Сімейне насильство над жінками

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Проблема викорінення насильства в сімї є актуальною для нашої країни і кожного громадянина, оскільки її суть у порушенні прав людини і прав члена родини у сімї. Сімя повинна бути "колискою демократії, а не насильства, надавати безпеку, затишок, радість, наснагу до діяльності, життя, спілкування, що є можливим тільки за умови відсутності у ній насильства будь-яких видів і проявів. Причиною насильства в сімї багато дослідників називають гендерні стереотипи суспільства, оскільки громадська думка вимагає певної поведінки від чоловіка і жінки.

Останнім часом в Україні активізувалася робота з попередження насильства стосовно жінок як на державному рівні, так і зусиллями громадських організацій. В Україні відбуваються перші спроби запровадження й реалізації певних моделей роботи: превентивної, навчально-тренінгових програм, роботи з правоохоронними органами, організації притулків для жінок, кризових консультативних центрів (очних та заочних), центрів реінтеграції, груп взаємопідтримки чи самодопомоги, психотерапевтичних програм (індивідуальних та групових).

Однак дії різних установ та організацій доволі часто не скоординовані, спрямовуються переважно на реалізацію специфічних, суто відомчих завдань, що значно знижує ефективність роботи.

Ступінь наукової розробки загальних теорій насильства, особливо в контексті теорії конфлікту, достатньо висока. Накопичена багата теоретична спадщина, що обумовлює можливість дослідження різноманітних аспектів насильства.

Фундаментальні основи сучасних теорій насильства були закладені в дослідженнях Х. Арангурена, Г. Блумера, М. Вебера, Д. Галтунга, Л. Гумпловича, Р. Дарендорфа, Е. Дюркгейма, Г. Зіммеля, Л. Козера, К. Маркса, Р. Мертона, Г. Москі, У. Самнера, Н. Смелзера, А. Смолла, П. Сорокіна, О. Шпенглера, Г. Тарда, З. Фройда, Е. Фромма та ін.

Різноманітні аспекти проблематики насильства в сім'ї розглянуті в працях зарубіжних (психологів: Л. Берковіца, Е. і П. Добаш, М. Страуса, Н. Блеклока, Е. Саттерленда, соціологів: Г. Паттерсона, Р. Коллінза та ін.), російських (А. Антонова, Л. Альперн, А. Бесєдіна, О. Кочемирівської, М. Мацковського, В. Тулякова, А. Харчева, І. Хозраткулової, Т. Шипунової та ін.) і українських (соціологів Ю. Галустян, А. Лисова, психологів О. Лясковська, Н. Максимова, І. Грабська, О. Шинкаренко та ін.) дослідників.

У педагогічній спадщині тема профілактики насильства в сімї частково представлена у роботах І. Трубавіної, Т. Алексєєнко, В. Захарченко, А. Ноур.

Аналізуючи дослідження по проблемі профілактики насильства в сімї, можна дійти висновку, що сьогодні відсутня чітка концепція соціальної профілактики насильства в сімї, несистематичною є соціальна робота в цьому напрямі, не є чітко визначеним зміст такої роботи, її методи та форми.

Об'єкт дослідження - сімейне насильство над жінками як актуальна проблема соціальної роботи.

Предмет - технології соціальної роботи з жінками, які зазнали насильства у сім'ї.

Мета: теоретично проаналізувати основи проблеми сімейного насильства над жінками та визначити технологію соціальної роботи з жінками, які зазнали насильства у сім'ї.

В процесі дослідження були поставлені наступнізавдання:

1) надати характеристику історії формування суспільного ставлення до сімейного насильства над жінками; жінка насильство соціальна реабілітація

2) проаналізувати проблему гендерної нерівності як фактору насильства над жінками у сім'ї;

надати загальну характеристику жінок, які зазнають насильства в сімї;

розкрити методи діагностики поширених видів насильницьких дій і причин їх виникнення;

визначити технологію соціальної реабілітації жінок, потерпілих від насильства в сімї.

Формування асертивності

Сучасні психологи трактують асертивну поведінку як найконструктивніший спосіб міжособистісної взаємодії, що спирається на принципи гуманізму, при цьому заперечується маніпуляція, жорстокість і агресія по відношенню до іншої людини.

Під асертивністю розуміється особистісна риса, яку можна визначити як незалежність від зовнішніх впливів і оцінок; відповідальність, здатність самостійно регулювати власну поведінку [7].

Незалежність означає взяти на себе керівництво своїм життям, бути самим собою. Г. А. Мюррей означав незалежність як «автономію», як спонукаючу силу, що виражається в здатності «чинити опір впливу або примусу, не покорятися авторитету або шукати собі свободу на новому місці».

Відповідальність означає рух від покладання відповідальності на інших і середовище до покладання відповідальності на себе. При недостатньому розвитку у людини відчуття відповідальності асертивність може не виражатися повною мірою. Її прояв можливий при егоїстичних спрямуваннях (користолюбстві, надмірному честолюбстві), проте така цілеспрямованість і такий прояв наполегливості, як відзначають вітчизняні методологи і фахівці в області психології недовговічні й малопродуктивні. Усвідомлення людиною своєї міри відповідальності за розвиток і реалізацію свого таланту свідчить про те, що у неї є всі передумови для саморозвитку асертивності.

Незалежність (автономія) і відповідальність перетворюють людину на суб'єкта, готового до конструктивного опору і збереження свого «Я». Це спокійна, дещо відсторонена позиція, за допомогою якої особистість здатна захистити власні психологічні межі, не порушуючи чужих меж.

Федоров О. П. визначає асертивну поведінку як поведінку, при якій мета досягається активно, проте не порушуються права інших людей. Ця поведінка, при якій досягається взаємний баланс інтересів, а використовувані засоби допомагають ухваленню вигідного рішення [5].

Асертивність припускає відмову від опори на чужі думки і оцінки, вільну поведінку у будь-яких обставинах життя відповідно до своїх власних настроїв, спонукань і інтересів (Т. Паул).

Прояв асертивності знаходить своє віддзеркалення в переконанні у власній ефективності, заснованому на самоповазі і власній значущості. Бути асертивним означає бути таким, що самоактивується і саморегулюється (А. Бандура).

Саморегуляція характеризує здатність людини регулювати свою взаємодію з середовищем. Основними елементами поведінкової регуляції є: самооцінка, рівень нервово-психічної стійкості, наявність соціального схвалення (соціальної підтримки) з боку навколишніх людей. Виділені структурні елементи відбивають взаємозв'язок з потребами, мотивами, емоційним фоном настрою, самосвідомістю, «Я - концепції» та ін. Система регуляції - це складна соціально-психологічна освіта і інтеграція усіх її рівнів в єдиний комплекс, який забезпечує стійкість процесу регуляції поведінки.

Є.П. Ільїн, розглядаючи асертивність у структурі контексту основного свого поняття - воля, підкреслює, що «…це узагальнене поняття, за яким ховається багато різних психологічних феноменів». Один із компонентів цієї структури - моральний компонент волі, за І.М. Сеченовим, тобто ідеали, світогляд, етичні установки - формуються в процесі виховання, інші (наприклад, типологічні особливості властивостей нервової системи), як генетично зумовлені, не залежать від виховних дій, і у дорослих людей практично не змінюються. Тому розвиток тієї або іншої вольової якості в значній мірі залежить від того, в якому співвідношенні у структурі цієї якості знаходяться вказані компоненти [4].

У своєму дослідженні Є.В. Хохлова визначає асертивну особистість, як здорову і зрілу особистість, з виробленою позицією ненасильства [6]. Асертивність - це здатність бути самим собою, виражена в потребах росту і розвитку (Е.В. Хохлова).

Значимою стороною цього процесу є дотримання особистістю морально-етичних норм поведінки, що забезпечують здатність адекватно сприймати індивідом певну соціальну роль. Питання, що характеризують рівень моральної нормативності індивіда відбивають два основні компоненти процесу соціальної адаптації: сприйняття морально-етичних норм поведінки і відношення до вимог безпосереднього соціального оточення.

На основі свого клінічного досвіду А. А. Лазарус виділив чотири найважливіші класи поведінки, яку об'єднує поняття «асертивної» поведінки змістовно:

· - здатність сказати «ні»;

· - здатність відкрито говорити про почуття і вимоги;

· - здатність встановлювати контакти, починати і закінчувати бесіду;

· - здатність відкрито виражати позитивні і негативні почуття.

Для нього ці здібності існують не лише в площині поведінки, але і включають когнітивні моменти: такі, як установки, життєву філософію і оцінки.

Ззахідними авторами сформульованоосновні принципи асертивності [2].

Вони, не дивлячись, з першого погляду, на їх простоту і очевидність, охоплюють можливі ускладнення людини у спілкуванні з іншими і у відношенні до самого себе.

У практичному застосуванні результати дослідження асертивності, перекладені на практичні рекомендації виконують різні прикладні функції і сформульовані відповідно до постулатів демократичного ідеологічного соціуму, де найважливішими виступають:

· - здатність судити про свою поведінку, думки та емоції і нести відповідальність за наслідки;

· - уміння не давати ніяких пояснень і обґрунтувань, щоб реабілітувати свою поведінку;

· - вирішувати самостійно, чи відповідає він і якою мірою за проблеми інших людей;

· - здатність міняти свої погляди;

· -здійснювати помилки і відповідати за них;

· - уміння сказати «я не знаю»;

· - уміти не залежати від «доброї волі» інших людей;

· -поступати нелогічно;

· - уміти сказати іншому: «Я тебе не розумію».

Комунікативні якості (комунікативний потенціал) людини є важливою складовою адаптаційного потенціалу. Оскільки людина практично завжди знаходиться в соціальному оточенні її діяльність зв'язана з умінням побудувати стосунки з іншими людьми. Комунікативні можливості (чи уміння досягти контакту і взаєморозуміння з оточенням) у кожної людини різні. Вони визначаються наявністю досвіду, потребою в спілкуванні, принципами побудови контакту, груповою ідентифікацією тощо.

Принципи асертивності - це емпіричні правила поведінки в суспільстві, спілкування з оточенням. Причому спілкування це спирається на істинно гуманістичні начала, заперечується маніпуляція, жорстокість і агресія по відношенню до іншого. Асертивна поведінка дозволяє людині висловлюватися чітко і однозначно, поступати порядно, діяти переконливо, уникати маніпулювання людьми, що оточують, розбиратися в собі і в інших, уміти наполягти на своєму. Можна сказати що асертивність - це адекватна оцінка обстановки і своєї поведінки, це шлях до самореалізації, шлях саморозвитку [2].

Таким чином, асертивність, яка розуміється дуже широко в психологічній літературі, не дозволено зводити лише до однієї межі (якості), або окремої властивості або здібності.

Здійснений теоретичний аналіз сутності і змісту асертивності в працях вітчизняних і зарубіжних психологів, дозволив зробити наступні висновки:

1) асертивність важливо розглядати як інтегральну або інтеграційну психологічну освіту, яка дозволяє особистості адекватно оцінювати обставини і власну поведінку, адаптуватися до умов життєдіяльності, що змінюються, будувати відповідальні, творчі взаємовідносини з людьми, що оточують;

2) проблема формування асертивності опосередкована взаємодією як зовнішніх (специфіка соціальної підтримки, особливості соціальної інтеграції), так і внутрішніх складових адаптаційного потенціалу особистості (базові потреби, характерологічний потенціал, культурологічний потенціал), які певним чином структуровані;

3) на основі визначення показників функціонування зазначених складових можливе виокремлення структури (відповідно нервово-психічна стійкість, комунікативні здібності, морально-етична нормативність) і загального рівня адаптаційного потенціалу особистості;

4) програма соціально-психологічних заходів з розвитку асертивності має бути побудована відповідно до структури та рівнів адаптаційного потенціалу;

5) зміст та принципи програми соціально-психологічних заходів з розвитку асертивності можуть служити засадою для переосмислення та побудови інноваційних технологій у галузі психологічної допомоги та соціальної роботи із соціально дезадаптованими особами.

6) пріорітетним напрямком у розробці означеної проблеми вважаємо компетентнісний підхід до соціально-психологічних програм, спрямованих на розвиток асертивності людини. Компетентнісний модуль має включати:

· - діагностично визначену мету в термінах «знати», «вміти», «володіти» і «бути»;

· - зміст навчальних елементів модуля; методичні рекомендації: способи теоретичної і практичної діяльності того, хто задіяний у програмі (вправи, задачі та завдання, практичні ситуації);

· - інформаційне забезпечення модуля (список літератури, комп'ютерні програми і інше);

· - способи і методику контролю, взаємоконтролю і самоконтролю рівня сформованості компетенції в питаннях асертивної поведінки.

7) прогнозуємо системоутворюючу роль асертивності в структурі особистості суб'єкта адаптації і її істотну роль в процесі самоактуалізації особистості.

соціальний насильство реабілітація жінка

Література

1. Горностай П. Психология личности: словар-справочник / П. Горностай, Т. Титаренко. - К.: «Рута», 2001. -320 с.

2. Каппони В. Как делать все по-своему, или Ассертивность -в жизнь/ В. Капони, Т. Новак. -СПб.: Питер, 1995. - 186 с.

3.Мотков О.И. О парадоксах процесса самоактуализации личности [Электронный ресурс] / О.И. Мотков // Магистр. -1995 - № 6. С. 84 - 95. - Режим доступа:http://www.hpsy.ru/public

4.Сеченов И.М. Элементы мысли/ И.М. Сеченов. - Спб.: Питер, 2001. -416 с.

5. Федоров А.П. Когнитивно-поведенческая психотерапія/ А.П. Федоров. - СПб.:Питер, 2002. - 352 с.

6. Хохлова Е.В. Конструктивная агрессивность в формированиинавыков ассертивного поведения студентов вуза: Автореф. дис.... канд. психол.наук: 19.00.07 / Е.В. Хохлова. - Нижний Новгород, 2008. - 220 с.

7. Шамиева В.А. Ассертивность в стуктуре личности субъекта адаптации: Автореф. дис.... канд. психол. Наук: 19.00.01/ В.А. Шамиева.- Хабаровск, 2009

Размещено на Allbest.ru