Адаптивність у системі регулятивних функцій професійного інтелекту майбутніх фахівців соціальної сфери

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Зміни в усіх сферах суспільного життя висувають нові вимоги до фахівців різних галузей, до їх фізичного, духовного, інтелектуального та іншого потенціалу. Сучасний фахівець повинен не лише володіти системою спеціальних професійних знань, а й уміти мислити професійними категоріями, бути здатним до творчої та інноваційної діяльності, володіти механізмами професійної саморегуляції й самоефективності, гнучко реагувати на нові виклики та запити суспільства до своєї професії тощо. Усе це визначає актуальну проблему сучасної професійної підготовки - проблему становлення професійного інтелекту майбутніх фахівців.

Питання формування професійного інтелекту майбутніх фахівців соціальної сфери є особливо актуальними в сучасних складних умовах соціальних і політичних трансформацій, позаяк професійна робота таких фахівців полягає в наданні соціальної й психосоціальної допомоги різним кризовим категоріям суспільства. Специфіка такої діяльності висуває підвищені вимоги як до системи професійних знань і навичок професійної взаємодії з різними групами клієнтів, так і до системи професійно-особистісних якостей, що забезпечуватимуть ефективну професійну саморегуляцію фахівця, сприяючи його успішній професійній роботі. Саме тому актуальним є аналіз умов та чинників, що визначають становлення системи регулятивних функцій професійного інтелекту в процесі вузівської підготовки до такої професії, що в майбутньому впливатиме на ефективність трудової діяльності. Однією з умов становлення системи регулятивних функцій професійного інтелекту майбутніх фахівців соціальної сфери вважаємо адаптивність особистості.

У сучасній науковій літературі адаптивність як властивість живих систем розглядається з позицій природничого, філософського, психологічного та інших підходів. У межах психологічного підходу категорія «адаптивність» знайшла відображення в працях Б. Ананьєва, Б. Ельконіна, В. Круглікова, Р. Немова, А. Петровського та інших учених. Адаптивність особистості вивчається з таких позицій:

- еволюційної, що спрямовується на вивчення умов формування й розвитку адаптаційних ресурсів людини в процесі еволюції (М. Вавилов, М. Кольцов та інші автори);

- діяльнісної, що тлумачить «адаптивність» як тенденцію функціонування цілеспрямованої системи в напрямі до узгодженості цілей і досягнутих у процесі діяльності результатів, де цілі функціонування системи визначають різні варіанти її адаптаційної спрямованості: гомеостатичний як досягнення рівноваги, гедоністичний як досягнення насолоди, уникнення страждань та прагматичний як досягнення практичної користі й успіху (А. Петровський, М. Ярошевський);

- когнітивної, за якої увага акцентується на ролі інтелектуальних структур у розвитку процесів адаптації (Ж. Піаже, У. Найсер, Дж. Гільфорд). При цьому адаптивність визначається як інтелектуальна якість, що забезпечує здатність людини змінювати способи мислення й інтелектуальної діяльності відповідно до поставлених розумових завдань (у тому числі учбових і професійних), характеризує здатність інтелекту варіювати свої прояви між рівнем загального інтелекту та конвергентністю, здатність, яка забезпечує динамічний розвиток різних сфер особистості;

- соціально-психологічної, за якою результат процесів адаптації визначає структуру особистості (Б. Братусь, К. Платонов та інші автори). Формування адаптивності особистості здійснюється в процесі взаємодії особистості й соціуму через соціальні відношення між ними.

Термін «адаптивність» визначають як інтегральну властивість, що включає сукупність адаптивних якостей; як чинник, що характеризує потенційні можливості особистості як суб'єкта адаптаційної взаємодії із середовищем. До вроджених основ адаптивності відносять інстинкти, конституцію тіла, темперамент, особливості емоційної сфери, вроджені задатки інтелекту й здібностей, фізичний стан організму та зовнішні особливості.

У цілому аналіз літератури показав, що в питанні розуміння адаптивності особистості увага фокусується переважно на результативних характеристиках (адаптаційній поведінці, адаптаційній свідомості, адаптаційних властивостях особистості тощо), що проявляються на різних етапах адаптаційного процесу взаємодії із середовищем. Інтелект особистості є не лише механізмом переробки інформації, а й механізмом регуляції психічної та поведінкової активності людини. З огляду на вказане можемо резюмувати, що адаптивність особистості в ряду інших характеристик є результатом і водночас умовою здатності інтелекту особистості до ефективної регуляції її розумової діяльності в різних сферах (у тому числі професійній) та регуляції її поведінки.

У процесі професійної підготовки особливості адаптивності особистості визначають успішність формування професійно значущих якостей, зокрема професійного інтелекту, системи ціннісних орієнтацій у професії, професійної компетентності тощо. У такому ракурсі адаптивність як умова ефективного розвитку й становлення регулятивних функцій професійного інтелекту забезпечуватиме ефективну професійну діяльність фахівця в майбутньому з позицій здійснення ним професійного самоконтролю (емоційного, комунікативного, мотиваційного, поведінкового тощо) та саморегуляції.

Специфіка професійної діяльності фахівця соціальної сфери полягає не лише в особливостях спеціальних професійних знань і вмінь, а й у тому, що висуває підвищені вимоги до системи саморегуляції особистості, оскільки професійна діяльність у цій сфері пов'язується з великими інтелектуальними й емоційними навантаженнями. Адаптивність особистості як індивідуально-психологічна властивість є умовою розвитку регулятивних функцій професійного інтелекту майбутніх фахівців у цій сфері та запорукою їх здатності до здійснення в майбутньому ефективної саморегуляції в професійній взаємодії з різними категоріями клієнтів.

З огляду на вказане актуальним є вивчення особливостей прояву адаптивності особистості майбутніх фахівців соціальної сфери та визначення можливостей її розвитку як однієї з умов розвитку системи регуляції професійного інтелекту в процесі вузівської підготовки.

Пілотажне дослідження в межах визначеної теми здійснювалось нами на базі факультету соціально-психологічних наук та управління Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. Вибірку дослідження в кількості 92 особи склали студенти IV курсу спеціальностей «Соціальна робота» та «Соціальна допомога». До завдань дослідження входило визначення особливостей прояву показників адаптивності особистості в майбутніх фахівців соціальної сфери як умови становлення системи регуляції їх професійного інтелекту й ефективності майбутньої професійної діяльності.

Вивчення особливостей прояву показників особистісної адаптивності майбутніх фахівців соціальної сфери здійснювалось нами за допомогою тесту «Багаторівневий особистісний опитувальник» (А. Маклакова та С. Чермяніна). З огляду на мету й завдання нашого дослідження було використано шкали третього та четвертого рівня, що дало можливість виявити адаптивні можливості особистості на основі оцінки деяких соціально-психологічних характеристик, які відображають інтегральні характеристики психічного й соціального розвитку. Шкали третього рівня інформують про особливості поведінкової регуляції (ПР), комунікативний потенціал (КП) і моральну нормативність (МН); шкала четвертого рівня - особистісний адаптаційний потенціал (ОАП). Під час інтерпретації результатів ми виходили з теоретичних засад тесту та враховували наступне значення вказаних категорій.

Поведінкова регуляція - це складне ієрархічне утворення, що визначає здатність особистості регулювати свою взаємодію із середовищем діяльності; її основними елементами є самооцінка, рівень нервово-психічної стійкості та наявність соціальної підтримки (схвалення) з боку інших людей, які відображають співвідношення потреб, мотивів, емоційного тла настрою, самосвідомості тощо. Комунікативний потенціал - це здатність досягти контакту та взаєморозуміння з оточуючими, визначається наявністю досвіду й потреби в спілкуванні, а також рівнем конфліктності особистості. Моральна нормативність - це здатність адекватно сприймати певні запропоновані соціальні ролі. У цій методиці рівень моральної нормативності відображає два аспекти процесу соціалізації: сприйняття моральних норм поведінки та ставлення до вимог безпосереднього соціального оточення. Особистісний адаптаційний потенціал є важливою інтегративною характеристикою психічного розвитку, що визначається оцінками здатності до поведінкової регуляції, комунікативного потенціалу та моральної нормативності.

Результати дослідження показників адаптивності особистості майбутніх фахівців соціальної сфери наведено в таблиці 1.

адаптаційний інтелект поведінковий професійний

Таблиця 1. Описова статистика за шкалами тесту «Багаторівневий особистісний опитувальник» (А. Маклаков, С. Чермянін)

Згідно з експериментальними даними, наведеними в таблиці 1, середнє значення показника ПР (М=21,4) свідчить про середній рівень цього параметру в досліджуваної вибірки: про здатність утримувати нервово-психічну рівновагу, проявляти переважно адекватну самооцінку та демонструвати адекватне сприйняття реальності. Середнє значення показника КП (М=14) також відповідає середньому рівню, проте вказує на сильне домінування тенденцій до прояву комунікативних здібностей на низькому рівні, почасти можливі утруднення в побудові й підтримці контактів, можливі прояви агресивності та дещо підвищеної конфліктності. На середньому рівні зафіксовано нами також показник МН (М=9,8), що в цілому вказує на позитивну тенденцію досліджуваних респондентів до прояву соціалізації, адекватну оцінку своєї ролі в колективі, орієнтацію на загальноприйняті норми поведінки.

Інтегральний показник ОАП (М=46,8) відповідає групі зниженої адаптації, хочаоцінки знаходяться на межі середніх показників. Тому з огляду на значення с=11,2 можна говорити, що певна кількість респондентів належать до групи задовільної адаптації. Однак очевидною є тенденція до домінування характеристик цього показника на рівні групи низької адаптивності. Група з такими характеристиками проявляє труднощі адаптації до нового середовища, має ризики нервово-психічних струсів, тривалих порушень нервово-психічного стану; такі люди мають ознаки виражених акцен- туацій, проявляють низьку нервово-психічну стійкість, є досить конфліктними, схильними до делінквентних вчинків.

Отже, у цілому наведені дані свідчать про очевидне переважання середніх і низьких рівнів вираження показників адаптивності особистості майбутніх фахівців соціальної сфери, які в сукупності своїх проявів є внутрішніми суб'єктивними умовами розвитку системи регуляції професійного інтелекту в період навчання у вищому навчальному закладі, що, вочевидь, у подальшому може провокувати низьку ефективність професійної діяльності.

З метою оптимізації моделі професійного навчання майбутніх фахівців соціальної сфери, що сприятиме становленню професійного інтелекту, зокрема й системи його регулятивних функцій, важливим є створення специфічних умов освітньо-виховного та освітньо-розвивального професійного середовища, спрямованих на успішну професійну соціалізацію студентів. Розвиток адаптивності особистості майбутніх фахівців цієї сфери є важливим завданням професійної підготовки фахівців такого профілю та має здійснюватись через моделювання ситуацій реальної професійної взаємодії в процесі проходження навчальних і виробничих практик, здійснення волонтерської діяльності, а також через систему спеціальних професійно-розвивальних тренінгів, коуч-сесій тощо.

Таким чином, адаптивність особистості є складним інтегральним утворенням, що визначає здатність особистості ефективно пристосовуватись до вимог соціального середовища.

Адаптивність особистості є однією з умов розвитку системи регулятивних функцій інтелекту.

Адаптивність особистості як індивідуально-психологічна якість визначає ефективність становлення професійного інтелекту майбутніх фахівців соціальної сфери в аспекті системи регулятивних функцій.

Експериментальне дослідження адаптивності особистості майбутніх фахівців соціальної сфери виявило домінування середніх і низьких рівнів її показників: поведінкової регуляції, комунікативного потенціалу, моральної нормативності, особистісно-адаптаційного потенціалу. Така ситуація ускладнюватиме становлення професійного інтелекту фахівців цього профілю та неминуче викликатиме труднощі професійної саморегуляції в майбутньому.

З метою оптимізації розвитку адаптивності особистості як умови становлення професійного інтелекту в процесі професійної підготовки майбутніх фахівців соціальної сфери необхідно забезпечити систему спеціальних освітньо-виховних та освітньо-розвивальних умов, які максимально наближено відображають специфіку професійної діяльності в соціальній сфері.

Размещено на Allbest.ru