Оцінка стану здоров'я та рівня професійного вигоряння учителів загальноосвітніх шкіл

• development of confidence, loss of personal and professional fears, love for oneself and others, activation of creative achievement, self-motivated professional growth, gaining of professional status, obtain of professional recognition (sphere of socio-cultural actualization and interpersonal relations);

- productive skills in teamwork, organization of collective creative affairs, effective conflict resolution, harmony maintaining in the family, conscious parenting, communicating with friends outside of school (sphere of collective cooperation).

Key words: teachers, individual health, professional (occupational) burnout, individual health preservation competence, morbidity, psychosomatic deseases.

Постановка проблеми. Професія учителя сьогодні вважається однією з найбільш величних і відповідальних. За словами В. В. Синявського, "від учителя значною мірою залежить планомірне безперервне відтворення та розвиток інтелектуального та культурного рівня суспільства, утримання науково-технічного потенціалу країни на належному рівні, залежить, зрештою, і майбутнє країни" [9, с. 59].

Однак, висока відповідальність, покладена на вчителя як провідника інноваційних змін у суспільстві, вимагає від нього наявності й постійного удосконалення відповідних компетенцій, які виходять далеко за межі звичайної професійної компетентності педагогічного працівника.

Учителю необхідно адаптуватись до роботи з представниками сучасних нових молодих поколінь, так званих покоління Z і покоління W, які характеризуються більшою технологічністю, швидкістю обробки цікавої їм інформації, здатністю до надшвидкого переключення уваги (того, що ми, педагоги, часто сприймаємо як неуважність), прагматичністю, критичністю думок і відкиданням усього, що вони вважають зайвим і непотрібним.

У той же час потужний розвиток цифрових та освітніх технологій висуває перед учителем вимогу навчати дітей навіть не "на завтра", а на "післязавтра". А це потребує уміння бути самому надсучасним, бути постійно в тренді, в курсі останніх інновацій, нових технологій навчання тощо.

Крім того, як представник професії типу "людина-людина", учитель має встановлювати й підтримувати величезну кількість міжособистісних, внутрішньо-, зовнішньо- та міжколективних зв'язків як у межах професійних відносин, так і у звичайному повсякденному житті. І продуктивність цих зв'язків цілком залежить від компетентності самого вчителя.

Усі вище наведені обставини і специфічні чинники педагогічної професії іноді (при недостатній сформованості компетентності індивідуального здоров'язбереження) стають стрес-факторами для учителя. Їх дія може бути специфічною, спричиняючи відхилення у стані індивідуального здоров'я або сприяючи виникненню синдрому професійного вигоряння, що негативно позначається на продуктивності праці і, як наслідок, на результатах навчально-виховного процесу.

Збереження здоров'я вчителя в умовах професійної діяльності за рахунок формування у нього компетентності індивідуального здоров'язбереження вимагає комплексного системного підходу, який започатковано у наших попередніх роботах [3, 4, 22 та ін.] і продовжено у даному дослідженні.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема здоров'я вчителя розглядається науковцями багато років. Дивергентність і багатовимірність самої проблеми породжує численну різнобічність і міждисциплінарність поглядів на її розв'язання.

Так, у контексті збереження професійного здоров'я їй присвячені роботи К. А. Абульханової- Славської (1980), С. І. Болтівець (2005), А. А. Дубровського (1988), Г. І. Жарої (2013), Г. М. Мешко (2008, 2012, 2015), Л. М. Мітіної (2004), А. О. Печеркіної (2011), J. Beckley (2011), M. Druge (2016), K. A. Marko (2015), C. Munn (2013), A.-S. Rosati (2016), K. Schleider (2016) та ін.

У контексті формування здорового способу життя у майбутніх учителів її розглядали І. Бобрицька (2006), Т. Є. Бойченко (2010), Г. Л. Воскобойнікова (2013), М. В. Гриньова (2008), В. Грищенко (2013), Г. І. Жара (2011), С. Ф. Кудін (2005), М. О. Носко (2013), Ю. М. Носко (2013), В. М. Оржеховська (2006), С. В. Страшко (2006), О. І. Шиян (2010) та ін.

У компетентнісному аспекті цю проблему висвітлюють І. Д. Бех (2012), Г. І. Жара (2014, 2016), А. О. Жиденко (2016), І. А. Зязюн (2005), Є. В. Кміта (2011), О. В. Овчарук (2004), J. D. Balls (2011), D. Eury(2011), J. King(2011), E. Wisniewska (2013) та ін.

В аксіологічному, культурологічному та світоглядному аспекті її так чи інакше розглядали Г. О. Балл (2008), М. С. Гончаренко (2011, 2012), В. П. Горашук (2006), В. М. Єфімова (2009), Г. І. Жара (2010), Н. В. Назарук (2012), В. А. Самойлович (2006), В. О. Сластенин (2003), Л. О. Хомич (2010), Г. І. Чижакова (2003) та ін.

У контексті профілактики професійного вигоряння свої наукові здобутки запропонували Є. Водопьянова (2009, 2013), Є. П. Ільїн (2001, 2012), І. О. Калиниченко (2007), Л. Ковальчук (2012), Г. О. Латіна (2007), Н. В. Назарук (2006), С. Орленко (2008), З. Л. Становських (2014), S. Guglielmi (1998), H. Hussain (2010), S. Jackson (1984), U. Kinnunen (2016), A. Makikangas (2016), C. Maslach (1984), K. Tatrow (1998) та ін.

У контексті підготовки майбутнього вчителя до збереження і зміцнення здоров'я учнів (формування здоров'язбережувальної компетентності вчителя) продовжили розгляд даного питання О.Є. Антонова (2016), В. І. Бабич (2006), Т. Є. Бойченко (2009), Д. Є. Воронін (2006), С. В. Гаркуша (2010, 2014), С. П. Гвоздій (2007), Г. М. Даниленко (2007), Б. Т. Долинський (2010), Є. В. Кочерга (2016), М. О. Носко (2010, 2013, 2014), Л. В. Подрігало (2007), Н. М. Полішук (2016), О. В. Соколюк (2016), М. Федорець (2014) та ін.

З точки зору формування здоров'язбережувального освітнього середовища цій проблемі присвятили свої праці М. В. Гриньова (2005), Г. І. Жара (2012), А. О. Жиденко (2012), С. Ф. Кудін (2012), Л. М. Кузьомко (2012), Т. Ф. Орехова (2011), О. В. Савонова (2012), J. Bauer (2007), S. S. Brom (2015), V. Buhl-Griefthaber (2007), G. Buruck (2015), M. Frommhold (2007), A. Hack (2007), I. Horvath (2015), Kok (2013), M. P. Leiter (2015), U. Muller (2007), R. Pfeifer (2007), P. Richter (2015), R. Seibt (2007), K. Scheuch (2007), T. Unterbrink (2007), H. Wesche (2007), M. Wirsching (2007) та ін.

Більшість вітчизняних та іноземних дослідників сходяться на думці, що проблема здоров'я учителів, як і представників інших професій типу "людина-людина", вимагає обистісно орієнтованого підходу, тим більше у тих питаннях, що стосуються напрямків підвищення ефективності учительської діяльності [6, 13, 18], профілактики професійного вигоряння на індивідуальному рівні [5, 15, 19] та забезпечення психологічного комфорту на робочому місці [12, 13, 14, 20]. Психологи і лікарі відмічають усе більше проявів у вчителів захворювань психосоматичної природи, зумовлених професійним стресом [6].

Важливим спостереженням, на наш погляд, є думка щодо необхідної здатності вчителя до співробітництва як чинника, що зменшує стресовість в освітньому середовищі і докрашує психологічне благополуччя [3, 16, 17].

Однак, незважаючи на багатогранність висвітлення проблеми здоров'я вчителя у наукових джерелах, невирішеними залишаються деякі аспекти формування і розвитку у нього компетентності індивідуального здоров'язбереження. Недостатньо узгоджений як понятійний апарат, так і структура індивідуального здоров'я вчителя [4]. Серед вітчизняних та іноземних наукових доробок майже відсутні якісні лонгітюдні дослідження з цієї проблеми, наявні ж роботи не повністю охоплюють питання формування даної компетентності упродовж періоду професійної підготовки майбутнього вчителя і у процесі саморозвитку вчителів-практиків [21, 22]. Науковці зазначають, що діагностичний інструмент, який застосовується для визначення співвідношення між станом здоров'я вчителя, рівнем його професійного вигоряння і сформованістю ряду компетентностей, спрямованих на збереження і зміцнення здоров'я учасників освітнього процесу, не є досконалим і часто дає великі похибки [15]. Результати деяких досліджень потребують ретельної перевірки і пошуку нових форм стимульного матеріалу та методів дослідження. Так, наприклад, усталена гіпотеза про взаємозалежність професійного стресу, рівня вигоряння і стану здоров'я вчителів, "...ослаблена внаслідок серйозних методологічних і концептуальних труднощів, які пронизують цю область досліджень" [15].

Мета дослідження: здійснити комплексний аналіз взаємозв'язку стану індивідуального здоров'я вчителів, рівня їх професійного вигоряння і психосоматичних особливостей прояву у професійному та соціальному середовищі.

Завдання дослідження: 1. Вивчити стан індивідуального здоров'я вчителів м. Чернігова та Чернігівської області.

2. Установити зв'язок між нозологіями, найбільш поширеними у вчительському середовищі, та рівнем професійного вигоряння вчителів.

3. Здійснити системний аналіз особливостей індивідуального здоров'я учителів з точки зору психосоматичних аспектів поведінки на усіх рівнях суспільних відносин.

Методи та організація дослідження. Констатувальний експеримент проводився на базі загальноосвітніх шкіл ЗОШ І-ІІІ ступенів м. Чернігова №№ 3, 28, 29, 30, Чернігівської вечірньої загальноосвітньої школи № 1, Чернігівського ліцею № 22; а також Чернігівської області: Богданівської ЗОШ І-ІІІ ст. імені Григорія Ващенка, Корюківської ЗОШ І-ІІІ ст. № 4, Менської ЗОШ І-ІІІ ст. ім. Т. Г. Шевченка, Ніжинської ЗОШ І-ІІІ ст. № 4, Новгород-Сіверської ЗОШ І-ІІІ ст. № 2, Ріпкинської ЗОШ І-ІІІ ст. № 2; Седнівського навчально-виховного комплексу. У цілому протягом 2014-2017 рр. в експерименті взяли участь 389 учителів.

Діагностичний стимульний матеріал складався із бланків, що містили:

- дані про досліджуваного (ПІБ, вік, місце роботи, стаж роботи, спеціальність, категорія);

- загальну самооцінку стану здоров'я (погано, посередньо, добре, дуже добре);

- бланк для діагностики зони професійного комфорту [22].

- 22 питання для визначення рівня професійного вигоряння (за методикою К. Маслач та С. Джексон в адаптації Н. Є. Водопьянової та О. С. Старченкової [1, с. 144-147]);

- перелік захворювань, структурованих за вісьмома групами (1 - захворювання сечовидільної системи, 2 - захворювання статевої системи, 3 - захворювання травної системи, 4 - захворювання серцево-судинної і кровотворної систем, 5 - захворювання дихальної системи, 6 - захворювання шкіри, опорно-рухового апарату, органів чуттів, 7 - захворювання нервової системи, 8 - захворювання ендокринної системи, порушення обміну речовин), а також зі шкалою, що визначає ступінь їх прояву (0 - не маю зовсім; 1 - зрідка зустрічаються подібні симптоми; 2 - раніше приходилось звертатись до лікаря із проявами цього захворювання; 3 - маю легку форму цього захворювання і періодично здійснюю профілактику загострень; 4 - маю хронічну форму захворювання, регулярно лікуюсь; 5 - маю хронічну форму захворювання, із частими загостреннями, такими, що заважають мені жити і нормально працювати).

Структурування нозологій за групами здійснювалось з урахуванням класифікацій психо - соматичних захворювань згідно рекомендацій авторів [2, 8, 10, 11]. Крім того, уточнення і доповнення діагностичних даних відбувалось під час бесід з учителями та індивідуальних консультацій.

Підрахунок балів, що визначали прояви захворювань тієї чи іншої групи, здійснювався за сумою вказаних респондентами бальних оцінок у кожній групі.

Виклад основного матеріалу. Вік обстежуваних учителів становить від 20 до 66 років, середній вік 43,6 + 10,6 років, стаж роботи - від 0,5 до 46 років, середній стаж роботи - 20,6 + 10,7 років.

Дані самооцінки стану здоров'я вчителів-практиків представлено на рис. 1. Так, 2,34 % респондентів оцінюють своє здоров'я як "дуже добре", 39,25 % - "добре", 55,61 % - "посередньо", 2,80% -"погано". '

Рис. 1 Стан здоров'я вчителів (за даними самооцінки)

Результати анкетування вчителів щодо наявних захворювань розподілились таким чином (рис. 2).

Як видно з рис. 2, найчастіше у вчителів зустрічаються захворювання шостої групи (22,84 %), серед них переважають такі, як остеохондроз, сколіоз, короткозорість, далекозорість, карієс, ревматоїдний артрит. На другому місці за частотою прояву знаходяться захворювання четвертої групи (20,45 %), серед них більше зустрічаються гіпер- та гіпотонія, аритмія, алергічні прояви, зниження імунітету, тонзиліт, варикозне розширення вен. Третє місце посідають захворювання п'ятої групи (19,50 %), з них частіше трапляються риніт (нежить), афонія (втрата голосу), ларингіт (охриплість голосу), бронхіт, гайморит. Меншою мірою серед учителів зустрічаються захворювання сьомої (13,60 %) і третьої (12,18 %) груп. На захворювання першої, другої і восьмої груп учителі страждають найменше (4,54 %, 3,04 % і 3,85 % відповідно).

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Рис. 2 Розподіл стану здоров'я вчителів за нозологіями

Рис. 3. Розподіл рівнів професійного вигоряння серед вчителів загальноосвітніх шкіл м. Чернігова та Чернігівської області

1. Захворювання сечовидільної системи

2. Захворювання статевої системи

3. Захворювання травної системи

4. Захворювання серцево-судинної і кровотворної систем

5. Захворювання дихальної системи

6. Захворювання шкіри, опорно-рухового апарату, органів чуттів

7. Захворювання нервової системи

8. Захворювання ендокринної системи, порушення обміну речовин

Дослідження рівнів професійного вигоряння учителів загальноосвітніх шкіл продемонструвало, що у даному розподілі переважають середній (34,43 %) та високий (27,05 %) рівні (рис. 3). Показники низького і вкрай високого рівня становлять 19,67 % і 18,85 % відповідно.

Вкрай високий рівень професійного вигоряння здебільшого спостерігається у вчителів, які викладають хімію (25 % від усіх вчителів даного профілю), а також іноземну мову (24 %); по 22 % вкрай високого рівня мають вчителі зарубіжної літератури і фізичної культури. Високий рівень більшою мірою притаманний вчителям зарубіжної літератури (45 %), початкових класів (39 %) та географії (33 %). Середній рівень вигоряння переважно мають вчителі біології, історії та математики (по 50 %). Найнижчим рівень вигоряння виявився у вчителів трудового навчання (57 % низького рівня при відсутності високого і вкрай високого), фізичної культури (45 % низького рівня) та початкових класів (28 %). Сумарну більшість відсотків високого і вкрай високого рівнів вигоряння мають учителі зарубіжної літератури (67 %); по 50 % мають вчителі хімії, географії і початкових класів.

Важливим для розуміння особливостей розвитку синдрому професійного вигоряння у вчителів загальноосвітніх шкіл є спостереження про те, що розподіл рівнів вигоряння у працівників різних шкіл є неоднаковим: у школах з авторитарним стилем керівництва понад 50 % припадає на високий і вкрай високий рівні, у школах з демократичним стилем керівництва - на низький і середній рівні. Ці результати підтверджуються й дослідженнями інших науковців, зокрема, Г. М. Мешко [6]. Визначення самооцінки стану здоров'я вчителів з різними рівнями професійного вигоряння показало, що переважна більшість учителів з низьким рівнем вигоряння оцінюють свій стан здоров'я як "добре" (62,16 %). Учителі з середнім рівнем вигоряння визначають свій стан здоров'я як "добре" (50,77 %) і "посередньо" (47,69 %). В учителів з високим рівнем вигоряння більше оцінок здоров'я як "посередньо" (63,83 %), а в учителів з вкрай високим рівнем цей показник домінує і становить 80,56 % (рис. 4).

Рис. 4 Самооцінка стану здоров'я учителів залежно від рівня їх професійного вигоряння

Вивчення питання про залежність рівнів професійного вигоряння і стану здоров'я учителів (за вісьмома виділеними групами нозологій) показало, що більший ступінь прояву захворювань 4, 5, і 6 груп мають учителі з високим рівнем вигоряння (рис. 5). У вчителів з вкрай високим рівнем вигоряння показники прояву захворювань цих трьох рівнів менші, ніж у тих, що мають високий рівень, але водночас збільшені показники захворювань 3 і 7 груп. У респондентів із середнім рівнем вигоряння спостерігається ступінь прояву захворювань 6 групи більший, ніж у вчителів з вкрай високим, і менший, ніж у вчителів з високим рівнем вигоряння (рис. 5).

Результати дослідження залежності стану здоров'я і рівня професійного вигоряння вчителів від їх кваліфікаційної категорії представлено на рис. 6 і рис. 7. Ці дані частково підтверджують висновки Г. О. Латіної, М. Ю. Антомонова та І. О. Калиниченко [5] щодо певного зростання високого і вкрай високого рівня вигоряння зі збільшенням категорії, а також прояву цих рівнів вигоряння у вчителів, паспортний вік яких знаходиться в межах 40-49 років і стаж роботи яких не перевищує 10 років (рис. 6). Водночас викликають занепокоєння значні показники вкрай високого рівня вигоряння у вчителів другої категорії.

Рис. 5 Інтегральна оцінка захворюваності вчителів залежно від рівня їх професійного вигоряння: 1 - захворювання сечовидільної системи, 2 - захворювання статевої системи, 3 - захворювання травної системи, 4 - захворювання серцево-судинної і кровотворної систем, 5 - захворювання дихальної системи, 6 - захворювання шкіри, опорно-рухового апарату, органів чуттів, 7 - захворювання нервової системи, 8 - захворювання ендокринної системи, порушення обміну речовин

Рис. 7 Залежність стану здоров'я вчителів від кваліфікаційної категорії