Розвиток "Я-концепції" молодшого школяра

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

1. Становлення "Я-образу" дитини

2. Розвиток емоційно-оцінної складової "Я-концепції" дитини

3. Становлення поведінкової складової "Я-концепції" дитини

1. Становлення "Я-образу" дитини

"Дитинство - особливий період в розвитку людини, коли на поверхні виявляється лише незначна частина того, що дитина засвоює. Більшість вражень, відкриттів, уявлень ніяк не виявляються в поведінці, накопичуються ніби як про запас, закладаються в сховищі на довгі роки. Чим молодша дитина, тим більша підводна частина айсбергу" [182, 20].

Дитина приходить до школи з певними уявленнями і ставленням до самої себе, що сформувалися переважно в ігровій діяльності, в процесі спілкування з батьками та ровесниками. І саме на початку шкільного життя розпочинаються труднощі, що зумовлені його певними особливостями. Змінюється соціальна ситуація розвитку - на зміну ігровій діяльності приходить навчальна. Дитина в нових умовах стає об'єктом постійних оцінок з боку вчителів та однокласників, що не завжди співпадають з її власними уявленнями про себе. Це призводить до кризи в психологічному розвитку дитини, яку більшість психологів називають кризою шести-семи років. "Уперше в дитини виникає внутрішня боротьба переживань, яку дитина починає усвідомлювати як протиріччя між сприйняттям себе та оцінками з боку оточуючих" [182, с. 49]. Переживаючи цю кризу, дитина поступово адаптується до нових умов, в яких триває формування "Я-концепції".

У молодших школярів - учнів перших, других і третіх класів - формування "Я-концепції" значною мірою залежить від їх успіхів в учбовій діяльності, що стає провідною діяльністю даного вікового періоду. І оскільки успіхи учня оцінює вчитель, то він і стає основним значущим іншим, під впливом якого в учнів перших та других класів формуються уявлення про свої навчальні здібності, які складають основний зміст реального "Я" дитини. Досить часто молодший школяр, в залежності від оцінок, робить висновок не лише про свої здібності, але й про себе в цілому. Однак, дітям важко одночасно бути тим, хто оцінює і тим, кого оцінюють, тобто дивитись на себе з боку інших, у результаті здатність оцінювати інших розвивається швидше від здатності оцінювати власне "Я".

Щодо успіхів в навчанні визначається соціальний статус молодшого школяра в класі найбільшим авторитетом користуються відмінники, які знаходяться в центрі уваги. Соціальні контакти учня початкових класів неминуче впливають на його "Я-концепцію", сприяють становленню самостійності дитини, її емансипації від батьків. У зв'язку з цим вже в шість-сім років індивід прагне зайняти нове, доросліше становище в житті та виконувати нову суспільно важливу діяльність. Саме в період молодшого шкільного віку дитина починає себе усвідомлювати не тільки суб'єктом навчальної діяльності, але й суб'єктом в системі людських відносин, тобто відбувається усвідомлення свого соціального "Я", що виступає чинником становлення особистісного новоутворення цього вікового періоду - внутрішньої позиції школяра.

Становлення соціального "Я" молодшого школяра - одного із найважливіших структурних елементів "Я-концепції" - відбувається не лише під впливом оцінок дорослих - вчителів, батьків, але й ровесників. У сформованих дорослими колективах завжди існують мікрогрупи, що створюються на основі власних симпатій та спільності інтересів. У першокласників мікрогрупи складаються переважно з двох чоловік і базуються на спільних інтересах, які переважають на даному відрізку часу. До десяти років "Я-концепція" формується під впливом ровесників, яким віддається перевага над іншими, незалежно від їх статі. Від десяти до дванадцяти років відбувається статева ізоляція, за умов якої групи складаються вже з трьох та більше членів. До четвертого класу зменшується вплив вчителів і батьків на формування "Я-концепції" та збільшується вплив ровесників, які входять до складу однієї мікрогрупи.

У процесі розвитку особистості посилюється схильність описувати себе в соціальних термінах, кожний з яких означає належність до певного "Ми". Групових "Ми", з якими дитина співвідносить власне "Я", багато і вони є досить різними. З віком дитина вже може диференціювати їх та усвідомлювати власну належність до них.

Соціальні контакти молодшого школяра з ровесниками неминуче впливають на становлення його "Я-концепції". Поряд з дорослими діти створюють своє "суспільство", що складається із різноманітних груп, в яких встановлено певні рангові категорії, за якими оцінюється кожний учасник групи. Наприклад, останній з математики може бути самим сильним у класі. Проте, в цих умовах дитина не оцінюється за якою-небудь однією ознакою, що дає їй постійне місце в певній групі. Навпаки, дитина постійно переміщується з однієї категорії до іншої. Дане положення фіксується нею у понятті та усвідомлюється. Дитина пізнає себе як зосередження різних можливостей. Сама різноманітність оточення, в якому може опинитись молодший школяр, і в якому він може себе уявити, виступає чинником консолідації особистості. Зміна якості та зв'язків тепер вже не змушує молодшого школяра повністю відмовлятися від себе у порівнянні з дітьми дошкільного віку.

Крізь призму соціального "Я" триває формування надзвичайно важливих образів для дитини - емоційного "Я", ідеального "Я" та фізичного "Я". Усі соціальні контакти дитини із значущими іншими є певним чином емоційно забарвленими, що в свою чергу сприяє становленню емоційного "Я". В період від шести до дев'яти років дитина починає усвідомлювати, що не тільки вона сама, але й інші люди мають стійкі, незалежні від конкретної ситуації, характери і переконання. У зв'язку з цим, безпосередні переживання цих людей можна зрозуміти лише в контексті їх життєвого досвіду. В результаті перед дитиною відкривається можливість синтезу безпосередньої реакції на емоційний стан іншої людини з усвідомленим уявленням про неї як про особистість, що виступає необхідною передумовою розуміння.

Образ іншого, а саме, образ близької людини, в кожної людини формується, під впливом емпатії, тобто здатності співпереживати іншому, що виступає передумовою формування емоційно забарвленого образу себе.

З віком емоції молодших школярів стають тривалішими, стійкішими та глибшими. Такий рівень розвитку емоційної сфери особистості зумовлює в учнів початкової школи появу постійних інтересів, тривалих товариських стосунків, що ґрунтуються на цих спільних і досить міцних інтересах.

Із формуванням образів соціального "Я" та емоційного "Я" нерозривно пов'язано становлення ідеального образу "Я". Саме в процесі емоційно забарвлених соціальних контактів із значущими іншими формується ідеальне "Я". Так, під час дружнього спілкування "образ Я" складається особливо інтенсивно, оскільки через інших ми стаємо собою. Водночас дружба сприяє розвитку "Я-ідеального".

Ідеальне "Я" формується в дітей вже до кінця початкової школи. Якщо у дітей дошкільного віку плани реального, бажаного та можливого ще слабо диференційовані, домагання і досягнення не розмежовуються, то у дітей молодшого шкільного віку реальні та ідеальні уявлення про себе розпочинають диференціюватися. Зміст ідеального образу "Я" в нормальних дітей складають переважно позитивні якості. Ідеальне "Я" відіграє велику роль у становленні особистості - діти прагнуть поводити себе згідно зі своїм ідеальним образом "Я", що пов'язаний з образом конкретної людини.

Велике значення в молодшому шкільному віці має і фізичне "Я". Образ тіла, шо містить оцінку свого фізичного "Я", виступає джерелом розвитку "Я-концепції". Зокрема на "Я-концепцію" дитини суттєво впливає тип будови її тіла, зокрема ті стереотипні реакції, що викликані цим типом. Експериментально досліджено, що діти молодшого шкільного віку з готовністю приймають атлетичну будову тіла, та уникають ровесників з пікнічною будовою (схильність до повноти).

Однією з категорій, за допомогою якої дитина усвідомлює власне "Я", є стать. Психологи припускають, що до шести-семи років дитина вже усвідомлює власну статеву належність, яка вже буде такою назавжди. Згідно з своєю статтю дитина засвоює певні типи поведінки, яких дотримується в школі, вдома тощо.

У дошкільника вже склалися певні уявлення про своє фізичне "Я". Однак з приходом до школи ставлення дитини до свого фізичного образу "Я" може суттєво змінитися. З одного боку зовнішність дитини значною мірою визначає певне ставлення до неї, що суттєво відображається на загальній самооцінці молодшого школяра. З іншого боку дитина зіштовхується з новим ставленням до своєї зовнішності та поведінки, з новими реакціями людей, яких ще не було в її життєвому досвіді.

По-різному і в неоднаковий час відбувається становлення уявлень про власне "Я" у хлопчиків та дівчаток молодшого шкільного віку. В дівчаток набагато швидше, ніж у хлопчиків, з'являються уявлення про власне "Я", і вони є значно глибшими. Очевидно це зумовлено тим, що вони раніше виявляють увагу до своєї зовнішності, до ставлення з боку оточуючих. Взаємини між дівчатками є набагато складнішими, включають оцінки учасниць їх мікрогруп. Вказані особливості й сприяють створенню досить складного "Я-образу". "Я-образ" хлопчиків співвідноситься з "Я-образом" дівчаток, які на два роки молодші від них.

2. Розвиток емоційно-оцінної складової "Я-концепції" дитини

У процесі розвитку дитини її "Я-концепція" поступово збагачується новими якостями, які проходять крізь призму самооцінок. У більшості дітей до семи-восьми років виникають такі складні новоутворення, як оцінка самого себе, самолюбство, з'являються нові, ще не розв'язані суперечності між сприйняттям себе теперішнього, сьогоднішнього, ставленням до себе та оцінками оточуючих, орієнтованих то на себе минулого, то на майбутнього, то на ідеального.

На становлення самооцінки в дітей молодшого шкільного віку впливають такі два основних фактори:

1) учбова діяльність школяра, разом з успіхами та невдачами в ній. Так, систематичне виконання дітьми навчальних і трудових завдань, які постійно контролюються, перевіряються та відповідно оцінюються вчителями, батьками й іншими дорослими, зумовлює формування в молодших школярів здатності контролювати та оцінювати ровесників і самих себе, та виступає чинником становлення самооцінки і самоконтролю;

2) соціальні фактори, а саме, зовнішні оцінки з боку значущих інших, включеність та участь учня в системі міжособистісних стосунків. Взаємодіючи із членами колективу, учень розпочинає порівнювати себе з іншими людьми, вчиться об'єктивно оцінювати свої фізичні та розумові сили, власні якості, відшуковує критерії для об'єктивної оцінки своєї діяльності.

Зміст самооцінки складають ті сторони особистості, які є для неї найбільш значущими. Водночас для різних вікових етапів характерний неоднаковий зміст самооцінки. Зокрема зміст самооцінки молодших школярів (1-2 класи) пов'язаний з новою для них діяльністю. Особливу значущість навчальної діяльності для формування самооцінки молодшого школяра зумовлено такими особливостями: 1) оскільки вона спрямована на зміну самого учня, то в процесі її формування перед дитиною постає завдання визначення міри свого просування у предметі засвоєння, тобто завдання усвідомлення себе як суб'єкта присвоєння суспільно-історичного досвіду; 2) структура навчальної діяльності включає в себе такі компоненти, що з одного боку, спрямовані на предмет засвоєння, тобто навчальні завдання та навчальні дії, а з іншого - на самого учня як суб'єкта діяльності - дії контролю й оцінки. Оволодіння такими діями також ставить перед учнями завдання аналізу власної діяльності та її оцінки. Діти молодшого шкільного віку передусім оцінюють в собі якості, які характеризують їх як школярів - успішність, дисциплінованість. "Діти, орієнтуючись на оцінку вчителя, самі вважають себе та своїх ровесників "відмінниками", "двійочниками" і "трійочниками", хорошими та середніми учнями, наділяючи представників кожної групи набором відповідних якостей. Оцінка успішності на початку шкільного навчання, за своєю сутністю, є оцінкою особистості в цілому і визначає соціальний статус дитини" [89, с. 135]. В учнів третіх і особливо четвертих класів у результаті постійних неуспіхів в учбовій діяльності зміст самооцінки може пов'язуватися з позашкільною діяльністю. Наприклад, дитина може користуватись авторитетом в певній неформальній групі (з позитивною чи негативною спрямованістю) і компенсувати цим низький статус в класі, пов'язаний з рівнем навчальних досягнень, і тим самим забезпечувати в цих умовах формування позитивного самосприйняття і одночасно з цим згасання інтересу до школи, навчальної діяльності.

Молодші школярі, оцінюючи спочатку лише результати власної учбової діяльності, поступово включають до сфери самооцінки моральні якості своєї особистості, зокрема: правдивість, чесність, скромність, ввічливість, справедливість і т. ін.

До психологічного змісту самооцінки молодшого школяра належить й міра її критичності, що змінюється з віком дитини. Якщо в учнів першого класу помічено тенденцію позитивно оцінювати свою поведінку та учбову діяльність, то учні других класів ставляться до себе більш критично, оцінюючи як хороші, так і погані вчинки, як успіхи, так і невдачі в навчанні.

Поступове зростання критичності самооцінки виступає чинником росту її самостійності. На противагу учням перших класів, самооцінки яких майже цілком залежать від оцінок вчителем їх навчальної діяльності та поведінки, в учнів других, особливо третіх класів, самооцінка характеризується значно більшою самостійністю. Виявленню самостійності в самооцінній діяльності сприяє діяльність дорослих - спочатку учень оцінює себе за їх вимогами, а потім поступово розпочинає це робити з власної ініціативи.

Дітям молодшого шкільного віку властиві всі види самооцінок: і адекватна стійка, і завищена стійка, і нестійка, що прямує до неадекватного завищення чи заниження. З віком молодших школярів зростає їх вміння правильно оцінювати себе, свої можливості, та водночас знижується тенденція до переоцінки себе. Однак в учнів початкової школи досить рідко зустрічається стійка занижена самооцінка. Цей факт вказує на те, що самооцінка молодшого школяра є, в певній мірі, альтернативною. З одного боку, вона характеризується своєю динамічністю - самооцінка молодших школярів є конкретною і ситуативною. З іншого боку, самооцінка учнів початкової школи має тенденцію до стійкості та надалі перетворюється у внутрішню позицію індивіда, виступаючи одним із мотивів поведінки та чинником формування певних якостей особистості.

"До кінця молодшого шкільного віку з'являється рефлексія і тим самим створюються нові можливості для формування самооцінки досягнень і особистісних якостей. Самооцінка стає, в цілому, адекватнішою та диференційованішою, судження про себе обґрунтованими. Водночас при цьому спостерігаються значні індивідуальні відмінності. Доречно підкреслити, що в дітей із завищеною та заниженою самооцінкою змінити її рівень досить важко" [89, с. 138-139].

Самооцінка стабілізується до третього класу, тоді як в учнів другого класу вона суттєво знижується. Чинником зниження загальної самооцінки виступає залучення учнів до такої ситуації, що вимагає оцінки результатів власних дій, порівняння себе з оточуючими, здатності бачити власні недоліки і т. ін.

Змістовне наповнення самооцінки залежить від рівня пізнавальної активності дитини. Самооцінка пізнавально активних молодших школярів носить диференційований характер, охоплює майже всі основні сфери їх життєдіяльності, характеризується високим рівнем критичності та виявляє їх рефлексивне ставлення до себе. Самооцінна діяльність пізнавально пасивних учнів стосується не всіх сфер їх життя, внаслідок чого множина її регулятивних функцій значно звужується.

Самооцінка виконує роль регулятора поведінки в дітей молодшого шкільного віку. Зокрема, адекватна самооцінка сприяє розвитку самостійності та незалежної поведінки школярів даного вікового періоду.

3. Становлення поведінкової складової "Я-концепції" дитини

У молодшому шкільному віці формуються основні чинники, що зумовлюють становлення довільної регуляції поведінки на основі моральних норм. В учнів початкових класів вже наявні психофізіологічні передумови для становлення довільної поведінки на основі моральних вимог, а отже й здатності стримувати імпульсивні вчинки, виявляти самостійність, контролювати власні дії.

Функцію регулятора вчинків, що характеризують ставлення до справи, до інших людей та до самої себе виконує моральне "Я". Моральний розвиток дитини передбачає свідоме засвоєння нею моральних норм і вимог, а саме, формування в неї знань про них, перетворення їх на відповідні мотиви поведінки. Одними із основних факторів, що впливають на становлення моральної свідомості молодшого школяра, є соціальне порівняння та соціальні очікування. "Постійне акцентування недоліків одних учнів і достоїнств інших негативно впливає на морально-особистісний розвиток кожного учня та на міжособистісні стосунки між дітьми в класі" [93, с. 18]. У результаті, в одних дітей формується почуття зверхності над іншими, в той час, як в інших дітей, на недоліки яких досить часто звертають увагу, виховується почуття неповноцінності.

Альтернативним шляхом розвитку моральної свідомості в позитивному напрямку є порівняння, яке ґрунтується на принципі "порівняння дітей з рівними можливостями", або ж на принципі "порівняння учня з самим собою". Порівняння, проведене в такий спосіб, позитивно впливає на ставлення учнів до результатів своєї праці, на ефективність його роботи, на розвиток повноцінної особистості.

Як ми вже вказували раніше, значний вплив на формування моральної свідомості індивіда має його здатність (якщо вона є) емоційного відгуку на чужі переживання, тобто емпатія. Між емпатією та засвоєнням моральних норм дітьми молодшого шкільного віку існує тісний взаємозв'язок. Дітям даного вікового періоду властиві як альтруїстичні (страх за потерпілих в певних ситуаціях), так і егоїстичні (страх за себе в аналогічних ситуаціях) емпатійні переживання. Альтруїстична емпатія виявляється однаковою мірою як до дорослих, так і до тварин. Водночас переживання молодших школярів щодо своїх ровесників у більшості випадків мають егоїстично-емпатійне забарвлення.

Функції моральної норми в альтруїстичних та егоїстичних емпатійних переживаннях диференціюються, а саме:

¦ в альтруїстичних емпатійних переживаннях моральна норма виконує функцію опори під час вирішення конфлікту між потребою дитини, що гостро переживається нею, та благополуччям об'єкта емпатії на користь останнього;

¦ в егоїстичних емпатійних переживаннях моральна норма виконує функцію захисту актуальних потреб дитини.

Більшості дітей даного вікового періоду властива нестійка емпатія.

В молодшому шкільному віці на основі моральних норм відбувається активне становлення регуляції дитиною власної поведінки. Основними чинниками становлення цього важливого новоутворення виступають: надситуативний орієнтир здійснення вчинку згідно з прийнятими нормами та правилами; зв'язок між інтелектуальним і моральним розвитком дитини. Так, завдяки навчальній діяльності, коли увага учня спрямовується не тільки на отримання нових знань, але й на сам процес пізнання, забезпечується розвиток системи довільної регуляції зовнішніми та внутрішніми діями, що в свою чергу сприяє розвитку елементів самоконтролю в дитини.

Рівень розвитку саморегуляції моральної поведінки значною мірою залежить від сформованості прогнозування цієї поведінки. Ефективність прогнозування молодшими школярами моральної поведінки суттєво залежить від взаємин між суб'єктом та об'єктом прогнозування. З віком в учнів початкової школи зростає точність прогнозування поведінки своїх друзів і знижується прогнозування поведінки ровесників. Вказані особливості прогнозування зумовлено тим, що з друзями молодший школяр спілкується частіше, результатом чого є глибші знання їх особистості та поведінки. Неточність прогнозування поведінки однокласників пов'язана із соціальними чинниками: учні даного вікового періоду схильні переоцінювати поведінку однолітків, що мають високий статус у класі, та недооцінювати поведінку ровесників, щодо яких у колективі створилися негативні установки. емоційна поведінкова самооцінка концепція

Отже, стійким моментом саморегуляції поведінки молодших школярів стає підпорядкування своїх безпосередніх бажань соціальним вимогам, формування внутрішнього плану дій. Однак, підпорядкування власних безпосередніх бажань свідомо прийнятим намірам не звільняють дитину від імпульсивності та залежності від ситуації. Довільна регуляція поведінки ще перебуває в зоні найближчого розвитку дитини молодшого шкільного віку.

Специфіка навчальної діяльності сприяє формуванню в учнів вміння аналізувати власні дії, оцінювати їх, що, в свою чергу, виступає чинником становлення рефлексії та елементів самоконтролю як вищої форми саморегулювання. Так, самоконтроль у молодших школярів, займаючи спочатку незначне місце, поступово перетворюється на засіб попередження помилок та кращого засвоєння навчального матеріалу, ефективність якого залежить від характеру мотивації. В навчальній діяльності для учнів початкової школи оволодіння самоконтролем, на початковій стадії розвитку, виступає самостійною формою діяльності, яка є зовнішньою щодо основного завдання. Згодом завдяки регулярному виконанню завдань, що вимагають використання самоконтролю, цей складний механізм зворотного зв'язку перетворюється у необхідний елемент навчальної діяльності, що постійно включений в її виконання.

У кожної людини самоконтроль здійснюється по-різному: а) в залежності від типологічних особливостей вищої нервової діяльності; б) мотивації навчальної діяльності; в) суб'єктивних властивостей спонукань до самоконтролю та його здійснення. Чинником, що призвів до недостатнього розвитку самоконтролю в учнів, виступає відсутність з боку вчителя систематичних і послідовних вимог, що потребують виконання складної дії такого важливого компоненту поведінкової складової "Я-концепції".

Специфіка формування самоконтролю в дітей молодшого шкільного віку полягає в тому, що контроль за правильністю власних дій передбачає оволодіння спеціальними способами здійснення самоконтролю. До обов'язкових умов здійснення самоконтролю належать: 1) наявність в школярів певного запасу знань та вмінь ним користуватись; 2) представлення учням зразку (еталону). В процесі формування самоконтролю зазнає змін характер зразку, який при цьому використовується. Процес формування самоконтролю проходить три етапи. Спочатку дія самоконтролю відбувається за конкретним зразком, потім - на основі узагальненого, уявлення зразків. Третьою умовою здійснення самоконтролю є спонукання до його виконання. Це умова, за якою постійно повинні стежити вчителі та батьки учнів. Недостатньо лише знати еталон, потрібно вміти ним користуватися, тобто контролювати себе.

Складна дія самоконтролю, елементи якої продовжують формуватися саме завдяки участі молодшого школяра в процесі навчальної діяльності, поширюється і на інші види діяльності, зокрема, на поведінкову.

У більшості учнів молодших класів під час засвоєння правил шкільної поведінки відсутня потреба в довільному самоконтролі, що проявляється у більшості випадків, тільки під дією вчителя. Чинниками цього є: 1) відсутність навичок здійснення самоконтролю; 2) відсутність внутрішнього спонукання до постійного контролю, власних дій та вчинків. Для позбавлення від таких недоліків слід виокремлювати самоконтроль у поведінці як спеціальну дію, а вчителеві - чітко формувати правила поведінки і задавати учням установку на самоконтроль, а також забезпечувати дітей засобами наочної фіксації результатів актів поведінки, які контролюються ними та підключати тих, хто навчається, до самоконтролю.

Размещено на Allbest.ru