Особливості діагностики фасилятивності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості діагностики фасилятивності

Марія Йосипівна Казанжи,

доктор психологічних наук, доцент, професор кафедри загальної та диференціальної психології, Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського,

В статті наведено узагальнення відомостей щодо існуючих методів діагностики різних аспектів фасилятивності та протилежної їй якості - інгібітності. Встановлено, що фасилятивність вивчалась за допомогою ситуативного тесту «співбесіда»; набору задач відкритого типу; розв'язання проблемних ситуацій; самооціночних тест-опитувальників або ж за допомогою експертної оцінки, а також шляхом діагностики вираженості інших особистісних якостей та установок; спостереження певних ознак фасилітації чи інгібіції та ін. Окреслено переваги та недоліки означених методів, описано специфіку ситуацій, що спонукає до застосування певних методів, а також особливості результатів, які можна отримати. Наголошено важливість співвіднесення обраних методів та теоретико-методологічної позиції дослідника задля отримання адекватних результатів, а також вивчення як потенціальних характеристик, так і специфіки актуальної фасилятивної поведінки в різних ситуаціях та мотиваційних чинників її здійснення.

Ключові слова: методи діагностики фасилятивності, тест-опитувальник, експертна оцінка, спостереження, експеримент.

фасилятивність інгібітність діагностика поведінка

Постановка проблеми. Феномен фасилятивності став предметом наукового пізнання відносно недавно, хоча його значення у соціальній взаємодії, у сприянні всебічному, гармонійному розвитку особистості є незаперечним та вагомим. Фасилятивність досліджувалась в межах багатьох наук, насамперед, філософії, психології, педагогіки (О. С. Андрєєв, Г. О. Балл, І. Бенс, Т. Бентлі, М. О. Бердяєв, М. Беррі, А. Брокбенк, О. Г. Врубльовська, С. Даунінг, О. О. Кондрашихіна, П. В. Лушин, О. О. Майер, Г. В. Межина, В. Строубе, Дж. Томас, Р. В. Овчарова, Д. Хантер, Дж. Хірон, Р. Шварц, Е. Штойер та ін.). Емпіричне ж дослідження фасилятивності висуває на передній план питання її діагностики, тож проаналізуємо вже існуючі вимірювальні інструменти та процедури, що допомагають виявляти різні аспекти фасилятивності людини.

Відповідно, метою статті є узагальнення та аналіз існуючих методів та методик дослідження фасилятивності.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Розглянемо найбільш відомі методи діагностики фасилятивності. Так, І. В. Жижиною вивчалась сформованість педагогічної фасилітації самооціночною методикою. Створений опитувальник містить шість шкал: комунікативність, лідерство, емпатія, рефлексія, інтроверсія-екстраверсія та щирість. За результатами діагностики можна встановити рівень розвитку педагогічної фасилітації досліджуваного: високий, середній чи низький [4]. Дійсно, за допомогою даної методики можна виявити певний перелік психологічних якостей, які відіграють значну роль в процесі фасилітації (наприклад, емпатія або ж рефлексія). Водночас не діагностуються стрижневі, на наш погляд, особливості людини, які сприяють фасилітації - цінності, смисли, потреби, мотивація допомоги тощо. Саме їх діагностика дозволяє виявити на що буде спрямована та ж рефлексія людини - на себе, свої власні проблеми, невдачі та переживання чи на інших людей, процес їх розвитку, сприяння йому. Проаналізуємо в цьому контексті питання шкали «рефлексія»: «Чи спробуєте ви проаналізувати свою поведінку, якщо у Вас довгий час не було проблем?», «Чи аналізуєте Ви причини своїх невдач?», «Чи пробуєте Ви для себе виявити причини своєї поведінки?» та ін. Тобто питання діагностують рефлексію, яка спрямована виключно на власну персону і не стосується проблем та інтересів інших людей. Можливо, у поєднанні зі шкалою емпатії, можна було б припустити існування рефлексії, спрямованої не тільки на себе, а й на інших людей, однак бали сумуються незалежно від поєднань шкал між собою абсолютно рівнозначно.

За допомогою набору задач відкритого типу експериментально вивчались передумови до фасилітаційного впливу у майбутніх психологів О.О. Кондрашихіною. Кожна задача представляла собою опис психолого-педагогічної ситуації, яку можна по-різному трактувати відносно причин виникнення та варіантів можливого розв'язання. Для визначення здатності до фасилітаційного впливу аналізувались відповіді досліджуваних за критеріями: «дивергентність мислення при визначенні можливих причин вказаних ситуацій (наведення не однієї, а декількох причин); прояв механізму авансування (схильність у неоднозначній ситуації бачити причину її виникнення не в патології, а в незвичайному потенціалі, властивому людині); підкреслення необхідності представлення свободи клієнту в виборі цілей взаємодії з психологом; наявність при визначенні шляху розв'язання ситуації способів, які базуються на створенні умов, що приводять до самостійного розв'язання клієнтом своєї ситуації; орієнтація в процесі гіпотетичної консультації на розвиток людини [5, С. 63-66]. Зазначена методика є досить цінною, оскільки дозволяє вивчати саме прояв фасилятивності людиною, є новаторською в означеній області діагностики і тому має значну теоретичну, практичну та евристичну цінність. Однак основний фокус діагностики - це сфера фасилітації в області професійної діяльності практичного психолога. Власне, не кожна людина є практичним психологом (або може уявити себе ним), а прояв фасилятивності в різних сферах життєдіяльності може мати певну специфіку. Тому, ймовірно, не завжди справджується така пряма відповідність: однаковий прояв фасилятивності в педагогічних - сімейних - професійних - дружніх - міжособових відносинах тощо. Більш диференційоване вивчення сфер прояву фасилятивності є доцільним як у плані її прогнозування, так і з метою колекційного впливу. Крім того, вибірка, яка була залучена дослідницею - психологи, тому необхідний також діагностичний інструмент, результати застосування якого дозволять дати адекватну оцінку прояву людиною фасилятивності в певній сфері життєдіяльності, навіть якщо вона і не є психологом. Водночас важливим аспектом, потребуючим ґрунтовного дослідження є прогнозування, передбачення прояву фасилятивності, а це передбачає діагностику потенціальних її характеристик.

Особливості особистості і діяльності педагога-фасилітатора вивчались у 2001 р. в Інституті психології РГППУ за допомогою опитувальника, який включав 15 відкритих та напіввідкритих питань, додатково проводився твір на тему «Педагог-фасилітатор у моєму житті», а також спостереження фасилітаційної взаємодії між педагогом та учнем [13]. Анкета на 14 питань застосовувалась для вивчення готовності педагогів до здійснення фасилітативної діяльності [14] - було встановлено, що 43% педагогів ще не готові до ролі фасилітатора. Водночас варто зауважити, що питання анкети жодним чином не зв'язані прицільно саме з готовністю до здійснення фасилітації, хоча вивчаються характеристики, які можуть сприяти як здійсненню фасилітації, так і інгібіції. За результатами застосування анкети, на нашу думку, можна говорити про локус контролю, рівень самостійності, вольові якості, впевненість у собі тощо.

М. О. Амінов та М. В. Молоканов [1] також займались дослідженням фасилятивності. Задля її визначення досліджуваний повинен був пройти тест «співбесіда», тобто викласти перед експертами- психологами власну версію вступу на факультет психології. Експерти оцінювали ступінь соціальної фасилятивності кандидата (його вміння знімати психологічний бар'єр в процесі спілкування; створювати атмосферу доброзичливості, включеності і довіри до співрозмовника). Фасилятивний ефект визначався за допомогою біполярних, графічних шкал: товариськості (готовності до контакту); сміливості (вміння підтримувати контакт); тактовності (вміння відчувати контекст ситуації); інтелектуальності (вміння логічно обґрунтовувати свої вибори). ... За кількісну міру ефекту фасилітації приймалась усереднена оцінка експертів за чотирма незалежними факторами фасилятивності» [1, С. 77]. Із наведеного способу вимірювання фасилятивності видно, що, звичайно ж, особи відібрані за вказаними критеріями фасилятивності повинні мати виражені такі психологічні риси, як «товариськість», «сміливість» та ін. Потрібно також відмітити, що, на нашу думку, вираженість означених «факторів фасилятивності» не завжди достовірно свідчить про наявність фасилятивності (доречно пригадати деяких осіб із вираженою маніпулятивністю або ж інгібітністю - їх вмінню знімати психологічний бар'єр у процесі спілкування; створювати атмосферу доброзичливості та довіри до співрозмовника можна тільки позаздрити, але навряд чи їх можна назвати фасилітаторами).

С. С. Бутко досліджував вираженість ступеню готовності до реалізації фасилятивної функції у спілкуванні вчителя за допомогою методу спостереження, яке проводилось на уроці з дітьми із вадами слуху. Було виділено 10 критеріїв, вираженість яких свідчила про фасилятивність вчителя. Зокрема, це наявність широкого діапазону комунікативного мислення; володіння ключовими прийомами ефективного спілкування; коректність мовленнєвого оформлення мови;

логічність та аргументованість висловлювань; активність у налагоджуванні міжособистісних відносин довіри та терпимості; доброзичливе сприйняття оточуючих, прагнення до співробітництва; власна відкритість та сприяння щирості партнерів по спілкуванню; позитивне самосприйняття; мотиваційна та практична готовність до неперервного саморозвитку, обумовлені критичною рефлексією самоаналіз та самооцінка; забезпечення взаєморозуміння вербальними та невербальними засобами. Виділялась низька, середня та висока ступінь готовності [3]. Також метод спостереження був обраний О. Ю. Паруновою [8] для вивчення фасилітаційної компетентності педагога. Задля цього дослідницею була розроблена карта спостереження, яка включала фіксацію способом бальної оцінки ознак фасилітації та інгібіції. Спостерігалась освітня діяльність педагога, яка включала: організацію та стимулювання діяльності учнів, володіння педагогічною технікою (наявність компетенцій - мовленнєвих, перцептивних, в області саморегуляції психоемоційного стану та комунікативних). Фіксувались особливості освітньої діяльності учнів: пізнавальна та поведінкова активність, рефлексія. Водночас сам автор пропонує обов'язково доповнити результати спостереження результатами стандартизованих тестових методик. Саме опитувальник для визначення рівня розвитку педагогічної інгбіції було розроблено Л. Б. Полосовою [10], однак інгібіція не є соціально прийнятною та заохочуваною формою поведінки, а інколи неусвідомлена (або частково усвідомлена), відтак пряме опитування навряд чи може надати абсолютно достовірні результати.

Готовність до фасилітації вивчалась і за допомогою каліфорнійського психологічного опитувальника (Califomia Psychologia Inventory - CPI) - саме так вчинила Т. О. Філь задля вивчення поведінкового, емоційного та когнітивного компонентів [12]. Слід зауважити, що адаптація психодіагностичної методики досить складна, трудоємна процедура, тривалого терміну провадження. Використання ж просто перекладеного тесту, але без проведення повної процедури його адаптування може надати досить викривлені, сумнівні результати. Т. О. Філь також була створена авторська анкета, спрямована на встановлення шляхом самооцінки знань, вмінь та навичок респондента відносно явища фасилітації.

О. В. Пушкіна вважає показником здатності педагога здійснити фасилітаційну взаємодію наявність необхідних для фасилітації професійного самовизначення учнів особистісних якостей та установок - аттрактивності, толерантності та ассертивності [11]. У більш пізніх працях О. Ю. Парунова [9] запропонувала (у співавторстві) структуру фасилітаційної компетентності, було також розроблено критерії та показники, за допомогою яких визначались рівні формування фасилітаційної компетентності. Сформованість мотиваційного компоненту визначалася за допомогою методики Дж. Роттера «Визначення ступеню мотивації до успіху», методу спостереження та «Я на сходинках» (діагностика зацікавленості в оволодінні професійними вміннями та навичками). Перевірка когнітивного компоненту здійснювалася за допомогою дидактичних тестів та анкетування. Операціональний критерій визначався за допомогою оцінки та самооцінки, спостереження, тестів на емпатійність, конфліктність, комунікативну толерантність та ін. Рефлексивний компонент діагностувався за допомогою тестів «Здатність до саморозвитку», «Самооцінка творчого потенціалу», «Здатність до рефлексії» тощо [9]. Варто відзначити складність діагностичного процесу, велику кількість застосованих методів та методик, які не завжди в повній мірі інформують про вираженість певного компоненту. Наприклад, опис мотиваційного компоненту включає усвідомлення значущості фасилітуючої діяльності в освітньому процесі, інтерес до фасилітаційної діяльності та ін., що аж ніяк не може діагностуватись за допомогою запропонованих автором методів. Приблизно таким же шляхом у вимірюванні фасилітативного стилю у педагогічній взаємодії, скористався О. О. Левеченко [7], який діагностував його за допомогою такого комплексу: «тест Кеттелла «16-ти факторний особистісний опитувальник», тест Роршаха, тест креативності Торренса» [7, С. 87], причому до початку експерименту з досліджуваними було проведено декілька оглядових лекцій стосовно проблеми педагогічної фасилітації, що, на нашу думку, не кращим чином відобразилось на якості отриманих даних. Застосування такого набору психодіагностичних методик не надає достовірних відомостей щодо фасилітаційного стилю досліджуваних.

Компоненти фасилятивності як властивості особистості вивчались нами в більш ранніх роботах, був створений у співавторстві з О. П. Санніковою інструментальний комплекс діагностики формально - динамічних та якісних показників фасилятивності (самооціночний та експертний варіанти), а також методика «Розміщення себе на умовній шкалі фасилятивності» (грунтуючись на ідеї методики Дембо- Рубінштейн) (авторські свідоцтва № 17304 та № 17305).

Існує перелік методик, за допомогою яких можна бодай дотиково діагностувати фасилятивні якості людини. Насамперед мова йде про різні аспекти допомагаючої, просоціальної, альтруїстичної поведінки, які вивчались за допомогою опитувальників, спостереження, експериментально (інсценування різних ситуацій, що потребують втручання) тощо (С. К. Нартова- Бочавер, Б. Латане, Г. А. Моісеєва, Дж. Дарлі, Л. Н. Антилогова, В. М. Куніцина, О. Є. Насіновська, О. Ф. Потьомкіна та ін.). Водночас виділення та вивчення як виду допомоги фасилітації дослідниками не було.

Були також спроби встановлення схильності до допомагаючої поведінки із психофізіологічної точки зору. Зокрема, А. Керстен визначав за часовими характеристиками довільних рухових реакцій на світловий подразник в ситуаціях, моделюючих змагання (в одному випадку - на особисту, в іншому - на групову першість), а саме за показником найкоротшого часу реакції, альтруїстичну чи егоцентричну домінуючу тенденції в спрямованості поведінки людини [2]. Ймовірно, що час реакції людини не завжди достовірно свідчить про домінуючу тенденцію її поведінки, а вказує лише на особливості її нервових (рефлекторних) процесів, які хоч і лежать в основі психічних актів, але не відображають їх змістовну наповненість, тому і використання зазначеної методики у профвідборі (як пропонує автор) не завжди є виправданим.

Зупинимось на методиці дослідження системи життєвих смислів, яка запропонована В. Ю. Котляковим. Досліджуваному пропонується зробити рейтингову оцінку наданого списку смислів стосовно смислу його життя, причому потрібно спочатку відібрати зі списку 3 твердження, які займають перше місце в системі життєвих смислів, потім 3 твердження, які можна було б поставити на 2-е, 3-е і т.д. до 8-го місця. За результатами застосування можна визначити представленість кожної з категорій в особистісній системі життєвих сенсів досліджуваного. Виділено такі категорії життєвих смислів: альтруїстичні, екзистенціальні, гедоністичні, самореалізації, статусні, комунікативні, сімейні, когнітивні [6]. Водночас смисли життя (чи допомоги), які можна було б розглядати не лише як альтруїстичні, а саме як фасилятивні (чи інгібітні) дана методика встановити не може. Варто відзначити, що феномен альтруїзму пов'язаний із фасилятивністю і дослідження цього зв'язку насправді представляє науковий інтерес.

Крім того, мова йде про життєві смисли, а фасилятивний смисл може бути складовою будь-якої із виділених В. Ю. Котляковим [6] категорій життєвих смислів - альтруїстичної, або екзистенціальної, або самореалізації та ін. Суть питання, яке нас цікавить не міститься в відповіді на питання «для чого ти живеш?», а його можна виявити дізнавшись у людини «для чого ти допомагаєш комусь?» і чи допомагаєш ти комусь взагалі. Часто допомога є соціально заохочуваною дією і підтримується суспільними цінностями та нормами, тому детального дослідження потребує питання, наскільки ці норми та цінності є інтеріоризованими людиною.

Багато вчених (С. Мілгрем, Дж. Дарлі, Б. Латейн, Ф. Зімбардо, В. Меус, К. Раджамакерс) акцентують обумовленість соціально значущої поведінки людини специфікою тієї діяльності, в яку вона включена, особливостями її соціальної ролі. Фасилятивна поведінка також є соціально значущою, і, відповідно, її прояв може відрізнятись залежно від сфери діяльності, до якої включена людина. Отже, особливо актуальною проблемою є діагностування прояву фасилятивності людиною в різних сферах життєдіяльності.

У процесі дослідження феномену фасилятивності нами теж були створені певні методи її дослідження, спираючись на створену концепцію фасилятивного потенціалу особистості. Так, був розроблений самооціночний «Тест-опитувальник фасилятивного потенціалу особистості», який дозволяє виявити фасилятивність у потенціальному стані, а не тільки тоді, коли людина демонструє її у поведінці. За результатами можна встановити особливості актуалізаційної та ресурсної складових фасилятивного потенціалу людини. Оскільки вираженість фасилятивності у всіх сферах життєдіяльності неоднакова, унікальна, то для її дослідження створена «Методика діагностики індивідуальних відмінностей фасилятивності за сферами прояву». За результатами її застосування можна судити про вираженість фасилятивності у певних сферах життєдіяльності. Ще один вимірювальний інструмент - «Методика дослідження смислової мотивації допомоги» є набором із незакінчених речень, які потребують доповнення. Аналіз результатів дозволяє виявити смислову мотивацію надання допомоги іншій людині (серед виділених смислів є також фасилітація та інгібіція).

Наведений обмежений перелік способів вимірювання фасилятивності показує, що в основному вивчення фасилятивності проходило такими шляхами: за допомогою самооціночних методик (І .В. Жижина, 2000; О. П. Саннікова, М. Й. Казанжи, 2006; М. Й. Казанжи, 2009 та ін.), через занурення досліджуваного в ситуацію, яка потребує прояву фасиля- тивності (М. О. Амінов, М. В. Молоканов, 1992; O. О. Кондрашихіна, 2004; С. К. Нартова-Бочавер, 1992) або ж за допомогою експертної оцінки (К. Роджерс, 1951, 1959; О. П. Саннікова, М. Й. Казанжи, 2006 та ін), за допомогою спостереження (С. С. Бутко, 2011; О. Ю. Парунова, 2011) або ж за допомогою комплексу методик, які безпосередньо не спрямовані на вивчення фасилятивності (О. О. Левеченко, 2012; О. Ю. Парунова, P.С. Димухаметов, 2011) тощо. Наявна також невелика кількість робіт, в яких вивчалась якість, протилежна фасилятивності - інгібітність (Л.Б. Полосова, 2014), коло методів і методик вивчення феномену ін- гібітності надзвичайно обмежене.

Висновки

Переважно фасилятивність досліджувалася за допомогою ситуативного тесту «співбесіда»; набору задач відкритого типу; розв'язання проблемних ситуацій; самооціночних тест-опитувальників або ж шляхом експертної оцінки, а також опосередковано через діагностику вираженості інших особистісних якостей та установок; спостереження певних ознак фасилітації чи інгібіції та ін. Констатовано невелику кількість діагностичних інструментів для дослідження інгібітності. Більшість методик вивчення фасилятивності спрямована на вивчення актуальної фасилятивної поведінки.

Варто зауважити значущість у виборі методики дослідження того, які саме аспекти фасилятивності за його допомогою можна встановити, а це залежить і від обраної автором наукової парадигми в розгляді зазначеного феномену. Тому слід відзначити, що не дивлячись на наявність значної кількості вимірювальних інструментів застосування лише одного з них не може надати досліднику цілісної, завершеної діагностичної картини. Важливим є розуміння області дії вимірювальних інструментів, яка закладена авторським поглядом і відповідною концепцією, що покладена в його основу - і це не варто розглядати як недолік, а

Література

Аминов Н. А., Молоканов М. В. Социально-психологические предпосылки специальных способностей школьных психологов / Н. А. Аминов, М. В. Молоканов // Вопросы психологии. - 1992. - №1. - С. 74-83.

Афанасиадис Керстен. Экспресс-методика определения альтруистической или эгоцентрической доминирующей тенденции в направленности поведения человека : автореф. дис. на соиск. научн. степени канд. психол. наук : спец. 19.00.01 «общая психология, история психологии» / Афанасиадис Керстен. - Минск, 1994. - 23 с.

Бутко С. С. Реализация фасилитативной функции в иноязычном общении с младшими школьниками (на примере слабослышащих детей) / С. С. Бутко // Молодой ученый. - 2011. - №6. - Т.2. - С. 138-144.

Жижина И. В. Психологические особенности развития фасилитации педагога: дис. ... канд. психол. наук : 19.00.07 / Жижина Инна Владимировна. - Екатеринбург, 2000. - 153 с.

Кондрашихіна О. О. Формування здатності до фасилітаційних впливів у майбутніх практичних психологів: дис. ... канд. психол. наук: 19.00.07 / Оксана Олександрівна Кондрашихіна. - К., 2004. - 239 с.

Котляков В. Ю. Методика исследования системы жизненных смыслов. // В. Ю. Котляков : Сибирская психология сегодня: Сборник научных трудов. - Вып. 2. - Кемерово: Кузбассвузиздат, 2004. - 410 с.

Левченко О. О. Психолого-педагогічна практика відпрацювання методик діагностування фасиліта- тивного стилю у педагогічній взаємодії молодих викладачів дисциплін соціально-психологічного циклу / О. О. Левченко // Вісник Житомирського державного університету. -- 2012. - Випуск 66. Педагогічні науки. - С. 86-92.

Размещено на Allbest.ru