Конфлікти в юнацькому віці та засоби їх розв'язання

Р. Рамель [14, с. 50] виділив п'ять послідовних етапів у розвитку конфліктів. Перший етап -- латентний, який передує власне зіткненню. На цьому етапі непомітно від зовнішнього спостереження виникають відмінності в диспозиціях, цінностях, обставинах, правилах поведінки, які утворюють потенціал протистояння. Виникає соціальна напруженість, яка свідчить про наявність конфліктної ситуації. Другий етап -- ініціюючий, на якому якась подія провокує індивідів до активних дій. Наступний етап -- балансування сил. Сторони оцінюють потенціальні можливості один одного, накопичують сили, шукають вирішення проблеми. В результаті цих дій сторони пристосовуються до обставин, і настає четвертий етап -- баланс сил. На цьому етапі вживаються заходи для зміни обставин, вирішення проблеми, усунення протиріч. Ці зміни приводять до п'ятої стадії -- розколу, коли сторони знову вступають в єдиноборство.

Найбільш привабливою з практичної точки зору є версія динаміки конфлікту, викладена авторами підручника з конфліктології за редакцією А. С. Карміна [14, с. 50], яка включає в себе такі стадії:

1) передконфліктна ситуація;

2) інцидент;

3) ескалація;

4) кульмінація;

5) постконфліктна ситуація.

Отже, конфлікт - властивість стану людських взаємостосунків, викликаний нестачею тих або інших значущих ресурсів і виражений в гострій психологічній напрузі і діях протиборства. Основні структурні компоненти конфлікту - це учасники, предмет, умови протікання конфлікту, можливі дії учасників конфлікту, а також результат конфліктної ситуації. При регулюванні конфліктами і їх вирішенні важливо враховувати, на якому з етапів розвитку конфлікту знаходяться зараз відносини між його учасниками, тобто його динаміку: чи це передконфліктна стадія, чи інцидент, чи ескалація, чи кульмінація, чи постконфліктна стадія.

1.2 Психологічна характеристика і особливості міжособистісних взаємин в юнацькому віці

Дослідження соціальної перцепції показують, що в юнацькому віці зростає увага до особистісних, внутрішніх, власне психологічних якостей людей, а увага до зовнішності, одягу, манер, яка властива підліткам, знижується. У цей час формуються стійкі прагнення прогнозувати інтелектуальні і вольові якості інших, властивості їхнього характеру, життєві плани і мрії з опорою на зразок, ідеал, а також відзначається тенденція підкреслити власну індивідуальність, несхожість на інших. У юнаків формується власна модель особистості, за допомогою якої вони визначають своє ставлення до себе та інших.

Разом з усвідомленням цінності власної особистості, її неповторності, несхожості на інших приходить усвідомлення почуття самотності. Тому зростає потреба в спілкуванні з одночасним підвищенням вибірковості спілкування, оскільки не кожному юнак може довірити свій внутрішній світ [4, с. 23].

Властива юнацьким групам вибірковість у спілкуванні і жорстокість до «чужаків», що відрізняються кольором шкіри, соціальним походженням, смаками, здібностями, манерами тощо, - це захист для почуття власної ідентичності від знеособлення і змішування. Саме тому деталі одягу, жаргон чи жести стають знаками, які відрізняють «своїх» від «чужих». Створюючи замкнуті групи і поширюючи власну поведінку, ідеали і «ворогів», юнаки не тільки допомагають один одному впоратися з ідентифікацією, але і таким чином перевіряють один одного на здатність зберігати вірність [26].

Юнацький вік традиційно вважається віком проблеми батьків і дітей. «Ми і Вони» (дорослі) - одна з провідних тем юнацької рефлексії, основа формування особливої юнацької субкультури (в одязі, манерах, смаках, інтересах, поведінці, судженнях тощо).

Максимальну роль у формуванні особистості юнака і моделей взаємодії з оточуючими відіграє рівень освіченості і загальної культури батьків. Друге за значенням і впливом це склад сім'ї і характер взаємовідносин між її членами; багато в чому це визначає в подальшому і власну сімейну ситуацію юнаків і дівчат. Третє - це стиль взаємостосунків з батьками і міра емансипації від них.

Юнаки і дівчата прагнуть бути з дорослими на рівних і хотіли б бачити в них друзів і порадників, а не наставників. Оскільки йде інтенсивне засвоєння «дорослих» ролей і форм соціального життя, вони часто потребують спілкування з дорослими, тому в цей час можна спостерігати, як часто юнаки і дівчата шукають поради і дружби у старших за віком. За даними Т.Н. Мальковської [24], приблизно 70% юнаків і дівчат хотіли б бути схожими на своїх батьків.

Водночас в юнацькому віці зростає прагнення відособитися від впливу сім'ї, звільнитися від залежності. Тому невміння чи небажання батьків визнати автономію своїх дітей часто призводить до конфліктів.

В юнацькому віці автономія від дорослих і значення спілкування з однолітками зростає. Загальна закономірність така: чим гірше, складніше складаються стосунки з дорослими, тим інтенсивнішим буде спілкування з однолітками. «Значущість» батьків і однолітків принципово неоднакова в різних сферах юнацької діяльності. Максимум автономії вони вимагають у сфері дозвілля, розваг, вільного спілкування, внутрішнього життя, споживацьких орієнтацій. Тому психологи говорять не про зниження впливу батьків, а про якісні зрушення в юнацькому спілкуванні.

Таким чином, специфіка спілкування з дорослими це: зростаюча демократизація взаємостосунків поколінь, розв'язання проблеми автономії дорослих дітей - поведінкової (потреба і право юнака самостійно розв'язувати питання, які стосуються його особисто), емоційної (потреба і право мати власні прив'язаності), моральної і ціннісної автономії (потреба і право на власні погляди); розв'язання проблеми авторитету батьків, взаєморозуміння у стосунках з батьками; нерівномірність спілкування, коли за стрімкою інтенсифікацією спілкування настає період спаду інтенсивності спілкування до накопичення нових проблем. Змістом спілкування є проблеми пошуку сенсу життя, пізнання самого себе, життєвих планів і шляхів їх реалізації, взаємостосунків між людьми, одержання інформації, пов'язаної зі сферою інтересів старшокласника і професійною приналежністю дорослого.

Ефективна взаємодія з дорослими можлива тільки в умовах співробітництва на основі взаєморозуміння, взаємопідтримки і довіри. Сенс довірливого спілкування для юнаків полягає в можливості знайти розуміння своїх проблем, співчуття і допомогу в їх розв'язанні [24].

Спілкування з однолітками продовжує відігравати велику роль у житті юнаків.

В юнацькому віці відбувається збільшення потреби в спілкуванні, збільшення часу на спілкування і розширення його кола (не тільки в школі, сім'ї, по сусідству, але і в різних географічних, соціальних, віртуальних просторах).

Функції друзів, «просвітителів» у юності переходять до однолітків, потреба в спілкуванні з якими навіть у дуже інтровертованих юнаків у цей час прогресивно зростає. Спілкування з однолітками розв'язує низку специфічних задач [7, с. 60]:

- це дуже важливий канал специфічної інформації, яку не можна або соромно одержати від дорослих;

- це специфічний вид діяльності і міжособистісних стосунків (засвоєння статусів і ролей, відпрацювання комунікативних навичок і стилів спілкування тощо);

- це специфічний вид емоційного контакту (усвідомлення групової приналежності, автономія, емоційне благополуччя і стійкість).

Говорячи про товариство однолітків, психологи мають на увазі не стільки товариство однакових за віком юнаків і дівчат, скільки людей з однаковим соціальним статусом, потребами тощо - те, що складає юнацьку субкультуру. В цьому віці з'являються перші дружні і любовні прив'язаності досить тривалого, хоча переважно романтичного характеру [7, с. 62].

Паралельно з розширенням сфери спілкування відбувається і поглиблення, індивідуалізація спілкування. У молодих людей розвивається здатність установлювати дружні стосунки, більш вибіркові, тісні і глибокі. Пошук друга починається вже в підлітковому віці, але юнацька дружба інтимніша і стабільніша. Юнацька дружба характеризується вірністю, близькістю, стійкістю - друг вперше усвідомлюється як інший Я: один шукає в другові переважно підтвердження свого Я; другий сам ідентифікується з другом аж до втрати власної індивідуальності; третій шукає в другові доповнення, зразок для наслідування, психологічний захист. Від цих психологічних потреб залежить і вибір друзів, і характер взаємостосунків між ними. Дружба і приятелювання розрізняються молодими людьми, число друзів, зазвичай, невелике. Юнацька дружба поліфункціональна і різноманітна: від простого спільного проведення часу до глибокої сповідальності і саморозкриття.

В юнацькій дружбі чітко проявляються гендерні комунікативні особливості: так, потреба в інтимній дружбі виникає у дівчат на 1,5-2 роки раніше, ніж у хлопців, при цьому дружба дівчат емоційніша.

Однак, юнацька дружба має свої складності: властиві віку вимогливість і критичність стосовно іншого, безкомпромісність, підвищена егоцентричність породжує труднощі і напруженість у взаємостосунках із значущими і близькими однолітками.

Перше кохання також певною мірою є наслідком прагнення молодої людини до емоційного контакту, душевної близькості, до розуміння. Кохання в юнацькому віці, зазвичай, набуває форм симпатії, захоплення, закоханості або ж форму дружби-кохання. У всіх своїх проявах перше кохання - це важливе випробування в юності, яке багато в чому впливає на розвиток особистості юнака [15, с. 249].

Отже, міжособистісне спілкування на етапі ранньої юності є важливим чинником розвитку особистості. Спілкування з ровесниками характеризується розширенням його сфери. Емоційна прив'язаність у міжособистісних стосунках реалізується у юнацькій дружбі. У сфері інтимних стосунків старшокласники задовольняють свої важливі соціально-психологічні потреби. А основною умовою спілкування з дорослими є довіра і взаємопідтримка.

1.3 Міжособистісні конфлікти в ранній юності

Юність - період стабілізації особистості. У зв'язку з ускладненням самосвідомості ускладнюється ставлення до себе та до інших; загострюється потреба юнацтва зайняти позицію якоїсь соціальної групи; з'являються дорослі ролі і обов'язки: юнаки отримують паспорт, несуть відповідальність за правопорушення, з 17 років мають право вступити до шлюбу. Юнаки визначаються з громадянською позицією, обумовленою появою нової соціальної ситуації «Я і суспільство».

Центральним новоутворенням є професійне і особистісне самовизначення - потреба юнаків зайняти внутрішню позицію дорослої людини, визначити себе в світі, тобто зрозуміти себе і свої можливості разом з усвідомленням себе як члена суспільства, свого місця і призначення в житті. Складаються основи наукового і громадянського світогляду, формується потреба в трудовій діяльності [7, с. 59].

Соціальна ситуація розвитку юнаків може розгортатися через три альтернативні (іноді поєднані) статуси - старшокласника, студента чи працюючого.

Навчання юнаків у старшій школі здебільшого позитивно впливає на їх психіку, так як вони знаходяться в звичному середовищі на позиції старших, мають можливість подовжити процес вибору професії. Працюючі хлопці та дівчата отримують професійний досвід, певну матеріальну незалежність, однак цей статус не забезпечує найкращих надбань психічного розвитку, оскільки професійна діяльність зазвичай є малокваліфікованою і не престижною. Оптимальним статусом представників цього віку є студентство (за умов успішної адаптації до вузівського навчання та правильного вибору майбутньої професії) - юнаки-студенти отримують загальну та професійну освіту, шліфують свій інтелект, накопичують комунікативний досвід. Високі амбіції та життєва активність частини юнаків дозволяє їм поєднувати навчання в кількох ВНЗ або працювати, отримуючи вищу освіту.

Рис. 1. Позитивні та проблемні аспекти соціального статусу юнаків

У юнаків яскраво проявляється прагнення до накопичення та підтримання контактів з якомога більшою кількістю людей. Паралельно з набуттям соціальної зрілості в юнацькому віці спостерігається висока гнучкість соціальних ролей - представники цього періоду прилаштовуються до людей різних статусів, статі та віку. Водночас має місце комунікативне експериментування, що сприяє накопиченню комунікативного досвіду юнаків, але й викликає певні розчарування. Залишається актуальним прагнення хлопців та дівчат перебувати у референтній групі, займати вагомий статус серед ровесників, що започаткувалось ще в підлітковому віці [25].

У юнацькому віці перед особистістю постають нові завдання, які й обумовлюють необхідність удосконалення вже сформованих умінь спілкування. Нова соціальна ситуація розвитку особистості юнака обумовлює зміни у індивідуальних особливостях особистості, внаслідок чого відбувається загострення міжособистісних стосунків. І хоча школа та інші навчальні заклади намагаються дати юнакам та дівчатам знання, необхідні для подолання конфліктів, юнаки часто залишаються наодинці з проблемами, які виникають у них при взаємодії з батьками, вчителями та однолітками. Як показує практика, для подолання конфліктності педагогам не вистачає ефективних рекомендацій, доступних для широкого застосування у молодіжному середовищі, які зможуть надати добре підготовлені і компетентні соціальні педагоги.

Потреба самовиразитися, розкрити свої переживання домінує над інтересом до почуттів та переживань іншого, що зумовлює егоцентричність юнацького спілкування, а також є причиною напруженості взаємин з однолітками і невдоволення ними. Внаслідок цього в середовищі молодих людей є підвищений ризик виникнення міжособистісних конфліктів [4, с. 24].

Міжособистісні конфлікти є складовою частиною людського життя. Вони виникають у будь-якій сфері суспільних відносин. Особливо це є актуальним у періоди зміни життєвої ситуації та кризові періоди розвитку особистості. Юнацький вік характеризується докорінною зміною у сфері міжособистісних відносин, що безумовно викликає появу міжособистісних конфліктів.

У ранньому юнацькому віці у багатьох дітей відзначається підвищена невротичність. Це вік специфічних психологічних контрастів, що характеризують як внутрішній світ людини, так і сферу його міжособистісних відносин. В юності часто зустрічаються акцентуйовані типи характеру, спостерігаються швидкі, непередбачувані і часті переходи від одного настрою до іншого.

Але, з іншого боку, для юності також характерне поєднання критичного ставлення до себе в минулому і спрямованість у майбутнє. В ранній юності в порівнянні з отроцтвом знижується гострота міжособистісних конфліктів і в меншому ступені проявляється негативізм у взаєминах з оточуючими людьми. Поліпшується загальне фізичне та емоційне самопочуття дітей, підвищуються їх контактність і товариськість. Відзначається більше стриманості в поведінці. Все це говорить про те, що криза підліткового віку або минула, або йде на спад. Одночасно відбувається певна стабілізація внутрішнього життя, що, зокрема, проявляється в зниженні рівня тривожності від підліткового до раннього юнацького віку. У багатьох юнаків нормалізується самооцінка, що також вносить позитивний внесок у внутрішньоособистісні та міжособистісні відносини [20э].

Залежно від того, які суб'єкти вступають у взаємодію, можна виділити наступні види міжособистісних конфліктів: учень -- учень; учень -- вчитель; учень -- батьки; вчитель -- вчитель; вчитель -- батьки; батьки -- батьки.

Розгледимо один з найбільш поширених в навчальній діяльності конфлікт між учнями.

Конфлікти в ранньому юнацькому віці характерні для всіх навчальних закладів (ПТУ, школа, ліцей, гімназія, коледж) та соціальної приналежності його членів. Найбільш поширені серед юнаків конфлікти лідерства, в яких відбивається боротьба двох-трьох лідерів і їх угрупувань за першість в групі. Шлях до лідерства, особливо в старшому шкільному віці, пов'язаний з демонстрацією переваги, цинізму, жорстокості, безжалісності [23].

Генезис агресивної поведінки школярів пов'язаний з дефектами соціалізації особистості. Було підтверджено, що конфліктні хлопчики виховувалися, як правило, батьками, що застосовували по відношенню до них фізичне насильство (А. Бандура) [16, с. 211]. Тому ряд дослідників рахує покарання моделлю конфліктної поведінки особистості.

На ранніх етапах соціалізації агресія може виникати і випадково, але при успішному досягненні мети агресивним способом може з'явитися прагнення знов використовувати її для виходу з різних важких ситуацій.

Крім того, конфлікти юнака в стосунках з однолітками обумовлені важливою особливістю віку -- формуванням морально-етичних критеріїв оцінки однолітка і пов'язаних з цим вимог до його поведінки [15, с.272].

Таким чином, основними причинами виникнення міжособистісних конфліктів у ранньому юнацькому віці можна назвати такі, як потреба самовиразитися, розкрити свої переживання, тобто егоцентричність юнацького спілкування, підвищена невротичність, акцентуації характеру, імпульсивність, а також формування мораль-етичних критеріїв оцінки юнака однолітками, внаслідок чого до його поведінки висуваються певні вимоги.

1.4 Психологічна допомога у вирішенні конфліктів в молодіжному середовищі

Вважаючи конфлікти неминучими в процесі міжособистісної взаємодії та соціального розвитку, сучасні психологи й соціологи визнають за потрібне попереджувати лише «зайві», «дисфункціональні» конфлікти, які призводять до зниження групової співпраці й ефективності навчальної діяльності [3, с. 74].

Профілактика конфліктів сприяє просвітництву та популяризації конфліктологічних знань. Тому важливо вивчати психологію конфліктів, конфліктних особистостей, причини і суть конфліктогенів.

У конфліктологічній літературі вирізняють первинну і вторинну профілактику конфліктів (Н. Пов'якель, А. Тимохіна) [2, с. 59]. Первинна психопрофілактика конфліктів полягає насамперед у психологічній освіті, яка може проводитись через лекції, усні журнали, читання літератури, бесіди, індивідуальні та групові консультації. Вторинна психопрофілактика передбачає безпосередню роботу в групах ризику, напруги, протистояння, в групах із високим потенціалом конфліктогенності та ескалації конфліктів. Цей напрям ефективно може здійснитися через тренінги, рольові ігри, тематичні дні, конкурси, тематичні акції та ін.

Важливими знаннями з метою попередження конфліктів є знання з профілактики виникнення конфліктних ситуацій та психологічної просвіти. Сюди можна віднести:

§ уникнення конфліктних типів;

§ фактори та умови успішного вирішення конфліктів;

§ стилі поведінки у конфліктах. Зупинимося на кожному з них детальніше.

Ефективним методом профілактики та попередження конфліктів є уникнення конфліктних типів. В. Андреєв рекомендує [6, с. 54]:

· не прагнути будь-що домінувати;

· бути принциповим, проте не боротися лише заради принципів;

· пам'ятати, що прямолінійність -- це добре, проте не завжди;

· частіше посміхатися (посмішка мало коштує, проте дорого цінується);

· пам'ятати, що традиції -- це добре до певної міри;

· говорити правду потрібно, але це потрібно робити вміло;

· прагнути бути незалежним, але не самовпевненим;

· не перетворювати настирливість у надокучливість;

· не чекати справедливості для себе, якщо ти сам несправедливий;

· не переоцінювати своїх здібностей і можливостей;

· не виявляти ініціативи там, де її не потребують;

· виявляти доброзичливість;

· виявляти витримку й спокій у будь-якій ситуації;

· реалізувати себе у творчості, а не в конфліктах.

Більшість умов і факторів успішного вирішення конфліктів носить психологічний характер, оскільки відображає особливості поведінки і взаємодії опонентів. Розглянемо їх детальніше.

1. Припинення конфліктної взаємодії -- перша й очевидна умова початку вирішення будь-якого конфлікту.

2. Пошук спільних або близьких за змістом точок дотику в цілях, інтересах опонентів є двостороннім процесом і передбачає аналіз як своїх цілей та інтересів, так і цілей та інтересів іншої сторони. Якщо сторони хочуть вирішити конфлікт, вони повинні зосередитися на інтересах, а не на особистості опонента.

3. Одночасно доцільно перестати бачити в опоненті ворога, супротивника. Важко зрозуміти, що проблему, через яку виник конфлікт, краще вирішувати разом, об'єднавши зусилля. Не буває абсолютно поганих і абсолютно добрих людей або соціальних груп. У кожному є щось позитивне, на нього і необхідно опиратися при вирішенні конфлікту.

4. Важливо зменшити негативні емоції протилежної сторони -- серед прийомів виділяють такі, як позитивна оцінка деяких дій опонента, готовність іти на зближення позицій, звернення до третьої сторони, яка авторитетна для опонента, критичне ставлення до самого себе, врівноважена власна поведінка.

5. Об'єктивне обговорення проблеми, вияснення суті проблеми (конфлікту), уміння сторін бачити головне сприяють успішному пошуку вирішення протиріччя. Акцентування уваги на другорядних питаннях, піклування тільки про свої інтереси знижують шанси конструктивного вирішення проблеми.

6. Ще одна важлива умова -- вибір оптимальної стратегії вирішення, яка відповідає даним обставинам [14, с. 211-212].

У конфліктологічній літературі широко використовується «концепція Томаса-Кіллмена», в якій подано п'ять основних стратегій людської поведінки в конфліктній ситуації і водночас способів вирішення конфліктів, а саме: уникнення, суперництво, пристосування, компроміс, співробітництво.

Уникнення - коли людина ігнорує конфліктну ситуацію, удає, що її не існує, не вживає ніяких заходів -- така стратегія правомірна. Але буває й так, що невтручання може призвести до ескалації конфлікту, оскільки проблема не вирішується, а інтереси учасників конфлікту залишаються незадоволеними. Внаслідок невтручання проблема, яку можна було вирішити, залишається і перетворюється на таку, яку вже неможливо розв'язати. Гасло -- «моя хата скраю».

Суперництво дає змогу домогтися необхідного результату, стимулює розвиток, сприяє прогресу. Сторона конфлікту, що застосовує стиль суперництва, покладається на силу для забезпечення своєї переваги, намагається нав'язати іншим свій варіант вирішення спірних питань. Власна перемога бачиться як поразка суперника. На переговорах використовуються слабкі місця в його аргументації. Гасла -- «сильний завжди має рацію», «переможців не судять» тощо.

Пристосування. Вчинки можуть демонструвати добру волю й служити позитивною поведінковою моделлю для опонентів. Нерідко вчинки стають переломним моментом у напруженій ситуації, що змінює її проходження на позитивне. Така стратегія дає змогу зберегти ресурси для сприятливіших моментів.

Компроміс. Пошуки балансу, взаємних поступок, вгамування суперечностей і підкреслення спільності інтересів. Іноді компроміс допомагає прийняти певне рішення. Гасло -- «краще маленька рибка, ніж великий тарган».

Співробітництво. Орієнтація на найповніше задоволення інтересів усіх учасників конфліктної ситуації. У процесі співробітництва суперечності відверто обговорюються, спільно з іншою стороною наполегливо шукаються шляхи та засоби погодження спірних питань. Виявляються приховані інтереси, відшукуються резерви та ресурси для їхнього задоволення. Гасло -- «один розум добре, а два -- краще» [1, с. 323-324].

Знаючи це, молоді люди успішно зможуть попередити виникнення конфліктних ситуацій у своєму середовищі.

У разі неможливості запобігання конфлікту і вступ його в зрілу стадію постає задача завершення і вирішення конфлікту.

Важливим фактором, який впливає на результативність завершення конфлікту, є участь третьої сторони. Урегулювання конфліктів за допомогою втручання третьої сторони розглядається -- поряд з прямими переговорами -- як одна із форм конструктивного управління конфліктом.

Виділяють декілька форм втручання третьої сторони. Це перш за все:

• медіаторство або посередництво, при якому консультативні рекомендації не обов'язково повинні братися до уваги сторонами конфлікту;

• арбітраж, при якому рекомендації третьої сторони є обов'язковими і оскаржити його можна тільки у вищих інстанціях;

• примирення, в якому акцент робиться не стільки на урегулюванні конфлікту, скільки на процесі, за допомогою якого конфлікт припиняється [11, с. 41].

В нашому випадку вирішення міжособистісних конфліктів у ранньому юнацькому віці саме соціальний педагог може виступати як третя об'єктивна сторона, який зможе надати кваліфіковану допомогу для успішного та ефективного розв'язання конфліктної ситуації.

Основними методами роботи соціального педагога з розв'язання міжособистісних конфліктів у ранньому юнацькому віці є:

· рольові ігри;

· тренінги.

Рольова гра -- складна системна інтерактивна техніка, у процесі застосування якої використовується рольова структура ведення заняття, тобто певний набір ролей, які регламентують діяльність і поведінку його учасників. Організаційною одиницею рольової гри виступає умовна проблемна ситуація. Вона розгортається у процесі заняття як окремий сюжет. В його основу може бути покладена навчальна або реальна проблема, формування якої містить відповідне питання (або серію питань). Для проведення рольової гри, крім проблемної ситуації, також необхідний достатній для відтворення такого сюжету набір ролей (учасників конфліктної ситуації), які розподіляються між учасниками заняття. Кожній особі, що бере участь у грі, відведена певна роль у вигляді рольових приписів від керівника-соціального педагога, яких вони мусять дотримуватися протягом гри [19]. У рольовій грі предмет вивчення складають закономірності міжособистісного спілкування, що розуміється в єдності трьох його сторін: комунікативної, перцептивної та інтерактивної. Рольова гра -- це групова дискусія, але «в особах», де кожному з учасників пропонується виконати роль відповідно до його уявлень про характер поведінки учасника конфлікту, а також ситуації, яку пропонується розіграти за ролями. Інші учасники гри виступають як глядачі-експерти, які мають обговорити, чия лінія поведінки була найправильнішою [21].

Слово «тренінг» походить від англійського «tо trаіn», що означає «навчати, тренувати, дресирувати». Тренінг сьогодні є незамінним елементом системи навчання й розвитку в будь-якому навчальному закладі. Тренінг - це насамперед навчання, що опирається на досвід людини, а також допускає, що присутні на тренінгу люди, окрім отримання нової інформації, мають можливість відразу використовувати її на практиці, виробляючи нові навички. Тренінг дає не лише специфічні знання та навички з окресленої проблематики, а й допомагає змінити неконструктивне ставлення до них людей на більш ефективну модель співробітництва. За допомогою тренінгу можливий формувальний вплив на вибір оптимальних способів поведінки в конфлікті -- зниження стратегій відкритого суперництва та орієнтації на компроміс і уникання конфліктів, а також вибір співробітництва [22].

Тематика рольових ігор і тренінгових занять щодо успішного вирішення міжособистісних конфліктів у ранньому юнацькому віці може бути наступною:

· «Основні бар'єри спілкування серед молоді і шляхи їх подолання»;

· «Тренінг набуття комунікативних умінь і навичок»;

· «Формування навичок безконфліктної поведінки молоді»;

· «Як міжособистісні конфлікти впливають на життєдіяльність молодіжного колективу»;

· «Конфлікти у молодіжному середовищі та методи їх подолання»;

· «Профілактика конфліктних ситуацій»;

· «Діалог у конфлікті: як проявити повагу та розуміння до іншого»;

· «Суперництво чи компроміс: що обрати?»;

· «Вчимось правильно відстоювати свою думку».

Отже, основними напрямами роботи соціального педагога щодо надання ефективної психологічної допомоги у вирішенні конфліктних ситуацій у молодіжному середовищі є такі, як психологічна просвіта та психопрофілактика, а також рольові ігри та тренінгові заняття.

Розділ 2. Емпіричне дослідження конфлікту в умовах ВНЗ

2.1 Опис досліджуваної групи

Дослідження проводилось в Інституті людини Київського університету імені Бориса Грінченка. В опитуванні взяла участь група студентів другого курсу напряму підготовки «Соціальна педагогіка». Загальна кількість досліджуваних - 20 осіб, з яких 19 - дівчат і 1 хлопець. Середній вік досліджуваних - 18,5 років.

Студенти групи за два роки навчання в університеті є достатньо знайомими один з одним і підтримують дружні стосунки, разом вирішують проблеми чи труднощі, які виникають, допомагають один одному у навчанні та ін.

Дослідження пройшло досить успішно. Студенти намагалися відповідати чесно, були активними, окремі з них давали додаткові уточнюючі запитання.

Опис використаних методів дослідження

Ми розробили анкету (див. Додаток 1) що спрямована на визначення стилів поведінки у конфліктних ситуаціях серед студентів.

2.2 Опис та аналіз отриманих результатів

Аналіз та інтерпретацію отриманих даних було здійснено

Результати анкетування виявилися наступними:

- 53% осіб характеризуються стилем компроміс;

- у 20% досліджуваних виявлено стиль суперництво;

- для 12% осіб характерним є такий стиль поведінки у конфліктах як уникнення;

- і ще 14% досліджуваних характеризуються стилем пристосування;

- 1% досліджуваних характеризуються таким стилем як співпраця.

Графічно результати анкети щодо реагування на конфліктні ситуації зображено на Рис 2.

Рис. 2. Стилі поведінки у конфліктних ситуаціях серед студентів

Отже, згідно з результатами дослідження, можна зробити такі висновки:

- досліджувані у вирішенні конфліктів найчастіше готові поступитися частиною своїх інтересів, очікуючи при цьому того самого від своїх одногрупників. Найменш характерними стилями поведінки у конфліктних ситуаціях для студентів є уникнення та пристосування. Це означає, що вони рідко відмовляються від власних інтересів та потреб і від захисту інтересів інших осіб, а також не завжди готові і здатні пожертвувати власними інтересами і прагненнями на користь свої одногрупників.

- група характеризується середнім рівнем сприятливості психологічного клімату і комфорту у колективі. І тому у студентів переважають життєрадісний настрій, активність, а також помірна доброзичливість у стосунках між членами колективу. Студентам групи подобається інколи разом проводити час, брати участь у спільній діяльності, вони з розумінням ставляться до думки один одного. У членів колективу виникає почуття гордості, коли групу відзначають керівники чи викладачі, студенти відгукуються, якщо потрібно зробити корисну для всіх справу, але не часто.

Висновки

Дослідивши стилі поведінки у конфліктах студентської молоді другого курсу київського університету ім. Бориса Грінченка, можна зробити наступні висновки.

Конфлікт - це зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що призводить до активних дій, ускладнень стосунків, боротьби між опонентами.

В сучасній психології традиційно виділяють ряд основних структурних елементів конфлікту:

· сторони (учасники, суб'єкти) конфлікту;

· умови протікання конфлікту;

· образи конфліктної ситуації (предмет конфлікту);

· можливі дії учасників конфлікту;

· результат конфліктної ситуації.

Міжособистісні конфлікти є складовою частиною людського життя. Вони виникають у будь-якій сфері суспільних відносин. Юнацький вік характеризується докорінною зміною у сфері міжособистісних відносин, що безумовно викликає появу міжособистісних конфліктів.

Основними причинами виникнення міжособистісних конфліктів у ранньому юнацькому віці можна назвати такі, як потреба самовиразитися, розкрити свої переживання, тобто егоцентричність юнацького спілкування, підвищена невротичність, акцентуації характеру, імпульсивність, а також формування морально-етичних критеріїв оцінки юнака однолітками, внаслідок чого до його поведінки висуваються певні вимоги.

Важливими знаннями з метою попередження конфліктів є знання з профілактики виникнення конфліктних ситуацій та психологічної просвіти. Сюди можна віднести:

§ уникнення конфліктних типів;

§ фактори та умови успішного вирішення конфліктів;

§ стилі поведінки у конфліктах.

Знаючи способи уникнення конфліктів, основні фактори та умови успішного вирішення конфліктних ситуацій та основні стилі поведінки у конфліктах, молоді люди успішно зможуть попередити виникнення конфліктних ситуацій.

Важливим фактором, який впливає на результативність завершення конфлікту, є участь третьої сторони, якою може виступати саме соціальний педагог. Він зможе надати кваліфіковану допомогу для успішного та ефективного розв'язання конфлікту.

Основними методами роботи соціального педагога з розв'язання міжособистісних конфліктів у ранньому юнацькому віці є рольові ігри та тренінгові заняття.

Згідно з результатами дослідження можна зробити висновок, що в досліджуваній групі як стиль вирішення конфліктів однозначно переважає компроміс, тобто більшість студентів групи при вирішенні конфліктних ситуацій намагаються дійти спільної згоди шляхом взаємних поступок. Разом з тим в групі було виявлено рівень розвитку комунікативних схильностей нижчий середнього, який означає, що студенти групи не завжди прагнуть до спілкування з новими людьми, є випадки, коли вони почувають себе скуто у незнайомій компанії, інколи переживають труднощі при встановленні контактів з людьми і погано орієнтуються у незнайомій ситуації. При цьому в колективі виявлено середній рівень сприятливості соціально-психологічного клімату. Тобто групу можна охарактеризувати як активну в більшості випадків з нерідким переважанням життєрадісного настрою, члени колективу не часто конфліктують між собою, а з розумінням ставляться до думки один одного. Групу легко можна організувати і залучити до виконання спільної справи.

Напрошується висновок, що студенти вміють домовитися між собою при розв'язанні суперечок чи конфліктів. Завдяки тому, що студенти найчастіше обирають такий стиль поведінки у конфліктах як компроміс, у групі психологічний мікроклімат є досить сприятливим для співпраці один з одним і для вирішення конфліктних ситуацій, які можуть виникати в навчальній чи поза навчальній діяльності.

Список використаних джерел

1. Ващенко І. В. Конфліктологія та теорія переговорів: Навч. посібник / І. В. Ващенко, М. І. Кляп. - К. : Знання, 2003. - 407 с.

2. Гірник А. М. Основи конфліктології: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / А. М. Гірник. - К. : Києво-Могилян. акад., 2010. - 222 с.

3. Гірник А. М. Конфлікти: структура, ескалація, залагодження: Навч. посібник. 2-ге вид., випр. i доп . / А. М. Гірник, А. Ю. Бобро - К. : Основи, 2004. - 172 с.

4. Глебова Т. Особливості спілкування юнаків / Т. Глебова // Психолог. 2013. - № 2. - С. 23-24.

5. Зінчина О. Б. Конфліктологія: Навчальний посібник / О. Б. Зінчина. - Харків: ХНАМГ, 2007. - 164 с.

6. Ішмуратов В. П. Конфлікти і згода. Основи когнітивної теорії конфліктів: навч. посібник / В. П. Ішмуратов - К. : Наукова думка, 2001. - 190 с.

7. Кутішенко В. П. Вікова та педагогічна психологія (курс лекцій): Навч. посібник / В. П. Кутішенко - К. : Центр навч. літератури, 2005. - 128 с.

8. Лемак М. В. Психологу для роботи. Діагностичні методики: збірник / уклад. М. В. Лемак, В. Ю. Петрище. - Ужгород: Вид-во О. Гаркуші, 2012. - 616 с.

9. Ложкін Г. В. Психологія конфлікту: теорія і сучасна практика : навч. посіб. / Г. В. Ложкін, Н. І. Пов'якель. - К. : Професіонал, 2007. - 416 с.

10. Москаленко В. В. Конфлікт / В. В. Москаленко // Практична психологія і соціальна робота. 2005. - № 5. - С.13.

11. Новосад І. Стратегії розв'язання конфліктних ситуацій / І. Новосад // Психолог. 2013. - № 2. - С. 41.

12. Пірен М. І. Конфліктологія: Навч. посібник / М. І. Пірен. - Київ: МАУП, 2003. - 360 с.

13. Платиця О. В. Конфліктно-стресові ситуації в юнацькому віці / О. В. Платиця // Управління школою. 2004. - № 19-21. - С. 57.

14. Русинка І. І. Конфлiктологiя: психотехнологiї запобiгання i управлiння конфлiктами : навч. посiбник / I.I. Русинка. - К. : Професiонал , 2007. - 332 с.

15. Савчин М. Вікова психологія: навч. посіб. / М. В. Савчин, П. Василенко. - 2-ге вид., доповн. - К. : Академвмдав, 2011. - 384 с.

16. Скрипченко О. В. Вікова та педагогічна психологія: Навч. посібник / О. В. Скрипченко, Л. В. Долинська, З. В. Огороднійчук та ін. 2-ге вид. - К. : Каравела, 2007. - 400 с.

17. Теремко В. Г. Соціологія: Підручник / В. Г.Теремко. - К. : Видавничий центр «Академія», 2005. - 432 с.

18. Чухілевич О. Конструктивне вирішення конфліктів в юнацькому віці /
О. Чухілевич // Психолог. 2005. - № 5. - С. 14.

19. Винославська О.В., Зливков В.Л., Апішева А.Ш., Васильєва О.С. Психологія. Навчальний посібник / К.: Фірма «ІНКОС», 2005. - 351 c. - Режим доступу: http://psyhologiya.org.ua/zastosuvannya_rolyovyh.html.

20. Гайворонський Р. О. Особливості прояву захисних механізмів у міжособистісних конфліктах у юнацькому віці. - Режим доступу: www.rusnauka.com/12_KPSN_2009/Psihologia/44381.doc.htmэ.

21. Ємельяненко Л. М «Конфліктологія (2003)». - Режим доступу: http://readbookz.com/book/214/8146.html.

22. Зажігіна М. Що таке тренінг. - Режим доступу: http://megasite.in.ua/59152-shho-take-trening.html.

23. Костюченко М. В. Культура міжособистісних взаємин сучасного юнацтва: підходи до розуміння. - Режим доступу: eprints.zu.edu.ua/549/2/14.pdfэ.

24. Павелків Р. В. Загальна психологія. - Режим доступу: http://pidruchniki.ws/16400221/psihologiya/risi_harakteru.

25. Сергєєнкова О. П. Загальна психологія. - Режим доступу: http://pidruchniki.ws/19480327/psihologiya/aktsentuatsiyi_harakteru.

26. Хвалько І. А. Психологія юнацтва. - Режим доступу: http://ribinskaya-shkola.klasna.com/ru/article/psikhologiya-iunatstva.html.

Додаток 1

АНКЕТА

Любий друже!

Пропоную Вам взяти учать в дослідженні та відповісти на запитання анкети. За результатами дослідження буде визначено стилі поведінки у конфліктних ситуаціях серед студентської молоді

Ваші відповіді є анонімними, а отримана інформація залишиться конфіденційною.

1. Іноді в вас закипає така злість, що Ви не витримуєте і зриваєтесь?

? так ? ні

2. Чи схильні Ви шукати шляхи до примирення після чергового конфлікту?

? завжди? інколи ? ніколи

3. Ваші стосунки з оточуючими іноді бувають непередбачуваними, нестабільними?

? так ? ні

4. Ви легко дратуєтесь, але швидко заспокоюєтесь?

? так ? ні? інколи

5. Чи схильні Ви до компромісу після чергового конфлікту?

? завжди? інколи ? ніколи

6. Ви не любите усвідомлювати і приймати той факт, що Ви дратуєтесь?

? так ? ні? інколи

7. Як Ви будете поводитись, якщо хтось із одногрупників без дозволу візьме з Вашого столу ручку?