливим завданням психологічного консультування є усвідомлення клієнтом особливостей своєї особистості - образу “Я”, а також ставлення до самого себе - самооцінки. Після розлучення більшість людей переживають почуття особистісного краху. Тому починають сумніватися у собі, відчувають себе невпевнено, недостатньо привабливими і цікавими для оточення. Отже, необхідний аналіз відносин клієнта до себе і того, наскільки він вважає себе реалізованим в основних сферах життя [6];

завершення консультування. Коли завдання корекції самооцінки клієнта виявляється вирішеним, другий етап консультування добігає кінця. Закінчивши роботу, спільно з клієнтом необхідно провести аналіз процесу і результатів консультування.

Етап реабілітації. Робота консультанта на третьому етапі може бути як продовженням консультування клієнта на перших двох етапах, так і початком консультування людини, що вперше прийшла за психологічною допомогою через якийсь час після розлучення (через місяці, рік або більше - після кризової події).

Основні цілі даного етапу консультування: відновлення дієздатності особистості і її готовності вступати у близькі стосунки.

Кроки етапу реабілітації:

знайомство, встановлення емпатійного контакту. На цьому кроці консультант знайомиться з клієнтом і коротко розповідає про ту допомогу, яку може надати;

прояснення запиту, цілі клієнта. Після встановлення контакту консультант прояснює запит клієнта, мету звернення за консультацією.

Як правило, після розлучення людина відчуває розчарування у шлюбі, сумнівається в можливості гармонійних стосунків у сім'ї. Водночас відчуває самотність. Тому хоче якось вирішити це протиріччя. Частим запитом є звільнення від емоційної залежності від колишнього чоловіка або дружини;

формування доступу клієнта до своїх ресурсів. Як вже зазначалося вище, на третій, завершальній стадії кризової роботи - етапі реабілітації, однією з основних цілей психологічного консультування є відновлення дієздатності особистості. Тому перед консультантом стоїть завдання відкрити клієнту доступ до його внутрішніх ресурсів для придбання досвіду ефективної життєдіяльності з опорою на свої внутрішні цінності;

робота з внутрішньоособистісним конфліктом: “хочу любити - боюся любити”. Кризова ситуація розлучення порушує довіру людини як до себе, так і до оточення. Пам'ять про пережиті страждання, душевний біль викликає почуття страху, бажання уникати надалі близьких стосунків. Щоб відновити довіру до людей, і у тому числі до осіб протилежної статі, важливо “відреагувати” актуальні негативні переживання, пов'язані з травматичною ситуацією. Наступним завданням є переробка негативних установок щодо шлюбу. Клієнту надається допомога в усвідомленні того, що конкретну невдачу в сімейних відносинах з конкретним партнером він поширив на всі можливі майбутні відносини. На цьому кроці йде робота зі зміни атрибуції сенсу кризової ситуації;

завершення консультування. Закінчивши роботу, спільно з клієнтом необхідно провести аналіз процесу і результатів консультування.

Однією з відмінностей консультування у ситуації розлучення від інших видів психологічної корекції є більш яскраво виражена інформаційна позиція консультанта. Важливо також, щоб психолог, який розмовляє з таким клієнтом, був обізнаний у різних юридичних аспектах проблеми розлучення, серед яких особливо значимі питання - пов'язані з дітьми.

Важливо зазначити, що у розлучення мимоволі втягуються не тільки подружжя, але і їхні діти, які від розлучення батьків страждають найбільше. Ситуація розлучення в сім'ї, згідно з даними американських дослідників, завдає великої шкоди психічному здоров'ю дитини, для якої немає і не може бути розлучення ні з батьком, ні з матір'ю. Батьки не можуть стати для неї чужими, якщо самі не захочуть цього. На жаль, приймаючи рішення про розлучення, батьки часто думають про долю дитини в останню чергу.

Розлучення батьків може спричинити серйозні деформації в особистості дитини, які стануть очевидними через роки, коли що-небудь змінити вже не можна. Але найсерйозніші наслідки розлучення батьків для дитини - її виховання у неповній сім'ї. Попри зусилля матері така сім'я не може забезпечити повноцінних умов соціалізації дитини: процес входження її у соціальне середовище, пристосування до нього, освоєння соціальних ролей і функцій. Батько, який залишає сім'ю, як особистість, представляє для сина модель ідентифікації чоловічої ролі, а для дочки - модель комплементарності (взаємної відповідності на основі взаємодоповнення), може несприятливо позначитися на дітях у підлітковому віці, зокрема, це відображається у деяких адаптаційних труднощах. А пізніше - на їх власному шлюбі, а також на психологічному і сексуальному розвитку.

Травматичність розлучення батьків зростає ще й у зв'язку з тим, що руйнування сім'ї не є наслідком вибору самої дитини. Вона змушена просто змиритися з рішенням батьків. Розпад сім'ї може представляти для неї крах її світу і викликати різні протестні і депресивні реакції.

Г. Фігдор наголошує також на тому, що кризові переживання у дитини пройдуть швидше, якщо батьки, не дивлячись на розрив шлюбу, спробують і в подальшому зберегти безперервні відносини з дитиною, докладуть максимум зусиль, аби дитина відчула, що її любов до обох батьків продовжується. Не слід створювати коаліцій - дитина не тільки має право на любов обох батьків, а й право самій любити їх обох. Зроблять усе можливе, щоб допомогти дітям пережити весь біль і важкість розлуки. Перш за все діти повинні бути вчасно і детально поінформовані про майбутні події, їм потрібно дозволити проявляти тривогу та емоції [7].

Важливим напрямом консультативної роботи у сфері оптиміза- ції дитячо-батьківських відносин у післярозлучний період є посередництво між батьками у переговорах для визначення конкретних форм реалізації батьківської функції розлученим подружжям, які проживають окремо. В останні роки явно намітилася тенденція зростання ініціативи й активності батьків у напрямі збереження своєї виховної ролі. Дивно, але однією з проблем, що постає перед психологом на консультації, є протидія матерів, їх негативізм і опір спробі батьків зберегти відносини із дітьми після розлучення. Необхідно знати основні принципи, якими повинні керуватися батьки у досягненні домовленості про участь батьків у вихованні дітей, а саме:

1. Дитина повинна бути впевнена у тому, що її люблять і дорожать обоє батьків. Потрібно постійно підкріплювати впевненість дитини в любові, прийнятті та повазі її як батьком, так і матір'ю. Тому один із подружжя, котрий проживає окремо та тривалий час не спілкується із дитиною, повинний зуміти знайти для дитини можливі пояснення цьому факту, не піддаючи сумніву почуття до неї такого батька.

2. Образ кожного з батьків повинен бути позитивним. Дитина повинна бути впевнена в тому, що її мама і тато - гідні люди, які заслуговують на любов і повагу.

3. Розлученому подружжю необхідно сприймати нинішні сімейні обставини як природні і сформувати таку ж установку у дитини. Не соромитися розлучення, не говорити про розлучення як про ганебну негідну ситуацію і не замовчувати про це. Пояснити дитині, що неповна сім'я - нічим не гірша будь-якої іншої сім'ї, що існують такі відносини, коли батьки живуть окремо, але продовжують піклуватися про дітей.

4. Необхідно зберігати доброзичливі відносини між подружжям, не ставити дитину перед необхідністю вибору “він/вона або я”. Уникати підозрілості, не розпитувати дитину про дружину, його нову сім'ю, якщо вона існує, не коментувати вчинки, подарунки, висловлювання колишньої “половини”, пам'ятати про те, що колишній партнер - важлива і дорога для дитини людина.

5. Потрібно працювати над тим, щоб відносини дитини з батьками, які проживають окремо, були систематичними і передбачуваними, не повинно бути довгих несподіваних розлучень і переривання контактів. Якщо неможливе очне спілкування, можна використовувати листи, телефонні переговори. Батько, який проживає з дитиною, повинен за необхідності проявляти ініціативу і наполегливість у відновленні і збереженні контактів дитини з іншим батьком. Якщо батька - постійного вихователя дитини щось не влаштовує у формі, змісті та місці спілкування, він має право пропонувати свої варіанти його організації і наполягати на них.

6. Сімейна історія не тільки не повинна перериватися у зв'язку із розлученням, вона повинна мати продовження. Сімейні фотографії та відеозаписи, сімейні реліквії і розповіді, а також “історія кохання” батьків повинні зберігатися у родині, мати позитивне емоційне забарвлення, бути для дитини “кращими і улюбленими сторінками” літопису її сім'ї. Це правило є важливим заходом профілактики порушення сімейно-шлюбних відносин у майбутній сім'ї самої дитини.

7. Не можна обмежувати і переривати відносини дитини між бабусями і дідусями із сімей обох батьків. Природно, що всі вищевказані правила поширюються і на прабатьків.

8. Створення нової сім'ї ні в якому разі не повинно стати підставою для обмеження спілкування і співпраці дитини з батьком. Вітчим або мачуха не повинні претендувати на те, щоб зайняти у серці дитини місце батька або матері. Друг, опікун, захисник, довірена особа, авторитетний вихователь - далеко не повний перелік можливих ролей, які може грати новий член родини у житті дитини.

Змістовним критерієм оцінки ефективності сімейного консультування є успішність вирішення проблем сім'ї. Так, за аналогією, за параметри оцінки ефективності сімейної психотерапії слід вважати показники високої ефективності консультування: ступінь симптоматичного поліпшення; ступінь розуміння клієнтом психологічних механізмів виникнення труднощів сімейного функціонування; ступінь реконструкції сімейних відносин; ступінь відновлення та підвищення ефективності функціонування родини. Головний же результат, що визначає оцінку ефективності консультування у цілому, полягає у зростанні здатності клієнта надалі самостійно вирішувати виниклі проблеми [3].

Висновки

Отже, за результатами теоретичного аналізу вітчизняних та зарубіжних дослідників можна зробити висновок: зважаючи на проблеми, що виникли у психологічному консультуванні сім'ї у кризовій ситуації розлучення, виникла необхідність інтеграційного підходу до психологічної допомоги дорослим і дітям у ситуації розлучення і використання таких різних форм і методів психологічного консультування осіб, які пережили кризову ситуацію розлучення. Правильний вибір цих форм і методів відповідно до контексту кризової ситуації і станом конкретного клієнта - завдання, яке належить вирішити психологу-консультанту, саме це і буде перспективним напрямом подальшого дослідження.

Список використаної літератури

1. Гагай В. В. Семейное консультирование / В. В. Гагай. - СПб. : Речь, 2019. - 317 с.

2. Галустова О. В. Психологическое консультирование : конспект лекций. / О. В. Галустова. - М. : Приор-издат, 2005. - 240 с.

3. Карабанова, О. А. Психология семейных отношений и основы семейного консультирования : учеб. пособие / О. А. Карабанова. - М. : Гардарики, 2006. - 320 с.

4. Кюблер-Росс Э. О смерти и умирании. / Элизабет Кюблер-Росс. - Киев, 2001. - 318 с.

5. Маслоу А. Стадии развода [Электронный ресурс]. Режим доступа : http://gimenespsihologija.fi les.wordpress. com

6. Пезешкиан Н. Позитивная семейная психотерапия: семья как терапевт / Н. Пезешкиан ; пер. с англ. Л. В. Трубицыной, с нем. Т. В. Куличенко]. - М. : Смысл, 1993. - 336 с.

7. Фигдор Г. Дети разведенных родителей: между травмой и надеждой (психоаналитическое исследование) / Гельмут Фигдор ; пер. Диана Видра. - М. : Наука, 1995. - 376 с.

Размещено на Allbest.ru