Сімейні цінності в дохристиянський та християнський період

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Український католицький університет

Кафедра загальної та соціальної педагогіки

Індивідуальна робота на тему:

«Сімейні цінності в дохристиянський та християнський період»

Виконала студентка

ІІІ курсу

Чорненька Тетяна

сім'я християнський виховання

Родинне виховання і родинні стосунки в Росії вирушають корінням в духовні і релігійні традиції держави. Одним з основоположних регулювальників взаємин між членами сім'ї була християнська віра. У зв'язку з цим доцільно розділити історію родинного виховання на два періоди: дохристиянський і християнський. Історія розвитку людства свідчить, що саме християнство змінило відношення до людини, актуалізувавши його особовий початок.

Феномен особи і свободи нерозривно були сполучені орієнтацією життя за образом і подобою Божію. Родинно-шлюбні стосунки до Хрещення Русі регулювалися нормами звичаю, і держава взагалі не втручалася в цю область. Укладення шлюбу здійснювалося шляхом викрадання нареченої женихом ("умичка"). У Повесті Тимчасових років цей язицький спосіб укладення шлюбу приписується древлянам, радимичам і деяким іншим племенам.

«... Молодь з різних сіл збиралася на берегах річок і озер на ігрища з піснями і танцями, і там женихи "умикали" наречених.» Автор літопису -- чернець -- негативно, звичайно, відносився до всяких язицьких звичаїв, але навіть він не став приховувати, що "умичка" здійснювалася по попередній домовленості жениха і нареченої, так що слово "викрадання" тут, загалом, не личить. Голова сімейства, чоловік, був холопом по відношенню до государя, але государем у власному будинку.

Всі домочадці, не говорячи вже про слуг і холопів у прямому розумінні слова, знаходилися в його повному підпорядкуванні. У обов'язки чоловіка і батька входило "повчання" домашніх, що полягало в систематичних побоях, яким повинні були піддаватися діти і дружина. Великою пошаною в суспільстві користувалися вдови. Крім того, вони ставали повноправними хазяйками в будинку. Фактично, з моменту смерті чоловіка до них переходила роль глави сімейства.

Хрещення, принесло на Русь багато норм візантійського права, у тому числі що стосуються родинно-шлюбних стосунків. Сім'я знаходилася під заступництвом православної церкві, ось чому родинно-шлюбні стосунки регулювалися в основному нормами церковного права. Шлюбний вік встановлювався за візантійськими законами в 14--15 років для чоловіків і в 12--13 років для жінок. Виховне кредо даного періоду чітко є окресленим в «Повчанні Володимира Мономаха», в якому написано: «...Все ж убогіших не забувайте. Ні правого, ні винного не вбивайте і не повелівайте убити його. Якщо і буде повинний смерті, то не губіть жодної християнської душі. Старих шануй, як батька, а молодих як братів. Брехні остерігайтеся, і пияцтва, і розпусти, адже тому душа загине і тіло. ... Що має хорошого, то не забувайте, а чого не умієте, тому вчитеся. А ось Вам і основа всьому: страх Божий майте понад усе» [7;153-155].

Християнство заборонило багатоженство, що практикувався на Русі. Перебування в браку стає перешкодою до вступу до нового браку. Статут князя Ярослава загрожував церковним будинком (ув'язненням в монастир) юній дружині, із-за якої міг похитнутися попередній брак чоловіка. Останньому наказувало жити із старою.

Перешкодою до вступу до браку були спорідненість і властивість. Прагнучи укріпити шлюбні узи, церковні статути забороняли приховані форми порушення шлюбного законодавства: подружню зраду, статеві стосунки між родичами і свойственникамі. Церква розглядала брак не лише, як плотський союз, але і як духовний, тому браки допускалися лише між християнами. Здійснення браку після Хрещення Русі повинне було відбуватися у формі церковного вінчання.

Практика ж знала і збереження колишніх, язичеських форм укладення шлюбу, що засуджувалося законом. При спільному дошлюбному житті неодруженого чоловіка і незаміжньої жінки на чоловіка покладався обов'язок виплати викупу і одруження на дівиці.

Особисті і майнові стосунки між батьками і дітьми будувалися на основі традиційних правил, із змінами, внесеними канонічними нормами. Влада батька була незаперечною, йому належало право вирішувати внутрісімейні спори, карати дітей.

Досить м'яко відноситься закон до позашлюбних дітей. Церковний Статут Ярослава, звичайно, карає дівчину, яка, живучи в будинку батька і матері, народжувала дошлюбну дитину. Карає Статут і дружину, що народила позашлюбну дитину. Проте засуджується і залишення незаміжньою дівчиною немовляти або позбавлення від плоду. Основна думка законодавця ясна: діти повинні народжуватися в браку, але якщо вже незаміжня зачала, то повинна дати життя немовляті.

Домострій (XVI - XIX вв.)

В XVI столітті основним документом, що регулював родинні стосунки, був «Домострій». Роль дружини і матері в Домострої оцінювалася високо. Обов'язок глави сім'ї - турбота про добробут будинку і вихованні, у тому числі і духовному, його членів. Дружина зобов'язана сама займатися рукоділлям і знати всю домашню роботу з тим, щоб учити і контролювати слуг. Крім того, вона займається вихованням і вченням дочок (вчення синів - обов'язок батька).

Всі рішення, пов'язані з «домовним будівництвом», чоловік і дружина приймають спільно. Вони повинні обговорювати родинні проблеми щодня і наодинці.

Головний обов'язок дітей - любов до батьків, повна слухняність в дитинстві і юності і турбота про них в старості.

Епоха правління Петра поклала початок розвитку родинного права, як одній із складових загальної правової структури держави. Один з перших указів проголошував принцип добровільності вступу до браку.

Згідно з цим указом, родичі осіб, вступаючих в брак, зобов'язані були приносити присягу в тому, що не змушували жениха і наречену до браку. Вік для вступу до браку був встановлений 18 років для чоловіків і 16 років для жінок. Для вступу до браку необхідно було отримати згоду батьків незалежно від віку жениха і нареченої. Жінка дістає можливість звертатися до суду з вимогою захисту від жорстокого звернення.

Таким чином, з XVI століття поступово відбувається процес державного втручання в компетенцію церкви по шлюбно-родинних справах. Створюються органи, регулюючі ці стосунки.

Размещено на Allbest.ru