Історія становлення, основні поняття, предмет, задачі та методи дослідження гендерної психології

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

1. Історія становлення гендерної психології

У історії гендерної психології можна виділити 5 етапів:

1) розробка відповідних ідей у руслі філософії (від античних часів до кінця XIX ст.);

2) формування предмету і розділів гендерної психології (кінець XIX -- початок XX ст.);

3) «фрейдівський період», пов'язаний з ім'ям 3. Фрейда і психоаналізом (початок XX ст. -- 1930-і рр.);

4) початок експериментальних досліджень і поява перших теорій (1950-1980-і рр.);

5) бурхливий розвиток гендерної психології: сплеск експериментальних досліджень, теоретичне осмислення емпіричних фактів, адаптація відомих методів і методик для вивчення гендерної проблематики і створення специфічних гендерних методик (з 1990-х рр. по теперішній час).

1 етап - розробка відповідних ідей у руслі філософії (від античних часів до кінця XIX ст.).

Античність. Платон Афінський у своїх працях «Пір», «Держава», «Закони», «Тімей» і інших ввів поняття андрогінів, розглядав родинно-шлюбні стосунки, підійшов до ідеї рівноправ'я між чоловіками та жінками (завдяки цьому його називають першим античним «феміністом»).

Платон використовував міф про андрогінів -- істот, що володіли властивостями і жінок, і чоловіків. Зевс прогнівався на людей за їх сміливість і неслухняність і розділив їх на дві половини. Таким чином, чоловіки і жінки -- це дві половинки єдиної людини, і лише з'єднавшись (коли полюблять один одного), вони можуть знайти цілісність. Платон пропонував встановити норми поведінки у шлюбі. Зокрема, обмежити народжуваність: чоловіки повинні мати дітей лише у віці від 30 до 55 років. При надлишку населення частину його необхідно переселяти в колонії.

Відношення до жінки у Платона було суперечливим: з одного боку, негативним, оскільки він вважав її нижчою істотою, любов чоловіка до жінки -- вимушеною і також низькою в порівнянні з любов'ю-дружбою до чоловіка (першу він назвав «вульгарною Афродітою», а другу -- «небесною Афродітою»), і, нарешті, стверджував, що якщо чоловік був боягузом і нечесною людиною, то після смерті його душу переходить в жінку. З іншого боку, це відношення було позитивним: у ідеальній державі, яку він описав, жінка могла брати участь у всіх справах нарівні з чоловіком, Платон визволяв її від необхідності вести господарство, вважав її професійні здібності рівними чоловічим (жінки могли бути навіть філософами і воїнами), а виховання дітей ставив в обов'язок в рівній мірі обом статям.

Аристотель Стагиріт - його ідеї:

а) закони про шлюб та обмеження народонаселення (вважав, що гармонійні стосунки в суспільстві можливі лише якщо населення буде досить нечисленним. Тому необхідно його регулювати: а) за допомогою заборони чоловікові мати дітей до 37 років, а жінці -- до 18 років (очевидно, малася на увазі зрілість, але для чоловіка -- соціальна, а для жінки -- біологічна), б) шляхом убивання хворих дітей (і це слід узаконити): в) встановленням для кожної сім'ї норми того, скільки дітей вона може мати);

б) стосунки між чоловіком і дружиною в сім'ї (взаємини дружини і чоловіка, на думку Арістотеля, мають бути стосунками раби і пана. В сім'ї у чоловіка і дружини різні обов'язки, і вони не втручаються в справи один одного. Різні норми поведінки для чоловіків і жінок: те, що для жінки є чеснотою (наприклад, мовчання), для чоловіка -- ні, і навпаки);

в) роль жінки і чоловіка в суспільстві (чоловік і жінка -- не рівні істоти. Жінка дає дитині тіло, чоловік -- душу, душа краща і божественна, на відміну від тіла. Чоловік -- норма, жінка -- відхилення від неї. Чоловік вищий, жінка нижче за своєю природою).

Епоха Відродження. Томас Мор (1478-1535) в своїй «Золотій книзі» описав ідеальну державу. У ній заняття чоловіків і жінок не розрізняються: це наука, мистецтво, суспільна, а також релігійна діяльність, служба в армії (правда, лише разом із чоловіком). На вищих посадах можуть знаходитися і чоловіки і жінки. Шлюб заснований не на любові, а на схожості характерів, подружні пари підбирають батьки.

Томмазо Кампанелла (1568-1639) в «Місті сонця» малює ідеальне місто. Освіта чоловіків і жінок не розрізняється, не розрізняється і їх одяг. Проте заняття у них декілька різні: чоловіки виконують важчу фізичну роботу, а жінки народжують. Але сім'ї немає. Правда, існує проблема підбору партнерів -- для народження дітей. Вирішується вона за допомогою астрології, але рішення приймає тріумвірат начальників, які регулюють народжуваність у суспільстві.

Епоха Просвітництва. Надалі декілька цікавих ідей, що стосуються гендерної психології, висловив Жан-Жак Руссо (1712-1778). Він проаналізував схожість і відміність між статями і висловив уявлення про різні норми поведінки для чоловіків і жінок (те, що пізніше буде назване «гендерними стереотипами»), а також міркував про особливості освіти жінок і чоловіків і про взаємини у шлюбі.

На думку Руссо, рівність, подібність чоловіків і жінок полягає в їх схожості як біологічних істот, представників людського роду, проте як суспільні істоти вони не рівні, і це пояснюється їх природженими характеристиками (остання ідея навряд чи прийнятна в сучасному суспільстві). Відповідно, різні і норми поведінки («чесноти»): для чоловіка це -- відвертість, прямота. сумлінність, самостійність думок, правдивість, а для жінки - це соромливість, хитрість, кокетство, реагування та враховування думок інших людей.

Руссо вважав, що жінка володіє витонченим і проникливим розумом, тому вона здатна здобути освіту, причому не лише в галузі того, як вести домашнє господарство і виховувати дітей. У шлю і жінки, і чоловіки повинні вступати по любові, і обидві статі мають рівне право самостійно вибирати майбутнього партнера.

Французький мислитель Франсуа Марі Шарль Фур'є (1772-1837) висловив ідеї:

а) про віддзеркалення статусу жінок і чоловіків у мові (звернув увагу на слова, якими позначають чоловіків і жінок. «Чоловічими» словами (слова чоловічого роду) позначають престижні заняття, а «жіночими» -- непрестижні (порівняйте в російській мові: «командир» і «няня» -- немає аналогів для жінок в першому випадку і для чоловіків -- в другому. Він запропонував створити «нейтральну» мову-- з рівною кількістю чоловічих і жіночих найменувань,

б) про гендерні взаємини (сексуальні і подружні). Чоловіків і жінок повинні зв'язувати лише любов і сексуальні стосунки, засновані на прагненні до насолоди Люди можуть самі вибирати типи цих стосунків: а) стриманість; б) часта зміна партнерів; в) групові стосунки; г) тривалі стосунки однієї пари (останнє швидше виключення). По Фур'є, норми сексуальної поведінки для чоловіків і жінок мають бути однаковими (хоча він вважав, що жінкам у меншій мірі властиве прагнення до частої зміни партнерів).

Німецька класична психологія XVIII ст.

Іммануїл Кант (1724-1804) розділяв чоловіків і жінок, по-перше, за характером участі в політичному житті і, по-друге, за характеристиками особистості та поведінки. Чоловікам властиве активне громадянство (участь в ухваленні політичних рішень, незалежність думок), а жінкам -- пасивне (об'єкт управління). Деякі якості жінки пов'язані з народженням дітей (вона боязлива, слабка), інші -- з її роллю для суспільства - нести красу й благородство (доброзвичайна, красномовна, розсудлива). Гендерні стереотипи, висловлені Кантом, опинилися дуже живучі: і сьогодні поширена думка про те, що жінки не здатні приймати політичні рішення, і про те, що їх властивості пов'язані з біологічним і культурним призначенням.

Англійська письменниця Мері Уоллстоункрафт (1759-1797) висловила ідею про те, що «природні» схильності і особливості жінок і чоловіків є результатом виховання. Дівчатка вбираються і грають в ляльки, а хлопчики грають в інші ігри -- галасливі, активні (сьогодні це прийнято називати «гендерною соціалізацією»).

Цікава думка Фрідріха Шлегеля (1772-1829) про цілісну особистість, яка сполучає в собі характеристики і чоловіки, і жінки. На відміну від багатьох попередників, він підкреслював не «природну» відмінність між статями за цими характеристиками, а, навпаки, радив чоловікам розвивати жіночі якості (наприклад, емоційність), а жінкам -- чоловічі (раціональність).

Етап 2 - формування предмету і розділів гендерної психології (кінець XIX -- початок XX ст.).

В цей час в багатьох країнах Заходу змінилася ситуація в суспільстві. У Франції, Англії і США набрав обертів рух за звільнення жінок, який надав стимулюючий вплив, перш за все тому, що привернуло увагу вчених до розробки проблем, які раніше не вважалися предметом психології.

Поняття фемінізм (від латів. femina -- жінка) з'явилося у французькій мові в першій половині XIX ст. (пізніше, ніж явище, яке воно позначає). У 1830 р. з'явився інший термін -- «емансипована жінка» (від латів. emancipatio -- звільнення).

Виник фемінізм у Франції в період Великої революції (1789-1799 рр.) -- в кінці XVIII ст. У цей період Олімпія де Гуж "виступила з «Декларацією прав жінок», і це був єдиний протест проти існуючого протиріччя в законодавстві: з одного боку, декларація прав людини проголошувала рівність всіх людей, з іншого боку, по кодексу Наполеона, жінці відводилося місце лише в сім'ї (тобто нижчий суспільний статус, ніж у чоловіків). Декларація прав жінок вимагала надати жінкам рівні з чоловіками виборчі права, право брати участь у всіх суспільних заходах і право обіймати всі посади. Конвент дозволив жінкам брати участь в обговоренні політичних питань і виступати у пресі. Проте права голосу жінкам надано не було. Під час революційних подій 1848 р. питання про виборче право для жінок було поставлене знов і знов в цьому було відмовлено.

В середині XIX ст. в Англії активно розвивається рух суфражисток (від англ. suffrage -- голосування). Вони добилися права участі в муніципальних виборах, але лише для незаміжніх жінок, що платять державні податки. У 1867 р. в Лондоні було створено перше міжнародне жіноче суспільство.

У 1860-х рр. в Англії існував і інший напрям -- аболіціонізм, боротьба за рівні права в сексуальному житті і, зокрема, проти поліцейського нагляду за жіночою проституцією. І він насправді був скасований -- в кінці XIX ст., хоча аболіціоністів і звинувачували в заклику до розпусти.

Найбільшого успіху феміністки добилися в США: їм дозволили бути шкільними вчителями, і до кінця XIX ст. серед вчителів суспільних шкіл дві третини складали жінки. Виборчих прав довелося добиватися довше.

Політичні вимоги висувалися паралельно з економічними і з вимогами надати право на освіту. У ряді країн жінки добились включення їх в економічне життя (знову ж таки -- незаміжні) і виявили, що їх праця цінується дуже дешево. Були створені жіночі профспілки -- для боротьби за економічні права (на початку XX ст. вони діяли в багатьох країнах Європи і Америки).

У Росії рух «равноправок» ставив вужчі завдання -- право на освіту і трудову діяльність. В кінці 1880-х рр. в Москві, Одесі і Петербурзі були відкриті вищі жіночі курси, які готували лікарів і вчителів (у Петербурзі вони називалися Бестужевськими -- по імені засновника), жіночий медичний інститут, жіночий педагогічний інститут. Хоча виборче право ряду жінок (по майновому цензу) було надано, але голосувати від їх імені могли лише чоловіки (чоловік або родичі). Були створені громадські жіночі організації, які надавали допомогу жінкам, що мають потребу (у житлі, пошуках роботи, грошах).

Інколи феміністки удавалися до епатажних форм боротьби: демонстрацій, пікетів, підпалів, закликам до відмови від сім'ї, браку, дітей, бойкоту будь-яких форм спілкування з чоловіками-поневолювачами, пропаганді лесбійської любові.

Ще одним чинником, що вплинув на розвиток гендерної психології, стало спільне вчення представників обох статей у різних учбових закладах. Паралельно сформувалися дві гілки нової галузі: психологія жінки і психологія статевих відмінностей.

У 1899 р. виходять дві книги російського автора П.Е. Астафьева -- «Поняття психічного ритму як наукова підґрунтя психології статі» і «Психічний світ жінки, його особливості, переваги і недоліки». Він виділяє час як важливий чинник психічного життя (швидкість зміни психічних актів і подій), що відрізняє чоловіків та жінок. Жінок відрізняє швидший психічний темп, чоловіків -- сповільнений. Ці особливості психічного ритму визначають статеві відмінності, які виявляються в наступних показниках. Для жінок характерні:

1) більший розвиток несвідомої сфери;

2) такі психічні процеси, як розсіяна увага, конкретне і практичне мислення, схильність до синтетичного мислення, менша асоціацій, злиття й емоційність уявлень;

пасивність відчуттів, емоційність, нестійкість настрою, життєрадісність, ревнощі;

слабкість волі і слабкий контроль за емоціями;

легка збудливість;

6) у мові і спілкуванні -- виразність рухів, міміки, голосу; балакучість і схильність до повторень в мові;

більша пихатість (виявляється в кокетуванні, схильності до прикрас);

нездатність до оригінальної творчості (цим пояснюється відсутність успіхів в науці і мистецтві, проте жінки можуть бути хорошими популяризаторами науки і імітаторами в мистецтві);

податливість впливу тих, що оточують;

успіхи як актриси і співачки (пояснюються емоційною виразністю);

нездатність до політичної діяльності.

Таким чином, покликання жінки полягає не в тому, щоб творити, а в тому, щоб бути надією суспільства-- жіночною жінкою.

Відповідно чоловікам властиві протилежні характеристики: аналітичне мислення, здібність до зосередження уваги, сильна воля, коротка мова і тому подібне.

У пізніших дослідженнях багато припущень про відмінність між статями не підтвердилися, інші ж отримали своє підтвердження (характер мовної поведінки чоловіків і жінок, велика оригінальність чоловіків).

Робота австрійського вченого Отто Вейнінгера (1880-1903) «Стать і характер» викликала низку дискусій. З одного боку, він висловив масу ідей, що приголомшують точністю, з іншого боку, деякі з них абсолютно неприйнятні, оскільки пронизані духом мізогініі (ненависті до жінок).

Сенсаційна була сама історія появи книги. Випустивши її, 23-річний Вейнінгер наклав на себе руки. Думки, висловлені в ній, були нові і порушували загальноприйняті норми моралі.

По Вейнінгеру (1991), окрім двох основних, існують «проміжні форми статі». Чоловіче і жіноче -- це два полюси ідеальних станів. Вони утворюють два кінці континууму, а між ними розташовуються незліченні перехідні рівні. Наприклад, це чоловіки з жіночими формами (широким тазом, великими грудьми, малою волосистою тіла) і жінки -- з чоловічими формами (з вузькими стегнами, плоскими грудьми, низьким голосом і вусами). Причому це не відхилення від норми, а сама норма. Всі індивіди в тій чи іншій мірі володіють і чоловічими, і жіночими характеристиками, тобто людина за своєю природою бісексуальна. Чим більше в людині вираженим є жіноче (міра фемінності), тим більшою мірою вона сексуальна: такі чоловіки-донжуани і багато жінок.

Сексуальність і пов'язана з нею любов є центром життя жінки: для неї має значення дефлорація, шлюбна ніч і т. і. Сексуальні переживання жінки багатші, ніж у чоловіка, через більшу кількість ерогенних зон на її телі.

Вибір сексуального партнера має бути індивідуальний. Ознакою «вірного» партнера є несхожість його на інших і самобутні критерії його оцінки -- для інших незрозуміло, що ж в нім такого привабливого (зараз, коли під впливом засобів масової комунікації формуються стереотипи -- «секс-символи» і коли ми знаємо, що сексуальний образ складається і в несвідомому, це спостереження виглядає дуже тонким).

Особливість чоловіків -- їх перевага в сприйнятті, понятійному мисленні. Вони сприймають події, речі розчленовано і послідовно, мислення і відчуття відокремлені один від одного. Жінки ж сприймають те, що оточує злито, смутно, мислення і відчуття нерозривно зв'язані. Чутливість (маються на увазі відчуття) у чоловіків вища, ніж у жінок, у тому числі больова.

Проте справжнім піонером нової галузі психології можна вважати голландського вченого Р. Гейманса. По-перше, його книга «Психологія жінки» (1911) відрізнялася від попередніх творів своєю науковістю: стилем, аргументацією, засланням на дослідження інших авторів. По-друге, він сам провів два масштабні дослідження. Основні положення:

1. Відмінності між жінками і чоловіками носять статистичний характер -- у вигляді тенденцій, при цьому конкретний чоловік і жінка можуть не відповідати цим тенденціям.

Жінок почали вивчати дуже активно, але необхідно вивчати і окремо психологію чоловіків.

Важливим чинником є стать дослідника.

У жінок виявлений менший об'єм свідомості. Оскільки істерія частіше зустрічається у жінок, а для неї характерний звужена свідомість, то об'єм свідомості у жінок менший, ніж у чоловіків. Чоловіки можуть розмовляти і займатися справою, жінка здатна робити лише щось одне (тут, мабуть, йдеться про розподілі уваги). Жінка не рефлексує і не усвідомлює своїх відчуттів (наприклад, втомі під час прогулянки).

Навіюваність не пов'язана зі статтю.

Емоційність у жінок -- їх головна| відзнака від чоловіків. Дівчатка частіше за хлопчиків дають естетичну оцінку новим предметам, а хлопчики цікавляться їх призначенням. Дівчатка емоційніше реагують на похвалу і осуд, їх легко зворушити, викликати сміх і сльози. Психічні захворювання у зв'язку з емоційними причинами набагато частіше зустрічаются у жінок (3/4 випадки), чим у чоловіків. Особливо це стосується афекту страху. Жінки чутливіші до іронії і кепкування, навіть якщо це добродушні жартування друзів. Релігійні почуття також більш виражені у жінок. Жінки чутливіші до прекрасного, але гірше за чоловіків здатні описати свої враження.

Жінки краще сприймають, але гірше спостерігають, що пояснюється їх меншим інтересом до деяких завдань. Жінки демонструють тонку спостережливість лише в тому, що їх цікавить. В цілому одні речі краще сприймають жінки, інші -- чоловіки.

Краща пам'ять -- у жінок. Але слід враховувати міру розвитку пам'яті. Вищий відсоток виняткової пам'яті відмічений у чоловіків, а хорошої і поганої -- у жінок.

10. Уявлення і уява. У жінок -- живіша фантазія зважаючи на їх більшу емоційність. Жінки краще за чоловіків уявляють майбутні розмови і спори із співбесідником-- у всіх подробицях. Вони схильні перебільшувати свої страждання, побоювання, надії і розчарування.

11. При порівнянні розумових здібностей чоловіків і жінок важливі критерії оцінки.

· Критерій здібності до здобування вищої освіти. Як серед чоловіків, так і серед жінок є більш і менш здібні до здобуття освіти.

· Критерій вищих досягнень в області науки, техніки і мистецтва. За даними Гейманса, в деяких покажчиках імен по історії науки жінок було всього від 4 до 8%. З 54 тисяч патентів на винаходи лише 6 були отримані жінками. Немає жодного крупного винаходу або відкриття, яке б належало жінкам. Проте Софі Герман і Софья Ковалевська сделали в області математики більше, ніж багато чоловіків. Але ці факти не свідчать ні проти, ні на користь жіночого розуму. Високому розвитку жінок перешкоджають несприятливі соціальні умови: характер виховання дівчаток, неможливість зробити кар'єру і пов'язана з цим низька мотивація, упередження проти учених-жінок (майже всі ці чинники збереглися до цих пір!). «Робити висновки про здібність жінок і чоловіків до науки зараз можна з таким же правом, як вважати про фізичну перевагу чоловіків на підставі змагання в бігу, в якому брали б участь тисяча хлопчиків і одна дівчинка, причому остання була б до того ж обмежена в своїх рухах непрактичним одягом, і в якому перемогу отримав би один із хлопчиків».

· Критерій патології. Серед чоловіків набагато частіше зустрічається ідіотизм (за даними Гейманса, 100:79 з перевагою на користь чоловіків, за іншими статистичними даними від 1880 р. серед ідіотів -- 9809 чоловіків і 7827 жінок).

· Критерій оригінальності. При малюванні геометричних фігур (будь-яких) чоловіки проявили набагато більшу різноманітність, чим жінки.

Таким чином, до кінця другого періоду сформувалося уявлення про предмет гендерної психології і основних її розділах, таких як психологія статевих відмінностей, психологія жінки, гендерна соціалізація, сексуальна соціалізація.

Етап 3 -- «психоаналітичний» (початок XX ст -- 1930-і рр.).

Перша критика Фрейда була зроблена ще в початку XX ст Шарлота Перкінс Гілман назвала його погляди «відродженням фалічного культу».

Пізніше, в середині 1920-х рр., ця критика прозвучала від учениці Фрейда -- Карен Хорні. Вона відзначила, що ідеї про жінок виросли з маскулінного нарцисизму. Відкинувши тезу Фрейда про те, що «заздрість до пеніса» грає критичну роль у розвитку жінки, вона заперечила, що, навпаки, чоловіки страждають від того, що не можуть народжувати -- тобто від «заздрості до матки».

Клара Томпсон дотепно відмітила|помітила|, що погляди чоловіків пояснюються їх володінням владою, і якби ми жили в матріархальному суспільстві, то символом влади були б груди, а не пеніс.

Деякі учені, що дослідили дискусію Фрейда і Хорні (наприклад 3. Флігель), навіть висловлюють припущення про те, що свої нариси по розвитку жінки Фрейд писав в період, коли у нього був діагностований рак (1925-1933 рр.), і що, не будь цього діагнозу і бурхливих дебатів з Хорні, його погляди не були б настільки категоричними.

У 1941 р. і Хорні і Томпсон були покарані -- їх виключили з Нью-Йоркського психоаналітичного інституту. Наприкінці 1960-х рр. психоаналіз був оголошений небезпечним для жіночого душевного здоров'я.

У російській психології в 1920-х і на початку 1930-х рр. були зроблені спроби розробки гендерної проблематики. Назвемо тут два імена: Е.А. Аркина і П.П. Блонського.

У 1927 р. Е.А. Аркін випустив книгу «Про вивчення дитячого колективу», де наводилася програма і результати дослідження лідерів -- як хлопчиків, так і дівчаток. Дуже цікаві результати власних досліджень Аркина у сфері статевих відмінностей дитячих лідерів (такий аспект був новим не лише для вітчизняної, але і для зарубіжної науки). Він встановив, що в більшості дитячих груп ватажками ставали хлопчики, дівчатка ж були ватажками «групок», не поширюючи свого впливу на всю групу дітей. Вирішальне значення в такому впливі хлопчиків-ватажків мали їх ініціативність і технічна вправність.

У 1935 р. П.П. Блонський написав свої «Нариси дитячої сексуальності». У них він наводив результати власних достовірно наукових досліджень (з використанням спостереження, ретроспективної бесіди, анкетування і ін.). На великому матеріалі він отримав дані про дитячу сексуальність.

Його головний постулат полягав у тому, що значний вплив на сексуальний розвиток дитини надає середовище, здатне передчасно її еротизувати. Блонський запропонував конкретні виховні заходи, що оздоровлюють цю середу, різні для хлопчиків і дівчаток, чий сексуальний розвиток протікає не однаково.

На жаль, подібні дослідження припинилися в кінці 1930-х рр. У розвитку вітчизняної гендерної психології виникла вимушена перерва до середини 1960-х рр.

Етап 4 (1960-1980-і рр.) -- початок експериментальні досліджень і поява перших теорій.

Як вважає, Т.В. Бендас, причина перерви у дослідженнях із гендерної психології - це негативний вплив феміністичних рухів. Оскільки за результатами досліджень по статевих відмінностях, за використовуваними в них методиками був встановлений суворий суспільний контроль, це могло викликати негативну реакцію як в адресу жінок, які відрізнялися від загальноприйнятих норм, так і учених, які вивчали незвичайні проблеми, у тому числі пов'язані з цими жінками. Суспільство відчуло загрозу своїм засадам.

Але відновлення досліджень знову пов'язують із активізацією фемінізму.

Серед авторів багаточисельних робіт даного періоду можна виділити п'ять жінок: Мартіну Хорнер, Елеонор Маккобі, Сандру Бем, Ненсі Ходоров і Керол Гилліган. Тут я обмежуся лише коротким перерахуванням того, що вони зробили, а детальніший розгляд буде представлений у відповідних розділах книги.

Елеонор Маккобі. Починаючи з 1966 р. вона опублікувала декілька узагальнювальних монографій -- сама і в співавторстві з колегами. Її книга «Психологія статевих відмінностей», створена разом з Керол Жаклін, як і раніше є найбільш цитованою у всьому світі публікацією по гендерній психології.

В кінці 1960-х рр. Мартіна Хорнер запропонувала просте пояснення малої успішності жінок в порівнянні з чоловіками -- відсутність у жінок мотивації -- «боязнь успіху».

Вона провела наступний дотепний експеримент. Студентам коледжу пред'являлася фраза і пропонувалося написати твір продовження цієї фрази. Студентам-чоловікам запропонували такий початок: «Після іспитів за перший семестр Джон, студент медичного коледжу, опинився на першому місці по успішності в своїй групі». Дівчатам-студенткам пропонувалася та ж фраза, лише ім'я «Джон» поміняли на «Енн». Переважна більшість студентів-чоловіків віднеслися до «Джона» позитивно. Що-небудь негативне про цього «Джона» написали лише 10 % чоловіків. У студенток склалася інша ситуація: близько 70 % жінок віднеслися до «Енн» |неприязно. Вони описували її як непопулярну особу або обманщицю. Примітно, що аналогічний експеримент, проведений опісля п'ятнадцять років, показав, що і чоловіки стали більшою мірою боятися суперництва, оскільки вважають, що професійний успіх буде досягнутий ціною особистої дружби або здоров'я.

Окрім експериментів в класичному (хорнеровском) варіанті феномен боязні успіху вивчався у зв'язку з менструальним циклом, фертильністю, складністю учбового плану, вибраного студентами, психоаналітичною теорією і жіночим мазохізмом. Цей феномен опинився корисний для клінічних психологів і психологів-консультантів -- були розроблені спеціальні програми для його корекції.

У 1974 р. увага гендерних психологів була прикута до концепції Сандри Бем. Ця концепція стосувалася існування трьох типів людей із різною гендерною ідентичністю: 1) з переважанням фемінінних характеристик, 2) із переважанням маскулінних характеристик і 3) «андрогінних» (тих, у кого спостерігався баланс маскулінних і фемінінних характеристик, тобто помірні, середні показники -- саме так розумілася андрогінність). Бем першою пов'язала ідею андрогінії з психічним здоров'ям.

Ця концепція викликала|спричиняла| активність психологів -- учених і практиків: між 1976 і 1984 рр. було проведено більше 100 досліджень, в яких варіювалися змінні андрогинии і психічного здоров'я. Клініцисти серйозно обговорювали, як «андрогінізувати» маскулінних і феминінних клієнтів.

Пізніше, після критики її теорії (і методик), Бем сама відмовилася від неї (окремий випадок в історії науки) і розвинула нову парадигму -- теорію гендерної схеми (див. нижчий).

Складнішою є концепція Ненсі Ходоров, що добилася найбільших успіхів в синтезі психоаналітичної і соціологічної теорій із фемінізмом. У 1978 р. вона опублікувала свою роботу про материнство. На її думку, мати покликана підготувати хлопчиків і дівчаток до їх гендерних ролей у суспільстві й економіці. Мати по-різному поводиться по відношенню до дочки і до сина, і у результаті дівчинка готується до світу материнства і сім'ї (материнство репродукує саме себе), а хлопчик стає чоловіком, який знецінює жінку і орієнтує себе на зовнішній світ. Щоб розірвати цей цикл у хлопчиків, Ненсі Ходоров закликала призивала взяти рівну участь у вихованні дітей.

У 1982 р. з'явилася стаття Керол Гилліган «Іншим голосом». Автор стверджувала, що жінки відрізняються від чоловіків у своєму відношенні до моралі, прийнятої в суспільстві Вони по-іншому міркують, але їх погляди є не менш зрілими. Для жінок важливі взаємини з людьми, і етичні норми вони розглядають в цьому плані. Чоловіки ж розглядають моральні думки з позиції ухвалених законів і неупередженості.

У вітчизняній науці в кінці 1960-х рр. була створена більш менш сприятлива атмосфера для розробки гендерної проблематики. Величезна заслуга тут належить Б. Ананьєву. Принцип статевого диморфізму був оголошений одним з основоположних принципів психологічного дослідження. Б.Г. Ананьев не лише організував ці дослідження, але і дав їм глибоку теоретичну оцінку. Були виділені глобальні відмінності жінок і чоловіків: раніше дозрівання перших, велика стабільність жіночого організму і психіки, велика типовість жінок і оригінальність чоловіків.

У дослідженні Т.В. Бендас були встановлені статеві відмінності студентських лідерів груп різного рівня організованості.

Н.В. Шахназарян виявив перевагу жінок -- студентських лідерів -- по сенситивності, орієнтації на схвалення групою, а чоловіків-лідерів -- по відношенню до себе і людей.

Етап 5 - з 1990-і рр. по теперішній час. Ознаками розквіту цієї області служать новий сплеск експериментальних досліджень, теоретичне осмислення емпіричних фактів, початок кросс-культурних досліджень у всьому світі, адаптація відомих методів і методик для вивчення гендерної проблематики і створення специфічних гендерних методик.

З'явилися зміни і в організаційному плані: наприклад, психологічні департаменти не можуть здати щорічний звіт, якщо в нього не включені дані про проведення гендерних досліджень. Таким чином, нарешті почала враховуватися «друга половина людського досвіду» -- жіноча.

У 2000 р. в Стокгольмі пройшов черговий Усесвітній конгрес психологів за участю 6000 чоловік з багатьох країн, де обговорювались і проблеми гендерної психології («Гендер: особа», «Гендер: розвиток», «Стрес на роботі, гендер», «Робота і гендер», «Гендер: соціальні процеси, кросс-культурная перспектива», «Гендер і сексуальність», «Час, простір, гендер і ідентичність», «Лонгитюдниє дослідження гендерних відмінностей» та ін.

2. Основні поняття гендерної психології

В гендерній проблематиці існують поняття і феномени, які важливо розглянути, перш ніж розпочинати вивчення дисципліни. Зокрема, мова йде про такі поняття: стать, гендер, стратифікація статі, гендерна ідеологія, гендерні стереотипи.

У 1968 році Роберт Столлер вперше диференціював поняття «стать» та «гендер». Ідея про виділення двох вимірів статі-- біологічного і соціального -- виникла у Р. Столлера при дослідженні феномену транссексуальності: суб'єктивній переконаності людини в своїй приналежності до протилежної статі. У цьому феномені найчіткіше відбивається той факт, що природні характеристики організму існують для людини лише як деякі символи, наділені соціальним і особистісним сенсами і ціннісними значеннями.

Отже, стать - це біологічна категорія, або сукупність анатомо-фізіологічних ознак організму, що забезпечує відтворення потомства і дозволяє розрізняти у більшості організмів чоловічої та жіночої осоґбини.

З точки ж зору сучасного біологічного знання, стать людини має багаторівневу організацію:

· генетична стать (певний набір генів);

· гонадна стать (зовнішні і внутрішні статеві органи, залози внутрішньої секреції);

· морфологічна стать (тілесні характеристики -- міра оволосіння, тіла, м'язова маса і розподіл жирової тканини);

· церебральна стать (диференціація мозку під впливом тестостерону).

Лише на рівні гонадної статі, а точніше, на рівні генітальної підсистеми можливо говорити про чітке ділення на дві протилежні форми статевої організації -- чоловічі і жіночі статеві органи, що виконують різні функції в процесі розмноження (репродуктивні функції).

Проте в свідомості більшості людей присутня рідко усвідомлювана установка на те, що чомусь саме геніталії є основним критерієм і початковою точкою відліку при оцінці всіх складових біологічної статі. Виходить, що відмінністю репродуктивних функцій тіла люди намагаються. пояснити наявність психологічних і соціальних відмінностей між чоловіками і жінками. Насправді ж біологічні (статеві) ознаки визначають не стільки психологічні відмінності, скільки рівень психічної (психофізіологічної) активності організму, що має чоловічі або жіночі геніталії. З біологічними чинниками пов'язані рухливість, можливості застосування м'язової сили в тому або іншому виді діяльності, збудливість нервових процесів, швидкість психофізіологічних реакцій та ін. Біологічно обумовлена активність психофізіологічних процесів завжди отримує соціокультурну і особистісну інтерпретацію, пов'язану з тим, в якому соціальному контексті розвиваються і реалізуються ці біологічні (статеві) особливості.

Гендер - ця граматична категорія як соціально-психологічне поняття підкреслює той факт, що біологічні характеристики жіночої та чоловічої особин завжди заломлюються скрізь призму індивідуальної свідомості і соціальних уявлень, тобто існують у вигляді суб'єктивного і зафіксованого в культурі знання про них. Бути чоловіком або жінкою в психологічному плані означає суб'єктивну упевненість в тому, що кожен представник тієї або іншої біологічної статі (що володіє певними геніталіями і тілесними характеристиками) володіє специфічними особистісними і поведінковими характеристиками, відповідними цій статі.

Стратифікація статі - це явище у культурі, коли чоловіки та жінки займають нерівне положення у суспільстві. Н.М. Лебедева навіть вважає, що статева стратифікація спостерігається у всіх культурах, але міра її прояву може бути різною, причому вона менше в простих мисливських і збірних суспільствах (де є взаємозамінюваність чоловіків і жінок) і більше в складних стратифікованих суспільствах, де існує соціально-економічна і сексуальна нерівність статі.

Гендерна ідеологія (як наслідок стратифікації статі) є складової кожної культури і виражається в уявленнях про якості, що є бажаними для чоловіків і жінок тощо.

Гендерні стереотипи - сформовані культурою узагальнені уявлення (переконання) про те, як поводяться чоловіки і жінки, або ролі, які суспільство нав'язує особам жіночої та чоловічої статі.

3. Предмет, задачі та методи дослідження гендерної психології

гендерний прсихологічний платон фемінізм

Предметом гендерної психології в найширшому сенсі є особливості психіки, які пов'язані зі статтю. Конкретизація цього положення міститься в різних розділах цієї області психології.

Існує 6 розділів:

1) психологія порівняння чоловіків і жінок;

2) психологія жінки;

3) психологія чоловіка;

4) гендерна соціалізація;

5) психологія гендерних стосунків;

6) гендерна психологія лідерства.

Психологія порівняння чоловіків і жінок. У процесі розвитку історії гендерної психології цей розділ носив різні назви: статевий диморфізм, статеві відмінності, гендерні відмінності. Чоловіки і жінки, хлопчики і дівчатка порівнюються за різними параметрами -- від психофізіологічних і нейропсихологических до соціально-психологічних особливостей психіки. При цьому не обов'язково встановлюються відмінності. Мета цього порівняння -- встановити своєрідність статі, специфічні особливості чоловіків і жінок. Цей розділ гендерної психології найбільш розвинений.

Психологія жінки вивчає ті особливості психіки і поведінки жінок. Традиція вивчати жінок і чоловіків у порівнянні робить розмитим кордон між обома розділами, проте в психології жінок існує і свій специфічний предмет: ті особливості психіки, яких немає у чоловіків, перш за все -- пов'язані з жіночою фізіологією. Тут вивчається психічний стан жінок під час менструального циклу, дефлорації, вагітності, пологів, клімаксу. Окрім цього, предметом психології жінки стають жіноча зайнятість і жіночі професії (особливо ті, де немає чоловіків або їх так мало, що порівняння не може бути адекватним), жіноче безробіття, жіноча девіантна поведінка.

Психологія чоловіка робить перші кроки. Тут предметом є ті особливості психіки, яких немає у жінок. Зокрема, вивчається вплив чоловічих гормонів на здатність чоловіків вирішувати просторові завдання. Також існують специфічні чоловічі захворювання (наприклад, пов'язані із статевою сферою), які впливають на психіку чоловіків і яких немає у жінок Важливо вивчити психологічні чинники чоловічої смертності. Можна досліджувати чоловічі професії, де немає жодної жінки (або їх надзвичайно мало), а також чоловічі групи -- ділові, професійні, клуби, компанії, куди жінок не допускають.

Гендерна соціалізація. Предметом цієї області гендерних досліджень є соціалізація, що полягає у формуванні гендерної ідентичності і засвоєнні гендерних ролей, у тому числі і те, як на цей процес впливають гендерні стереотипи.

Психологія гендерних стосунків. Предмет цієї області досить широкий, оскільки гендерні стосунки -- це не лише взаємини між чоловіками та жінками, але й взаємини між представниками певної статі. Доведено, що люди інакше поводяться в одностатевих і змішаних по статі групах. Інтерес представляє і спілкування в інтимних угрупуваннях -- дружніх, сексуальних, подружніх. Нарешті, активно вивчаються девіантні стосунки між чоловіками та жінками, зокрема пов'язані з насильством.

6. Гендерна психологія лідерства. Цей розділ міг би вважатися розділом психології гендерних стосунків, проте це не цілком коректно. По-перше, його проблематика виходить за рамки лише гендерних стосунків, охоплюючи і відмінності між чоловіками і жінками - лідерами, і гендерну соціалізацію лідерства, і психологію жіночого менеджменту. По-друге, між чоловіками і жінками часто виникають стосунки домінування-підпорядкування, лідера і послідовника, і ці процеси вимагають самостійного дослідження.

Завдання гендерної психології (за Т.В. Бендас): до її теоретичних аспектів відноситься розробка теорій і концепцій, методів і методик, проведення широких досліджень, до прикладних -- впровадження результатів і досягнень в практику.

Методи гендерної психології:

1. Груба індукція. В рамках даного методу аналізувалися розхожі життєві висловлювання про чоловіків і жінок, отримані, як правило, від знайомих дослідника. Але надійність результатів, заснованих на думках випробовуваних, як правило, є невеликою.

2. Експеримент. Як правило, широко не використовувався. На сьогоднішній день існують об'єктивні методи дослідження для жінок і чоловіків.

3. Дедукція. Досягнення спільної психології. При цьому існувала небезпека, що не будуть враховані ті або інші специфічні особливості (зокрема, жінок), оскільки заздалегідь передбачалося, що всі випробовувані схожі один на одного, тобто підкоряються спільним закономірностям. Особливо часто цей метод використовували французькі дослідники. І в сучасній гендерній психології результати можуть спотворюватися через те, що, наприклад, вивчаючи жінок, учені застосовують методики, які виправдали себе на чоловіках.

4. Біографічний метод. Використовувався для аналізу видатних історичних діячів, проте можливості його застосування до жінок обмежені, оскільки, по-перше, серед жінок мало широко відомих історичних осіб, по-друге, історичні ролі чоловіків і жінок висвітлені нерівномірно і, по-третє, відмінності між знаменитими і незнаменитими жінками і знаменитими і незнаменитими чоловіками неоднакові внаслідок того, що жінці важче добитися популярності, чим чоловікові. Останнє зауваження, висловлене Геймансом, згодом було підтверджено дослідженнями психології лідерства.

5. Анкетування Гейманс вважав важливим методом, але необхідно враховувати деякі особливості випробовуваних -- зокрема, їх емоційність.

Размещено на Allbest.ru