Проблеми медико-психологічної реабілітації та соціальної адаптації учасників антитерористичної операції

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРОБЛЕМИ МЕДИКО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ТА СОЦІАЛЬНОЇ АДАПТАЦІЇ УЧАСНИКІВ АНТИТЕРОРИСТИЧНОЇ ОПЕРАЦІЇ

На сьогодні питання медико-психологічної реабілітації та соціальної адаптації учасників антитерористичної операції, які зазнали психотравмуючого впливу факторів бойової обстановки, постає надзвичайно гостро. Адже, враховуючи результати наукових напрацювань у цьому напрямі досліджень, світовий досвід реабілітаційних заходів по нормалізації стану бійців та цивільного населення після збройних конфліктів і невтішну статистику щодо східного регіону нашої країни, пасивне зволікання у вирішенні означеної проблеми неминуче матиме найсерйозніші наслідки.

Загальновизнано, що участь у бойових діях є стресовим фактором найвищого ступеня інтенсивності. Причому тривалість впливу стрес-факторів і їх психотрав- муючий характер можуть призвести до виникнення таких змін у психіці, які, крім зниження ефективності діяльності в бойовій обстановці, також негативно позначаються й у мирних умовах життя, оскільки (на відміну від інших стресових ситуацій) саме участь у бойових діях може стати психічною травмою з віддаленими наслідками.

Психічні зриви, імпульсивність, гнів, злість, нонконформізм, підвищена конфліктність, з одного боку; перевтома, апатія, відчуття безвиході - з іншого - це реакція організму на наслідки тривалого фізичного і нервового напруження, що виникає в бойовій обстановці. Крім того, наявність таких симптомів, як неконтрольована агресивність із проявами жорстокості, депресія, почуття провини, розлади сну, нав'язливі спогади, відчуженість, тенденції до самогубства і навіть вбивства, свідчить про комплексність та глибинність особистісних розладів і підтверджує необхідність належної організації та реалізації медико-психологічних і соціальних заходів стосовно учасників бойових дій (як профілактичного, так і реабілітаційного спрямування).

Слід зазначити, що проблема збереження здоров'я осіб, які беруть участь у бойових діях, завжди була об'єктом пильної уваги дослідників різних країн світу, починаючи з встановлення факту наявності істотних змін у психічному стані комбатантів. Фактично з початку минулого сторіччя психічні проблеми солдат стали розглядатися як наслідок бойового стресу і отримали назву бойових психічних травм, тобто психічних розладів, порушень і захворювань, які призводять до часткової чи повної втрати їхньої боєздатності внаслідок впливу факторів бойової обстановки, що травмують психіку, та умов військової служби під час ведення бойових дій, а також після їх закінчення. З часом емпіричні та теоретичні напрацювання з цієї проблематики у 80-х роках XX сторіччя призвели до виникнення нової галузі психологічної науки - психології травматичного стресу, найбільш широке розповсюдження та розвиток якої відбувається у США, Англії, Франції, Ізраїлі, Росії. Відтоді стресові наслідки стали вивчатися не взагалі, а як наслідки бойового стресу, що виникають безпосередньо на полі бою, після його закінчення, а також після певного періоду часу (місяць, рік і більше).

За результатами наукових досліджень, перебування в зоні бойових дій характеризується впливом на психіку людини певних стрес-факторів підвищеної інтенсивності, а саме: 1) чітко усвідомлюване почуття загрози для життя (так званий біологічний страх смерті, поранення, болю, інвалідизації тощо); 2) стрес безпосереднього учасника бою одночасно з психоемоційним стресом, пов'язаним із загибеллю товаришів по зброї або з необхідністю вбивати; 3) вплив специфічних чинників бойової обстановки (дефіцит часу, прискорення темпу дій, раптовість, невизначеність, незвичність); 4) негаразди і позбавлення (нерідко відсутність повноцінного сну, дефіцит води, харчування тощо); 5) незвичний для учасника бойових дій клімат і рельєф місцевості (гіпоксія, спека, підвищена інсоляція та ін.) [1].

Тривалість впливу зазначених стрес-факторів, а також їх психотравмуючий характер можуть призводити до виникнення дисбалансу та розладів психічної діяльності, що знижує якість і ефективність життя уже за мирних умов. При цьому розширюється і коло потерпілих, до яких потрапляють не тільки безпосередні учасники подій, але і їхнє оточення.

Пов'язані зі стресом під час бойових дій психічні розлади є одним із головних внутрішніх бар'єрів на шляху адаптації до звичайного життя: повертаючись до нормальних умов після впливу екстремальних чинників, чимало учасників бойових дій ніяк не можуть пристосуватися до цивільного соціуму. Багато хто втрачає інтерес до суспільного життя, знижується їх активність при вирішенні власних життєво важливих проблем. Нерідко спостерігаються втрата здатності до співпереживання і потреби в душевній близькості з іншими. Майже половина опитаних, які брали участь у бойових діях, скаржаться, що не можуть знайти порозуміння з оточенням; вважають, що до них ставляться без належного розуміння, з байдужістю чи настороженістю. Кожен четвертий відчуває труднощі при спілкуванні в трудовому колективі, а кожен другий надовго не втримується на одному місці роботи. Порушена здатність підтримувати оптимальні соціальні контакти позначається і на сімейних відносинах: майже кожен четвертий проживає розлучений із сім'єю. Надзвичайно гостру психологічну драму відчувають інваліди, а також ті, хто втратив близьких. Для багатьох учасників бойових дій постійними проявами стають апатія, депресія, страх, підозрілість, агресивність і т. ін. Доволі часто спостерігається негативне ставлення до представників влади (через переконання в їхньому обмані та зраді), бажання виплеснути накопичене роздратування та злість за безглуздість кровопролиття, загибель товаришів, що може призводити до деструктивних форм поведінки [2].

Свідченням того, що колишні учасники бойових дій зазнають труднощів під час процесу адаптації до умов цивільного життя, є їх конфліктна поведінка у соціальному середовищі: відсутність толерантності, небажання йти на компроміси, спроби вирішити суперечки звичними силовими методами. Після “фронтової ясності” конфлікти мирного часу нерідко виявляються складними для психологічного сприйняття тими, в кого сформувалася миттєва і загострена реакція на будь-яку небезпеку в поєднанні з послабленням почуття цінності людського життя і зниженням відповідальності за свою агресивність. Тому цілком зрозуміло, чому багатьом учасникам бойових дій складно стриматися, проявити гнучкість, відмовитися від застосування сили (у тому числі й зброї). Через принцип незворотності розвитку психіки вони не можуть відмовитися від екстремального досвіду, що був отриманий у збройних зіткненнях і допоміг їм вижити.

Отже, суперечливість впливу специфічних умов бойових дій на психіку учасників ще довго дається взнаки після їх закінчення. Слід зауважити, що осо- бистісні зміни, які відбуваються під час бойових дій, часто виявляються незво- ротними, призводять до стійкої деформації особистості. Особливо це викликає серйозну стурбованість у зв'язку з погіршенням ситуації внаслідок обтяження стану негативними факторами (вживання алкоголю і наркотиків, вчинення серйозних правопорушень і т. ін.). Тому, на жаль, сумну статистику становить той факт, що серед колишніх учасників бойових дій є досить поширеними різні форми девіантної поведінки. Імовірно, це пояснює і непоодинокі випадки їхнього залучення до антисоціальних угруповань та кримінальних структур.

Наведене вище підкреслює актуальність ретельного аналізу детермінант і визначальних чинників проблемної ситуації, серед яких виняткової уваги заслуговує питання особливостей фізичного та психічного стану учасників бойових дій.

Як уже зазначалося, перебування в зоні бойових дій належить до тієї екстремальної ситуації, коли людина постійно зазнає найсильнішого психоемоційного стресу, для подолання якого застосовує надмірні вольові зусилля. Все це має надто високу ціну: майже у всіх учасників бойових дій неминуче тією чи іншою мірою спостерігаються зміни у фізичному і психічному стані, що призводить не тільки до психологічних проблем, а й до психіатричних.

За світовою статистикою, у першому бою усі бійці отримують психологічну травму, кожен п'ятий учасник бойових дій за відсутності будь-яких фізичних ушкоджень страждає на нервово-психічні розлади, а серед поранених і калік - кожен третій. Інші наслідки (зокрема різні психосоматичні захворювання) починають проявлятися через кілька місяців після повернення до нормальних умов життя. За даними військово-медичних експертів, в учасників бойових дій (порівнюючи зі здоровими людьми) в два-три рази вище ймовірність таких захворювань, як гіпертонічна хвороба, гастрит, виразкова хвороба шлунку та дванадцятипалої кишки. Загальний стан здоров'я характеризується слабкістю, запамороченням, зниженням працездатності, головними болями, болями в області серця, сексуальними розладами, порушеннями сну, фобічними реакціями тощо, а в інвалідів - доповнюється симптоматикою, пов'язаною з отриманими пораненнями і травмами [3].

Основні проблеми учасників бойових дій становлять: страх (57 %), демонстративність поведінки (50 %), агресивність (58, 5 %) і підозрілість (75, 5 %). Серед поведінкових особливостей переважають конфліктність у сім'ї, з родичами, колегами по роботі, спалахи гніву, зловживання алкоголем і наркотиками [4].

Крім того, посилюють дезадаптаційний стан бійців наявність таких стійких симптомів, як: емоційна напруженість; підвищена дратівливість; напади тривоги; безпричинні спалахи гніву; нестійкість психіки, за якої навіть найнезначніші труднощі призводять до неадекватного (іноді навіть деструктивного) реагування; відстороненість; побоювання нападу ззаду; почуття провини за те, що залишився живий; ідентифікація себе з убитими. Сняться повторювані яскраві сни бойових ситуацій та нічні кошмари, виникають нав'язливі спогади про психотравмуючі події, що супроводжуються важкими переживаннями, раптові сплески емоцій із “поверненням” до ситуації психотравми. Доволі частими є думки про самогубство, які можуть закінчитися реальним здійсненням [4]. Так, згідно з результатами наукових досліджень, понад 50 тисяч (а за деякими даними - близько 100 тисяч) ветеранів війни у В'єтнамі покінчили життя самогубством з моменту повернення військ (при цьому загальне число загиблих американських солдатів у В'єтнамі склало близько 58 тисяч).

До інших характерних для учасників бойових дій проявів належать: песимізм, відчуття покинутості іншими; недовіра до людей; нездатність бути відкритим у спілкуванні, говорити про війну; втрата сенсу життя; невпевненість у своїх силах; відчуття нереальності того, що відбувалося на війні, та нездатності впливати на перебіг подій; тривожність; потреба мати при собі зброю; негативне ставлення до владних структур; бажання зігнати на кому-небудь злість і т. ін.

Всі перераховані прояви належать до симптомів посттравматичного стресового розладу (далі - ПТСР).

Посттравматичний стресовий розлад за класифікацією американського діагностичного та статистичного посібника з ментальних розладів DSM-IV-R віднесено до групи тривожних розладів (309.81 - “anxiety disorders”); має за міжнародною класифікацією хвороб (MKX-10-KM) код F 43.1 і визначається як характерний симптомокомплекс, що виникає внаслідок психічної травми, спричиненої подією, яка виходить за межі звичайного людського досвіду, як-то: загроза життю, збиток самій людині або її родині, раптова втрата домівки або сім'ї, коли людина стає свідком неприродної смерті або поранення. Першим у низці діагностичних критеріїв ПТСР (як в Міжнародному класифікаторі хвороб 10-го перегляду (МКХ-10), так і в класифікаційному психіатричному стандарті DSM-IV) визначено наявність впливу травмуючої події.

Серед основних симптомів ПТСР в учасників бойових дій виокремлюють такі:

1) надмірна пильність;

2) перебільшене реагування;

3) повна або часткова втрата здатності до емоційних проявів (притупленість емоцій);

4) агресивність, прагнення розв'язувати проблему за допомогою сили (фізичної, психічної, емоційної, вербальної);

5) порушення пам'яті та концентрації уваги;

6) депресія, що супроводжується нервовим виснаженням, апатією;

7) загальна тривожність, яка проявляється на фізіологічному і психічному рівнях;

8) напади люті, гніву;

9) зловживання алкоголем і наркотичними речовинами;

10) нав'язливі спогади про психотравмуючу ситуацію, галюцинаторні переживання;

11) проблеми зі сном, кошмари;

12) думки про самогубство;

13) провина, що вижив.

Варто зауважити, що тривалість процесу реагування у відповідь на стресову подію обумовлюється значимістю для індивіда інформації, пов'язаної із цією подією. При сприятливому здійсненні цього процесу він може тривати від декількох тижнів до декількох місяців після припинення психотравмуючого впливу. Це нормальна реакція на стресову подію. При загостренні відповідних реакцій і збереженні їх проявів впродовж тривалого часу слід говорити про патологізацію процесу відповідного реагування. Взагалі ж у процесі реакції у відповідь на стресові події виділяють чотири фази: 1) фаза первинної емоційної реакції; 2) фаза “заперечення”, що виражається в емоційному заціпенінні, придушенні й уникненні думок про те, що трапилося, уникнення ситуацій, що нагадують про психотравмуючу подію; 3) фаза чергування “заперечення” і “вторгнення” (“вторгнення” проявляється у спогадах про психотравмуючу подію, що несподівано “прориваються” у свідомість, снах про подію, підвищеному рівні реагування на все, що нагадує психотравмуючу подію); 4) фаза подальшої інтелектуальної та емоційної переробки травматичного досвіду, яка закінчується асиміляцією або акомодацією до нього [5].

Крім того, як зазначається фахівцями, подолання індивідом психотравмуючих стрес-чинників бойової обстановки залежить від взаємодії низки факторів: характеру психотравмуючих подій, індивідуальних характеристик учасника та особливостей умов, до яких він потрапляє після повернення із зони бойових дій.

До характеристик психотравмуючої події відносять: ступінь загрози життю; тяжкість втрат; раптовість ситуації; ізольованість від інших людей; ступінь впливу навколишнього оточення; наявність захисту від можливого повторення психотравми; моральні конфлікти; пасивна або активна роль учасника залежно від того, чи був він жертвою, чи активною дійовою особою; безпосередні наслідки впливу. Серед індивідуальних характеристик учасника виділяються: рівень розвитку навичок, що дозволяють впоратися зі стресом або важкою життєвою ситуацією, та ефективність психологічного захисту (що були наявні до участі в бойових діях); труднощі адаптації; психічні відхилення, а також демографічні дані. Післябойове оточення учасника визначається рівнем взаємопідтримки, культурними особливостями, ставленням до бойових дій, наявністю соціальної допомоги.

Взаємодія цих трьох факторів із процесом когнітивної переробки психо- травмуючого досвіду (поєднання уникнення спогадів із періодичним їх повторенням) призводить або до психічного напруження, або до поступової асиміляції психотравмуючого досвіду. Як наслідок, можливі два результати: психічна “рестабілізація” або виникнення посттравматичних стресових розладів.

З наведеного вище чітко і однозначно стає зрозумілою надзвичайна актуальність проблеми медико-психологічної реабілітації та соціальної підтримки учасників антитерористичної операції, а також важливість їх своєчасного надання.

На підтвердження зазначеного свідчить той факт, що про серйозність стану справ говорять фахівці усіх рівнів відповідних служб (військових, медичних, психологічних, соціальних), представники громадських організацій і незалежні експерти, одночасно наголошуючи на потребі максимально мобілізувати зусилля для вирішення питання на державному рівні. Якщо ж своєчасно не вжити термінових належних заходів, то, зокрема, на думку начальника клініки психіатрії та наркології Військово-медичного клінічного центру Північного регіону (Військовий шпиталь м. Харкова) В'ячеслава Заворотного, країну очікує “посттравматичне стресове цунамі” [6].

Велика імовірність того, що відсутність відповідних своєчасних, широкомасштабних і комплексних заходів може призвести до реалізації невтішних прогнозів. На підтвердження цього вказують дані Науково-дослідного центру гуманітарних проблем збройних сил, згідно з якими аналіз досвіду бойових дій у зоні проведення АТО свідчить про значне зростання психогенних розладів серед учасників бойових дій, що негативно впливає на їх готовність до виконання службових обов'язків, а отже, як на боєздатність частин та підрозділів, так і на загальний результат у цілому. Керівник зазначеного Центру звертає увагу на значну кількість бойових психогенних втрат особового складу внаслідок психічних розладів без наявності будь-яких тілесних ушкоджень. Якщо у світі норма уразливих до психогенних травм бійців становить 25 %, то серед учасників АТО цей показник складає майже 80 %. При цьому до 30-40 % можуть бути незворотними психогенними втратами, тобто психологічні травми переходять у психіатричні. Також повідомляється, що в багатьох учасників АТО після повернення додому фіксуються проблеми в сімейному житті, випадки неадекватної та делінквентної поведінки, спроби суїциду [7].

Глибоку стурбованість поділяють і спеціалісти-психологи різноманітних установ відповідного профілю (Психологічна кризова служба, Харківський центр психологічних досліджень, Центр реабілітації поранених у Луцьку тощо). Причому у вирішенні питань правового, соціального та психологічного забезпечення учасників АТО варто відмітити суттєву ініціативу та надання безпосередньої допомоги недержавними структурами та волонтерами [8].

Так, за словами координатора Волонтерської Сотні Наталії Воронкової, ті психологи, які допомагали учасникам Євромайдану, вже пройшли навчання в ізраїльських фахівців і зараз активно співпрацюють із персоналом відділення психіатрії Головного військового клінічного госпіталю при проведенні психологічної реабілітації учасників АТО [9].

За повідомленням прес-служби Міністерства охорони здоров'я, на цей час в Україні функціонує 29 госпіталів для ветеранів війни, причому учасники АТО проходять лікування та реабілітацію в 21 із них. Станом на 01.02.2015 всього проведена реабілітація 1 194 учасників АТО, найбільше - в Українському державному медико-санітарному центрі ветеранів війни (с. Циблі, Київська обл.), Кіровоградському, Рівненському та Черкаському госпіталях. Аналіз стану пацієнтів дає підстави стверджувати, що учасники АТО майже у 100 % мають психологічні розлади, більшість із яких поєднані з соматичними (зокрема неврологічного та ортопедо-травматологічного профілю). У системі госпіталів проводиться медична, фізична, психологічна реабілітація. Причому аналіз попередніх результатів проведення психологічної корекції засвідчив, що в пацієнтів, які раніше брали участь у бойових діях або які проходили військову службу до початку АТО, простежується стабілізація емоційного-психологічного стану в більш короткі терміни ніж у призовників та добровольців - а це свідчить на користь обов'язкової психологічної підготовки особового складу [10]. Показовою є також статистика щодо учасників антитерористичної операції - працівників ОВС, надана Управлінням медичного забезпечення та реабілітації МВС України за період з січня 2014 року по лютий 2015 року (див. табл. 1). Представлена інформація переконливо доводить, що майже 58 % особового складу ОВС, які є учасниками АТО, потребують психо-корекційної допомоги. Отже, зазначене підкреслює актуальність і виняткове значення соціально-психологічного забезпечення учасників антитерористичної операції (причому з охопленням усіх етапів: підготовки, супроводження, реабілітації та адаптації).

Таблиця 1. Статистичні показники щодо огляду працівників ОВС, які перебували в зоні антитерористичної операції (за період з січня 2014 року по лютий 2015 року)