До проблеми диференційної діагностики розумової відсталості та аутизму

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

До проблеми диференційної діагностики розумової відсталості та аутизму

Утьосова О.І.

У статті доводиться необхідність визначення алгоритму диференціальної діагностики розумової відсталості й аутизму у дітей. Аналізуються дослідження учених у галузі спеціальної освіти стосовно особливостей розвитку розумово відсталих дітей з легким, помірним та тяжким ступенем розумової відсталості, а також дослідження стосовно проявів аутизму. Здійснено порівняльний аналіз особливостей розвитку пізнавальних можливостей, мовлення, рухової активності, зорового сприйняття дітей з аутизмом та розумово відсталих. Визначено схожі та відмінні риси у розвитку дітей означених категорій. Проаналізовано особливості ігрової та комунікативної діяльності дітей з розумовою відсталістю та аутизмом. Обґрунтована необхідність продовження досліджень стосовно діагностики дітей з особливостями психофізичного розвитку та запропонована схема, за якою доцільно аналізувати розвиток дітей означеного контингенту: пізнавальні можливості дитини та рівень інтелектуального розвитку, емоційно-вольову сферу, мовлення дитини, комунікативну діяльність (спілкування та комунікативну поведінку, вербальні та невербальні прояви), рухову активність, тактильні контакти, зорове та слухове сприйняття, ігрову діяльність. Окреслені перспективи подальшого дослідження, які вбачаються у ґрунтовному аналізі відмінностей розвитку дітей з помірним, тяжким ступенем розумової відсталості та аутизмом.

Ключові слова: аутизм, розумова відсталість, діти, діагностика, порівняльна характеристика, схема дослідження.

відсталість розумовий аутизм пізнавальний

На сьогодні кількість перед службою психолого-медико-педагогічних консультацій актуальним є питання диференційної діагностики дітей з аутизмом від розумової відсталості, оскільки кількість дітей зі складними та комбінованими порушеннями збільшується щорічно. Спеціалістам (медикам, педагогам) не завжди вдається своєчасно диференціювати аутизм від схожих станів. У зв'язку з тим неправильно планується корекційно-виховна робота, що негативно впливає на розвиток дітей. Отже, проблема діагностики розумової відсталості від аутизму є актуальною й потребує досконалого вивчення як з боку науковців, так і практиків.

Останнім часом вітчизняні дослідники приділяють увагу вивченню різних аспектів розладів аутичного спектру у дітей (О.Баєнська, А. Душка, Т. Скрипник, Є. Островська, Г.Хворова, Д.Шульженко), та різним аспектам вивчення розумово відсталих дітей та підлітків (В. Бондар, О.Гаврилов, І. Дмитрієва, Н. Макарчук, С. Миронова, В. Синьов, О. Проскурняк, О.Хохліна та ін.). Однак, на сьогодні не існує комплексного дослідження стосовно поєднання у дітей розумової відсталості з розладами аутичного спектру, зокрема помірної та тяжкої ступенів розумової відсталості та аутизму.

Метою статті є спроба проаналізувати на теоретичному рівні схожі та відмінні риси при розумовій відсталості та аутизмі, окреслити шляхи вирішення проблеми диференційної діагностики цих станів.

Між розумовою відсталістю й аутизмом існує багато схожих рис. Відтак, за даними досліджень, близько 70% людей з аутизмом проявляють також розумову відсталість (Lerea, 1987). Інший учений (Friman,1991) поділяє аутичных дітей у віці до 5-6 років на 3 групи:

приблизно 50% проявляють також розумову відсталість у вербальних і невербальних навичках;

25% показують нормальний невербальний інтелект, але слабкі мовні навички;

25% мають нормальні вербальні і невербальні навички.

Як відомо, причиною розумової відсталості можуть бути хромосомні аномалії (наприклад, синдром Дауна), спадкові дефекти метаболізму (наприклад, фенілкетонурія), ендокринопатії (наприклад, природжений гіпотиреоз), важка родова травма, природжені інфекції тощо. Стереотипії спостерігаються приблизно у третини дітей з розумовою відсталістю, переважно з тяжкою та помірною формами [1]. У дітей з тяжким та глибоким ступенями розумової відсталості найчастіше спостерігаються ритмічні рухи, розгойдування тулуба, ляскання в долоні, удари головою, прикриття особи руками, прийняття химерних поз, підстрибування й обертання на місці, звичні маніпуляції з предметами (наприклад, обнюхування їх або дотики до них), що, водночас є характерним й для дітей з розладами аутичного спектру.

Т.Скрипник зазначає, що в межах сучасних клінічних класифікацій, дитячий аутизм включено у групу первазивних, тобто наскрізних, розладів, які виявляються у порушенні розвитку практично всіх сторін психіки: когнітивної і афективної сфер, сенсорики й моторики, уваги, пам'яті, мовлення, мислення. Інколи аутизм можна сплутати з деякими іншими проблемами, які зустрічаються у дітей [4].

За визначенням науковців (К.Островська, Д.Шульженко та ін..), аутизм - синдром, що виникає в дитячому віці й характеризується порушенням формування соціальних і міжособистісних контактів, здібностей до вербального й невербального спілкування, порушенням дозрівання когнітивних й мовних навичок, вираженим обмеженням кола інтересів й поведінкової активності. На відміну від розумової відсталості, недорозвинення інтелекту при аутизмі виражене у меншій мірі, а пам'ять і низка інших когнітивних функцій залишаються відносно збереженими.

У переважній більшості дітей з аутизмом (75%) відзначаються деяке уповільнення моторного розвитку, порушення координації рухів, неадекватні постуральні рефлекси [5]. Часто спостерігаються гіперактивність, підвищена збудливість, стереотипні рухи кінцівок, порушення опозиції великого пальця кисті, порушення артикуляції, легке зниження або підвищення м'язового тонусу, пригнічення або пожвавлення сухожильних рефлексів, рефлекси орального автоматизму, що, наприклад не є характерним для дітей з порушеним інтелектом.

Стереотипії виявляються у більшості дітей з аутизмом та у значної частини дітей з ідіотією (глибокою розумовою відсталістю). У дітей з аутизмом найчастіше спостерігаються гримаси, перекочування предметів перед очима, нескоординовані рухи руками, ритмічне розгойдування або обертання тулуба, дотики до навколишніх предметів, їх обнюхування, постукування або поплескування, що повторюються, підстрибування, химерні пози рук і тулуби, стереотипні рухи очних яблук, накручування волосся на палець, смоктання пальців тощо. Стереотипії частіше відзначаються в осіб, в яких аутизм характеризується нижчим інтелектом. Вчені (Т. Скрипник, К. Островська, Д.Шульженко) та ін..) вважають, що з віком вони мають тенденцію до зменшення, але нерідко зберігаються й у дорослих, особливо сильно проявляючись в період стресу. Часто спостерігаються рухи аутоагрессивного характеру - людина з аутизмом може обкушувати нігті, кусати руки, з силою битися головою об стіну. Ці рухові прояви супроводжуються пониженою або підвищеною чутливістю до зовнішніх стимулів (больовим, температурним, зоровим, нюховим). Характерно, що навіть перед лицем загрозливої небезпеки хворі з аутизмом можуть демонструвати незворушність і емоційну байдужість [5].

З минулого століття виділяють дві основні форми первинного аутизму: ранній дитячий аутизм (синдром Кеннера), що проявляється на другому році життя, і синдром Аспергера, що характеризується пізнішим розвитком (після 3 років) і менш вираженими розладами, які обмежуються лише затримкою мовленнєвого розвитку і формування навичок спілкування. Аналіз клінічних даних свідчить, що при синдромі Аспергера інтелект залишається відносно збереженим, більше того, деякі діти можуть проявляти екстраординарні здібності в якій-небудь вузькій галузі, наприклад, в астрономії або історії.

Водночас, більшість аутичних людей проявляють дуже різноманітні показники інтелектуального функціонування при стандартному визначенні рівня розумового розвитку. Вони погано справляються із завданнями, що вимагають уміння абстрактно мислити, використати символи і простежувати логічну послідовність. З іншого боку, вони можуть добре справлятися із завданнями, що вимагають маніпулювання предметами й зорового сприйняття простору, що не є характерним для дітей з розумовою відсталістю.

Хоча дитина з аутизмом може проявляти у певному сенсі розумову відсталість, діагностувати необхідно, передусім, аутизм, а не розумову відсталість, оскільки методи корекції й навчання аутичних дітей багато в чому відрізняються від тих, які використовують при роботі з розумово відсталими дітьми (Wing, 1979).

З метою диференції аутизму від розумової відсталості необхідно визначити "нерівність" профілю розвитку дитини. Діти, первинним порушенням яких є розумова відсталість, проявляють загальнішу затримку розвитку, чим діти з аутизмом. Діти з аутизмом мають гетерохронний розвиток: вони проявляють затримку розвитку в одних областях і норму в інших, тоді як розумово відсталі не аутичні діти мають порушення розвитку всієї пізнавальної сфери.

Такого висновку доходить й Т. Скрипник. На думку дослідниці, виникає потреба розмежувати дитячий аутизм і розумову відсталість. Відомо, що дитячий аутизм може бути зв'язаний з різним, зокрема дуже низьким станом розумового розвитку. Вважається, що дві третини дітей з аутизмом мають той чи інший ступінь розумової відсталості (а половина з цих двох третин є глибоко розумово відсталими). Необхідно, проте, розуміти, що порушення інтелектуального розвитку при дитячому аутизмі має якісну специфіку: при кількісно рівному коефіцієнті розумового розвитку дитина з аутизмом на відміну від дитини олігофрена може виявляти значно більшу кмітливість в окремих галузях знань при гіршій адаптації до життя, в цілому. Показники аутиста щодо окремих тестів будуть дуже вирізнятися один від одного: чим нижчий коефіцієнт розумового розвитку, тим чіткіше буде відмінність між результатами в вербальних і невербальних завданнях на користь останніх [4].

Однією зі сфер, яку необхідно проаналізувати при диференціації розумової відсталості та аутизму є мовленнєва. Аутизм може бути схожим на різні специфічні порушення розвитку мовлення, оскільки одним з основних симптомів аутизму (і зазвичай, перший симптом, який хвилює батьків) є відставання мовленнєвого розвитку або повна її відсутність, а ця проблема характерна й для дітей з розумовою відсталістю. Саме логопедам належить визначити, що є причиною мовленнєвих порушень.

Ґрунтуючись на одному з головних принципів корекційної педагогіці - раннього корекційного втручання, батькам необхідно рекомендувати якомога раніше звертатися до дефектологів-логопедів, яким належить вирішити, чи страждає дитина з аутизмом або ж іншим порушенням розвитку мовлення. Щоб зрозуміти природу труднощів розвитку мовлення дитини, необхідно, передусім, вивчити історію розвитку дитини й проаналізувати її інтереси, стосунки з іншими людьми і стиль гри [3].

Якщо у дитини відсутнє мовлення, то проблема полягає в тому, щоб визначити, чи є це мутизмом або аутизмом [4]. Діти з мутизмом проявляють деякі навички привертання уваги інших до того предмета, який їх цікавить (вказівка на предмет з метою попросити його, подання або показ предмета іншим людям з метою показати свій інтерес до нього тощо). Діти з аутизмом рідко використовують жести для спілкування. На відміну, діти з розумовою відсталістю активно реагують на оточуючи предмети, намагаються за допомогою жестів привернути увагу оточуючих з метою задоволення власних потреб (у їжі, теплі тощо).

Отже, якщо у дитини спостерігається затримка мовленнєвого розвитку, щоб відрізнити аутизм від іншого специфічного порушення мовленнєвого розвитку, необхідно, передусім, проаналізувати, чи використовується мовлення для комунікації й взаємодії з людьми та визначити, в яких аспектах мовлення й мови спостерігаються відхилення. Такий аналіз повинен проводитися з урахуванням рівня загального розвитку дитини, що допоможе диференціювати аутизм від схожих станів. При ранньому дитячому аутизмі в домовленнєвому періоді часто має місце відсутність лепету й слабкий розвиток функції наслідування. Дитина не виконує прості мовні інструкції, хоча непрямими методами можна визначити, що вона розуміє мову. Більш ніж у 50-70% дітей з раннім дитячим аутизмом спостерігається недостатність використання жестів і інтонації в спілкуванні [5].

На початку мовленнєвого розвитку ехолалії з'являються рідко, але вони можуть мати місце в старшому дошкільному віці. У старшому дошкільному віці вони зазвичай погано говорять за межами звичного для них оточення, у них нерідко спостерігаються стійкі аграматизми, вони майже ніколи не використовують особистий займенник «я» і слово «так». У дітей з аутизмом, передусім, порушений розвиток комунікативної функції мовлення й комунікативної поведінки в цілому. Незалежно від терміну появи мовлення й рівня її розвитку, дитина не використовує мовлення як засіб спілкування, вона рідко звертається з питаннями, зазвичай не відповідає на питання оточуючих, у тому числі близьких для неї людей. В той же час у дитини може інтенсивно розвиватися "автономне мовлення", "мовлення для себе". Серед характерних патологічних форм мовлення передусім звертають на себе увагу ехолалії, своєрідна інтонація, характерні фонетичні розлади і порушення голосу з переважанням особливої високої тональності у кінці фрази або слова, тривала назва себе в другій або в третій особі, відсутність в активному словнику слова, яким дитина позначає близьку людину (наприклад, слова «мама», «тато»). В анамнезі дітей з олігофренією звичайними є затримка фізичного й психічного розвитку (статичних і локомоторних функцій, розуміння і відтворення мови, інтелекту і особи дитини). Міра затримки мовленнєвого розвитку корелює зі ступеню розумової відсталості [1].

Т. Скрипник, зазначає, що один з авторитетних дослідників аутичного спектра розладів В. Каган характеризує аутизм саме через недостатність спілкування, що є наслідком первинних структурних порушень чи нерівномірності розвитку передумов спілкування і вторинної втрати регулятивного впливу спілкування на мислення і поведінку. Такими передумовами спілкування вищезазначені автори визначають:

можливість адекватно сприймати і інтерпретувати інформацію;

наявність достатніх та адекватних виразних засобів спілкування: мовлення, оптико-кінетичної системи знаків (жести, міміка, пантоміміка, системи організації простору і часу комунікації, системи «контакту очима»;

взаєморозуміння з його регулюючим впливом на мислення і поведінку (адже психологічний феномен спілкування базується на процесах взаємодії та взаємостосунків суб'єктів);

можливість адекватно планувати і гнучко варіювати поведінку, вибирати спосіб і стиль спілкування [4].

Порушення процесу спілкування при аутизмі виявляється переважно у таких двох різновидах, як комунікативний дефіцит (гіпокомунікативність із заниженою цікавістю до довкілля, уповільненням встановлення вербальних й невербальних контактів, відсутністю прагнення висловити свої бажання вокалізацією, поглядом, мімікою чи жестами), чи, навпаки, комунікативна екзальтація (надлишкова гіперемоційність у контактах, конфліктність, розгальмованість). В обох різновидах порушена мотиваційна складова мовленнєвого спілкування, але у більшості випадків потерпає й сама можливість цього акту [4]. Порушення комунікативної діяльності є характерними й для дітей з порушення інтелекту. Відтак, О. Проскурняк зазначає, що діти та підлітки з легким та помірним інтелектуальним недорозвиненням характеризуються або замкненістю у міжособистісних контактах, або підвищеною нав'язливістію, отже науковець звертає увагу на полярність у комунікативній діяльності розумово відсталих дітей та підлітків [2].

У порівнянні з дітьми з розумовою відсталістю (особливо легким та помірним ступенями) специфічними є й зорові реакції у дітей з аутизмом. Зорова увага дітей з аутизмом украй вибіркова і дуже короткочасна, дитина дивиться як би повз людей, не помічає їх і відноситься до них як до неживих предметів. В той же час вона відрізняється підвищеною ранимою, вразливістю, її реакції на те, що оточує часто непередбачувані й незрозумілі. Така дитина може не помічати відсутності близьких родичів, батьків, надмірно хворобливо і збуджено реагувати навіть на незначні переміщення й перестановки предметів в кімнаті [5]. Саме такі прояви є специфічними для дітей з аутизмом й аналіз зорових реакцій суттєво допомагає у постановці діагнозу.

На наш погляд у дітей дошкільного віку з аутизмом необхідно також аналізувати й ігрову діяльність, яка, як відомо, є провідною у дошкільному віці усіх дітей. При аутизмі своєрідний характер має ігрова діяльність. Її характерною ознакою є те, що зазвичай дитина грає одна, переважно використовуючи не ігровий матеріал, а предмети домашнього ужитку. Вона може тривало і одноманітно грати зі взуттям, мотузками, папером, вимикачами тощо. Сюжетно-рольові ігри з однолітками у таких дітей не розвиваються. Спостерігаються своєрідні патологічні перевтілення в той або інший образ у поєднанні з аутичним фантазуванням. При цьому дитина не помічає довкілля, не вступає з оточуючими в комунікативний контакт. Якщо порівнювати ігрову діяльність дітей з аутизмом та розумовою відсталістю, то можна зазначити, що розумово відсталі діти з легким, помірним і навіть тяжким ступенем розумової відсталості цікавляться іграшками, їх переважна більшість намагається «включитися» в гру з однолітками, хоча у порівнянні з онтогенетичним розвитком дітей, у розумово відсталих ігрова діяльність є менш емоційно виразною, їм складно дотримуватися сюжетно-рольової форми гри.

Підсумовуючи вищевикладене, зазначимо, що при диференційній діагностиці аутизму та розумової відсталості слід аналізувати: пізнавальні можливості дитини та рівень інтелектуального розвитку, емоційно-вольову сферу, мовлення дитини, комунікативну діяльність (спілкування та комунікативну поведінку, вербальні невербальні прояви), рухову активність, тактильні контакти, зорове та слухове сприйняття, ігрову діяльність.

Безумовно, викладений у статті матеріал не вичерпує усіх аспектів диференціальної діагностики аутизму та розумової відсталості. Перспективою подальшого дослідження є вивчення дітей з помірним та глибоким ступенем розумової відсталості та дітей з аутизмом за означеною схемою з метою правильного планування та організації корекційно-виховного впливу.

Використана література

Миронова С.П. Основи корекційної педагогіки: Навч.-метод. посібник / С.П. Миронова, О.В. Гаврилов. -- Кам'янець- Подільський: Кам'янець-Поділ. Нац.. ун-т ім. Івана Огієнка, 2010. -- 263 с.

Проскурняк О.І. Психологія комунікативної діяльності розумово відсталих школярів: монографія / О.І. Проскурняк. - Х.: Індустрія, 2014. - 352 с.

Размещено на Allbest.ru