Про профілактичні заходи щодо попередження суїцидальної поведінки у військовослужбовців національної гвардії України

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Національна академія Національної гвардії України

Про профілактичні заходи щодо попередження суїцидальної поведінки у військовослужбовців національної гвардії України

Олена Кравченко,

кандидат психологічних наук, доцент

Стаття присвячена одній з актуальних проблем суспільства і армії - зростання кількості самогубств. Висвітлено основні напрями дослідження самогубства, проаналізовано психологічні, соціальні, медичні та інші аспекти проблеми суїцидальної поведінки військовослужбовців, які займаються діяльністю в екстремальних умовах; приводяться основні напрямки організації профілактичної роботи для запобігання проявам суїцидальної поведінки серед військовослужбовців.

Ключові слова: самогубство, суїцид, конфлікт, мотивація, психопрофілактика самогубства, протидія самогубству.

військовослужбовець суїцидальний поведінка самогубство

Постановка проблеми у загальному вигляді

На сьогоднішній день суспільно-політична криза, яка розділила українське суспільство, сильно вдарила по базовому відчуттю особистої безпеки українців, змінила їхнє ставлення до цінності життя на територіях, де ведеться антитерористична операція, їхнього військового обов'язку. Внаслідок економічної кризи та бойових дій, велика кількість українських родин втратила свої домівки та стала вимушеними переселенцями у власній країні. Все це призвело до того, що суттєві економічні проблеми стали сприйматися українцями, як такі що не дозволяють задовольнити більшість із важливих для гідного життя людини потреб, до глобалізації уявлень українців щодо фрустрації їх потреб.

Виконання офіцерами та військовослужбовцями військової служби за контрактом службово-бойових завдань в ризиконебезпечних умовах професійної діяльності, інтенсивність і тривалість дії на них бойових стрес- факторів; обмеженість часу на формування професійної психологічної готовності військовослужбовців за мобілізацією; спостерігання страждань та загибелі побратимів, в тому числі цивільних людей, призвели до формування у значної кількості військовослужбовців ознак гострого стресового розладу (ГСР) та посттравматичного стресового розладу (ПТСР). Таким чином, сумісна дія політичних, суспільних, матеріальних та побутових факторів, підвищення рівня екстремальності в професійної діяльності, значний відрив від родин призвели до збільшення за 2014-2016 р.р. кількості військовослужбовців Національної гвардії, котрі вчинили самогубство чи суїцидальні спроби.

Серйозним провокатором суїциду виступає не тільки соціально-політична та економічна ситуація у країні, а й художнє друковане слово, засоби масової інформації, публіцистика, кінематограф, які дають докладний опис способів реалізованих самогубств. Треба констатувати, що сьогодні в засобах масової інформації, телебаченні, рекламі існує (хоча і неявно) естетизація суїциду, що становить серйозну небезпеку спокуси вирішення різноманітних життєвих проблем за допомогою самогубства.

Психологічні служби багатьох країн уважно вивчають усі форми впливу (свідомого і підсвідомого) на психіку людини різного роду інформації для максимального зниження рівня суїцидальної активності серед населення. На жаль, в нашій країні суїцидологічні дослідження залишаються поодинокими спробами окремих науковців привернути увагу суспільства до цієї вкрай серйозної проблеми. Ґрунтовне дослідження такої проблеми як «самогубство», безперечно, неможливе без з'ясування сутності відповідних понять і змісту суїцидальної поведінки як феномена.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема суїциду у наукових дослідженнях розглядалася багатьма вченим. Термін «суїцид» уперше ввів до наукового ужитку ще в 1642 році англійський лікар і філософ Томас Браун, утворивши його від латинського sui - «себе» та caedere - «вбивати». У подальшому вивчення природи суїцидальної поведінки (самогубств) і знаходження ефективних способів її попередження привернуло до себе увагу представників різних наук. З часом ця проблема сприяла розвиткові самостійної наукової дисципліни - суїцидології, що досліджує причини самогубств.

«Батько суїцидології», професор соціології Е. Дюркгейм, який створив теорію суїцидальної мотивації у фундаментальній праці «Самогубство», пояснював суїцид виключно соціальними причинами. Чезаре Ломброзо, висловлював думку, що причини самогубства залежать від неправильної будови мозку та черепа. Австрійський психоаналітик В. Штекель одним із перших обґрунтував теорію про прагнення до власної смерті як відображення бажання смерті когось іншого, тобто ворожості, зверненої на себе [21], а інший австрійський психоаналітик З. Фрейд визначає самогубство як наслідок переваги підсвідомого потягу до смерті; американський психіатр К. Менінгер виділяє три основні складові суїцидальної поведінки: бажання вбити, бажання бути вбитим, бажання вмерти; та описує різні форми саморуйнівної поведінки: «хронічне самогубство», «часткове самогубство», «органічне самогубство» [11]. Російський психолог Г. Гордон вважав, що причини аутоагресивної поведінки слід шукати у внутрішніх переживаннях суб'єкта [6]; В. Бехтерєв указував, що причини самогубств осіб молодого віку слід шукати в недоліках морального виховання в суспільстві [4]; К. Меннингер висунув гіпотезу про те, що в основі багатьох форм аутодеструкції лежить неусвідомлюване самим суб'єктом бажання смерті, сховане в глибинних надрах його психіки [23]; Е. Шнейдман центральним чинником самогубства називає нестерпний психічний біль [17]. Дехто з сучасних західних дослідників ставить самогубство в залежність від комплексних інтрапсихічних явищ: почуття неповноцінності, замкнутості (П. Анжель, М. Талігані), почуття провини (Дж. Хенслін) [2]; від особливостей структури особистості та акцентуйованих рис характеру: схильність до депресії (Д. Евері, Г. Винокур) [3]; особливостей інтелектуальної діяльності індивіда: ригідність мислення (Ч. Найрингер) [11]. А. Амбрумова вказує, що самогубство є наслідком соціально-психологічної дезадаптації (або кризи) особистості в умовах перенесених нею мікросоціальних конфліктах [2].

Продуктивними для розробки поставленої проблеми є результати і висновки сучасних дослідників: А. Полєєва, Е. Собчік, Л. Магурдумової, В. Ларичева, В. Тихоненка. Серед вітчизняних науковців цією проблематикою займалися О. Тімченко, О. Тимченко, А. Амбрумова, Л. Шестопалова, В. Соловйова, Н. Бердяєв, Д. Лєбєдєв та інші [8-10; 12; 16; 18; 19]

Самогубство та шляхи його попередження вивчали також Ю. Александров, В. Глушков, В. Войцех, C. Жабокрицький, M. Мелентьєв, О. Моховиков, Г. Пілягіна, B. Сулицький, А. Тищенко, А. Чупріков, В. Шаповалов, I. Яковенко, H. Ярмиш та ін., які висловлювали різні думки щодо причин існування розглядуваного явища, способів його попередження, з приводу його дефініції та розуміння. Наприклад, Г. Пілягіна, О. Чуприков, О. Шаповалов звертають увагу, що самогубство є свідомим учинком, а тому не виникає раптово, імпульсивно, непередбачувано, неминуче, а обусловлене певними причинами (які діють за різних умов), де тісно переплітається соціальне, психологічне, біологічне. Таким чином, щоб спрацював механізм самогубства, необхідно, щоб усі три його складові були орієнтовані на нього. Соціально-психологічний механізм учинення самогубства (в поєднанні причин та умов) включає: середовище проживання (оточення), саму особистість та певну ситуацію [13, с. 66]. Ця теорія є найповнішою і, на думку В. Женунтій та Л. Шестопалової [7, с. 258], правильною, якщо соціальні причини в сучасних умовах визнати за провідні.

Дуже вагомий внесок у психологічний аналіз суїцидальної поведінки та профілактики суїцидів зробив Н. Фейбероу - президент Міжнародної асоціації профілактики суїцидів і засновник міжнародного руху, діяльність якого сприяла організації більше, ніж 200 центрів профілактики самогубств у різних країнах світу.

Мета статті - проаналізувати основні соціально-психологічні детермінанти суїцидальної поведінки військовослужбовців, встановити типову симптоматику цієї гостро актуальної проблеми, окреслити основні напрями організації профілактичної роботи з метою запобігання випадків загибелі та травмування військовослужбовців унаслідок самогубств.

Виклад основного матеріалу дослідження. Самогубства (суїциди) останнім часом перетворилися в одну з найгостріших проблем сучасного суспільства. Щодня, на планеті, 4-6 тис. чоловік закінчують життя самогубством, при цьому тільки 35-40% з них страждають психічними розладами. Таким чином більшість суїцидентів не є психічно хворими. За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), у другій половині XX століття самогубства посіли четверте місце у переліку причин смерті взагалі та перше місце серед смерті внаслідок насильницьких дій. За офіційною статистикою, щороку кінчають життя самогубством 1 100 000 чоловік , а згідно з прогнозом ВООЗ на 2020 рік, -- майже 1 530 000 людей на планеті покінчать із собою та ще в 10-20 разів більше здійснять спроби самогубства. Це складає в середньому одну смерть кожні 20 секунд і одну спробу кожні 1-2 секунди.

Актуальність проблеми суїцидальної активності в масштабах сучасного українського суспільства також не викликає сумніву, оскільки, за останніми даними ВООЗ, Україна, на жаль, належить до так званої топ-десятки країн з найвищим рівнем самогубств у світі (більш ніж 20 самогубств на 100 тисяч населення на рік) [15]. За всі роки незалежності в Україні добровільно пішли з життя близько 200 тисяч людей. До того ж, у офіційну статистику самогубств потрапляють тільки явні випадки суїциду (ніхто не фіксує випадки невдалих спроб самогубств), тому число реальних самогубств значно перевершує офіційні цифри - вважається, що щорічно в світі кінчають з собою більше 4 000 000 чоловік. На думку судових експертів, причиною більшості так званих «смертей від нещасного випадку» (передозування лікарських препаратів, аварії на дорогах, падіння з висоти і т.д) насправді є суїциди.

Збільшення частоти суїцидів і замахів на самогубство, що відбувається в більшості країн миру, негативно позначається на стані суспільства, економіки, громадському порядку, моральних і духовних засадах. Несприятлива соціально- економічна ситуація в Україні, ріст психічної патології, падіння рівня життя значної частини українців, наркотизація, ріст злочинності, девіантна поведінка й багато інших негативних факторів впливають на суїцидальну активність різних вікових груп населення, особливо осіб працездатного й літнього віку, у тому числі на військовослужбовців Національної гвардії України.

Самогубство - добровільний відхід із життя. Чому людина зважується на такий фатальний крок? На це та інші питання, пов'язані з суїцидальною поведінкою людини, протягом багатьох десятиріч намагаються знайти відповіді вчені та практики. Важливо зрозуміти психічний стан людини перед межею, що відділяє життя від небуття, розібратися у причинах, що спровокували людину зробити такий крок і, зрештою, уникнути повторюваності даних трагічних ситуацій. Проблема профілактики самогубств є надзвичайно складною, для її вирішення необхідні спеціальні знання та уміння.

Суїцид (самогубство або спроба його здійснення) - це результат впливу соціальних, психологічних і фізіологічних чинників, переплетіння несприятливих обставин. Тривало впливаючи на людину або, що є найбільш характерним, звалюючись одночасно, вони підривають її життєві сили, руйнують цілі, ідеали, інтереси, створюють враження про безглуздя подальшого існування. Потрапляючи в такі обставини, людина відчуває глибоке душевне потрясіння, гама негативних емоцій істотно послаблює механізми психологічного захисту, знижує здатність протистояти життєвим труднощам.

Причини самогубства, як і будь-яких інших учинків, можуть бути різними і їх досить багато. Аналіз суїцидальних випадків, вивчення матеріалів розслідувань за фактами самогубств, наукові дослідження [1; 5; 9; 18; 19; 23] дають можливість визначити основні передумови і причини суїцидальних випадків у частинах (підрозділах).

Насамперед, самогубства пов'язують із втратою сенсу життя [20]. Частіше за все самогубства здійснюються на ґрунті конфліктних ситуацій, що зумовлені сімейно-побутовими проблемами: нерозділене кохання, зрада коханої дівчини (дружини), хвороба або смерть рідних та близьких і т. ін [16].

Серйозним провокатором суїциду у сучасному суспільстві є ослаблення інституту родини. За даними вітчизняних та зарубіжних авторів, до сімейної сфери належить близько половини всіх зареєстрованих світовою статистикою суїцидальних мотивів. Найбільш благополучна картина складається в західних регіонах країни - Львівській, Тернопільській, Івано-Франківській областях. Відносно стійкий суїцидальний бар'єр у цій популяції обумовлений сильними етико-релігійними традиціями, нашими культурними коренями, достатньо сильними сімейними взаємозв'язками, коли родини тримаються купи, меншою щільністю населення в цих областях у порівнянні з південно-східною частиною країни, а також менш «хворобливою» адаптацією населення Західної України до нових економічних умов [9].

Інша група причин суїцидальних випадків пов'язана зі станом здоров'я військовослужбовців: психічними та соматичними (тілесними) захворюваннями, фізичними вадами, слабким фізичним розвитком і переживаннями, що виникли на цьому ґрунті.

Суїцидальні випадки виникають внаслідок несприятливого збігу обставин або внаслідок суб'єктивної оцінки людиною цих обставин як таких, що вирішуються. Причини, що породжують самогубство, є багатогранними, а суїцидальні мотиви відображають усю гаму проблем, з якими людина стикається протягом своєї служби. Рішення покінчити з життям частіше за все носить імпульсивний характер. Воно може виникнути під впливом образи, що гостро спалахнула, при бажанні помститися, нетерпимості до негативних оцінок власної поведінки з боку оточуючих. Замаху на своє життя можуть передувати події різної міри серйозності з точки зору об'єктивної складності їх вирішення.

Досвід підказує, що найбільш поширеними мотивами, які спонукають людину до самогубства, є: низька оцінювання своїх сил у складних ситуаціях, за несприятливих обставин; загострене сприйняття жорсткості висунутих вимог, оцінки їх як несправедливих; невміння підтримувати доброзичливі контакти з товаришами по службі; боязнь покарання за проступки і злочини, самопокарання за скоєне; демонстративна дія як протест проти існуючих порядків, свого положення; панічний настрій, викликаний наявністю симптомів невиліковного захворювання або недовірливістю; прагнення змінити ситуацію у вигідному для себе напрямі, викликати до себе жалість і співчуття; бажання отримати захист або підтримку з боку громадської думки тощо [12].

До однієї з найважливіших причин суїциду належить депресія. У стані депресії самогубство сприймається як порятунок від розпачу, безнадії, болісної незадоволеності собою, болю (особливо постійного), невиліковного або ізолюючого від суспільства захворювання (злоякісні пухлини, СНІД), безрадісної старості, похмурого й безнадійного майбутнього. Самогубство також може бути спричинено розладом мислення при психозі (хворі на шизофренію чують голоси, що наказують їм померти або стверджують, що вони негідні жити). Під впливом токсичних або наркотичних речовин хворий може вистрибнути з вікна, будучи впевненим у своїй здатності ходити по повітрю або літати [14].

Звичайно кожне самогубство має складну мотивацію, в основі якої лежить ціле сплетіння несприятливих обставин. Впливаючи одночасно, вони штовхають людину до фатального кроку.

В основі самогубств серед військовослужбовців строкової служби, на думку дослідників, лежить неадекватна тактика пристосування до специфічних умов життя у військовому колективі (строгий армійський розпорядок, фізичні навантаження, обмеження особистої волі, закритість військового колективу при високій імовірності такого негативного явища як дідівщина, коли самоствердження деяких військовослужбовців відбувається з застосуванням грубої, фізичної сили, морально-психологічного пресингу).

Проте варто пам'ятати, що головною ланкою у вирішенні цього питання є сама людина, тільки від неї залежить, чи здасться вона під впливом тривалих травмуючих обставин, чи знайде сили та можливість їх подолати.

Таким чином, з'ясування справжніх причин самогубства, точність їх визначення, а також урахування множинності аспектів й умов, що призводять до прояву деструктивних форм поведінки, становлять першочергове завдання системи профілактичної роботи відповідних служб, покликаних запобігати таким негативним наслідкам, і потребують їх подальшого ретельного вивчення.

Певні аспекти людського життя також збільшують можливість спроб суїциду. По статистиці найбільше важливий чинник суїциду - відчуття людиною безнадійності. Стосовно до військовослужбовців НГУ це виражається в стресогеності повсякденної діяльності, пов'язаної, насамперед, з об'єктивними негативними причинами. Військовослужбовці з відчуттям безнадійності можуть розглядати суїцид як єдиний засіб рішення своїх проблем[18]. Напевно, для кожної людини є певний поріг витривалості або терпіння. Для когось таким порогом є життєва трагедія, якісь надзвичайні неприємності або екстремальні умови, а в когось стан безвиході може спровокувати якась незначна проблема. Коли людина скоює суїцид, в неї виникає специфічний стан - так зване тунельне звуження свідомості, коли людина просто не бачить іншого виходу, крім самогубства. Скажімо, якщо в той момент біля неї буде хтось, хто бодай словом або рухом дасть зрозуміти, що вона не самотня у своїй проблемі, це трохи розширить цей тунельний стан. Адже з погляду сторонньої людини є купа варіантів, як вийти зі скрутної і нібито безвихідної ситуації. Отож спробою суїциду дуже часто людина прагне привернути увагу до своєї проблеми, оскільки не бачить іншого способу заявити про стан душі, попросити про допомогу. До речі, більшість опитаних, що вчинили спробу самогубства, говорили не про смерть, а про втечу від ситуації, в якій опинилися. Природно, що у людини, охопленої важкими переживаннями, замкненої в собі, залишається дуже мало шансів для того, щоб помітити якісь нові обставини, що змінюють перспективи життя. Тому військовослужбовцю виключно важливо мати можливість відкрити душу іншій людині. А якщо такої немає, то в даній ситуації майже не залишається порятунку від непоправного кроку.

Таким чином, останньою краплею, пусковим моментом, - по-науковому предиктором, здійснення суїцидальної поведінки є психічна дезадаптація.

Більшість людей у скрутних ситуаціях проганяє підступну думку про смерть, вчиться жити далі, шукає вихід, і лише деякі зживаються з наміром про самогубство настільки, що врешті-решт його реалізують.

Характерними особливостями поведінки військовослужбовців у ситуації, що усвідомлюється ним як «терпінню приходить кінець», є замкненість, прагнення до усамітнення, аж до повної ізоляції, втрата інтересу до оточуючих, емоційна загальмованість, неадекватні дії та висловлювання.

Глибокий емоційний спад у кожної людини виявляється по-своєму. Найчастіше пригнічений стан виражається в недовірливості до оточуючих. Військовослужбовці, що перебувають у подібному психічному стані, є млявими, часто скаржаться на втому. Грубе поводження з такими військовослужбовцями, різкий докір їм у присутності товаришів по службі може стати останньою краплею, яка переповнить чашу терпіння і спровокує акт самогубства. Захисна реакція на стрес в деяких військовослужбовців виражається в активних спробах отримати допомогу від товаришів по службі, у так званому прагненні до уваги. При цьому людина може висувати різного роду ініціативи, прагнучи бути в центрі подій, здійснює несподівані для оточуючих вчинки. Коли ж такому військовослужбовцю не вдається привернути до себе увагу, отримати підтримку від посадових осіб і колективу підрозділу, то він стає здатним або на демонстрацію самогубства, або на дійсний суїцид.

Багатьом актам самогубства передують спалахи роздратування, прояви жорстокості по відношенню до оточуючих. Характерною зовнішньою ознакою поведінки таких особистостей є злісність реакцій. У керівництва підрозділу часто виникає відчуття, що їх підлеглого ніби «підмінили». При цьому суттєві невміння і небажання таких підлеглих підкорятися, безпричинні напади гніву, що призводять до неприборканої люті й т. ін. Закономірно, що поступово до таких військовослужбовців в колективі виникає неприязнь, що врешті-решт призводить до їх повного відчуження. Людина опиняється у глибокій соціально-психологічній ізоляції.

Заслуговує на особливу увагу діагностика стану високого суїцидального ризику на підставі виявлення ознак суїцидальна поведінки, що сигналізують про велику ймовірність учинену самогубства:

замикання у собі (глибокі й тривалі відокремлення; замкнутість, людина цурається близьких, друзів і товаришів);

примхливість, вередливість (щоденні емоційні коливання настрою між збудженням і спадом);

агресивність (роздратування, спалахи гніву, люті, жорстокості до оточуючих - нерідко як заклик суїцидента звернути на нього увагу, допомогти йому);

виражена імпульсивність у поведінці;

прояви пригнічуючого відчуття провини (сорому, образи, сильного страху);

виражене фізичне або психічне страждання (больовий синдром, «душевний біль»);

порушення апетиту (відсутність його чи, навпаки, ненормально підвищений апетит тісно пов'язані з саморуйнівними думками та є критерієм потенційної небезпеки);

стан депресії (глибокий емоційний спад, що супроводжується зниженням самооцінки, втратою здатності відчувати радість, негативними судженнями, песимістичністю, тугою, втратою інтересу до життя, загальмованістю, пасивністю);

психологічна травма, факт недавньої (наявної) кризи або втрати (кожна людина має свій індивідуальний емоційний поріг, до зламу якого може призвести або значне емоційне потрясіння, або низка дрібних травмуючих переживань, які поступово накопичуються: розставання з рідними, звичним укладом життя, нова обстановка, зіткнення зі значними фізичними та моральними навантаженнями, розлучення батьків, смерть або нещастя з ким- небудь із близьких та ін.);

емоційно-когнітивна фіксація на кризовій ситуації, об 'єкті втрати;

раптові, несподівані зміни в поведінці (активність, багатомовність, веселість і безтурботність у стриманої та замкненої людини чи пасивність, байдужість до спілкування і до життя в енергійної);

роздавання подарунків оточенню (часто люди, які планують суїцид, попередньо роздають близьким і друзям свої речі;

відсутність соціально-психологічної підтримки; високий рівень безнадії у висловлюваннях;

стійкі думки про смерть, фантазії, невербальні «знаки», прямі чи непрямі висловлювання про самоушкодження або самогубство, загрози (будь-яке висловлювання щодо прагнення піти з життя повинно сприйматися серйозно, як пряме попередження про самогубство, що готується); небажання приймати допомогу,

активна попередня підготовка (збирання ліків, зберігання отруйних речовин, бойових патронів, малюнки з траурною символікою та хрестами, часті розмови про потойбічне життя, про суїцид як про легку смерть, відвідування кладовищ і т. ін.) [14].

На основі виділених вище характерних рис поведінки командир підрозділу може своєчасно виявити серед своїх підлеглих таких, яких потрібно віднести до групи підвищеного суїцидального ризику. Аби своєчасно виявити таких військовослужбовців та запобігти скоєнню ними суїцидальних дій варто постійно та наполегливо проводити психопрофілактичну роботу у підрозділах. Особливу увагу при проведенні цієї роботи необхідно звернути на період соціально-психологічної адаптації до нових умов життя, нових взаємовідносин. З прогресом наук про людину і суспільство стало зрозумілим, що з самогубством неможливо боротися лише релігійними чи карними санкціями. Суїцид не можна просто засуджувати - його потрібно зрозуміти і попередити.

Враховуючи вищевикладене, серед основних напрямків психопрофілактичної роботи з особовим складом Національної гвардії України є:

дотримання гарантій соціальної та правової захищеності військовослужбовців;

постійна турбота про особовий склад;

оптимальний розподіл навантажень, проведення оздоровчих, лікувальних та медико-реабілітаційних заходів;

проведення занять фахівцями-психологами в системі гуманітарної підготовки з особовим складом і керівниками частин (підрозділів) по розпізнаванню симптомів передсуїцидальної поведінки військовослужбовців; просвітницька діяльність, у межах службової підготовки, з метою формування у військовослужбовців НГУ готовності до виважених ефективних професійних дій у непередбачуваних, екстремальних ситуаціях та їх прихильності до здорового способу життя.

створення належного морально-психологічного клімату в частині (підрозділі), особливо стосовно молодих військовослужбовців під час їх адаптаційного періоду до умов служби; надання допомоги військовослужбовцям у період адаптації до умов служби;

проведення заходів виховного впливу та соціального забезпечення; вивчення умов їхнього життя і побуту, взаємовідносин у сім'ях; організація роботи консультативних пунктів з проблем соціально-правового стану сімей військовослужбовців, урегулювання конфліктних ситуацій, виховання дітей, інтимних відносин з притягненням до цієї роботи фахівців та інше;

створення «телефонів довіри» за якими військовослужбовці можуть своєчасно одержати необхідну фахову допомогу;

вивчення та оптимізація соціально-психологічного клімату в частинах та підрозділах НГУ;

упровадити заходи щодо поліпшення взаємодії й обміну інформацією медичних установ із керівниками НГУ, кадровим апаратом по виявленню і своєчасному обстеженню, наданню допомоги морально-нестійким, психічно- неврівноваженим військовослужбовцям;

глибоке виникнення в обставини й умови позаслужбової діяльності й особистого життя військовослужбовців;

постійне проведення роботи з ретельного вивчення моральних якостей військовослужбовців, своєчасне виявлення осіб із підвищеною збуджуваністю і відхиленнями від норми поведінки й інформування про це командирів підрозділів;

забезпечення якісного професійного відбору, результатом якого є прийняття обґрунтованого рішення про придатність чи непридатність кандидата до тієї чи іншої діяльності з об'єктивних соціально-правових, медичних та психофізіологічних критеріїв та проводження службово-бойової діяльності військовослужбовців, які є пріоритетними заходами щодо попередження самогубств;

психологічний супровід кожного військовослужбовця протягом усієї його служби, як захід превенції, що дає змогу швидко та своєчасно реагувати на ситуації підвищеного суїцидонебезпечного ризику;

психологічна підготовка молодих фахівців до професійної діяльності в особливих та екстремальних умовах;

використання військовослужбовців з урахуванням їх психологічних особливостей, установок і стану нервово-психічного здоров'я;

психологічна підготовка молодих фахівців до службово-бойової діяльності в особливих та екстремальних умовах;

індивідуальне дозування службового навантаження, надання можливостей відпочинку;

своєчасне вирішення конфліктних ситуацій на службі й у побуті; раннє виявлення осіб з нервово-психічними розладами або нестійкістю, віднесення їх до «групи ризику», постановка на облік, динамічне спостереження;

уважне ставлення до скарг і заяв військовослужбовців, своєчасне реагування на них, більше уваги звертати на психологічні особливості підлеглих, глибоко розбиратися в мотивах, якими вони керуються у своїй поведінці, не допускати приниження їх гідності й честі;

знання керівництвом частини (підрозділу) про стан здоров'я батьків і найближчих родичів підлеглих, перенесені захворювання, травми;

проведення тренінгових вправ, спрямованих на конструктивне вирішення конфліктних ситуацій .

Висновки

Ми вважаємо, що повсякденне використання наведеної інформації надає можливість керівникам своєчасно приймати рішення щодо проведення профілактичної роботи з військовослужбовцями підрозділу, які її вкрай потребують, а також попередження небажаних надзвичайних подій, пов'язаних з деструктивною поведінкою деяких військовослужбовців. Багато людей гине у результаті суїциду лише тому, що їм не була запропонована допомога і підтримка. Будьмо уважним до тих, хто поряд з нами.

Список використаної літератури

Амбрумова, А. Г. Личность. Психология одиночества и суицид [Текст] / А. Г. Амбрумова // Актуальные вопросы суицидологи. - М., 1988.

Амбрумова, А.Г. Психология самоубийства [Текст] / А. Г. Амбрумова // Медицинская помощь. - М., 1994. - №3. - С. 14-19.

Амбрумова, А. Г. Суицидальное поведение как объект комплексного изучения [Текст] / А. Г. Амбрумова // Комплексные исследования в суицидологии: Сб. науч. тр. - М., 1986. - С. 7-25.

Бехтерев, В. М. О причинах самоубийства и о возможной борьбе с ними [Текст] / В. М. Бехтерев. - СПб., 1912. - С.85.

В помощь практическому психологу ОВД [Текст] : методологические рекомендации психологу по диагностике и выявлению суицидальных проявлений личности у сотрудников ОВД / Н. Г. Давыдов, А. В. Далькевич, Н. В. Коваль, Н. И. Легенький, В. Л. Олефиренко, В. Ю. Омелянович - Киев - Донецк, 1998. - 68 с.

Гордон, Г. И. Современные самоубийства [Текст] / Г. И. Гордон // Русская мысль. - 1912. - №5. - С. 74-93.

Женунтій, В. І. Причини самогубства в Україні [Текст] / В. І. Женунтій, Л. М. Шестопалова // Наук. вісн. Юрид. акад. М-ва внутр. справ. - 2003. - № 2 (11). - С. 256-268.

Кондрашенко, В. Т. Девиантное поведение у подростков: социальнопсихологические и психиатрические аспекты [Текст] / В. Т. Кондрашенко. - Минск: Беларусь, 1988. - 342 с.

Лєбєдєв, Д. В. Психологія суїцидальної поведінки [Текст]: посібник / Д. В. Лєбєдєв, О. О. Назаров, О. В.Тімченко та ін. ; за заг. ред. проф. О. В. Тімченка - Харків, 2007. - 129 с.

Лєбєдєв, Д. В. Відношення до життя та смерті в умовах надзвичайної ситуації: ціннісно-смисловий аспект [Текст] : монографія / Д. В. Лєбєдєв, С. Ю. Лєбєдєва, О. О. Назаров та ін. - Х. : УЦЗУ, 2009. - 128 с.

Меннингер, К. Война с самим собой [Текст] / К. Меннингер. - М. : ЭКСМО- Пресс, 2000. - 121 с.

Основи психологічного забезпечення діяльності МНС [Текст] : підручник / за заг. ред. В. П. Садкового. - Х. : УЦЗУ, 2008. - 244 с.

Постовалова, Л. И. Формирование криминального и суицидального поведения у подростков [Текст] / Л. И. Постовалова // Комплексные исследования в суицидологии : сб. науч. тр. - М. : Моск. НИИ психиатрии МЗО РСФСР, 1986. - 218 с.

Профілактика самогубств серед військовослужбовців Національної гвардії України [Текст] : методичні рекомендації / О. С. Колесніченко, Я. В. Мацегора, І. І. Приходько. та інш. - Х. : НА НГУ, 2016. - 118 с.

Пурло, Е. Ю. Опыт применения интегративной психотерапии как способ превенции суицида [Текст] / Е. Ю. Пурло // Практична психологія та соціальна робота. - 2006. - № 9. - С. 31 - 42.

Рассказов, Н. Я. Суициды у психически здоровых людей? [Текст] / Рассказов Н. Я., Ревыкина Т. Г. // Человек и христианское мировоззрение / Мировоззрение и образ жизни: что мы оставим нашим детям. Альманах выпуск 5. - Симферополь, - 2000. - С. 326-333.

Суицидология: Прошлое и настоящее: Проблема самоубийства в трудах философов, социологов, психотерапевтов и в художественных текстах [Электронный ресурс] / М. - «Когито-Центр», 2001. - 569 с. // Режим доступа: http://www.twirpx.com/file/75989/?rand=8870693.

Тімченко, О. В. Аутоагресивна поведінка працівників органів внутрішніх справ України: соціально-психологічні детермінанти виникнення, методи превенції та профілактики [Текст] : монографія / О. В. Тімченко, О. В. Тимченко. - Донецьк: ДІВС МВС України, 2003. - 236 с.

Размещено на Allbest.ru