Проблема самотності у поезії Т.Г. Шевченка "Думи мої, думи мої": психологічні аспекти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет біоресурсів і природокористування України

ПРОБЛЕМА САМОТНОСТІ У ПОЕЗІЇ Т.Г. ШЕВЧЕНКА «ДУМИ МОЇ, ДУМИ МОЇ»: ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ

Омельченко Л.М., кандидат педагогічних наук,

доцент кафедри соціальної роботи та психології

Київ

Постановка проблеми у загальному вигляді. Поетичний твір - явище багатогранне, складне: це результат індивідуальної творчості митця, прояв його особистості; це мовне явище, словесний образ, у якому закодована картина світу автора; текст, що містить проекцію внутрішньоособистісного конфлікту поета, однак переживається (вирішується) ліричним героєм. Тому осягнення сутності літературного твору є нелегким процесом. На нашу думку, складність сприймання поезії зумовлюється психологічним чинником. Прагнення зрозуміти твір актуалізує у психіці людини систему когнітивних операцій та схем, що уможливлює появу узагальненого образу об'єкта. За І. Фізером, таке зображення «може бути зредукованим, витлумаченим..., але ніколи - відповідним до оригіналу» [10, с. 10].

Подразнення від літературного твору зароджується через посередництво мовної матриці, а відтворюється, переломлюючись через психіку особистості читача. На нашу думку, це явище є своєрідним діалогом між письменником та реципієнтом. Таким чином, розуміння психологічних закономірностей даної взаємодії, можливість аналізу її закономірностей дає підґрунтя для наближення читача до оригіналу літературного твору.

Із моменту перших публікації і донині Т.Г. Шевченко є одним із найбільш визнаних народом поетів. Його ніколи не сприймали «спокійно» як визнаного класика, який відійшов у минуле, у ньому бачили сучасника [4]. Проте культура епохи Тараса Григоровича віддаляється. Тому й мовна матриця, що є підґрунтям психології творів Кобзаря, відмінна від мовного оформлення поезій. Отже, постає потреба аналізу психологічних особливостей творчості поета, зокрема й проблеми самотності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Зазначена проблема стала предметом наукових студій багатьох авторів: С. Балей (самотність як проекція психотравматичного чинника) [1], М. Кодак (самотність - сирітство як проекція власних почуттів на стан усього поневоленого народу, як засіб соціально-психологічного узагальнення); І. Арендаренко (самотність як чинник побудови психологічного ряду романтичних образів поетичних творів); О. Мануйкін (самотність як естетична категорія поетичних творів Шевченка). Г. Левченко (психоаналіз як метод інтерпретації теми самотності) [5].

Мета статті: здійснити аналіз проблеми самотності у поезії Т. Шевченка «Думи мої, думи мої» в контексті теорії психології творчості.

Виклад основного матеріалу дослідження. Аналіз теоретичного матеріалу дав змогу виокремити декілька підходів до трактування проблеми самотності у поетичному доробку Шевченка:

• мотив самотності у творчості як психічна реакція самого автора на ситуацію фрустрації: основним психотравматичним чинником життя Шевченка стала передчасна смерть матері; саме ця втрата зумовила формування «комплексу сирітства» [1], а пізніше - й провідну тему лірики поета (С. Балей, А. Халецький, Г. Левченко);

• самотність як стан романтичного героя, пов'язаний із його нонконформістською позицією в соціумі, таким чином, мотив одинокості є психологічним засобом мотивації поведінки ліричного героя (І. Арендаренко);

• самотність як відображення світовідчуття самого письменника, який силою власного інтелекту та творчості випередив загал, як свідомий вибір автора (С. Лотоцька).

Така різноманітність трактування проблеми самотності у творчості видатного поета зумовлює необхідність детального її розгляду у площині психології творчості. Тому вважаємо за необхідне проаналізувати поняття «творчість» та «літературна творчість».

Єдиного пояснення зазначених понять у науці не існує. Так, Дж. Гілфорд, А. Маслоу, Е. Торренс розглядають творчість як процес «логічного розвитку ідей і уявних образів, які перетворюють елементи реальності на щось нове» [7, с. 49]; В. Бехтерев - як творення чогось нового в ситуації, коли проблема-подразник викликає утворення домінанти, навколо якої концентрується необхідний для вирішення запас минулого досвіду; Л. Виготський - як усяку діяльність людини, яка створює щось нове, усе одно, чи буде це створенням якоїсь речі зовнішнього світу, чи побудовою розуму або почуття, що живе в самій людині [6]. В. Вільчек вважає, що творчість - це особливий вид праці, яку людина не сприймає як повинність, це той вид діяльності, що є власне людським проявом [2].

У царині вивчення творчості та її впливу на особистість звернено увагу й на такий різновид як художня. Зокрема А. Прангішвілі, А. Шерозія, Ф. Бассін розглядають творчу активність митця як неусвідомлене прагнення до відреагування (аЬгеагїюп) фрустрацій, а літературний твір - як продукт зживання конфліктів за механізмом проекції та ідентифікації. Однак Л. Жабіцька вважає, що несвідоме прагнення письменника до зменшення фрустраційної напруги є лише побічною мотивацією його літературної діяльності. Провідні мотиви літературно-художньої творчості пов'язані з пізнавальною потребою митця в художньому дослідженні дійсності й формуванням ціннісного ставлення до світу. Дана потреба мотивує творчу діяльність в особливій проблемній ситуації при зіткненні художника з новими явищами суспільної та індивідуальної психології, що вимагають формування ціннісного ставлення [2].

Ми підтримуємо зазначену думку, адже творчий процес у будь-якій царині, пов'язаний із механізмом вирішення проблемних задач, які постають перед людиною при створенні нового. І. Семенов та С. Степанов, розглядаючи психологічні засади механізмів творчості, довели, що при вирішенні творчої задачі виникає суперечність між ресурсами «Я» та унікальністю умов і вимог ситуації. Вирішення цієї суперечності постає не лише як творче відкриття, ай як особистісний та інтелектуальний розвиток, що проявляється як активна самоперебудова особистості та реорганізація мислення [7]. А рефлексивний аспект є не тільки психологічною умовою перебігу всякої розумової діяльності, а й центральним моментом (разом з інтуїцією) творчого процесу.

Зазначена позиція знайшла своє підтвердження і в дослідженнях Е. Молеса, який у мотивації творчості виокремлює три рівні: нижчий (несвідомий колективний досвід людства, що постає як протест проти природи - від міфу про Прометея до пошуку філософського каменя), середній - пристрасть (стимулювальна сила мотивації), найвищий рівень - соціальні мотиви [2].

Таким чином, аналіз проблеми самотності в інтерпретації Шевченка зумовлює необхідність застосування методології рефлексивної психології з метою пояснення естетичної функції зазначеного мотиву в ліриці поета.

Звернімося до ситуації, у якій розпочалася поетична творчість Шевченка. Відомі спогади І. Зайцева, викладача образотворчого мистецтва, про його дружні візити до В. Ширяева, в артілі якого навчався й працював Т. Шевченко. У них колишній учень Академії художніх мистецтв розповідає, що нерідко на вечорах читалася поезія Пушкіна та Жуковського. Неодмінним слухачем при цьому був молодий учень Ширяєва - Т. Шевченко [9]. Із автобіографії відомо, що одним із перших натхненників віршувань молодого Тараса став Є. Гребінка, із яким Тарас познайомився незадовго до звільнення з кріпацтва. Якщо друзі Шевченка, І. Сошенко та А. Мокрицький, дбали про розвиток його схильності до малярства, то Гребінка почав опікуватися загальним розвитком, стимулювати й спрямовувати його читання й самоосвіту. Він перший помітив і підтримав непідробне поетичне обдаровання. Однак оточення художників непривітно ставилося до занять Шевченка поезією. У своїх спогадах І Сошенко зазначає: «...часом він сидів і вдома, але все-таки ділом не займався: то співає, то пише собі щось, та все до мене пристає: «А послухай, Соха, чи воно так добре буде?» Та й почне читати свою «Катерину». «Та одчепись ти, ? кажу, ? з своїми віршами! Чому ти діла не робиш?» [12, с. 57].

Таким чином, поетична творчість Т. Шевченка постала не за принципом «тому що» чи «для того щоб», а імовірно, - «не зважаючи ні на що». Це був результат прояву спонтанного натхнення поета, який постав через самопізнання, самовідчуття, самоставлення та самоідентифікацію. Цей процес супроводжувався переживанням внутрішньоособистісного конфлікту, почуттям самотності й потребою в самотності - як необхідної умови рефлексивного здійснення «Я» самого поета.

Звернімося до однієї із найпопулярніших поезій Шевченка «Думи мої». Уже на початку твору перед нами постає ліричний герой, який переживає глибоку особистісну творчу кризу, що супроводжується станом фрустрації, тривоги: шевченко самотність криза психологія

Поет ідентифікує себе з ліричним героєм. Він розгублений, вірогідно, ще сам не усвідомлює ні вартості свого таланту, а можливо, й боїться прояву своїх поетичних здібностей, адже до них неоднозначно ставиться навіть найближче оточення:

Квіти мої, діти!

Нащо ж вас кохав я, нащо доглядав?

На перший погляд, психічний ресурс героя ослаблений, сам він постає як емоційно виснажений та розгублений. Однак, на нашу думку, ліричний герой-поет переживає одну зі стадій творчого процесу ? саме етап фрустрації, на якому творець тимчасово не здатен розв'язати проблему. Цьому періоду властиві емоційна напруженість, неспокій, іноді почуття приниженості та слабкі психоневротичні симптоми.

Невротичний конфлікт зумовлює актуалізацію потреби в любові:

Чи заплаче серце одно на всім світі,

Як я з вами плакав?.. Може, і вгадав...

Може, найдеться дівоче Серце, карі очі,

Що заплачуть на сі думи...

Далі в тексті постає вільний потік емоцій і думок, спрямований на вирішення конфлікту. Це ситуація, за якої особистість творця мусить знайти спосіб виходу із фрустраційної ситуації. На думку І. Семенова та С. Степанова, за такого способу вирішення проблемної ситуації переживання конфліктності не пригнічується і не є поштовхом до особистісного «виходу», а загострюється, оскільки доводиться рухатися до знаходження рішення всупереч очевидній його неможливості. Прагнення знайти творче вирішення задачі постає як життєво важлива ситуація, можливість її розв'язання зумовлює самооцінку «Я» як здатного чи не здатного до творчого здійснення.

У Шевченка ліричний герой швидко дає відповідь на поставлене запитання про творчу кризу: це чужина та нерозуміння русифікованих українців чи самих росіян (москалів) зумовили неможливість «співать на чужині». Творчий інсайт, а за ним і натхнення з'являються за першої згадки про рідну землю - ось основний психічний ресурс і джерело творчості:

Нехай душі козацькії / В Украйні витають -

Подібне трактування проблеми самотності як ситуації рефлексивного осмислення свого власного творчого шляху й особистісного духовного та творчого розвитку містить ряд інших творів Шевченка: «Перебендя», «Тарасова ніч», «Не завидуй багатому», «Гоголю», «Єретик», «Невольник».

Література

1. Балей С. З психольогії творчості Шевченка / С. Балей. - Львів: Шляхи, 1916. - 91 с.

2. Ильин Е.П. Психология творчества, креативности, одаренности / Е.П. Ильин. - СПб.: Питер, 2009. - 448 с. - (Мастера психологии).