Соматопсихічні впливи. Психологічні особливості різних категорії хворих

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Соматопсихічні впливи. Психологічні особливості різних категорії хворих

У клініці внутрішніх хвороб на особливості ВКХ впливають такі параметри самої хвороби як:

труднощі у визначенні характеру патологічного процесу;

локалізація патологічного процесу (серце, кишківник, шлунок, нирки);

вираженість больового синдрому;

порушення функції органу чи системи;

наявність інтоксикації;

гострота початку захворювання;

тривалість хвороби та її можлива хроніфікація;

виліковуваність захворювання.

Психологічні проблеми кардіологічних хворих

Психогенні реакції особистості хворого на серцево-судинні розлади як правило спостерігаються у гострому початковому періоді захворювання: тривога, розгубленість, зниження настрою, інколи апатія на тлі вираженої астенії. Характерне виникнення фобій: страх зупинки серця, смерті.

Хворі з органічними ураженнями серця і пороками клапанів у стадії компенсації чи субкомпенсації, як правило, не скаржаться на серце, не помічають порушення його діяльності ("сомато-психічне балансування").

При пороках серця переважають неврастеноподібні стани: хворі скаржаться на підвищену стомлюваність при навантаженнях, проявляють виснажуваність активної уваги; у процесі бесіди хворі нерідко дають реакцію роздратування, плаксивості. При погіршенні соматичного стану дратівлива слабкість може змінитися гіпостенією: стає тихим, спокійним, в'ялим і байдужим.

При пороках серця спостерігаються також зміни інтелекту: деяка інертність мислення, звуження кола інтересів, знижується продуктивність інтелектуальної діяльності.

Можуть виникати також істеричні афективно-моторні та афективно-вегетативні пароксизми, а також істеричні реакції та форми поведінки.

У кардіологічній клініці також зустрічаються ревматичні психози: відбувається зміна свідомості частіше за типом делірію зі світлими проміжками присмеркових розладів (раптова втрата ясності свідомості з повною відчуженістю від навколишнього від декількох хвилин до декількох діб); перебіг психозу частіше хвилеподібний; після виходу постерігається астенія, у деяких випадках проявляються ознаки психоорганічного розладу.

Хворих з психічними порушеннями при некомпенсованих пороках серця не переводять у психіатричну клініку, оскільки причиною виникнення даних порушень є основне захворювання, яке потребує кваліфікованої інтервенції.

Психічні порушення після операцій на серці - у їхньому розвитку виділяють 3 етапи:

адинамічний - хворі виснажувані, дещо оглушені, байдужі до оточення і свого стану, говорять тихо й односкладно;

невротичний -стають більш активними, іпохондричними, проявляють дратівливу слабкість, можуть проявитися тривога й рухове занепокоєння; інколи виникає підвищений настрій, балакучість, безпечне ставлення до свого стану; ілюзорне ставлення до ситуації; такі хворі потребують нетривалих простих психотерапевтичних бесід;

період зворотного розвитку астенічних явищ - з кінця другого тижня після операції стан покращується і приходить у норму.

Порушення психічної діяльності при інфаркті міокарду зумовлені насамперед порушенням мозкового кровообігу, кисневим голодувань, рзпадолм некротичних ділянок та попаданням у кров токсинів. Особливе значення надається рефлекторному впливу больових імпульсів на ЦНС. Має значення також ВКХ хворого. У продромальному періоді з'являються порушення психічної діяльності: хворі відчувають "неясну затуманену голову", нечітко сприймають оточуюче, не можуть зосередитися на розумовій діяльності, страждають від головного болю; з'являється тривога, туга, інколи ейфорія. Це - часто передвісники інфаркту.

Основним проявом гострого періоду є больовий синдром, який супроводжується вираженим страхом смерті, що може проявлятися як у відчудженні від оточуючого, так і в подібних до паніки реакціях.

При інфаркті задньої стінки міокарду частіше спостерігається страх смерті, тривога, туга. При інфаркті передньої стінки, а також при комбінованих ураженнях міокарду частіше спостерігається ейфорія, можливі анозогнозія чи гіпонозогнозія.

У перші дні після інфаркту може виникати апатія й адинамія. Подібні прояви можуть свідчити про розвиток депресії. Наявність депресії, особливо у чоловіків, збільшує ризик смерті у 3-4 рази протягом 6 міс. після інфаркту, а також можливість виникнення повторних інфарктів.

У підгострому періоді наростають прояви дратівливої слабкості.

При видужанні на більш-менш тривалий термін залишаються астенічні прояви і можуть спостерігатися порушення поведінки: іпохондрична фіксація, вироблення особливого стилю поведінки, стають егоїстичними і важкими у сім'ї, стають прямолінійними, ригідними, формальними. Можливий іпохондричний розвиток особистості.

Психологічні проблеми пульмонологічних хворих

З древніх часів захворювання органів дихання вважалися одними з "двох воріт смерті" поряд із захворюваннями серця. Сьогодні виділяють 2 варіанти гострих психотичнихх розладів при пневмонії:

- деліріозне потьмарення свідомості - у перші дні захворювання як правило спостерігається в осіб, які зловживають алкоголем; ознаками ризику виникнення даного стану є тривожний сон, страхи, скарги на зовнішні подразники, гіпнагогічні галюцинації;

- гострий психотичний стан в осіб, які не зловживають алкоголем, може виникнути при виході із крупозної пневмонії, коли температура вже знизилася і йде активне розсмоктування осередків запалення; спровокувати цей стан може додаткове навантаження й відмова від постільного режиму.

У багатьох хворих після крупозної пневмонії спостерігаються астенічні розлади. На тлі астенії можуть виникати тривожні острахи, які стосуються здоров'я, думки про невиліковність захворювання, приреченість. Інколи ці переживання відображають депресивний стан.

Депресії частіше мають характер дистимії: хворі всім незадоволені, сваряться, докоряють оточуючим за відсутність уваги.

У хворих на хронічні захворювання легень - бронхіти, бронхопневмонії - частіше зустрічається іпохондричні розлади з фіксацією уваги на своєму самопочутті. Однак у деяких хворих, насамперед у тих, хто зловживає алкоголем, може постерігатися гіпонозогнозія і навіть анозогнозія.

При туберкульозі легень - сухотах - хворі частіше сприймають повідомлення цього діагнозу як катастрофу. Багато хто з них боїться опинитися в ізоляції. Хворі бояться туберкульозу і, разом з цим, прагнуть вилікуватися. Поряд з такою реакцією зустрічається витіснення чи заперечення хвороби. Такі хворі, особливо при доброму самопочутті "не приймають хворобу". Вони продовжують безпечно провадити звичний спосіб життя, не дотримуються санітарно-гігієнічних вимог, відмовляються від лікування та обстеження. Інколи цьому сприяють й їхні родичі через почуття хибного сорому.

Анозогнозія найбільш властива хворим на туберкульоз алкоголікам.

Найбільш типовим порушенням при туберкульозі є астенічні прояви з переважанням фізичної астенії. На її тлі можуть виникати іпохондрія та істеричні реакції. Можуть спостерігатися афективні розлади. Для хворих на фіброзно-кавернозний туберкульоз властиві астено-ейфоричні й астено-апатичні синдроми.

З плином хвороби можуть наростати зміни характеру і форм поведінки, типові й для інших важких хронічних захворювань: пасивність, байдужість, звуження кола інтересів і контактів тощо. У деяких хворих на дистимічної реакції на захворювання може сформуватися мотив помсти і відповідна поведінка: зумисне зараження оточуючих.

У художній літературі (напр., "Дама з камеліями"), а також в окремих наукових працях відзначаються такі особистісні особливості цих хворих як чутливість, еротичність, сентиментальність, виснажуваність, емоційна лабільність.

Виникнення психотичних розладів, частіше деліріозного характеру, у хворих на туберкульоз може бути пов'язане і з токсичною дією медикаментозних засобів.

Бронхіальна астма. Специфіка ВКХ при даній патології полягає в тому, що вона складається з 2-х реакцій: реакції на хворобу і реакції на напад задухи. Вираженість психічних розладів у більшості випадків зумовлена гостротою та раптовістю нападу. При раптовому гострому нападі хворі переживають страх смерті від задухи чи зупинки серця, страх некупірованого нападу. Більш сильні реакції страху породжують рідкісні але важкі напади задухи.

Розвиток хвороби і необхідність нерідко стаціонарного лікування провокують тривожно-фобічні та депресивні реакції, поруч з якими нерідко виникають іпохондричні страхи (напр., "страх за серце").

Серед психотерапевтичних методів, які використовують для лікування бронхіальної астми, найбільш ефекьтвнитми являються когнітивна та поведінкова психотерапія, аутогенне тренування та біологічний зворотній зв'язок.

Клінічна психологія у гастроентерології

При виразковій хворобі шлунку та 12-палої кишки (ВХ), у випадках їхнього повільного початку та в'ялого перебігу, психічні порушення як правило вичерпуються соматогенною астенією: у хворих проявляється дратівливість, слабкість, плаксивість, образливість.

В інших хворих появі ВХ передують реактивні стани, зокрема невротична депресія, котрі включають скарги на болі і неприємні відчуття і ділянці шлунку та серця. Спостерігається добове коливання стану: вранці гірше, ніж увечері.

При важкому перебігові ВХ, появі кровотечі, похудінні, виражених болях можуть виникати реактивні стани з тривогою відчаєм, інколи з суїцидалоьними думками. Нерідко проявляються фобічні (канцерофобія) ьта іпохондричні розлади.

При ВХ нерідко раптово виникає необхідність оперативного втручання. Тому потрібна ретельна підготовка хворого та його родичів до такої процедури. Вони мають бути переконані у необхідності операції. У багатьох хворих перед операцією яскраво виражений страх за своє життя. Важливо вміти заспокоїти їх та їхніх родичів.

При ВХ, а також неспецифічному виразковому коліті деякі автори рекомендують у якості психотерапевтичної допомоги хворим тривалий психоаналіз.

Синдром подразненого товстого кишківника (СПТК). Серед психічних розладів найчастіше зустрічаються невротичні стани у вигляді нав'язливих страхів (страх нетримання газів та позивів на дефекацію у публічних місцях) і невротичні депресії, а також іпохондричні розлади.

Іпохондричний невротичний розвиток особистості проявляється тривожною фіксацією пацієнта на розладах, багаторазове звертання до спеціалістів. Разом з тим не спостерігається вираженої дезадаптації пацієнтів.

Іпохондричний розвиток за типом над цінної іпохондрії, який проявляється дуже наполегливим прагненням до додаткових обстежень у поєднані з недовірою до лікарів, сприяє обмежувальній поведінці хворих та вираженій дезадаптації.

Такі хворі потребують поведінкової психотерапії.

Захворювання печінки та жовчовивідних шляхів. Частіше супроводжується астенічною симптоматикою, яка може бути першим проявом хвороби. Також часто зустрічається характерний розлад сну: сонливість вдень і безсоння вночі. Частіше зустрічається дистимічний тип афективних порушень з постійним незадоволенням, бурчанням, інколи бурхливими всплесками гніву.

У зв'язку із тривалим перебігом захворювання та пов'язаними з ним обмеженнями нерідко виникають психопатоподібні розлади за істеріозбудливим типом: хворі надмірно образливі, капризні, потребують до себе підвищеної уваги.

При наростанні цирротичних змін з порушенням функцій печінки і у зв'язку з хронічною інтоксикацією провідними стають прояви психоорганічного синдрому: поряд з порушенням пам'яті, уваги і працездатності часто розвивається байдуже ставлення до свого стану, зневажливе ставлення до режиму і лікування, яке інколи переростає в благодушшя. Останнє властиве хворим з алкогольним цирозом печінки, у котрих наявні алкогольні зміни особистості ("юмор висельника").

Психологія у клініці інфекційних захворювань

У відповідності з концепцією К.Бонгеффера (1910), психічні розлади при інфекційних захворюваннях прийнято розглядати у рамках неспецифічної реакції організму на екстра церебральну катастрофу.

Характерними для екзогенного типу реакцій є порушення свідомості (делірій, присмеркове затьмарення свідомості, епілептоформне збудження, аменція) і галюциноз.

Аментивний синдром - переважає незв'язні мовлення і моторика, розгубленість. Мовлення складається з окремих слів, складів, нечленороздільних звуків. Настрій мінливий. Рухове збудження зазвичай в межах ліжка; вичерпується окремими рухами, що не складають завершеного акту. Інколи змінюється ступором. Мислення нескладне. Вираз обличчя здивований. Розгублені і безпорадні. Вночі агенція може змінюватися делірієм. У денний час при ускладненнях виникає оглушливість. Тривалість - декілька тижнів. Вихід - через важку і тривалу астенію.

Деякі психіатри відзначають більшу частоту виникнення при інфекційних хворобах в останні роки галюцинаторно-маячних порушень, ніж станів зміненої свідомості, тобто констатують зсув у бік ендогенізації цих порушень. Також частіше стали зустрічатися психічні розлади з неврозоподібною афективно-іпохондричною симптоматикою.

У продромальному періоді і на початковій стадії захворювання психічні розлади, як правило, відсутні. На даному етапі можна говорити лише про реакції особистості на можливо наявну хворобу. Констатація інфекційного захворювання для пацієнта стає психотравмою. У зв'язку з цим можна спостерігати або гіпернозогнозію, або диснозогнозію (як результат дії механізму заперечення) і дисимуляцію. У зв'язку з цим великого значення набуває просвітницька робота медперсоналу з хворим та його родичами.

У дітей як психологічна реакція на інфекційну хворобу частіше виникають стани зміненої свідомості за типом оглушності, ділерію та агенції.

У людей похилого віку - стани туги, тривоги, підозрілості, страху.

Поява психічних порушень при інфекційних захворюваннх залежить значною мірою від стадії розвитку інфекції:

в інкубаційному періоді порушень немає;

у продромальному - загальносоматичні порушення - загальне нездужання, слабкість; інколи - підвищена збудливість, балакучість, піднесений настрій;

у період розгорнутої картини и хвороби - лихоманкова (на тлі високої температури) маячня, інфекційна маячня (частіше розвивається після зниження температури пов'язаний з виснаженням, обмінники та судинними порушеннями);

у період одужання - постінфекційна астенія, вираженість якої залежить від важкості перенесеної інфекції.

Висипковий тиф

Психічні порушення можуть виникати порівняно рано: хворі більше ніж звичайно пожвавлені, говіркі, багато жартують, жваво відповідають на питання. Ці симптоми можуть бути прогностичними щодо виникнення гострого психозу. Психотична реакція - у вигляді делірію, де значне місце займають галюцинаторні переживання, пов'язані з діяльність вестибуляр6ого апарату: хворим здається, що вони пливуть, летять, кружляють, піднімаються тощо; іпохондричні маячні переживання - їм здається, щ на їхнє тіло впливають: колять, ріжуть, розривають органи тощо. Після кризи з упадком сил та тривалим сном психотичні прояви проходять, розвивається глибока астенія, на тлі якої можлива залишкова маячня.

Черевний тиф

На початку хвороби - знижений настрій, загальмованість, пригнічення, сум. На другому тижні може виникнути делірій, але частіше аменція. Характерними є нічні галюцинації, однак збудження невиражене через астенію. Після виходу з психозу - глибока астенія. Через виражену слабкість хворі можуть справляти враження інтелектуально знижених, апатичних. Відновлення відбувається повільно. На цьому етапі хворі образливі, чутливі, плаксиві.

Зазначені психічні порушення можуть слугувати диференційними ознаками висипкового та черевного тифу.

Особливо небезпечні інфекції

Легенда про холеру: Холера в образі молодої жінки прийшла у місто і на прохання жителів обіцяла обмежитися невеликим числом жертв. Однак жертв виявилося дуже багато. Люди почали докоряти Холері, на що вона відповіла, що дотримала обіцянки: багато людей загинули не від неї, а від страху.

Ряд авторів відзначаю, що неможна забувати про можливість розвитку в особливо навіюваних осіб в умовах епідемії психічної інфекції (напр., психічної холери).

ВІЛ-інфекція: хворі переживають сором, страх, докори сумління; нерідко починають мстити оточуючим і вступають у часті статеві стосунки, приховуючи факт захворювання. Серед гіпернозогнозій часто зустрічаються фобічні реакції і депресивні реакції. У період розвитку хвороби частіше відзначається нормонозогнозія. У деяких хворих (психопатичних особистостей, хворих на наркоманію чи алкоголізм) спостерігається гіпонозогнозія. Окрім фобічних можливі також іпохондричні та істеричні реакції на хворобу У хворих на СНІД можуть виникати гострі розлади діяльності мозку, котрі проявляються різною психопатологічною симптоматикою: афектами, галюцинаторно-маячними реакціями, розладами свідомості. Також характерні симптоми підгострого енцефаліту, які виливаються у розвиток деменції.

Психічні порушення у неврології

Своєрідність психічних порушень у неврологічних хворих пов'язана з механізмами їх виникнення: органічним і психогенним.

Ще у 1911 році Е.Блейлер згрупував психопатологічні розлади, властиві для органічного ураження мозку незалежно від нозології у вигляді психоорганігчного синдрому:

церебростенічні прояви: головний біль, запаморочення, погана переносимість різких змін клімату (температури) і транспорту, надмірна виснажливість; підвищена розгубленість, зниження інтелектуальних здібностей; афективна лабільність, психомоторна загальмованість або, навпаки (частіше у дітей) рухове розгальмування;

у випадку більш серйозних уражень мозку спостерігається тріада Вальтер-Бюеля: порушення пам'яті, ослаблення розуміння, неутримання афекту - енцефалопатична форма захворювання; при цьому порушується критика хворих до свого стану внаслідок розвитку різних форм деменції аж до глибокого слабоумства.

При кліщовому енцефаліті частіше, ніж при інших видах енцефаліту спостерігаються порушення у вигляді дереалізації та деперсоналізації.

При хронічному перебігові енцефаліту і виражених органічних змінах травматичного ґенезу можуть виникати стійкі афективні та галюцинаторно-маячні розлади.

У дітей та підлітків після перенесеного масивного ураження головного мозку може проявлятися психопатоподібна поведінка.

У дорослих частіше спостерігаються астенічні розлади.

Клінічна психологія в ендокринології

Психопатологічні зміни, які відзначаються при ендокринних захворюваннях, М.Блейлер об'єднав у рамки ендокринного психосиндрому (він включає тільки ті психічні порушення, які спричинені ендокринною патологією): розлади настрою, порушення спонук і психічної активності, змінені інстинкти і потяги.

У ендокринологічній клініці на формування ВКХ значно впливають зміна соціального статусу хворого, необхідність тривалого (інколи пожиттєвого) лікування, тривалі госпіталізації, зміна зовнішності і тіло- будови.

Цукровий діабет. Зміна поведінки, настрою та ставлення до оточуючого. Підвищена дратівливість і швидка стомлюваність, підвищена емоційність. Типовими є сексуальні проблеми (психогенна імпотенція, імпотенція, пов'язана з судинними та ендокринологічними чинниками); тривожність і депресивні переживання; астено-іпохондричні, обсесивні та істеріоформні розоади.

При гіпоглікемії частіше відзначаються тривога, занепокоєння, агресивність стосовно оточуючих. Гіпоглікемією також зумовлені когнітивні розлади: послаблення пам'яті, недостатня критичність до свого захворювання, відсутність ініціативи.

Серед психотерапевтичних заходів найбільш ефективною виявляється поведінкова психотерапія, яка спрямована на покращення самоконтролю над захворюванням.

Тиреотоксикоз (базедова хвороба). Для хворих властива тривожність, розлади сну, вдавана веселість, метушливість. Основні психічні порушення носять неврозопідбний характер: н6посидючість, дратівливість, недостатня здатність до концентрації, поспішність, швидка втомлюваність, лякливість, відсутність наполегливості к досягненні цілей, схильність до коливання настрою. Хворі погано переносять очікування, відзначається підвищена потреба у русі, погано переносять спеку.

При акромегалії багато дослідників відзначають апатію і астенію. У хворих часто відзначаються сонливість, в'ялість, відсутні реакції на зміну своєї зовнішності, що, на думку Б.А.Целібеєва, пов'язано з емоційним потьмянінням, котре, при цьому не призводить до байдужості за долю своїх близьких, щодо своєї роботи. Періодично у цих хворих можуть стани дисфорії. У багатьох спостерігаються розлади пам'яті близькі до аменстичного синдрому. Мають місце психросенсорні порушення за типом порушення "схеми тіла".

Психіка хворого може травмуватися на всіх етапах хірургічного лікування. Тому доцільно розглядати динаміку переживань відповідно до етапів лікування.

Діагностичний етап.

Повідомлення пацієнту про необхідність операції може викликати розгубленість і навіть шок. Особливо часто це відбувається тоді, коли пацієнту, який має відносно хороше соматичне самопочуття, раптово повідомляють максимум негативної інформації про його діагноз, щоб одразу схилити його до прийняття рішення про операцію.

Найчастіше зустрічаються такі реакції на повідомлення про необхідність операції:

тривожні стани з ажитацією,

депресивні реакції (інколи з ризиком суїциду),

недовіра і гнів,

заперечення хвороби.

Тут потрібно враховувати преморбідні особливості особистості:

тривожних і чутливих пацієнтів треба заспокоїти і вселити їм надію на благополучний результат;

ригідних і впертих, які відмовляються - переконати, використовуючи аргументовані докази, при цьому не залякуючи.

Інформація про діагноз повинна поступати до хворого у доступній формі, без надмірної медичної термінології; вона також має нести прогностичний характер, вказуючи на можливі несприятливі і, обов'язково!, позитивні можливі варіанти перебігу хвороби відповідно до обраних засобів лікування.

Переопераційний період

1 етап. Включає обстеження, уточнення діагнозу, отримання згоди пацієнта на операцію. Переважно спостерігаються емоційні реакції пацієнтів, серед яких переважає страх, який може мати різні відтінки: легке занепокоєння і тривога, жах, а інколи - ейфорія.

Переживання з приводу впливу наркозу, наступного больового синдрому, можливих ускладнень, можливою втратою певних частин тіла.

На цьому етапі хворому потрібно пояснювати кожен діагностичний та терапевтичний крок і обґрунтовувати його необхідність, а також вказувати на можливі відчуття, які він матиме під час тієї чи іншої процедури.

2 етап - безпосереднє очікування операції, коли прийняте остаточне рішення і призначений її термін. Тут психологічні зсуви, які спостерігалися на 1 етапі, можуть компенсуватися або, навпаки, підсилюватися.

М.В.Виноградов виділяє декілька типів ставлення хворого до майбутньої операції:

Переоцінка значущості операційного ризику - або зниження настрою з переважанням тривоги, страху смерті, ускладнень і надмірна іпохондрична фіксація; або повний зовнішній спокій, байдужість. За яким може приховувати почуття приречення, пасивне очікування смертельного виходу.

Недовіра до лікарів, діагнозу, обґрунтованості хірургічного втручання, що супроводжується зниженим настроєм та злобою стосовно лікарів.

Заперечення необхідності операції з дисимуляцією з метою її уникнення.

На практиці частіше зустрічається варіант нормонозогнозії. Однак кожен пацієнт пере операцією потребує відвідин хірурга і психотерапевтичної бесіди з ним.

Лікарі-хірурги також повинні пам'ятати, що на практиці нерідко зустрічаються пацієнти з патологічним прагненням до оперативного втручання. Подібні явища зазвичай спостерігаються в інфантильних пацієнтів, схильних до патологічного фантазування, в істеричних психопатів, рідше - у хворих на шизофренію та олігофренію легкого ступеню. У цьому випадку кажуть про нозофілію ("любов до хвороби") у хворих. Такі прояви це називають синдромом Мюнхаузена.

Причинами необґрунтованих хірургічних втручань можуть стати над цінні та маячні іпохондричні ідеї та соматичні еквіваленти маскованих депресій.

У "підозрілих" випадках необхідна консультація психіатра і психолога, які зможуть оцінити психічний статус хворого і спільно з хірургом прийняти рішення про спосіб лікування пацієнта.

Операція

Напередодні операції важлива роль у підготовці пацієнта відводиться анестезіологу та медичним сестрам. Досвідчений анестезіолог знає, що від психічного стану хворого залежить виді премедикації та анестезії, а також їхня дія на пацієнта і його поведінка у наркозі. Наслідком успішної передопераційної психологічної підготовки пацієнта є скорочення необхідної дози наркотизуючих речовин і більш сприятливий перебіг післяопераційного періоду.

Післяопераційний період

Психологічні реакції залежать від характеру хвороби, перебігу післяопераційного періоду та преморбідних особистісних особливостей. Тут також впливає больовий синдром, тому потрібна продумана знеболююча тактика терапії.

Психотичні реакції тут виникають рідко. Частіше - у людей похилого віку з явищами атеросклерозу та у хворих на алкоголізм. Психози також можуть зустрічатися у хворих з захворюваннями нирок та печінки, які супроводжуються вираженими метаболічними порушеннями.

З психотичних станів у післяопераційний період найчастіше розвивається деліріозний синдром (3-4 день після операції). Передвісниками є порушення сну, тривожне занепокоєння, страх, гіпнагогічні галюцинації. Виникає після обширних операцій, частіше у хворих похилого віку.

Другим видом психотичних станів є галюцинаторно-маячні розлади без затьмарення свідомості (через 10-20 днів після операції): тривожна, розгубленість, то пригнічення, то деяке оглушення, стають підозріло напруженими, повідомляють, що них погано ставляться, їм хотять нашкодити. Можуть переживати слухові галюцинації (чули, як сусіди по палаті обговорювали його випадок, осуджували його, у коридорі медсестра погано згадувала про пацієнта тощо.). Поступово ці явища нівелюються, у хворого з'являється критика до свого стану. Після виходу з психозу - виражена астенія, інколи - легкі прояви психоорганічного синдрому.

Ймовірність виникнення психозу зростає з важкістю операції.

Після важких багаточасових операцій спостерігаються виражені астенічні стани, які інколи досягають рівня оглушення свідомості.

У віддаленому післяопераційному періоді реакції на операцію також стають залежними й від характеру взаємостосунків пацієнта з оточуючими.

Операції, які призвели до каліцтва (видалення молочної залози, ампутація кінцівок, видалення ока тощо) можуть викликати різні реакції, зумовлені особливостями психологічного захисту: заперечення, витіснення, заміщення, фіксацію тощо. У деяких хворих можуть виникати реактивні депресивні стани з зосередженням уваги довкола наслідків операції.

Несприятлива обстановка, необхідність зміни роботи, втрата партнера утруднюють адаптацію пацієнта і сприяють розвиткові тривалих невротичних станів або й патологічного розвитку особистості.

Основними видами травм, з якими випадає зустрічатися у хірургічній практиці є пошкодження опорно-рухового апарату і поранення. Особливе місце займають черепно-мозкові травми. При черепно-мозкових травмах психічні прояви опосередковуються, насамперед, характером пошкодження головного мозку (струс, забій, гематома, відкрита черепна травма тощо).

На початковому періоді травматичного ураження психічні явища залежать від характеру травм, їх локалізації та важкості. При важких травмах часто спостерігається травматичний шок: 1 фаза - еректильна - спостерігається у 10-15% випадків, характеризується збудженням хворого з ейфорією та недооцінкою важкості свого стану; 2 фаза - торпідна - супроводжується пригніченням психіки, байдужістю хворого, зниженням вияву больової реакції.

При важких травмах преморбідні особистісні характеристики не мають особливого значення, тоді як при легких травмах і травмах середньої важкості характер реакцій залежить великою мірою від особливостей психологічного захисту. Гіпонозогнозичний тип ставлення до травматизації зустрічається значно рідше, ніж інші форми.

У посттравматичному періоді, особливо, коли він пов'язаний з тривалим обмеженням рухової активності, повторними операціями, болючими процедурами і перев'язками, можуть розвиватися різні психогенні реакції: депресивні переживання, нав'язливі страхи перед можливими наслідками операції, істеричні прояви. Їхня тривалість залежить від ефективності лікування. Пролонгований період видужання після травми може призвести до стійких невротичних розладів. Особливо часто це відбувається з хворими, які внаслідок травми втратили орган чи частину тіла.

Серед віддалених психологічних наслідків травми частіше відзначається адаптація до умов "несвободи" у зв'язку з травмою: хворі знаходять свою нішу у життя чи й повністю повертаються до попереднього способу життя. Інколи спостерігаються явища патологічного розвитку особистості. Також рідко, але все ж мають місце нададптивні прояви активності травмованих осіб, які знаходять внутрішні сили для побудови активного творчого життя, і після травми воно у них наповнюється більш живим і оптимальним змістом, ніж це було до травми.

Як особливий вид захворювання хірурги виділяють опікову хворобу. Вона супроводжується важкою інтоксикацією, вираженим больовим синдромом, схильністю до розвитку обширних гнійних процесів і затяжного перебігу.

Д.Д.Федотов та І.В.Борисов виділяють 3 етапи перебігу опікової хвороби:

1 - момент отримання опіку - проявляються страх, відчай і тривога за своє життя; при значних опіках можливий опіковий шок (при легших опіках - еректильна фаза шоку, при важчих - одразу торпідна фаза); при поглиблення шоку може виникати стан оглушення і навіть коми;

2 - розвиваються ознаки опікової хвороби - тут може спостерігатися як адекватна оцінка стану, так і його недо- чи переоцінка стану; найбільше психічних розладів спостерігається у період опікової інфекції (триває близько 1 - 1,5 міс.); у випадку незначних уражень провідним являється астенічний симптомокомплекс; при важких ураженнях переважають симптоми зміненої свідомості: деліріозні, деліріозно-аментивні та стани оглушення;

3 - видужання - психотичні порушення зустрічаються рідко; переважають загальна астенія та емоційна лабільність; велике значення у виникненні психічних порушень відіграють психогенні моменти: реакція на зниження працездатності й загрозу інвалідності, на спотворюючи рубці. Усвідомлення усіх наслідків призводить до тривожно-депресивних розладів від невротичних до субпсихотичних, які виражаються частіше всього сенситивним маяченням ставлення. На цьому етапі велике значення має психотерапевтична допомога, яка покликана допомогти адаптуватися у нових умовах, зберігаючи попередні інтереси і прихильності чи переключивши їх на нові життєві задачі.

Особливе значення мають випадки опіків обличчя, які призводять до спотворення зовнішності, що спричиняє важку психотравму: хворі часто відмовляються від соціальної активності, розривають міжособистісні стосунки. Вони краще почувають себе у лікарні серед "товаришів по нещастю" , після виписки можуть не виходити з дому, відмовлятися від спілкування. Гіпернозогнозія може проявлятися у вигляді депресивних та іпохондричних явищ та істеричних форм поведінки. Наявність особистісних преморбідних аномалій, вираженість косметичних дефектів та додаткові психотравми можуть сприяти патологічному розвиткові особистості за невротичним чи психопатичним типом.

Для попередження негативних психологічних наслідків потрібне створення відповідних реабілітаційних центрів та кропітка співпраця лікарів, психологів, психотерапевтів.

Нефрологічні та урологічні захворювання

Психологія хворих нирковими захворюваннями мало чим відрізняється від психології хворих іншими хронічними соматичними хворобами. Тут суттєво впливають на реакцію хворих на захворювання, окрім особистісних особливостей, вибір методів лікування (гемодіаліз, трансплантація нирки), а також інформованість хворих про характер захворювання та можливі прогнози.

Зустрічаються випадки як нормо-, гіпо- , так і гіпернозогнозії, яка частіше проявляється у вигляді депресивних, нав'язливих та іпохондричних розладів.

При хронічній нирковій недостатності в стадії компенсації та субкомпенсації найбільш типовими є астено-невротичні розлади, хворих турбують головний біль, біль у попереку та інші неприємні відчуття. При погіршення соматичного стану хворі стають більш виснажувані, багато лежать. Відсутність ефекту від лікування, особливо у термінальній стадії, сприяє появі депресивних переживань. У той же час в інших хворих може спостерігатися благодушний настрій з недооцінкою важкості хвороби.

Уремія проявляється психоорганічними розладами:

- при гострому розвиткові уремічної інтоксикації наростають прояви оглушення, на тлі яких можуть виникати явища дереалізації, гіпнагогічні галюцинації, ілюзії тощо. Інколи можуть виникати розлади за типом делірію з онейроїдними переживаннями, важкі форми агентивного розладу з руховим занепокоєнням;

- поступовий розвиток уремічної інтоксикації частіше проявляється порушенням мислення, пам'яті, емоційної сфери: хворі стають розсіяні, забудькуваті, слабкодухі й разом з тим запальними.

Хворі з нирковою патологією обов'язково потребують психологічної допомоги, а при розвиткові психопатологічних розладів - допомоги психіатра й відповідного лікування.

Психологічні реакції хворих на урологічні хвороби значно залежать від пов'язаних з ними порушень статевої функції та функції сечовипускання. Хворі часто почувають сором, коли звертаються до лікарів з подібними скаргами. Сам факт обстеження, які торкаються інтимних сторін життя пацієнта, викликають у хворих незручність, прагнення приховати хворобу навіть від самих близьких людей. Тому (!особливо перша та й подальші) бесіди й обстеження хворого потребують високого такту й уваги, щоб викликати довіру й отримати важливу для терапії інформацію. Деякі маніпуляції, пов'язані з обстеженням та лікуванням, викликають у хворих дискомфорт та страх. Тому хворі повинні бути підготовлені, насамперед психологічно, до їх проведення.

В урологічних хворих найчастіше зустрічається нормонозогнозія. Однак у деяких хворих, особливо при стертих формах розладів, а також при змінених інтелекті та особистості (напр., внаслідок алкоголізму), може зустрічатися гіпонозогнозія. Гіпернозогнозія частіше зустрічається у преморбідно помисливих осіб, та в тих пацієнтів, котрі раніше відзначалися відмінним здоров'ям: проявляється у депресивних, тривожних розладах, нав'язливих страхах та іпохондричних розладах.

Травматичні пошкодження статевих та сечовивідних органів часто викликають виражені емоційні реакції, особливо в осіб молодого віку. У гострому (початковому) періоді вони можуть проявлятися у формі паніки і страху. У деяких хворих із патохарактерологічними рисами це може носити агресивний чи й ауто агресивний характер. У хворих з ригідними рисами характеру можуть виникати іпохондричні розлади за типом нав'язливої (обтяжені своїм станом) та надцінної іпохондрії (розвивають активну діяльність, вимагаючи їм проведення реконструктивних операції, вимагають моральної та матеріальної компенсації тощо).

До урологів часто звертаються хворі з сексопатологією, а також хворі, скарги котрих мають психопатологічну природу - хворі з дисморфоманічними та дисморфофобічними розладами: їхні скарги відрізняються незвичністю, вигадливістю переконанням чи острахом з приводу неправильного розміщення статевих органів, незвичних за кольором та запахом виділень тощо.

М.С.Лебединський писав, що будь-яка частина, ділянка власного тіла для людини являється великою цінністю і глибоко пов'язана з особистістю. Так, кінцівка залишається для людини дуже дорогою навіть якщо вона повністю втратила свої функції: мало хто захоче її видалити і замінити на протез навіть дуже досконалої конструкції.

Кожній нормальній людини також властивий естетичний критерій відносно власного тіла. Тому поранені переживають пошкодження обличчя набагато важче, ніж втрату кінцівки.

Люди, які мають значні вади тіла, насамперед пошкодження обличчя, стають гіперсенситивними, підозрілими і надмірно образливими. Вони бояться виходити на вулицю і зустрічатися з людьми, особливо з тими, хто знав їх раніше. Серед радикалів характеру, які найбільш часто формуються при зміні особистості внаслідок деформації тіла, можна спостерігати збудливі, істеричні та астенічні; нерідко відзначається паранояльна налаштованість з ідеями ставлення.

При деяких вадах зовнішності може бути показана пластична операція. Хворі, які зважуються на таке лікування, можуть проявити небачене терпіння й наполегливість, безмовно виносити численні і навіть болючі операції, але разом з тим вони схильні до бурхливих емоційних реакцій, тому протягом усього періоду лікування потребують уваги й підтримки з боку рідних, лікарів та психологів. Їм показана особистісно-орієнтована індивідуальна та групова психотерапія.

Психологія хворих з вадами зору

Вади розвитку чи набути дефекти різних органів чуттів через їхню особливу значимість для пізнавальної діяльності людини та її спілкуванні з іншими можуть призводити до серйозних порушень психічного розвитку, розладам особистості та різних невротичних порушень.

Прийнято вважати, що у сліпих компенсаторно змінені пороги чутливості аналізаторів слуху, нюху й тактильні - вони, швидше, не нижчі, але досягають високої мри диференціювання.

У сліпих, якщо сліпота не поєднується з ураженням мозку, не спостерігається інтелектуальної недостатності.

Психологія сліпих дітей. У ранньому дитячому віці як правило розвиток проходить без відхилень, але при цьому може спостерігатися прагнення батьків відгородити дитину від труднощів. У віці 3-5 років можуть проявлятися деякі невротичні явища: енурез, нічні страхи, порушення апетиту. У 6-7 років може з'явитися усвідомлення свого недоліку. Гіперопіка може лише підсилити безпорадність дитини. Тут можуть підсилитися невротичні реакції: виникають чіткі страхи.

Надалі можуть з'являтися нерішучість, сором'язливість, плаксивість, схильність до фантазування, самоізоляція, капризність, впертість, дратівливість, образливість, збудливість.

Початок навчання у спеціальних закладах інтернатного типу пов'язаний з труднощами адаптації, розлукою з батьками, домом, що сприяє розвитку невротичних розладів: розлади сну, апетиту, підвищена втомлюваність, настороженість, ранимість, підвищена образливість. Стан безпомічності же викликати реакції протесту.

У пубертатному віці у якостіпсихолоігчного захисту у деяких дітей виявляються риси педантичності, прагнення суворо виконувати формальні правила (напр., розпорядку дня тощо). Для них властиві високий рівень розуміння моральності, принциповості, справедливості. У цьому віці спостерігається виражена реакція на свою ваду, котра може проявлятися як рисами егоїзму, зарозумілості, так і невпевненістю в собі, острахом за свою долю.

Якщо такі діти перебувають постійно у товаристві зрячих, то й них можуть розвинутися аутичні тенденції, інколи - іпохондричні фіксація, підозрілість та настророженість, які можуть стати джерелом для виникнення сенситивних ідей ставлення.

В осіб з набутою сліпотою нерідко розвиваються надцінні ідеї збитковості, зумовлені втратою зору.

За несприятливих умов при незадовільних результатах лікування і недостатності адаптаційних ресурсів особистості може спостерігатися патохарактерологічний розвиток особистості сліпої людини:

астенічні та ананкастні (нав'язливі) стани - хворі погано переносять життєві труднощі, швидко втомлюються; часто звертаються у клініку зі скаргами на погане самопочуття, слабкість, висловлюють занепокоєння за своє здоров'я і здоров'я близьких; зводять до мінімуму свої контакти, обмежують себе, суворо виконують приписи лікарів; у своїх інтересах проявляють достатню наполегливість, нерідко тероризуючи близьких; на роботі відносно адаптовані; нерідко під час конфліктних ситуацій у них виникають істеричні реакції;

іпохондричний варіант - поряд з вираженою астенічною симптоматикою, спостерігаються сенестопатії (різні вкрай неприємні і незвичні відчуття від різних ділянок тіла та окремих органів і не мають органічних причин; можуть біти мігруючими чи локалізованими) та парестезії, котрі сприймаються хворими як ознаки важкого соматичного розладу; вони звертаються до різних лікарів, вимагають обстежень; у них можуть формуватися утриманські установки. З часом іпохондрична симптоматика змінюється хронічними афективними розладами, поряд з наростаючими змінами характеру.

Після успішно проведених операцій по поверненню зору, особливо у сліпонароджених, відбувається значна перебудова психічної діяльності у зв'язку із "підключенням" зорового аналізатора. Прозрівши пацієнти не одразу починають бачити все довкола так, як це бачать ті, хто володіє цією здатністю з народження. Має пройти деякий час, поки відродиться здатність до цілісного сприйняття оточуючого. Крім того збільшення навантаження на ЦНС внаслідок такого "підключення" може породжувати астенічні прояви, погіршення самопочуття й настрою. Тому хворі часто можуть переживати розчарування і навіть відчай. Через що вони потребують ретельної психологічної підготовки до операції та психологічного супроводу у вигляд раціональної психотерапії після операції, й, можливо навіть, призначення седативних та загальнозміцнюючих засобів для пом'якшення астенічних проявів.

Психологія хворих з порушеннями слуху

Зміни психіки хворих з вадами слуху менш чіткі і більш поліморфні, але принципово вони не відрізняються від описаних вище.

Вроджена чи рано набута глухота потребує спеціальних методів лікування (протезування чи використання слухових апаратів) і спеціального навчання хворих. Відсутність подібних методів чи пізнє їхнє використання можуть несприятливо позначитися на психічному розвиткові й спричинити відставання, зокрема у розвиткові розумових здібностей.

Зниження слуху у зрілому віці може спричинити різні психічні порушення: депресивних розладів, сенситивних ідей ставлення і навіть "маячню туговухих". У їхньому розвиткові значна роль відводиться преморбідними особливостям особистості.

Вплив хвороби на психічний розвиток дитини першого року життя

психічний хворий вада

Ряд хвороб, зокрема нейроінфекційні та дитячі інфекції, можуть сприяти загальмуванню психічного розвитку дини. Однак затримка психічного розвитку можлива не тільки під впливом шкідливих чинників хвороби на мозок, але й під впливом середовища, у якому знаходиться дитина. Найбільш відомими причинами затримки психічного розвитку у хворих дітей є явища педагогічної занедбаності та госпіталізму.

Госпіталізм, зумовлений дефіцитом спілкування дитини з дорослими у перший рік життя, може виникати при тривалому перебуванні дитини у медичному стаціонарі, де педагогічна робота з новонародженими дітьми незадовільна, коли відбулася рання розлука дитини з матір'ю (перебування дитини у домі малюка), а також коли дитина знаходиться у сім'ї, де їй не приділяється належна увага.

Не маючи контакту з дорослими новонароджена дитина відчуває сенсорно-емоційну деривацію (дефіцит, обмеження емоційної та сенсорної стимуляції).

Динаміка госпіталізму:

- при розлуці з мамою (особливо у 6-тимісячному і старше віці) дитина плаче, вимагає маму чи того, хто її може замінити;

- через місяць з'являється реакції "втечі", коли до дитини хтось підходить;

- ще через місяць дитина починає уникати усіх контактів з оточуючим світом, її реакції на оточуюче зводяться до мінімуму, вона вже не кричить, у неї зникають мімічні вирази. Цей стан Р.Спітц називає "депресією залежності", а Г.К Ушаков - анаклітичною депресією (такою, що опирається - залежить від стосунків з матір'ю).

Складовими анаклітичної депресії є атонія та апатія, а також безсоння, повна чи часткова відмова від їжі, чутливість до інфекцій, призупинення росту. Дитина безкінечно ссе свої пальці, розглядає свої руки, колупається в носі, у вухах, подразнює ділянку геніталій.

Надалі спостерігається відставання у психоемоційному розвиткові дитини.

Дітям до року, які часто хворіють і перебувають на стаціонарному лікуванні, потрібна лікувально-педагогічна допомога і материнський догляд.

Реакція на хворобу у дітей, старших 1 року

У дітей молодшого віку внаслідок не сформованості свідомості немає диференційованого ставлення до хвороби. Скарги дитини, як правило, скупі. Про хворобу може свідчити змінена поведінка дитини: стає капризним, плаксивим, дуже збудженим або, навпаки в'ялим, загальмованим, відмовляється від їжі. Невротичні та інші психогенні реакції дитини на хворобу у дошкільному та молодшому шкільному віці зустрічаються вкрай рідко.

Більш виражені реакції діти дають на обставини і маніпуляції пов'язані з хворобою.

Госпіталізація справляє часто найбільш травмуючий вплив, особливо якщо це пов'язано з відривом від батьків. При госпіталізації без попередньої психологічної підготовки за терміновими показниками у дитини може виникнути патологічна реакція протесту (триває від декількох годин до декількох днів).

Невротичні розлади і депресивні стани, які виникають у дітей молодшого віку як реакція на госпіталізацію, проявляються переважно вегето соматичними порушеннями: розлади дефекації, енурез, блювота, підвищення температури тіла, втрата свідомості, нічні страхи, анорексія, нервовий зуд, дисфорія.

Реакції дитини на госпіталізацію залежать від їхніх характерологічних особливостей та особливостей виховання у сім'ї. Найбільш важкі реакції дають діти, яких батьки часто карають, б'ють, лякають лікарями та уколами.

Якщо батьки завжди проявляли підвищене занепокоєння щодо здоров'я дитини, з острахом говорили про лікарню, то в дитини виявляється страх.

Діти виховані як "кумир сім'ї" чи в умовах "культу хвороби", у лікарні виявляються зовсім безпорадними, оскільки не мають навичок самообслуговування.

Діти, виховані в умовах гіпреопіки можуть виявляти підвищений інтерес до свого здоров'я, відчувати через це занепокоєння чи, навпаки, приховувати хворобливі прояви, боячись заборон та обмежень.

Найчастіше при соматичних розладах у дітей проявляються астенічні порушення, страхи, енурез, нервові тики, заїкання. При хронічних соматичних захворюваннях, які супроводжуються тривалими і частими загостреннями, особливо у дітей до 3-х років можуть відбутися незворотні зміни психіки, які зумовлюють подальше відставання психічного розвитку чи навіть олігофренії.

Набагато частіше після перенесеної хвороби надалі у дітей формуються риси психічного інфантилізму. Регрес психіки може бути тимчасовим, пов'язаним з хворобою. У його основі лежить психологічний захист. Тут велике значення має ставлення батьків, яке може сприяти ще більшій затримці процесу дорослішання.

При важких захворюваннях, які супроводжуються інтоксикацією, можливі психічні розлади з типом екзогенних реакцій Бонгеффера: стани зміненої свідомості переважно деліріозного чи присмеркового типів, галюцинози. Вони можуть розвиватися навіть з 4-5 -річного віку.

У пубертатному віці скарги дітей стають чіткими, диференційованими і відповідним стає ставлення до хвороби. У цьому віці значно підвищується готовність до іпохондричного реагування. Можуть виникати дисморфофобічні та дисморфоманічні розлади, явища нервової анорексії.

При тривалому і несприятливому перебігові хвороби можливий аномальний розвиток особистості: стійкі астенічні розлади, на тлі яких виникають істероїдні, ананкастні, епілептоїдні риси характеру.

У дитячих лікувальних закладах дуже важлива організація необхідної психолого-педагогічної допомоги.

Размещено на Allbest.ru