Проблема кризи ідентичності у студентів та практика психологічної допомоги щодо її подолання

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Проблема кризи ідентичності у студентів та практика психологічної допомоги щодо її подолання

Мітічкіна О.О.

У статті розглянуто проблему кризи ідентичності у студентів. Представлено всебічний аналіз процесу становлення особистісної ідентичності. Показано, що студентський вік має певні чинники кризи ідентичності, обумовлені віковими змінами. Вказано, що процес становлення ідентичності цілком природний, обумовлений джерелами розвитку особистості, і професійна ідентичність формується за умови навчального процесу у вищі. При цьому, у статті зазначено, що різноманітні соціальні процеси ненормативного характеру можуть впливати на становлення особистісної ідентичності студентів. З'ясовано, що студентство як прогресивний прошарок суспільства відбиває у своєму середовищу всі гострі процеси трансформації суспільства. І за причин цих трансформацій може бути порушено становлення як професійної, так і особистісної ідентичності юнацтва. У статті доведено, що це погрожує депресивними станами серед молоді, розвитком суїцидальних тенденцій, поширенням різних типів залежностей. На професійному рівні порушення процесу становлення ідентичності може призвести до відсутності інтересу до працевлаштування за фахом, знецінюванні отриманих знань та навичок, зниження професійної та суспільної відповідальності. В результаті наукового пошуку, у статті представлено основні напрямки діагностики цих порушень та визначені форми надання психологічної допомоги студентам у разі їх звертання з проблемами цього характеру до психолога-консультанта.

Ключові слова: юнацький вік, студенти, особистісна ідентичність, професійна ідентичність, криза ідентичності, причини порушення ідентичності, самовизначення, психологічна допомога.

Постановка проблеми

Студенти під час навчання у вищі набувають фахових знань та професійних навичок, визначають свою професійну ідентичність. Доцільність навчання у вищому навчальному закладі проявляється в мотивації використовувати набуті знання на практиці, розвивати їх, довершувати у праці. Але професійна ідентичність пов'язана з особистісною, і проблеми становлення, розвитку та додержання особистісної ідентичності відбиваються на професійній її частині. Порушення цього процесу призводить до маргінальності молодих фахівців, зниженню мотивації до працевлаштування за обраним фахом, сприяє знецінюванню значення вищої освіти в суспільстві.

Вплив та корекція процесу становлення професійної ідентичності повинно обов'язково відбуватися під час навчання студента у вищі. За відсутністю уваги до студентів, до їх інтересів, цінностей, а також за умови формального відношення до процесу побудови навчального процесу, - можливо звести до нуля державні витрати на вищу освіту, смислове наповнення навчальних програм, зусилля кращого викладацького складу щодо професійного становлення студентства. Своєчасна діагностика, психологічна допомога щодо вирішення проблем у становленні ідентичності - особистісної та професійної, налагодження системи заходів для цього - постає однією з основних задач навчального процесу у вищі. Саме різнобічний погляд та розумний підхід до побудови цього процесу дозволяють зробити роки навчання у вищі для студента цікавими, корисними, повноцінними, та самими ресурсними у його житті.

Юнацький вік - це період завершення фізіологічного дозрівання. Більшість психологів вважають факт офіційного визнання дорослості молодих людей одним із найважливіших моментів соціальної ситуації розвитку в юності. Тому більшість вітчизняних психологів вважають, що найважливішою проблемою, суттю соціальної ситуації розвитку в юнацькому віці є оптимальне особистісне і професійне самовизначення.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. В класичній науковій психологічній літературі всебічно проаналізовано основні задачі особистісного розвитку юнацтва. Це «навчально-професійна» діяльність (Д. Б. Ельконін); становлення світогляду і моральне самовизначення (Р. С. Немов); готовність до життєвого самовизначення (І. В. Дубровіна); період відкриття свого «Я» (Л. І. Божович, І. С. Кон та ін.); збільшення сили та збереження свого «Я» (Г. С. Абрамова); самовизначення (Л. В. Долинська, І. Ю. Кулагіна, В. Н. Колюцький, А. В. Скрипченко) [1; 2; 3; 4; 5].

Західні психологи не користуються поняттям «центральні новоутворення свідомості», але, описуючи юнацький вік, називають явища, по-суті дуже близькі до названих. Вони також вважають, що проблема становлення ідентичності, проживання кризи ідентичності - важлива задача професійного розвитку особистості юнацтва (Дж. Бреквил, А. Ватерман, Е. Еріксон, Л. Колберг, Л. Краппман, Дж. Марсіа, Т. Сміт, Л. Сильва, та ін.) [6; 7; 8; 9; 10; 11] .

Мета статті - представити результати теоретичного аналізу проблеми кризи особистісної ідентичності студентів в процесі навчання та визначити основні напрямки психологічної допомоги щодо її подолання.

Виклад основного матеріалу і результатів дослідження

Найважливіше явище психологічного розвитку в період отроцтва і юності - формування ідентичності особистості як психосоціальної тотожності, що дозволяє особистості усвідомлювати себе у всьому багатстві своїх відносин до навколишнього світу і визначає систему цінностей, ідеалів, життєвих планів, соціальних ролей особистості з відповідними формами поведінки.

Традиційно появу терміна «ідентичність» в психології пов'язують з ім'ям Е. Еріксона, який визначив ідентичність як внутрішню безперервність і тотожність особистості. Е. Еріксон виділив деякі елементи ідентичності на рівні індивідуального досвіду: 1) почуття ідентичності - це почуття особистісного тотожності і історичної безперервності особистості; 2) свідоме почуття особистісної ідентичності засноване на двох одночасних спостереженнях: сприйнятті себе як тотожного і усвідомленні безперервності свого існування в часі і просторі, з одного боку, і сприйнятті того факту, що інші визнають моє тотожність і безперервність, - з іншого; 3) переживання почуття ідентичності з віком і в міру розвитку особистості посилюється: людина відчуває зростаючу безперервність між усім тим, що він пережив за все своє дитинство, і тим, що він передбачає пережити в майбутньому; між тим, ким він хоче бути, і тим, як сприймає очікування інших по відношенню до себе. За Е. Еріксоном, ідентичність постає як новоутворення у підлітковому віці - саме в цей період відбувається становлення Его-ідентичності, активної інтеграції особистості [7].

Щодо змісту ідентичності, Е. Еріксон зазначає, що це - конфігурація, яка виникає шляхом успішного Его-синтезу і ресинтезу протягом дитинства. Ця конфігурація поступово об'єднує задатки, базові потреби, здібності, значимі ідентифікації, ефективні типи захисту, успішні сублімації і постійні ролі.

Таким чином, ідентичність розглядається як якась структура, що складається з певних елементів, переживається суб'єктивно як почуття тотожності і безперервності власної особистості при сприйнятті інших людей визнають ці тотожність і безперервність. Почуття ідентичності супроводжується відчуттям цілеспрямованості і осмисленості власного життя і впевненості в зовнішньому схвалення.

Дж. Марсіа визначив ідентичність як структуру Его - внутрішню динамічну організацію потреб, здібностей, переконань та індивідуальної історії. Він висунув припущення, що дана гіпотетична структура проявляється через спостережувані патерни «вирішення проблем» [9].

У роботах А. Ватермана більшою мірою акцентується ціннісно-вольовий аспект розвитку ідентичності. А. Ватерман вважає, що ідентичність пов'язана з наявністю у людини чіткого самовизначення, що включає вибір цілей, цінностей і переконань, яким людина слід в житті. Цілі, цінності і переконання А. Ватерман називає елементами ідентичності. Вони формуються в результаті вибору серед різних альтернативних варіантів в період кризи ідентичності і є підставою для визначення життєвого напрямку, сенсу життя [11].

А. Ватерман розглядає ідентичність з процесуальної і змістовної сторін. По- перше, процес формування та існування ідентичності охоплює засоби, за допомогою яких людина ідентифікує, оцінює і відбирає цінності, цілі і переконання, які згодом стануть елементами його ідентичності. По-друге, ідентичність неможливо розглядати без урахування змістовної специфіки цілей, цінностей і переконань, які людина вибирає. Кожен елемент ідентичності відноситься до будь-якої сфері людського життя.

А. Ватерман підкреслює, що дослідження ідентичності слід вести по двох зазначених лініях, розглядаючи процесуальну і змістовні боки в їх єдності і взаємозв'язку, що дасть можливість не тільки простежити шляхи формування ідентичності, але і зрозуміти значення для особистості виборів, зроблених в тій чи іншій сфері життя.

Розвиток ідентичності. Е. Еріксон розумів як взаємодію трьох процесів: біологічного, соціального і Его-процесу. В цьому процесі Его відповідально за інтеграцію перших двох. Результатом інтегративної роботи Его, або Его-синтезу, є деяка конфігурація елементів ідентичності, яка відчувається як цільний образ «Я».

Всякий раз, коли виникають будь-які зміни - біологічні або соціальні, - необхідна інтегруюча робота Его і переструктурування елементів ідентичності. Руйнування структури веде до втрати ідентичності і пов'язаним з цим негативним станам, аж до депресії та самогубства.

Дж. Марсіа в своїх останніх публікаціях також зазначає, що ідентичність розвивається протягом усього життя людини. Він вводить розрізнення двох шляхів досягнення ідентичності: 1) поступове усвідомлення деяких даних про себе (ім'я, громадянство, наявність здібностей і т.п.), цей шлях веде до формування присвоєної, або передчасної, ідентичності; 2) самостійне прийняття людиною рішень щодо того, якою їй бути, - цей шлях веде до формування конструктної, або досягнутої ідентичності.

Розвиток ідентичності йде від неусвідомлюваної ідентичності до усвідомленої. Усвідомлювана ідентичність передбачає наявність здатності до рефлексії. З одного боку, суспільство визначає ідентичність індивіда, задаючи норми і закони її існування; з іншого боку, індивід ставить власне оточення в сенсі вибору цілей, цінностей, потреб.

Можливі ситуації, коли людина стоїть перед проблемою: яким чином досягти переживання себе як взаємопов'язаного цілого. Такі ситуації виникають, коли людина перебуває між різними соціальними групами, що мають різні норми і ціннісні орієнтації. У таких випадках можуть виникнути дві різні ідентичності.

Л. Краппман розглядав умови соціальної ситуації, при яких ідентичність залишається збереженою, і назвав ряд здібностей, необхідних людині для збереження своєї ідентичності в ситуації взаємодії. Уявлення які беруть участь у взаємодії партнерів про значення одних і тих же символів різні, часто суперечливі. Постійно надходить в процесі взаємодії нова інформація повинна перероблятися індивідом так, щоб привести її у відповідність з колишнім накопиченим досвідом. При цьому особливо важлива самопрезентація у взаємодії [8].

Г. Брейкуелл підкреслює соціальне походження ідентичності, причому вона вважає особистісну ідентичність вторинною по відношенню до соціальної. У взаємодії з соціальним світом людина активно засвоює поняття, за допомогою яких пізнає себе. Засвоєні категорії соціальної ідентичності та соціальних ролей забезпечують: а) формування структури особистісної ідентичності (набору характеристик, використовуваних для самоопису); б) оцінку елементів змістовної структури (моральні і соціальні норми, що задаються референтною групою) [6].

А. Ватерман також вважає, що формування ідентичності - не поодинокий акт, а серія взаємопов'язаних виборів, за допомогою яких людина приймає свої особисті цілі, цінності, переконання, проходить кріз періоди кризи особистісної ідентичності.

Таким чином, особистісна ідентичність є продуктом соціальної ідентичності, але, будучи сформованою, починає активно впливати на останню. Еволюція ідентичності людини - це процес безперервного діалектичного взаємодії особистісної та соціальної ідентичності протягом усього минулого відрізка життя.

Розвиток ідентичності здійснюється за допомогою двох основних процесів: 1) асиміляції та акомодації: відбувається відбір нових компонентів в структуру ідентичності, а потім пристосування структури до цих компонентів (переструктурування); 2) оцінки - визначення значення і цінності змістів ідентичності, як нових, так і старих. Ці процеси взаємопов'язані: процес оцінювання може впливати на відбір змісту для асиміляції і на форму акомодації. З іншого боку, асимілюються також цінності, які задають критерії оцінки. Взаємодія цих процесів у часі призводить до формування змістовного і ціннісного вимірів ідентичності.

Так як соціальні зміни постійні, індивід стикається з постійною зміною інформації для асиміляції. Для підтримки своєї ідентичності він може якийсь час не сприймати ці зміни, використовуючи для цього різні стратегії захисту ідентичності.

Ще один немаловажний аспект торкається чинників підтримки ідентичності. Згідно теорії сучасних дослідників, успіх підтримки ідентичності залежить від наявності у людини наступних здібностей:

здібності до рольового дистанціювання,

до емпатії,

толерантності до протиріч,

успішної презентації своєї ідентичності.

Розвиток саме цих можливостей під час навчання у студентів дозволить їм не тільки сформувати свою особистісну та професійну ідентичність, а й підтримувати її у подальших соціальних ситуаціях.

Формування ідентичності - це процес перетворення всіх колишніх ідентифікацій в світле очікування майбутнього. Розвиток ідентичності досягає критичної точки, в якій можливе настання кризи, тільки в період юності.

Розвиток ідентичності нелінійний, він проходить через так звані кризи ідентичності - періоди, коли виникає конфлікт між склалася до даного моменту конфігурацією елементів ідентичності з відповідним їй способом «вписування» себе в навколишній світ і що змінилася біологічної або соціальної нішею існування індивіда. Для виходу з кризи, індивід повинен докласти певних зусиль, з тим щоб знайти і прийняти нові цінності, види діяльності.

Термін «мораторій», слідом за Е. Еріксоном, Дж. Марсіа використовує по відношенню до людини, яка перебуває в стані кризи ідентичності і активно намагається вирішити його, пробуючи різні варіанти. Така людина постійно перебуває в стані пошуку інформації, корисної для розв'язання кризи (читання літератури про різні можливості, бесіди з друзями, батьками, реальне експериментування зі стилями життя). На ранніх стадіях такого пошуку людина переживає почуття радісного очікування, цікавості.

Криза ідентичності, як правило, не охоплює всього життя людини, а фокусується на обмеженому числі проблем певних життєвих сфер. Таким чином, в кожен момент життя людина має змішане стан ідентичності і віднесення його до тієї чи іншої статусу є досить умовним.

Д. Маттесон ввів поняття «багатофазової кризи». Він виявив, що в різних областях, або сферах життя, ідентичність розвивається по-різному. Аналогічні висновки зробив Дж. Колеман: різні області досягають піку проблематичності в різному віці. Людське життя постає як шлях подолання різних за змістом криз ідентичності [10].

Намагаючись уникнути кризи, деякі юнаки та дівчата дуже поспішають з самовизначенням, миряться з свідомістю визначеності і тому не в змозі розкрити свій потенціал повністю; інші розтягують цю кризу і стан розпливчатою ідентичності на невизначений час, витрачаючи таким чином свою енергію в затяжному конфлікті розвитку і сумнівах з приводу самовизначення. Іноді дифузна ідентичність знаходить вираз у так званій «негативної ідентичності», при корою індивідуум приймає небезпечну або соц. небажану роль. На щастя, без скільки- небудь серйозної кризи, більшість розвиває одне з декількох можливих позитивних Я.

Було встановлено, що неправильне проходження кризи ідентичності корелює з широким спектром проблем - від труднощів психологічного зростання до патології. Сильна дифузія ідентичності пов'язана з нездатністю приймати рішення, заплутаністю в проблемах, втратою індивідуальності на людях, труднощами встановлення задовольняють відносин з тенденцією до ізоляції, труднощами в роботі і низькою купівельною спроможністю до зосередження. Оскільки ідентичність не без підстави вважається одним з осн. елементів розвитку Его і його сили, незадовільне вирішення кризи ідентичності робить індивідуума менш здатним справлятися з нагальними завданнями пристосування.

На думку українських психологів, ідентичність особистості з повною підставою можна вважати аналогом самовизначення особистості. Л. Колберг із юнацьким віком пов'язує третій рівень розвитку моралі - автономну мораль, коли моральні норми і принципи стають надбанням особистості, тобто внутрішніми нормами і принципами [2].

Незважаючи на удавану різноманітність підходів і точок зору, практично всі психологи єдині в думці про те, що найважливішим новоутворенням свідомості в цьому віці є готовність до оптимального особистісного і професійного самовизначення, яке являє собою утворення інтегративне та в першу чергу передбачає розвиток самосвідомості і формування світогляду як системи переконань.

Психологічні особливості юнацтва, що навчається у вищі, мають свої відмінності. Соціальну ситуацію розвитку юнацтва, що обрало навчання у вищі, можна розглядати як окремий випадок загальної ситуації розвитку в даному віковому періоді: початок дорослості, найвідповідальніший період життєвого самовизначення, період інтенсивного самопізнання і «визначення образу Я», психологічна спрямованість у майбутнє.

У зв'язку з цим Ю. Н. Кулюткін відзначає, що перехід до дорослого життя, як і будь-який перехідний етап, містить у собі внутрішні протиріччя. Молода людина намагається всіляко підкреслити свою самостійність у виборі і прийнятті рішень, однак цей вибір може здійснюватися імпульсивно, а прийняті рішення часто змінюються . По суті, студентство починає реалізацію планів, намічених раніше, іноді вдало, що приносить задоволення, іноді не успішно, що призводить до усвідомлення помилковості зробленого вибору, розчарування, переорієнтації на нові цілі. Ціна помилки, зробленої в цей період досить велика: це не шкільна двійка, а загублені роки, необхідність починати все з початку, тому 19-20-літні юнаки основні труднощі свого життя пов'язують з появою особливої відповідальності, якої раніше не було [3].

Самоідентичність - переживання тотожності самому собі. Досить складно балансувати на грані двох реальностей, які не звалюючись ні в крайність відчуження від себе, ні в іншу крайність - відчуження від світу. Невротики і соціопати - приклади таких крайніх варіантів фіксації на полюсах.

Тиск зовнішнього світу досить відчутно, і часто людина змушена відмовлятися від реальності свого Я, зраджувати його, дотримуючись правил, норм, установок конкретного соціуму, віддаючи себе і створюючи прийнятний, зручний для інших образ свого Я.

Ідентичність завжди з'являється в контакті. Вона народжується в контакті з Іншим. І в цьому плані кожна Зустріч з Іншим - це можливість народження ідентичності. А для цього потрібна мужність, здатність до ризику. А ще обережність, неквапливість і уважність до себе і іншому, і тоді є шанс не проскочити себе і Іншого і зустрітися «без масок».

Почуття - маркер образу «Я». Коли ставиш людині питання про почуття, є шанс зустрітися з ним реальним, а не з його образом. Через усвідомленням своїх бажань і потрібностей так само відбувається усвідомлення сутності «Я». Але у людини з проблемами в ідентичності складно і з почуттями, і з бажаннями. І психологу доводиться розпитувати у клієнта про його почуттях, бажаннях.

Найбільш типовими симптомами порушення ідентичності є:

депресія,

нудьга, психологічний криза ідентичність студент

апатія,

переживання безцільності життя, відсутність сенсу життя,

відчуття того, що живеш не своє життя,

хронічні хвороби.

Є шанс використовувати кризу ідентичності для роботи над собою, самопізнання інтеграції цілісного зрілого образу «Я».

Студенти, за основною діяльністю та віковими передумовами, перебувають під час навчання у стані розвитку своєї професійної ідентичності, як істотної частини образу «Я». Природність цього процесу може бути порушена неблагополучною ситуацією як соціального характеру, так і індивідуального. І в такому разі, студенту може бути надана психологічна допомога.

Уникаючи опису всього процесу консультування, слід загострити увагу, що основними орієнтирами для визначення виду та форми психологічної допомоги є:

сутність скарг;

визначення конкретного запиту клієнта;

діагностичні критерії його психічного стану (особистісні, соціальної ситуації оточення);

наявність/відсутність ресурсів на психологічне відновлення у клієнта на даний час;

обізнаність психолога щодо використання методик, технік та вправ.

Для надання допомоги можна використовувати такі окремі психологічні

методики, техніки та вправи, як:

методики самопізнання (тести «Хто я?», «Що я за людина?», «Який я насправді?» та ін.);

психологічні вправи («Улюблена тварина та тварина, що не подобається»; «Яким би я був природнім явищем, деревом, квіткою?»; «Мій день через 5 років»; «Кімната моєї мрії»; «Лист самому собі з далекого майбутнього» та ін.);

інтеграційні техніки («Там, де мені добре»; «Міст», «Посадити сад»; «Дикі звіри в джунглях»; «Безлюдний острів»; «Втеча»; «Підводний човен» та ін.).

Основною задачею практичної психологічної допомоги студентам щодо становлення ідентифікації - є інтенсифікація та упорядкування процесу самопізнання. Саме це дозволить здійснення інтеграції усіх різноманітних частин в єдиний образ «Я» всіх частин особистості юнацького віку.

Висновки

Узагальнюючи матеріал, можна зробити висновок про те, що не тільки способи формування ідентичності, але і сама потреба в її формуванні змінюється з розвитком суспільства і культури. Формування ідентичності - це постійний процес перетворення всіх колишніх ідентифікацій в світлий образ «Я», реалізацію очікуваного майбутнього. Але саме в юнацькому віці він набуває найбільших можливостей проходження кризи ідентичності - в конфлікті двох потреб: в пошуку власної унікальної ідентичності та в її соціальному визнанні.

Студентський вік за своїми фізіологічними особливостями передбачає розвиток та становлення як особистісної так і професійної ідентичності. Цей природній процес може бути нормальним, поступовим, а може мати певні порушення, на які треба звертати увагу для надання термінової психологічної допомоги (апатія, депресія, психологічна депривація, залежна поведінка тощо). Тільки на основі розвитку особистісної ідентифікації можливо якісне становлення професійного самовизначення і зрілого дорослого підходу щодо використання отриманих знань у подальшому житті та праці молодих фахівців.

Перспективи подальшого дослідження мають полягати у напряму визначення особливостей психологічної допомоги студентам, що переживають кризу особистісної та професійної ідентичності у зв'язку з тим, що були вимушені покинути місце свого проживання та продовжити навчання у вищому навчальному закладі іншого міста.

Список використаної літератури

Абрамова Г.С. Возрастная психология / Г. С. Абрамова. - М. : Академический проект, 2010. - 623 с.

Андреева Г.М. К вопросу о кризисе идентичности в условиях социальных трансформацій / Г. М. Андреева // Психологические исследования, 2011.

6(20). - 44 С.

Кулагина И.Ю. Возрастная психология / И.Ю.Кулагина, В.Н.Колюцкий.

М. : Юрайт, 2011. - 464 с.

Турушева Ю.Б. Особенности нарративного подхода как метода изучения идентичности / Ю.Б.Турушева // Психологические исследования, 2014. - № 7(33). - С. 169.

Тхостов А.Ш. Идентичность как психологический конструкт: возможности и ограничения междисциплинарного похода / А.Ш.Тхостов, Е.И.Рассказова // Психологические исследования, 2012. - № 26. - С. 102.

Breakwell G. Coping with threatened identities / G. Breakwell. L.-N.Y. : Mithuen, 1986. - 123 p.

Ericson E. Identity, youth and crisis / E.Ericson. - L. : Faber and Faber, 1968.

721 p.

Krappman L. Soziologische Dimensionen der Identitat / L. Krappman. - Stuttgart: Klett, 1969. - 443 p.

Marcia J.E. Identity in adolescence / J.E. Marcia // Adelson J. (ed.) Handbook of adolescent psychology. - N.Y. : John Wiley, 1980. - 631 p.

Smith T.B. Ethnic identity and personal well-being of people of color: a metaanalysis / T.B. Smith, L.Silva // Journal of Counseling Psychology, 2011. - № 58(1). -60 p.

Waterman A.S. Identity development from adolescence to adulthood: An extension of theory and a review / A. S. Waterman // Devel. Psychol, 1982. - № 3. - 358 p.

Размещено на Allbest.ru