Психологічна сутність суб’єктивної сторони грабежу

Кафедра юридичної психології

Психологічна сутність суб'єктивної сторони грабежу

ад'юнкт Ленська Л.В.

Анотація

Стаття присвячена науковому дослідженню суб'єктивної сторони грабежу крізь призму соціально-психологічного аспекту. Проаналізовано психічні процеси, що відбуваються у свідомості грабіжника, характеризують його волю і ставлення до вчиненого ним суспільно-небезпечного діяння. Розглянуто зміст вини, мотивації, корисливого мотиву та мети грабежу.

Ключові слова: суб'єктивна сторона, грабіж, вина, умисел, мотив, мотивація, мета.

Аннотация

Статья посвящена научному исследованию субъективной стороны грабежа сквозь призму социально-психологического аспекта. Проанализированы психические процессы, которые происходят в сознании грабителя, характеризуют его волю и отношение к совершенному им общественно-опасному деянию. Рассмотрено содержание вины, мотивации, корыстного мотива и цели грабежа.

Ключевые слова: субъективная сторона, грабеж, вина, умысел, мотив, мотивация, цель.

Annotation

The article is devoted to the scientific research of subjective side of the robbery through the prism of socio-psychological aspect. Have been analyzed the mental processes occurring in the mind of the robber, characterizing his will and attitude towards the socially dangerous act committed by him. The content of guilt, motivation, useful motive and the purpose of the robbery are considered.

Key words: subjective side, robbery, guilt, intention, motive, motivation, purpose.

Постановка проблеми. Відомо, що поведінка людини, в тому числі злочинна, зумовлена впливом зовнішніх обставин - оточуючим середовищем, способом життя й умовами матеріального буття. Проте такий вплив не позбавляє людину свободи вибору своєї поведінки в конкретних життєвих ситуаціях. Прагнення діяти так або інакше здійснюється під контролем свідомості особи, визначається певними вихідними принципами і позиціями, а саме - потребами і мотивами, цілями і цінностями, соціальними установками, спрямованістю.

Із цієї позиції визначення поведінки дав С.Л. Рубінштейн: «Поведінка в людини переважно є результатом низки усвідомлюваних дій або вчинків [1, с. 30]. Саме свідоме психічне ставлення особи до вчинюваного нею діяння та його наслідків визначає внутрішню сторону злочину - суб'єктивну сторону.

Ступінь розробленості проблеми. Суб'єктивна сторона злочину завжди становила вагомий інтерес для науковців. Вагомий внесок у розробку цього питання зробили вітчизняні та зарубіжні вчені: М.І. Бажанов, В.І. Борисов, Я.М. Брайнін, О.А. Герцензон, П.С. Дагель, У.С. Джекебаєв, О.М. Джужа, В.П. Ємельянов, А.Ф. Зелінський, Г.А. Злобін, М.Й. Коржанський, В.Г. Кундеус, О.В. Ларіна, П.С. Матишевський, А.В. Наумов, Б.С. Нікіфоров, А.О. Пінаєв, А.В. Савченко, О.Б. Сахаров та інші.

Мета - наукове дослідження суб'єктивної сторони грабежу крізь призму соціально-психологічного аспекту.

Виклад основного матеріалу. Разом із тим зазначимо, що з'ясуванню змісту суб'єктивної сторони такого суспільно-небезпечного діяння, як грабіж, у вітчизняній науковій літературі приділено недостатньо уваги. Це призводить до різного тлумачення суб'єктивних ознак грабежу, помилок у кваліфікації злочинних дій та не сприяє ефективній протидії цьому злочинному явищу. Таким чином, метою цієї статті є спроба, на основі існуючих наукових поглядів, визначити психологічну сутність суб'єктивної сторони грабежу як злочину, передбаченого ст. І86 КК України.

Суб'єктивною стороною злочину є внутрішній бік злочину, тобто психічні процеси, що відбуваються у свідомості суб'єкта, характеризують його волю і ставлення до вчиненого ним діяння.

Суб'єктивну сторону складу злочину характеризують такими ознаками, як вина, мотив і мета вчинення злочину [2, с. 159-184]. Окрім цього, суб'єктивною стороною деяких складів злочину охоплюються й інші компоненти психічної діяльності. Зокрема, в літературі зазначається, що особливе місце в суб'єктивній стороні злочину посідають емоції, тобто переживання особи, які були в особи під час вчинення нею злочину [3, с. 120]. У даному разі слід погодитися з позицією Ю.В. Александрова та В.А. Клименко, що емоції мають самостійне кримінально-правове значення тільки тоді, коли вони представлені станом сильного душевного хвилювання (фізіологічним афектом), а це можливо тільки під час вчинення умисного вбивства та умисного тяжкого тілесного ушкодження. (ст.ст. 116 і 123 КК України). Таким чином, у решті злочинів, у тому числі грабежі, емоційний стан лежить за межами їх складів і тому не може прямо впливати на кваліфікацію вчиненого.

Головною і обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони будь-якого злочину є вина. Так, А.Н. Трайнін називає вину психічною ниткою, яка пов'язує особу зі злочинним результатом його дій [4, с. 259]. Відповідно до чинного кримінального закону виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої КК України,

та її наслідків, виражене у формі умислу чи необережності. Кримінальній відповідальності та покаранню підлягає тільки особа, яка є винною у вчиненні злочину.

Зміст вини створюють свідомість і воля, які відображають інтелектуальний та вольовий елементи діяння. Різні поєднання цих елементів створюють дві форми вини - умисел і необережність. Хоча в диспозиції 186 статті КК України не зазначено форму вини грабежу, цей злочин є умисним, адже в усіх без винятку злочинах, які вчиняються шляхом викрадення, вина є умисною. Особа заволодіває певними предметами матеріального світу лише умисно; якщо це відбувається з необережності, то викрадення відсутнє. «Можна з необережності забрати чужу річ, - зауважує А.Н. Трайнін, - але викрасти чуже майно з необережності не можна» [4, с. 262].

Закон про кримінальну відповідальність поділяє умисел на прямий і непрямий (ст. 24 КК України). Відповідно, прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Непрямим вважається умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо допускала їх настання.

У теорії кримінального права грабіж характеризується як злочин, який може бути вчинено тільки з прямим умислом. Інтелектуальні і вольові моменти прямого умислу під час вчинення грабежу виражаються в тому, що:

1) винний усвідомлює суспільно небезпечний характер своїх дій, тобто розуміє фактичну сторону та суспільне значення вчинюваного діяння. Особа розуміє, що вчиняє викрадення чужого рухомого майна, яке їй ніяким чином не належить, шляхом фізичного вилучення й обернення на свою користь або на користь інших осіб проти волі власника або іншого володільця. Також винний усвідомлює, що вчиняє це у відкритий спосіб, тобто в присутності потерпілого або інших осіб, які не є такими, що згодні з вчинюваним, і які усвідомлюють протиправний характер дій винної особи за наявності у винної особи усвідомлення, що її дії були помічені й оцінюються як протиправні. Зазначимо, що усвідомлення особою саме відкритого способу вчинення грабежу є однією з ключових ознак умислу;

2) винний передбачає, що в результаті своїх дій настануть шкідливі наслідки у вигляді майнової шкоди для власника або іншого користувача;

3) винний бажає настання суспільно-небезпечних наслідків у вигляді майнової шкоди для власника або іншого користувача.

Окрім цього, у випадку вчинення грабежу із застосуванням до потерпілого насильства або погрозою його застосування передбачається також настання шкідливих наслідків для здоров'я, тілесної недоторканості, свободи, честі, гідності тощо. У цьому випадку винний усвідомлює характер і ступінь застосованого насильства (воно не є небезпечним для життя та здоров'я), зміст погроз такого насильства, передбачає можливі або неминучі наслідки у вигляді легкого тілесного ушкодження, що не спричинило короткочасного розладу здоров'я або незначної втрати працездатності, побоїв, інших фізичних незручностей чи моральних страждань. При цьому, вчиняючи психічне насильство, винна особа розуміє, що потерпілий сприймає застосовану погрозу як реальну і тому не чинить опору в процесі заволодіння предметом посягання. Однак оскільки насильство над потерпілим є не метою, а інструментом (засобом) досягнення основної корисливої мети, то відносно наслідків застосованого насильства можливий не лише прямий, але й непрямий умисел.

Вина, будучи основним елементом злочину та обов'язковою ознакою складу злочину, не вичерпує зміст суб'єктивної сторони грабежу. Важливу роль у характеристиці суб'єктивної сторони злочину і складу злочину відіграють мотив і мета. Всебічне і вичерпне дослідження мотиву та мети в сукупності з іншими обставинами справи дозволяє встановити дійсну суб'єктивну сторону грабежу, і тим самим уникнути помилок при кваліфікації цього діяння. грабіж психологічний мотивація вина

Сучасна психологія виходить із того, що кожна усвідомлена поведінка людини, в тому числі і злочинна, є мотивованою і цілеспрямованою. Не може бути свідомої умисної людської дії, в підґрунті якої не лежав би жодний мотив і яка не була б спрямована на досягнення конкретного результату. «Будь-яка дія, - пише С.Л. Рубінштейн, - спрямовуючись на певну мету, виходить із тих чи інших спонукань. Більш чи менш усвідомлене спонукання виступає як мотив» [1, с. 443].

Термін «мотив» (від лат. “тоуео” - рухаю, штовхаю) визначається як обумовлене певними потребами та інтересами внутрішнє спонукання, яке викликає в особи бажання і рішучість вчинити суспільно небезпечне діяння [5, с. 57]. Тобто мотив відповідає на питання, «що спонукає особу діяти певним чином і чому здійснюється таке діяння». М.С. Таганцев називав мотиви підставами, що спонукали особу до злочинної дії. Л.Є. Владимиров наголошував, що мотив пояснює виникнення конкретного злочину і має глибоке значення для психологічного розуміння діяння. На думку А.П. Тузова, мотиви злочинів - це пов'язані із задоволенням певних потреб антисоціальним способом активні стани людської психіки, стани спонукання особи, які визначають її суспільно небезпечне діяння.

Заслуговує на увагу позиція А.Ф. Зелінського, який зазначає, що більшість сучасних психологів і філософів, що вивчають проблеми особи, вважають, що дійсні мотиви будь-якої поведінки, в тому числі і злочинної, усвідомлюються не повністю і не завжди. Щоб зберегти внутрішній душевний комфорт, людина вважає, що краще не знати дійсних мотивів своїх дій, якщо вони суперечать самооцінці і самолюбству. Особа часом не усвідомлено прагне облагородити мотиви своєї протиправної поведінки. Виникають ніби два мотиви - істинний і вдаваний [6, с. 71] .

Мотиви виникають, розвиваються і формуються на підставі потреб. Потреби є основою діяльності особи, вони породжують мотивацію і спонукають особу до їх задоволення. Потреби, які лежать в основі мотивації грабежів, мають свої характерні риси: 1) ослаблення комплексу соціально-корисних потреб; 2) викривлений та примітивний характер деяких потреб; 3) порушення рівноваги між різними видами потреб; 4) прагнення до негайної реалізації потреб [7, с. 4б, 47]. До найнебезпечніших різновидів викривлених потреб осіб, що вчиняють грабежі, відносяться потреба в самоствердженні, а також потреба в алкоголі та наркотиках, які виступають каталізатором злочинних дій. Почуття голоду рідко штовхає людину на вчинення такого тяжкого злочину, як грабіж, але фізична залежність від алкоголю чи наркотичних засобів - майже завжди.

Потреби багатьох грабіжників значно перевищують ті реальні можливості, через які можливо правомірно їх задовольнити. У більшості випадків особи, які вчиняють грабежі, не бажають співвідносити свою поведінку з об'єктивними умовами, конкретними обставинами їх життя і діяльності, з можливостями, закладеними в певних життєвих ситуаціях, та й не вміють цього робити. Багато молодих людей, закінчивши школу або передчасно залишивши навчання, жодного дня не працювали до вчинення грабежу. Не бажаючи займатися суспільно-корисною працею, вони шукають найлегші способи задоволення своїх потреб шляхом незаконного привласнення матеріальних благ.

Пояснити мотиви грабежу лише одними потребами чи протиправними способами їх задоволення не можна. Як показують дослідження, мотиви користі - виключно соціального походження, і формуються вони лише за умови вступу людини в різноманітні відносини з оточуючими. Негативні соціальні умови життя конкретної особи в поєднанні з його природними задатками призводять до набуття стійких соціально-психологічних деформацій, антисуспільних інтересів і поглядів, установок тощо.

Розглянемо більш детально вищеперераховані фактори, які зумовлюють процес формування корисливого мотиву грабежу. У загальній психології інтерес розглядається як «вибіркове ставлення особи до об'єкта через його життєву значимість і емоційну привабливість», у соціології - як об'єктивна причина діяльності суб'єкта, спрямованої на задоволення певних потреб [8, с. 179]. Проходячи різні етапи свого становлення, особа проявляє інтерес до тих або інших явищ, збагачуючи свій життєвий досвід.

Як показують дослідження, в грабіжників переважає викривлена система цінностей та інтересів, при цьому домінують матеріальні інтереси, котрі стають основним сенсом їхнього життя і діяльності. У своїй більшості грабіжники орієнтовані на споживацький спосіб життя і повну свободу дій, високооплачувану роботу, матеріальну забезпеченість і багатство. Заради заволодіння престижними речами або навіть заради отримання копійчаної вигоди вони готові піти на злочин за відомою формулою «ціль виправдовує засоби». Духовні та соціальні інтереси зазначених осіб є на дуже низькому рівні і мають викривлений та примітивний характер.

Статистично достовірною емоційно-вольовою рисою багатьох грабіжників, що впливає на формування мотивації, є підвищена потреба в самоствердженні через імпульсивні реакції агресії, фіксовану установку на насильницьку модель ціледосягнення. Скоєння багатьох насильницьких грабежів пов'язане з агресією. Також грабіжникам властиві емоційна неврівноваженість, тобто підвладність почуттям і безпосереднім бажанням, низький самоконтроль та конформізм (залежність від стороннього впливу).

Перелічені деформації емоційно-вольової сфери грабіжників традиційно пояснюються кримінологами наявністю розладів психіки та поведінки особистості (психічними аномаліями) в межах осудності. Дослідження підтверджують вплив психічних і поведінкових розладів на свідомість і поведінку грабіжників. У більшості грабіжників, які пройшли експертне дослідження психічного здоров'я, діагностовано розлади психіки і поведінки особистості різного походження. Серед них: синдром залежності від психоактивних речовин, органічний розлад особистості, легка розумова відсталість, а також несоціалізований розлад поведінки. Психічні аномалії призводять до того, що в особи з'являються риси характеру, що заважають адекватно реагувати на конкретну ситуацію.

Розглянувши вину, мотиви та мотивацію грабежу, перейдемо до аналізу ще однієї важливої психологічної категорії суб'єктивної сторони грабежу - мети. Якщо мотив злочину відповідає на питання «чому вчиняється суспільно небезпечне діяння», то мета злочину - на питання «заради чого воно вчиняється». Мета як суб'єктивна ознака злочину - це бажаний для особи результат, якого вона прагне досягти, вчиняючи суспільно небезпечне діяння [5, с. 58]. Хоча мотив і мета поняття взаємообумовлені (мета не виникає без мотиву і мотив отримує свій зміст завдяки меті), все ж таки вони мають різне психологічне та кримінально-правове значення.

Диспозиція ст. 186 КК України прямо не називає корисливий мотив і корисливу мету, але саме діяння - грабіж - визначене як відкрите викрадення чужого майна, надає цим ознакам обов'язкову роль. Користь (корисливість) як характерна ознака злочинів, на думку А.Ф. Зелінського, проявляється в прагненні задовольнити індивідуальну життєву потребу шляхом свідомо протиправного, забороненого кримінальним законом, заволодіння чужим майном чи майновими правами, що не належить винному, або шляхом незаконного звільнення від майнових обов'язків та скорочення витрат [9, с. 156].

Водночас А.Ф. Зелінський і М.Й. Коржанський, аналізуючи користь як мотив і мету злочину, дійшли висновку, що корисливий мотив і корислива мета в деяких злочинах співпадають. Це повною мірою стосується грабежу, адже мотив і мета цього злочину взаємозалежні, взаємопов'язані між собою і лише у своїй єдності можуть дати повне уявлення про корисливу спрямованість поведінки злочинця. У всіх випадках вчинення грабежу має місце збіг корисливого мотиву та корисливої мети.