Гендерні особливості самотності в юнацькому віці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Чорноморський національний університет імені Петра Могили

Факультет соціології

Кафедра психології

КУРСОВА РОБОТА

на тему: «Гендерні особливості самотності в юнацькому віці»

Студентки 3 курсу 366 групи

Овчаренко А.Г.

Керівник: к. психол. н.,

доцент Васильєва В.І.

Миколаїв 2016

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи самотності в юнацькому віці

1.1 Психологічна характеристика юнацького віку

1.2 Самотність як суб'єктивне внутрішнє переживання

1.3 Особливості самотності в юнацькому віці

Висновки до першого розділу

Розділ 2. Емпіричне дослідження гендерних особливостей самотності в юності

2.1 Методики дослідження

2.2 Психолого-педагогічні рекомендації запобігання самотності у юнацькому віці

Висновки до другого розділу

Висновки

Список використаної літератури

Додатки



Вступ

Питання самотності стає особливо важливою проблемою в добу глобалізації в найважливіших сферах соціального життя та вестерналізації культури. Формалізація стосунків породжує в особи почуття покинутості, непотрібності, відчуженості, що, зрештою, й ставить на часі проблему самотності. Тому важливо дослідити феномен самотності, як з боку його природи, так і форм прояву.

Соціальна ситуація в сучасному світі створює вкрай нестабільну атмосферу, на фоні якої відбувається зміна підліткової субкультури. Будучи однією з найменш адаптованих та соціально захищених груп, підлітки не можуть не нести на собі відбиток загальної соціальної невизначеності, невпевненості, тривожності. Результатом цього став вихід на перший план, в сукупності інших соціально-педагогічних та психолого-педагогічних проблем, проблеми підліткової самотності.

Саме тому ми поставили собі за мету дослідити психологічні особливості відчуття самотності у хлопців та дівчат юнацького віку.

Об'єктом дослідження була обрана емоційна сфера особистості в юнацькому віці.

Предметом дослідження виступили гендерні особливості почуття самотності в юнацькому віці.

Перед собою в дослідженні ми поставили наступні завдання:

· Проаналізувати літературні джерела в галузі психології на тему почуття самотності

· Проаналізувати психологічну літературу, в якій висвітлюються гендерні особливості юнацького віку.

· Дослідити гендерні особливості відчуття самотності в юнацькому віці.

· Визначити зв'язок відчуття самотності в юнацькому віці з рівнем тривожності та наявністю депресії

Гіпотезами нашого дослідження виступили наступні:

· Існують відмінності у суб'єктивному відчутті самотності у хлопців та дівчат юнацького віку.

· Присутній взаємозв'язок між суб'єктивним відчуттям самотності та рівнем тривожності особистості в юнацькому віці.

· Існує взаємозв'язок між рівнем депресії та суб'єктивним відчуттям самотності в юнацькому віці.

· Почуття самотності в юнацькому віці пов'язане з невмінням керувати емоційною сферою в стосунках з оточуючими, як фактор перешкоди у встановленні емоційних контактів.

В своєму дослідженні ми використовували наступні методики:

· Методика діагностики рівня суб'єктивного відчуття самотності Д. Рассела та М. Фергюсона.

· Діагностичний опитувальник «Самотність» С.Г. Корчагіной.

Досліджуваними були 11 хлопці та 11 дівчини у віці 18-21 років.

самотність юнацький гендерний



Розділ 1. Теоретичні основи самотності в юнацькому віці

1.1 Психологічна характеристика юнацького віку

Верхня межа періоду юності ще більш розмита, оскільки історично і соціально зумовлена та індивідуально мінлива. Молодший юнацький вік - 15-18 років, вік учнів професійно-технічних закладів освіти. Старший юнацький, або студентський вік - 18-25 років. Сам термін "дорослість" багатозначний. Біологічна дорослість визначається досягненням статевої зрілості, здатністю до дітонародження; соціальна - економічною незалежністю, прийняттям ролей дорослої людини, поняття психологічної дорослості пов'язують зі зрілою особистісною ідентичністю. Критерієм досягнення дорослості в людському суспільстві стає оволодіння культурою, системою знань, цінностей, норм, соціальних традицій, підготовленість до здійснення різних видів праці [1, c. 144].

Трактування юності як періоду онтогенетичного розвитку залежить від принципових установок авторів того чи іншого підходу. Представники біогенетичної теорії вважають, що саме біологічні процеси росту детермінують всі інші сторони розвитку, і розглядають юність перш за все як етап розвитку організму, що характеризується значним ростом різних здібностей і функцій та досягненнями найвищого рівня.

Психологічні теорії надають важливого значення суб'єктивній стороні, характерним рисам внутрішнього світу і самосвідомості юнака, його внеску як активного творця власного дорослішання.

В російській та вітчизняній психології юність розглядається як психологічний вік переходу до самостійності, період самовизначення, набуття психічної, ідейної і громадянської зрілості, формування світогляду, моральної свідомості і самосвідомості. Найчастіше дослідники виокремлюють ранню юність (від 15 до 18 років) і пізню юність (від 18 до 23 років). У психологічних періодизаціях О.М. Леонтьєва, Д.Б. Ельконіна при аналізі юнацького віку акцент робиться на зміні провідного типу діяльності, якою стає навчально-професійна діяльність. Л.І. Божович визначає старший шкільний вік відповідно до розвитку мотиваційної сфери: юнацтво вона пов'язує з визначенням свого місця в житті і внутрішньої позиції, формуванням світогляду, моральної свідомості і самосвідомості.

Ще К.Д. Ушинський вважав період від 16 до 22-23 років "найрішучим", вказуючи на те, що у цьому віці визначається спрямованість у способі мислення людини і в її характері.

Соціолог В. Шубкін називає вік від 17 до 25 років доленосним періодом у житті людини. Інтенсивні пошуки поклику, вибір пріоритету, перехід від книжних романтичних уявлень до зіткнення з реальними інститутами, професійне самовизначення, працевлаштування, любов, становлення сім'ї. Все це пов'язане з такою гостротою емоційних переживань, з такою кількістю рішень, які необхідно прийняти в найкоротший період і які величезною мірою визначають долю людини, тому [9, c. 77]:

1. Це період найбільш інтенсивного дозрівання особистості; саме на нього припадає досягнення стабільності більшості психічних функцій;

2. Це вік переоцінки цінностей і мотивації поведінки, посилення свідомих мотивів поведінки; проте спеціалісти в галузі вікової психології і фізіології відзначають, що здатність до свідомої саморегуляції своєї поведінки розвинена у студентів не повною мірою (невмотивований ризик, невміння передбачити наслідки своїх вчинків, в основі яких можуть бути не завжди гідні мотиви);

3. Водночас - це вік безкорисливих жертв і самовіддачі;

4. Це центральний період формування якостей характеру та інтелекту; саме на нього припадає досягнення стабільності та піку більшості психічних функцій (пік розвитку уваги 22, 24 років, в подальшому в 27, 29 років - спад; пік розвитку пам'яті 23, 24, 29 років; пік розвитку мислення від 20-22 років до 25).

Відомо, що в юнацькому віці бажання і прагнення розвивається раніше, ніж воля і характер. В силу недостатності життєвого досвіду студентська молодь плутає ідеали з ілюзіями, романтику з екзотикою.

Юність - пора самоаналізу і самооцінок. Самооцінка здійснюється шляхом порівняння ідеального "Я" з реальним. Проте, разом з тим ідеальне "Я" може бути ілюзорним. Це викликає невпевненість в собі, що супроводжується зовнішньою різкістю і розв'язаністю [8, c. 70].

У першокурсників часто можна спостерігати досить різкий перехід від захоплюючого очікування при вступі до вищого навчального закладу і в перші місяці навчання в ньому до скептичного, критичного та іронічного ставлення до викладачів, вузівського режиму.

Другий період юності характеризується максималізмом і категоричністю думок, які не завжди свідчать про принциповість. Іноді категоричність переходить в негативне ставлення до думки дорослих, особливо літніх людей і неприйняття їх порад. Оскільки юність має підвищену соціальну активність, при відсутності необхідного виховання це призводить до конфліктів.

На сучасному етапі розвитку нашого суспільства постають нові проблеми; невпевненість у завтрашньому дні призводить до "запрограмованого" неблагополуччя молоді; агресивність з одного боку, соціальна інфантильність з іншого частіше й частіше характеризують студентів, особливо енергійних і романтичних. Романтизм часто змінюється скептицизмом і цинізмом, прагнення до високих ідеалів - споживацькою психологією.

В юності набуває нового розвитку механізм ідентифікації - уособлення. Саме в юності загострюються здатності до відчування станів інших, здатності переживати емоційно ці стани як свої власні. Ідентифікація робить сферу почуттів людини тоншою, багатшою і одночасно вразливішою. Водночас саме в юності загострюється потреба до уособлення, прагнення обмежити свій унікальний світ від вторгнення і сторонніх, і близьких людей для того, щоб через рефлексії закріпити почуття особистості, щоб зберегти свою індивідуальність, реалізувати свої домагання на визнання. Уособлення як засіб утримання дистанції при взаємодії з іншими дозволяє молодій людині зберегти свою індивідуальність на емоційному і раціональному рівні спілкування.

Отже, юність - це пора можливої безоглядної закоханості і можливої нестримної ненависті. Кохання - завжди ідентифікація найвищою мірою: ненависть - завжди відчуження крайнього ступеня. Саме в юності людина занурюється в ці амбівалентні стани.

1.2 Самотність як суб'єктивне внутрішнє переживання

Самотність - це переживання, що викликає комплексне і гостре відчуття, яке виражає певну форму самосвідомості, і що показує розкол основний реальної мережі відносин і зв'язків внутрішнього світу особистості.

Найбільш гостро виражена ця проблема в юності, а вперше самотність усвідомлюється людиною в підлітковому віці. Це пов'язано, перш за все, з розвитком рефлексії в цьому віці і переходом на новий рівень самосвідомості, з посиленням потреб у самопізнанні, прийняття та визнання, спілкуванні і відокремленні, з кризою самооцінки. У перехідному віці змінюється уявлення про зміст таких понять, як «самотність» і «самота». Діти звичайно трактують їх якийсь фізичний стан («немає нікого навколо"), підлітки ж наповнюють ці слова психологічним змістом, приписуючи їм не тільки негативну, але і позитивну цінність.

Переорієнтація спілкування із батьків і значущих дорослих на ровесників робить проблему взаємин з останніми вельми актуальною, а іноді і дуже болючою. Якщо підліток у спілкуванні з друзями та однокласниками не отримує прийняття, визнання та емоційного відгуку, якщо не задовольняються його потреби в соціальному єднанні та самоствердженні, то у нього виникає відчуття самотності.

Як відомо, інший психологічно обгрунтованої потреби у підлітковому віці є потреба в самоті, оскільки тільки наодинці із самим собою підліток може осмислити і «переварити» відбуваються з ним зміни, оцінити себе і свої стосунки, визначити лінію своєї поведінки і свою позицію.

Самотність як стан людини, котра усвідомлює факт своєї відстороненості й відчуженості від світу інших людей. Відчуженість людини від інших людей може бути наслідком і реальної відсутності кола спілкування і значущих зв'язків, і сприйняття людиною своїх соціальних контактів як незадовільних.

Різке переважання потреби в самоті є тривожною ознакою і призводить до стану хронічного самотності. Іншими словами, постійне бажання підлітка бути на самоті служить сигналом того, що щось не так в його взаєминах з однолітками, а можливо, і у внутрішньому світі.

Потреба у спілкуванні з однолітками, яких не можуть замінити батьки, виникає в дітей дуже рано і з віком посилюється. Вже у дошкільнят відсутність суспільства однолітків негативно позначається на розвитку комунікативних здібностей і самосвідомості. Поведінка ж підлітків по самій суті своїй є колективно-груповим.

Згідно екзистенціальної феноменології У. Садлера, життєвий світ особистості орієнтований на реалізацію наступних екзистенційних можливостей:

1. Унікальність долі індивіда, актуалізація вродженого «Я», його граничної багатозначності.

2. Трагедія і культура особистості, що дає їй безліч цінностей та ідей, які вона використовує для інтерпретації своїх переживань і визначення свого існування.

3. Соціальне оточення індивіда, яке формує поле організаційних відносин з іншими людьми й ті сфери, де виникає участь у групі та рольові функції особистості.

4. Сприйняття інших людей, з якими можуть бути встановлені відносини, що можуть розгорнутися в подвійну реальність людського «Ми».

У відповідності з перерахованими можливими напрямами, властивими розвитку та поширенню поза особистісного світу, вимірів (розмірності) самотності також чотиричленний і можуть бути позначені як: космічне, культурне, соціальне і міжособистісне

У плані переживання самотності стає все більш нетерпимим, коли воно починає зачіпати людини одночасно в декількох вимірах. Всі типи самотності мають одну загальну характерну рису - вони є почуттям, що виражає ідею про самого себе. Кожен тип самотності представляє собою форму самосвідомості, яка свідчить про розрив основної мережі відносин і зв'язків, що утворює внутрішній світ особистості.

Космічне вимір самотності застосовується, як правило, для позначення трьох форм самосприйняття:

1) осягнення себе як цільної реальності, що співвідносить з природою і космосом;

2) причетності до містичних (таємничим) аспектів життя, гранично близьким до Бога або глибин буття;

3) віри людини в унікальність своєї долі або причетність до великих історичних цілям

Культурний вимір самотності проявляється в роз'єднанні з системою нормативних значень і цінностей, яка визначає суттєві елементи в інтерсуб'єктивності відносинах і стилях життя. Прикладами прояви самотності в зазначеному вимірі є переживання іммігрантів, відчуття безсилля і безнадійності людини в сучасному світі (досліджені Е. Фроммом), стан маргінальності, розрив поколінь і т. п. Зазначений тип самотності найбільш характерний для суспільств, в яких протікають бурхливі соціальні зміни. Подібне самотність частий гість світу вчених, пророків, реформаторів і критиків соціальних порядків, особливо їли вони намагаються ввести цінності, забуті або відкинуті широкою публікою.

Особливо гострі форми такої самотності можуть бути позначені такими поняттями соціальної ізоляції як вигнання, остракізм, неприйняття і відставка. При цьому мається на увазі також більш тонкі форми соціальної ізоляції: такі як позбавлення членства в групах. У випадках космічного та культурного самотності індивід відчуває, що втрачено зв'язок, причетність; в соціальному вимірі самотності людина гостро відчуває, що його відштовхнули, покинули, виключили, відіслали, не допустили або ж не оцінили. Можна перелічити кілька загальних факторів сприяють виникненню соціального самотності: збільшується роздробленість суспільства разом зі зростаючою соціалізацією, висока ступінь мобільності, невизначеність традиційних соціальних кордонів, розпад традиційних груп і короткий час життя груп, що претендують на своє місце, високий рівень очікування, пов'язаного із соціальною позицією, зневажливе третирування точки зору окремого індивіда. Як зазначав Дж. Хомас: «Цивілізація, яка заради прогресу і зростання руйнує малі життєві групи, зробить людей самотніми і нещасними».

Як тільки люди потрапляють в умови самотності, що обумовлює експериментальної, географічної, соціальної або тюремної ізоляцією, то відразу ж всі безпосередні («живі») зв'язку з іншими людьми перериваються («відрубується»), що викликає появу гострих емоційних реакцій. У ряді випадків виникає психологічний шок, який характеризується тривожністю, депресією і супроводжується вираженими вегетативними реакціями. У міру збільшення часу перебування людини в умовах самотності актуалізується потреба в спілкуванні. У відповідь на неможливість задоволення цієї потреби люди персоніфікують предмети (ляльки тощо), різних тварин (від павуків до коней), створюють силою уяви партнерів (у ряді випадків у формі яскравих ейдетично образів, спроектовані уві сні), з якими починають розмовляти вголос . Ці екстеріорізаціонние реакції оцінюються як захисні (компенсаторні) і розглядаються в межах психологічної норми.

У період юності людина відкриває свій внутрішній світ. Знаходить здатність занурюватися в себе і насолоджуватися своїми переживаннями. Підліток починає відчувати своє тіло, відкриває для себе світ любові. Практично будь-яка подія стимулює його до роздумів про себе і свої проблеми.

Відкриття внутрішнього світу - важлива, хвилююча подія, але воно приносить із собою безліч тривог і переживань. З'являється відчуття неповторності і самотності. Воно виникає як невиразне занепокоєння, може відчуватися як внутрішня порожнеча, яку необхідно заповнити. Звідси нез'ясовні пориви до спілкування і самоти.

Підліткові починає здаватися, що ніхто не відчував такого почуття. У зв'язку з цим змінюється його поведінка. То він іде у свою кімнату, закривається і слухає музику. Те пропадає до ночі на вулиці. У його мові часто з'являється займенник «Я». А всі події, які відбуваються з юнаком чи дівчиною, здаються їм значимими і вирішальними. Але ніхто, на їхню думку, не розуміє, що відбувається.

Майже всі діти проходять через періоди страшної самотності, які просто нестерпні. Тоді вони відчувають себе беззахисними, невпевненими у цьому великому і проблемному світі.

1.3 Особливості самотності в юнацькому віці

Досить поширеною є думка, що проблема самотності більш актуальна для людей старших вікових груп. Дійсно, їм складно змінювати соціальні стереотипи. Але сучасна соціальна ситуація така, що по ряду причин досить сильне прояв почуття самотності відчувають і в юнацькому віці.

Юність - час усвідомлення і оволодіння самотністю. Через переживання самотності в юності проходять практично всі.

Аналіз досліджень і публікацій. Наукові дослідження феномену самотності в рамках психології і педагогіки ведуться недостатньо. У працях А. Маслоу, К. Роджерса, Х.С. Саллівана, З. Фрейда, Э. Фромма, К.горні, Э. Эриксона, К.Г. Юнга були розглянуті психологічні передумови виникнення самотності та запропоновано психотерпевтические шляхи його подолання [1].

У дослідженнях К.А. Андерсона і Л.М. Хоровіца, Р. Вейса, Дж. Де Джонг-Гирвельд і Д. Раадшелдерс, Т.Б Джонсона і Р.А Садлера, К.І Кутрона, М.Мицели і Б.Мораша, Л.Э. Пепло, М.Э. Селигмана, Ф. Фромм-Рейхман, Дж. И. Янга показано складний зміст феномену самотності, акцентується увага на його причинах, пов'язаних як з типовими ситуаціями життя, так і з характером особистості [1].

У вітчизняній науці цікавить нас проблема розглядалася в роботах: В.Г. Асєєва, А.А. Бодальов, Є.В. Бондаревской, Б.С. Гершунского, О.І. Головахи та Н.В. Паніної, Н.І. Гуткиной, Я.Л. Коломинского, І.С. Кона, Ю.М. Орлова, Н.А. Різдвяної, В.Ф. Сафіної, Е.Т. Соколової, Фельдштейна Д.І. і ін

Зазначені автори аналізували її в додатку саме до осіб підліткового та юнацького віку, приділяючи увагу соціальним і психологічним причин, що викликають почуття самотності у молодих людей, а також його наслідків у процесі формування особистості [1].

Психологами виділено три основні типи самотності:

Болгарський психолог Л. Симеонова зробила спробу згрупувати людей, схильних до самотності, за їх характерними поведінковим особливостям і виділила наступні типи:

1. Люди з ненаситної потреби в самоствердженні, у яких в центрі уваги стоїть тільки власний успіх.

2. Люди із сильно вираженою стереотипізацією поведінки, внаслідок якої вони не в змозі вийти з рамок обраної ними ролі й не можуть дозволити собі розкутість.

3. Люди, що відрізняються, навпаки, сильною нестандартністю в поведінці, у яких світосприйняття і вчинки не відповідають встановленим в доступних для них групах правилам і нормам.

4. Люди, зосереджені на своєму внутрішньому світі, що представляють події власного життя і свої внутрішні стани винятковими, не схожими на все те, що відбувається з іншими.

5. Люди сором'язливі, з заниженою самооцінкою, недооцінюють себе як особистість і в силу цього бояться бути нецікавими, прагнуть завжди триматися в тіні. В результаті вони дійсно ніким не помічаються, що, в свою чергу, болісно переживається.

Виходить, що самотність - це дуже широке поняття, і кожен відчуває його по-різному.

Самотність в юності є прагнення до самотності, настільки незбагненна для попереднього підліткового віку. Усамітнення дозволяє підготуватися до майбутніх почуттям закоханості і любові, які можуть сприйматися наодинці з собою.

Юнацький вік - етап формування самосвідомості і власного світогляду, етап прийняття відповідальних рішень, етап людської близькості, коли цінності дружби, любові, інтимної близькості можуть бути першорядними.

Найважливіший психологічний процес юнацького віку - становлення самосвідомості і стійкого образу своєї особистості, свого «Я».

Становлення самосвідомості відбувається за декількома напрямками:

1. Відкриття свого внутрішнього світу, юнак починає сприймати свої емоції не як похідні від зовнішніх подій, а як стан свого «Я», з'являється почуття самотності.

2. З'являється усвідомлення незворотності часу, розуміння кінцівки свого існування. Саме розуміння неминучості смерті змушує людину всерйоз задуматися про сенс життя, про перспективи, про своє майбутнє, про своїх цілях.

3. Формується цілісне уявлення про самого себе, ставлення до себе, причому спочатку усвідомлюються й оцінюються людиною особливості свого тіла, зовнішності, привабливості, а потім уже морально-психологічні, інтелектуальні, вольові свої якості. Юнацькі самооцінки часто бувають суперечливі («Я в своєму поданні геній + нікчемність»).

4. Відбувається усвідомлення і формується ставлення до зароджується сексуальної чуттєвості. Юнацька сексуальність відрізняється від сексуальності дорослої людини. Якщо зріла статева любов дорослих являє собою гармонійну єдність чуттєво-сексуального потягу і потреби в глибокому духовному спілкуванні та взаєморозумінні люблячих людей, то в юності ці два потяги дозрівають не одночасно, до того ж по-різному у дівчат та юнаків.

Аналізуючи вікові особливості прояву самотності, Г.М. Тихонов зазначає, що самотність в юності - широко поширене і інтенсивно протікає явище. Молоді люди в цілому проявляють більш високу вразливість по відношенню до самотності і більшу схильність до нього, ніж зрілі або літні люди [6, с. 35]. Самотність в юності багато в чому визначається об'єктивними умовами: прагненням жити окремо від батьків (бути незалежними від них), змінами соціальних (у тому числі і міжособистісних) відносин, переживаннями, пов'язаними з пошуком сенсу свого існування, вступом в нові умови, пов'язані з навчанням або професією, і т. п.

Відомо, що в юнацькому віці велика роль відводиться колективно-груповим формам спілкування і, разом з тим, наростає значення індивідуальних контактів і прихильностей.

Блокування даної потреби створює ситуацію самотності, яка викликає в багатьох негативні переживання, почуття відчуженості, породжує фрустрацію - емоційно важке переживання невдачі. На межі підліткового і юнацького віку різко посилюється потреба в статусі, визнанні та повазі з боку однолітків і старших, у підтвердженні своєї особистісної спроможності, а також у між статевих стосунках. У свою чергу, все це викликає потребу в різкому розширенні соціальних і міжособистісних контактів. Труднощі в реалізації зазначених потреб часто стають базою для формування негативно пережитого самотності.

Висновки до першого розділу

Самотність - це переживання, що викликає комплексне і гостре відчуття, яке виражає певну форму самосвідомості, і що показує розкол основний реальної мережі відносин і зв'язків внутрішнього світу особистості.

Найбільш гостро виражена ця проблема в юності.

Різке переважання потреби в самоті є тривожною ознакою і призводить до стану хронічного самотності. Іншими словами, постійне бажання підлітка бути на самоті служить сигналом того, що щось не так в його взаєминах з однолітками, а можливо, і у внутрішньому світі.

У плані переживання самотності стає все більш нетерпимим, коли воно починає зачіпати людини одночасно в декількох вимірах. Всі типи самотності мають одну загальну характерну рису - вони є почуттям, що виражає ідею про самого себе. Кожен тип самотності представляє собою форму самосвідомості, яка свідчить про розрив основної мережі відносин і зв'язків, що утворює внутрішній світ особистості.

У плані переживання самотності стає все більш нетерпимим, коли воно починає зачіпати людини одночасно в декількох вимірах. Всі типи самотності мають одну загальну характерну рису - вони є почуттям, що виражає ідею про самого себе. Кожен тип самотності представляє собою форму самосвідомості, яка свідчить про розрив основної мережі відносин і зв'язків, що утворює внутрішній світ особистості.



Розділ 2. Емпіричне дослідження гендерних особливостей самотності в юності

2.1 Методики дослідження

У якості досліджуваних виступили 22 респондентів віком 18 - 21 років (студенти другого та третього курсу Чорноморського національного університету ім. П. Могили, Факультету психології та соціології, 11 хлопців та 11 дівчат).

В ході дослідження мною були використані методика діагностики рівня суб'єктивного переживання почуття самотності Д. Рассела і М. Фергюсона та для визначення суб'єктивних особливостей переживання почуття самотності студентів була використана методика діагностичний опитувальник «Самотність» С.Г. Корчагиной..

Спілкування у юнацькому віці будується на основі суперечливих потреб: відособлення і приналежності. Інтимне спілкування зі значимими людьми сприяє у свою чергу формуванню емпатії. Нереалізованість цієї потреби заганяє юнака у стан самотності, але у свою чергу суб'єктивний стан самотності є власним вибором, тимчасовим соціальним станом, який активізує внутрішній діалог, змушує замислитися над сенсом свого існування, глибше зрозуміти самого себе. Тому самотність можна розглядати як той стан, який сприяє розвитку емпатії і потягу до взаємин з іншими людьми . Період самотності у юності сприяє цінуванню дружніх та любовних стосунків, знижує вимогливість, підвищує толерантність до партнера, а нездатність відчувати і розуміти інших, відсутність спрямованості на них є одним з чинників самотності особистості.

За методикою Д. Рассела та М. Фергюсона я виявила, що юнацькому віку притаманний переважно низький рівень переживання самотності. Це свідчить про те, що більшість студентів (73,8%)переживають самотність дуже рідко, у виключних життєвих ситуаціях, або це почуття їм взагалі невідоме. Середній рівень переживання самотності притаманний 22,3% респондентів. Студенти цієї групи, переживають самотність інколи, за певних ситуацій. Високий рівень переживання почуття самотності властивий 3,8% осіб юнацького віку. Такі особи переживають самотність часто і гостро.

Особливості переживання самотності в осіб юнацького віку.

Для визначення суб'єктивних особливостей переживання почуття самотності підлітків був використаний діагностичний опитувальник «Самотність» С.Г. Корчагіной. Тест дозволив виявити глибину переживання самотності студентами.

У групі студентів діагностика глибини переживання почуття самотності показала, що 48% студентів відчувають неглибоке почуття самотності. Низький показник переживання самотності у дівчат більший на 4,7% від показника у хлопців. Середній показник самотності, який, на нашу думку, є більш ситуативним, тимчасовим, в такому віці навіть потрібним для становлення особистості раннього юнацького віку, навпаки у хлопів вищий ніж у дівчат на 9%. Часті та гострі переживання почуття самотності спостерігаються більше у дівчат ніж у хлопців на 4,4%.

Мною було виявлено, що студенти, адаптуючись до нової соціальної ситуації, набувають потрібного досвіду з налагодження задовільних стосунків, визначають пріоритети й таким чином долають почуття самотності.

Юнацький вік характеризується емоційною нестабільністю, нерішучістю, непослідовністю у своїх діях та вчинках. Студенти емансипуються від батьківської сім'ї та освоюють нову соціальну роль, яка пов'язана з адаптацією до нового світу взаємин. Гостре переживання почуття самотності у цьому віці пов'язане з: складнощами процесу соціальної ідентифікації на етапі дорослішання; переживанням негативного ставлення до себе; втратою старих і відсутністю нових дружніх взаємин. Л.Журавльова стверджує, що незалежно від рівня переживання самотності юнакам не властиве почуття відчаю. Це свідчить про те, що це почуття розглядається як етап осмислення життя та стимулює до активного пошуку цікавого та змістовного спілкування.

2.2 Психолого-педагогічні рекомендації запобігання самотності у юнацькому віці

Відповідно до отриманих результатів мною було розроблено програму психологічної допомоги особам юнацького віку, які страждають від частого та інтенсивного переживання почуття самотності.

Основною метою програми стало послідовне подолання тих особистісних обмежень, які призводять до виникнення негативних станів переживання самотності шляхом формування навичок усвідомлення власних переживань почуття самотності та рефлексивних засобів подолання їх негативних наслідків. До таких обмежень, пов'язаних з характером переживання почуття самотності, відносяться: неадекватна оцінка власних переживань, зайва концентрація на власних почуттях, неадекватність та занижений рівень раціональності оцінки тієї чи іншої ситуації, недовіра до інших тощо.

Основними завданнями програми були такі: забезпечення усвідомлення переживання почуття самотності та його прийняття через створення умов для актуалізації його позитивного потенціалу; формування адекватної оцінки ситуацій міжособистісного спілкування; розвиток довірливих стосунків та позитивної оцінки власного “Я”; розвиток ефективних навичок міжособистісної взаємодії для забезпечення гармонійних стосунків з оточуючими; зниження нервово-психічного напруження та розвиток навичок релаксації.

Соціально-психологічний тренінг проводиться у групах із 8-12 осіб. Як правило, цикл занять розрахований на 30-50 годин, однак тривалість можна змінювати залежно від завдань, які необхідно вирішувати. Досвід свідчить, що тривалість занять, менша від 20-24 годин, не дає змоги певною мірою реалізувати оптимальну програму соціально-психологічної підготовки. Заняття можна проводити з інтервалом 1-3 дні по три години, але найефективнішою формою організації роботи є «марафон» (чотири дні до 9-10-ти годин). Тут утома дає додатковий позитивний ефект, оскільки знижується самоконтроль, а це, у свою чергу, сприяє саморозкриттю особистості. Використання відеозапису суттєво впливає на підвищення ефективності всієї роботи, бо поряд із зворотним зв'язком з іншими членами групи відеозапис допомагає кожному учаснику оцінити себе, побачити різні нюанси своєї поведінки, її негативні та позитивні сторони. Як підсумок - через зіставлення оцінки інших та своєї власної (з урахуванням, за необхідності, й думки тренера) можна сформувати врешті-решт до певної міри об'єктивний образ своєї особистості саме в контексті спілкування.

У соціально-психологічному тренінгу використовують нові методи: групової дискусії (базовий метод); аналізу ситуацій (за принципом Балінтовських груп); рольової гри.

Додатковими методами та прийомами є психомалюнок, психогімнастика, музична терапія, ведення щоденника, читання літератури тощо.

Когнітивно-поведінкова терапія є одним з провідних, сучасних, науковообгрунтованих методів психотерапії. Вона базується на усвідомленні того, що при багатьох психіатричних розладах та психологічних проблемах спотворене сприйняття реальності (себе, інших людей, майбутнього і т.п.), а також неадекватні дії у відповідь на існуючі проблеми є основними факторами, що підтримують розвиток, утримання існуючих проблем та розладів. Відповідно критично переосмислюючи своє сприйняття дійсності та свою поведінку, з допомогою психотерапевта клієнт намагається змінити дисфункційні, негативні взірці та цикли мислення та поведінки на більш реалістичні та такі, що сприятимуть покращенню емоційного стану, вирішенню міжособистісних та інших проблем, зміні життєвої ситуації на краще. Когнітивно-поведінкова терапія базується на стосунку партнерської співпраці між клієнтом та терапевтом. У процесі спільного дослідження існуючих проблем терапевт та клієнт вибудовують спільне розуміння проблеми/розладу, формулюють цілі та тоді співпрацюють над їх досягненням. Це передбачає активну участь клієнта у процесі терапії, виконання ним домашніх завдань, орієнтацію на те, щоб зрештою змогти бути собі самому "психотерапевтом". Когнітивно-поведінкова терапія використовує широкий, інтегративний арсенал технік та втручань (у тому числі з інших методів психотерапії), використовуючи їх у індивідуальному випадку кожного клієнта на досягнення терапевтичних цілей.

Кожний з названих методів і прийомів має свою специфіку застосування та впливу на учасників гри. Досконале володіння цими прийомами, професійний підхід до їх застосування у роботі з групою є для тренера необхідною умовою, яка дає можливість певною мірою реалізувати оптимальну програму соціально-психологічного тренінгу.

Практичне застосування цієї форми навчання дає можливість стверджувати, що у процесі роботи у членів групи формуються навички не тільки глибокого самопізнання, пізнання інших людей, оволодіння інструментарієм проникнення у приховані мотиви, а й випробування та відпрацювання їх під впливом отриманої інформації. Така своєрідна психологічна лабораторія пізнання є чудовою школою дослідницького пошуку, оскільки збагачує учасників психологічними знаннями, які вони здобувають у живих, емоційно насичених ситуаціях спілкування на основі аналізу всього того, що суб'єкт бачить, чує, відчуває. Дуже важливим при цьому є те, що завдання нерідко не планують заздалегідь, а додають у процесі заняття спільно всі члени групи.

До активних методів соціально-психологічного навчання належить не лише комунікативний (соціально-психологічний) тренінг, а й тренінг самоствердження, підвищення почуття впевненості в собі, асертивний, поведінковий тощо. Усі ці види активного навчання можуть бути застосовані в підготовці вчителів залежно від тих завдань, які необхідно вирішити на цей момент. Кожний з названих видів тренінгу має свою специфіку. Їх об'єднує спрямованість на підвищення психологічної культури спілкування, яка є необхідним компонентом будь-якої професійної діяльності, що має певне педагогічне навантаження.

Якщо перший метод орієнтований на групове застосування, то другий орієнтований на индивідуальний підхід. У тренінг соціальних навичок зазвичай входять такі елементи як: моделювання, розігрування ролей, самоспостереження (включаючи відеометоди) і домашні завдання; клієнти навчаються таким навичкам як вступ в розмову, вміння підтримати телефонні розмови, вміння робити і приймати компліменти; вони вчаться регулювати періоди мовчання, підкреслювати привабливість фізичних даних, підвищувати роль невербальних методів спілкування, вивчають підходи до фізичної близькості. У когнітивно-поведінкову терапію входять різноманітні когнітивні прийоми, серед яких найбільш часто використовується розпізнавання автоматизму мислення, тобто клієнтів вчать сприймати так звані "автоматичні думки" з категорії фактів в категорію гіпотез.

В даному тренінгу ставиться акцент на розвиток соціальних навичок плюс використання методу розпізнавання автоматизмів.

Практичні поради покращення емоційного стану

Головною проблемою в цьому напрямку є створення продуманої системи формування і розвитку гуманістичного по своїм характеристиках комунікативного ядра в особистості на всіх ступенях її онтогенезу. А це припускає постійну увагу до розвитку в індивіда високого рівня здібностей до пізнання іншої людини і самопізнання, відношення до неї, як до вищої цінності, і вміння творчо будувати безпосередньо спілкування з нею. Щоб у людини дійсно не виникли нездоланні труднощі в спілкуванні, мало одного успішного засвоєння технології спілкування, про яку пише Д. Карнегі. Ще необхідно, щоб за цією технологією стояв дійсно глибокий гуманний зміст тієї особистості, що нею активно користується.

Корекція спілкування повинна будуватися на основі одночасної діагностики труднощів його мотивації, тому що, змінюючи тільки зовнішній операційний бік спілкування і не розкриваючи глибинних причин проблем і їхнього усунення, неможливо гармонізувати людську взаємодію.

Підготовка до спілкування повинна розгортатися на основі індивідуально-групових програм навчання, що враховують центральну проблему спілкування не тільки для групи, але і для кожного з її учасників. Програма навчання повинна носити рухливий характер, змінюватися відповідно до розвитку особистості як суб'єкта спілкування і появи нових труднощів.

Створення диференційованих програм індивідуально-групової роботи припускає рішення ряда задач і, насамперед, визначення «поля» психологічних труднощів спілкування учасників навчання. Поряд з названою задачею необхідно вивчити особливості оцінки труднощів спілкування, принаймні, у двох аспектах: оцінка і визначення труднощів, що випробує сам суб'єкт, і оцінка труднощів, що виникають через партнера. І, нарешті, повинен бути виділений комплекс постійно повторюваних труднощів в ситуації зміни статусно-ролевих характеристик партнера.

Робота повинна бути спрямована не стільки на відпрацьовування необхідних навичок спілкування, тренування експресивно-мовних умінь, скільки на корекцію відношення до інших людей і пов'язаної з ним самооцінки, подолання внутрішніх конфліктів, активізацію самосвідомості. Найбільш ефективним для таких людей є навчання самоаналізові як засобові, що сприяє саморозвиткові, а також груповий соціально-психологічний тренінг, що підвищує готовність до прийняття себе й інших у спілкування.

Психологічні прийоми інноваційних ігор дають у груповій динаміці стрибок емпатії учасників від виявлення рольових позицій кожного в перший день до самоорганізації групи до кінця роботи через розвиток діючого співпереживання партнерів в досягненні цілей спільної діяльності.



Висновки до другого розділу

За методиками виявилося, що юнацькому віку притаманний переважно низький рівень переживання самотності. У групі студентів діагностика глибини переживання почуття самотності показала, що 48% студентів відчувають неглибоке почуття самотності. Низький показник переживання самотності у дівчат більший на 4,7% від показника у хлопців. Середній показник самотності, який, на нашу думку, є більш ситуативним, тимчасовим, в такому віці навіть потрібним для становлення особистості раннього юнацького віку, навпаки у хлопів вищий ніж у дівчат на 9%. Часті та гострі переживання почуття самотності спостерігаються більше у дівчат ніж у хлопців на 4,4%.

Мною було виявлено, що студенти, адаптуючись до нової соціальної ситуації, набувають потрібного досвіду з налагодження задовільних стосунків, визначають пріоритети й таким чином долають почуття самотності.

Несучи в собі загальну стратегію і тактику здійснення соціально-психологічного тренінгу, цей вид психокорекційної роботи з самотніми людьми повинний містити в собі й орієнтацію на вік, стать, професію, і інші відмінні риси учасників груп з тренінгу. Так, озброєння педагогів елементами і прийомами акторського і соціально-психологічного тренінгу прискорює їхній особистісний ріст, дозволяє їм усвідомлювати комунікативні властивості своєї особистості і грамотно користуватися ними в спілкуванні з вихованцями, гармонізує їхні взаємини з оточуючими людьми в цілому.



Висновки

У юнацькому віці люди намагаються якось систематизувати уявлення про свою самотність, а не просто подати перелік можливих його причин.

Юнацький вік - етап формування самосвідомості і власного світогляду, етап прийняття відповідальних рішень, етап людської близькості, коли цінності дружби, любові, інтимної близькості можуть бути першорядними.

Найважливіший психологічний процес юнацького віку - становлення самосвідомості і стійкого образу своєї особистості, свого «Я». Становлення самосвідомості відбувається за кількома напрямками:

1. Відкриття свого внутрішнього світу, юнак починає сприймати свої емоції не як похідні від зовнішніх подій, а як стан свого «Я», з'являється і почуття самотності.

2. З'являється усвідомлення незворотності часу, розуміння кінцівки свого існування. Саме розуміння неминучості смерті змушує людину всерйоз задуматися про сенс життя, про свої перспективи, про своє майбутнє, про свої цілі. Поступово, з мрії, все можливо, і ідеалу, як абстрактного, але часто недосяжного зразка, починають вимальовуватися кілька більш-менш реалістичних планів діяльності, між якими належить вибрати. Життєвий план охоплює всю сферу особистого самовизначення: моральний вигляд, стиль життя, рівень домагань, вибір професії і свого місця в житті. Усвідомлення своїх цілей, життєвих прагнень, вироблення життєвого плану - важливий елемент самосвідомості.

3. Формується цілісне уявлення про самого себе, ставлення до себе, причому спочатку усвідомлюються і оцінюються людиною особливості свого тіла, зовнішності, привабливості, а потім уже морально-психологічні, інтелектуальні, вольові свої якості. Юнацькі самооцінки часто бувають, суперечливі («Я в своєму поданні геній + нікчемність»). На основі аналізу досягнутих результатів у різних видах діяльності, самоаналізу своїх якостей і здібностей у юнака формується самоповага - узагальнене ставлення до себе.

4. Відбувається усвідомлення і формується ставлення до сексуальної чуттєвості. Юнацька сексуальність відрізняється від сексуальності дорослої людини. Якщо зріла статева любов дорослих являє собою гармонійну єдність чуттєво-сексуального потягу і потреби в глибокому духовному спілкуванні та взаєморозумінні люблячих людей, то в юності ці два потяги дозрівають не одночасно, і до того ж по-різному у дівчат та юнаків. Хоча дівчата раніше дозрівають фізіологічно, у них на перших порах потреба в ніжності, ласці, емоційному теплі і розумінні виражена сильніше, ніж у фізичній близькості. У юнаків, навпаки, в більшості випадків раніше з'являється чуттєво-сексуальний потяг до фізичної близькості, і значно пізніше виникає потреба в духовній близькості, взаєморозуміння. Потреба в розумінні й сексуальні бажання дуже часто не збігаються і можуть бути спрямовані на різні об'єкти. За образним висловом одного вченого - сексолога, «юнак не любить жінку, до якої його сексуально - фізіологічно тягне, і його не тягне сексуально до дівчини, яку він любить, у нього цнотливе ставлення до дівчини, що викликає у нього ніжні почуття». Дані відмінності у формуванні особистості юнаків та дівчат тягнуть за собою деякі наслідки. Часто дівчат цікавлять юнаки старшого віку. І це цілком зрозуміло. Як вже було сказано, дівчата дорослішають морально і фізично раніше юнаків, тому щоб отримати потрібну їм увагу вони знаходять його серед молодих хлопців. Часто це викликає почуття неповноцінності і комплексу у юнаків.



Список використаної літератури

1. Асєєв А.с Р. Вікова психологія / А. Р. Асєєв // Навчальний посібник. - Іркутськ: Шлях, 2009. - 305 с. 3.

2. Валлон А. Особливості віку. Юність / А.с Валлон. - М: Знання, 2007. - З 38-89. 5.

3. Виготський Л. С. Проблеми вікової періодизації дитячого розвитку / Л. с. Виготський // Питання психології. - М: Знання, 2012. - С. 114-123.

4. Дарвіш О. Б. Сексуальний розвиток в юнацтві і отроцтво / О. Б. Дарвіш. - М: Владос, 2011. - 411 с. 7. 9.

5. Добринін Н.Ф. Вікова психологія: Курс лекцій / Н.Ф. Добринін. - М.: Просвіта, 2010. - 296 с. 11.

6. Духновський С.В. Переживання дисгармонії міжособистісних відносин: Монографія. - Курган: Вид-во Курганського держ. ун-ту, 2005. - 174 с.

7. Ельконін Д. Б. Психологія розвитку / Д. Б. Ельконін // Навч. посібник для студ. Вузів. - М: Знання, 2001. - С. 32-35.

8. Малишева С. В., Різдвяна М. О. Особливості почуття

9. Мухіна в.с. Вікова психологія: феноменологія розвитку, дитинство, отроцтво / В. С. Мухіна // Підручник для студ. Вузів. - 5-е изд., стереотип. - М.: Эскмо, 2010. - 360 с.

10. Обухова Л. Ф. Психологія юності. Криза віку / Л. Ф. Обухова. - М: Знання, 2005. - С. 43-78.

11. Шагивалеева Р.Н. Самотність і особливості його переживання
студентами. - Єлабуга: «Алмедиа», 2007. - 157 с.



Додаток 1

Методика діагностики рівня суб'єктивного відчуття самотності Д. Рассела і М. Фергюсона

Інструкція. Вам пропонується ряд тверджень. Розгляньте послідовно кожне і оцініть з точки зору частоти їх прояву стосовно вашого життя за допомогою чотирьох варіантів відповідей: «часто», «іноді», «рідко», «ніколи». Вибраний варіант відмітьте.

Опитувальник

1. Я нещасливий, займаючись стількома речами поодинці

2. Мені нема з ким поговорити

3. Для мене нестерпно бути таким самотнім

4. Мені не вистачає спілкування

5. Я відчуваю, ніби ніхто дійсно не розуміє себе

6. Я застаю себе в очікуванні, що люди подзвонять або напишуть мені

7. Немає нікого, до кого я міг би звернутися

8. Я зараз більше ні з ким не близький

9. Ті, хто мене оточує, що не поділяють мої інтереси та ідеї

10. Я відчуваю себе покинутим

11. Я не здатний розкріпачуватися і про щаться з тими, хто мене оточує

12. Я відчуваю себе абсолютно одиноким

13. Мої соціальні відносини і зв'язку поверхневі

14. Я вмираю від туги за компанії

15. Насправді ніхто як слід не знає мене

16. Я відчуваю себе ізольованим від інших

17. Я нещасний, будучи таким знедоленим

18. Мені важко заводити друзів

19. Я відчуваю себе виключеним і ізольованим іншими

20. Люди навколо мене, але не зі мною.

Обробка та інтерпретація результатів

Підраховується кількість кожного з варіантів відповідей. Сума відповідей «часто» помножується на три, «іноді» - на два, «рідко» - на один і «ніколи» - на 0. Отримані результати складаються. Максимально можливий показник одинокості - 60 балів.

Високу ступінь самотності показують від 40 до 60 балів, від 20 до 40 балів - середній рівень одинокості, від 0 до 20 балів-низький рівень одинокості.



Додаток 2

Діагностичний опитувальник «Самотність» С. Р. Корчагіної

Призначення тесту: діагностика глибини переживання самотності.

Інструкція до тесту: вам пропонується 12 запитань і 4 варіанти відповідей на них. Виберіть той, який найбільш відповідає вашому уявленню про себе.

Варіанти відповідей - «завжди», «часто», «іноді», «ніколи».

Питання:

1. Чи буває так, що Ви не знаходите порозуміння у близьких (друзів)?

2. Чи виникає у Вас думка, що по-справжньому Ви нікому не потрібні?

3. Чи буває у Вас відчуття власної самотності, покинутості у світі?

4. Чи відчуваєте Ви недолік в дружньому спілкуванні?

5. Чи буває у Вас відчуття гострої туги за чимось безповоротно минуло, втраченого назавжди?

6. Відчуваєте Ви перевантаженість поверхневими соціальними контактами, що не дають можливість істинного людського спілкування?

7. Чи є у Вас відчуття своєї залежності від інших людей?

8. Здатні Ви зараз до справжнього співпереживання горя іншої людини?

9. Чи можете Ви висловити людині свою співпереживання, розуміння, співчуття?

10. Чи буває так, що успіх чи везіння іншої людини викликає у Вас почуття своєї ущемлення, жаль з приводу власних невдач?

11. Проявляєте Ви свою самостійність у вирішенні складних життєвих ситуацій?

12. Відчуваєте Ви в собі достатній резерв можливостей для того, щоб самостійно вирішувати життєві завдання?

Обробка та інтерпретація результатів тесту

Цей опитувальник обробляється досить просто. Відповідей випробуваного приписуються наступні бали: завжди - 4, часто - 3, іноді - 2, ніколи - 1.

Ключ для вимірювання вираженості самотності такий:

12-16 балів - людина не переживає зараз самотність;

17-27 балів - глибоке переживання можливого самотності;

28-38 - глибоке переживання актуального самотності;

39-48 - дуже глибоке переживання самотності, заглибленість в цей стан.

Размещено на Allbest.ru