Проблема рефлексії та рефлексивності особистості у становленні професійного самоменеджменту

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРОБЛЕМА РЕФЛЕКСІЇ ТА РЕФЛЕКСИВНОСТІ ОСОБИСТОСТІ У СТАНОВЛЕННІ ПРОФЕСІЙНОГО САМОМЕНЕДЖМЕНТУ

О.Я. ФЕНИНА

Постановка проблеми

Самореалізація сучасної людини за умов динамічних суспільних змін дедалі більше залежить від її мобільності, цілеспрямованості, самоефективності, здатності до саморозвитку і самовдосконалення. Одним із факторів, що сприяє реалізації життєвих цілей, є володіння навиками самоменеджменту, під яким розуміється вміння людини організовувати свою життєдіяльність так, щоб чітко розплановувати свій робочий та вільний час, ефективно управляти своїми ресурсами, тобто вміти їх набувати, зберігати, розвивати і раціонально використовувати. Водночас, від рефлексивно-поведінкових властивостей особистості залежить, як саме вона буде досягати своїх цілей, як вплине на її поведінку аналіз і переосмислення власних дій, і наскільки ефективним буде процес становлення професійного самоменеджменту, без якого практично неможливою є ефективна, успішна професійна діяльність.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

У вітчизняній та зарубіжній психології широко представлені теоретичні й методологічні аспекти самоменеджменту як фундаментальної проблеми становлення й розвитку особистості (В. Андрєєв, М. Вудкок, Д. Френсіс, Л. Зайверт, М. Лукашевич, О. Хроленко, Б. Швальбе, Х. Швальбе, О. Штепа та ін.). Самоменеджмент розглядається як: 1) наука про самокерування і самоорганізацію людини; 2) робота людини над собою в межах особистісного розвитку й оволодіння методами ділової активності (О. Штепа). Аналіз відомих концепцій самоменеджменту дає змогу виокремити в кожній з них певну ідею, навколо якої формується система методик і прийомів роботи над собою: економії свого часу (Л. Зайверт), подолання власних обмежень (М. Вудкок і Д. Френсіс), досягнення особистого ділового успіху (Б. і Х. Швальбе), уміння самоорганізації (А. і К. Бішоп), саморозвитку творчої особистості (В. Андрєєв), підвищення особистої культури ділового життя (О. Хроленко) тощо.

На становлення професійного самоменеджменту особистості має вплив здатність людини до рефлексії як форми активного переосмислення певного змісту індивідуальної свідомості, діяльності, спілкування (О. Анісімов, Ю. Борисов, А. Деркач, О. Дробот, Г. Щедровицький та ін.). Відомі у психології дослідження щодо обґрунтування змісту поняття рефлексії (Ю. Давидов, А. Зак, В. Зарецький, В. Лефевр, Я. Пономарьов та ін.), її внутрішньої структури (Н. Лушпаєва, О. Михайлова, С. Орловський, Г. Щедровицький та ін.), механізмів перебігу рефлексивного процесу (О. Анісімова, М. Варбан, Ю. Кулюткін, Є. Ісаєв, М. Савчин, В. Слободчиков, С. Степанов та ін.) дають змогу розглядати її як невід'ємну умову успішного самоменеджменту й базуються на методологічних засадах системно-діяльнісного (Н. Алєксєєв, О. Генісаретський, В. Шепель) й особистісно- діяльнісного (Б. Вульфов, В. Зінченко, С. Кульневич, Ю. Швалб) підходів у психології та праксеологічних засадах рефлексії (М. Найдьонов, І. Семенов, Ю. Степанов). У значній кількості праць підкреслюється, що реалізація рефлексивної здатності забезпечує процес розвитку і саморозвитку особистості, сприяє творчому підходу до професійної діяльності, її максимальній ефективності та результативності, дає змогу аналізувати минулий досвід, чітко усвідомлювати поставлені цілі і передбачати професійні результати (І. Батраченко, Ж. Вірна, О. Фенина, О. Гринчук, Н. Волянюк, С. Дружилов, Г. Ложкін, Л. Мітіна, Ж. Нюттен, В. Осьодло, Т. Татенко та ін.).

Формулювання цілей статті

Ціль статті полягає в теоретичному висвітленні досить актуальної для сьогодення проблеми самоменеджменту особистості, детальному розгляді значення рефлексії та рефлективності на розвиток навичок самоорганізації, самоефективності, професійного самоменеджменту особистості як умови її успішності. В обґрунтуванні інтегративної ролі рефлексії в структурній організації самоменеджменту особистості й окресленні впливу рефлексивних механізмів на ефективність професійної діяльності.

рефлексія рефлективність самоменеджмент особистість

Виклад основного матеріалу дослідження

Самоменеджмент як новий напрям наукових досліджень виник наприкінці XX століття на межі психології і менеджменту як відповідь на потреби суспільства повніше використовувати і розвивати творчий потенціал працівників. Проблема професійного самоменеджменту особистості є новою і малодослідженою в психологічній науці. Також практично не досліджувалися особистісні властивості, які впливають на його розвиток. Під рефлексивно-поведінковими особливостями розуміється сукупність особистісних властивостей, які включають в себе рефлексивні і поведінкові компоненти, вираженість яких має значення для становлення професійного самоменеджменту особистості як одного із засобів самоуправління і самоорганізації. Для глибшого розуміння цих властивостей розглянемо детальніше поняття «рефлексія» і «поведінка», а також їх структурні елементи.

Поняття «рефлексія» виникло у філософії й означало процес міркування індивіда про те, що відбувається у власній свідомості. Філософські засади осмислення феномену рефлексії закладені у працях Г. Гегеля, Р. Декарта, І. Канта, Дж. Локка, Г. Лейбніца, Дж. Дьюї, якими утверджена європейська філософська традиція. В них рефлексії відводиться одна із ключових ролей у розумінні як пізнавального акту зокрема, так і загалом сутнісного способу існування самої людини.

В сучасній психології спостерігається інтенсивний ріст експериментальних і прикладних досліджень рефлексивних процесів та поглиблений аналіз їх теоретичних основ. Якщо раніше рефлексія була лише пояснювальним принципом функціонування психічних процесів або виступала в якості категоріального засобу для обґрунтування теоретичних концепцій психічного розвитку (Б. Ананьєв, Л. Виготський, О. Леонтьєв [4], Д. Леонтьев [5], С. Рубінштейн [7], Ж. П. Вірна, О. Я. Фенина [1]), то тепер вона виступає ще і як особливий психологічний предмет експериментального вивчення. Рефлексія (лат. reflexio - звернення назад, самопізнання) - усвідомлення індивідом того, як його сприймають і оцінюють інші люди або спільноти; вид пізнання, у процесі якого суб'єкт стає об'єктом свого спостереження; роздуми, аналіз власного психічного стану.

Як пояснювальний принцип організації та функціонування когнітивних процесів рефлексія виступає у концепції Ж. Піаже; як найважливіша особистісна властивість, яка зумовлює процеси самореалізації людини - у працях К. Роджерса [6]; як передумова формування людської культури загалом - у теорії Л. Виготського; як важлива складова структури діяльності - у теорії О. Леонтьєва [4].Систематизація основних принципових підходів до розуміння рефлексії як психічного процесу і рефлексивності як особистісної властивості, що розглядаються різними авторами (А. Карпов [3], В. Пономарьова) дала змогу виокремити основні напрями її вивчення залежно від сфери психологічного знання, в межах якого здійснюється дослідження:

1. Діяльнісний напрям, суть якого полягає в розгляді рефлексії як компонента структури діяльності (Л. Виготський, О. Леонтьєв [4]). У межах цього підходу аналізується роль рефлексивних процесів у структурі діяльності, а також склад і будова «рефлексивного дії». Відповідно до уявлень О. Леонтьєва про будову людської діяльності, рефлексія може розглядатися як дія, тобто як такий процес, що спрямовується уявленням про результат, який повинен бути досягнутий людиною [4]. Рефлексія - це дія, спрямована на виявлення власного способу здійснення активності. Співвіднесення категорій «рефлексія» і «діяльність» змушує по- новому поглянути на природу рефлексії і рівень організації цього явища порівняно з іншими психічними процесами і властивостями. Таким чином, діяльнісний підхід до досліджуваного явища дозволяє розглядати рефлексію при пізнанні свого внутрішнього світу і при пізнанні зовнішнього світу, в тому числі і внутрішнього світу інших людей, як єдину психологічну реальність - рефлексивну дію [4].

2. Дослідження рефлексії в контексті проблематики психології мислення (В. Давидов, Ю. Кулюткін, І. Семенов, С. Степанов).

3. Вивчення рефлексивних закономірностей організації комунікативних процесів (В. Біблер, Ю. Лобанова).

4. Аналіз рефлексивних феноменів у структурі спільної діяльності (В. Недоспасова, А. Перре-Клермон, В. Рубцов).

5. Психолого-педагогічний підхід, представники якого розглядають рефлексію як інструментальний засіб організації навчальної діяльності (О. Анісімов, А. Зак, А. Захарова). В межах цього підходу можна виділити такі провідні напрями в розробці проблем рефлексії: 1) дослідження рефлексивної самосвідомості, 2) роботи з творчого мислення, 3) вивчення рефлексії як пізнання людиною явищ чужої свідомості.

6. Особистісний напрям, де рефлексивне знання розглядається як результат осмислення своєї життєдіяльності (Ф. Василюк, М. Гінзбург, О. Лазурський).

7. Генетичний напрям дослідження рефлексії (Ж. Піаже, В. Слободчиков [6]).

8. «Системомиследіяльнісний» підхід, відповідно до якого рефлексія є формою миследіяльності (В. Лефевр, Г. Щедровицький [9]). У цьому підході рефлексія розуміється, по-перше, як процес і структура діяльності і, по-друге, як механізм природного розвитку діяльності. На думку Г. Щедровицького, що розглядав діяльність як універсальну систему, з одиниць якої можна будувати моделі будь-яких соціальних явищ і процесів, рефлексія виступає «принципом розгортання схем діяльності», найважливішим моментом у механізмах розвитку діяльності, тобто «моментом, від якого залежать всі без винятку організованості діяльності». При цьому рефлексія характеризується як «рефлексивний вихід», тобто перехід діяча з внутрішньої позиції, на якій він перебував, коли виконував ту або іншу діяльність, на зовнішню позицію рефлексії, по відношенню до якої колишні діяльності, які виконувались індивідом, виступають «як матеріал аналізу, а майбутня діяльність - як проектований об'єкт».

Окрім цих напрямів, А. Карпов виокремлює ще й інші [3]:

9. Когнітивна та метакогнітивна парадигма дослідження рефлексивних процесів (В. Азаров, С. Аткінс, А. Корят, М. Ліпман, С. Паріс, М. Холодна та ін.). Цей напрям особливо потужно представлений у зарубіжній психології: рефлексивність розглядається як базовий регулятивний компонент метакогніції, як здатність до мислення про мислення, до моніторингу та контролю розумових дій (У. Брюер); на сучасному етапі метапроцесси вивчаються не тільки і не стільки в структурі систем переробки інформації, скільки в структурі комунікації, індивідуального і групового вирішення задач. У російській психології розуміння рефлексії в руслі когнітивного напряму представлено, зокрема, працями М. Холодної, яка розглядає рефлексію в межах «феноменологічної» концепції інтелекту як форми організації ментального досвіду.

10. Дослідження рефлексії як фундаментального механізму самопізнання і саморозуміння (В. Знаков [2]).

11. Аналіз рефлексивних закономірностей і механізмів управлінської діяльності і управління загалом (А. Карпов, В. Пономарева [3]).

12. Життєдіяльнісний підхід до вивчення рефлексивності (К. Абульханова-Славська, Ф. Василюк та ін.), в межах якого рефлексія визначається як механізм внутрішньоособистісного відстеження, ступінь розвитку якого зумовлює так званий «рівень проживання життя» індивідом. Рефлексія при цьому є механізмом і одночасно необхідною умовою особистісного росту і розвитку, оскільки забезпечує усвідомлення і прийняття суперечливих внутрішньоособистісних структур. Поняття життєдіяльності введено К. Абульхановою- Славською, яка визначала життєдіяльність як «суспільно-обумовлений процес реалізації особистістю своєї життєвої стратегії». Життєва стратегія є результатом осмислення людиною своїх індивідуальних особливостей, статусних і вікових можливостей, домагань і співвідношення їх з вимогами суспільства і навколишнього середовища. Ефективність життєвої стратегії визначається тим, якою мірою людина є суб'єктом свого життя.

Отже, поняття рефлексії в методологічному плані є достатньо складним і дискусійним, але при цьому практично всі автори відзначають безсумнівний зв'язок рефлексії з психічними процесами і механізмами саморегуляції діяльності. Рефлексія засвідчує перехід від повного включення свідомості в діяльність до формування нового ставлення суб' єкта не лише до діяльності, а й до себе в цій діяльності. Рефлексія передбачає не лише знання суб' єктом про себе та свою діяльність, а й уявлення про те, як його і його діяльність сприймають і оцінюють інші люди. Як новоутворення психіки рефлексія виникає на певному етапі онтогенетичного розвитку. Дозрівання механізмів рефлексії стимулює самоаналіз, формування волі, становлення особистісної зрілості. Рефлексія може бути елементарною, поведінковою (аналіз своїх життєвих вчинків), науковою (критичний аналіз аксіом і постулатів у створенні конкретних наукових теорій) або філософською (пізнання значення людського існування). Рефлексивність в структурі самоменеджменту особистості не лише має базове значення, а й виконує роль інтегратора інших компонентів. Інтегративна роль рефлексії проявляється і у мірі вираження інших особистісних здатностей, і у їх взаємозв' язку в загальному симптомокомплексі самоменеджменту особистості. Таким чином, базовий інтегративний характер рефлексії в розвитку всіх компонентів саморегуляції: самоаналізі, самопрогнозуванні, самоактуалізації, самоорганізації, самопрезентації, самореалізації, самокорекції, самовихованні, дає змогу розглядати її як детермінуючий чинник становлення самоменеджменту особистості, який є професійно необхідною характеристикою керівника, що забезпечує успіх його управлінської діяльності.

Теоретичний аналіз проблеми самоменеджменту особистості, а також ролі рефлексії в інтеграції й організації всіх психологічних регулятивних процесів уможливив вивчення рефлексивно-поведінкових особливостей відповідно до рівня їх самоменеджменту. За результатами опрацювання емпіричних даних за методикою О. Штепи «Самооцінка рівня самоменеджменту» було визначено три основні групи респондентів з різними показниками за шкалою самоменеджменту: 1 група - менеджери із середнім рівнем самоменеджменту (52,5 %), 2 група - менеджери із високим рівнем самоменеджменту (43,1 %), 3 група - менеджери із критичним рівнем самоменеджменту (4,3 %). На наш погляд, відсутність у вибірці менеджерів осіб із псевдовисоким і незначна представленість осіб з критичним рівнями самоменеджменту є закономірною і пояснюється селективною дією специфіки управлінської' діяльності, яка вимагає від суб'єкта цієї діяльності достатнього рівня самоорганізації, самоконтролю, самоаналізу своїх дій і результатів управлінської діяльності.

Встановлено залежність рівня розвитку самоменеджменту від віку, стажу і статі досліджуваних. Зокрема, у групі осіб з середнім рівнем самоменеджменту найбільша кількість осіб віком від 22 до 36 років, а в групі осіб з високим рівнем самоменеджменту переважають керівники, вік яких від 22 до 41 року. Отже, можна припустити, що рівень самоменеджменту у цьому віковому діапазоні забезпечує професійну самореалізацію особистості і її здатність реалізовувати управлінські функції, компенсуючи відсутність (у віці 22-26 років) і недостатність (у віці 27-31 років) стажу професійної діяльності. Зафіксовано загалом вищий рівень самоменеджменту (особливо у групах осіб із середнім та високим рівнями його розвитку) у керівників-жінок порівняно з керівниками- чоловіками. Ці результати підтверджують дані щодо особливостей становлення жінки-керівника, яка для кар'єрного зростання змушена демонструвати значно більший рівень самоорганізації, самоконтролю, цілеспрямованості, відповідальності, професійної компетентності порівняно з чоловіками, оскільки суспільні стереотипи щодо місця і ролі жінки в суспільстві формують певну недовіру і упередженість щодо її ділових і управлінських якостей.

Факторна структура рефлексивно-поведінкових особливостей осіб із середнім рівнем самоменеджменту представлена вісьмома факторами, які описують понад 73 % дисперсії масиву даних, що свідчить про доволі високу достовірність результатів: «Соціальна компетентність» (10,93 % дисперсії), «Ціннісно-емпатійне сприйняття світу» (10,78 %), «Ефективне самокерування» (10,28 %), «Самоорганізація» (10,23 %), «Емоційна спонтанність» (9,6 %), «Самопозиціонування» (8,1 %), «Усвідомленість комунікативних програм» (7,79 %), та «Незалежність суджень» (5,84 %). Факторну структуру рефлексивно-поведінкових особливостей осіб із високим рівнем розвитку самоменеджменту сформували сім факторів, які описують понад 82 % дисперсії масиву даних: «Конструювання цілісної картини життя» (13,7 %), «Адаптивні очікування» (12,64 %), «Пошук самореалізації» (12,18 %), «Адекватне самоприйняття» (11,94 %), «Самоінтегрованість» (11,58 %), «Планування діяльності» (10,15 %), «Усвідомлення цілей діяльності» (9,75 %).

Порівняння змістового наповнення факторної структури рефлексивно-поведінкових характеристик менеджерів із середнім та високим рівнями самоменеджменту засвідчує відмінності, як у кількісному представленні, так й у якісному наповненні виокремлених факторів. Зокрема, перші чотири фактори факторної структури особливостей осіб з високим рівнем самоменеджменту містять значно більшу кількість показників, які засвідчують кращу сформованість у них рефлексивно-поведінкових патернів самоорганізації: високий загальний рівень саморегуляції, прагнення до саморозвитку і планування діяльності, розвиток установок, що сприяють емпатії і хороші навики вирішення проблем; надання переваги якісному виконанню завдань відповідно до часових меж, задоволеність результативністю життя і самореалізацією, прийняття агресії і розвиток самоконтролю для її подолання, вміння впливати на людей; створення підтримуючого середовища, інтерес і емоційна насиченість життя, а також гнучкість поведінки; адекватність самооцінки, результатів своєї діяльності і поведінки; розвиненість, сформованість і стійкість суб' єктивних критеріїв оцінювання власних результатів діяльності; здатність, за потреби, адекватно оцінювати як сам факт неузгодженості отриманих результатів з метою діяльності, так і причини, що до цього привели, гнучко адаптуватися до змінених умов; вміння висувати достатньо стійкі критерії успішності, що призводять до покращення результатів діяльності, а також внутрішній локус контролю, емпатійність і рефлексивність. Також варто виокремити такі рефлексивно- поведінкові особливості, як сенситивність до себе, тривалий саморозвиток, планування діяльності, самоприйняття, соціальна пластичність, самостійність, емпатія та розуміння управлінської роботи.

Таким чином, аналіз факторної структури рефлексивно-поведінкових особливостей становлення самоменеджменту засвідчує інтегруючу роль рефлексії у структурі самоменеджменту і те, що розвиненість рефлексії впливає не лише на міру сформованості всіх складових самоменеджменту, а й на їх взаємозв'язок у загальному симптомокомплексі самоорганізації особистості. Водночас, рефлексивні процеси настільки органічно включені у всі управлінські функції, що рефлексія постає як складова і детермінанта особистісних властивостей, які забезпечують самоменеджмент і визначають підсумкову результативність діяльності особистості.

Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок

Виявлено, що для більшості менеджерів притаманним є високий і середній рівні самоменеджменту, у незначної кількості керівників виявлено критичний рівень і зовсім не зафіксовано псевдовисокого рівня, що можна пояснити селективною дією управлінської діяльності, яка вимагає від управлінців достатньо високого рівня самоорганізації. Отримані результати засвідчують загальну тенденцію до зростання самоменеджменту особистості з віком і стажем роботи, хоча ця залежність не завжди є лінійною. Зокрема, низький рівень саморегуляції і самоорганізованості може бути притаманним керівникам різного віку і з різним стажем роботи, водночас у молодих керівників високий рівень самоменеджменту компенсує відсутність або недостатність досвіду і стажу професійної діяльності. Вищий рівень самоменеджменту зафіксовано у керівників-жінок порівняно з керівниками-чоловіками, що підтверджує існування феномену «невидимої стелі» у кар'єрному зростанні жінок.

Проведення факторизації емпіричних даних дало змогу отримати факторну структуру рефлексивно- поведінкових особливостей професійного самоменеджменту у групах керівників з середнім та високим рівнями його розвитку. Виявлено кількісні та якісні відмінності у факторних структурах, які засвідчують кращу сформованість рефлексивно-поведінкових патернів самоорганізації в осіб з високим рівнем самоменеджменту за факторами: конструювання цілісної картини життя, адаптивні очікування, пошук самореалізації, адекватне самоприйняття, самоінтегрованість, планування діяльності, усвідомлення цілей діяльності.

Отже, для досягнення високого рівня самоменеджменту, який є професійно необхідною якістю керівника і забезпечує успішність його управлінської діяльності, необхідно досягнути певного оптимуму розвитку рефлексивних процесів особистості, на основі чого будуть сформовані ефективні рефлексивно-поведінкові патерни особистісної саморегуляції і самоуправління. Проведене дослідження не вичерпує усіх аспектів окресленої проблеми. Перспективи подальших досліджень вбачаємо у глибшій диференціації окремих структурних компонентів самоменеджменту і виявленні їх зв' язку з різними видами рефлексії для визначення певного оптимуму розвитку рефлексивних процесів особистості, які максимально ефективно впливатимуть на становлення професійного самоменеджменту особистості.

Список використаних джерел

1. Вірна Ж. Професійний самоменеджмент особистості: монографія / Жанна Вірна, Оксана Фенина. Луцьк: Вежа-Друк, 2016. 212 с.

2. Знаков В. В. Самосознание, самопонимание и понимающее себя бытие / В. В. Знаков // Методология и история психологии. 2007. № 3. С. 65-75.

3. Карпов А. В. Психология рефлексивных механизмов деятельности / А. В. Карпов. М.: Институт психологии РАН, 2004. 428 с.

4. Леонтьев А. Н. Деятельность. Сознание. Личность / А. Н. Леонтьев. М.: Смысл, Издательский центр «Академия», 2004.

5. Леонтьев Д. А. Рефлексия как предпосылка самодетерминации / А. Н. Леонтьев // Психология человека в современном мире: материалы Всерос. юбилейной науч. конф., посвященной 120-летию со дня рождения С. Л. Рубинштейна, Москва, 15-16 октяб. 2009 г. / отв. ред. А. Л. Журавлев и др. М.: Изд- во ИП РАН, 2009. Т. 2. С. 40-49.

6. Роджерс К. Клиентцентрированная терапия / К. Роджерс. М.: Рефл-бук ; К.: Ваклер, 1997. 320 с.

7. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологи / С. Л. Рубинштейн. СПб: Изд-во «Питер», 2000. 712 с.

8. Слободчиков В. И. Психология человека. Введение в психологию субьективности / В. И. Слободчиков, Е. И. Исаев. М.: Школа-Пресс, 1995. 384 с.

9. Щедровицкий Г. П. Рефлексия в деятельности / Г. П. Щедровицкий // Мышление. Понимание. Рефлексия. М., 2005. С. 64-125.

Анотація

В статті проаналізовано основні психологічні концепції щодо проблеми самоменеджменту, виокремлено особистісно-ділові й професійні якості, які впливають на сформованість самоменеджменту як необхідної умови ефективності управлінської діяльності. Розглянуто основні підходи до розуміння рефлексії та рефлексивності особистості, обґрунтовано інтегративний характер рефлексії у розвитку всіх компонентів саморегуляції, які є детермінуючими у становленні самоменеджменту особистості.