Психолого-педагогічний аналіз дефініції "міжособистісні відносини"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Психолого-педагогічний аналіз дефініції «міжособистісні відносини»

Постановка проблеми в загальному вигляді. На сучасному етапі розвитку людства, в умовах глобалізації економіки, прогресу комунікацій, урбанізації та трансформації соціальних структур, інтеграції освіти в європейський простір та інтернаціоналізації культури, набуває дедалі більшого визнання проблема формування адекватних гармонійних міжособистісних відносин, що встановлюються і розвиваються на основі моральних цінностей, гуманізму, емпатійності та толерантності. Реалії сьогодення потребують конкурентоспроможних педагогічних кадрів нової генерації, зокрема вчителів, здатних орієнтуватися в полікультурному просторі, розуміти і визнавати цінності плюралізму, конструктивно взаємодіяти з представниками різних соціокультурних спільнот на засадах гуманізму, налагоджувати гармонійні міжособистісні відносини з підростаючим поколінням.

Аналіз основних досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми. Проблема відносин між людьми була відображена у працях вітчизняних вчених Б. Ананьєва, Г. Андреєвої, Б. Волкова, Р. Грановської, О. Донцова, Д. Ельконіна, О. Єршова, В. Мясищева, Б. Паригіна, С. Рубінштейна, М. Савчин, Г. Цукермана й інших.

Проблему міжособистісних відносин досліджували і зарубіжні вчені. Зокрема, Д. Брунер, М. Джеймс Х. Келлі, К. Леонгард, А. Маслоу, А. Міллер, С. Олпорт, А. Піз, К. Роджерс, М. Розенберг, Х. Ремшмідт, Дж. Скотт, Р. Фішер, З. Фрейд, Е. Фром, Е. Холл, К. Хорні та інші.

До наукового пошуку сутності феномена «міжособистісні відносини» долучалися такі вчені, як І. Бех, О. Бодальов, М. Каган, Я. Коломінський, Б. Ломов, В. Семиченко та інші. Психолого-педагогічними проблемами спілкування і міжособистісних відносин займалися Ю. Азаров, О. Богданова, Л. Божович, О. Леонтьєв, В. Петрова та інші. У концептуальних положеннях міжособистісних взаємин і спілкування Л. Виготського, В. Давидова, І. Дубровіної, М. Лісіної, С. Максименка і В. Панка постає нове бачення психологічних проблем розвитку особистості, починаючи з ранніх етапів її становлення. Дослідженню міжособистісних і міжгрупових відносин у студентському колективі присвячені праці багатьох психологів і педагогів: Л. Уманського, А. Чернишова, С. Саричева, В. Балашова, І. Логвинова, Г. Пономарьової, С. Єлізарова, М. Селіфанова, Д. Беспалова й інші. Аспект формування міжособистісних взаємин досліджували Л. Долинська, В. Куніцина, І. Мачуська, О. Молчанюк, Л. Орбан-Лембрик, І. Сіданіч, О. Скрипченко та інші.

Аналіз наукової літератури з означеної проблеми дав можливість констатувати, що феномен «міжособистісні відносини» є багатоаспектною, складною категорією, діапазон інтерпретації якої постійно розширюється, наповнюється новими смисловими відтінками й потребує подальшого вивчення.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Аналіз практичної діяльності дозволяє спостерігати невідповідність між усвідомленістю соціальної значущості проблеми формування гармонійних міжособистісних відносин учасників освітнього процесу та недостатньою розробленістю теоретичного підґрунтя цього процесу, а також між необхідністю у фахівцях, які характеризуються ціннісним, толерантним ставленням до інших людей, уміннями конструктивно взаємодіяти з ними та недостатньою спрямованістю освітнього процесу сучасного педагогічного закладу вищої освіти щодо цієї необхідності.

Ураховуючи вищезазначені позиції, на сучасному етапі розвитку освіти виникає потреба впровадження нових освітніх стандартів у систему вищої педагогічної освіти, обґрунтування нових підходів до активної, толерантної і висококультурної особистості майбутнього фахівця та гармонізації міжособистісних відносин в освітньому процесі сучасного педагогічного закладу вищої освіти. Одним із важливих напрямів вивчення проблеми підвищення якості вищої педагогічної освіти є інтенсивний пошук педагогічних умов, що забезпечують гармонізацію міжособистісних відносин в освітньому процесі педагогічного закладу вищої освіти.

Мета статті полягає в теоретичному обґрунтуванні дефініції «міжособистісні відносини» в психолого - педагогічному аспекті.

Виклад основного матеріалу дослідження. Феномен «міжособистісні відносини» у науковій літературі розкривається з погляду філософії, психології та соціології. У загальному вимірі дане поняття розуміють як безпосередню взаємодію між людьми, що базується на певному способові спілкування, й визначається спрямованістю індивіда.

Розглядаючи дане поняття крізь призму філософського контексту, автори визначають міжособистісні відносини як такі, що зумовлюють перетворення опосередкованих зав'язків у безпосередню взаємодію між людьми [4, с. 137 - 138].

У психології поняття «міжособистісні відносини», з одного боку, розкривається через фіксацію об'єктивного зв'язку людини і предмета або одного індивіда з іншим (реальні зв'язки), з другого, - постає як суб'єктивна позиція людини щодо певних об'єктів, в основу якої покладено ті чи інші її переживання (психологічні зв'язки) [5].

Я. Коломінський зазначає, що будь-які відносини, які виникають між людьми, можна умовно поділити на дві системи: систему ділових відносин і систему особистісних відносин. Система ділових відносин поєднує людей як виконавців виробничих, громадських, навчальних та інших функцій. Проте при цьому кожна людина - особистість, яка вибірково ставиться до інших особистостей, а ті, так само виявляють власне ставлення до неї (емпатію, антипатію, байдужість тощо). Сукупність усіх цих взаємозв'язків і дій утворюють систему міжособистісних відносин.

Великого значення міжособистісним відносинам у життєдіяльності людей надавав С. Рубінштейн, розглядаючи їх як моральну боротьбу, «зброєю якої є активне добре ставлення до іншої людини». Психолог стверджував, що позитивне ставлення однієї людини до іншої повинне «обеззброїти її негативні наміри, деморалізувати їх, поставити її у такі моральні умови, за яких утрачають підставу і мотив, і її негативне ставлення». Наслідком цього має бути «активна перебудова (детермінація) поведінки інших людей, зміна моральних умов їхньої поведінки на основі активного ставлення до них» [10, с. 150]. З цього випливає тісний взаємозв'язок, органічна єдність між суб'єктним становленням індивіда та його взаємодією з іншими людьми.

С. Рубінштейн уважав, що людина є людиною лише в своєму ставленні до іншої людини та у відносинах з іншими людьми. «Людина як абсолют, як «річ у собі», як щось абсолютне і замкнене в собі - це не людина, не людська істота, і більше того, це взагалі не істота, це щось неіснуюче - ніщо» [10, с. 102].

Розглядаючи міжособистісні відносини як видове поняття по відношенню до родового «психологічні відносини», В. Мясищев зазначає, що вони формуються не поза суспільними відносинами, а усередині них, оскільки немає «чистих» суспільних відносин [8]. Практично в усіх групових діях учасники виступають як виконавці безособової соціальної ролі, і як неповторні людські особистості.

В. Семиченко розглядає сутність міжособистісних відносинах через аналіз відносин конкретного індивіда з групою. Адже «від того, як складаються відносини індивіда з групою, залежить його емоційне благополуччя, соціальна адаптація та інтеграція в життя суспільства, в наступні життєві перспективи». [11, с. 33]. Водночас, дослідниця наголошує на тому, що група може як примножити індивідуальний потенціал кожного свого учасника, так і стати негативним чинником упливу на його життєдіяльність, блокуючи прояв позитивних якостей, стримуючи його активність, породжуючи комплекси і проблеми у міжособистісних відносинах.

І. Бех детермінує міжособистісні відносини як «систему соціальних взаємовідносин, на основі яких відбувається життєдіяльність особистості», стверджуючи, що «своєчасний перехід від співдії до співпраці є формою їх особистісного зближення» [2, с. 121].

У рамках соціологічної парадигми під міжособистісними відносинами розуміють «усталені взаємозв'язки, що «мають яскраво виражене емоційне забарвлення і виявляються у характері та способах взаємовпливів». Становлення та розвиток міжособистісних відносин пов'язані з виникненням стереотипізованих взаємних очікувань та поведінкових настановлень, які впливають на процеси міжособистісного сприйняття та оцінки. Вони опосередковуються метою, змістом та організацією спільної діяльності, а також є одним із вагомих чинників формування соціально - психологічного клімату в малих групах [12, с. 604].

Г. Андреєва відзначає, що міжособистісні відносини розглядають, насамперед, як відбиття у свідомості суспільних відносин. Дослідниця наголошує на тому, що природа міжособистісних відносин може бути зрозуміла правильно, якщо їх не ставити в один ряд із суспільними відносинами, а розгледіти в них особливий ряд відносин, який виникає всередині кожного виду суспільних відносин [1].

Відомо, що особливості міжособистісних відносин співвідносяться із закономірностями взаємозв'язку та функціонування людей у суспільстві й поділяються за горизонтальною і вертикальною складовою. Відповідно до горизонтального зрізу індивід постає як носій економічних, виробничих, політичних, правових, моральних, національних, сімейно-побутових та інших відносин, що набувають утілення в його взаємодії з іншими суб'єктами. Вертикальний зріз пов'язаний зі статусом особистості (нормативним зразком її поведінки у соціальній системі, зумовленими ним правилами та обов'язками), її соціально-рольовою характеристикою (сукупністю моделей поведінки, які складають неофіційну позицію в міжособових відносинах). Типологічний аналіз прояву цієї лінії має відбуватися на стиску взаємодії індивідів у спільноті, представників різних спільнот, а також (груп, колективів, об'єднань) як суб'єктів з різним рівнем соціального та індивідуального досвіду.

При аналізі основних дефініцій «міжособистісні відносини» було встановлено, що дослідники користуються низкою споріднених понять: «співробітництво» (В. Гриньова, С. Коломійченко, Н. Чорноус), «стосунки» (М. Боришевський, М. Савчин), «ставлення» (І. Бех), «взаємини» (Л. Божович, Є. Кузьмін, В. Ольшанський, В. Семенів), «спілкування» (Л. Буєва, М. Каган, М. Обозов, Л. Орбан), «взаємодія» (В. Бехтерев, Л. Долинська) тощо. При цьому кожен автор трактує дане поняття по-своєму. Так, В. Кручек уважає поняття «міжособистісне спілкування», «міжособистісна комунікація» і «міжособистісна взаємодія» близькими за змістом, однак кожне вказує на різний аспект спілкування [6]. М. Обозов зазначає, що поняття «взаємодія» є родовим щодо таких його видів, як «взаємовідносини», «взаєморозуміння», «взаємовплив» тощо. Він визначає міжособистісну взаємодію як таку форму соціальних відносин, у яких здійснюється безпосереднє спілкування окремих індивідів [9, с. 80-92].

Корисним для дослідження став досвід О. Бодальова, оскільки в його працях найповніше розкривається поняття «міжособистісні відносини», яке аналізується як соціальна перцепція [3]. У цьому контексті взаємодія суб'єктів представлена крізь призму взаєморозуміння індивідів. Іншою стороною дослідження міжособистісних відносин є та, що пов'язана з емпатією й атракцією. У визначені практичної складової міжособистісних відносин розглядалися різні стилі поведінки суб'єктів стосовно один одного [7, с. 22-36].

Аналіз наукових праць, свідчить, що проблема взаємодії учасників освітнього процесу у педагогічних закладах вищої освіти розглядається у: діадах, тріадах; у загально-групових взаємодіях у навчальному колективі; у системі «студент - студентський колектив»; у системі «викладач - студент».

Проаналізувавши вищенаведені системи взаємодії, на наш погляд, розглядаючи проблему міжособистісних відносин в освітньому процесі, слід додати наступні системи взаємодії: «студент - студент»; «викладач - викладач».

Незважаючи на багатогранність розуміння та тлумачення поняття «міжособистісні відносини» в різних контекстах, кожен з яких надає особливий відтінок, ми визначаємо даний феномен як суб'єктивні зв'язки конкретної людини з іншими людьми, що реалізуються у процесі їх безпосередньої взаємодії, зумовлені мотивацією на цю взаємодію та спрямовують на внесення певних змін у зміст особистості кожного з учасників.

Питаннями подальшого дослідження можуть бути обґрунтування нових підходів до активної, толерантної і висококультурної особистості майбутнього фахівця та гармонізації міжособистісних відносин в освітньому процесі сучасного педагогічного закладу вищої освіти.

Література

міжособистісний освіта педагогічний психологія

1. Андреева Г.М. Психология социального познания: уч. пос. для студ. высш. учеб. завед. / Г.М. Андреева - М., 2000. - 288 с.

2. Бех І. Д. Виховання особистості: у 2 кн. Кн. 1. Особистісно орієнтований підхід: теоретико-технологічні засади. / І. Д. Бех - К., 2003. - 280 с.

A. Бодалев А.А. Восприятие и понимание человека человеком. / А.А. Бодалев - М., 1982. - 200 с.

3. Каган М.С. Мир общения: Проблема междусубьектных отношений. / М.С. Каган - М., 1988. - 319 с.

4. Коломинский Я.Л. Психология обещния. / Я.Л. Коломинский - М., 1974. - 96 с.

5. Кручек В.А. Психолого-педагогічні основи міжособистісного

спілкування. / В.А. Кручек - К., 2011. - 302 с.

6. Москаленко В.В. Особливості дослідження соціалізації особистості в інтерсуб'єктній парадигмі. / В.В. Москаленко // Соціальна психологія. - К., 2009. - Вип. 6 (38). - С. 22-36.

7. Мясищев В.Н. Психология отношений: Избранные психологические труды / В.Н. Мясищев - М., 1995. - 356 с.

8. Обозов Н.Н. О трехкомпонентной структуре межличностного взаимодействия. / Н.Н. Обозов - М., 1981. - С. 80-92.

9. Рубинштейн С.Л. Тактика и стратегия этики. / С.Л. Рубинштейн // Вопросы психологии. - Питер, 1979. - Вип. 5. - 167 с.

10. Семиченко В. А Психологія соціальних відносин. / В.А. Семиченко - К., 1999. - 168 с.

11. Соціологія: короткий енциклопедичний словник / уклад. і голов. ред. І. Волович. - К., 1998. - 736 с.

Размещено на Allbest.ru