Роль рефлексії в процесі розвитку самосвідомості юнака

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стаття

на тему: Роль рефлексії в процесі розвитку самосвідомості юнака

Виконала:

Камінська Ольга Володимирівна

Стаття присвячена аналізу ролі рефлексії в процесі розвитку самосвідомості особистості юнацького віку. Проаналізовано погляди вітчизняних та зарубіжних вчених на феномен рефлексії, встановлено її вплив на становлення особистості. Визначено підходи до аналізу самосвідомості, її структури та механізмів. Встановлено, що важливим елементом самосвідомості є самоставлення особистості, що відображає модальність сприйняття юнаком самого себе та основується на домінуючих характеристиках «Я-концепції». Емпіричним шляхом досліджено рівень розвитку рефлексії в юнаків та встановлено його зв'язок зі специфікою самоставлення як компоненту самосвідомості. Доведено, що високий рівень розвитку рефлексії в юнацькому віці корелює з адекватністю самоставлення, самоповагою, аутосимпатією, самоприйняттям та найбільшою мірою з саморозумінням.

Ключові слова: рефлексія, самосвідомість, самооцінка, самоставлення.

The article is devoted to the analysis of the role of reflection in the process of developing the self-consciousness of a person of youth. The views of domestic and foreign scientists on the phenomenon of reflection are analyzed, and its influence on the formation of personality is established. Approaches to the analysis of selfconsciousness, its structure and mechanisms are determined. It is established that an important element of self-consciousness is the self-relationship of the individual, which reflects the modality of the perception of the young men themselves and is based on the dominant characteristics of the «I- concept». When conducting an empirical study, the following methods were used: the method for determining the level of development of reflexivi- ty Karpova, test of twenty assertions of the selfrelationship of M. Kuhn and T. Mak Partland, test -questionnaire of self-relations V.V. Stolin. During the research, differences in the ratio of perceptual and reflexive characteristics were revealed. Thus, in girls the reflexive characteristics are much more prevalent. This indicates that the girls better understand their personal characteristics and the characteristics of their own «I». Young people are guided by the assessment of others, which is often ambiguous and inconsistent, which prevents the formation of a clear and deep «I-image». From this follows the tendency to overstate the young men of their selfesteem, as he ceases to notice negative information about himself and focuses only on positive assessments of others, which helps to avoid inconsistency or reduce self-esteem. Empirically, the level of development of reflexion in young men has been studied and its relation to the specifics of the self-relationship as a component of self-consciousness has been established. It is proved that the high level of development of reflexion in adolescence correlates with the adequacy of self-relationship, self-esteem, autosympathy, self-acceptance and, to the greatest extent, self-understanding.

Key words: reflexion, self-awareness, self-esteem, self-relationship.

Статья посвящена анализу роли рефлексии в процессе развития самосознания личности юношеского возраста. Проанализированы взгляды отечественных и зарубежных ученых на феномен рефлексии, установлено его влияние на становление личности. Определены подходы к анализу самосознания, его структуры и механизмов. Установлено, что важным элементом самосознания является самоотношение личности, которое отражает модальность восприятия юношей себя и основывается на доминирующих характеристиках «Я-концепции». При проведении эмпирического исследования использованы следующие методики: методика определения уровня развития рефлексивности А.В. Карпова, тест двадцати утверждений самоотношения М. Куна и Т. Мак Партланда, тест-опросник самоотношения В.В. Столина. В процессе исследования выявлены различия в соотношении перцептивных и рефлексивных характеристик. Так, у девушек рефлексивные характеристики значительно преобладают. Это указывает на то, что девушки лучше понимают свои личностные характеристики и особенности собственного «Я». Юноши же ориентируются на оценку окружающих, которая часто бывает неоднозначной и непоследовательной, что мешает сформировать четкий и глубокий «Я-образ». Из этого следует тенденция к завышению юношей своей самооценки, поскольку он перестает замечать негативную информацию о себе и ориентируется только на положительные оценки окружающих, что помогает избежать несогласованности или снижения самооценки. Эмпирическим путем исследован уровень развития рефлексии у юношей и установлена его связь со спецификой самоотношения как компонента самосознания. Доказано, что высокий уровень развития рефлексии в юношеском возрасте коррелирует с адекватностью самоотношения, самоуважением, аутосимпатией, самопринятием и в наибольшей степени - с самопониманием.

Ключевые слова: рефлексия, самосознание, самооценка, самоотношение.

Постановка проблеми

В умовах трансформацій сучасного соціуму особливо важливим є створення умов, сприятливих для формування особистості. Однією з таких умов ми вбачаємо розвиток самосвідомості юнаків, що сприятиме їх особистісному зростанню та професійній самореалізації в подальшому, формуванню активної життєвої позиції. Одним з провідних засобів розвитку самосвідомості є формування рефлексивності, як якості, що забезпечує глибокий аналіз власної особистості та специфіки взаємодії з соціумом, що, в свою чергу, сприяє виділенню актуальних напрямків самовдосконалення.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

В сучасній науці проводяться численні дослідження особливостей самосвідомості осіб різного віку. Зокрема О. Г. Спіркін вважає, що здатність до самосвідомості та самопізнання - це виключний здобуток людини, яка усвідомлює саму себе як суб'єкта свідомості, спілкування і дій. Він стверджує, що тільки в цій формі і може існувати самосвідомість, основна особливість якої в тому, що вона орієнтована на осмислення людиною своїх вчинків, почуттів, думок, мотивів поведінки, інтересів, свого становища в суспільстві. Самосвідомість - знання людини про саму себе. Завдяки самосвідомості людина сприймає себе як індивідуальну реальність, відокремлену від природи та інших людей [6, с. 141].

І. І. Чеснокова вважає, що самосвідомість відображує єдність трьох сторін: пізнавальної (самопізнання), емоційно-ціннісної (самоставлення) і дієво-вольової чи регулятивної (саморегуляція). Це складний психічний процес, суть якого полягає у сприйнятті особистістю багатьох образів самого себе в різних ситуаціях діяльності й поведінки, у всіх формах взаємодії з іншими людьми та в поєднанні цих образів у єдине цілісне утворення - в уявлення, а потім в поняття свого власного «Я» як суб'єкта, що відрізняється від інших. У результаті розгорнутих актів самосвідомості, яка стає все більш складною, в міру збільшення кількості образів, що інтегруються в уявлення і поняття про самого себе, формується все більш бездоганний, глибокий і адекватний образ власного «Я» [9, с. 29-30].

Н.Є. Трофименко робить спробу узагальнити погляди вітчизняних та зарубіжних вчених і розглядає самосвідомість як установче утворення, яке складається з трьох компонентів: когнітивного, афективного і поведін- кового, які мають відносну незалежну логіку розвитку, однак у своєму реальному функціонуванні взаємопов'язані. Сам зміст образу «Я», якості, які утворюють його формально структурні характеристики, визначають як окрему самооцінку, так і глобальне ставлення до себе у вигляді самоприйняття чи самовідторгнення [8].

Праці цих учених підтверджують наявність взаємодії афективних і когнітивних процесів у самосвідомості, при цьому стверджується, що як емоційна, так і когнітивна оцінка виникає при порівнянні уявлень особистості, що сформувались відносно власної «Я- концепції».

Самосвідомість як результат часто описується в термінах «Я-концепції». Думки про те, що в «Я-концепції» поряд із самооцінкою можна виділити ще одну складову і позначити її поняттям «самоцінність», висловлювалася в роботах В. Сатір [5].

На наш погляд, цікавою є класифікація компонентів самосвідомості, запропонована І. С. Коном. Вона відрізняється від інших за критерієм диференціації структурних елементів самосвідомості. Він виділяє в структурі самосвідомості чотири компоненти: усвідомлення своєї тотожності, усвідомлення власного «Я», усвідомлення своїх психічних властивостей і певну систему соціально-моральних самооцінок [2, с. 232-240]. Така кількість структурних компонентів категорії «самосвідомість», які умовно виділяються, не є остаточною.

В. Кайгер, в свою чергу, виділяє дві групи елементів, з яких складається самосвідомість: елементарні когнітивно-оцінні структури та амбівалентні або мультивалентні за оцінками елементи. Він також стверджує, що структура самосвідомості має переважно підсвідоме існування, бо чітке й повне усвідомлення власної особистості й переживань, психічних процесів і дій вимагається від людини тільки в певних проблемних ситуаціях [2].

С.Л. Рубінштейн критикує погляд на самосвідомість, згідно з яким наявність психічного співпадає з його усвідомленням, сутність психіки в тому, що вона є знанням про самого себе, психічне ототожнюється зі свідомістю, свідомість - із самосвідомістю. У результаті психічне обмежується сферою усвідомленого. Він виділив в структурі самосвідомості самоставлення як один із провідних компонентів та вважав, що воно має опосередкований характер і зумовлюється життєвим досвідом особистості [3, с. 236].

На нашу думку, однією з найбільш відомих концепцій природи самосвідомості є теорія В. В. Століна [7], в основу якої було покладено положення О. М. Леонтьєва про взаємозв'язок свідомості та діяльності. Однією з основних структурних одиниць свідомості вважається уявлення про особистісний зміст. При цьому самосвідомість особистості скерована на її власний спосіб інтеграції діяльності. У відповідністю з цією концепцією самоставлення не є наслідком знань про себе чи реакцією на певні аспекти образу «Я». Воно пов'язується з реальною життєдіяльністю суб'єкта саме через особистісні мотиви.

В.В. Столін використовує поняття «глобальне самоставлення», яке він розглядає як суму емоційних компонентів. Адитивність самоставлення полягає в тому, що один із окремих його компонентів, наприклад, таких як саморозуміння, самоповага, самовпевненість, не має суттєвого впливу на інтегральне самос- тавлення. Тобто, при відсутності порушень у структурі самосвідомості, зменшення одного з цих показників може бути збільшене за рахунок іншого, таким чином, інтегральне чи глобальне самоставлення залишається на відносно стабільному рівні [7, с. 170-171].

Самоставлення у вітчизняній літературі розглядається як складна багаторівнева емоційно-оціночна система, яка поділялась на два блоки - об'єктивний («Я», як об'єкт) та суб'єктивний («Я», як суб'єкт). Обидва ці способи самоставлення реалізуються завдяки когнітив- ній активності, емоційним реакціям і системам дій або готовності до таких дій стосовно самого себе [4].

Розмаїття наукових поглядів щодо структури самосвідомості дозволяє нам більш чітко зрозуміти сутність цього феномену через виділення когнітивного, афективного та поведінкового компонентів. Аналізуючи різні аспекти і поділяючи їх на більш дрібні складові, ми маємо змогу уявити процес становлення самосвідомості. Самоставлення реалізується через афективну складову самосвідомості, яка нерозривно пов'язана з когнітивним компонентом, оскільки саме на основі знань про себе в людини виникає ставлення до власної особистості, яке може бути позитивним чи негативним, адекватним чи ні. І вже на основі самоставлення будується модель вчинків та дій, яка і утворює поведінковий чи регулятивний компонент самосвідомості. Узагальнюючи все вищесказане, слід зазначити, що саме самоставлення є одним із важливих елементів самосвідомості.

Незважаючи на значну кількість праць, присвячених аналізу піднятого питання, не достатньо дослідженим залишається вплив рефлексії на розвиток самосвідомості юнака.

Враховуючи це метою статті є визна методики: методика визначення рівня розвитку рефлексивності А. В. Карпова, тест двадцяти тверджень самоставлення М. Куна і Т. Мак Партланда, тест-опитувальник самоставлення В. В. Століна.

Для дослідження особливостей розвитку рефлексії в юнаків нами була використана методика А. В. Карпова, результати якої представлені в таблиці 1.

За результатами дослідження виявлено, що у дівчат рівень розвитку рефлексії вищий, ніж у хлопців. Завдяки розвинутій рефлексії дівчата мають здатність до самосприймання змісту власної психіки і його аналізу, а також розуміння психіки інших людей, що включає, чення ролі рефлексії в процесі розвитку самосвідомості особистості юнацького віку.

Таблиця 1 Особливості розвитку рефлексії за методикою А.В. Карпова (%)