Емоційна компетентність як детермінантна складова професійного становлення фахівців соціономічного напряму

Борисенко В.М.

У статті аналізуються поняття та сутність феномену "емоційна компетентність" як складової професійного становлення фахівців соціономічних професій. Обґрунтовуються підходи вчених до трактування самого поняття "професійне становлення" та місце в цьому процесі емоційної компетентності як детермінантної складової. Обґрунтовується необхідність і можливості формування емоційної компетентності майбутніх фахівців у студентський період. Доведено, що студенти в процесі навчання проходять три стадії професійного становлення, де на кожній із них рівень емоційної компетентності зростає разом із знаннями і напрацюванням професійно важливих умінь, в тому числі і емоційного спрямування. Встановлено, що емоційна компетентність є регулятором професійної діяльності, свідчить про емоційну готовність фахівця для роботи у сфері "людина-людина".

Ключові слова: емоційна компетентність, професійне становлення, професії соціономічного напряму, емоційна компетентність, емоційна готовність. професійний емоційний компетентність

Зарицкая В.В., Борисенко В.М.

Кассический приватный университет (г. Запорожье)

ЭМОЦИОНАЛЬНАЯ КОМПЕТЕНТОСТЬ КАК ДЕТЕРМИНАНТНАЯ СОСТАВЛЯЮЩАЯ ПРОФЕССИОНАЛЬНОГО СТАНОВЛЕНИЯ СПЕЦИАЛИСТОВ СОЦИНОМИЧЕСКОГО НАПРАВЛЕНИЯ

В статье анализируется понятие и сущность феномена "эмоциональная компетентность" как составляющая профессионального становления специалистов социономического направления. Обосновываются подходы ученых к определению самого понятия "профессиональное становление" и места в этом процессе эмоциональной компетентности как детерминантной составляющей. Обосновывается необходимость и возможность формирования эмоциональной компетентности будущих специалистов в студенческий период. Доказано, что студенты в процессе обучения проходят три стадии профессионального становления, на каждой их которых уровень эмоциональной компетентности возрастает вместе со знаниями и наработкой профессионально значимых умений, в том числе и эмоциональной направленности. Установлено, что эмоциональная компетентность является регулятором профессиональной деятельности, свидетельствует об эмоциональной готовности специалиста к работе в сфере "человек-человек". Ключевые слова: эмоциональная компетентность, профессиональное становление, профессии социономического направления, эмоциональная компетентность, эмоциональная готовность.

Zaritskaya V.V., Borysenko V.M.

Classic Private University (Zaporizhya)

EMOTIONAL COMPETENCE AS A DETERMINANT COMPONENT OF PROFESSIONAL FORMATION OF SPECIALISTS IN THE SOCIONIC DIRECTION

The article analyzes the concept and essence of the phenomenon "emotional competence" as a component of the professional development of specialists in the socionic direction. The approaches of scientists to the definition of the concept of "professional formation" and the place in this process of emotional competence as a determinant component are substantiated. The necessity and possibility of formation of emotional competence of future specialists during the student's period is grounded. It is proved that students in the learning process undergo three stages of professional development, on each of which the level of emotional competence increases with knowledge and the development of professionally significant skills, including emotional orientation. It is established that emotional competence is a regulator of professional activity, testifies to the emotional readiness of a specialist to work in the field of "man-man".

Keywords: emotional competence, professional formation, professions of socionic direction, emotional competence, emotional readiness.

Постановка проблеми. Актуальність проблеми обумовлена необхідністю визначення таких складових професійного становлення фахівців соціономічного напряму, які б забезпечували високу якість їх професійної діяльності. Однією із таких складових є емоційна компетентність, яка сприяє встановленню емоційно позитивних стосунків між співробітниками, враховуючи їх особистісні особливості, ставлення до виконання професійно важливих завдань, рівень фахової підготовки, з одного боку, а з іншого - усю складність сучасного суспільства і високі вимоги до фахівців, визначені у Законі України "Про вищу освіту", якими передбачена високий рівень толерантності, емпатійності фахівців у процесі професійної діяльності для досягнення необхідного результату.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема емоційної компетентності як складової підготовки студентів до професійної діяльності розглядається з точки зору емоційної готовності до виконання професійних обов'язків. Про емоційний компонент професійного становлення особистості говориться у дослідженнях М. Єрмолаєва [6] з професійного самовизначення, на значущості цього компонента у професійній діяльності наголошують Л. Буркова [4], М. Заброцький [7], В. Зарицька [8]; емоційну готовність до професійної діяльності фахівців соціономічного напряму вважають домінантною І. Андреєва [2], В. Бодров [3], В. Зарицька [8], О. Кононко [13], О. Тарновська [18] та ін.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Залишається недостатньо дослідженою проблема формування емоційної компетентності студентів - майбутніх фахівців соціономічного напряму, яка в сучасних складних умовах суспільного життя є надзвичайно актуальною у зв'язку з тим, що після закінчення навчального закладу фахівцю необхідно у найкоротший термін знайти спільну мову і порозуміння із співробітниками для забезпечення успішної фахової діяльності.

Мета статті: полягає у здійсненні теоретичного аналізу наукових підходів дослідників до обґрунтування емоційної компетентності як детермінантної складової професійного становлення фахівців соціономічного напряму.

Проблема професійного становлення особистості відображена у працях таких відомих психологів, як: К. Абульханова-Славська, Б. Ананьєв, Г. Балл, Л. Божович, Є. Клімов, Г. Костюк, А. Маркова, Л. Подоляк і В. Юрченко, В. Семиченко та ін.

У сучасних державних документах України наголошується на особливій значущості професійного становлення (професійної компетентності) спеціалістів у розбудові держави. Так, у Законі України "Про вищу освіту" професійна підготовка визначається як здобуття кваліфікації за певним напрямом підготовки і становить собою цілеспрямований процес, який має свою мету (розвиток професійної компетентності), завдання і результати (готовність до професійної діяльності). В "Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті" визначено головне завдання вищої школи, яке полягає в тому, щоб підготувати фахівців з вищою освітою, здатних творчо і виважено підходити до прийняття професійно важливих рішень, узгоджуючи свої дії з діями інших учасників спільної діяльності, здатних системно займатись самовдосконаленням як фахівця і як особистості [14]. Це можна пояснити тим, що особистість фахівця часто виступає і об'єктом, і суб'єктом професійної діяльності. Особливо виразно об'єкт-суб'єктний характер професійної діяльності проявляється у фахівців соціономічних професій.

Соціономічними професіями, зокрема, Л. Буркова називає ті, де предметом праці виступають соціальні стосунки на різних рівнях соціальної взаємодії, їх вивчення, формування, корекція, управління, експертиза та ін. До них вона відносить такі професії, як: педагог, соціальний педагог, соціальний психолог, журналіст, соціолог, соціальний працівник, юрист та ін. [5, с. 2]. Вона зазначає, що особливістю спеціалістів соціономічних професій є те, що такі фахівці в своїй професійній діяльності мають справу з людьми, які мають різного роду соціальні проблеми і формують специфічний клас задач, що частіше всього характеризуються складністю, динамічністю і невизначеністю. Вона стверджує, що спеціалісти соціономічних професій, звичайно, вирішують і прості, статичні, визначені задачі, які відносяться до нормативного виду задач. Але їх відсоток значно менший у практичній діяльності. Оскільки соціономічні професії тісно пов'язані з процесами взаємодії між людьми, то вирішення професійно важливих задач, ґрунтуючись на законодавчій, нормативні базі, у більшості випадків потребує від фахівців уміння ідентифікувати проблеми, виокремлювати їх ознаки, аналізувати та моделювати ситуації, встановлювати причинно-на- слідкові зв'язки, знаходити серед альтернатив рішення та прогнозувати їх вплив на результат цих рішень, оцінювати прийняті рішення як результат професійної діяльності [5].

Враховуючи особистісні особливості кожного співробітника, не можна обійтися без врахування емоційного ставлення кожного з них до виконання поставлених завдань. Цим обумовлена необхідність включення до домінантних компонентів професійної підготовки майбутніх фахівців соціономічних професій такого компоненту як емоційна компетентність. Л. Буркова [4] абсолютно правомірно доводить, що способи професійної діяльності транслюються в професійній компетентності і називає головними серед них такі, як: соціально-діагностична, соціально-моделююча, соціально-прогнозуюча, соціально-проектна, професійно-технологічна, професійно-рефлексивна, але не враховує емоційної компетентності, без якої не може обійтися будь-який фахівець соціономічних професій. Згідно з науковими висновками, зокрема, Є. Клімова, метою представників професій соціономічного напряму виступає оцінка соціальних об'єктів на підставі вивчення і узагальнення умов їх життя і праці, взаємостосунків з людьми, дій в різних обставинах та ін. [12]. Соціономічні професії щодо їх функціонального призначення, наприклад, Л. Буркова [5] визначає як такі, що впливають в першу чергу на соціальну взаємодію учасників професійної діяльності: соціальну організацію, соціальне управління, соціальний розвиток, соціальну підтримку і допомогу, корекцію соціальних зв'язків і формування соціально виправданих зв'язків в процесі професійної (суб'єкт-об'єктної) взаємодії на всіх рівнях. Зокрема, Л. Буркова визначає п'ять рівнів соціальної взаємодії фахівців: людина-люди- на; людина-соціальна група; людина-суспільство (держава); соціальна група-соціальна група; соціальна група-суспільство (держава).

Взаємодія між людьми (групами людей) завжди включає когнітивний, емоційний і поведінковий аспекти, які взаємопов'язані і взаємо- обумовлені, бо, як правило, поведінковий аспект обумовлюється тим, який характер має емоційна окраска когнітивного аспекту, тобто наскільки емоції впливають і регулюють усвідомлене вираження думки чи дії. У зв'язку з цим дослідники психологічної готовності до професійної діяльності соціономічного напряму виділяють як окремий компонент емоційну готовність, яку, зокрема, О. Тарновська [17] називає провідною умовою готовності до професійної діяльності означеного напряму. Вона емоційну готовність вважає своєрідним регулятором задоволеності професією, задоволенням від змісту роботи, відчуттям внутрішнього спокою на роботі, впевненості в собі, передбачає позитивне ставлення до себе як до особистості, оточуючих співробітників, відіграє важливу роль у встановленні з ними міжособистісних стосунків, сприяє взаєморозумінню, емпатії, солідарності, сприяє формуванню способів розв'язання складних ситуацій, які можуть виникати в процесі професійної діяльності. Емоційна готовність до професійної діяльності обумовлена рівнем сформованості емоційної компетентності особистості фахівця як результату розвитку його емоційного інтелекту.

Емоційний інтелект, як свідчать останні дослідження вчених, є домінантною складовою у підготовці фахівців будь-якого напряму, а особливо соціономічних професій, бо рівень його розвитку визначає рівень сформованості емоційної компетентності, необхідної для емоційної готовності до професійної діяльності у означеній сфері. Зокрема, В. Зарицька емоційний інтелект визначає як інтегральну властивість особистості розпізнавати, розуміти, контролювати, регулювати власні емоції та емоції інших і використовувати ці здатності для досягнення життєво важливих цілей [11, с. 53]. Вона дає не тільки визначення поняття "емоційний інтелект" як сукупності властивостей особистості, але і характеристику кожної властивості, об'єднавши їх у чотири групи здатностей особистості: розуміння особистістю власних емоцій; самоконтроль і саморегуляція емоцій"; розуміння особистістю емоцій інших людей; використання емоцій у діяльності і спілкуванні [11, с. 79].

Здійснення самоконтролю і саморегуляції емоцій В. Зарицька вважає необхідним у професійній діяльності для прийняття виважених рішень, бо саме ці якості визначають рівень стресостійкості фахівця і дозволяють швидко зорієнтуватися у конкретних випадках, вибрати відповідну міру прояву емоцій, чим сприяти зниженню психологічної напруги і більш успішному розв'язанню проблеми, що виникла [10, с. 112]. Формувати здатність до самоконтролю і саморегуляції емоційної напруги як властивості особистості майбутнього фахівця І. Андрєєва радить формувати ще в період навчання у вузі. Вона обґрунтовує такий підхід тим, що професійний обов'язок змушує стримувати неприємні емоційні стани, бо часто повторювані негативні стани можуть призвести до загальної незадоволеності професією.

У зв'язку із специфікою роботи фахівців соціономічних професій, яка ставить високі вимоги до емоційних ресурсів фахівців виникає необхідність розвитку саморегуляції емоцій на етапі оволодіння професією.

Розуміння особистістю емоцій інших в структурі підготовки фахівців соціономічних професій є невід'ємною складовою емоційної компетентності, бо передбачає спілкування і взаємодію між людьми з різного роду проявами емоцій. Коли емоційні прояви мають позитивний характер, то вони сприяють як згуртуванню співробітників, так і позитивно відображаються на ефективності їх професійної діяльності. На основі глибокого і детального аналізу відповідної наукової літератури, наприклад, В. Зарицька дійшла висновку, що розумінню емоцій інших людей слід навчати протягом студентського життя, щоб вони були здатні встановлювати як факт наявності емоційного переживання іншої людини, ідентифікувати їх, знаходити для них словесне вираження розуміти причини їх виникнення та прояву, так і передбачати наслідки, до яких цей прояв емоцій може призвести [11, с. 122].

Вміння використовувати емоції у спілкуванні і діяльності необхідне для фахівців соціономічних професій для досягнення професійного успіху, який викликає задоволення роботою, є емоційним відображенням процесу і результату праці, матеріального забезпечення, соціального статусу суб'єкта праці, як доводить В. Бодров [3, с. 87]. У використанні емоцій для спілкування і діяльності важливо розвивати у майбутніх фахівців соціономічних професій гнучкість прояву емоцій, домінування позитивних емоцій, здатність керувати своїми і чужими емоціями для досягнення позитивних професійно значущих результатів [11, с. 126].

Усі ці якості вимагають рефлексії особистості як механізму осмислення того, якими засобами і чому вона склала те чи інше враження про іншу людину для вироблення критичного ставлення до способів професійної підготовки, яке завжди супроводжується певними емоційними реакціями. У зв'язку з цим В. Петровський [15, с. 99-109] виділяє і обґрунтовує чотири елементи професійної рефлексії, пов'язаної з емоційними проявами: усвідомлення справжніх мотивів професійної діяльності; вміння відрізняти власні ускладнення від ускладнення інших; оцінка наслідків власних дій; оцінка дій інших, здатність до емпатії та децентрації. Оскільки рефлексія, яка обумовлена коректним проявом емоцій, є фундаментальною складовою професійного мислення фахівця, то вона нами включена в сукупність компонентів емоційної компетентності фахівців соціономічних професій, бо саме рефлексивні процеси проявляються у здатності фахівця усвідомлювати себе з точки зору співробітників у мінливих ситуаціях професійної діяльності і діяти виважено, спокійно і толерантно. На важливості рефлексії як провідної якості особистості, що забезпечує розвиток самосвідомості взагалі і професійної самосвідомості, зокрема, наголошують багато дослідників. Спираючись на результати досліджень, зокрема, Є. Симанюк [16, с. 147] називає такі типи рефлексії, які супроводжуються емоційно-когнітивними процесами: інтелектуальна рефлексія (її функція - переосмислення та перетворення похідної образно-концептуальної моделі об'єкта у найбільш адекватну на основі нової інформації); особистісна рефлексія (її функція - самовизначення людини та обґрунтування прав на відхилення від заданої конструкції); комунікативна рефлексія (її функція - зміна уявлень про іншого суб'єкта на більш адекватні в даній ситуації); кооперативна рефлексія (її функція - переосмислення та реорганізація колективної діяльності.

Вище означені типи рефлексії підкреслюють її важливість в структурі емоційної компетентності фахівців соціономічних професій, де інтелектуальна, особистісна, комунікативна і кооперативна складові рефлексії слугують важливою частиною успішності у професійній діяльності. Рефлексія виступає як подвійний процес дзеркального взаємовідображення партнерів по спілкуванню, завдяки якому вона здійснює позитивний вплив на процеси і результати мислення, регулює діяльність і поведінку суб'єкта.

Для фахівців соціономічних професій характерним є те, що їх діяльність тісно пов'язана з соціальними стосунками між людьми в процесі її здійснення. Дослідники соціономічних професій довели, що діяльність цих фахівців відзначається часто деякою нестабільністю, невизначеністю, динамічністю, оскільки пов'язана з виконанням завдань, де присутній людський фактор. У зв'язку з цим є багато непередбачуваних моментів, які і викликають непередбачувані емоційні реакції, з якими часто важко впоратися у стосунках "людина-людина", "людина-соціальна група", "людина-суспільство", "соціальна група-соціальна група", "соціальна група-держава". Виходячи з вище сказаного, фахівцю соціономічних професій не можна обійтися без високого рівня розвитку емоційної компетентності, щоб бути емоційно готовим до професійної діяльності даного напряму. Вчені називають емоційну компетентність, емоційну готовність важливими регуляторами професійної діяльності у сфері "людина-людина".

Перспективи подальших досліджень. Додаткового дослідження потребують способи напрацювання студентами досвіду адекватного реагування і оцінювання своїх і чужих емоцій для успішного їх використання при виконанні професійно важливих завдань.