Вплив медіа-культури на особистість

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вплив медіа-культури на особистість

Герасимова Н. С.

аспірантка кафедри теоретичної і практичної філософії, Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна (Україна, Харків)

Анотація

Розглянуто питання ролі медіа--культури як нової парадигми розвитку особистості в сучасному світі. Проаналізовано культурологічно--філософські аспекти впливу медіапростору на становлення і розвиток особистості. Також автором розглядається проблема медіа--культури в контексті сучасної системи масової комунікації. Медіа--культура визначається як особливий тип культури інформаційного суспільства. Піднімається проблема становлення особистості в умовах глобальних змін медіапростору. Автор приходить до висновку, що існують різні думки відносно проблеми медіа: у них бачать і джерело знань, і заваду у навчанні та вихованні, сприймають їх як засіб всебічного розвитку, і чинник, який гальмує розвиток. ЗМК можуть сприяти позитивному розвитку людини, але й можуть спричинити духовне, моральне спустошення, викликати естетичну кризу особистості. Для людини, що користується медіа--культурою, домінуючими і важливими для успішної комунікації стають технічні навички та навички успішного дешифрування інформації, вчасність комунікативного акту (що призводить до застарілості інформації у наслідок її фрагментованості та прив 'язаності до конкретних ситуації/подій), а не діалог, спілкування. Сьогодні медіа -- це комплексний засіб освоєння людиною оточуючого світу у його соціальних, моральних, інтелектуальних, психологічних та художніх аспектах.

Ключові слова: комунікація, медіа-культура, ЗМК, масова культура, мас- медіа, інформація, візуалізація.

медіапростір особистість комунікація масовий

XX ст. ввійшло в історію, як століття “інформаційного вибуху”, як століття формування світової інформаційної структури. Однією з ознак глобального соціально-культурного перевороту другої половини ХХ ст. є не стільки багатократне збільшення доступної інформації, скільки виникнення особливого інформаційно-візуального простору, в якому починають складатися свої специфічні форми поведінки і діяльності, якісно відмінні від тих, що існували на попередньому етапі суспільного розвитку [4].

Актуальність представленої теми визначається ситуацією, яка склалася в сучасному світі. Духовно-моральна криза є наслідком науково-технічного прогресу, що створив соціальні проблеми: бездуховність, світоглядний вакуум, дегуманізація, різного роду компрометація даних, безкультур'я. Різні засоби візуального простору впливають на масову свідомість, активно впроваджуються в сферу освіти й науки. На сучасному етапі розвитку людської цивілізації, у контексті глобального інформаційного суспільства, зростає значення інтелектуальної діяльності та підсилюється роль інформаційних послуг у візуальному просторі, що здійснюються за допомогою засобів масової інформації як компонентів медіа- культури, яку можна визначити як сукупність інформаційно-комунікативних засобів, матеріальних та інтелектуальних цінностей, вироблених людством у процесі культурно-історичного розвитку, що сприяють формуванню суспільної свідомості та соціалізації особистості. Виходячи на пріоритетні позиції в контексті самовизначення особистості, в межах інформаційної цивілізації медіа-культура набуває домінуючого статусу. Вона стає потужною технологією, що управляє розумовою діяльністю людей, урізноманітнює орієнтації у дійсності, стимулює вироблення ціннісних категорій, змістовних настанов буття людини як факторів самоформування особистості в сучасній соціокультурній ситуації. Візуальний просторі завдяки медіа-культурі перетворює світ людських відносин, привносить специфічні риси у свідомість особистості, саме тому філософія, займаючись виявленням вихідних культурних цінностей і основних світоглядних настанов особистості, акцентує медіа-культуру як сферу своїх пріоритетних інтересів.

Аналізом специфіки медіа-культури та її впливу на соціум у ХХ столітті займалися такі зарубіжні дослідники, як Р. Арнхейм, А. Базен, Р. Барт, Д. Белл, В. Беньямін, Х. Ортега-і-Гассет, Е. Тоффлер, Д. Рашкофф та ін.

У Росії та Україні, де сам термін з'явився відносно недавно, впродовж багатьох років цю проблему досліджували представники семіотики, мовознавства, психології (М. Бахтін, Ю. Тинянов, Л. Виготський, Ю. Лотман, В. Біблер, В. Міхалковіч, М. Ямпольський, А. Якимович та ін.).

Основний аспект вітчизняних досліджень радянської епохи (мистецтвознавців, культурологів, соціологів) був пов'язаний з критикою “елітарної” та “масової” культур, специфікою їх функціонування в суспільстві (В. Баскаков, А. Єремєєв, М. Каган, Є. Карцев, А.

Кукаркін, К. Разлогов, Р. Соболєв, С. Фрейліх, Ю. Фохт-Бабушкін, Н. Хренов та ін.).

В останнє десятиліття в умовах пострадянського простору з'явилося чимало змістовних робіт, які досліджують непрості шляхи інформатизації суспільства, взаємини медіа та влади, вплив медіа- культури на особистість (А. Андрєєв, О. Астаф'єва, Н. Кирилова, Г. Мельник, В. Савчук та ін.).

Отже, метою статті є розгляд особливостей впливу медіа-культури на особистість в соціокультурному просторі.

У зв'язку з появою візуального простору сучасне суспільство випробовує на собі новий етап у розвитку культури, як масової, так і елітарної. Це

характеризується особливими процесами, що почали відбуватися ще в XX ст. Німецький філософ Т. Адорно говорив: “В епоху трьох сотень основних слів зникає здатність до зусилля щодо утворення судження й, тим самим, відмінності між щирим і помилковим”. Більше половини інформації, якою обмінюються люди, не несе в собі інформаційної значимості, вона знецінюється й перетворюється в непотрібний мотлох. Тому якщо людина виробить в себе здатність до критичного сприйняття інформації, то вона захистить себе від так званих “медіа-вірусів”.

Винахід радіо, телебачення, комп' ютера,

стільникового зв'язка й Інтернету й подальша їхня модернізація дозволила сучасному суспільству радикально поміняти основи своєї життєдіяльності, переглянути й зруйнувати сталі традиції, цінності, пріоритети, змінити свою культуру. Філософія в такий період “переродження” суспільства є невід'ємною й важливою частиною культури. Філософія розглядає культуру як цілісність, намагається обґрунтувати образи світу й людини, властиві певній культурі, а також оцінити їхнє положення серед інших культур. Значимість філософського пізнання зростає на сучасному етапі у зв'язку з появою нового типу культури за назвою медіа-культура.

На зламі ХХ-ХХІ ст. багато дослідників різних галузей (історики, філософи, політологи, соціологи, культурологи), намагаючись спрогнозувати подальший розвиток суспільства, досліджують процеси

соціокультурних трансформацій, під якими розуміють “комплексне, еволюційне перетворення суспільства як соціокультурної системи” [9, с. 4]. Ці процеси відображаються в засобах масової комунікації (ЗМК), що репрезентують дійсність і водночас є середовищем соціальної модернізації.

Останніми роками проблеми “медіа” перебувають у центрі уваги громадськості, науки й освіти. Нині як синонім слова “медіа” широко використовують терміни “засоби масової інформації” (ЗМІ) і “засоби масової комунікації” (ЗМК), в яких міститься ідея зв'язку між різними структурами суспільства та світу в цілому. У зв' язку з цим особливого значення в суспільстві набуває медіа-культура, роль якої складно переоцінити.

Медіа - це не просто система ЗМК та масових комунікацій. Це занадто розпливчасте формулювання, що приховує за собою цілком конкретну і владну “матрицю” - систему культурно-інформаційних

монополій, яка нині стає головною опорою будь-якої держави [8, с. 30]. Тому візуальний просторів, що формується на основі ЗМК досить специфічна, передусім своєю залежністю від технічних засобів та, одночасно, силою власного впливу та можливості маніпуляції великою кількістю людей. Що стосується такого поняття, як “медіа-культура”, то можна погодитися з одним з дослідників цього питання А. Шаріковим, котрий вважає, що медіа-культура - це частина загальної культури, пов'язана із ЗМК [14]. З одного боку, в соціальному сенсі: культура суспільства - медіа-культура суспільства. З іншого, в особовому: культура людини - медіа-культура людини, коли акцентується на взаємодії людини зі світом візуального, його сприйнятті і творчому самовираженні, які зрештою забезпечують повноцінне залучення людини до життя суспільства.

Медіа-культура - це сукупність духовних і соціальних цінностей у сфері медіа, а також історично виділена система їх відтворення і функціонування у соціумі. Вона може бути представлена як система інформаційно-комунікативних засобів, вироблених людством у процесі культурно-історичного розвитку, що сприяють формуванню суспільної свідомості та соціалізації особистості. Медіа-культура включає у себе культуру передачі та сприйняття інформації. Вона відображає рівень інформаційних потреб та інтересів людини, її здатність оперувати отриманою інформацією [5, с. 164].

Властивості й функції медіа-культури різноманітні, її роль у сучасному суспільстві величезна й багатозначна. Складність розуміння візуального, лише в тому, що воно розвивається в геометричній прогресії.

В другій половині XX ст. наступив новий етап у розвитку культури, а значить і медіа-культури, названий постмодернізмом, що був виділений західними соціологами наприкінці 1980-х рр. Визначниками епохи модерну були масова печать, телеграф, фотографія, радіо, телефон, кінематограф. Епоха ж постмодернізму характеризується появою кабельного й супутникового телебачення, Інтернету, електронної пошти, стільникового зв' язку й наукових винаходів в області інноваційних відкриттів. Однак філософія постмодернізму зближається не з наукою, а, навпроти, з культурою й мистецтвом. Постмодернізм - це нова філософська модель, “раціоналізм”

теперішнього часу, епоха культурного плину, що лише опирається на наукове знання й вірить у прогрес. Тому він виступає лише в ролі напрямку плину думки в мистецтві, філософії, соціології, науці. Одночасно постмодернізм стає особливим типом світогляду, який опирається на такі фактори як воля у всьому, швидкість, стихійність у поведінці й діяльності людини.

Постмодернізм нерозривно пов'язаний з

постмодерном, тому що останнє є історико- філософською концепцією сприйняття світу постіндустріальним суспільством, яке відкидає традиційну систему світогляду. Це проявляється падінням ідеологічних і релігійних концепцій, установленням рівноправності й відкритості всіх сфер соціального життя, у зв'язку з появою інформаційного суспільства й віртуального простору.

Філософи сучасності, розглядаючи нову епоху розвитку суспільства, розділилися на дві групи. Одні вважають, що накопичені традиції, цінності,

упередження перешкоджають шляху творчої реалізації особистості (Ж. Делез) [6]. Інші говорять: якщо відкинути історично накопичені ідеали, то людина перетвориться з усіма її думками й життєвими працями в “перекопійовану копію”. Така особистість, повністю відірвана від реального світу, утворить власну віртуальну реальність, де буде панувати подібно вірусу, вбиваючи свій життєвий час на діяльність, що не приносить позитивного для розвитку світогляду й світовідчування. Надалі, така особистість поступово втрачає своє “Я”, стаючи об'єктом віртуального життя (Ж. Бодрійяр) [2]. В цьому контексті інтерес

представляє ідеологія французького мислителя М. Фуко. Філософ пропонує концепцію “турботи про себе”, що має на увазі відсутність крайностей [13]. Особистість вибирає: або заперечує історичні правила й традиції, не беручи до уваги нові плини в розвитку сучасного суспільства, або прибігає до компромісного варіанта. У своїй концепції М. Фуко ці крайності йменує як “точки відліку”, які в майбутньому дозволять людині підібрати найбільш правильний підхід до світовідчування й світосприймання в сучасному суспільстві, побудувати життя згідно “своїм правилам”, заснованим на фізичному й духовному розвитку, а не підбудовуватися під тенденції всіх часів. М. Фуко відзначав, що цінність життя полягає в тому, щоб правильно мислити, духовно прогресувати, працюючи над собою, удосконалюючи моральну поведінку.

Майже чверть століття назад Д. Белл вказував на серйозні зміни в соціальному житті, способі і стилі життя, культури в цілому, які відбудуться у зв' язку з розширенням телекомунікацій, повсюдним

впровадженням комп'ютерної техніки [1, с. 330]. Але про становлення нового типу культури, про його специфіку заговорили порівняно недавно, і інформаційна культура, медіа-культура стали предметом серйозних дискусій і міждисциплінарних досліджень, наукових робіт вітчизняних соціологів, філософів, культурологів.

За своєю складністю сучасний візуальний простір значно складніший за всіх, раніше відомих людині (міфологічний, релігійний, езотеричний простір, простір традиційних культур та ін.). Завдяки поєднанню потужної логічної організованості, глибоко прихованої і частенько ніким не декларованої і не контрольованої, та механізмів самоорганізації візуальне “вибудовує” особливі програми регуляції поведінки і діяльності людини за її ідеальними межами. Тим самим вона вторгається в сферу соціокультурного візуального простору, здійснюючи вплив на індивідуальну і суспільну свідомість, містифікуючи (або спотворюючи) картину реального світу [12, с. 119].

Отже, візуальне - це сукупність усіх видів аудіовізуального мистецтва (у сучасному контексті - мистецтва масового). Вона дуже важлива складова сучасної масової культури (у яку входять різні структури повсякденності), на ґрунті якої виростає нова свідомість. Сучасні аудіовізуальні засоби (кіно, телебачення, відео, системи мультимедіа), використовуючи різні символи та смисли, впливають на світосприйняття сучасної людини.

Візуальне непомітно поступово формує зовнішній вигляд людської комунікації, особливо масової; воно адаптує філософський дискурс до сучасних темпів передачі та сприйняття інформації. Однак, сучасні мас- медіа й Інтернет значною мірою нівелюють соціокультурне відтворення окремої особистості, орієнтуючи її на масове споживання стереотипів, втручаючись у спосіб життя молодого покоління, його аксіологічні орієнтири й пріоритети. Тобто в часи “цифрового Ренесансу”, коли посилюється суспільна й культурна роль візуального, молодь не тільки здобуває знання й отримує необхідну інформацію з нового ресурсу, але і перебуває під безконтрольним впливом засобів електронної комунікації, що часто розглядається як гуманітарна загроза.

Швидкий розвиток медіа-культури та вдосконалення ЗМК спричинили до появи низки феноменів, які, на нашу думку, відображають кардинальні зміни у комунікативному середовищі. Таких феноменів досить багато, але ми виділяємо три із них, які найкраще ілюструють сучасну комунікативну ситуацію у різних царинах суспільного життя.

По-перше, це медіатизація тіла та свідомості сучасної людини. Про цей феномен говорить Славой Жижек. У статті “Кіберпростір, або Нестерпна замкнутість буття” він пише про віртуальну реальність, розглядаючи сучасну культуру в контексті загальної медіатизації. Людина, захоплена і занурена у медіа- культуру, сама стає продуктом нових медіа. Медіатизація - це процес перетворення реального об'єкта в штучний: “тіло, яке майже повністю

“медіатизоване”, функціонує за допомогою протезів і говорить штучним голосом” [7, с. 125]. Відповідно до того, як наше тіло медіатизується, свідомість теж змінюється.

У поясненні терміна “медіатизація” Жижек користується теорією Поля Вирильо, викладеною ним у роботі “Мистецтво двигуна”: “Перш за все, слід відзначити необхідну подвійність поняття “медіатизація”. Спочатку це поняття позначало жест, за допомогою якого суб' єкт позбавлявся свого прямого і безпосереднього права приймати рішення. Великим майстром політичної медіатизації був Наполеон, який залишав завойованим монархам видимість влади, в той час як у них не залишалося ні найменшої можливості ефективно користуватися нею. Така “медіатизація” може бути названа конституційною монархією, де монарх зведений до рівня чисто формального, символічного жесту: він може “ставити крапки над I” - підписувати (підтверджуючи, таким чином, дієвість) едикти, зміст яких визначається обраним урядом. Чи не відповідає ця ситуація - з певними змінами - сьогоднішній ситуації прогресуючої медіатизації, що впливає на наші повсякденні життя таким чином, що суб'єкт виявляється все більшою і більшою мірою “опосередкованим”, “медіатизованим”, непомітно

позбавляється своєї влади під фальшивим прикриттям нібито її посилення?” [7, с. 119].

У випадках радикальної медіатизації можна говорити про настання нової ідеології “технофундаменталізму” (П. Вирильо); виділяти нову форму насильства - “віртуальне насильство”.

По-друге, це нові практики опрацювання/читання інформації. Німецький філософ та дослідник комунікації Норберт Больц виділяє навігацію, серфінг та плигання по каналах як нові практики читання, які радикально відрізняються від традиційного, уважного, лінійного читання. Він зазначає, що способи сприйняття у молоді розсіяні, багатомірні, мозаїчні, орієнтовані на принцип задоволення та обумовлені дефіцитом часу. Увага в них - надзвичайно дефіцитний ресурс. Хоча сьогодні і можна підлаштувати газети та журнали під індивідів у смислі виробництва видань, орієнтованих на особливий інтерес, але це передбачає, що для читача важливий лише цей інтерес і що він сам у змозі його визначити. А так буває лише у виключних випадках. Як правило, я не знаю, що я хочу знати [3, с. 26].

По-третє, це феномен одночасного сприйняття великої кількості каналів інформації - однотипних чи різних. Щодо телебачення, то цей феномен відносно давно вивчається і має назву зеппінг. Основними рисами нової телеепохи є поширення супутникового і кабельного телебачення і відповідно зростання числа каналів, що дає необмежений вибір телеглядачеві. У результаті виникає ситуація, коли на місце більш-менш цілісного, єдиного перегляду тієї або іншої передачі приходить зеппінг - постійне перемикання каналів, що створює ситуацію одночасного перегляду великої кількості передач. Кількісне зростання каналів повністю змінює вигляд не тільки телебачення, а й сучасної культури в цілому, який одночасно захоплює і тривожить і дослідників, і глядачів, яким доводиться пристосовуватися до нових технологій (тут можна говорити про так звану кліпову культуру).

Отже, сучасна медіа-культура - це особливий тип культури інформаційної доби, яка є посередником між суспільством і державою, особистістю та соціумом, різними країнами і континентами. Сучасне західне суспільство дедалі більше характеризується соціальною атомізацією як явищем розпаду соціальних зв'язків. Виникає нова система соціальних стосунків, які базуються на індивідуалізмі. Розвиток сучасних мас- медіа, насамперед Інтернету та стільникового зв'язку, забезпечує матеріальну базу для поширення мережевого індивідуалізму як домінуючої форми комунікабельності.

Особливості сучасного візуального простору переконують, що без культивування таких моральних цінностей, як добро, людяність, відповідальність, почуття власної гідності, творча ініціатива, заповзятливість, толерантність, навряд чи можна очікувати ширших можливостей впливу медіа-культури на формування гуманістичних взаємовідносин у суспільстві.

Загальновідомо, що життя суспільства як саморегулятивної системи забезпечується різними соціальними інститутами. Соціальний інститут, згідно з

І. Михайлиним, це “продукт розвитку людської культури, що являє собою сукупність норм, які регулюють стосунки між людьми в тій чи іншій сфері суспільних відносин” [10].

Практика з' ясування змісту та оцінення впливів візуального простору є доволі складною й суперечливою. Консервативні версії теорії масової культури, які розробили Ернст ван дер Хааг, Т. Еліот, Р. Блекмер та ін., побудовані на звинуваченні ЗМК у дискредитуванні традиційних культурних авторитетів, в руйнації загальноприйнятих цінностей, пов' язаних із родиною, релігією, спільнотою. Адорно і Горкгаймер, представники теорії культурної індустрії, стверджують, що індустрія масових комунікацій, усуваючи відмінності між високою і низькою культурами, залишає позаду себе спустошений шлях “стилізованого варварства”.

Візуальне пропагує найрізноманітніші норми і стандарти життя. Люди далеко не завжди в стані тверезо оцінити власні можливості для їх реалізації. В результаті значною мірою формуються потреби, які не збігаються з можливостями їх задоволення. Це призводить як до позитивних наслідків (зростання життєвої активності), так і до негативних (активність може набувати антисоціального характеру). На думку багатьох дослідників, змістовий вплив ЗМК передусім стосується галузі формування уявлень про сучасний стан суспільства, про рівень соціальної справедливості в ньому та найтиповіші риси молодого сучасника. Меншою мірою вони впливають на формування різних граней суспільного ідеалу, пов'язаних з уявленням про ідеальний спосіб життя, ідеальний устрій, ідеал соціальної справедливості та бажані риси людини.

Дослідження соціокультурної ситуації показують, що інтенсивний розвиток візуального простору, зокрема аудіовізуального все активніше впливає на суспільному свідомість як могутній засіб інформації, як фактор впливу на розвиток творчих здібностей особистості.

Так, британський дослідник Л. Мастерман уважає: оскільки продукція ЗМІ є результатом свідомої діяльності, то відразу логічно визначаються щонайменше чотири напрями її аналізу: 1) на кого покладається відповідальність за її створення, хто володіє засобами масової інформації та контролює їх; 2) як досягається необхідний ефект; 3) які ціннісні орієнтації створюваного в такий спосіб світу; 4) як його сприймає аудиторія. Отже, Л. Мастерман прагне орієнтувати аудиторію на розвиток “критичного мислення”, аналіз механізмів впливу і цінностей тієї чи іншої інформації.

Без сумніву, незалежно від політичного ладу тієї чи іншої країни, людина, не підготовлена до сприйняття інформації в різних її видах, не може повноцінно її зрозуміти й проаналізувати, не в змозі протистояти маніпулятивним впливам візуального, не здатна самостійно висловити свої думки і почуття.

Таким чином, візуальне (друк, радіо, телебачення, відео, кіно, комп'ютерні канали, Інтернет та ін.) є засобом зв' язку людини з оточуючим світом. Воно інформує, розважає, пропагує ті чи інші морально- естетичні цінності, здійснює ідеологічний, економічний, організаційний вплив на оцінки, думки і поведінку людей, тобто здійснює вплив на суспільну свідомість. Важливо, щоб медіа-культура в умовах міжетнічних, міжцивілізаційних конфліктів, умовах глобальної кризи пропагувала ідеї, які розвивали космісти: пріоритет суспільних інтересів над інтересами особистості, пропаганда співробітництва над суперництвом, ідея взаємодопомоги, а не боротьби.

Завданням візуального є підтримка, зміна, трансформація внутрішньої картини світу суб'єкта через повідомлення йому деякої інформації про світ чи через оцінку цього світу. Ідеологія космізму дає можливість мас-медіа впливати на суспільну

свідомість, на осмислення стосунків людини з космосом, планетою, суспільством, осмислення

відповідальності за результати діяльності людини. Візуальне має прямий вплив на людину, її спосіб мислення та поведінку. Візуальне створюється так, щоб впливати на психіку населення, викликати певні емоції. Тому особлива відповідальність полягає на активну меншість - учених, політиків, діячів мистецтва, які маючи доступ до мас-медіа, впливають на маси і реалізують свої ідеї. С. Московичі: зазначає: “Всі великі творіння, великі звершення в Історії є творіння таких меншин, і таких виняткових чи девіантних людей в існуючих суспільствах” [11, с. 322].

Візуальне інформує людину про стан світу і заповнюють її дозвілля, здійснюють вплив на стиль світосприйняття, на тип культури певного суспільства в певний час. За допомогою сучасних мас-медіа людина має можливість знайомитися з досягненнями культури, отримати доступ до широкого кола інформації. Збільшується кількість людей, які живуть у віртуальній реальності. Руйнується традиційний укладу життя людей, що призводить до того, що навіть у благополучних країнах спостерігаються ознаки деградації людини: руйнуються моральні засади,

зростає агресивність і нетерпимість, поширюється масова псевдокультура, насаджується гедонізм. Противагою цьому є ідеологія космізму з її орієнтацією на принципи загального взаємозв'язку, єдності, необхідності узгодження людської діяльність з принципом цілісності світу.

Світосприймання, що складається в сучасному інформаційному середовищі, пофарбовано в розмиті тони, тому що людина в потоці перекрученої інформації нездатна придбати вірні орієнтири, які направляли б її в правильне русло за течією життя. Засоби масової інформації або віртуальне доступні й, отже, впливають на формування особистості. Отже, медіа-культура, пронизуючи всі сфери життєдіяльності суспільства, є таким унікальним феноменом, де найбільш повно реалізуються як комунікативні, так і когнітивні процеси; вона сьогодні визначає і соціальні практики, і соціальне пізнання. Візуальне є її базовим і визначальним елементом: взятий у своїх часткових, фрагментарних проявах він є продуктом культурно- філософських практик, а взяте у своїй глобальності воно є безпосередньо медіа-культурою у розумінні гетерогенної та гетероструктурної системи знаків, смислів та кодів.

Список використаних джерел

1. Белл Д. Социальные рамки информационного общества / Д. Белл // Новая технократическая волна на Западе. - М.: Прогресс, 1986. - 330 с.