Ергономiка як наука

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат на тему:

Ергономiка як наука

Тарасевич Павлел

1. Поняття ергономіки. Етапи розвитку ергономіки

Ергономіка (від грецьк. ergon - роботу іnomos - закон) - область науково-прикладних досліджень, що є з кінця технічних наук, з психології та фізіології праці, у якій розробляються проблеми проектування, оцінки й модернізації системи «людина - коллектив-машина - середовище - соціум - культура - природа». [1, з. 57].

Ергономіка займається комплексним вивченням і проектуванням праці із єдиною метою оптимізації знарядь, умов та процесу праці, і навіть професійного майстерності.

Перші дослідження, із якими безпосередньо пов'язують зародження ергономіки, належать до 20-му рр. 20 в., коли у Великобританії, США, деяких інших країнах фізіологами, психологами, лікарями і інженерами були спроби комплексного вивчення людини під час праці із єдиною метою максимального використання фізичних і психологічних можливостей та подальшої інтенсифікації праці.

Термін «ергономіка», запропонований ще 1857 польським натуралістом В. Ястшембовским, набув широкого поширення після 1949, коли групу англійських учених на чолі з До. Мареллом організувала Эргономическое дослідницьку суспільство, з яким зазвичай пов'язують формування ергономіки як самостійної наукової дисципліни. [4, з. 94].

Із середини 50-х рр. вона інтенсивно розвивається в багатьох країн світу: створена Міжнародна ергономическая асоціація (1961), у якій представлено понад 30 країн; разів у 3 роки проводяться міжнародні конгреси по ергономіці; в Міжнародної організації з стандартизації освічений технічний комітет «Эргономика».

У Великобританії з 1957 видається журнал «Ergonomics», став офіційним органом Міжнародної ергономической асоціації, і навіть журнали «AppliedErgonomics» (з 1969) і «ErgonomicsAbstracts» (з 1969); журнали ергономічного профілю видаються також у Болгарії, Угорщини, США, Франції. У Великобританії, Канаді, Польщі, Румунії, США, Франції, ФРН та Японії розробляються навчальні програми розвитку й ведеться підготовка спеціалістів у галузі ергономіки в університетах та вищих навчальних закладах.

На жаль, повною мірою ідея інтеграції зусиль різних спеціалістів у галузі вивчення праці не реалізувалася, що свідчить про складності цього питання, про необхідність пошуку нових підходів у цьому напрямі.

Предметом ергономіки є трудова діяльність, а об'єктом дослідження - системи «людина - колектив - машина - середовище - соціум - культура - природа». Систему цю часто називають «ергономической системою». [5 з. 72]. ергономіка праця фізичний

Ергономіка - галузь міждисциплінарна, черпаючи знання, методи дослідження та технології проектування з таких галузей людського знання і набутий практики: інженерна психологія, психологія праці, теорія груповий діяльності, когнітивна психологія, конструювання, гігієна і охорона праці, наукова організація праці, антропологія, антропометрія, медицина, анатомія і фізіологія людини, теорія проектування, теорія управління.

Ергономіка однак пов'язана з усіма науками, предметом дослідження якого є людина як суб'єкт праці, пізнання і спілкування. Найближчою неї галуззю психології є інженерна психологія, чиїм завданням є та проектування зовнішніх засобів і внутрішніх способів праці операторів.

Ергономіка неспроможна абстрагуватися проблеми взаємозв'язку особистості з умовами, процесом і знаряддя праці, що є предметом вивчення психології праці. Вона міцно пов'язана з фізіологією праці, що є спеціальним розділом фізіології, присвяченим вивченню змін функціонального стану організму людини під впливом його робочої роботи і фізіологічного обгрунтуванню наукову організацію його трудового процесу, сприяє тривалого підтримці працездатності особи на одне рівні.

Ергономіка використовує дані гігієни праці, що є розділом гігієни, що вивчає вплив виробничої середовища проживання і праці на організм чоловіки й що розробляє санітарно-гігієнічні заходи щодо створення здорових умов праці.

Ергономіка за своєю природою займається профілактикою охорони праці, під якої мається на увазі комплекс правових, організаційних, технічних, економічних пріоритетів і санітарно-гігієнічних заходів, вкладених у забезпечення безпеки праці та збереження здоров'я працюючих.

Ергономіка вирішує і ряд проблем, поставлених в системотехніці: оцінка надійності, точності й діють стабільності роботи оператора, дослідження впливу психологічної напруженості, втоми, емоційних факторів, і особливостей нервно-психической організації оператора на ефективність своєї діяльності у системі «людина-машина», вивчення пристосувальних і творчих спромог людини.

У практичному сенсі проблема взаємовідносини ергономіки і системотехники - проблема організації й професійного обліку біомеханічних чинників в різних етапах створення систем (проектування, виготовлення, випробувань, впровадження) та його експлуатації.

Ергономіка неспроможна ефективно вирішувати які стоять перед нею поза тісних зв'язку з промислової соціологією та соціальній психологією та інші громадськими науками. Поза цих зв'язків ергономіка неспроможна ні повноцінно розвиватися, ні правильно прогнозувати соціальний ефект від участі впровадження розроблюваних нею рекомендацій. Ця група наук у сенсі опосередковує взаємозв'язок ергономіки з економікою.

Ергономічний підхід до вивчення праці не дублює досліджень, які у сфері психології, фізіології і гігієни праці, але спирається ними і доповнює їх. [2, з. 31].

Комплексний підхід, характерний ергономіки, дозволяє їм отримати всебічне уявлення про трудовому процесі змін і цим відкриває широкі можливостей його вдосконалення. Саме цей бік біомеханічних досліджень представляє особливої цінності для наукову організацію праці, коли він практичного впровадження конкретних заходів передує ретельний науковий аналіз трудових процесів і умов його виконання, не бажаючи практичні заходи базуються на досягнення сучасної науку й передовий практики.

У розвитку ергономіки можна виокремити декілька етапів.

Завданням першим етапом стало підвищення продуктивність праці. Людина розглядався як певного виду ресурс. Завдання полягало у найбільш повному використанні його можливості для даного технологічного процесі змін і непридатних для даної роботи. Основний зміст ергономічної роботи з першому етапі полягала у тому, аби з'ясувати, має або має даний людина можливостями до виконання даної праці та якщо має, визначити, наскільки інтенсивно може бути експлуатувати. Звідси й проблеми: стомлюваність, індивідуальні відмінності, відбір, профорієнтація тощо.

Ідеологами цього етапу були Ф. Тейлор, Р. Мюнстерберг, У. Штерн, І.Н. Шпилькейн, О.К. Гастев, П.М. Керженцев, В.М. Бехтерєв, С.Т. Геллерштейн та інших.

Окремо стоять автори, котрі обходили з іншої завдання: не підвищення продуктивність праці, а попередження зривів. Зрив трактувався ними не як наслідок відсутності відповідного властивості, та граничності умов функціонування людини. Звідси виростає ідея зменшення граничності, розриву між можливостями людину та вимогами щодо нього, інакше кажучи, узгодження чоловіки й техніки, забезпечення нормальності умов праці.

У Росії її, мабуть, першим так поставив завдання й навіть запропонував відповідну програму робіт інженер-залізничник Ріхтер. Пізніше аналогічну програму області авіації запропонував М.М. Добротворський. Певне, перші експериментальні дослідження, у дусі цієї ідеології провели Н.В.Зимкин і Н.А.Эппле.

Власне, ця ідеологія і було проголошена Лондонським ергономічним суспільством, у 1949 р., і навіть практична ситуація, з якій виросло це суспільство, була ж, як і в М.М. Добротворского - авіаційні катастрофи внаслідок помилок льотчиків. Через війну метою ергономічного аналізу стало з'ясування обмежень можливостей чоловіки й закономірностей функціонування досліджуваних процесів, а чи не можливостей те, що людина змогла б.

Завдання аналізу людини стала більш «безкорисливої», дослідницької. Коли раніше розглядалися властивості людини під час праці (реального чи імітованого), нині предметом стала сама людина - його властивості і функції. Це дозволило справді погоджувати властивості чоловіки й машини (список Фиттса). Не тільки декларувати, як це було раніше. Людина перестав бути ресурсом, він став компонентом системи. Спочатку розглянутими ергономістами характеристиками були прості психологічні, психофізіологічні і біомеханічні властивості: час реакції, довжина руками і т.п. [7, з. 12].

Далі розвиток ергономіки йшло шляхом захоплення дедалі об'ємніших властивостей людини. З одного боку, це як складні психічні функції - пізнавальні здібності (когнітивна ергономіка), розумові здібності. З іншого боку, це цілісні характеристики поведінки: стрес, здоров'я, задоволеність працею - напрям, отримав назву гуманізація праці.

Розвитку гуманізації праці сприяло два чинника: по-перше, виявилося, задоволення неспецифічних потреб, наприклад, такий, як задоволеність працею, приводить до підвищення продуктивність праці, і, по-друге, те, що багато нових виробництва, засновані на сучасної технології, можуть функціонувати в тому разі, якщо враховані загальнолюдські потреби працівника.

Наступним етапом розвитку ергономіки є експансія в інші, крім праці, сфери діяльності: дозвілля, навчання тощо. Та й саме праця викладачів у сучасному виробництві змінює своє якість: у ньому нерозривно пов'язані власне продуктивний працю, навчання, рекреація. Ергономіка починає враховувати навіть національні особливості працюючого контингенту.

Размещено на Allbest.ru