Проблема розвитку синдрому "Професійного вигорання" у сфері професій типу "людина-людина"

Размещено на http://www.allbest.ru

ПРОБЛЕМА РОЗВИТКУ СИНДРОМУ «ПРОФЕСІЙНОГО ВИГОРАННЯ» У СФЕРІ ПРОФЕСІЙ ТИПУ «ЛЮДИНА-ЛЮДИНА»

А.В. Кочубей, Н.А. Небова

Резюме

В статті акцентовано увагу на проблеми синдрому «Професійного вигорання» у сфері професій типу людина-людина. Проаналізовано основні причини, прояви, сучасна діагностика і профілактика синдрому.

Ключові слова: синдром «Професійного вигорання», синдром «Емоційного вигорання», профілактика синдрому «Професійного вигорання», сфера професій типу людина-людина, копінг.

людина професійний вигорання освітній

Актуальність проблеми

Поза сумнівом, професії типу «людина-людина» потребують від їх представників окрім професійних компетенцій емоційного інтелекту, стресостійкості, морально-вольових якостей. Високі вимоги, емоційні навантаження, з якими стикаються фахівці, потенційно містять у собі небезпеку складних переживань, пов'язаних із робочими ситуаціями та ймовірність виникнення професійного стресу.

Закономірно, що чимало зусиль зосереджено на дослідження взаємодії між людьми, виявленню впливу професійних факторів як на розвиток, так і на деформацію особистості.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Зважаючи на актуальність задекларованої проблеми, вважаємо, що одним із ефективних методів для профілактики синдрому «професійного вигорання» у сфері професій типу людина-людина є правильно організоване та змістовно наповнене освітнє середовище вищого навчального закладу (ВНЗ).

Аналіз вітчизняної та зарубіжної літератури показав, що значну кількість публікацій присвячено аналізу проблеми синдрому «професійного вигоряння» та професійної кар'єри працівників освітніх організацій (С.Максименко, Л. Карамушка, Т. Зайчикова, Т. Дзюба, М. Ткалич та ін.). Феномен «вигорання» в зарубіжній літературі, зокрема його емпіричні дослідження та перспективи, активно досліджував В. Орел. Суму когнітивних і поведінкових зусиль, які витрачає індивід на послаблення впливу стресу, аналізували Л. Лазарус, С. Фолкман, С. Нартова-Бочавер.

Наукові методики для діагностування синдрому «професійного вигоряння» працівників організацій розробили та апробували В. Бойко, О Рукавішнікова; Г. Никифоров, М. Дмитрієва, В. Стенков, Дж. Гринберг, Е. Шейн. Цікаві дослідження тендерних аспектів синдрому «Професійного вигоряння» М. Кисельової, Н. Гаврикової, А. Чирикової, О. Кричевської.

Таким чином, аналіз психолого-педагогічної теорії та практики свідчить про зростання кількості досліджень, присвячених задекларованій проблемі. Проте, вважаємо, проблему попередження синдрому професійного вигоряння висвітлено недостатньо.

Мета дослідження: виявити вплив освітнього середовища та загалом фахової діяльності у сфері професій типу «людина-людина» на розвиток синдрому професійного вигорання; визначити копінг, тобто способи подолання складних ситуацій під час виконання професійних обов'язків.

Виклад основного матеріалу

Зміни в різних сферах держави впливають і на освітню галузь, яка закономірно зазнає реформування, а фахівці знаходяться під впливом зростаючого психологічного навантаження.

Як бачимо з досліджень, у «групі ризику» фахівців, що найбільше піддатливі вигоранню, є люди, котрі працюють у сфері «людина-людина» і активно спілкуються. Теоретичний психологічний аналіз особистості фахівця дозволяє стверджувати, що впливають на вигорання індивідуальні особливості нервової системи і темпераменту. «Швидше «вигорають» працівники зі слабкою нервовою системою і ті, хто має інтровертований характер, індивідуальні особливості яких не поєднуються з вимогами професій типу «людина-людина». Розповсюдженість синдрому «емоційного вигорання» (СЕВ) найчастіше зустрічається серед таких професій, як лікарі, викладачі, психологи, соціальні працівники тощо» [8].

Термін «Професійне вигорання» увів Х.Дж. Фрейденбергер у 1974 році, проте для характеристики психічного стану фізично здорових людей, котрі активно спілкуються з людьми різних категорій постійно емоційно напруженими. К. Маслач окреслила «Професійне вигоряння» як синдром фізичного та емоційного виснаження, що складається з розвитку негативної самооцінки, негативного ставлення до роботи та втрати розуміння співчуття щодо клієнтів (пацієнта, вихованця). Наголошує, що «Професійне вигорання» - це не втрата творчого потенціалу, не реакція на нудьгу, а швидше емоційне виснаження, яке виникає на фоні стресу, викликаного міжособистісним спілкуванням [6, 83].

Тепер активно обговорюють і дискутують щодо трьох основних підходів до визначення синдрому професійного вигорання: «Професійне вигорання» (синдром «хронічної втоми») як стан виснаження (фізичного, психічного і емоційного) внаслідок довготривалого перебування в емоційно напружених комунікативних ситуаціях; «Професійне вигорання» як бінарна модель: емоційне виснаження в поєднанні з погіршенням ставлення до інших (деперсоналізація), а іноді й до самого себе; «Професійного вигорання» як тріадна система: поєднання емоційного виснаження, деперсоналізації та редукції власних особистісних прагнень (К. Маслач і С. Джексон).

Процес «Професійного вигорання» виникає і розвивається поступово в результаті накопичення негативних емоцій: зростає напруга у спілкуванні; емоційна перевтома переходить у фізичну, фахівець не здатен виконувати незнані справи, примушує себе працювати. «Від такої втоми виникає стан пригніченості, апатії, роздратування, постійної напруги, дискомфорту. Стає складно зосередитись на роботі. Фахівець не завжди спроможний стримати роздратування, виникає потреба усамітнитися, обмежити контакти. Якщо ж це не вдається, то спрацьовує певна захисна реакція організму, яка може виражатися у байдужості до людей, цинізмі і навіть агресії» [1, 63]. Якщо цей синдром спостерігаємо у вчителя, то це стає небезпекою для учнів, тому що настрій учителя швидко передається учням, особливо молодших класів [2, 96].

На наш погляд, найбільш повна класифікація основних ознак синдрому «професійного вигоряння» педагога, які пропонує Н. Амінов: виснаження, утома; психосоматичні ускладнення; безсоння; негативні настанови стосовно підлеглих; негативні настанови щодо своєї роботи; нехтування виконанням своїх обов'язків; збільшення прийому психостимуляторів (тютюн, кава, алкоголь, ліки); зменшення апетиту чи переїдання; негативне самооцінювання; посилення агресивності (роздратованості, напруженості); посилення пасивності (цинізм, песимізм, безнадія, апатія); почуття провини, яке притаманне тим, хто професійно, активно взаємодіє з іншими людьми.

Причинами «професійного вигоряння» науковці вважають: напругу і конфлікти у професійному оточенні, недостатню підтримку колег; погані умови для самовираження, експериментування та інновацій; одноманітність діяльності й невміння творчо підійти до роботи; вкладення в роботу значних ресурсів за недостатнього визнання і відсутності позитивного оцінювання керівництва; роботу без перспективи, неможливість побудувати професійну кар'єру; невмотивованість учнів, результати роботи з якими «непомітні»; невирішені особистісні конфлікти [5, 227]. Психологи вважають синдром «професійного вигорання» природним станом людей, які повністю віддають себе роботі. На них також впливає швидкий темп життя, почуття економічної та політичної безпорадності тощо.

Проявами «професійного вигорання» є зміни поведінки і складність або нездатність перебудовуватися при виконанні завдань. «Жертва «професійного вигорання» може стати ригідною у мисленні. Ригідний педагог закритий до змін, оскільки це вимагає енергії та ризику, котрі є загрозою для виснаженої особистості» [4, 107].

Звичайно ж, науково-педагогічний працівник, який відчуває на собі синдром «професійного вигорання», зачасти по-своєму намагається вирішити проблему, уникає колег і студентів: може часто не бути на роботі; спілкуватися невербальними способами, впадати в депресію, сприймати ситуацію як «безнадійну»; залишити посаду чи змінити професію [6, 327].

Т. Зайчикова і Л. Карамушка пропонують індивідуальну технологію профілактики та подолання синдрому «професійного вигорання», яка складається з декількох послідовних фаз і системи прийомів:

I фаза - профілактика синдрому «професійного вигорання» розпочинається з аналізу професійної ситуації. Вона полягає в когнітивній оцінці ситуації (виявлення стрес-факторів, аналіз власної стресової реактивності чи толерантності тощо) та зниження впливу стресорів. Це передбачає застосування системи спеціальних прийомів, які є бар'єрами на шляху до стресу: розпізнавання стресу; здійснення глибшої когнітивної оцінки ситуації; ведення «Щоденника стресових подій»; аналіз того, чи мають місце в конкретній ситуації глобальні професійні (життєві) зміни; визначення основних стрес-факторів, які викликають професійне вигорання; визначення основних мотивів здійснення людиною професійної діяльності; прийняття рішення про те, чи продовжувати працівнику працювати на робочому місці; тимчасове зниження навантаження та опанування навичок раціональним управлінням часом; за допомогою спеціальних прийомів і засобів здійснення спроби змінити свій імідж «трудоголіка»; складання списку під назвою «Я дійсно хочу цим займатися»; демонстрація асертивної (впевненої) поведінки; визначення свого розуміння успіху в житті; створення групи соціальної підтримки; турбота про правильне харчування.

II фаза -- сприймання професійної ситуації як стресової. Слід використовувати прийоми, котрі виступатимуть бар'єрами на шляху до стресу: стратегія вибіркового сприймання; сприйняття життя як свята; використання гумору як буфера між стресовою ситуацією та людиною; визначення типу поведінки в ситуації стресу; аналіз впевненості у собі та своїх рішеннях; аналіз локусу контролю в управлінні стресом; застосування технік медитації та аутогенного тренування, фізичних вправ [6, 124-133].

Ми провели анкетування серед викладачів НУВГП (вік 35-40років) за методикою О. Рукавішнікова «Визначення психічного «вигоряння» [6, 195-200], під час якого запропонували відповісти на низку запитань-тверджень щодо відчуттів, пов'язаних із роботою. За шкалою психоемоційного виснаження -- вкрай високе емоційне виснаження було у 9 % респондентів; за шкалою особистісного віддалення - 11 %; за шкалою професійної мотивації - 13 %. Досліджено, що найвищий рівень психічного «вигорання» прослідковується щодо професійної мотивації (недостатня продуктивність професійної діяльності, оптимізм і зацікавленість у роботі, занижена самооцінка професійної діяльності і ступеня успішності в роботі з людьми тощо). На думку респондентів, особливо сприяє вигорянню нерегульоване навантаження на роботі, сумніви щодо значущості їх фахової діяльності, нестабільне економічне становище, а звідси -- необхідність додатково працювати задля забезпечення родини матеріально тощо.

Наші дослідження підтверджуються і напрацюваннями науковців, які стверджують, що емоційному виснаженню піддаються педагоги у віці від 51 до 60 років. Так, у віці від 40 до 50 частіше спостерігається деперсоналізація та дегуманізація. Молоді педагоги, до 30 років, частіше схильні до мотиваційно-установчого вигорання, редукції особистих досягнень чи обов'язків. Педагоги зі стажем до 20 років більш схильні до негативного сприйняття себе в професійному плані, редукції особистих обов'язків, ніж педагоги зі стажем 30-40 років [6, 145].

Переконані, що правильний вибір життєвих і професійних пріоритетів, адекватне ставлення до свого фаху - найдієвіша профілактика професійного вигорання. Керівнику освітнього закладу слід попереджувати емоційне вигорання науково-педагогічних працівників, звертаючи увагу на укомплектованість колективу, професійну підготовку спеціалістів, матеріально-технічне забезпечення; ефективне управління; надійну передачу інформації; міжособистісні відносини; психологічну атмосферу в колективі; мотивацію на діяльність [3, 63].

Висновки

Аналіз наукової, методичної літератури з теми дослідження дає підстави стверджувати про важливість та актуальність проблеми професійного вигорання, адже руйнується здоров'я й психологічний стан науково- педагогічного працівника, а це позначається на працездатності та результатах роботи. Проблема існує, проте немає системного підходу до її вирішення. Вважаємо, що принаймні поінформованість сприятиме формуванню позитивного професійного мислення, мотивуватиме до пошуку інноваційних шляхів її вирішення.

Перспективи подальших досліджень. У наступних роботах плануємо прослідкувати і узагальнити, які шляхи та засоби профілактики «професійного вигорання» є найефективнішими і створити модель підготовки майбутніх викладачів ВНЗ до створення позитивного професійного іміджу.

Література

1. Василькова О.І. Сучасні проблеми психології криз професійного розвитку вчителя / О.І. Василькова // Актуальні проблеми психології. Т. V: Психофізіологія. Психологія праці; за ред.С.Д. Максименка. -- Вип. 7. -- К.: ДП «Інформаційно-аналітичне агентство», 2010. -- С. 60-68.

2. Дудяк В. Емоційне вигорання / В. Дудяк. -- К.: Главник, 2007. -- С.128. (Серія «Психол. інструментарій»).

3. Кондратенков А.В. Труды и талант учителя. Встречи. Факты. Мысли / А.В. Кондратенков. -- М.: Просвещение, 2009. -- 206 с.

4. Онуленкина О. Профессия учитель АНН / О. Онуленкина [и др.]. -- М.: Педагог., 1990. -- 191 с.

5. Семиченко В.А. Психологія педагогічної діяльності: навч. посіб. / В.А. Семиченко. --К.: Вища шк., 2010. -- 335 с.

6. Синдром «професійного вигоряння» та професійна кар'єра працівників освітніх організацій: тендерні аспекти: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. та слухачів ін-тів післядиплом. освіти / за наук. ред. С.Д. Максименка, Л.М. Карамушки, Т.В. Зайчикової. -- [2-е вид. перероб. та доп.]. -- К.: Міленіум, 2006. -- 368 с.

7. Хлівна О.М. Здорова особистість в світлі гуманістичної моделі А. Маслоу та акмеологічного підходу / О.М. Хлівна, Т.В. Федотова // Практична психологія та соціальна робота. -- 2005. -- № 9. -- С. 1-4

8. Червенкова А.Г. Професійне вигорання медичних працівників Електронний ресурс. / А.Г. Червенкова. -- Режим доступу: http://www.guoz.lviv.ua/ukr/themes/98.html. -- Назва з екрану.

А.В. КОЧУБЕЙ, Н.А. НЕБОВА

ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ СИНДРОМА “ПРОФЕССИОНАЛЬНОГО ВЫГОРАНИЯ” В СФЕРЕ ПРОФЕССИЙ ТИПА ЧЕЛОВЕК-ЧЕЛОВЕК

Резюме. В статье проанализированы проблемы профилактики синдрома «профессионального выгорания» в сфере профессий типа человек-человек; представлены основные причины, проявления, современная диагностика и профилактика синдрома.

Ключевые слова: синдром «профессионального выгорания», синдром «эмоционального выгорания», профилактика синдрома «профессионального выгорания», сфера профессий типа человек-человек, копинг.

A.V. KOCHUBEY, N.A. NEBOVA

PROBLEM OF DEVELOPMENT OF SYNDROME OF THE "PROFESSIONAL BURNING” DOWN IN THE FIELD OF PROFESSIONS AS A MAN-MAN

The summary. In the article the problem of prevention of the syndrome of «burnout» in professions such man-man; are the main causes, manifestations, diagnosis and prevention of the modern syndrome.

Key words: syndrome of «burnout», syndrome of «emotional burnout», syndrome prevention «burnout», sector professions such man-man, coping.

Размещено на Allbest.ru