Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Перші роботи з вигоряння з'явилися в 70-і роки в США. Одним з основоположників ідеї вигоряння є Х. Фреденбергер, американський психіатр, який працював в альтернативній службі медичної допомоги. Він у 1974 році описав феномен, який спостерігав у себе і своїх колег (виснаження,втрата мотивацій і відповідальності) і назвав його метафорою - вигорання. Інший основоположник ідеї вигоряння - Крістіна Маслач - соціальний психолог, визначила це поняття як синдром фізичного і емоційного виснаження, що включає розвиток негативної самооцінки, негативного ставлення до роботи, втрату розуміння і співчуття по відношенню до клієнтів або пацієнтів.

Спочатку Фреденберг заніс до цієї групи фахівців, що працюють в кризових центрах і психіатричних клініках, пізніше вона об'єднала всі професії, що передбачають постійне, тісне спілкування ( "людина - людина").

Синдром емоційного вигорання (burn-out) являє собою стан емоційного, психічного, фізичного виснаження, що розвивається як результат тривалого хронічного стресу на робочому місці. Розвиток даного синдрому характерний для альтруїстичних професій, де домінує турбота про людей (соціальні працівники, лікарі, медичні сестри, вчителі та ін.).

Актуальність роботи присвячена емоційному вигоранню, оскільки багато хто стикається з проблемою спаду в роботі. Гонитва за прибутком, не завжди правильно організована робота з колективом і клієнтами, що забирає більше сил і часу, рано чи пізно починає позначатися на працездатності. І тоді настає стан емоційного, психічного, і фізичного виснаження в результаті тривалого стресу на робочому місці. Проблема дослідження емоційного вигорання є необхідною для подальшого дослідження. Обумовлена нами проблема і її актуальність визначили мету, предмет, об'єкт дослідження.

Об'єкт: Прояви синдрому емоційного вигорання.

Предмет: Прояви синдрому емоційного вигорання у представників різних професій.

Мета дослідження: Виявити симптоми синдрому емоційного вигорання у викладачів вищих учбових закладів та працівників міліції.

Завдання:

1. вивчити теоретичні підходи проблеми вивчення синдрому емоційного «вигорання» в працях зарубіжних і вітчизняних авторів;

2. визначити суть феномена «вигорання» і особливості його прояву в професійній діяльності особи;

3. визначити чинники синдрому емоційного вигорання;

4. Вивчити теоретичний підхід до структури темпераменту в теорії М.В. Русалова.

5. Провести емпіричне дослідження симптомів емоційного вигорання та структури темпераменту у викладачів вищих учбових закладів та міліціонерів;

6. Описати методи профілактики синдрому емоційного вигорання;

7. Сформулювати висновки

Розділ І. Сутність синдрому емоційного вигорання

1.1 Дослідження синдрому емоційного вигорання в психології

Термін «емоційне вигорання» був введений американським психіатром Х. Дж. Фрейденбергером в 1974 р. для характеристики психологічного стану здорових людей, що знаходяться в інтенсивному і тісному спілкуванні з клієнтами, пацієнтами в емоційно навантаженій атмосфері при наданні професійної допомоги [22]. Спочатку цей термін позначав стан знемоги, виснаження, зв'язане з відчуттям власної даремності. Поняття вигорання («burnout») зазвичай використовується для позначення стану фізичного, емоційного і психічного виснаження, що викликається тривалою включеністю в ситуації, що містять високі емоційні вимоги, які, у свою чергу, найчастіше є наслідком поєднання надмірно високих емоційних витрат з хронічними ситуативними стресами, що переживається людиною [19].

Вперше на цю проблему звернули увагу американські фахівці у зв'язку із створенням і масовим розповсюдженням соціальних служб, працівники яких, що мають професійну освіту (спеціальну підготовку) в області психології або соціології, за службовим обов'язком вступали в постійні контакти з відвідувачами, що приходили до них зі своїми різноманітними і, як правило, досить важкими проблемами. Часто їх єдиним обов'язком в подібних випадках було надання психологічної підтримки -- вислухати, підтримати, якщо можливо, щось порадити. Не дивлячись на спеціальну підготовку і підбір персоналу, керівництво служб через деякий час їх роботи нерідко стикалося з фактами незадовільної роботи співробітників, перш за все зі скаргами відвідувачів на їх неувагу, байдужість і навіть грубість. Проведені дослідження привели до виявлення своєрідного професійного стресу -- «стресу спілкування», який у поєднанні з іншими професійними стресами, приводить до виникнення так званого феномена «емоційного вигорання» [18].

Перша стаття К. Маслач на цю тему, опублікована в журналі «Human Behavior» в 1976 р., за її власним визнанням, викликала величезний і несподіваний відгук, перш за все серед непрофесіоналів. Вона отримала безліч листів від людей самих різних «допомагаючих» професій. Тільки після десяти років з проблеми синдрому «вигорання» було опублікована більше тисячі статей, створені спеціальні методики діагностики синдрому «вигорання». І якщо спочатку мова йшла про опис проблем медичних працівників, то подальші дослідження в цій області дозволили розповсюдити виявлену феноменологію на ширший круг професіоналів. У книзі К. Маслач, опублікованої після шести років, мова йде вже і про вчителів, вихователів, поліцейських і т.д. К. Кондо визначає синдром «емоційного згорання» як дезадаптацію до робочого місця через надмірне робоче навантаження і неадекватні між особові відносини. Цьому визначенню відповідає і дане ним тлумачення поняття «згорання», до якого схильні перш за все ті, хто альтруїстично й інтенсивно працює з людьми. Така емоційно напружена робота супроводжується надмірною витратою психічної енергії, приводить до психосоматичної втоми (виснаження) і емоційного виснаження (вичерпання) в результаті з'являються неспокій (тривога), роздратування, гнів, знижена самооцінка на тлі прискореного серцебиття, задуха, шлунково-кишкові розлади, головні болі, знижений тиск, порушення сну; як правило, виникають і сімейні проблеми. Дія стресогенних чинників, що викликають явище «емоційного згорання»» охоплює значний круг професій, розширюючи число схильних до цього захворювання[20].

Первинні дослідження цього явища носили в основному описовий і епізодичний характер. Але в 1981 р. Маслач, один з провідних фахівців з вивчення «емоційного згорання», деталізувала цей феномен як особливий стан, що включає відчуття емоційного виснаження, знемогу; симптоми дегуманізації, деперсоналізації; негативне само сприйняття, а в професійному плані -- втрату професійної майстерності [22].

У 1983 р. Е.Махер в своєму огляді узагальнює перелік симптомів «емоційного згорання»: зниженні працездатності; психосоматичні нездужання, безсоння, негативне ставлення до клієнтів, до самої роботи; мізерність репертуару робочих дій; зловживання: тютюном, кавою, алкоголем, наркотиками; відсутність апетиту або, навпаки обїдання, негативна «Я-концепція»; агресивні відчуття (дратівливість, напруженість, тривожність, неспокій схвильованість до перезбуджування, гнів); знижений настрій і пов'язані з ним емоції (цинізм, песимізм, відчуття безнадійності, апатія, депресія, відчуття безглуздя); переживання відчуття провини[18].

У 1982 р. К.Маслач виділила як важливі характеристики особи, схильної до синдрому, наступні: індивідуальна межа можливостей емоційного «Я» протистояти виснаженню, протидіяти «згоранню» на основі самозбереження; внутрішній психологічний досвід, що включає відчуття, установки, мотиви, очікування; негативний індивідуальний досвід; дистрес, дискомфорт, дисфункції або їх наслідки. Основними ознаками синдрому згорання є:

- відчуття емоційного виснаження;

- наявність негативних відчуттів по відношенню до клієнтів;

- негативна самооцінка.

Ці ознаки синдрому відзначають більшість клініцистів, що вивчали і спостерігали його прояви [22]. Після того, як ученими була визначені основні ознаки синдрому емоційного згорання, і цей феномен став загальновизнаним, закономірно постало питання про виявлення і класифікацію чинників, гальмуючих розвиткові синдрому або сприяючих їй.

“Синдром вигорання -- складний психофізіологічний феномен, який визначається як емоційне, розумове й фізичне виснаження через тривалість емоційного перевантаження.

Синдром «вигорання», за описом Согеу (1986) і Naisberg-Fennig (1991), виражається в депресивному стані, відчутті втоми й спустошеності, недостатку енергії і ентузіазму, втраті здатності бачити позитивні результати своєї праці, негативній установці відносно роботи й життя взагалі [22].

Існує також думка, що люди з певними рисами особистості неспокійні, чутливі, емпатійні, схильні до інтроверсії, що мають гуманістичну життєву установку, схильні ототожнюватися з іншими - більше схильні до набуття цього синдрому [22].

Х.Фрейденбергер характеризує схильних до синдрому «згорання», як співчуваючих, гуманних, м'яких, таких, що захоплюються, ідеалістів, орієнтованих на допомогу іншим, і одночасно нестійких, інтровертних, одержимих нав'язливою ідеєю (фанатичних), полум'яних і легко солідарних людей[12]. Е.Махер же відносить до цієї категорії людей з низьким рівнем емпатії і схильних до авторитаризму [22].

Є ряд станів людини, які різко зменшують їх мотиваційний потенціал. Так, при монотонності життя, психічному перенасиченні, стомленні зникає бажання виконувати роботу, до якої спочатку був позитивний мотив. Але особливо сильно й тривало впливає на зниження мотиваційного потенціалу стан депресії, що виникає у здорових людей. Відчуття тривоги й депресії є також симптомом емоційного «вигорання». Депресія (від латів. depressio -- придушення) -- це афектний стан, що характеризується негативним емоційним фоном (пригніченістю, тугою, відчаєм) через неприємні, важкі події в житті людини або її близьких. Виникає відчуття безпорадності перед життєвими труднощами, невпевненість у своїх можливостях, що поєднуються з відчуттям безперспективності. Сила потреб, потягів різко знижується, приводить до пасивної поведінки, безініціативності [17].

Синдром емоційного «вигорання» деякі автори (Махер, Кондо) розглядають як різновид стресу, де клієнти соціальних служб виступають як стресогенні чинники. Проте інші дослідники розглядають «емоційне вигорання» як результат впливу різних стресогенних чинників (Маслач, Абрумова, Жваво). Ефекти, що виникають під впливом стресу схожі з ефектами «вигорання». Абрумова виділяє 5 типів реакцій на стрес, схожих з ефектами «вигорання» [1]:

1. Реакція емоційного дисбалансу - характеризується виразним превалюванням негативної гамми емоцій. Загальний фон настрою знижений. Людина відчуває відчуття дискомфорту того або іншого ступеня вираженості. Крім широкого діапазону негативно забарвлених емоцій, реакція емоційного дисбалансу характеризується скороченням кола спілкування.

2. Песимістична ситуативна реакція, виражена, в першу чергу зміною світовідчування, встановленням похмурого забарвлення світобачення, думок і оцінок, видозміною і переструктуруванням системи цінностей. Світ сприймається людиною в «найчорніших» тонах. Таке сприйняття викликає стійке зниження рівня оптимізму, що, зрозуміло, перегороджує шлях до продуктивного планування діяльності в майбутньому. Реальне планування поступається місцем похмурим прогнозам. Така скутість власної волі, нібито наступаюча не контрольованість подій, що змінялися, або умов що викликають вторинне зниження самооцінки, відчуття незначності і зневіра у власних можливостях.

3.Ситуативна реакція демобілізації відрізняється найбільш різкими змінами у сфері контактів: відмовою від звичних контактів або, щонайменше, значним їх обмеженням, що викликає стійкі, тривалі й болісні переживання самоти, безпорадності, безнадійності. Спостерігається також часткова відмова від діяльності. Практично людина уникає включення в які б то не було сфери діяльності, окрім найнеобхідніших, соціально контрольованих, до яких примушують її встановлені й прийняті нею самою правила й вимоги суспільства.

4. Ситуативна реакція опозиції характеризується ступенем агресивності, що підвищується, зростаючою різкістю негативних оцінок оточуючих і їх діяльність.

5. Ситуативна реакція дезорганізації містить в своїй основі тривожний компонент. Внаслідок цього тут спостерігаються в найбільш вираженому виді соматовегетативні прояви (гіпертонічний і судинний-вегетативний криз, порушення сну)[1].

Існують різні думки щодо впливу особистісних характеристик, але незаперечний той факт, що особистісні якості соціальних працівників відіграють важливу роль у протистоянні синдрому «вигорання». Порівнюючи розвиток "феномена згоряння" у вчителів престижних приватних шкіл Англії і державних шкіл центру Австралії, дослідники Пірс Марк і Джефрі Моллі з'ясували, що "швидкість згоряння" не пов'язана з оплатою праці вчителя. Незначущими опинилися також "рівень інтелекту" і "об'єктивна трудність біографії". "Згоряють" і розумні, і звичайні, і благополучні, і биті долею люди. Все залежало тільки від одного чинника - від готовності людини брати на себе або віддавати зовнішнім обставинам відповідальність за все, що відбувається в житті. Психологи назвали цю готовність рівнем інтернальності - екстернальності. Інтернальність - готовність знаходити вихід в безвихідних ситуаціях - взагалі вважається основним чинником, що допомагає людині вижити. Вона не залежить від віку, але завжди характерна для особистісно зрілих людей. Перекладання відповідальності на зовнішні обставини властиво людям інфантильним, залежним, які шукають опору в кому-небудь більш сильному [1].

1.2 Синдром емоційного вигорання в професійній діяльності

Психологи стверджують, що до емоційного вигорання найшвидше приводить позиція професіоналів, які вірять і слідують чотирьом міфам:

1. Мені не можна помилятися.

2. Я повинен бути стриманим.

3. Я не маю права бути упередженим.

4. Я зобов'язаний бути у всьому прикладом для наслідування[3].

Є ряд станів людини, які різко зменшують її мотиваційний потенціал. Так, при монотонності життя, психічному пересиченні, стомленні зникає бажання виконувати роботу; до якої спочатку був позитивний мотив. Але особливо сильно і тривало впливає на зниження мотиваційного потенціалу стан депресії, що виникає у здорових людей. Відчуття тривоги й депресії є також симптомом емоційного «вигорання». Виникає відчуття безпорадності перед життєвими труднощами, невпевненості в своїх можливостях, що поєднуються з відчуттям безперспективності. Сила потреб, потягів різко знижується, приводить до пасивної поведінки, безініціативності [16].

Дослідник К.Кондо особливе значення надає дозволу стресових ситуацій. Він вважає найуразливішим тих, хто реагує на стреси агресивно, нестримано, піддававшись суперництву. Стресогенний чинник викликає у таких людей, як правило, відчуття пригніченості, смутку через нездійснення того, чого хотілося досягти. Кондо відносить до типу тих, що «згорають» також і «трудоголіків»[22].

До професійних стресів можна віднести входження в нове професійне середовище; ситуацію нововведень і конфліктів в цій сфері; ситуації зміни вимог до професії, внутрішніх криз; ситуації, пов'язані з професійним зростанням, з кар'єрою тощо. Так, ситуація нововведень і конфліктів в професійній сфері може сприяти появі у людини таких стресових проявів, як безпорадність, схильність до конфліктів, емоційна напруженість, зниження працездатності, рівня самокритичності.

Синдром «вигорання» бере свій початок в хронічній повсякденній напрузі, емоційній перевтомі, що переживається людиною. Одним з таких станів є емоційно-мотиваційне стомлення, при якому з'являються суб'єктивні переживання втоми, мотиваційна й емоційна нестійкість. Це може привести до хронічної перевтоми. Трудове стомлення розуміється як комплекс відповідних фізіологічних зрушень в організмі, викликаних процесом праці, що знижують працездатність і створюють конфлікт між зовнішніми вимогами роботи і можливостями людини, для подолання якого організм мобілізує внутрішні ресурси і переходить на вищий рівень енергетичного функціонування. Стомлення супроводжується дратівливістю, зниженням інтересу до роботи, мотиваційною й емоційною нестійкістю, невпевненістю та іншими явищами. Можлива поява неврозів і соматичних порушень психогенного характеру. Можуть виникнути зміни в прояві особистості -- епізодична конфліктність, млявість, підвищена емоційна лабільність. На стадії вираженої перевтоми все це набуває стійких рис -- інтроверсія, замкнутість, агресивність, тривожність, депресивність, звуження кола значущих мотивів. Розрізняють суб'єктні, інституційні, комунікативні, рольові і «посадові» чинники агресії. Найбільш поширена зміна професіонала - це хронічна перевтома [8].

По суті, стомлення - це природний стан, що неминуче виникає в

певний момент виконання діяльності; воно несе функцію захисту. Але при тривалому стомленні, без періодів відновлення розвивається хронічне стомлення й перевтома, при якій погіршення психофізіологічного стану не компенсується відпочинком [12].

Одним з показників синдрому емоційного вигорання в професійній діяльності є стани психічної напруженості, викликані конфліктами, труднощами у вирішенні складних соціальних проблем, що приводять до відчуттів дискомфорту, тривоги, фрустрації, песимістичних настроїв[8].

Існують різні наукові підходи до визначення суті й видів психічної напруженості. Деякі вчені розрізняють два види таких станів: напруга, що викликає позитивний, мобілізізаційний ефект і напруженість, яка характеризується пониженням стійкості психічних і рухових функцій аж до дезінтеграції особи. Інші вказують на відмінність між емоційною напругою як нормальним станом і емоційною напруженістю як перед патологічним станом. Виділяються наступні види психічної напруженості: перцептивна (що виникає, наприклад, у разі великих утруднень при сприйнятті необхідної інформації); інтелектуальна (при неможливості знайти адекватний спосіб рішення або вихід з оптичної ситуації); емоційна (при виникненні емоцій, дезорганізуючих діяльність); вольова (при неспішності людини проявити свідоме зусилля і опанувати ситуацією); мотиваційна (пов'язана з боротьбою мотивів, наприклад: виконати борг або відхилитися від небезпеки й ризику) [8].

Емоційне виснаження виявляє себе, перш за все, у відчуттях безпорадності, безнадійності, в особливо важких проявах виникають емоційні зриви й думки про суїцид. Може виникати відчуття «приглушеності», «притупленості» емоцій, коли людина не в силах емоційно відгукнутися на ситуації, які, здавалося б, повинні зачіпати. Це відчуття вичерпаності емоційних ресурсів викликає відчуття, що людина вже нічого не може дати іншим -- ні емоційно, ні психологічно [23].

Інша група проблем, сприяючих «вигоранню» або підсилюючих його розвиток, пов'язана з робочою ситуацією. Характерними для «вигоряючих» ситуацій є перевантаження -- занадто багато підопічних, дуже багато вимог, інформації. За даними західних дослідників, при збільшенні перевантажень ті, що «допомагають» починають не усвідомлено прагнути до зменшення контакту менш особово залучаються до взаємодії, частіше удаються до формальних правил і ритуалів, використовують більш безособові методи роботи. Ще один важливий в даному контексті аспект робочої ситуації -- це можливість впливу на процес роботи й ухвалення рішень, що стосуються працівника. Якщо у людини присутнє відчуття, що вона нічого не може змінити в своїй роботі, що від неї нічого не залежить, що її думка не має значення і т. д., вірогідність розвитку емоційного «вигорання» збільшується. [6].

Фахівці в області вигорання сходяться на тому, що розвиток «вигорання» не обмежується професійною сферою, і його наслідки починають відчутно виявлятися в особистому житті людини, її взаємодії з іншими людьми, в інших ситуаціях її буття. Хворобливе розчарування в роботі як способі отримання сенсу окреслює всю життєву ситуацію.

В.В. Бойко розглядає «вигорання» як вироблений особою механізм психологічного захисту у формі повного або часткового виключення емоцій у відповідь на вибрані психотравмуючі дії, придбаний стереотип емоційного, частіше за все професійну поведінку. Вигорання частково функціональний стереотип, оскільки дозволяє людині дозувати й економно витрачати енергетичні ресурси. В той же час, можуть виникати його дисфункціональні наслідки, коли «вигорання» негативно позначається на виконання професійної діяльності[11].

Бойко В.В. описує різні симптоми «вигорання»[7].

Симптом «емоційного дефіциту». У найбільш важких формах «вигорання» особа завзято захищає свою антигуманістичну філософію («ненавиджу», «зневажаю», «узяти б автомат і всіх»). У таких випадках «вигорання» змикається з психопатологічними проявами особи, з неврозоподібними або психопатичними станами. Таким особам протипоказана ця професійна діяльність. Але, на жаль, вони нею зайняті, оскільки немає психологічного підбору кадрів і атестації. Симптом «психосоматичних і психовегетативних порушень». Як випливає з назви, симптом виявляється на рівні фізичного і психічного самопочуття. Зазвичай він утворюється за умовно-рефлекторним зв'язком негативної властивості. Багато що з того, що стосується суб'єктів професійної діяльності, провокує відхилення в соматичних або психічних станах. Деколи навіть думка про таких суб'єктів або контакт з ними викликають поганий настрій, безсоння, відчуття страху, неприємні відчуття в області серця, судинні реакції, загострення хронічних захворювань. Перехід реакцій з рівня емоцій на рівень психосоматики свідчить про те, що емоційний захист - «вигорання» - самостійно вже не справляються з навантаженнями, і енергія емоцій перерозподіляється між іншими підсистемами індивіда. У такий спосіб організм рятує себе від руйнівної потужності емоційної енергії [7].

1.3 Чинники синдрому емоційного вигорання

Істотну роль в «емоційному вигоранні» грає рольовий чинник. Вченими були проведені дослідження присвячені вивченню взаємозв'язку між рольовою конфліктністю, рольовою невизначеністю і «згоранням». Вони виявили, що це особливо виявляється в тих професійних ситуаціях, в яких загальні дії слабо узгоджені, немає інтеграції зусиль, присутня конкуренція, тоді як результат праці залежить від злагодженості і скоординованності дій. Аналіз рівнів «згорання», проведений в двох різних групах, показав, що розподіл відповідальності і колегіальність в роботі обмежує розвиток синдрому «згорання», не дивлячись на те, що робоче навантаження може бути істотно вище звичайного. Таким чином, появі синдрому «згорання» сприяє наявність рольового конфлікту в діяльності[10].

Наступним несприятливим чинником пов'язаним з ризиком виникнення емоційного вигорання є професійні кризи, що неодноразово виявляються протягом всієї професійної діяльності, у тому числі і у високопрофесійних фахівців. Вони можуть виникати, наприклад, на початковому етапі професійної діяльності, при переході до суміжної спеціальності усередині професії, при необхідності перекваліфікації і т.д. При кризі спостерігається зниження професійної самооцінки, може виявлятися відчуття вичерпаності своїх можливостей страх йти навіть на виправданий ризик, посилення захисних мотивів, зниження інтересу до подальшого зростання або, навпаки, прагнення зайняти місце, не відповідне рівню своєї компетенції. У деяких роботах наголошується, що узагальненим показником відношення до праці може служити задоволеність професією, яка основана на свідомості правильності вибору професії, відповідності своїх здібностей вимогам професії, результативності своєї праці [22]. Характерно, що представники професії типу «людина -- людина», що постійно працюють з людьми, у тому числі і соціальні працівники, схильні до професійної деформації більше, ніж представники професій типів «людина -- техніка», «людина -- природа». Це викликано тим, що спілкування з іншими людьми обов'язково включає й їх дію.

Мають значення й виробничі чинники. «Вигорання» розвивається раніше, якщо людина:а) оцінює свою роботу як незначущу;б) не задоволена професійним зростанням;в) відчуває нестачу самостійності, вважає, що її надмірно контролюють;г) повністю поглинена своєю роботою (трудоголік);д) випробовує рольову невизначеність унаслідок нечітких до неї вимог;е) випробовує перевантаження або, навпаки, недовантаження (останнє породжує відчуття власної непотрібності). У США останніми роками проводилися дослідження чинників, що приводять до стресових ситуацій працівників, які випробовують сильне емоційне навантаження. Залагоджування важких обставин обмежені ресурси, вимогливі клієнти, низька зарплата і зовнішні умови, що постійно змінюються, -- все це робить стрес професійним захворюванням, веде до емоційного «вигорання». Тому необхідність навчання прийомам зняття стресових навантажень отримує першорядне значення [12].

1.4 Структура темпераменту в теорії В.М. Русалова

Найбільш теоретично опрацьованою з сучасних концепцій представляється вчення про темперамент, що розвивається школою В.М. Русалова [13,14] Згідно з цим вченням, темперамент - психосоціобіологічна категорія, одне з незалежних базових утворень психіки, що визначає все багатство змістовних характеристик людини. Темперамент, однак, не збігається з індивідуальністю і особистістю в цілому, так як остання становить сукупність усіх форм соціальних зв'язків і відносин людини. Він формується під впливом загальної конституції в процесі тих конкретних діяльностей, у які людина включається з самого дитинства. І якщо раніше існуючі теорії темпераменту ґрунтувалися або на гуморальній детермінації (подібно Гіппократу), або на соматичній (прив'язаної до особливостей будови тіла, як це робили Е. Кречмер, У. Шелдон, А.Ф.Лазурский), то в даний час частіше говорять про психобіологічні детермінації, так як темперамент задається властивостями нервової системи і виражається в психологічному вигляді людини.

Від природи людина отримує нормальні реакції біохімічних, біомеханічних, нейрофізіологічних та інших властивостей, в результаті чого у неї формується індивідуальний рівень обміну речовин, м'язового розвитку і т.д. Ці властивості включаються до виконання різних видів діяльності - від смоктальних і хапальних рефлексів до гри, вчення і т.д. У міру дозрівання людини завдяки генетичній стійкості у неї складається якась притаманна їй

узагальнена швидкість, узагальнена пластичність, узагальнена емоційність та інші характеристики темпераменту. Ці характеристики не тільки фарбують діяльність, а й задають межі, оберігають організм від надмірно великого чи малого витрачання енергії, зберігаючи його здатність виживати. Таким чином, головне пристосувальне завдання темпераменту полягає в енергетичному регулюванні [16].

Виходячи з цього розуміння сутності темпераменту, зрозуміло, що до темпераментальних проявів можна віднести тільки ті психологічні властивості, які задовольняються наступними вимогами [13,14,15]

Темперамент: * відображає формальний аспект діяльності і не залежить від її мети, сенсу, мотиву; * характеризує індивідуально-типову міру енергетичної напруги і ставлення до світу і до себе;

* універсальний і проявляється у всіх сферах життєдіяльності;

* може виявлятися вже в дитинстві;

* стійкий протягом тривалого періоду життя людини;

* високо корелює з властивостями біологічних підсистем (нервової, гуморальної, тілесної і т.д.);

* передається у спадок.

В.М. Русалов при створенні своєї теорії темпераменту спирався на вчення П.К. Анохіна про акцептор дії (функціональної системи породження і корекції будь-якого поведінкового акту) і дані нейро-психофізіології [15].

Нові теоретичні уявлення дозволили трактувати темперамент як систему формальних поведінкових вимірювань, що відображають найбільш фундаментальні особливості різних блоків функціональної системи, як її розумів П.К. Анохин. Якщо розглядати всю людську життєдіяльність у вигляді континууму поведінкових актів, то кожен з них можна представити як структуру з чотирьох блоків:

? аферентного синтезу (збору сенсорної інформації по всіх каналах);

? програмування (прийняття рішення);

? виконання;

? зворотного зв'язку.

Оскільки темперамент і є результат системного узагальнення біологічних властивостей (про що докладно йшлося в спеціальній теорії індивідуальності), то повинна існувати відповідність між блоками теорії функціональних систем і формальними аспектами поведінки людини, тобто складовими темпераменту. В.М. Русалов наполягає на тому, що взаємодія з світом предметним (суб'єкт-об'єктивне) і світом соціальним (суб'єкт-суб'єктивне) мають зовсім різний сенс та зміст, у зв'язку з цим ці аспекти людської активності можуть мати і різні формально-динамічні характеристики. Тому чотирьом блокам П.К. Анохіна пропонується ставити у відповідність не чотири, а вісім блоків, що утворюють структуру темпераменту. [14,15] В узагальненому вигляді вчення про темперамент представлено на таблиці. Охарактеризуємо коротко середній рядок таблиці:

Перший блок (аферентних синтез) описує ступінь напруженості взаємодії організму з середовищем.

Другий відображає ступінь труднощів перемикання з одних програм поведінки на інші.

Третій показує ступінь швидкості виконання тієї чи іншої програми поведінки.

Четвертий блок відображає зворотний зв'язок - чутливість до можливих розбіжностей реального результату дії з тим, яким предвосхищались (акцептором).

Таблиця. Структура темпераменту М.В. Русалова

Предметно - орієнтована активність	Емоційність
1.Ергічність	2.Пластичність	3.Швидкість (темп)	4. Емоційність
Аферентний синтез	Програмування	Виконання	Зворотній зв'язок
5.Соціальна ергічність	6.Соціальна пластичність	7.Соціальна швидкість (темп)	8.Соціальна емоційність
Суб'єктно - орієнтована активність	Емоційність

Про що говорять відповідні шкали темпераменту?

Предметна ергічність - характеризує бажання розумового і фізичного напруження, надлишок або нестача сил.

Соціальна ергічність - визначає відкритість для спілкування, широту контактів, легкість у встановленні зв'язків.

Предметна пластичність - означає в'язкість або гнучкість мислення, здатність перемикатися з одного виду діяльності на інший, прагнення до різноманітності.

Соціальна пластичність - це стриманість або розгальмування в спілкуванні, широта соціальних програм, природність взаємодії.

Предметний темп - це швидкість моторно-рухових операцій.

Соціальний темп - це мовленево - рухова активність, здатність вербалізації.

Предметна емоційність - це міра чутливості до розбіжності реального результату і бажаного. Висока чутливість до неспівпадіння виражається в перевазі негативних емоцій, а низька чутливість - у присутності позитивних емоційних переживань.

Соціальна емоційність - характеризує відчуття впевненості в процесі спілкування, емоційну сензитивність, міру тривоги з приводу невдач у спілкуванні.

Пронумеровані блоки позначають якості темпераменту, які проявляються у сфері предметної та комунікативної діяльності. Дана концепція детально розроблена і розташовує діагностичним методом - опитувальником структури темпераменту (ОСТ).[13]

Дослідження вкладу середовища і спадковості у темперамент виявило сильний материнський вплив на такі його характеристики, як екстраверсія, невротизм і психотизм, тобто найбільш істотне в структурі особистості (орієнтованість на зовнішній або внутрішній світ, рівень тривожності і психічного здоров'я) в основному переходить до дитини будь-якої статі від матері. Але статеві відмінності все ж існують: такі особливості, як м'якість-твердість, сексуальна задоволеність, успадковуються жінками частіше, ніж чоловіками. Тобто дівчатка більше схожі на своїх матерів за цими ознаками, ніж хлопчики, хоча і ті, й інші за темпераментом ближчі до матері, ніж до батька [14]

емоційний вигорання темперамент викладач

Розділ ІІ. Емпіричне дослідження синдрому емоційного вигорання викладачів та його профілактика

2.1 Програма профілактики емоційного вигорання

Для профілактики й усунення симптомів емоційного згорання у фахівців була запропонована програма самодопомоги “Допоможи собі сам”, заснована на спеціальних вправах, розроблених Дж. Рейнуотер и К. Шрайнером. [24].

Програма включає 4 рівні профілактики й усунення синдрому емоційного згорання:

1. Органічний (тілесний). Зняття фізичної напруги, втоми, головного болю, безсоння, ослаблення імунітету.

2. Емоційний. Зняття емоційної напруги, неспокою, схвильованості, відчуття тривоги, пригніченого й апатичного станів.

3. Раціональний (смисловий). Набуття сенсу своєї професійної діяльності, зняття негативного ставлення працівника до власних можливостей, формування реконструкція позитивного ставлення до себе як до фахівця, підвищення самосприйняття.

4. Поведінковий. Усунення стереотипів професійних дій, налагодження трудової дисципліни.

Програма самодопомоги “Допоможи собі сам” може проводитися не тільки в режимі індивідуального аутогенного тренування, але і в груповій. Вона викладена в лаконічній манері, опанувати фахівцеві не так складно, а головне її виконання не вимагає багато часу [24].

І Рівень - Органічний (тілесний)

Мета: релаксація, зняття напруги, втоми.

Вправа “Дихання на рахунок 7-11”

Дихайте дуже повільно й глибоко, причому так, щоб ваш цикл дихання займав близько 20 секунд. Можливо спочатку ви відчуєте утруднення. Але не треба напружуватися. Рахуйте до 7 при вдиху і до 11 при видиху.

Вправа «Зняття напруги за допомогою уяви»

Направте увагу на напружений м'яз. Уявіть, що він перетворюється на щось м'яке. Деякі люди уявляють як їх напружені м'язи перетворюються на глину, бавовну, вату.

Вправа «Самомасаж»[24]

Навіть протягом напруженого дня завжди можна знайти час і розслабитися. Ви можете злегка промасажувати певні точки тіла. Натискайте й самі підтримуйте себе. Ця вправа дозволить розслабити м'язові затиски, відвернути увагу від турбуючих думок. Його добре використовувати в умовах відпочинку, навіть короткочасного.

Вправа «Поплавець в океані».

Уявіть, що ви маленький поплавець у величезному океані. У вас немає мети, компаса, карти, веселий. Ви рухаєтеся туди, куди несе вас вітер і океанські хвилі. Велика хвиля може на деякий час накрити вас, але ви знов випірнаєте на поверхню. Спробуйте відчути ці поштовхи випірнання. Відчуйте рухи хвилі. Тепло сонця. Краплі дощу. Відчуйте, які ще відчуття виникають у вас, коли ви уявляєте себе маленьким поплавцем у великому океані.

ІІ Рівень - Емоційний [24].

Мета: зняття відчуттів пригніченості, безсилля, втому від контактів з іншими людьми.

Вправа «Передих»

Зазвичай, коли ми буваємо засмучені, ми починаємо стримувати дихання. Вивільнення дихання - один із способів - "викинути з голови».

Відкладіть убік всі проблеми. Протягом трьох хвилин дихайте поволі, спокійно і глибоко. Можете навіть закрити очі, якщо вам так більше подобається. Порахуйте до п'яти, поки робите вдих і до семи, коли видихаєте. Уявіть, що коли Ви насолоджуєтеся цим глибоким неквапливим диханням, всі ваші неприємності і неспокій випаровуються.

Вправа «Прості твердження»

Повторення хороших, простих тверджень дозволяє опанувати емоційні переживання. Наприклад:

1. Зараз я відчуваю себе краще.

2. Я можу повністю розслабитися, а потім швидко зібратися.

3.Я опаную напругу у будь-який момент, коли я побажаю.

Постарайтеся придумати свої власні формулювання. Робіть їх короткими і позитивними, уникайте негативних слів. Дуже важливе повторення. Повторюйте їх кілька разів вголос або записуйте на папері.

Вправа «Притулок»

Уявіть собі, що у Вас є зручний надійний притулок, в якому Ви можете сховатися, коли побажаєте. Уявіть собі картину в горах або лісову долину, про яку ніхто, окрім Вас, не знає, сад на Гаїті і т.д. У думках опишіть це безпечне зручне місце. Лягаючи спати уявіть собі, що ви відправляєтеся туди. Повторюйте це кілька разів протягом дня.

Вправа «Як було б, якби»[24]

Якщо ви відчуваєте себе пригніченим, уявіть, як би ви відчували себе і як би виглядало все навколо, якби ви були життєрадісними. Якщо ви відчуваєте себе знесиленим, уявіть, яким би ви були, як би ви були повні сил. Якщо ви відчуваєте себе втомленим, знайдіть в собі ту частину, яка ніколи не втомлюється. Уявіть себе активним і енергійним. Що ви робите? Що ви відчуваєте?

Вправа «Передача енергії»[24]

Уявіть перед собою якесь джерело енергії. Воно зігріває вас, дає вам енергію. Постарайтеся відчути, як енергія впливає на передню частину вашого тіла. Вдихніть її. Представте таке ж джерело енергії за своєю стіною. Відчуйте, як хвилі енергії ковзають вниз і вгору по Вашій стіні. Помітьте джерело енергії справа. Відчуйте дію енергії на правій половині тіла. Помістіть джерело енергії зліва. Відчуйте дію енергії на ліву половину тіла. Уявіть джерело енергії над собою. Відчуйте, як енергія впливає на голову. Тепер джерело енергії знаходиться у вас під ногами. Відчуйте, як наповняться енергією ступні ваших ніг, а потім енергія піднімається вище і розповсюджується по всьому Вашому тілу. Уявіть, що ви посилаєте енергію якійсь людині, потім іншоій. Відзначте для себе, яких саме людей ви обрали. Тепер пошліть енергію своїй сім'ї, своїм друзям і знайомим.Вправа «Храм тиші»[24]

Уявіть себе таким, що гуляє по околиці багатолюдного і галасливого міста. Постарайтеся відчути, як ваші ноги ступають по мостовій. Зверніть увагу на інших перехожих, вираз їх лиця, фігури. Відмітьте, що деякі виглядають стривоженими, інші спокійні і радісні, зверніть увагу на транспорт, його швидкість, шум, гудуть автомобілі, вищать гальма.

Можливо, ви чуєте й інші чутки? Зверніть увагу на вітрини магазинів, булочну, квітковий магазин. Можливо, ви побачили в натовпі знайоме обличчя? Ви підійдете і привітаєте цю людину або пройдете мимо? Зупиніться і подумайте, що ви відчуваєте на цій галасливій діловій вулиці. Тепер поверніть за ріг і прогуляйтеся по спокійнішій вулиці. Пройшовши небагато, ви відмітите велику будівлю, що відрізняється по архітектурі від всіх інших. Велика вивіска свідчить “Храм тиші”. Ви розумієте, що цей храм - місце, де не чутні ніякі звуки, де ніколи не було вимовлено ні єдиного слова. Ви підходите і чіпаєте важкі різьблені дерев'яні двері. Ви відкриваєте їх, входите, і відразу ж виявляєтеся оточені повною і глибокою тишею. Коли ви захочете покинути будівлю, штовхніть дерев'яні двері і вийдіть на вулицю. Як ви себе тепер відчуваєте? Запам'ятаєте дорогу, яка веде до храму тиші, щоб ви могли, коли захочете знов повернутися туди.

Вправа «Пожвавлення приємних спогадів»[24]

Пригадайте той час в своєму житті, коли ви були упевнені, що по справжньому улюблені. Виберіть який - не будь епізод цього періоду і наново переживіть його у всіх деталях. Або: пригадаєте ті моменти, коли ви випробовували якісь гострі переживання. Були закохані. Вас осяяло натхнення. Ви були захоплені читанням, роботою або якоюсь іншою важливою діяльністю. Слухали музику або робили щось інше. Виберіть один з таких вищих піків Вашого життя і постарайтеся пережити його заново. Тепер спробуйте відповісти самому собі: які найістотніші особливості цього переживання? Що заважає вам переживати такі почуття зараз?

ІІІ Рівень - Раціональний (смисловий) [24].

Мета: формування/реконструкція позитивного ставлення до себе як до фахівця, підвищення прийняття, пошук нових сенсів своєї діяльності.

Вправа «Зробіть крок»

Часто джерелом неспокоїв і засмучень є реальні події, що породжують нашу невпевненість. Тут допоможе питання, звернене до самого собі:

Що слід зробити в першу чергу, щоб вийти з ситуації, що створилася?

У разі утруднень з чого почати пропонуємо список позитивних дій:

Запишіть всі свої думки, що стосуються даної проблеми.

Запишіть всі альтернативи, поступово звівши їх до двох-трьох.

Почніть з найбільш термінової проблеми.

Займіться рішенням найприємнішої і легшої частини проблеми.

Вправа «Чарівне слово»[24]

Перериває автоматичний потік думок за допомогою заспокійливого слова і фрази. Виберіть прості слова типу: мир, відпочинок, спокій. Замість слів можна вважати: 1001, 1002 і т.д. або використовувати фрази: глибоке і ще глибше розслаблення. Хай думки проносяться у Вашій голові, не давайте їм оволодіти Вами. Закрийте очі і зосередьтесь. Повторіть слово, фразу або порахуйте про себе протягом шістдесяти секунд. Дихаєте поволі й глибоко.

Вправа «Відвернення уваги»

Відвернення уваги - це спосіб позитивного відвернення, який блокує стресові думки і відчуття.

Протягом декількох хвилин сконцентруйте свою увагу на якому - небудь нейтральному предметі. Нижче приведено 4 можливості:

Запишіть 10 найменувань предметів або речей, про які ви мрієте. Це можуть бути не обов'язково важливі речі, просто ті, які приносять Вам задоволення, наприклад, домашнє свято.

· Поволі злічіть предмети емоційно нейтрально забарвлені: листя на квітці, плямочки на квадраті черепиці, букви на віддрукованій сторінці і т.д.

· Потренуйте свою пам'ять, згадуючи 20 здійснених Вами вчора дій.

· Протягом двох хвилин займіться перерахуванням якостей, які вам в собі подобаються, і приведіть приклади кожної з них.

Ключ до використання цього способу полягає в умінні сконцентрувати увагу на нейтральних або позитивних рисах.

Вправа «Вечірній огляд»[24]

Закрийте очі, сядьте прямо. Зробіть декілька глибоких вдихів і видихів, зосередьтесь на диханні. Потім спробуйте пригадати свій день в зворотному порядку. Пригадай всі події і всі свої дії протягом дня до моменту уранішнього пробудження, спробуйте пригадати свої сни. Робіть це без емоцій і міркувань. Згадуйте події дня, але не пожвавте їх, не фантазуйте, пригадайте, що ви говорили і думали. Не дозволяйте собі починати гру “Якби я.” Якщо вам важко зберігати безсторонність, уявіть, що це життя іншої людини, яку ви любите такою, якою вона є.

Вправа «Похвальне слово самому собі»[24]

Протягом десяти хвилин із закритими очима згадуйте своє життя. Почніть з найраніших спогадів. Пригадайте кожне досягнення, кожну заслугу, кожну досконалу справу, якою ви можете гордитися. Відмовтеся від будь - яких скромних і таких, що знижують ваші достоїнства зауважень (наприклад: “У інституті я був(була) перша в своїй групі. Правда, в ній було всього десять чоловік». Відкиньте другу пропозицію і складіть тільки перше!). Зверніть особливу увагу на ті події, які без вашої участі прийняли б зовсім інший оборот (наприклад, випадок, коли ви виступили і захистили Вашого товариша по роботі). І не забудете вчинки, які комусь можуть показатися легкими, але для вас важчі (наприклад, випадок, коли ви виступили проти хулігана, хоча у вас і тремтіли коліна).

Запишіть коротко кожен з епізодів Вашого життя, яким ви можете гордитися, потім через певний час перечитайте ці записи очима «Об'єктивного Спостерігача», перевіряючи, чи дійсно він випробовував гордість за свої досягнення, чи не вкрались в його спогади “скромні” або знецінюючи пояснення.

Вправа «Я».[24]

Фахівець описує дію, поведінку, відношення, які бажані. При цьому слід уникати слів і виразів «не буду», «ніколи», «перестану», «ніяких». Наприклад, замість «Я перестану лаяти себе» - «Я себе прощатиму і схвалюватиму». Ця вправа знімає негативне ставлення до себе в професії, відновлює упевненість в своїх силах і можливостях.

IV Рівень - Поведінковий [24].

На поведінковому рівні зниженню напруги сприяє зміна звичних форм поведінки, звернення до улюблених занять. Це дозволяє відвернутися від неприємних думок, а іноді й знайти рішення проблеми.

Очікуваний результат:

1. Усунення емоційної напруженості, заспокоєння.

2. Ослаблення проявів стомлення, відновлення.

3. Підвищення психофізіологічної реактивності, активізація

Висновки

Аналіз літератури з даної тематики дозволяє нам сформулювати теоретичну позицію, згідно якої синдром емоційного вигорання розвивається в процесі професійної діяльності у формі стереотипу емоційної поведінки, що виявляється в особливостях професійного спілкування.

Емоційне вигорання - це динамічний процес що виникає поетапно, в повній відповідності з механізмом розвитку стресу, коли в наявності всі три фази стресу: нервова напруга, резистенція (опір) і виснаження.

Важливо відзначити, що автори статей і робіт з емоційного вигорання, говорять про нього неоднозначно. У одному випадку як про професійну деформацію, яка негативно відбивається на професійній діяльності, а в іншому - як про механізм психологічного захисту, який дозволяє регулювати психіку і захищати її від негативних емоційних дій.

Емоційне вигорання ініціюється комплексом чинників, що включають індивідуально-психологічні особливості і специфічні особливості професійної діяльності емоційного характеру. Провівши огляд чинників, що впливають на розвиток вигорання, ми можемо прийти до висновку, що численні дослідження даних чинників не дали відповіді на питання про те, що ж є головним у виникненні цього явища. Рішення даних проблем особливе важливо, перш за все, для розробки заходів з попередження вигорання.

Література

1.Абрумова А.Г. Анализ состояний психологического кризиса и их динамика//Психологический журнал. - 1985. - №6. - с.107-115.2.Бажин Е.Ф., Голынкина Е.А., Эткина А.М. Метод исследования уровня субъективного контроля// Психологический журнал.-1984.-№3.-с.3-9.3.Баробанова М.В. Изучение психологического содержания синдрома «эмоционального сгорания»// Вестник МГУ.-Сер.14, Психология.- 1995.- №1. - С. 54-584.Бойко В.В. Энергия эмоций в общении: взгляд на себя и на других.-М.:Наука,1996.-154 с.5. Либин А.В. Дифференциальная психология: на пересечении европейских, российских и американских традиций. Москва, Смысл, 1999. 534 с.

6. Макаревич Р.А. Влияние психологической напряженности на процесс общения учителя с учащимися//Психология учителя.-М, 1989.- стр. 45-67.

7.Наенко Н.И. Психическая напряженность.- М, 1976.8.Ожегов. В. Словарь русского языка.-М,1984.9.Орел В.Е. Феномен «выгорания» в зарубежной психологии. Эмпирическиеисследования//Психологический журнал.- 2001.- №1.-С.16-21.10.Практическая психодиагностика. Методика и тесты. Учебное пособие.-Самара: Изд. Дом «БАХРАХ»,1998.-672 с.11.Психологическое обеспечение профессиональной деятельности/ Боровикова С.А., Водолазскова Т.П.-СПб.: Издательство С-П ун-та, 1991.-151С.12.Психология. Словарь/ Петровский А.В. Ярошевский М.Г. 2-е издание исправленное и дополненное. - М.: Политиздат, 1990.- 494 С.13. Русалов В.М. Формально-динамические свойства индивидуальности человека (темперамент). Краткая теория и методы измерения для различных возрастных групп. Методическое пособие. М., ИП РАН, 2004. 136 с.

14. Русалов В.М. Пол и темперамент // Психол. журн. Том 14. 1993. N 6. С. 55-64.

15. Русалов В.М. Теоретические проблемы построения специальной теории индивидуальности человека // Психол. журн. 1986. Том 7. N 4. С. 23-35.

16. Русалов В.Н. Опросник структуры темперамента. М., Смысл, 1992. 37 с

17.Синдром сгорания. Защитные механизмы.-Меры профилактики//Вестник АТЭПП.- 1995. -№1. С 8-9.18.Словарь-справочник по социальной работе/ Холостова Е.И..- М.:Юрист,2000г.- 424 с.

19. Социальная работа: Теория и практика: Учебное пособие.-М.: ИНФРА, 200120.Топчий Л.В. Кадровое обеспечение социальных служб: состояние и перспективы развития. - М ,1997.21. Физиологические и психические основы труда.-М.: Политиздат, 1974.- 98 с.22.Фирсов М.В. Студенова Е.Г. Теория социальной работы: Учебное пособие для студентов высших учебных заведений.- М.: Владос,2001.- 432с.23.Форманюк Т.В. Синдром «эмоционального сгорания» учителя// Вопросы психологи.-1994.- №6.-С. 34-56.Размещено на Allbest.ru