Правова поведінка як вид соціального замовлення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Правова поведінка як вид соціального замовлення

О.М. Балинська

Анотація

На основі аналізу концепту «соціальне замовлення» розглянуто правову поведінку як один із видів цього замовлення, під яким розуміється законодавство та право загалом. Протиправну поведінку також описано у соціальному замовленні (праві) як небажаний або заборонений тип, якого слід уникати і неуникнення якого не просто ігнорується суспільством, а відповідно карається. Водночас соціальне замовлення, послуговуючись засобами людського мислення, формує у соціального суб'єкта певні образи бажаної або необхідної поведінки, які через значущість для суспільства стають своєрідними правовими знаками.

Ключові слова: гало-ефект, клакери, когнітивний дисонанс, правова поведінка, соціальне доказування, соціальне замовлення, фундаментальна помилка атрибуції.

Постановка проблеми. Здебільшого людина формує свою життєдіяльність у контексті так званого «соціального замовлення», тобто діє так, як цього хоче або навіть вимагає суспільство. Воно висуває свої вимоги до поведінки соціального суб'єкта у формі правил та норм і, відповідно, вимагає їх виконання й дотримання. «Соціальне замовлення» людської поведінки передбачає схвалення, підтримку, визнання та ін. лише у разі отримання очікуваного результату - продукування певних (вказаних у «замовленні») дій і вчинків. Водночас кожне окреме суспільство формулює свої «замовлені» типи поведінки, визнаючи їх прийнятними, допустимими чи бажаними у своїх межах.

З'ясувати, чи можна вважати правову поведінку одним із видів такого соціального замовлення і, навпаки, чи всі інші поведінкові вияви, що суперечать цьому замовленню, вважаються протиправністю, а також чи спроможне соціальне замовлення сформувати правові дії та вчинки як знакові (типові) і значущі (особливі) для суспільства, стало метою статті.

Стан дослідження. Безперечно, досягнення обраної мети передбачає аналіз праць учених, які долучилися до вивчення феномену людської поведінки (зокрема правової) з різних позицій - психологічної, культурологічної, соціологічної, юридичної, релігійної, філософської та ін. Що стосується поведінки як результату «замовлення», то слід взяти до уваги дослідження у сфері соціальної психології. Тут варто назвати американського біхевіориста Е. Торндайка, який перший довів, що візуальне сприйняття позитивного образу людини (зокрема приємної зовнішності) стимулює формування загальної позитивної оцінки людини [1]. Застосування цього ефекту у сфері бізнесу досліджував швейцарець Ф. Розенцвейг [2]. Абстрагуючись від праць своїх колег найбільш відомим у галузі психології соціального впливу та переконування є американець Р. Чалдіні [3]. Їхні праці та розробки інших дослідників стали теоретико-методологічним підгрунтям цієї статті.

Виклад основних положень. Історія розвитку людства свідчить, що, об'єднуючись у групи, клани, спільноти, держави тощо і намагаючись впорядкувати співіснування в них, люди формували певні правила поведінки, які стосувалися кожного з цього об'єднання, а згодом стало вважатися, що саме таке об'єднання формулює ці правила для своїх членів, начебто робить «замовлення» на виконання ними певних дій. Наразі найбільш організаційно досконалим об'єднанням людей є держава, а найчіткішим її замовленням (правилами) для своїх громадян є законодавство (або ширше - право).

Але до цього історії відомі різні приклади соціального замовлення певного типу поведінки або й навіть конкретних вчинків.

Найбільш відомим прикладом соціально замовленої поведінки є так звані клакери (клакер (фр. claqueur, від фр. claque - удар долонями) - особа, що займається створенням штучного успіху чи провалу виступу окремої людини або усього заходу [4]). Групу таких осіб називають клакою. Використовуючи ефект «соціального доказування», вони намагаються змусити оточення (наприклад, публіку в театрах) разом з ними певним способом реагувати (аплодувати, вигукувати слова захоплення або ж виявляти незадоволення). правовий поведінка клакерство галоефект

З розвитком людства клака видозмінювалася та розповсюджувалась у інших сферах життєдіяльності людини. Тепер клакерів активно використовують у політиці й навіть економіці, коли потрібно організувати певний ефект (схвалення виступу політика, організація скандалу чи навіть створення валютного ажіотажу). Але водночас незмінними залишилися їх основні завдання - формування публічної прихильності або обурення. Український політик Віктор Уколов (блогер «Української правди», раніше відомий за прізвищем колишньої дружини як Віктор Ткачук) у своїй статті «Українські клакери. Особливий вид політичного шахрайства» пише: «В Україні клакери політичні. Я бачив багатомісячні пікети клакерів під Кабміном, де змінювалися лише прапори, але у Марийський парк (під час Революції Гідності - О. Б.) приходили одні й ті ж люди. Тепер спостерігаю клакерів в Інтернеті у соціальних мережах» [5].

Новітній (інтернетовий) вид клакерства по-іншому називають маркетингом у соціальних мережах або SMM (англ. social media marketing), що передбачає комплекс заходів щодо використання соціальних медіа як каналів для просування компаній та вирішення інших бізнес-завдань. Просування в соціальних мережах дає змогу точково впливати на цільову аудиторію, вибирати майданчики, де ця аудиторія більшою мірою представлена, і найбільш відповідні способи комунікації з нею, водночас найменшою мірою стосуючись незацікавлених у цій рекламі людей [6].

У всіх таких випадках формування «необхідної» поведінки застосовується, як згадувалося попередньо, так зване «соціальне доказування» (від англ. social proof) або по-іншому інформаційний соціальний вплив. Це явище зі сфери психології; воно відбувається тоді, коли люди не можуть надати перевагу якомусь певному способу поведінки у складних ситуаціях. Припускаючи, що інші люди краще ознайомлені з цією ситуацією, вони вважають їхню поведінку прийнятною чи більш поінформованою. Таке явище часто використовують для свідомої маніпуляції поведінкою інших [7].

У контексті правовідносин людині, яка ніколи не мала конфліктів із законом, легше знайти потенційних партнерів (роботодавців та ін.), адже останні сприйматимуть її позитивно, вважаючи надійною та віддаючи перевагу позитивним характеристикам, водночас не помічаючи або ж применшуючи певні недоліки. У цьому разі правослухняність є соціальним доказом благонадійності.

Різновидом соціального доказування є галоефект (або ефект ореолу; halo effect, від англ. halo - ореол, сяйво і лат. effectus - дія, результат) як результат впливу загального враження про що-небудь (явище, людину, річ) на сприйняття його окремих особливостей, коли певні характеристики людини видаються кращими, ніж насправді (людину можуть вважати легковажною і несерйозною за негативних соціальних доказів і водночас комунікабельною і приємною - за позитивних) [8, с. 80]. Прикладами можна назвати ситуації, коли люди привабливої зовнішності викликають більше довіри і прихильності, скажімо, як політичні оратори, у вирішенні спірних питань, під час прийняття на роботу, призначення премій чи винагород тощо.

Перше найбільш масштабне дослідження існування галоефекту в системі правовідносин здійснив Р. Чалдіні. У своїй праці «Психологія переконування. 50 доведених способів бути переконливим» він узагальнює такі дані: «Не менш тривожні дослідження показують, що будова кісток і пропорції тіла можуть впливати навіть на судові процеси. Наприклад, у пенсільванському дослідженні вчені ранжирували перед судом 74 обвинувачених за їх фізичною привабливістю. Потім, перевіряючи результати даних випадків (аналогічних за юридичною оцінкою), вони виявили, що привабливі люди отримали більш легкі покарання. Фактично, привабливі обвинувачені вдвічі частіше за непривабливих уникали в'язниці. У другому дослідженні - коли оцінювалася сума виплати за завдані збитки, якщо звинувачений був привабливішим від постраждалого, то середня сума виплат становила 5623 долари, якщо ж навпаки - жертва була привабливішою за обвинуваченого, то середня сума виплат зростала до 10051 долара. Більше того, присяжні демонстрували даний ефект незалежно від своєї статевої приналежності» [3, с. 169].

Певною мірою аналогічний ефект соціального доказування застосували цього річ в Україні під час підбору кандидатів у нову патрульну службу поліції, надаючи перевагу струнким молодим людям зі спортивною комплекцією та приємною зовнішністю, змінюючи їх формений одяг на аналогічний в американських поліцейських (що асоціюється зі сміливими стражами порядку на вулицях міст).

Загалом соціальне доказування застосовується у процесі формування враження про товари, послуги, політичні (правові, культурні тощо) позиції. Коли порушується соціальне доказування, може виникнути когнітивний дисонанс і викликати в людей відчуття втрати контролю (від латинських слів: со^пШо - «пізнання» і йіі'іопапїіа - «неспівзвучність, нечіткість, відсутність гармонії»); це стан психічного дискомфорту, викликаний зіткненням у свідомості людини конфліктуючих уявлень, ідей, цінностей чи емоційних реакцій, що відбувається у будь-якій ситуації вибору і зростає залежно від важливості цього вибору [3].

Саме такою є сучасна ситуація, що пов'язана із формуванням національної поліції та ліквідацією міліції в Україні. Формується позиція щодо позитивного сприйняття новостворених підрозділів патрульних поліцейських, але остаточного рішення щодо ролі та місця в державі «старої» міліції наразі немає. Одночасне функціонування двох паралельних структур (міліції та поліції) формує у свідомості громадян України певний когнітивний дисонанс, навіть Закон «Про національну поліцію» не дає роз'яснення щодо чіткого розмежування повноважень, завдань та підпорядкованості органів внутрішніх справ та поліції. Через недосконалість правового вирішення цієї ситуації значна частина українського суспільства, попри бажання кардинальних змін у правоохоронній системі, відчуває втрату стабільності та правової дисгармонії (ефект когнітивного дисонансу). Звідси, відповідно, дисонансні вияви правової поведінки, неспівмірність (неузгодженість) дій і вчинків із правовими нормами.

Соціальне доказування може набувати певних модифікацій:

1) людина ототожнює себе з оточенням, тому копіює поведінку навколишніх осіб;

2) людина володіє особливими знаннями, тому її поведінка може відрізнятися від дій оточення;

3) людина здатна розпізнати авторитета (ця модифікація ґрунтується на двох попередніх), тому на основі власної поінформованості й обізнаності вибирає тих, чиї дії може підтримувати.

У концепції соціального доказування передбачено також основну помилку атрибуції. Психологи це поняття трактують як схильність людини пояснювати вчинки і поведінку інших осіб їх особистісними особливостями (так званою «внутрішньою диспозицією»), а власну поведінку - зовнішніми обставинами (так званою «зовнішньою диспозицією») [3].