Ментальність як інтегральна етнопсихологічна ознака нації

Размещено на http://allbest.ru

РЕФЕРАТ

з етнопсихології

Ментальність як інтегральна етнопсихологічна ознака нації

ЗМІСТ

Вступ

1. Поняття ментальності

2. Структура ментальності

3. Поняття про національну ідею та шляхи її реалізації

4. Відмінності між ментальністю і менталітетом

Висновки

Список використаних джерел та літератури

ВСТУП

Сьогоднішні дні - час спалаху національної самосвідомості, суспільного інтересу до своєї історії, духовного життя, час, коли народ прагне осмислити минуле, розібратись в теперішньому і знайти орієнтири на майбутнє. Ці процеси цілком закономірні. Саме тому назріла потреба зосередити увагу на аналізі явищ, дослідження яких протягом попередньої історії були епізодичними, уривчастими. Це дасть можливість глибше і детальніше з'ясувати національну своєрідність, самоідентифікувати свою націю, виокремити свою культуру, її духовність в європейській і світовій культурі.

Однією з категорій, які допоможуть вирішити загострені сьогоденням проблеми, є категорія ментальності. Знання про неї необхідні для того, щоб будувати державу відповідно до вдачі народу, бо тільки в такій державі він зможе реалізувати свій потенціал.

В умовах загострення глобальних проблем сучасності, коли актуальними стають світоглядні аспекти різних видів діяльності, є потреба допомогти людині у визначенні цінності і самоцінності життя, моральних принципів, гуманістичних ідеалів.

У наші дні проблема ментальності викликає підвищений інтерес як у філософії та культурології, так і в історії, політиці, філології, психології та інших науках. Актуальність зазначеного питання обумовлюється, перш за все, постійними процесами самоусвідомлення людиною себе як суб'єкта духовної діяльності

1. ПОНЯТТЯ МЕНТАЛЬНОСТІ

Ментальність - поняття відносно нове в науці. Воно увійшло в наукову сферу в середині 50-х років ХХ ст. завдяки дослідженням французьких учених Ж. Люб'є і Р. Мандру. Останнім часом це поняття стало дуже популярним і широковживаним. Терміном «ментальність» визначають певні соціально-психічні явища, тому, зазначає Л. Красавін, можна говорити про ментальність притаманну певній епосі, оскільки ментальність відображає духовний світ людини чи соціальної спільності, епохи або етнокультури.

Отже, категорія «ментальність» дає змогу аналізувати національний характер людей в етнічному контексті. Етнічна ментальність проявляється в домінуючих життєвих настроях людей, у характерних особливостях світовідчуття, світосприймання, в системі моральних вимог, норм, цінностей та принципів виховання, у співвідношенні магічних і технологічних методів впливу на дійсність, у формах взаємин між людьми, в сімейних засадах, у ставленні до природи та праці, в організації побуту, свят, у конкретних актах самоорганізації етносу тощо. Таким чином, якщо йдеться про якусь психологічну рису етносу або особливість його поведінки, можна почути, що «це закладено в нашій ментальності» або «це не відповідає нашій ментальності». Отже, можна дати таке визначення поняття «ментальність»:

Ментальність - це цілісний вираз духовних спрямувань, що не зводяться до суми суспільної свідомості (релігії, науки, мистецтва тощо), а є специфічним відображенням дійсності, зумовленим життєдіяльністю народу в певному географічному і культурно-історичному середовищі етносу.

Таким чином, ментальність - важливий етнопсихологічний феномен, і саме вона виступає інтегральною етнопсихологічною ознакою особистості, народу, нації.

2. СТРУКТУРА МЕНТАЛЬНОСТІ

Ментальність розглядають як систему, що створена трьома компонентами - емоційним, пізнавальним і поведінковим.

Емоційний (емотивний) - емоційні стани, які передують виникненню вербального та поведінкового компонентів, сприяючи систематизації знань і появі певної поведінки, складається з емоційних станів і переживань.

Емоційний компонент дає певний енергетичний заряд ментальності, стимулює пізнавальну та поведінкову діяльність, мотивує її певним чином.

Пізнавальний (когнітивний) компонент - знання про об'єкти і ситуації життєдіяльності, що є результатом набуття індивідуального життєвого досвіду (навчання). Він складається зі знання про об'єкти і ситуації життєдіяльності, які є результатом набуття індивідуального життєвого досвіду (навчання).

Пізнавальний компонент ментальності значною мірою дає змогу орієнтуватися народові в певних історичних ситуаціях.

Поведінковий (конативний) компонент - це той компонент, що виражається у діях, вчинках етносу. Завдяки поведінковому компоненту реалізуються ціннісні орієнтації етносу.

Поведінковий компонент призводить до актуалізації елементарних фіксованих установок, ціннісних орієнтацій та етнічних цінностей. Ментальна установка виявляється в діях і вчинках людини, оскільки вчинок є єдиною структурою, що відповідає реальним цілісним проявам самореалізації людини як особистості, індивіда, громадянина.

Отже, етнічна ментальність - це цілісна система образів, уявлень, ціннісно-смислових утворень і «своєрідних правил життя», що стимулює і регулює найдоцільніший у цих культурних і природних умовах тип поведінки.

Типові психологічні риси етносуб'єктів, що зафіксовані в їхній ментальності, є водночас і своєрідними «мітками» того природного і соціального середовища, у якому вони сформувалися.

Саме етнічна ментальність стає на сучасному етапі відносно самостійним і навіть визначальним соціально-історичним фактором, що зумовлює не тільки процеси етногенезу, а й суспільно-політичні процеси в державі.

Ментальність формується століттями, залежно від традицій культури, соціальних структур і усього середовища життєдіяльності людини, і сама, у свою чергу, їх формує, виступаючи як важливий чинник культурно-історичної динаміки. Іншими словами, ментальність, з одного боку, є результатом культури і традицій, а, з іншого - сама є глибинним витоком розвитку культури.

Таким чином, ментальність являє собою душевний устрій, типовий для людей даної культури, психологічні особливості, котрі лежать в основі звичаїв і моралі людей, виявляючись в автоматизмі психологічних реакцій на типові події і ситуації. Тому не випадково, що основними дослідниками ментальності виступили спеціалісти з історичної психології.

3. ПОНЯТТЯ ПРО НАЦІОНАЛЬНУ ІДЕЮ ТА ШЛЯХИ ЇЇ РЕАЛІЗАЦІЇ

Найяскравішим виявом ментальності народу є його національна ідея. Історія свідчить, що всі стабільні та могутні нації, що існували в минулому або існують сьогодні, мають ідеал-ідею, що глибоко укорінена в душі людей, в їхні характери. Наприклад, в американців - це свобода особистості - «живи вільним або умри»; в англійців - аристократизм, порядність; у німців - упорядкованість; у французів - вишуканість; в італійців - повнокровність, емоційна насиченість; в японців - філігранна довершеність в усьому.

Кожна домінуюча ідея має під собою шар конкретизуючих і розвиваючих ідей - цінностей. Тут слід зазначити, що український етнос існує з давніх-давен, але Україна як самостійна держава з'явилась не так давно. Отже, як іншим державам потрібна своя національна ідея, так і Україні - як державі та суспільству - потрібна своя національна ідея як інтегруюча та мотивуюча сила, як основа патріотизму нації.

Досвід історії показує, що тільки наповнення національного ідеалу високими загальнолюдськими цінностями і тверда воля втілювати свій ідеал у реальне життя - необхідна та першочергова умова всілякого прогресу та процвітання народів.

Що ж означає поняття «національна ідея»?

Поняття національної ідеї:

· по-перше, включає в себе певний світогляд, що характерний для нації;

· по-друге, служить відбитком особливостей національного суспільства;

· по-третє, спирається на символи, які дають змогу оптимально висвітлювати кращі якості нації та стимулювати її розвиток.

Учені та політики, яких у наш час дуже хвилює проблема реалізації української національної ідеї, наголошують на важливості її втілення в життя. Але вони також застерігають, що національна ідея не повинна будуватись на суб'єктивних, фантастичних уявленнях, ілюзіях. Дія ж під впливом ілюзій може призвести до катастрофи.

Національна ідея, як основа патріотизму, має бути справді національною, а не вузькоетнічною. Вона повинна бути зрозумілою широким колам представників певної нації.

Зараз в Україні проходить процес самоідентифікації нації, яка формується з різних етносів. Від успіху або поразки цього процесу буде залежати існування нашої держави. Тому й пропонується нашими вченими-патріотами та політиками національна ідея, у якій би виражалось бажання створити потужну, демократичну та цивілізовану державу. Але проголошення національної ідеї ще не означає її впровадження.

Як уже зазначалось, національна ідея є відбитком певних особливостей громадського суспільства, тому потрібні зусилля в державному масштабі, які б привели до певних зрушень у побудові нової держави. У свою чергу, успіхи в державному будівництві впливатимуть на світогляд нації та формуватимуть її патріотизм - основу національної ідеї.

4. ВІДМІННОСТІ МІЖ МЕНТАЛЬНІСТЮ І МЕНТАЛІТЕТОМ

Поняття «ментальність» і «менталітет» відрізняються між собою.

Ментальність - це система образів, які містяться в основі уявлень індивіда про світ і власне місце у ньому, що визначають вчинки і поведінку людей (за Ж. Дюбі).

Менталітет (синонім до світорозуміння) - це деяка інтегративна характеристика спільноти людей з певною культурою, що дає змогу описати своєрідність бачення цими людьми оточуючого світу і пояснити специфіку їх реагування на нього.

У процесі онтогенезу ментальність і менталітет розвиваються під впливом зовнішніх і внутрішніх чинників та умов.

До таких внутрішніх чинників і умов належать:

- філогенетична спадковість, що виявляється у формі вродженої інтроверсії вищих психічних функцій, у сприйнятті навколишньої дійсності, за умови домінування емоцій і почуттів над волею та інтелектом;

- обсяг і глибина життєвого досвіду, що з'являються у результаті процесу навчання, впливаючи на рівень самоактуалізації особистості;

- індивідуальні особливості психічних процесів (пам'ять, емоції, почуття, мислення, емпатія, воля), що інтегрують фізичний, інтелектуальний і духовний потенціали особистості;

- вчинкова активність індивіда: якщо індивід сам не включається у життєдіяльність групи, то процес розвитку його ментальності слабшає.

Зовнішніми чинниками та умовами розвитку ментальності та менталітету виступають:

- традиції родини. Як відомо, особисте несвідоме, що впливає на свідому життєдіяльність дорослої людини, інколи навіть усупереч її волі та розуму, значною мірою формується під впливом переживань у ранньому дитинстві. Родинне середовище, типи стосунків дитини з батьками, сестрами і братами зумовлюють напрямок становлення ментальних настанов, що обов'язково виявлятимуться у специфіці її поведінки, в оптимістичному чи песимістичному світосприйнятті, в егоїзмі або альтруїзмі, у ставленні до керівників та підлеглих, до авторитетів і влади, до приятелів та жінок, дружин, чоловіків і дітей. Важливою умовою привласнення духовних цінностей є характер взаємодії у сім'ї, особливо, специфіка спілкування дітей з батьком та матір'ю (довіра, чуйність, увага до дитини, педагогічний такт) і динамічність стимулювання-гальмування активності дитини;

- форми та зміст взаємодії з референтною групою (найбільш значущою у порівнянні з іншими). Важливою умовою привласнення національної культури є можливість реалізувати у референтній групі свої прагнення, розкрити власну індивідуальність, отримати підтримку, уявлення про реальне життя та своє місце в ньому;

- форми та зміст взаємодії індивіда з первинним контактним колективом. Умовою привласнення національно-культурних цінностей контактного колективу є позитивний неофіційний статус індивіда у системі неформальних стосунків;

- зміст і форми взаємодії з педагогічним колективом навчально-виховного закладу в особі вчителя, вихователя, психолога, соціального працівника. У присвоєнні цінностей навчального закладу важливу роль відіграє форма і стиль керівництва навчально-виховним процесом;

- форми та зміст взаємодії індивіда із засобами масової комунікації. Ефективність взаємодії засобів масової інформації і загальнолюдських цінностей забезпечується за тієї умови, якщо засоби масової комунікації відкривають можливість для сприймання чогось нового (A.C. Баронін).

Є суттєві відмінності між ментальністю та архетипністю. Передусім, ці поняття відрізняються за походженням: ментальність розвивається під впливом зовнішніх чинників; тоді як архетипність є результатом інтеріоризації, оскільки архетип входить в глибини пам'яті, а процес його засвоєння відбувається в ході етнізації. Іншою ознакою відмінності ментальності від архетипності виступає міра відкритості іншим етносам. Архетип - це прихована, непомітна для інших сторона етносу, тоді як ментальність дозволяє етносу розкриватися перед іншими групами. Також слід відзначити, що архетип і ментальність відіграють різні ролі у житті етносів та етнофорів.

Значущими для українців є такі цінності: ставлення до землі як до Батьківщини-матері, до своїх культурно-історичних цінностей; толерантність щодо інших культур, релігій; волелюбність; перевага чуттєвого над раціональним (М. Шлемкевич, Д. Чижевський).

Український менталітет вирізняється домінуванням емоцій і почуттів над волею та інтелектом, індивідуалістичним кодом цінностей, який стимулює мотивацію досягнень, особисту незалежність, автономність, прагнення спиратися лише на власні сили, впевненість у собі.

Виокремлюють чотири системотворчі ознаки менталітету українського народу:

1) інтровертованість вищих психічних функцій у сприйнятті навколишньої дійсності, що виявляється у зосередженості на фактах, проблемах внутрішнього, особистісно-індивідуального світу;

2) кордоцентричність - сентименталізм, чутливість, емпатія, любов до природи, яскрава обрядовість, естетичність народного побуту;

3) анархічний індивідуалізм, проявами якого виступають різноманітні форми опосередкованого прагнення до особистої свободи за умови відсутності організації, стійкості та дисципліни;

4) перевага емоційного, почуттєвого над волею та інтелектом. У порівнянні з українським менталітетом ознаками російського менталітету виступають:

- розрив між теперішнім і майбутнім;

- зануреність у майбутнє;

- відсутність особистої свободи, а отже й відповідальності за прийняті рішення у ситуаціях ризику і невизначеності;

- відкритість.

У менталітеті сучасної української молоді виділяють такі три складові:

1. Зміна акселогічних параметрів в оцінюванні суспільного та індивідуального життя. Щастя не в постійних перемогах над собі подібними, а у приборканні тваринних інстинктів та соціальних схильностей, які розмивають межі між біологічним і соціальним.

2. Відмова від психології жертвування, оскільки готовність жертвувати собою зумовлює появу спокуси принести в жертву інших.

3. Реабілітація цінностей повсякденного життя, які утворюють дійсну основу менталітету високоморальної особистості (за М.І. Пірен).

Отже, менталітет є складною ієрархічною системою, що визначає спрямованість людини, окремих соціальних груп, націй у соціумі, їх цілі та мотиви життєдіяльності.

ВИСНОВКИ

Таким чином, ментальність -- спосіб мислення, загальна духовна налаштованість, установка індивіда або соціальної групи до навколишнього світу.

На відміну від ідеології, ментальністю звуться не форми мислення або оціночні поняття, через які середовище впливає на особу (чи групу) і спонукає її до дії, а ставлення, відношення, що вона сприймає і спосіб поведінки, що від неї очікується.

Ментальність -- це призма, через яку людина дивиться на світ і себе в ньому. Тож можемо говорити про те, що вона притаманна кожній людині, незалежно від етнічної належності, соціального стану, статі, мови тощо. Звичайно ж, ментальність залежить від цих факторів, особливо від національності та зумовлених нею мови та культури, проте вони не заперечують її існування, а, навпаки, формують ментальність.

Ментальність не має чіткого термінологічного визначення, що унеможливлює створення інструментарію її практичного дослідження. Установка є індивідуальною. Що таке колективна установка, фаховим психологам невідомо. етнос культурний ментальність

Отже, ментальність являє собою душевний устрій, типовий для людей даної культури, психологічні особливості, котрі лежать в основі звичаїв і моралі людей, виявляючись в автоматизмі психологічних реакцій на типові події і ситуації. Тому не випадково, що основними дослідниками ментальності виступили спеціалісти з історичної психології.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ:

1. Крысько В.Г., Саракуев Э.А. Введение в этнопсихологию. - М., 1996. - 149 с.

2. ЛепехаТ.В. Українознавство: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. -- К. : Просвіта, 2005. -- 376с.

3. Льовочкіна А.М. Етнопсихологія: Навч. посіб. - К.: МАУП, 2002. - 144 с.

4. Павленко В.М., Таглін С.О. Етнопсихологія: Навчальний посібник. - К.: Сфера, 1999. - 408 с.

5. Савицька О.В., Співак Л.М. Етнопсихологія. - К.: Каравела, 2011. - 264 с.

6. Стефаненко Т.Г. Этнопсихология. - М.: ИП РАН, 2000. - 320 с.

7. Шпет Г.Г. Введение в этническую психологию. - СПб., 1996. - 160 с.

8. Янів В. Нариси з історії української етнопсихології. - К.: Знання, 2005. - 342 с.

Размещено на Allbest.ru