Проблеми дитячого аутизму та психолого-педагогічні шляхи їх вирішення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблеми дитячого аутизму та психолого-педагогічні шляхи їх вирішення

О. М. Борисенко

Анотація

Висвітлено клінічні дослідження особливого синдрому або особливої групи синдромів, пов 'язаних із дитячим аутизмом. Акцентовано на тому, що родина, в якій живе дитина з особливостями психофізичного розвитку, - особлива група, якій відповідає властива тільки їй атмосфера міжособистісних відносин. Родина, яка виховує дитину з порушеннями розвитку, опиняється у стані ізоляції від суспільства, порушено дружні стосунки, нема можливості відволікшися від повсякденних побутових турбот і проблем. Батьки переживають хронічний стрес і депресію. Зауважимо, що сьогодні суспільство ще не готове адекватно реагувати на сім 'ю, у якій виховується аутична дитина, надто багато неприйняття та упередження.

Ключові слова: дитячий аутизм, виховання дітей, ізоляція родини, тренінгова робота, терапевтичний процес, індивідуальність дитини.

аутичний дитина виховання соціальний

Постановка проблеми. Ранній дитячий аутизм - захворювання достатньо розповсюджене. Щороку чисельність дітей з цим захворюванням зростає. Та, на жаль, це особливе порушення психічного розвитку недостатньо відоме в нашій країні навіть професіоналам. Сім'ї, що виховують таких дітей, як правило, роками не можуть отримати кваліфіковану допомогу. Сьогодні в Україні триває переосмислення парадигми навчання і виховання дітей з розладами аутичного спектра. Позитивним можна вважати те, що аутичних дітей розпочали визнавати в освітньому просторі держави як окрему категорію, яка потребує спеціально розроблених підходів до навчання, розвитку та соціалізації.

Стан дослідження. Тенденції, які домінують у сучасній українській спеціальній освіті (С. Д. Максименко, К. С. Лебединська,

О.С. Нікольська, В. І. Бондар, В. В. Засенко, В. М. Синьов, Є. П. Си- ньова, В. В. Тарасун, О. В. Доленко, Т. І. Скрипник, Д. І. Шульженко та ін.), слугують підґрунтям для розвитку інноваційних організаційних форм, змісту, технологій навчання та виховання аутичних дітей. Специфіка їхньої освіти полягає в тому, що вони можуть здобувати її у загальноосвітніх навчальних закладах у формі інклюзивної освіти, спеціальних загальноосвітніх закладах для дітей з розумовими, мовленнєвими порушеннями, у державних або недержавних освітньо - реабілітаційних установах.

Вітчизняні науковці (О. В. Доленко, І. А. Марценковський, К. О. Островська, О. І. Романчук, Г. Г. Смоляр, В. В. Тарасун, Г. М. Хворова, А. П. Чуприков, Д. І. Шульженко) акумулюють світовий досвід вивчення аутизму і докладають зусиль до розробки шляхів допомоги аутичним дітям.

Метою статті є аналіз життєдіяльності сім'ї з аутичною дитиною, де наявні психологічні, медичні, педагогічні, правові, соціальні проблеми та проблеми фізичного виховання, та важливість комплексного та системного підходу до розроблення індивідуальних програм для кожної дитини і кожної сім'ї.

Виклад основних положень. Висока частота поширення дитячого аутизму і схожих з ним порушень розвитку (від 12-15-ти дітей, згідно з одними даними, і до 40-60-ти - за іншими, на 10 тисяч дитячого населення) визначає соціальну значущість цієї проблеми.

Сьогодні визначення сутності проблеми аутизму у дітей є пріоритетною парадигмою в галузі спеціальної психології та корекційної педагогіки, що є об'єктивним моментом становлення аутології як порівняно нового розділу вітчизняної психологічної науки.

Незважаючи на те, що аутизм виокремлено як самостійне явище дизонтогенезу майже 70 років тому, в Україні є низка надзвичайно гострих проблем, пов'язаних із цим порушенням розвитку: це питання діагностики, раннього виявлення аутичних дітей, долучення їх до ефективних корекційно-розвивальних та освітніх програм; підтримка родин, які відчувають розгубленість і безпорадність у зв'язку з народженням таких дітей.

Варто зазначити, що й донині немає єдиної концепції щодо чинників виникнення аутизму. Відомо, що в етіології та патогенезі цього розладу важливу роль виконують генетичні й біологічні чинники (зокрема органічне ураження головного мозку внаслідок хромосомних або метаболічних порушень). Йдеться також про те, що виникненню ознак аутизму у віці до 2-2,5 років часто передують: різні патології вагітності, родові травми, асфіксія під час пологів, чинники, що діють після народження.

На наш погляд, визначення аутизму Д. Вільямс, з огляду на його причину, а не симптоми, найбільш влучне. Вона вважає, що існує кілька типів аутизму, кожен із яких зумовлений різними причинами, а інколи в людини спостерігається відразу кілька типів цього стану. З уваги на три визнані характеристики аутизму (порушення соціальної взаємодії, комунікації і дивної поведінки), вона виділяє кілька специфічних для аутизму проблем, які призводять до порушень у цих трьох сферах:

1. Проблеми контролю (що належать до здатності відповідно реагувати на світ і на себе): неконтрольованість дій; відчуття сильного занепокоєння, страху.

2. Проблеми толерантності, терплячості (що належать до здатності витримати світ і себе): сенсорна гіперсензитивність; емоційна гіперсензитивність.

3. Проблеми зв'язку (належать до здатності усвідомлювати світ і себе): проблеми уваги; проблеми сприйняття; проблеми інтеграції систем; проблеми інтеграції лівої-правої півкуль.

Донна Вільямс стверджує, що різні люди із аутизмом, за спільності симптомів у трьох основних сферах, можуть мати різні причини для виникнення однакових симптомів [9].

У результаті теоретичного аналізу джерел із проблеми аутизму у дітей нами визначено, що існують розбіжності в розумінні її сутності, етіології, патогенезу, напрямів лікувальної, психолого-педагогічної, соціальної допомоги, оскільки її представлено різними психіатричними, лікувально-педагогічними, соціально-психологічними, технологічними, психокорекційними школами. Також удосконалено терапевтичний і виховний аспекти допомоги аутичним дітям і сім'ям аутичних дітей на основі застосування системи спеціальних підходів, методів і прийомів тощо.

На наш погляд, історія вітчизняної корекційної педагогіки та спеціальної психології засвідчує: навіть якщо в Україні системну спеціальну роботу, спрямовану на подолання аутичних порушень, не провадили, вона має потужний за змістом і обсягом теоретичний, методологічний, методичний матеріал для системно-структурного розуміння патології розвитку дитини та якісних стратегій її подолання. Пропонуємо створення освітньої, педагогічної та психокорекційної системи допомоги дітям та членам її родини з метою налагодження їхнього соціального та особистого життя.

Вважаємо, що створення середовища, яке складається з психо- лого-педагогічних умов, засобів корекції, індивідуального, орієнтованого на дитину змісту програм, компетентності персоналу, і є запорукою ефективного виховання й освіти дітей зі спектром аутичних порушень.

Сучасні вчені (С. Д. Максименко, М. К. Шеремет, В. І. Бондар) наполягають на тому, що служба ранньої психокорекційної допомоги має стати однією із ланок загальної нової системи соціальної освіти, нагальне завдання якої на сучасному етапі - максимально широке обстеження дітей із порушенням розвитку на ранніх етапах онтогенезу, а це певною мірою є запобіганням вторинним відхиленням.

Запропонований Д. І. Шульженко психолого-педагогічний підхід до діагностики аутичних порушень передбачає прогнозування на основі включення дитини в освітню діяльність за принципом «від діагностики відбору до діагностики розвитку», забезпечуючи широкі можливості розвитку особистості. Основою діагностики є ідеї Л. С. Виготського про розвиток дитини в широкому спектрі можливостей життя та про зону найближчого розвитку як ключового психологічного принципу її вивчення, виховання та навчання [7].

А служба ранньої корекційної допомоги сім'ям, які мають аутичних дітей, може стати однією з нових ланок системи спеціальної освіти в Україні.

Більшість проектів, які досліджують життя сімей з аутичними дітьми, вказують на стресовість ситуацій, пов'язаних із вихованням такої дитини. Дослідження доводять, що швидше вдається розпізнати розлади, щораз більшої популярності набуває ідея поділу коштів на допомогу в навчанні та лікуванні таких дітей на основі їх справжніх потреб. Щораз більше людей з поширеними складними розладами в змозі пережити це завдяки кращій медичній опіці. Але основна опіка над дитиною з аутизмом здійснюється у сім'ї.

В Україні є недостатньо вирішена проблема соціальної поінформованості суспільства про наявність окремої групи дітей, яких унаслідок певних ознак їхнього психічного розвитку і поведінки зараховують до категорії неконтактних, невихованих, «дивних» та агресивних. Соціальний попит батьків аутичних дітей на якісне і вчасне обстеження, діагностування, системну педагогічну допомогу не відповідає реаліям життя, оскільки відсутні продуктивні пропозиції з боку державної психолого-педагогічної науки та практики. Опинившись перед надзвичайно складною симптоматикою хвороби, сім'я ізолюється в наслідок нерозуміння, неприйняття з боку суспільства, небажання допомогти. Важливою умовою допомоги батькам аутичних дітей

є взаємодія між батьками та фахівцями - корекційними педагогами та психологами, які виконують, окрім класичних (аналітична, діагности- ко-прогностична, освітня, корекційна, консультативна), ще й спеціальні (психотерапевтична, супервізійна, інклюзивна) функції.

На практиці особливі освітні потреби таких дітей враховуються переважно стихійно, не задовольняються в достатньому обсязі і на належному якісному рівні з причин невизначеності оптимальних напрямів, форм їхнього суспільного навчання та виховання, труднощів у використанні адекватних методів і технологій освітньо-корекційної спрямованості тощо. Тому основне навантаження щодо догляду та виховання дітей лягає на плечі їхніх батьків.

Гіпотеза дослідження:

Формування позитивного ставлення батьків до дітей з аутизмом буде ефективнішим, якщо:

• створити процес корекційного виховання (поєднання навчальних, виховних, оздоровчих, корекційних, прямих та опосередкованих, формувальних та превентивних впливів) на особистість дитини зі спектром аутичних порушень;

• забезпечити досконалий кадровий потенціал із формуванням інтелектуального та соціокультурного компонентів професійної готовності, компетентності фахівців у роботі з дітьми та батьками аутичних дітей;

• розробити професійний психологічний супровід роботи з дитиною в її діагностико-диференціальній, прогностичній, програмно - цільовій, технолого- реалізаційній, моніторинговій функціях;

• запропонувати систему психокорекційних заходів, які ґрунтуються на концепції самоорганізації і передбачає багаторівневі перетворення у межах родини аутичної дитини з метою налагодження механізмів зворотнього зв'язку.

Основна мета занять методичного напряму - допомогти батькам оволодіти різноманітними формами спілкування з дитиною. Відомо, що ставлення дитини до світу - залежна й похідна величина від безпосередніх її стосунків із дорослими. Тому важливо, щоб між дитиною і батьками були близькі довірливі стосунки.