Вплив медійних засобів на особистість дитини

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

У сучасності кожен має доступ до необмеженої кількості інформації. Інформація не завжди є системними знаннями, що спрямовують розвиток людства. Зрозуміло, що інформаційний загал не виникає самостійно - його творять люди з різною метою; інколи для того, щоб вплинути на загал, відволікти його увагу від сутності якогось явища тощо, змусити до чогось, творити із людей споживачів. Інформаційні потоки доволі часто створюються не заради людей, формування духовності й моральності, а задля особистих корисливих інтересів тих, хто їх замовляє. Інформація доходить до споживачів через мас-медіа, можливості яких постійно розширюються. Сьогодні вже звичними є різноманітні інформаційні технології, такі, як Інтернет, DVD, комп'ютерна мережа. З одного боку, це дає унікальні потенційні можливості для підвищення загальнокультурного та освітнього рівня особистості, для обміну інформацією, "віртуального" знайомства з різними країнами, культурами, бібліотеками, музеями, створює реальні умови для самоосвіти та самовиховання, підвищення кваліфікації, розширення світогляду, розвитку самостійного критичного мислення, творчих здібностей. Водночас педагоги не лише України, а й усього світу застерігають родини від неоднозначного впливу засобів медіа, інформаційних технологій на формування особистості дитини.

Наприкінці ХХ століття відбулась інформаційна революція, почалася реконструкція суспільних відносин щодо створення мережевого суспільства, що дало поштовх до створення нової культури - культури реальної віртуальності. Про це свідчать такі факти: більше 2,4 млрд. людей на нашій планеті є користувачами мережі Інтернет; 1,5 млрд. людей зареєстровано в соціальних мережах. Інтернет отримав поширення в США, країнах Європи та Азії. Досить сказати, що 57% дорослих жителів Росії, 85% США, країн Євросоюзу є користувачами мережі. 51% дорослих України систематично користуються послугами "світової павутини". За даними Лабораторії Касперського на одну українську родину в 2012 році припадало в середньому 3,1 персональних електронних прилади з Інтернет-доступом і можливістю зберігання великого об'єму інформації (найвищий показник у світі в Саудівській Аравії - 4,3 таких прилади). При цьому 23,4% респондентів зазначили, що в них є два й більше настільних комп'ютери, 10,3% - володіють двома й більше ноутбуками, власниками смартфонів виявилися трохи менше половини опитаних - 44,7%, планшету - майже кожний десятий. Переважна більшість молодих українців не уявляє свого життя без цих досягнень інформаційного суспільства. На запитання “Чи змогли б Ви прожити без мобільного телефону та Інтернету?” 80,2% і 72,3% респондентів відповідно відповіли “Ні” або “Швидше, ні”.

Важливим сучасним показником мережевого суспільства є мас-медіа. На межі тисячоліть активно почали використовувати поняття "медіасоціалізація", яким позначають процес розвитку особистості під впливом медіа (кіно, телебачення, Інтернет). Саме з медіа дитина сьогодні має змогу отримувати інформацію про світ дорослих, зразки міжособистісного спілкування, норми соціальної поведінки. Статистичні дані свідчать, що 9 із 10 дітей віком від 8 до 15 років в мережі стикалися з порнографією; близько 17% регулярно зазирають на заборонені сайти; приблизно 5,5% готові використати побачене.

Проблеми, з якими стикається родина у процесі взаємодії з медіа, виокремлюємо у дві підгрупи; перша - це вплив медіа на процес виховання дітей і підлітків, а друга стосується дії цих засобів на фізичний стан дитини.

Коли батьки замислюються про виховний вплив медіа на дитину, у них часто виникає низка запитань: наскільки зміст того, що ми бачимо й чуємо, сприяє розвитку культури сім'ї і культури взагалі, духовності її членів?; наскільки позитивним є вплив сучасних інформаційно-комунікаційних засобів на масову свідомість дітей дошкільного та шкільного віку?; чи не заміщує це спілкування між членами родини?; чи не сприяють нові технології посиленню відокремленості її членів?; чи не підмінюють вони собою книгу?; чи не слабшає в міру занурення членів родини в комп'ютерний світ їх зв'язок із реальністю?; чи не сприяють сцени відеонасилля посиленню агресивності підлітків? тощо.

Батькам потрібно розуміти, що інформація, отримувана дитиною з екрана, має надзвичайну силу навіювання та наслідування, тому часте використання мас-медіа вносить зміни в систему її цінностей, оскільки жива людська розмова заміняється ТВ, комп'ютером; при цьому по-новому розглядається потреба дитини у спілкуванні з іншими членами родини, друзями. Екран через оптичні ефекти трансформує дитячу картину світу у віртуальну реальність, нерідко змінюючи свідомість дитини, формуючи нові етичні норми. У процесі занурення в ілюзорний світ у підлітків слабшає зв'язок з реальністю. Звикаючи розв'язувати віртуальні проблеми натисканням кнопки, людина поступово втрачає здатність змінювати дійсність вольовими зусиллями.

Якщо говорити про розвиток сімейної культури, моральне виховання дітей і підлітків, то сьогодні світ казок, цікавих книг виявився витісненим переглядом не завжди якісних мультфільмів, фільмів, телевізійних серіалів, комп'ютерними іграми, Інтернетом. Усе більша кількість родин стає залежними від телевізійних передач та комп'ютерних програм. Отже, батьки мають усвідомити, що дитину не можна залишати наодинці із засобами медіа. Час перегляду ТВ, взаємодії з комп'ютером повинен бути обмеженим, фільми, які батьки дозволяють дивитися дитині, потрібно заздалегідь переглядати ними.

Аналіз найпопулярніших мультфільмів, художніх фільмів, комп'ютерних ігор за рейтингом користувачів Інтернету свідчить, що далеко не всі вони є невинними. Замість національних традицій українським родинам активно пропонуються образи героїв іноземних кіностудій. Таких мультфільмів і фільмів більше 90%. У процесі їх перегляду в дітей відбуваються суттєві зрушення в бік виховання меркантильності, що виражається в перебільшеній увазі до грошей, бізнесу, фінансів. Яскравим прикладом такого "героя" є Джин із американського мультфільму "Аладін". Батькам треба взяти до уваги, що під впливом медіа підлітки поступово починають орієнтуватися на цінності, в основі яких - культ сили, експансія, агресія, романтизація кримінального життя, невластиві для української родини зразки поведінки. Цінності та способи поведінки, що виникли у віртуальному світі, дитина може засвоїти, і тоді вони перейдуть у реальний світ. Постають риторичні запитання: наскільки такі ігри, мультиплікаційні та художні фільми, телевізійні програми можуть сприяти розвитку культури сучасної родини?; які стереотипи поведінки героїв цієї продукції можуть перейняти наші діти?

Помічено, що характерною рисою багатьох мультфільмів є посилене насадження культу потворного. Дисгармонія кадрів і дій, потворні, агресивні обличчя героїв, гіпердинамічність сюжету - ось їх загальна характеристика. До таких медіапродуктів можна віднести, наприклад, мультсеріал "Покемон" (у перекладі з англійської - "pocket monster" - кишеньковий монстр, чудовисько), що прищеплює дітям агресивні моделі поведінки. Ідентифікуючи себе з істотою, що успішно вбиває інших, дитина поступово засвоює, а потім інколи використовує агресивні моделі поведінки.

Батькам потрібно уважно ставитися до перегляду дітьми мультфільмів, фільмів, відеоігор, в основі яких - сюжети, пов'язані з загибеллю всього живого на Землі, екологічними катастрофами, руйнуваннями: "ВААЛ-І", "Остання година Землі", "Цунамі", "День катастрофи", "Землетрус", "Вулкан", "Армагедон"…

Досить часто діти й підлітки з раннього віку цікавляться питаннями сексу. У результаті активно відбувається сексуалізація дитячої й юнацької свідомості, цинічне ставлення до інтимного життя дорослих, виникає занепокоєність питаннями сексу та порнографії. Пригадаймо численні підкреслено еротичні образи мультиплікаційних красунь, що спокушають чудовиськ. Також з'явилася велика кількість еротичних фільмів. Тому батькам треба пам'ятати, що поняття "сімейна культура" та зміст більшості презентованих кінострічок є просто несумісні. Натомість подібні фільми викладено в мережу Інтернет, і не лише фільми…

Ще одна гостра проблема - підлітки все частіше починають сприймати реальність через призму діяльності чарівників, джинів, демонів і чудовиськ. Цьому сприяють ігри - "Володар Всесвіту", "Гаррі Потер", мультфільми "Монстри проти прибульців", "Франкенвіні", "Університет монстрів". Ось як про цю проблему говорить О.В. Богомолець: "Коли старшому сину виповнився рік, він був дуже непосидючим, весь час вимагав уваги - як і всі в цьому віці. Єдиним виходом було, щоби ним не займатися, - увімкнути йому мультфільм (на той час це був "Том і Джеррі" - порівняно з теперішніми дуже добрий мультик). І дитина могла годину просидіти спокійно не відриваючись від телевізора. Через певний час я помітила, що в півтора роки він, граючись з іграшками, на підсвідомому рівні повторює те, що бачив у цьому мультфільмі. Тобто: когось побити, когось відлупцювати. І я зрозуміла, що формується поведінкова модель, на яку я жодним чином не можу впливати. Тому що вона заходить до дитини через зоровий аналізатор, засвоюється мозком і працює вже як модель. Це те, чого словами не поясниш і що потім уже не викорениш. Тому я телевізор скасувала, він просто зник із нашого життя. Замість нього прийшли малювання, ліплення, фізична робота, вправи, читання".

Значну частину сучасних мультфільмів, художніх фільмів знято за фантастичними темами. Отже, варто пам'ятати, що діти запозичують не лише стереотипи поведінки головних героїв, але й прагнуть відтворити вигадані ситуації. Спеціалісти, що працюють з дітьми, свідчать, що перегляд фільмів, де порушуються закони фізичного світу, чинять на них провокувальну дію: у дітей втрачається почуття самозбереження, починається викривлене сприйняття навколишньої дійсності. Вони наслідують кіногероїв, героїв комп'ютерних ігор, які можуть усе: стрибаючи, перелітати з даху на дах, не розбиватися при падінні, миттєво вставати після нищівного удару. На жаль, спроби буквально повторювати побачене трапляються нерідко й призводять до сумних наслідків. Відомо, що Україна за кількістю самогубств займає восьме місце у світі.

Дуже часто батьки не звертають увагу на те, що значна частина підлітків постійно проводить вільний час у чаті - засобі обміну повідомленнями в комп'ютерній мережі в режимі реального часу. Тільки в пошукову систему "Google" щоденно у світі надходить два мільярди запитів на чат. В Україні, як свідчать результати соціологічного дослідження, цим займаються майже 50% молодих людей. Під час такого спілкування у багатьох із них виникає феномен "уявного друга". Це відбувається в ситуації, коли в дитини немає реальних друзів, можливостей для потаємного спілкування, відсутній постійний контакт з батьками. У результаті коло інтересів у таких підлітків звужується, перевага віддається діяльності, пов'язаній із комп'ютером, спілкування з реальними однолітками скорочується, відбувається посилення залежності від мережі Інтернет, створюються комп'ютерні співтовариства, у яких основною діяльністю стають комп'ютерні ігри. У чаті відбувається ідентифікація користувача з персонажем, формується рольова поведінка, самоствердження через силу та експансію. Розмитість моральних орієнтирів та духовних заповідей змушує підлітків балансувати між добром і злом. Та головна небезпека, що існує для тих, хто спілкується в чаті, - стати частиною віртуального світу, ігроманом.

Таким чином, неконтрольований перегляд медіазасобів, засобів ІКТ нерідко приводить до серйозних наслідків у формуванні дітей і підлітків. Вони уявляють себе героями переглянутих бойовиків, відповідно, вони потребують у житті гострих відчуттів, пережитих у грі. Адже щодня, щотижня, щомісяця дитина спостерігає по телевізору насилля, починаючи з суботніх мультфільмів і завершуючи фільмами жахів, грає в комп'ютерні ігри з подібним змістом, у неї відбувається духовне оніміння, зростає толерантність до антисуспільної поведінки, відсуваються на другий план сімейні цінності та моральні засади сімейних стосунків.

Батькам потрібно слідкувати за часом перебування дитини біля ТВ, комп'ютера, що негативно впливає на її фізичне, моральне і, насамперед, психічне здоров'я. Статистика свідчить, що для 40% дітей у віці від 6 до 12 років телевізор став головним засобом проведення дозвілля. У багатьох із них формується телезалежність.

Чи існують вікові обмеження використання телебачення, комп'ютера? За даними ЮНЕСКО, 93% сучасних дітей 3-6 років дивляться на екран 28 годин протягом тижня, тобто близько 4 годин на день, що є неприпустимим. Тому дитячі невропатологи й психологи дають рекомендації батькам: дітям до трьох років телевізор дивитися взагалі не варто. А якщо в дитини є хронічні захворювання нервової системи - то до 5-6 років. Здорові діти 3-4 років можуть проводити біля телевізора 15 хвилин, 5-6-річні діти - 30 хвилин, молодші школярі 1-1,5 години 2-3 рази протягом тижня. При цьому дорослим спочатку необхідно самим переглянути мультфільми й фільми, які вони хочуть показати дітям. До 7 років у дитячій свідомості немає захисного бар'єру від віртуальної агресії, лише після 12-и років діти вчаться розмежовувати віртуальну та дійсну реальність. Тому не рекомендується залишати дитину наодинці з телевізором, комп'ютером, адже сама вона захиститися від віртуальної агресії не здатна.

Окрім цього, батьки мають знати, що необмежене спілкування зі ЗМІ викликає у дитини інформаційний стрес: свідомість школяра, і без того переповнене навчальною інформацією, не справляється з обсягами позашкільних знань, які щороку збільшуються. Наслідки можуть бути різними, аж до соматичних порушень. У дітей, які довго перебувають біля екрану, спостерігається відставання в розвитку мовлення. Вони пізніше починають говорити, мало й погано розмовляють, їхнє мовлення є бідним і примітивним. Це викликано тим, що оволодіння мовленням у ранньому віці відбувається в безпосередньому спілкуванні дитини з дорослими, коли малюк не лише слухає слова, але й відповідає іншій людині, коли його залучено до діалогу; при цьому дитина бере участь у ньому не лише за допомогою слуху чи артикуляції, але й усіма своїми діями, думками, почуттями. психологічний підліток медіазасіб агресивний

Електронні ЗМІ, комп'ютерні технології поступово витісняють традиційну гру, зокрема й колективну, яка так необхідна для розвитку дитини, призводять до роз'єднаності, самотності, порушення в дітей комунікативних навичок, особливо навичок взаємодії між собою. Ці навички важче за все створюються і руйнуються першими. Цікавий приклад у зв'язку з цим наводить М.В. Осоріна в статті з дитячої психології "Двоє крутять - один скаче…". Вона розповідає про експеримент, сутність якого полягала в тому, що біля школи протягом двох тижнів після занять щодня всі охочі навчалися скакати через мотузку. З'ясувалося, що сучасним дітям важко навчитися крутити мотузку в парі. Проблема полягала в тому, що діти не могли утримувати увагу на партнері і були здатні діяти з ним у спільному ритмі лише дуже короткий час. Розпадалася координація зору і руху руки, мотузка починала виписувати вензелі, бо кожний крутив її у своєму темпі, не звертаючи уваги на партнера й не помічаючи, що відбувається в результаті. Коли мотузку крутили два студенти, виявилося, що майже ніхто з дітей не розуміє, як потрібно підлаштуватися під ритм, щоб устрибнути у простір мотузки, яка рухається. Було очевидно, що проблема сучасних дітей полягала не у відсутності рухових навичок, а в невмінні вступати в контакт й утримувати його з партнером під час ігрової взаємодії. Саме тому батькам потрібно якомога частіше організовувати дітям колективні ігри, у яких вони самі брали участь у дитинстві.

Наявна ще одна проблема: дітям після довгого сидіння біля екрану важко сприймати інформацію на слух - вони не можуть утримувати в пам'яті окремі речення. Їм доводиться перечитувати їх по кілька разів для того, щоб вони зрозуміти зміст прочитаного. Тому таким дітям просто нецікаво, нудно читати навіть найкращі дитячі книжки. Тривожно, що змінюється ставлення всіх членів родини до казок. Пригадаймо, чи часто наші діти їх читають? Практика свідчить, що батьки все рідше читають дітям казки, купуючи комікси й замінюючи ними традиційні пізнавальні, моральні дитячі книжки. Як не згадати слова В.А. Сухомлинського, який вважав казку складовою частиною культури сім'ї: "Завдяки казці дитина пізнає світ не лише розумом, але й серцем. І не тільки пізнає, але й відгукується на події та явища навколишнього світу, висловлює своє ставлення до добра та зла".

У "екранних" дітей досить часто спостерігаються зниження фантазії, творчої активності, вони втрачають здатність і бажання чимось зацікавити себе. Їм байдуже, що дивитися по телевізору: тільки б миготіло, шуміло, рухалося. Приблизно так діти починають сприймати навколишні обставини. Вони не намагаються докладати зусиль для створення нових ігор, власного уявного світу та просто фантазувати. Їм нудно малювати, конструювати, вигадувати нові сюжети. Окрім того, багатьом сучасним дітям нецікаво спілкуватися одне з одним. Помічено, що спілкування з однолітками стає все більше поверховим і формальним: їм нема про що говорити, обговорювати, вони не знаходять тем для розмов.

Ще одна особливість у зміні поведінки дитини, особливо молодшого школяра, може проявлятися в заляканості, тривожності, замкнутості, небажанні спілкуватися з однолітками. Уразливість, імпульсивність, дратівливість - ці характерні особливості "медіазалежних" дітей, які заважають їхньому нормальному розвиткові, обмежують спілкування, творче самовираження. Загальновідомо, що сучасне "медійне" покоління (і дорослі, й діти) є дуже схильним до депресій. Емоційні проблеми, такі, як тривожність, неспокій, спостерігаються у 70% школярів. Це пов'язано з перевантаженнями у школі, нервовим напруженням під час навчального процесу. Не останню роль у цьому відіграють і засоби масової комунікації. Справа в тому, що численні комп'ютерні ігри створюються таким чином, що виграти дітям молодшого шкільного віку дуже важко. Багатогодинне проходження заданої місії цілком може закінчитися для дитини невдачею. Один неправильний крок - і їй потрібно повертатися до початку гри. Якщо невдача виникає за невдачею - виникають передумови для заниженої самооцінки і комплексів.

Що ж можна протиставити надмірному захопленню членів родини мас-медіа? Загальновідомо, що ігроманами, телеманами часто стають через незадоволеність станом сімейних стосунків, відсутність повноцінного спілкування в сім'ї, нерозвиненість у ній культури сімейних стосунків. Інститут Яременка в травні 2012 року провів цікаве соціологічне дослідження з теми "Права дітей в Україні: реалії й виклики після 20 років незалежності". Було вивчено питання частоти та якості спілкування батьків з дітьми із тем, важливих для дітей. Результати показали, що батьки рідко спілкуються зі своїми дітьми: 72,5% із них розмовляють зі своїми дітьми не більше години в будні, а 50% - не більше години у вихідні. Основними темами для спілкування стали шкільні оцінки та виконання хатньої роботи. Як показало дослідження, батьки часто не знаходять тем для бесід, не уявляють, про що говорити з дітьми. Чому ж ми дивуємося, коли такі діти стають інтернетманами, ігроманами, телеманами? Чому ми схильні часто не помічати проблему, доки вона не вийде за межі родини? Чому не готові докласти зусиль до зміни внутрішньосімейних стосунків, організації спільного дозвілля, ігор із дітьми, для занять спортом, що об'єднує членів родини, зважитися просто винести зі своїх квартир телевізор, відімкнути на час своєї відсутності вдома Інтернет? Чому, нарешті, не привернути увагу дитини до розумної, захоплюючої, цікавої книги? Під час соціологічного дослідження Київського інституту проблем управління імені Горшеніна, проведеного в березні 2012 року серед підлітків, відповіді на запитання “Як часто Ви читаєте художню літературу?” розподілилися таким чином: щодня це роблять всього лише 7% респондентів, раз на тиждень - 7,8%, раз на місяць - 10,4%. Результати дослідження показують, як далеко наше суспільство відійшло від твердження В.А. Сухомлинського: “Я бачу виховне завдання виняткової важливості в тому, щоб читання стало найсильнішою, нездоланною духовною пристрастю дитини, щоб у книзі людина на все життя знайшла привабливе й розкішне спілкування з думкою, красою, величчю людського духу, невичерпне джерело знань”, - наголошував В. Сухомлинський.

За допомогою медіа сім'ї мають змогу залучитися до музичного мистецтва. Як відомо, вплив музики на розвиток культури родини важко переоцінити. У сім'ї починається формування в дітей музичного смаку, виховання бажання залучитися до великої таємниці впливу музичних творів на людську душу. При цьому мова йде насамперед про вміння слухати й розуміти класичну музику. Це, на думку В. Сухомлинського, "…є незамінним засобом впливу на юну душу". Запитаємо себе: чи часто ми, батьки, слідуємо цим настановам великого педагога? Пригадаймо, коли в нашій оселі востаннє лунала класична мелодія? Натомість сьогодні практично в кожному домі є хороша стереосистема, відео, комп'ютер, за допомогою яких можна знайти і прослухати будь-який класичний твір. Однак на це часу в більшості не вистачає, а от часто низькопробну популярну музику члени українських родин прослуховують постійно. Опитування українських підлітків свідчить, що 52,5% респондентів віддає перевагу поп-музиці, 39,0% - року, 34% - репу, 20,4% - шансону, 13,3% - джазу. Прихильники класичної музики опинилися на сьомому місці - 11,4%.

Висновки. Таким чином, життя в сучасному суспільстві висуває перед родиною низку актуальних потреб, зокрема - духовності, моральності, культури. На їх формування й розвиток суттєвий вплив мають комп'ютер, електронні ЗМІ, Інтернет, відео, аудіотехніка, роль яких у житті української родини суттєво підвищилася. Переважна більшість українців систематично використовує ці технічні засоби на роботі та під час відпочинку. Вони слугують людям задля полегшення розв'язання проблем і завдань. Власне, технічні та інформаційно-комунікаційні засоби, що використовуються фахівцями, є корисними та ефективними. Важливими є зміст програм телебачення, комп'ютерних ігор, якість відео- та аудіопродукції. Захоплюючі телепередачі, розвивальні ігри, мультфільми та фільми гуманістичного змісту, видатні музичні твори сприяють підвищенню культури родини, вихованню благородства, розвиткові сімейних традицій, душевної спільності дітей, батьків, бабусь та дідусів.

У той же час наразі є численні мас-медіа, які є високоприбутковою частиною сучасного бізнесу. Тому пропаговані ігри, реклама, програми й сюжети фільмів відвертають членів сімей (насамперед дітей) від реальної дійсності, цінностей сімейної культури, літературного та національного культурного надбання, розвивають віртуальну залежність, сприяють вихованню агресивних поведінкових стереотипів, збільшенню дитячих самогубств. Усе це за відсутності правильного виховання завдає непоправної шкоди свідомості членів родини, часто сприяє формуванню жорстокості, користолюбства, насилля, споживацького ставлення до життя.

Безумовно, ми не закликаємо відмовлятися від досягнень науково-технічного прогресу, але питання дотримання норм використання засобів ІКТ, технічних досягнень є на часі. За цим повинні стежити владні структури - контролювати дотримання вікових обмежень під час продажу деяких комп'ютерних ігор, відеофільмів, аналізувати випуск телепрограм, здійснювати жорсткий контроль за діяльністю комп'ютерних клубів тощо. У боротьбі з цими загрозливими явищами повинні об'єднати зусилля держава, школа, церква, громадські організації, батьківські комітети, родина. Захистити дитину від занурення у віртуальну реальність, від негативних явищ, що вносять у наше життя деякі види сучасних мас-медіа, безумовно, має підвищення культури сімейних відносин.

Размещено на Allbest.ru