Особливості ресоціалізації засуджених до позбавлення волі в умовах пенітенціарної системи

Актуальність теми дослідження. Актуальність дослідження проблеми ресоціалізації особистості в місцях позбавлення волі зумовлена суперечливим і навіть у багатьох аспектах драматичним переходом українського суспільства на інноваційний етап розвитку, коли реформаційному оновленню і змістовній модернізації підлягають різні сфери суспільного життя. Особливо актуальним стає діяльність пенітенціарної системи, яка завжди була важливим суб'єктом впливу на осіб з девіантною поведінкою. ресоціалізація пенітенціарний засуджений девіантний

Постановка проблеми. Ресоціалізація засуджених в пенітенціарних установах грає важливу роль в діяльності соціального працівника. Значна частина суспільства має радикально змінені за останні десятиліття мотиви, поведінку, моральні цінності та соціально-професійній орієнтири. Насаджена популярність «крутих злочинців» через призму телесеріалів, фільмів та комп'ютерних ігор, досить негативно впливає на психіку населення. Крім того, складна соціально-економічна та політична ситуація в країні, бідність та малозабезпеченість значної частини населення зумовлюють його криміналізацію. Відповідно до цієї ситуації в суспільстві поширюється кількість осіб, які вже не живуть або не хочуть жити відповідно до норм і законів нашої країни та суспільства, внаслідок чого стає об'єктом роботи правоохоронних органів. Так, за інформацією МВС України лише протягом 2014 року було викрито кримінальних правопорушень, за якими провадження були направлені до суду - 21548 злочинів; у тому числі тяжких та особливо тяжких - 3047 [1].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Значна кількість наукових досліджень зачіпає різні аспекти виникнення та проявів дезадаптивної поведінки та особливостей процесу реадаптації.

Вивченню проблем ресоціалізації засуджених в умовах пенітенціарної системи присвячені наукові доробки таких вчених, як В. М. Вовк, Т. В. Журавель, О. Л. Караман, В. М. Калівошко, Ю. В. Пилипас та інших.

Серед вітчизняних та зарубіжних науковців у галузі пенітенціарної соціальної педагогіки можна назвати таких, як Л. Завацька, І. Звєрєва, П. Вівчар, В. Вітвіцька, С. Горенко, Т. Журавель, С. Замула, В. Коваль, І. Ковальова, А. Капська, В. Лютий, В. Нікітін, О. Пилипенко, В. Синьов, А. Смоктій, Н. Харченко, С. Харченко, М. Фіцула та ін.

Виділення недосліджених частин загальної проблеми. На нашу думку, слід звернути увагу на ресоціалізацію, як мету діяльності, що визначається в різних сферах державної політики, зокрема у сфері соціальної роботи з засудженими, профілактики злочинності, в тому числі серед наркозалежних осіб, виконання кримінальних покарань.

Постановка завдання. Дослідити особливості ресоціалізації засуджених до позбавлення волі в умовах пенітенціарної системи.

Виклад основного матеріалу. Ідея ресоціалізації засуджених виникла у 80-х рр. ХХ ст. і знайшла втілення у створенні принципово нової моделі організації виконання покарань, яка отримала назву „реінтеграційної”. На її формування справила вплив кримінально-правова доктрина „нового соціального захисту” французького правознавця М. Анселя. Більшість концепцій, що мають на меті ресоціалізацію злочинців, орієнтована на окрему особистість, на індивідуальний підхід до особи з відхиленнями в поведінці. Ресоціалізація вважається одним з головних засобів боротьби з рецидивами злочинів.

Існує декілька визначень поняття ресоціалізація (франц. resocialisation, від re... - префікс, що означає поновлення або повторення, і socialisation - усуспільнення, з лат. socialis - суспільний):

1) повернення особи в суспільство;

2) процес, спрямований на відновлення морального, психічного й фізичного стану особи, її соціальних функцій, приведення індивідуальної чи колективної поведінки у відповідність із загальновизнаними суспільством правилами та юридичними нормами;

3) у сфері виконання покарань - процес підготовки засудженого до повернення в суспільство, що ґрунтується на відновленні позитивних зв'язків, відносин і розвитку у засудженої особи соціально корисних умінь і навичок, необхідних для повноцінного існування у суспільстві [2, с. 771].

Умови позбавлення волі деструктивно впливають на соціалізацію особистості, тривала ізоляція ускладнює її адаптацію в нормальному соціальному середовищі. Це часто посилюється неправильним ставленням оточуючих до засуджених, що призводить до надмірного збудження чи гальмування нервових процесів і до нервових зривів. Ув'язнений починає невірно оцінювати власну поведінку і вчинки інших людей і, як наслідок, неправильно діяти, втрачаючи соціальні навички.

Відповідно, під ресоціалізацією слід розуміти повторне засвоєння культури людських стосунків, формування певних соціальних норм, ролей і функцій, надбання умінь і навичок, необхідних для їх успішної реалізації. Це, по суті, перебудова особистості у зв'язку зі зміною обставин.

Під ресоціалізацією засуджених так само розуміють тривалий процес, що має у своїй основі складний комплекс психолого-педагогічних, економічних, медичних, юридичних і організаційних заходів, спрямованих на формування у кожного засудженого здібності й готовності до включення у звичайні умови життя суспільства після відбуття покарання.

Виділяють наступний зміст соціально-педагогічної роботи з засудженими в межах її складників - освітнього, виховного, психологічного та соціальної роботи, що в сукупності комплексно впливають на особистість засудженого з метою його ресоціалізації.

Освітня робота з засудженими до позбавлення волі здійснюється через надання їм професійно-технічної (визначених Кримінально-виконавчим кодексом (КВК) України), вищої освіти (новий напрям у нашому дослідженні) у межах програм диференційованого виховного впливу на засуджених ,,Освіта” і ,,Професія” та спрямована на розвиток особистості, передусім, на когнітивно-пізнавальному та творчому рівнях.

Основними суб'єктами освітньої роботи виступають педколективи професійно-технічного училища на території колонії та науково-педагогічний колектив вищого навчального закладу відповідного регіону [3].

Метою освітньої роботи з засудженими до позбавленні волі є не просто надання певного освітнього або освітньо-кваліфікаційного рівня, а організація освіти як педагогічного процесу, який має потужний ресоціалізуючий потенціал, високу виховну спрямованість, підвищує рівень загальної культури, почуття власної гідності, розширює перспективи успішної соціальної реінтеграції після звільнення.

Другий аспект соціально-педагогічної роботи із засудженими - виховна робота - здійснюється на основі ст. 123, 124, 127, 128 КВК України, «Положення про порядок реалізації у виправних та виховних колоніях програм диференційованого виховного впливу на засуджених до позбавлення волі», затвердженого наказом ДДУПВП від 17.06.2004 р. № 116 [4].

Виховна робота спрямована на всебічне виховання та розвиток усіх сфер особистості й, передусім, потребнісно-мотиваційної, морально-вольової, творчої.

Суб'єктами виховної роботи виступає весь персонал колонії та, безпосередньо, начальники відділень соціально-психологічної служби (СПС), старші вихователі, вихователі, інспектор з фізичного виховання і спорту, інспектор зі звільнення.

Під правовим вихованням (перший напрям усебічного виховання) ми розуміємо сукупність виховних заходів, які спрямовані на формування у засуджених до позбавлення волі правильного розуміння призначення та сутності законів, стійкого переконання в необхідності їх дотримання, правомірної поведінки в період відбування покарання та після звільнення.

Другий напрям виховної роботи - трудове виховання засуджених - це система виховних заходів, які передбачають залучення засуджених до трудової діяльності з метою психологічної, практичної та моральної підготовки до участі в суспільно-корисній праці після звільнення.

Наступний напрям виховної роботи - морально-етичне виховання засуджених - визначається як система різноманітних виховних заходів, спрямованих на виявлення й нейтралізацію негативних моральних якостей, етичних переконань, поглядів, звичок та прищеплення засудженим загальнолюдських гуманістичних цінностей, ідеалів добра, правди, справедливості, совісті, людської честі, тобто формування духовної особистості.

Художньо-естетичне виховання засуджених (четвертий напрям виховної роботи) визначено як система виховних заходів, спрямованих на формування творчо-активної особистості, яка спроможна сприймати, усвідомлювати, оцінювати красиве в житті, природі, мистецтві; творити за законами краси.

П'ятий напрям - фізичне виховання у виховній колонії - уявляє собою систему фізкультурно-спортивних та оздоровчих заходів, які проводяться із засудженими з метою укріплення здоров'я, розвитку фізичних сил і морально-вольових якостей, підтримки здорового способу життя, профілактики захворювань [3].

Наступний напрям - санітарно-гігієнічне виховання - це сукупність виховних впливів, спрямованих на підвищення санітарно-гігієнічної культури осіб, позбавлених волі, прищеплення їм санітарно-гігієнічних навичок в побуті, на виробництві з метою попередження інфекційних захворювань.

Останній напрям виховної роботи, визначений кримінально-виконавчим законодавством, є релігійне виховання, під яким розуміють систему методів і засобів впливу на людину з метою засвоєння основних законів релігійної моралі та ставлення до життя відповідно до релігійних принципів, запобігання морально-психологічній деформації особистості засудженого, формування таких моральних почуттів, як милосердя, співпереживання, добропорядність, ввічливе ставлення до людей тощо.

Необхідною умовою ресоціалізації є виправлення засудженого, тобто “процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки”.

Основними засобами виправлення і ресоціалізації засуджених є встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим), суспільно корисна праця, соціально-виховна робота, професійно-технічне навчання, громадський вплив.

Засоби виправлення і ресоціалізації засуджених застосовуються з урахуванням виду покарання, особистості засудженого, характеру, ступеня суспільної небезпеки і мотивів вчиненого злочину та поведінки засудженого під час відбування покарання. Змістовний аналіз можливостей методичного арсеналу вітчизняної науки показав, що з усього розмаїття існуючих методів виправлення засуджених до позбавлення волі достатньо використовувати ті з них, що спираються на класичні психолого-педагогічні методи.

В пенітенціарній педагогіці під методами виправлення розуміється сукупність засобів безпосереднього чи опосередкованого психолого-педагогічного впливу на мислення, почуття та волю, поведінку засудженого з метою формування і корекції його свідомості та досвіду поведінки, позитивних особистісних рис і якостей [5].

Методи виховного впливу на засуджених - це ті ж самі методи, які охарактеризовані в загальній теорії виховання, але вони застосовуються в специфічних умовах діяльності пенітенціарних установ. Специфіка полягає в їхньому змісті, формі виразу, варіантах поєднання тощо.

Згідно із загальною теорією виховання, всі методи психолого-педагогічної діяльності виправлення засуджених умовно об'єднують в чотири основні групи:

- методи формування і корекції свідомості (переконання, приклад, психолого-педагогічний вибух);

- методи формування і корекції позитивного досвіду поведінки (вправи, доручення, вимоги, контроль);

- методи додаткової мотивації та стимулювання поведінки: примус (попередження, осудження, догана, стягнення, покарання) та заохочення (схвалення, оцінка, довіра, організація перспективи, змагання, моральне та матеріальне заохочення);

- методи виявлення результатів виховання (спостереження, бесіда, тестування, узагальнення незалежних характеристик, аналіз продуктів діяльності).

Альтернативою командно-адміністративним, переважно примусовим, суто репресивним методам впливу на особистість засудженого є так звана педагогіка співробітництва, як напрям педагогічного мислення і практичної діяльності, спрямований на демократизацію й гуманізацію педагогічного процесу [6].

Педагогіка співробітництва, як продуктивна для пенітенціарної діяльності гуманістична концепція, стверджує особливий стиль взаємодії вихователів і вихованців, спрямований на створення у об'єктів виховання особистісної позиції активних, свідомих, зацікавлених суб'єктів педагогічно значимих видів діяльності, зокрема і діяльності спілкування з організатором виховного процесу [5].

Головні ціннісні компоненти педагогіки співробітництва полягають у:

- неупередженому ставленні до особистості будь-якого засудженого з усіма його складностями, протиріччями;

- пошуку позитивного в особистості та опору на нього у процесі ресоціалізації;

- оптимістичному прогнозі в оцінці перспектив особистісних змін засудженого;

- емфатичному (співпереживаючому) розумінні засудженого і його психічного стану, що передбачає вміння “подивитися на світ з позиції іншого”;

- відкритому, довірливому спілкуванні із засудженими;

- наданні засудженому психологічної та іншої допомоги (в межах закону), необхідної йому для подолання труднощів, досягнення успіху в різних видах і ситуаціях життєдіяльності, корекції статусу особистості у соціальному оточенні;

- глибинному вивченні й розкритті справжніх мотивів і зовнішніх обставин, що викликають вчинки і дії засудженого, з урахуванням його характерологічних здібностей і прийняття на цій основі оптимальних психолого-педагогічних рішень [5].

Висновки

Узагальнюючи вищевикладений матеріал, ми дійшли висновку, що в сучасних умовах проблема осіб, які заходяться в пенітенціарних установах є досить актуальною. Сучасна ситуація, яка відбувається в країні тільки загострює ряд і без того складних проблем нашого суспільства. Тому, досить актуальною повинна стати соціальна робота, пов'язана з ресоціалізацією засуджених в умовах пенітенціарної установи. Адже, від такої роботи в більшості залежить благополучне повернення осіб в суспільство з подальшою їх участю в розбудові країни.

Література