Результати апробації програми регуляторно-рівневої гуморотерапії

Шпортун О.М.

Проаналізуємо отримані результати. У групі осіб з діагнозом “параноїдна шизофренія ” до їх участі у програмі в оцінках гумористичності фраз розбіжностей з оцінками групи умовної норми більше, ніж після програми. 5, 12, 13, 14, 18, 32, 34, 40, 44, 45, 46 фрази, які учасниками групи умовної норми оцінені як однозначно смішні (вони отримали 3 або 4 бали), особами з діагнозом “параноїдна шизофренія” до участі у програмі оцінені нижче. Деякі з них оцінені у 3 бали, у той час як учасники групи умовної норми оцінили їх у 4 бали. Більшість вказаних фраз оцінювались аналізованою групою як не дуже смішні (див. табл. 2). Частина фраз, оцінених учасниками групи умовної норми як не дуже смішні, учасниками аналізованої групи оцінені нижче на 1 бал або як нейтральні. Порівняння оцінок гумористичності фраз особами з параноїдною шизофренією, які брали участь у програмі (основна група), групою умовної норми (контрольна група № 1) та особами з шизофренією, які не брали участі у програмі (контрольна група №2), продемонструвало, що у сприйнятті гумористичних фраз відбулись певні зміни. Деякі фрази учасниками основної групи оцінені після програми інакше, ніж до програми. Так, у оцінці фраз 12, 15, 18, 39, 49 до програми було виявлено значимі відмінності з оцінками їх учасниками групи умовної норми; після програми відмінностей з групою умовної норми за цим параметром не виявлено. За деякими фразами виявлено зниження рівня значимості відмінностей з групою умовної норми (1, 2, 5, 32, 34), а також поява значимих відмінностей з контрольною групою №2 (1, 2, 14, 15, 18, 32, 39, 49). Тобто участь у програмі є чинником, що впливає на сприйняття гумору, яке відрізняється від сприйняття гумору особами з тим самим нозологічним діагнозом та схожою схемою фармакологічних впливів. Водночас таке сприйняття стає більш подібним до сприйняття гумору особами з групи умовної норми.

Якщо учасники з діагнозом “параноїдна шизофренія” виявили тенденцію до недооцінки гумористичності запропонованих фраз, то учасники з діагнозом “циклотимія”, навпаки, виявили тенденцію до переоцінки гумористичності цих фраз. Вище, ніж досліджувані контрольної групи №1, вони оцінювали не лише фрази з категорій смішних та не дуже смішних, але й з категорії нейтральних фраз. Серед фраз, оцінених контрольною групою №1 як смішні, значимо вище особами з циклотимією були оцінені 5, 7, 12, 18, 36, 38, 41, 46, 50. Крім того, ними було оцінено як смішні, фрази, які досліджувані з контрольної групи №1 оцінили як не дуже смішні. Це 1, 2, 15, 39 фрази. 11, 19, 23 фрази, які належать, за оцінкою осіб з групи умовної норми, до нейтральних, оцінені аналізованою групою як трохи смішні. Порівняння оцінок гумористичності фраз особами з циклотимією, які брали участь у програмі (основна група), групою умовної норми (контрольна група № 1) та особами з циклотимією, які не брали участі у програмі (контрольна група №2), продемонструвало, що у сприйнятті гумористичних фраз учасниками цієї частини основної групи також відбулись певні зміни. Так, у оцінці фраз 2, 5, 12, 18, 23, 36, 41, 50 до програми було виявлено значимі відмінності з оцінками їх учасниками групи умовної норми; після програми відмінностей з групою умовної норми за цим параметром не виявлено. За деякими фразами виявлено зниження рівня значимості відмінностей з групою умовної норми (1, 7, 15, 19, 38, 39, 46), а також поява значимих відмінностей з контрольною групою №2 (5, 12, 18, 36, 41, 50). Тобто участь у програмі вплинула і у цієї частини основної групи вплинула на сприйняття гумору, яке відрізняється від сприйняття гумору особами з тим самим нозологічним діагнозом та схожою схемою фармакологічних впливів. Це сприйняття стає більш подібним до сприйняття гумору особами з групи умовної норми. При дослідженні осіб з діагнозом “дистимія ” до їх участі у програмі спостерігалася зворотня, у порівнянні з особами з циклотимією, тенденція у сприйманні гумору. У них, як і у осіб з діагнозом “параноїдна шизофренія”, на перший план виступала схильність недооцінювати рівень гумористичності змісту. 5, 10, 14, 24, 25, 34, 40, 48 та 39 фрази використаного тесту досліджуваними з діагнозом “дистимія” були оцінені значимо нижче, ніж учасниками групи умовної норми (контрольної групи № 1).

Порівняння оцінок гумористичності фраз особами з дистимією, які брали участь у програмі (основна група), групою умовної норми (контрольна група № 1) та особами з дистимією, які не брали участі у програмі (контрольна група №2), продемонструвало, що у сприйнятті гумористичних фраз учасниками цієї частини основної групи, як і у попередніх частинах основної групи, відбулись певні зміни. У оцінці фрази 39 до програми було виявлено значимі відмінності з її оцінками учасниками групи умовної норми; після програми відмінностей з групою умовної норми за цим параметром не виявлено. За фразою 48 виявлено зниження рівня значимості відмінностей з групою умовної норми. Також зафіксовано появу значимих відмінностей з контрольною групою №2 (за фразами 10, 14, 25, 34, 39, 48). Тобто участь у програмі і у цієї частини основної групи вплинула на сприйняття гумору, яке відрізняється від сприйняття гумору особами з тим самим нозологічним діагнозом та схожою схемою фармакологічних впливів. Хоча і меншою мірою, у порівнянні з двома попередніми частинами основної групи, це сприйняття стає більш подібним до сприйняття гумору особами з групи умовної норми. Отже, зменшення кількості “переоцінених” та “недооцінених”, у порівнянні з нормою, гумористичних тверджень у основній групі свідчить про підвищення рівня адекватності сприйняття гумористичного змісту в учасників регуляторно-рівневої програми гуморотерапії.

Оптимізація узагальнених особистісних стратегій, що базуються на різних формах вияву гумору. Маркерами такої оптимізації є зміни у рівні вираженості гелотофобії, гелотофілії та катагеластицизму у напрямку нормативних показників. Про представленість цих форм вияву гумору ми отримували відомості за допомогою методики на виявлення гелотофобії, гелотофілії та катагеластицизму PhoPhiKat <45>. У табл. 4 наведено дані про вираженість гелотофобії, гелотофілії та катагеластицизму у групі осіб з психічними розладами до програми та після неї, також показники критерію Вілкоксона Z, що допомогли визначити зміни, які відбулись у досліджуваних групах за визначеними параметрами.

Таблиця 4. Показники гелотофобії, гелотофілії та катагеластицизму до і після програми

Як бачимо з табл. 4, у кожній групі відбулись певні зміни за досліджуваними показниками. Коротко зупинимось на отриманих результатах. У контрольній групі значимих змін за час, протягом якого відбувалась програма, не відбулось. Отже, у групі осіб з параноїдною шизофренією виявлено зміни за усіма аналізованими показниками. Це зменшення середніх показників гелотофобії та гелотофілії і збільшення показника катагеластицизму. При цьому зазначені показники значно відрізняються від нормативних, однак виявлені значимі їх зміни після програми гуморотерапії засвідчують позитивні тенденції, пов'язані з участю у програмі. У групі осіб з циклотимією відбулося певне зниження показника катагеластицизму, який до початку програми є сильно завищеним, а у групі осіб з дистимією показник гелотофобії знизився, а катагеластицизму, який до початку програми є значно нижчим нормативного, підвищився. У групі осіб з невротичними, пов'язаними зі стресом та соматоформними розладами виявлено зниження усіх трьох показників - гелотофобії, гелотофілії та катагеластицизму, які до участі у програмі є завищеними.

У групі осіб з ППРВВА виявлено підвищення заниженого, у порівнянні з нормою, показника гелотофілії та зниження завищеного, у порівнянні з нормою, показника катагеластицизму. Подібні тенденції зафіксовано також у осіб з ППРВВО. Крім них, у цих осіб виявлено також значиму тенденцію до зниження показника гелотофобії. У групі осіб з розумовою відсталістю легкого ступеня виявлено підвищення показника катагеластецизму, який є у цих осіб зниженим у порівнянні з групою умовної норми. У осіб з синдромом Аспергера виявлено зниження показника гелотофобії та підвищення показників гелотофілії та катагеластицизму. В усіх згаданих групах зафіксовані зміни рівня вияву узагальнених особистісних стратегій, що базуються на різних формах вияву гумору, відображають тенденції їх оптимізації: зміни відбуваються у напрямку нормативних показників, хоча й значно відрізняються після програми від цих нормативних показників. У будь-якому разі, отримані результати дають підстави для висновку про оптимізацію зазначених особистісних стратегій.

Розвиток складових емоційного інтелекту. Можна очікувати, що зміни у вираженості складових емоційного інтелекту будуть пов'язані також і зі змінами у здатності до генерування гумору. У табл. 5 подано показники критерію Вілкоксона, отримані при порівнянні показників емоційного інтелекту учасників до та після програми регуляторно-рівневої гуморотерапії.

Примітка. а - показник базується на позитивних рангах.

Отже, як бачимо з табл. 5 за час, протягом якого особи, що увійшли до основної групи, брали участь у програмі регуляторно-рівневої гуморотерапії, за складовими емоційного інтелекту відбулись зміни. У різних групах, сформованих за критерієм нозологічного діагнозу, ці зміни різні, однак вони охоплюють усі складові, яким відповідають шкали опитувальника емоційного інтелекту ЕмІн. Зазначимо, що у контрольній групі №2 таких змін не виявлено за жодною підгрупою, сформованою за критерієм нозологічного діагнозу. Усі виявлені значимі зсуви значень за критерієм Вілкоксона базуються на позитивних рангах, отже, йдеться про зростання показників емоційного інтелекту. Розглянемо коротко зміни за кожною з груп, які взяли участь у програмі регуляторно-рівневої гуморотерапії.

У групі осіб з параноїдною шизофренією виявлено зсув значень за шкалою “управління емоціями” та субшкалою “управління своїми емоціями”, за шкалою “розуміння емоцій” та субшкалою “розуміння своїх емоцій”, а також за показником внутрішньоособистісного емоційного інтелекту. Тобто зміни, які відбулись у цій групі, стосуються більшою мірою внутрішньоособистісного емоційного інтелекту.

У групі осіб з циклотимією виявлено зміни за показниками шкали “управління емоціями” та обох субшкал цієї шкали - “управління своїми емоціями” та “управління чужими емоціями”, за субшкалою шкали “розуміння емоцій” - “розуміння власних емоцій”, за шкалою “контроль експресії”, показниками внутрішньоособистісного та міжособистісного емоційного інтелекту та показником загального рівня емоційного інтелекту. У цій групі зміни охоплюють різні сфери емоційного інтелекту та відбивають значну динаміку як його окремих складових, так і його динаміку загалом.

У групі осіб з дистимією зафіксовано зсув значень за субшкалою “управління своїми емоціями”, шкалою “розуміння емоцій” та обома її субшкалами - “розуміння своїх емоцій” та “розуміння чужих емоцій” та за показником внутрішньоособистісного емоційного інтелекту.

У групі осіб з невротичними, пов'язаними зі стресом та соматоформними розладами виявлено зміни за показниками шкали “управління емоціями” та обох її субшкал - “управління своїми емоціями” та “управління чужими емоціями”, субшкалою шкали “розуміння емоцій” - “розуміння чужих емоцій”, за шкалою “контроль експресії”, показниками міжособистісного емоційного інтелекту та загального рівня емоційного інтелекту.

У групі осіб з ППРВВА виявлено зміни за показникми шкали “розуміння емоцій” та її субшкали “розуміння чужих емоцій” та за показником міжособистісного емоційного інтелекту. Більше змін виявлено у групі осіб з ППРВВО: значимо збільшились показники шкали “управління емоціями” та її субшкали “управління своїми емоціями”, шкал “розуміння емоцій” та “контроль експресії”, а також показник внутрішньоособистісного емоційного інтелекту.

У осіб з розумовою відсталістю легкого ступеня зафіксовано зсув значень за шкалою “управління емоціями” та її субшкалою “управління своїми емоціями”, шкалою “розуміння емоцій” та її субшкалою “розуміння своїх емоцій”, показниками внутрішньоособистісного, міжособистісного та загального рівня емоційного інтелекту.

Досить багато змін виявлено за складовими емоційного інтелекту у групі осіб з синдромом Аспергера. Зафіксовано значимі зміни за шкалою “управління емоціями” та її субшкалою “управління своїми емоціями”, шкалою “розуміння емоцій” та її субшкалою “розуміння своїх емоцій”, шкалою “контроль експресії”, показниками внутрішньоособистісного емоційного інтелекту та загального рівня емоційного інтелекту.