Очевидно, що і в історіогенезі, і в онтогенезі повинен бути певний хронологічний етап, коли мовна здатність переходить у мовні здібності. Для ефективного переходу на рівень мовних здібностей людині недостатньо лише розуміти смислове та системне значення кожної лексичної одиниці, необхідне вміння для вдалого поєднання слів у речення. Адже саме мовні здібності передбачають володіння мовою на фразовому й надфразовому рівнях. У сучасній психолінгвістиці розроблено чотири види моделей, за допомогою яких учені намагаються відобразити та пояснити процеси, внаслідок яких людині вдається будувати речення у живому мовленні, зокрема: стохастичні моделі, моделі безпосередніх складників, моделі на основі трансформаційної граматики, когнітивні моделі. Названі теоретичні моделі породження мовлення належать до класичних ідей лінгвістики, тому ми обмежимося лише коротким їх оглядом.

Загалом, стохастичні моделі комунікації передбачають, що множина елементів повідомлення може бути представлена за допомогою вірогідностей і що різноманітні комунікативні процеси (кодування, передача і декодування) полягають в оперуванні з цим апріорним розподілом і трансформуванні його, відповідно до відомих умовних вірогідностей, в апостеріорний розподіл. Найпростішою стохастичною моделлю може бути така, яка здатна породжувати певну послідовність елементів, при цьому кожен із них має власну вірогіднісну характеристику. І хоча така модель у чистому вигляді не може забезпечити зв'язне мовлення, є багато експериментів, результати яких свідчать, що у процесі породження мовлення часто тією чи тією мірою задіюється вірогіднісний принцип (тобто, ймовірність появи певного слова в реченні залежить від слів, що стоять попереду). Найбільш відомими є експерименти, проведені Ч. Мак-Коркодейлом та Н. Еліавою [6, 85-86; 3, 104].

В основі моделі безпосередніх складників лежить операція деривації (послідовної підстановки на місце більшої одиниці двох дрібніших компонентів, з яких вона складається). По закінченню операції деривації виникає так званий термінальний ланцюжок, який відображає синтаксичну структуру речення за цією моделлю. Модель безпосередніх складників має набір специфічних ознак, що відрізняє її від усіх інших: ця модель є дихотомічною, тобто на кожному етапі деривації оперативний сегмент поділяється тільки на дві частини; на вершині дерева безпосередніх складників, яке схематично позначає кожен етап деривації, знаходиться речення як цілісне утворення.

Моделі породження мовлення на основі трансформаційної граматики були найбільш популярними у 70-их роках ХХ століття. Класичні моделі на основі трансформаційної граматики ґрунтуються на концепції Н. Хомського. Структура моделі Н. Хомського містить чотири компоненти:

1) синтаксичний;

2) семантичний (теоретичні основи якого розроблені Дж. Кацем і Дж. Фодором);

3) фонологічний (який також слугує для інтерпретації результатів дії синтаксичного компоненту, проте не на глибинному, а на поверхневому рівні);

4) прагматичний (який представлено граматичними правилами співвіднесення граматичної структури речення з контекстом, в якому воно вживається).

Когнітивний підхід у психології акцентує свою увагу на тому, як люди отримують інформацію про навколишній світ, як ця інформація уявляється людиною і яким чином вона зберігається в пам'яті та стає знанням, впливаючи на подальшу діяльність людини. Цей акцент не міг не вплинути на усі когнітивні моделі. Найбільш цікавими і переконливими серед когнітивних моделей породження мовлення є концепції У. Кінча, І. Шлезінгера та "абстрактна граматика" Ч. Осгуда. Згідно з концепцією У. Кінча, будь-яке висловлювання являє собою систему пропозицій, головною серед яких є предикат, який може бути виражений дієсловом, прикметником або прислівником. Пропозиції організовуються за допомогою "правил узгодження" в певну семантичну мережу. Крім цього, до структури моделі У. Кінча входить так звана цільова схема, що визначає, які елементи більш, а які менш суттєві для розуміння змісту висловлювання. За допомогою "цільової схеми" можна також відновити пропущені змістовні компоненти мовлення, тому що вона визначає змістову "макроструктуру" висловлювання на глибинному рівні [6, 107-108].

Аналізуючи всі відомі моделі породження мовлення, Д. Уорт зазначив: "З точки зору подібності до реальної мовної поведінки мовця ні одну із відомих до сих пір моделей не можна визнати задовільною" [2, 94]. Кожна із вище зазначених моделей має об'єктивні підстави для існування, тому що відмінно підходить для певного виду комунікативних ситуацій, проте жодна із цих моделей не може пояснити феномен виникнення людського мовлення повністю і без усяких застережень. Тому закономірно буде припустити, що людська психіка здатна використовувати не одну, а паралельно декілька моделей різних видів у процесі породження мовлення. Формулюючи свій власний погляд на окреслену проблематику, О. Леонтьев висловив припущення, що на головні елементи вербально - образних конструкцій, що відображаються у реченні підметом і присудком, якимось чином накручуються якості та характеристики, виражені вербально у вигляді другорядних членів речення.

Спробуємо побудувати мінімалістичну модель описаного в роботі О.О. Леонтьева [6] процесу.

Рис.1. Ad Hoc абстрактна модель процесу породження мовлення в людській свідомості

Властивості Суб'єкта, Властивості Дії, що можуть відображаються прикметниками відображатися прислівниками та службовими частинами мови та дієприкметниками

Загальні властивості, що містять дані про час та місце перебігу процесу

Головними та обов'язковими компонентами моделі є суб'єкт (в однині або множині) та виконувана ним дія. Додаткові відомості щодо головних компонентів, які виражаються другорядними членами речення, спіралеподібно намотуються на саму дію та її виконавця. Стрілка додаткових даних щодо дії може завершуватися Об'єктом, що зазнає на собі описану дію, однак його наявність не обов'язкова. Умовну зовнішню оболонку моделі утворюють допоміжні елементи, які містять загальну інформацію про час і місце перебігу всього процесу. Зазначимо, що відображена на Рис.1 схематична структурна модель породження мовлення належить до так званих Ad Hoc аналогій і несе мінімальний рівень екзістенціальних зобов'язань, тому не претендує на відкриття чогось нового, але слугує образним інструментом для кращого засвоєння вже відомих фактів.

Матеріалом для емпіричної частини дослідження слугували результати, отримані шляхом анкетування та часткового тестування респондентів - факультету інформаційних систем, фізики та математики, факультету економіки та управління, факультету психології та біологічного факультету Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки в загальній кількості 86 осіб. Робочими методиками для виділення вищезазначених профілів мовної особистості слугували: перша частина авторської анкети, яка відображає рівень сформованості когнітивного компонента мовної особистості; четвертий пункт методики визначення активності вербального мислення, розробленої М. Криловим і С. Манічевим [4, 122-124]. Для визначення активності вербального мислення досліджуваним було запропоновано протягом хвилини скласти максимальну кількість речень, кожне слово в якому буде починатися з наперед визначеної літери (наприклад: З, О, П, Н - Золота осінь прийшла несподівано). При цьому розробники методики наголошують, що два утворені у такий спосіб речення вказують на середній рівень розвитку вербальних здібностей.

Частина наведеної нижче анкети довела свою ефективність у авторському дослідженні профілів мовної особистості шляхом перевірки кореляції з відомими та загальновизнаними методиками оцінки мовних здібностей людини та через перевірку її ретестової надійності [5].

Блок А: КОГНІТИВНА СФЕРА

Як часто ви опиняєтесь у ситуації, коли чуєте або бачите слова з невідомим для вас значенням?

Таких ситуацій в моєму житті майже ніколи не буває.

Такі ситуації трапляються досить рідко.

Я опиняюся періодично у таких ситуаціях.

Чи завжди вам удається чітко, без спрощення або іншого спотворення висловлювати власні думки?

Свої думки я завжди можу висловити чітко і без спотворень.

Зрідка бувають випадки, коли я відчуваю труднощі при висловленні думки.

Іноді я не можу повністю передати власну думку у вербальній формі.

Наскільки легко ви використовуєте у мовленні та письмі складносурядні та складнопідрядні речення?

Я охоче і достатньо легко будую складносурядні та складнопідрядні речення, навіть не задумуючись над цим процесом.

Я коротко уявляю собі структуру складнопідрядного або складносурядного речення перед тим, як вимовляю або пишу його.

Я уникаю у своєму мовленні та письмі складнопідрядних і складносурядних речень.

Якщо актуальна ситуація вимагає від вас перейти у мовленні з одної мови на іншу?

Я миттєво переключаюсь на іншу мову і без затримки продовжую розмову.

Коли необхідно перейти на іншу мову, у моїй розмові зі співрозмовником виникає пауза, після чого я продовжую розмову вже іншою мовою.

Я відчуваю певний дискомфорт у таких ситуаціях, при цьому навіть після переходу на іншу мову в моєму мовленні трапляються слова попередньої мови.

5) Коли потрібно пояснити значення слова іншій людині, ви, зазвичай:

Детально тлумачите значення цього слова, наводите відомі вам синоніми, антоніми та приблизні еквіваленти.

Наводите цій людині інші слова, які є близькими за значенням.

Рекомендуєте людині звернутися до словника, або уникаєте пояснення в інший спосіб.

Питання № 1 та № 5 першого блоку дають змогу дослідити ступінь розвитку лексикону та загальних мовних знань у вибраній групі респондентів. Відповіді на питання № 2 та № 4 цього ж блоку відображають якість взаємодії між картиною світу та мовною картиною світу в мовної особистості. Початковий аналіз даних, отриманих у ході вищеописаного анкетування, показав, що у переважної більшості студентів досліджуваної групи (65 %) наявний середній рівень розвитку вербальних здібностей, водночас високий рівень вербальних здібностей показала відносно невелика частина - 19 %. Більш наочно отримані результати розподілу респондентів представлено в Діаграмі 1.

ДІАГРАМА 1.

Відсотковий розподіл респондентів за рівнем сформованості їх когнітивно-вербальних здібностей

Досліджувані з високими вербальними здібностями

? Респонденти з середніми вербальними здібностями

? Респонденти із низькими вербальними здібностями

Для визначення психологічних особливостей, які можна вважати найбільш сприятливими для формування вербальних здібностей у людини, вибрано методику Р.Б. Кетелла, оскільки вона є надійним і поширеним способом оцінки індивідуально - психологічних особливостей особистості. Узагальнення отриманих результатів та пошук значущих групових відмінностей здійснювалися за допомогою комп'ютерного варіанту порівняльного аналізу показників незалежних вибірок за критерієм відмінності T-Ст'юдента.

На початку аналізу отриманих даних потрібно було встановити, за якими чинниками методики Кетелла наявні значущі відмінності у показниках між трьома виділеними підгрупами респондентів із різним ступенем вираження когнітивних здібностей. У табл.1 наведено відмінності у показниках за чинниками методики Кетелла між підгрупами досліджуваних, виділених за згаданим принципом.

Таблиця 1

Значущість виявлених відмінностей між різними профілями мовної особистості за параметрами методики Р.Б. Кетелла

Примітка: дані позначені як такі, що істотно відмінні у цій таблиці: * - є значущими при р<0,05; ** - є значущими при р<0,01.

Отже, згідно даних, наведених у табл.1, зрозуміло, що значні відмінності в показниках за чинниками методики Кетелла між досліджуваними підгрупами респондентів було виявлено за чинниками: MD, A, C, L, Q3. Закономірно, що результати виділених підгруп досліджуваних саме за цими чинниками стануть предметом подальшого аналізу та тлумачення. Розглянемо отримані результати більш докладно (див. табл.2).

Таблиця 2. Особливості зв'язку мовних вербальних здібностей з психологічними якостями досліджуваних

Першим у переліку чинників, за якими було виявлено значущі відмінності між підгрупами досліджуваних, є чинник MD - "адекватність самооцінки". Визнаємо, що накопичені дані за чинником MD можуть бути достатньо відносними та суб'єктивними, оскільки люди можуть істотно відрізнятися і за своїми здібностями й знаннями, і емоційно - вольовими якостями. Однак відображені у табл.2а дані за першим чинником свідчать, що для розвитку вербальних здібностей людини найбільш сприятливим є адекватний (середній) рівень самооцінки. Водночас завищена самооцінка (Група 2), як і занижена (Група 3), являється, ймовірніше, гальмуючим чинником.

Дещо інакшими є отримані результати за чинником А: Група 1 із високими вербальними здібностями показала приблизний баланс між замкнутістю та товариськістю, але із невеликим відхиленням у сторону першої. Водночас більш радикальні відхилення у будь-який бік негативно впливають на вербальні здібності людини. Вважаємо, що дані, отримані у розвідці за чинником А, є локальним випадком прояву другого закону діалектики про перехід кількості в якість. Злегка інтровертована людина більше часу та уваги приділяє оптимізації взаємодії між власною картиною світу, де накопичені про навколишню дійсність знання зберігаються у вигляді багатовимірних образів-ментефактів, та власною мовною картиною світу, що згодом дає певну перевагу у формуванні вербальних здібностей.

Результати за чинником L - "підозрілість - довіра" указують на те, що більш довірливе ставлення до навколишніх однозначно слугує позитивною рисою для розвитку вербальних здібностей. Оскільки Група 1 з високими вербальними здібностями показала найбільші і середньогрупові, і абсолютні показники, визнаємо, що останній установлений факт - не новий для науки, тому що подібне твердження можна знайти в роботах низки психолінгвістів [2; 3; 10].

Результати за чинником Q3 - "низький самоконтроль - високий самоконтроль" перебувають у взаємодії із загальною тенденцією цього дослідження і свідчать, що помірне вираження згаданої психологічної якості - найбільш бажане для вироблення відповідних мовних вербальних здібностей.

Трохи осторонь від загальних гіпотез нашого дослідження та помітно суперечливими виявилися значення за чинником С - "емоційна стійкість". Група 1 респондентів, які продемонстрували найвищий рівень вербальних здібностей, має найнижчий середньогруповий показник за цією психологічною рисою. Така виявлена особливість стає у певну "ідейну опозицію" до інших здобутих результатів. Можливо, виявлення причин такого цікавого протиріччя стане одним із векторів для майбутніх досліджень в окресленій сфері.

Висновки та перспективи подальшого дослідження