Метакогнітивний рівень організації рефлексивної активності особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Метакогнітивний рівень організації рефлексивної активності особистості

На кожному переломному етапі соціального розвитку актуалізуються ідеали вдосконалення суспільства шляхом гуманізації, конструювання реальних умов для розкриття та зростання особистісного потенціалу людини. Важливою внутрішньою умовою підтримки психічного і фізичного здоров'я особистості, її стресостійкості та конкурентоспроможності є розвиток рефлексивності як здатності набути позицію «спостерігача» (М. Браун, Ф. Є. Василюк, Я.Л. Коломинський, Д. Хартман), «контролера» (У. Брюер, Ю.М. Кулюткін) та «конструктора» (В.О. Лефевр, І. М. Семенов, М.П. Туровцев) по відношенню до своєї діяльності, свого внутрішнього світу. Важливим мотивом розвитку рефлексивності стає переосмислення здобутого досвіду, реінтерпретація минулих подій, формування настанов на майбутнє.

Дослідження рефлексивності та її феноменів є складною задачею внаслідок недостатності методичного інструментарію, придатного для відображення як рівневих ознак, так і якісних параметрів рефлексивної активності. Складність дослідження рефлексивності визначається ще й тим, що вона має високу невизначеність свого онтологічного статусу, існує в декількох формах: механізм «розщеплення», «роздвоєння» психіки (рефлексивний механізм), процес (рефлексія), стан (рефлексування), особистісна здатність (рефлексивність), розглядається в межах різних, іноді неузгоджених між собою наукових підходах (діяльнісний, миследіяльнісний, метакогнітивний, акмеологічний та ін.).

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Функціонуючи як механізм, рефлексія забезпечує відображення, регулювання та реалізацію намірів стосовно компонентів власного «Я». Рефлексивний механізм реалізує «переосмислення і перебудову суб'єктом змістів своєї свідомості» (Leontiev et al., 2011), «відновлює та підтримує здатність до розмірковування» (Doyle, 2013: 248), пов'язує події життєдіяльності особистості (Klementeva, 2011), «забезпечує мобілізацію особистісно-інтелектуальних ресурсів у проблемно-конфліктних ситуаціях і породжує дієво-перетворювальне ставлення особистості, як цілісного «Я» людини, до її власної поведінки, а також до її соціокультурного та рече-екологічного оточення» (Stepanov, 2006).

У статусі процесу рефлексія здійснює критичне переосмислення та оцінювання поточної діяльності, співвідносить дії суб'єкта з вимогами та умовами ситуації, визначає підстави активності тощо. Так, К. Поппер запропонував розглядати рефлексію як складне поліпроцесуальне явище, що атрибутивно пов'язане з організацією, адаптацією та розвитком складних систем (Nurgaleeva, 2014). Рефлексія виникає там, де утворюється конфлікт між зовнішніми та внутрішніми середовищами. Через розв'язування суперечливостей складні системи адаптуються до різноманітних факторів середовища, розкриваючи при цьому власний еволюційний потенціал і в часі, і в просторі.

У традиціях американської психології розглядати рефлексивність як аутоноетичний (рекурсивний) стан свідомості, спрямований на самопізнання, що поєднує «самовизнання, самодослідження та самосприйняття» (Peters, 2013: 350). У процесі функціонування рефлексії, на думку Д. Деннета, Р. Дженара, П. Карузер - са, Т. Натсоуласа, Ф. Пітерса, Д. Розенталя, В. Фазінга та ін., надбудовується стан свідомості, який робить об'єктом пізнання зміст первинних станів, пов'язаних із відображенням поточної інформації, що надходить ззовні. У суб'єкта виникають «додаткові думки» та враження відносно плину первинних станів. Результатом вторинного відображення стають сформульовані судження та умовиснов - ки, емоційні переживання або дії, спрямовані на врегулювання перебігу власних психічних процесів. Р. Дженара припустив, що рефлексивність є цілісним станом («two-parts-within-one-state») свідомості, який забезпечує такий режим обробки інформації, при якому суб'єкт пізнання стає здатним робити «посилання на самого себе» («self-referential») (Gennaro, 2006: 222).

Найбільш перспективним ми вважаємо підхід до рефлексивності як до загальної здатності особистості, що забезпечує можливість «переривати цей безперервний процес життя і виводити людину подумами за його межі» (Rubinshteyn, 2003: 366). Завдяки появі цієї здатності у людини з'являється «внутрішнє життя», яке, на думку В. І. Слободчикова та Є. І. Ісаєва, дозволяє їй вивільнитися від впливу власних потягів, зайняти по відношенню до оточуючого світу позицію «над», відчути себе «суб'єктом (господарем, керівником, автором) свого життя» (Savchenko, 2016: 104). М. Уоделл вважала, що рефлексивність слід вивчати як здатність, яка організує певний усвідомлений стан розуму людини, який дозволяє їй «приймати речі такими, якими вони є насправді, використовувати їх для розробки адекватної картини «Я-у-світі»» (Waddell, 2002: 118). Українські дослідники О. І. Зімовін та Є. В. Заїка визначають рефлексивність як таку особистісну здатність, що «забезпечує… можливість самоконструювання, саморозвитку, са - модетермінації…» (Zymovin et al., 2014: 71).

Отже, ми пропонуємо розглядати рефлексивність як загальну здатність особистості ставати в різні позиції по відношенню до подій власної життєдіяльності, власного внутрішнього світу, що формується у процесі набуття рефлексивного досвіду та виражається в готовності особистості аналізувати, регулювати та перетворювати перебіг власної психічної діяльності. Необхідною умовою формування, розвитку та реалізації цієї здатності ми вважаємо набуття особистістю досвіду рефлексування, у процесі якого формується система рефлексивного досвіду як складний інтегративний феномен. Рефлексивний досвід як система забезпечує розгортання ментального простору, в межах якого відбувається розв'язання визначеної рефлексивної задачі за рахунок мобілізації рефлексивного потенціалу особистості, реалізації різних форм рефлексивної активності, актуалізації елементів рефлексивної компетентності (Savchenko, 2016).

Нами була розроблена модель рефлексивного досвіду особистості, що поєднала три структурні компоненти, кожен з яких виконує свою специфічну функцію, необхідну для підтримання цілісності всієї системи, а саме: а) рефлексивна компетентність (система специфічних ментальних структур, релевантних рефлексивній активності) здійснює управління процесами функціонування та розвитку досвіду; б) рефлексивний потенціал (система неспецифічних індивідуально - психологічних властивостей особистості, які забезпечують підтримання стабільності рефлексивної активності) виконує ресурсне та інформаційне забезпечення активності; в) процесуальні складові досвіду (форми внутрішньої активності суб'єкта) забезпечують реалізацію функціональних ефектів. У залежності від рівня складності проблемної ситуації, яку долає суб'єкт у процесі виконання своєї основної діяльності, та специфіки рефлексивної задачі, яку він ставить перед собою та розв'язує, рефлексивний досвід може функціонувати на трьох рівнях (ког - нітивному, метакогнітивному, особистісному).

Відповідно до запропонованої нами моделі організації рефлексивного досвіду особистості, рефлексивна компетентність виконує регулятивні функції по відношенню до інших складових досвіду (рефлексивного потенціалу та процесуальних форм), вона мобілізує систему рефлексивних ресурсів особистості, контролює організацію та реалізацію форм рефлексивної активності. Дане припущення було перевірено на емпіричному рівні та встановлено, що саме на метакогнітивному рівні організації рефлексивного досвіду складові рефлексивної компетентності суттєво впливають на реалізацію процесуальних аспектів рефлексивної активності, на можливості суб'єкта вирішувати суперечності, що виникають у реальних умовах його розумової діяльності (Savchenko, 2016).

Метою нашого дослідження є визначення особливостей організації форм рефлексивної активності на метакогнітивному рівні функціонування рефлексивного досвіду, тих внутрішніх факторів, що обумовлюють продуктивність вирішення проблем, пов'язаних з об'єктивними суперечностями. Досягнення даної мети потребує розв'язання таких задач: 1) виокремлення основних процесуальних складових досвіду на метакогнітивному рівні; 2) операціоналізації їх (підбір показників, що відображають кількісні аспекти їх сформованості); 3) визначення міри впливу складових рефлексивної компетентності на організацію різних форм рефлексивної активності.

Виклад основного матеріалу дослідження. Метакогнітивний рівень рефлексивного досвіду активізується тоді, коли суб'єкт стикається з проблемою, усвідомлює об'єктивну суперечність, пов'язану з невідповідністю умов та вимог задачі (висока невизначеність умов, багатозначність можливих рішень, складність перетворень та ін.) власним внутрішнім ресурсам (нестача часу, бажання, невпевненість у здатності знайти рішення, відсутність у досвіді відповідного засобу визначення шуканого та ін.). Це змушує його відшукувати таке розв'язання проблеми, яке задовольняє як зовнішнім вимогам, так і внутрішнім стандартам. За характером функціонування система рефлексивного досвіду на метакогнітивному рівні знаходиться на евристичному рівні організації активності (за класифікацією Д.Б. Богоявленської), оскільки суб'єкт здійснює трансформації існуючих схематизмів, із метою забезпечення більш продуктивного регулювання розумової активності у процесі розв'язання проблем. Знайти адекватне розв'язання проблеми суб'єкт може через розв'язання таких рефлексивних задач: 1) перетворення моделі «процесу розв'язання проблеми»; 2) аналіз власного пошукового процесу; 3) регуляцію пошукового процесу; 4) саморегуляцію рефлексивної активності.

На підставі проведеного аналізу праць Дж. Дьюі (Temo, 2013), А.В. Карпова (Karpov, 2004), С.Ю. Степанова та І. М. Семенова (Semenov et al., 1983a), Б.Й. Хасана та П.А. Сергоманова (Hasan et al., 2001) нами були визначені основні рефлексивні дії, які актуалізуються у проблемних ситуаціях задля знаходження засобу розв'язання проблеми у внутрішньому плані. Усвідомлення поразок власних спроб розв'язати задачу стимулює суб'єкта до призупинення їх, перенесення активності до метаплану, який з'являється внаслідок роздвоєння, формування двох планів діяльності: плану «Я-діяча» та «Я-рефлексуючого». Було визначено такі рефлексивні дії:

- моделювання - рефлексивна дія, спрямована на створення моделі проблемної ситуації, що відображає основне протиріччя між об'єктивними характеристиками задачі та суб'єктивними умовами (наявними та потенційними ресурсами суб'єкта);

- рефлексивний аналіз - рефлексивна дія, спрямована на усвідомлення окремих складових моделі проблемної ситуації, характеру співвідношення елементів, на підставі чого суб'єкт формує припущення щодо причин низької ефективності власних дій, позначає зони найбільш вірогідних помилок;

- антиципація - рефлексивна дія, метою якої є формування уявлень про результати майбутньої рефлексивної активності, які враховують як об'єктивні характеристики проблеми, так і актуальні властивості суб'єкта, визначають «зону пошуку» засобу розв'язання проблеми;

- планування - рефлексивна дія, метою якої є визначення проміжних задач, необхідних для розв'язання основної рефлексивної задачі, упорядкування послідовності інтелектуальних дій, встановлення критеріїв для обрання засобів реалізації цілей та контроль за дотриманням визначених вимог при перегляді можливих варіантів;

- довільне управління - рефлексивна дія, метою якої є утримання суб'єктом себе в метаплані рефлексивного аналізу, організація процесу досягнення мети за рахунок актуалізації вольових зусиль, керування ресурсами з позиції оптимальності та доцільності;

- емоційний контроль - рефлексивна дія, спрямована на формування та підтримання оптимального емоційного стану, необхідного для ефективної реалізації рефлексивної активності, усвідомлення емоційних переживань як важливих індикаторів успішності дій;

- моніторинг - рефлексивна дія, що забезпечує інтроспективне відстеження власних актуальних рефлексивних дій для забезпечення постійного поточного контролю за їх перебігом, застосування заходів корекції при відхиленні від визначених стандартів;

- усвідомлення - рефлексивна дія, що забезпечує виокремлення досягнутих результатів рефлексивної активності, означення їх у мовно-символічній формі, на підставі чого суб'єкт може здійснювати оцінювання та приймати рішення щодо застосування певного засобу;

- оцінка - рефлексивна дія, спрямована на встановлення відповідності та ефективності результатів, отриманих у процесі рефлексивної активності, порівняння результатів зі стандартами за визначеними об'єктивними та суб'єктивними критеріями, експлікацію підстав власних оцінок.

З метою визначення особливостей організації форм рефлексивної активності на метакогнітивному рівні організації досвіду ми використали метод аналізу функцій мовленнєвих висловлювань у процесі дискурсивного розв'язання задач за інструкцією «розмірковування вголос» (Zaretskiy et al., 1980). Досліджуваному пропонувалась за 10 хвилин розв'язати задачу на кмітливість. Інструкція була спрямована та те, щоб сформувати у суб'єкта установку проговорювати вголос усі свої думки, переживання та наміри, які виникають у нього в процесі розв'язання задачі. Мовленнєва продукція фіксувалась на диктофон. Подібні завдання, на думку І. М. Семенова та С.Ю. Степанова, «дозволяють моделювати особливі, унікальні по відношенню до суб'єкта умови експериментальної ситуації, в яких його особистісний та інтелектуальний досвід не тільки виявляється недостатнім, але й служить своєрідною перешкодою (а не лише засобом) досягнення поставленої мети. При цьому проблемність творчого завдання розкривається як інтелектуальне протиріччя, що актуалізується у вигляді зіткнення відомих досліджуваному знань і умінь із тими особливими умовами предметної ситуації (описаної у формі завдання), в якій суб'єкт здійснює доступні йому способи дії» (Semenov et al., 1983b: 36-37).

У подальшому проводився аналіз індивідуальних протоколів досліджуваних. Нами виокремлювалися два основні плани аналізу: змістовий та смисловий, які визначалися за «типом спрямованості мислення як механізму рефлексивного продуктивного процесу» (Naydonov, 2008: 57). Змістовий план аналізу активності оцінює характер перетворення, що виконує суб'єкт з об'єктами, якими виступають почуттєві уявлення. Смисловий план аналізу відображає характер інтелектуально - значеннєвого забезпечення перетворення умов, зазначених у задачі (з метою констатації, спонукання чи пропонування варіанта розв'язання). При аналізі індивідуальних протоколів досліджуваних використовувалися вісім показників, що відображають змістові аспекти рефлексивної активності (текст, уявлення, інтенція, модель, розв'язання, операція, схема, засіб), а також шість показників, що дозволяють кількісно оцінити специфіку смислового аспекту рефлексивної активності на даному рівні організації (мотивування, феноменологізація, проблематизація, самооцінка, кваліфікація, самовизначення). Нами були використані категорії аналізу, детально описані в роботі М. І. Найдьонова (Naydonov, 2008).

Обчислювалася відносна частота представленості кожної категорії аналізу. При визначенні загального показника представленості форм рефлексивної активності на метакогнітивному рівні враховувався також і рівень цілісності, який відображає спосіб проникнення в проблему. Рівні відрізняються за характером перетворень, які здійснює суб'єкт з об'єктом своєї активності. М. І. Найдьонов визначив відображувально-виділяючий, відображувально-усвідомлюючий (розуміючий) та відображувально-перетворюючий способи зняття проблемності у процесі розв'язання задачі (Naydonov, 2008). Запропонований нами загальний показник складності рефлексивної активності на метакогнітивному рівні враховує п'ять аспектів мовленнєвої активності суб'єкта, такі категорії як: «текст», «інтен - ція», «схема», «модель» та «проблематизація». Зовнішнім фактором відбору параметрів активності виступив показник рівня сформованості здібності до ситуативної рефлексії, що діагностувався за «Методикою визначення рівня рефлексивності» (А.В. Карпов, В.В. Пономарьова). Отже, до складу загального показника рефлексивної активності на метакогнітивному рівні увійшли ті параметри мовленнєвої активності, що відображають рівень представленості рефлексивних дій, пов'язаних із побудовою та перетворенням моделі «процесу вирішення проблеми», на підставі якої формується і модель майбутнього результату, і здійснюється планування дій.

У табл. ми співвіднесли визначені нами рефлексивні дії з показниками за методом змістово-смислового аналізу висловлювань у процесі дискурсивного розв'язання задач.

Показники рефлексивної активності на метакогнітивному рівні