Вплив стилю батьківського виховання на становлення самодетермінації як складової особистісного потенціалу підлітків

Размещено на http://allbest.ru

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

УДК 159.92

Вплив стилю батьківського виховання на становлення самодетермінації як складової особистісного потенціалу підлітків

Бастракова Анастасія Сергіївна

аспірант 3-го року навчання

факультету психології

кафедри психології розвитку

Вступ

Постановка проблеми. Актуальність теми дослідження полягає в тому, що проблема особистісного потенціалу розглядалася у різному термінологічному оформленні (воля, сила Я, захисні механізми, локус контролю, орієнтація на дію, саморегуляція, життєстійкість), однак хоч ці поняття і мають безпосереднє відношення до особистісного потенціалу, проте не можуть повністю його замінити.

Радше слід говорити, що вони описують окремі грані особистісного потенціалу.

Актуальність цієї проблеми в цілому досить висока, починаючи з її першої теоретичної версії - співвідношення регулюючого Я та енергетичного Воно, оскільки здатність людини виконувати задумане незалежно від зовнішніх умов, в тому числі і несприятливих, є безперечною цінністю як у багатьох областях професійної діяльності, так і у повсякденному житті.

На думку Р. Раяна, люди народжуються з цією здатністю, проте під дією соціальних чинників, можуть її втрачати.

Найбільшим соціальним чинником, вплив якого поширюється на декілька життєвих областей є батьківське виховання.

З перших днів розвитку дитини батьки приймають участь у більшості подій життя дитини і можуть мати величезний вплив на її глобальну мотивацію [10].

До підліткового віку розвиток особистісногопотенціалу дитини сильніше всього корелює з характеристиками сімейного оточення та батьківським вихованням [2].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема потенціалу розроблялися такими гуманістичними психологами як А.Маслоу, К.Роджерс, Ш.Бюлера. Що стосується проблеми саме особистісного потенціалу, то вона є відносно новою. У відчизняній психології її досліджували: М.С.Каган, В.Н. Марков, Д.А. Леонтьев, Е.Р.Калітієвська, Е.Н.Осін та інші. Проблему батьківського виховання досліджували такі зарубіжні та відчизняні писхологи: Дж.Болдуін, Д.Баумрід, Д.Елдер, А.П. Петровський, Е.Г.Ейдемілер, В.В. Юстіцкіс, Д.М.Мініяров, Е. Патяева. Питанням впливу батьківского виховання на самодетермінацію, як компонент особистісного потенціалу частково досліджувала Е.Р.Калітієвська

Мета статті - аналітичний огляд найбільш розроблених підходів до проблеми особистісного потенціалу, визначення його структури, а також аналіз впливу особливостей батьківського виховання на особливості становлення компонентів особистісного потенціалу людини підліткового віку.



Виклад основного матеріалу і результатів дослідження

Ідея потенціалу у психології є далеко не новою, про самаоктуалізуючий вроджений потенціал можна прочитати у роботах багатьох гуманістичних психологів.

Так проблему розгортання потенціалу можна прослідкувати у роботах А.Маслоу в його концепції само актуалізації, в роботах К.Роджерса у понятті особистісного зростання, а також у проблемі самореалізації Ш.Бюлера. На думку гуманістичних психологів кожна людина володіє потенціалом, а різниця між людьми проявляється лишу у мірі розкриття цього потенціалу.

На відміну від гуманістичних психологів, екзистенціалісти розглядають реалізацію потенціалу не як автоматичний процес, а як те на що людина має вплив, і сама обирає що реалізувати, а що ні [2].

Саме поняття особистісного потенціалу було задане через поняття людського потенціалу. Людський потенціал, на думку дослідників це величина, яка визначається як характеристиками самого об'єкта (внутрішніми), так і характеристиками зовнішніми - того, що його оточує і з чим йому доводиться взаємодіяти при здійсненні деякої роботи, і описує не конкретну людину, а скоріше соціальну групу чи систему. Тому Б.Г.Юдин запропонував переглянути це поняття з точки зору сфер функціонування та розвитку суспільства.

Так з'явилися такі поняття як людський капітал (економічна сфера), людський ресурс (організаційна сфера), життєвий потенціал (соціально-екологічна) та особистісний потенціал (духовно-практична сфера) [7].

Найбільш загальний погляд на особистісний потенціал особистості запропонував М.С.Каган.

Розглядаючи особистість через її соціальну діяльність, він вивів п'ять видів потенціалів людини, а саме: гносеологічний який реалізується у пізнавальній діяльності; аксіологічний, що визначається системою цінностей у різних сферах життя; творчий, що визначається здатністю до творчій діяльності у будь-якій діяльності; комунікативний визначається можливостями особистості у сфері міжособистісної взаємодії; художній - проявляється в естетичній діяльності [1].

Особистіший потенціал, пов'язують з успішністю соціалізації тв. соціальної адаптації людини. Так на думку В.Н. Маркова «потенціал особистості - система її поновлюваних ресурсів, які проявляються у діяльності, спрямованій на отримання соціально значущих результатів [4].

Загалом у більшості теоретичних підходів потенціал розглядається як психологічне явище, що формується під впливом внутрішніх (суб'єктивних) та зовнішніх (об'єктивних) чинників, та являє собою процес постійного самовдосконалення як в особистісній, так і у професійній сфері людини, що покликано забезпечити людині більш гармонійну взаємодію з оточуючим світом через здатність адаптуватися до нього.

Людна, яка має здатність до адаптації може корегувати власні плани та цілі, використовуючи нові можливості, а також обходитися з протилежними вимогами: стабільність та зміни, адаптація і регуляція, одноманіття та різноманіття тощо [3].

З огляду на вище сказане, потенціал розглядається і як успішна діяльність і як адаптація до конкретного суспільства, проте таке визначення несе в собі деяке протиріччя, адже самореалізація не завжди можлива у рамках вимог до успішної адаптації.

Таким чином, вважаючи за необхідне пов'язувати особистісний потенціал з самореалізацією, ми не обмежуємо його функцію з успішною адаптацією; особистісний потенціал лежить в основі можливості постановки цілей, що виходять за рамки успішної адаптації.

В даній роботі ми будемо виходити з достатньо узагальненого поняття особистісного потенціалу в контексті психології саморегуляції та самодетермінації особистості.

В цьому випадку особистісний потенціал є нічим іншим як інтегральною характеристикою, що відображає особистісну зрілість, найвищим проявом якої є самодетермінована поведінка особистості, поведінка яка є у відносній мірі незалежною від внутрішніх і зовнішніх умов в яких вона має місце [3].

Структура особистісного потенціалу. Більшість компонентів, що входять до структури особистісного потенціалу, як потенціалу саморегуляції, відносяться до атрибутивних схем та до стратегій.

Атрибутивні схеми - система уявлень про те, як саме влаштований світ, причинно-наслідкові зв'язки, тощо. Вони створюються протягом нашого життя під впливом подій, що з нами трапляються і сильною мірою визначають як ми будемо діяти, які рішення приймати і в якій мірі прагнути до досягнення цілей(якщо в нашій картинці світогляду є ідея і віра в те, що дії які від нас необхідні приведуть до очікуваного результату, то ми будемо дуже енергійно намагатися це зробити, якщо ж такої ідеї та віри немає, енергійно докладати зусиль ми не будемо.

Адже будемо впевнені, що немає сенсу. Атрибутивні схеми не можуть бути істинними або хибними, оскільки будь-яка атрибутивна схема веде до тих наслідків, які цю схему підтверджують [3]

До переліку атрибутивних схем які входять у структуру особистісного потенціалу відноситься: суб'єктивний контроль та автономна каузальність.

Суб'єктивний контроль. Перша змінна яку можна віднести до атрибутивних схем це локус контролю Дж.Роттера. Роттер розглядав локус контролю як особистішу характеристику, що являє собою загальне очікування того, кому чи чому люди приписують відповідальність за успіхи і невдачі своєї активності.

Так виокремлюють два локуси контролю: екстернальний - люди з таким локусом вважають, що їх успіхи і невдачі залежать від зовнішніх обставин, наприклад від долі, удачі, тощо; інтернальний - люди з таким локусом повна протилежність екстерналам, вони беруть відповідальність за свої успіхи і невдачі на себе, тому що впевнені у тому, що саме їх дії і здібності вплинули на ті чи інші обставини.

Екстернальний та інтернальний контроль розглядають не як рису особистості, а як атрибутивну схему, тому що кожна людина має в тій чи іншій мірі обидва локуси, а межа між ними є рухомою - в одних випадках домінує інтернальний, в інших екстернальний локус контролю.

Роттер пише: «конструкт слід розглядати як континуум, який має на одному кінці виражену "екстернальність", а на іншому - "інтернальність", переконання ж людей розташовані на всіх точках між ними, більшою мірою всередині». [6].

Поняття локусу контролю народилося як ідея само підкріплення, але згодом вийшло за рамки даного контексту і поклало початок дослідженням структурам регуляції діяльності, в їх числі каузальним орієнтаціям.

Каузальна орієнтація - тип мотиваційної підсистеми у поєднанні з відповідними когнітивними, афективними та іншими психологічними характеристиками [8].

Каузальна орієнтація може бути внутрішньою (автономною), зовнішньою або безособовою. Люди з автономною, або внутрішньою, каузальною орієнтацією оперують внутрішньою мотиваційною системою на основі інтересів та внутрішніх цінностей.

У них проявляються тенденції сприймати локус каузальності як внутрішній та переживати почуття самодетермінації та компетентності. Така людина здатна перетворювати автоматизовану поведінку у самодетерміновану, перепрограмовувати її або управляти нею на свій розсуд.

Так як автономна каузальність є нашою наступною атрибутивною схемою, що входить в особистісний потенціал, ми зупинимось на ньому докладніше.

Автономія. Нажаль у поняття автономії у психології тільки починає розроблятись. «Автономія представляє собою конструкт, для якого відсутні як теоретична гомогенність, так і стійкі та загальновизнані операціональні визначення» [10].

Часто проблематика автономії розглядається в контексті самодетермінації, сепарації і диференціації особистості від інших людей.

У широкому сенсі під автономією розуміється така поведінка, почуття і думки людини, які обумовлені її власними мотивами і рішеннями, а не зовнішніми ситуативними факторами, вимогами або правилами.

Цікаве визначення автономії дає М.К. Мамардашвілі : «автономія - це щось, вироблене на своїх власних підставах, що є саме для себе підставою» [5]. Часто, в обговоренні автономії, поняття автономії плутають з незалежністю, слідування внутрішньому імпульсу або бажанням, що не завжди приводить до гарного результату.

Бути автономним значить відчувати здатність до вольового акту або готовність брати участь в поведінці, в той час як бути незалежним значить діяти без посилань або підтримки від інших [10].

Також слід відрізняти справжню автономію, тобто внутрішню свободу людини, від зовнішньої її відособленості від оточуючих людей та умов життя.

Існує два варіанти контрольованої, неавтономної поведінки: підпорядкування, або слухняність, та протест. Слухняність означає, що людина робить щось, тому що їй сказали це зробити. Так само контрольованою є реакція протесту, коли людина робить прямо протилежне тому, що від неї очікують, і саме тому, що від неї очікують робити щось строго визначене.

Обидва види реакцій приводять до глибокого відчуження. В нашій роботі ми більш детально зупинимось на найбільш опрацьованому підході до проблеми автономії - теорії самодетермінації авторами якої є Е.Десі та Р.Раян. «Теорія самодетермінації - це напрямок, пов'язаний з проблемами людської мотивації й особистості, що використовує традиційні емпіричні методи разом із застосуванням організмічної метатеоріі, яка висуває на перший план важливість включення внутрішніх ресурсів людини в особистісний розвиток і поведінкову саморегуляцію» [9].

Згідно з цією теорією всі індивідууми мають природню, внутрішню тенденцію до розвитку, а також розроблення та об'єднання власного Я (прагнення до внутрішньої організації та цілісної саморегуляції) та гомогенності (прагнення до інтеграції себе з іншими).

Здоровий розвиток включає у себе поєднання двох цих аспектів внутрішньої тенденції. Існують чіткі та специфічні соціально-контекстуальні фактори які підтримують ці тенденції, і є інші специфічні фактори які руйнують або послаблюють ці фундаментальні процеси людської природи.

За таких умов можливо передбачити широкий спектр результатів розвитку, починаючи від активного, інтегрованого Я до дуже фрагментарного, пасивного, реактивного, відчуженого Я, як функцію оточуючих соціальних умов.

Цей спектр автори назвали континуумом автономії. Континуум є суто описовим, і був створений задля організації типів регуляції у відповідності до концепції само детермінації, він не є континуум розвитку і люди мають проходити кожну стадію інтерналізації.

Скоріше, в людей, може домінувати будь-який вид регуляції вздовж цього континууму, при умові, що вони мають відповідний рівень досвіду і досить сприятливі міжособистісні стосунки. Найбільш автономною (само детермінованою) регуляцією є внутрішня мотивація.

Внутрішньо вмотивовані люди залучаються до діяльності, вільно, будучи підтриманими досвідом, інтересом і задоволенням. За внутрішньою мотивацією слідує інтегрована регуляція - це вид зовнішньої регуляції, яка є найбільш автономною.

Інтегрована регуляція можлива тільки коли ідентифікація з зовнішнім світом була оцінена і прийшла у відповідність з цінностями, цілями та потребами особистості і стали частиною її Я. Далі у континуумі описується регуляція через ідентифікацію - при якій причини брати участь у діяльності засвоюються, так що активність людини здійснюється з почуттям свободи та вибору.

Активність регулюється за допомогою ідентифікації з діяльністю.

Особа, що діє з причин ототожнених з діяльністю вважається самодетермінованою.

Наступною є інтроектована регуляція - являє собою перший етап процесу інтерналізації, де люди беруть підказки зі свого середовища і перетворюють їх у власні. При цьому типі мотивації, люди починають засвоювати причини своєї поведінки. Тим не менш, цей вид мотивація не є само детермінованим, оскільки, цей тип регуляції все одно ґрунтується на зовнішніх обставинах, хоча і тих які в даний час інтерналізувалися у особистості.

Людина діє із почуттям не свободи, задля того щоб уникнути почуття сорому чи внутрішнього тиску. Передостанньою є зовнішня регуляція - це вид регуляції при якому люди керуються зовнішніми мотивами, здійснюють свою поведінку заради досягнення позитивних результатів (наприклад, отримання грошей), або щоб уникнути негативних (наприклад, щоб уникнути покарання батьків), але ці результати відділені від самої діяльності.

Повна відсутність автономії відображена в амотивації. Амотивація знаходиться на роботі, коли люди демонструє відносна відсутність мотивації. В таких випадках, люди не розуміють зв'язку між їх поведінкою і результатами, так що вони не діють з наміром досягти результату. [10].

За такого розгляду автономія виступає як здатність людини, проте на думку Е. Десі вона також є і її потребою.

Як базова потреба автономія відноситься до відчуття того, що людина сама є джерелом власної поведінки. Автономія передбачає дії з інтересу та інтегрованих значень. Коли автономні люди відчувають свою поведінку як вираження себе, і навіть коли дії знаходяться під впливом зовнішніх джерел, люди згодні з цими впливами, і відчувають їх як власну ініціативу і їх значення [7].

Самодетермінація (автономія) - це та першочергова психологічна потреба, яка лежать в основі внутрішньо мотивованої активності.

Ще одним компонентом в структурі особистісного потенціалу є стратегії - особливий різновид стійкої поведінки, що обираються людиною в більшій чи меншій мірі усвідомлено. Обираючи стратегію, людина обирає спосіб обходження із зовнішнім середовищем і внутрішніми переживаннями. Стратегія це завжди вибір.

До структури особистісного потенціалу із стратегій відноситься життєстійкість.

Життєстійкість або "hardiness". З англійської "hardiness" - витривалість, стійкість, сміливість, відвага, безстрашність. Дане поняття було введене С.Мадді у зв'язку з розробкою ним проблеми регулювання стресу. Життєстійкість включає у себе три компоненти: включеність, контроль і прийняття виклику життя.

Перший компонент "включеність - переконаність у тому, що залученість в події дає максимальний шанс знайти щось достойне і цікаве для особистості. Включеність дає людині змогу включатися у вирішення життєвих завдань, незважаючи на наявність стресогенних факторів і змін, і отримати задоволення від своєї діяльності

Другий компонент "контроль" - переконаність в тому що людина може впливати на результат того що з нею відбувається, навіть якщо цей вплив незначний він все одно є цінним.

Третій компонент прийняття ризику - переконаність людини в тому, що все те, що з нею трапляється, сприяє її розвитку за рахунок досвіду. При цьому не важливо чи цей досвід був позитивним чи негативним. Життєстійкі переконання дозволяють справлятися зі стресом двома способами:

1) через вплив на ситуацію (людина вірить в успішність свого впливу на ситуацію і готова активно діяти):

2) через активне подолання труднощів [3].

У емпіричному дослідженні для вивчення впливу батьківського виховання на компоненти самодетермінації використовувалися наступні методики:

1) для вивчення суб'єктивного контролю - методика діагностики рівня субєктивного контолю Дж.Роттера в адаптації Е.Ф.Бажина, С.А.Голинкіної, А.М.Еткінда;

2) для вивчення автономної каузальної орієнтації - опитувальник каузальних орієнтацій Е.Десі та Р.Раяна в адаптації Д.А.Леонтьева, О.Е. .Дергачової, Л.Я Дорфмана;

3) для визначення життєстійкості - опитувальник життєстійкості с.Мадді в адаптації Д.А.Леонтьева та О.І.Расказової;

4) для вивчення впливу батьківського виховання - опитувальник «Аналіз сімейних взаємин» (АСВ ) Ейдеміллер Е.Г. і Юстицкис В.В.

У емпіричному дослідженні прийняли участь 130 осіб віком від 14 до 16 років, а також їх матері, віком від 32 до 53 років.

Залежність рівня суб'єктивного контролю від стилю батьківського виховання. Інтернальність має позитивну кореляцію з показником мінімальності санкцій (і=0,19; p<0,05), негативні кореляції з показниками: гіперпротекції (і=-0,23; p<0,01), ігноруванням потреб (і=-0,27; p<0,01), надмірними санкціями (і=-0,2; p<0,05), нестійкістю стилю виховання (r=-0,28; p<0,01), розширенням сфери батьківських почуттів (і=-0,25; p<0,01), нерозвиненістю батьківських почуттів (і=-0,26; p<0,01), проекцією негативних якостей на підлітка (і=-0,26; p<0,01), потурання потребам (і від -0,43 до -0,23; p<0,01), виховна невпевненість (і від -0,4 до -0,23; p<0,01), фобія втрати (і від -0,46 до -0,3; p<0,01), перевага чоловічих якостей (і від -0,48 до -0,23; p<0,01), та витіснення конфлікту у сферу виховання (і від -0,31 до -0,21; p<0,01).

Так як мінімальність санкцій має позитивну кореляцію з інтернальністю можна зробити висновок, що заборони та санкції можуть зашкодити становленню інтернального локусу каузальності у підлітка.

Залежність життєстійкості від стилю батьківського виховання. Життєстійкість має негативні залежності майже зі всіма негативними особливостями виховання (і від -0,49 до -0,18; p<0,01). Найсильніший негативний зв'язок з проекцією негативних якостей (і=-0,49; p<0,001), нестійкістю стилю виховання (і=-0,39; p<0,001) та нерозвиненістю батьківських почуттів (і=-0,35; p<0,001).

Також житєстійкість негативно корелює з гіпопротекцією (і від -0,5 до -0,2; p<0,01), розширенню сфери батьківських почуттів (і від -0,41 до -0,24; p<0,01), виховною невпевненістю (і від -0,4 до -0,23; p<0,01), фобією втрати (і від -0,46 до -0,3; p<0,01), та проекцією негативних якостей на дитину (і від -0,47 до -0,22; p<0,01).

Витіснення конфлікту у сферу виховання (і від -0,31 до -0,21; p<0,01) також негативно корелює із життєстійкістю.

Далі, ми можемо виокремити особливості виховання, які негативно пов'язані переважно з життєстійкістю, це: ігнорування потреб дитини (і від -0,26 до -0,24; p<0,01), недостатні обов'язки (і від -0,37 до -0,35; p<0,01), наділення дитячими якостями (і від -0,36 до -0,29; p<0,01).

Незначущими є лише кореляції з показниками потурання потребам, недостатністю заборон, мінімальністю санкцій та виховною невпевненістю.

Отже, можемо сказати, що негативні особливості виховання не дають життєстійкості розвинутися у підлітковому віці.

Залежність каузальної автономії від стилю батьківського виховання. З автономією позитивно корелює показник надмірних обов'язків, інші негативні показники виховання нижчі за інших, або виражені слабо. Фактор нестачі виховного впливу має відносно низькі значення. Таким чином, відчуття автономії забезпечується позитивним фоном виховного середовища в родині за умови наявності досить великої кількості обов'язків у підлітка.

Підсумовуючи вище зазначене, можна стверджувати, що стиль батьківського виховання має неабиякий вплив на компоненти особистісного потенціалу.

Особистіший потенціал може розвинутися в повній мірі за наявності позитивного фону батьківського виховання.

Чи можна розвинути особистіший потенціал без батьківського впливу? Саме це питання ми задали собі при побудові формуючого експерименту.

Так було організовано дві експериментальні групи та одна контрольна. До першої експериментальної групи входили підлітки та їх батьки, до другої та контрольної групи залучалися тільки підлітки.

Співставлення результатів експериментальних та контрольної груп після проходження програми оптимізації принесло наступні результати: між експериментальними та контрольною групами статистично значима відмінність була зафіксована у показниках:

1) автономії (на рівні 0, 01);

2) у показниках РСК (на рівні 0, 05), зокрема у сфері досягнень та невдач; у показниках життєстійкості (на рівні 0,05). Отже ми можемо стверджувати, що розвити компоненти особистісного потенціалу можливо і без залучення батьків.

самореалізація життєстійкість контрольований поведінка

Висновки

Проаналізувавши підходи до вивчення особистісного потенціалу, можна стверджувати, що ідея особистісного потенціалу поки що залишається у стані розробки.

У даній роботі особистісний потенціал розглядається як потенціал саморегуляції, який дає можливість людині адекватно діяти у будь-якій ситуації базуючись на гнучкому пристосуванні, при якому враховуються множинні критерії цієї ситуації.

Відповідно до цих поглядів особистісний потенціал являє собою інтегральну системну характеристику індивідуально-психологічних особливостей особистості, що лежить в основі здатності людини виходити з стійких внутрішніх критеріїв та орієнтирів у своїй життєдіяльності і зберігати стабільність діяльності та смислових орієнтацій на тлі тисків і зовнішніх умов, що змінюються.

Поняття особистісного потенціалу тим самим виражає «особистісне в особистості», характеризуючи рівень особистісної зрілості; він прямо пов'язаний з успішністю саморегуляції діяльності в її широкому розумінні, а в найбільш розвинених формах проявляється у феномені самодетермінації.

Аналіз джерел присвячених особистісному потенціалу дозволив визначити його компоненти та структуру.

Структура особистісного потенціалу як потенціалу саморегуляції в переважній мірі складається з атрибутивних схем (суб'єктивний контроль, каузальна автономії) та стратегій (життєстійкість).

Каузальна автономія (самодетермінації) може виступає головний компонентом особистісного потенціалу, оскільки саморегуляція та самоорганізація людини може бути продуктивно реалізована тільки за автономного локусу каузальності.

Рівень розвитку компонентів особистісного потенціалу прямо залежить від стилів батьківського виховання, зокрема повний розквіт особистісного потенціалу можливий за позитивних умов виховання.

Проте результати розвивально-корекційної роботи також доводять, що корекція розвитку особистісного потенціалу підлітків можлива і без залучення батьків, так як по завершенню проведеного тренінгу було зафіксовано статистично значуще підвищення рівня їх:

1) автономії;

2) показників рівня суб'єктивного контролю, зокрема, у сфері досягнень та невдач;

3) у показниках життєстійкості та у сфері особистісних смислів в обох експериментальних групах (із залученням батьків і без них).

Стаття підписана до друку 10 листопада 2014 р

Література

1. Каган М.С. Морфология искусства. Л.: Искусство, 1972. - С.440. Леонтьев Д.А. Психология свободы: к постановке проблемы самодетерминации личности /Д.А.Леонтьев// Психолог. журнал. - 2000.- Т. 21 -№ 1. - С.15-25.

2. Леонтьев Д.А. Личностный потенциал: структура и диагностика / Под ред. Д.А. Леонтьева. - М.: Смысл, 2011. - 680 с.

3. Марков В.Н. Личностные основы социальной устойчивости// Общественные науки и современность. 2002. №1. С.136-143.

4. Мамардашвили М. Как я понимаю философию. 2-е изд., зим. и доп./ Под.ред. Ю.П. Сенокосова - М.: Прогрес; Культура, 1992. - C. 368

5. Л. Хьелл, Д. Зиглер. Теории личности. 3-е изд. - СПб.: Питер, 2007. - С. 607

6. Юдин Б.Г. Интелект. потенциал личности и инновационное развитие страны// Инновационное развитие России и человеческий потенциал молодежи / Отв.ред. Б.Г. Юдин. М: Институт философии РАН, 2008. С.5-14.

7. Deci, E. L. The psychology of self-determination/ E.L.Deci// Lexington, MA: D.C. Heath. -1980

8. Deci, E. L., & Ryan, R. M. (1985a). The general causality orientations scale: Selfdetermination in personality// E.L.Deci & R. M.Ryan //Journal of Research in Personality. - 1985. - Vol. 19. - P.109-134.

9. Deci, E. L. Facilitating internalization: The self-determination theory perspective/ E.L.Deci, H.Eghrari, B. C. Patrick & D. R. Leone //Journal of Personality. - 1994. - Vol. 62. - P.119142.

10. Ryan, R. M. Emotional autonomy versus detachment: Revisiting the vicissitudes of adolescence and young adulthood/ R. M. Ryan, J. H. Lynch //Child Development, 1989. - Vol. 60.- P. 340- 356.

Referencesэ

1. Kagan MS Morphology of art. L .: Art, 1972. -S.440.

2. DA Leontiev Psychology of freedom: to the problem of self-determination of the individual /D.A.Leontev// Psycholog. Journal. - 2000.- T. 21 -№ 1. - S.15-25.

3. DA Leontiev Personal potential: structure and diagnostics / Ed. DA Leontiev. - M .: Meaning, 2011. - 680 p.

4. Markov VN Personal bases of social stability // Social studies and the present. 2002. №1. S.136-143.

5. Mamardashvili M. As I understand the philosophy. 2nd ed., Winters. and ext. / psychology. YP Senakosau - M .: Progres; Culture, 1992. - C. 368

6. L. Hjelle, D. Zigler. Teorii personality. 3rd ed.. - SPb .: Peter, 2007. - S. 607

7. Yudin BG Intelligent personality potentsyal and innovative development // Innovative development of Russian youth and human potentsyal / Otv.red. BG Yudin. M: Institute of Philosophy, 2008. S.5-14.

8. Deci, E. L. The psychology of self-determination/ E.L.Deci// Lexington, MA: D.C. Heath.- 1980

9. Deci, E. L., & Ryan, R. M. (1985a). The general causality orientations scale: Selfdetermination in personality// E.L.Deci & R. M.Ryan //Journal of Research in Personality. - 1985. - Vol. 19. - P.109-134.

10. Deci, E. L. Facilitating internalization: The self-determination theory perspective/ E.L.Deci, H.Eghrari, B. C. Patrick & D. R. Leone //Journal of Personality. - 1994. - Vol. 62. - P.119142.

11. Ryan, R. M. Emotional autonomy versus detachment: Revisiting the vicissitudes of adolescence and young adulthood/ R. M. Ryan, J. H. Lynch //Child Development, 1989. - Vol. 60.- P. 340- 356.

Анотація

УДК 159.92

Вплив стилю батьківського виховання на становлення самодетермінації як складової особистісного потенціалу підлітків. Бастракова Анастасія Сергіївна - аспірант 3-го року навчання факультету психології кафедри психології розвитку Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

У статті подано теоретичний аналіз підходів до визначення поняття особистісного потенціалу від поняття людського потенціалу, до власне особистісного. Представлена структура особистісного потенціалу. Наведені результати емпіричного дослідження впливу батьківського виховання на компоненти особистісного потенціалу у підлітків.

Ключові слова: потенціал, особистісний потенціал, атрибутивні схеми, стратегії, автономія, життєстійкість.

Аннотация

Влияние стиля родительского воспитания на становление самодетерминации как составляющей личностного потенциала подростков. Бастракова А.С.

В статье представлен теоретический анализ подходов к определению понятия личностного потенциала: от понятия человеческого потенциала, - к собственно личностному. Представлена структура личностного потенциала, а также результаты эмпирического исследования влияния родительского воспитания на компоненты личностного потенциала.

Ключевые слова: потенциал, личностный потенциал, атрибутивные схемы, стратегии, автономия, жизнестойкость.

Annotation

The impact of parenting styles on the development of self-determination as a component of personal potential of teenagers. Bastrakova A.S.

The article presents a theoretical analysis of approaches to the definition of the concept of personal potential from human potential to the personal. The article also presents the structure of personal potential.

Key words: potential, personal potential, attributive schemes, strategies, autonomy, hardiness.

Размещено на Allbest.ru