Соціально-психологічний аспект соціальної адаптації мігрантів, її стадії та стратегії

Виклад основного матеріалу результатів дослідження. В психологічному словнику [15] визначено, що поняття адаптації походить від латинського слова «adaptato» - пристосовуватись. При вивченні соціальної адаптації дослідники розрізняють пристосування та власне адаптацію (Л. Філіпс, Т. Шибутані та ін.), розмежовують ситуативну та загальну адаптацію; при цьому первинне поняття адаптації означає пасивне пристосування задля збереження відносно постійної рівноваги свого внутрішнього середовища під дією впливу змін зовнішнього (пристосування), а власне адаптація визначається побудовою цілої системи взаємодії та взаємозв'язків між індивідом та середовищем, що веде до творчої активності особистості, спрямованої на саморозвиток та самоактуалізацію у реальному соціальному середовищі [12, 13, 16].

Через призму досягнень певних цілей, що пов'язані із досягненням благополуччя, адаптація визначалася гуманістами (А. Маслоу, К. Роджерс, Е. Фромм, В. Франкл) як відповідність між цінностями особистості і соціуму, де в індивіда розвиваються особистісні якості для досягнення адаптації. Так, адаптація розглядається ними як здатність [8].

Поняття соціальної адаптації О.Л. Проскурякова визначає як «діяльність, що спрямована на оптимізацію взаємовідносин людини із навколишнім середовищем, на оцінку ситуації і на її основі корекції як поведінки, так і стану навколишнього середовища» [14, с. 59]. А основними способами адаптації є прийняття соціальних норм та цінностей нового середовища та форм соціальної взаємодії.

Альберт Агабекович Налчаджян виокремлює дві форми соціальної адаптації: активна форма характеризується зміною соціального середовища під впливом самого суб'єкта та пасивна, що полягає у підпорядкуванні нормам і правилам вже існуючого середовища [12]. Ці дві форми можуть протікати самі по собі, але частіше за все вони існують одночасно, перетікаючи одна в одну. Адже за активної форми середовище прагне зберегти стабільність та складається із індивідів, які вже прийняли норми, а за пасивної норми у людини виникають складнощі із прийняттям чужих норм, оскільки пристосування передбачає повний перегляд своїх вже усталених норм та правил.

В. П. Андрущенко розглядає соціальну адаптацію як процес, що обумовлений спільною метою та спільними ціннісними орієнтаціями груп і виявляється у закономірностях спільної діяльності [17]. А психологічну адаптацію як здатність пристосуватися до вимог навколишнього середовища за допомогою системи заходів присвоєння норм та цінностей суспільства. У даному виді адаптації ідентифікація розглядається як її механізм.

Р. Мертон, досліджуючи адаптацію, виокремив п'ять її форм, що визначені культурними цілями та засобами їх досягнення [11]: конформність (нові цілі досягаються загальноприйнятими правилами, що вже існують у суспільстві), інновація (нові цілі успішно засвоюються, але досягаються за допомогою заборонених, але ефективних засобів), ретритизм, або ескапізм (особистість проявляє нонконформізм, заперечує існуючі цілі та засоби їх досягнення), бунт (не пристосовується, а намагається змінити вже існуючу культуру, заперечуючи вже існуючі та пропонуючи свої цілі, цінності та норми) та ритуалізм (намагається відповідати вже існуючим цілям та цінностям суспільства, але при цьому дотримується власних).

Дослідники (Г. М. Андрєєва, В. В. Богданова, Л. Б. Волинська, В. В. Константінов, А. А. Налчаджян, Б. Д. Паригін, С. І. Розум, М. С. Яницький) по-різному розглядають соціальну адаптацію: як пов'язану із соціалізацією і як окремий процес. Ототожнення соціальної адаптації та соціалізації вбачається в змістовному, творчому пристосуванні людини до нових умов [7]. Соціальну адаптацію також визначають як лише початкову стадію соціалізації. Таких висновків дійшов В. Шелюк, який вивчав соціальну адаптацію як пристосування до нового середовища, де перша стадія - це соціалізація, а друга - інтеріоризація, під час яких відбувається засвоєння нових норм та цінностей, і перетворення їх у особистісні риси [24].

На думку шерегу вчених (А. І. Ковальова, Р. І. Мокшанцев та А. В. Мокшанцева, А. В. Смотрицький та ін.), проблемою в спробах розмежування взаємозв'язку соціальної адаптації та соціалізації постає процес інтеріоризації. Так, Д. І. Фельдштейн вважає [22], що соціалізація відбувається за допомогою переймання чужих цінностей, орієнтацій, установок, соціальних умов, культури та норм як своїх, а адаптація виступає як пристосування, можна сказати зовнішнє відображення, даних категорій, що дозволяє людині лише адекватно реагувати на оточення. Він виключає психологічні зміни під час адаптації та говорить про те, що соціалізація включає в себе становлення соціальної ідентичності. Але якщо припустити, що під час адаптації' відбувається деяке особистісне зростання, тобто інтеріоризація, то адаптацію слід прирівнювати до соціалізації та вважати складовою процесу розвитку особистості.

О.Л. Проскурякова, досліджуючи соціально-психологічний аспект адаптації мігрантів [14], визначає два блоки причин міграції: до першого блоку відносяться вимушені міграційні процеси, причиною яких були громадянські війни, міждержавні війни, міжнаціональні конфлікти, політичні або етнічні утиски, стихійні лиха, насилля тощо, а до другого - добровільні мігранти. Ці два блоки відрізняються між собою низкою умов.

При вимушеній міграції присутній стресовий чинник, який негативно впливає на психологічний стан мігранта, починаючи із швидкості зміни місця перебування, закінчуючи ставленням нового середовища до мігранта. Зміна місця відбувається швидко, адже вона заснована на спробі врятувати своє життя або життя близьких. Відбувається задоволення тих потреб, які не були задоволені на старому місці проживання, та нівелювання негативних впливів, які й були причиною міграції. Якщо задоволення цих двох чинників відбувається успішно, то можна констатувати, що адаптація пройшла успішно, і, навпаки, незадоволення призводить до неуспішної адаптації.

О.Л. Проскурякова наголошує [14], що потрапляючи до нового середовища, людині необхідно виробити свою стратегію на індивідуальному рівні, своє ставлення, які ведуть до появи форм та стратегій адаптації, що виявляються в зміні ідентифікацій, ціннісних орієнтацій та рольової поведінки. Ще одним важливим чинником дослідниця називає ставлення приймаючого середовища до мігранта, адже суспільство має також адаптуватись до нового члена.

Вивчаючи міжнародних мігрантів, В. В. Володько та О. А. Ровенчак виокремили такі види адаптації як соціокультурна та професійна [4]. Соціокультурну адаптацію вони визначають як «процес та результат взаємодії, взаємопристосування та взаємозаміни особи (чи групи), яка входить у нове соціокультурне середовище, та соціокультурного середовища, яке її приймає, що охоплює взаємне засвоєння (успішне чи неуспішне) чи незасвоєння нових соціокультурних і культурних норм, цінностей, способів поведінки, притаманних особі чи групі та середовищу» [18, с. 183]. Під професійною адаптацією розуміється «процес і результат пристосування індивіда до вимог професії, засвоєння ним професійних і соціальних норм поведінки, необхідних для виконання трудових функцій» [18, с. 13], тобто оволодіння новими знаннями та навичками, що потрібні для освоєння тих аспектів, яких потребує нова робота, та включення до нової професійної групи або колективу (правила поведінки, внутрішні стосунки тощо).

М. Тоба та Р. Е. Парк виокремлюють п'ять етапів проходження адаптаційного процесу під час добровільної міграції [21, 29]: на першому етапі відбувається піднесення емоційного та морального стану, ейфорія, прагнення до нового, невідомого, з'являються великі сподівання на майбутнє; другий етап характеризується загальним спадом емоційних процесів, минає ейфорія та людина починає відчувати себе в «чужому» середовищі; третій етап визначається адаптацією чи дезадаптацією, адже пристосування не відбувається, втрачається контроль, і людина стає на «роздоріжжі» - повернутись додому чи ні. Для людей, що вирішують повернутись додому, процес адаптації закінчується. Але для тих, хто вирішив залишитись, існує ще два етапи: з'являється оптимізм та впевненість у майбутньому, що закінчується повною адаптацією до нового середовища (але це не означає успішну адаптацію).

На прийняття чи не прийняття мігранта також впливає саме середовище в новій місцевості проживання. С. Тимур запропонував два типи приймаючого середовища [20]: порівняно однорідне суспільство, де мігрант має пристосовуватись до усталених культурних звичаїв та правил, та більш ліберальне середовище, де більша частина населення сприймає мігрантів як щось звичне.

Дж. Беррі виокремив стратегії входження в нову культуру на основі двох чинників [2]: підтримка культури (тут головним є самовизначення мігрантом важливості збереження власної культурної ідентичності) та участь в міжкультурних контактах (інтенсивність включення в чужу культуру). На засадах цих чинників він виокремив чотири стратегії: асиміляція, інтеграція, сепарація та маргіналізація. На думку Дж. Беррі, успішна адаптація полягає в стратегії інтеграції, коли людина поступово приймає норми, цінності, поведінку іншої культури, при цьому підтримуючи на належному рівні норми, цінності та поведінку своєї культури. Це веде до розвитку потреб в самоповазі та самоактуалізації [2, 18].

На основі досліджень Дж. Беррі, О. Є. Блинова, В. Титова та М. Тоба виокремили чотири стратегії адаптації мігрантів до нового середовища [2, 3, 21]: 1) інтеграція - приймаються нові норми та цінності, але зберігаються власні, тобто часткове прийняття, збереження власної етнічної ідентичності дозволяє людині подолати наслідки «культурного шоку», реалізується позитивна самоідентифікація; 2) асиміляція - приймаються нові норми та цінності, при цьому власні відкидаються, тобто повна ідентифікація; 3) сепаратизм - відмова від прийняття нових норм та цінностей із збереженням власних; 4) маргіналізація - відмова від прийняття як нових загальноприйнятих норм та цінностей суспільства, так і від власних. О. Є. Блинова наголошує на тому, що маргіналізація є результатом процесу сепарації.

Висновки

Узагальнюючи, слід зазначити, що при вивченні проблеми соціальної адаптації дослідники розмежовують пристосування та власне адаптацію, де пристосування - це збереження внутрішньої рівноваги під дією зовнішнього середовища, а адаптація - побудова нової системи взаємодії людини із новим навколишнім середовищем, яка супроводжується творчою взаємодією. Також соціальну адаптацію розглядають як складову соціалізацію або як окремий процес. Соціально-психологічний аспект адаптації залежить від деяких показників, таких як: добровільна чи примусова міграція, швидкість зміни місця проживання, позитивне чи негативне ставлення нового середовища до людини.

Перспективи подальшого дослідження полягають в емпіричному вивченні процесу соціальної адаптації та перевірці прийняття найбільш ефективної її стратегії.