Спілкування професійній діяльності

2. Міжособистісний простір: а) дистанція; б) взаємне розміщення під час спілкування.

3. Часові характеристики: а) час спілкування; б) запізнення; в) затримка дій.

Фізіогноміка - експресія обличчя й фігури, зумовлена будовою тіла. Сприймаючу іншу людину, ми звертаємо погляд, насамперед до її голові, до обличчя, розраховуючи саме з цього джерела отримати найбільш важливу інформацію. Особистість зберігає сліди найбільш частих, типових для неї переживань і думок. Більше того, ці риси, ймовірно, закріплюються в генофонді і успадковуються так само, як і схильність до тих чи інших психологічних реакцій.

Пантоміміка - виражальні рухи всього тіла або окремої його частини. Вона допомагає виділити в зовнішності головне - образ. Навіть найідеальніша фігура не справить потрібного ефекту, якщо людина не вміє триматися, у неї неправильна постава. Гарна, виразна постава (пряма хода, зібраність) виражає внутрішню гідність, впевненість особистості у своїх силах. Сутулуватість, опущена голова, млявість рук здебільшого свідчать про внутрішню слабкість, невпевненість у собі. Часто красива постава є результатом спеціальних вправ і звички. Естетика пози не терпить похитування, тупцювання, вертіння в руках сторонніх предметів тощо.

Міміка - виразні рухи м'язів обличчя. Міміка відіграє провідну роль у передачі інформації при спілкуванні на близькій відстані і є однією з найбільш розвинених каналів невербальної комунікації. На обличчі відображається інформація про емоції, настрій, відношення людини до подій, про її характер. Люди більшою мірою здатні контролювати міміку, ніж жести, пози або інтонацію. Обличчя повинно не лише виражати, а й приховувати деякі почуття: не слід «нести в люди» тягар домашніх турбот, негараздів.

Міміка має відповідати характерові мовлення, взаємин: виражати впевненість, схвалення, осуд, невдоволення, радість, байдужість, зацікавленість, захоплення, обурення в багатьох варіантах. Широкий діапазон почуттів виражають усмішка (посмішка), рухи брів, вираз очей.

Для успішного спілкування необхідно, щоб людина демонструвала мімічний комплекс, в який входили б як елементи контрольованої, так і спонтанної міміки. Здатність контролювати міміку досягається кожною людиною в процесі соціалізації і значною мірою вона індивідуальна. З віком люди вчяться «надягати» на обличчя необхідну маску, приховуючи під нею свої справжні почуття. Але в більшості випадків контрольована міміка перемежовується з неконтрольованою.

Контакт очей (візуальний контакт). Важливу роль у спілкуванні людей грають очі. Людина з розширеними зіницями (ознака збудження) оцінюється як привітна, емоційна, чуйна, доброзичлива. Звужені зіниці, навпаки, викликають неприязнь. Одна й та сама людина, але із звуженими зіницями, сприймається іншими як холодна, відсторонена, неконтактна, егоїстична. Однак розміри зіниць можуть залежати від цілого ряду зовнішніх факторів, таких як загальна освітленість місця, положення голови щодо джерела світла. При яскравому світлі зіниці будуть звужені, а в напівтемному приміщенні - розширеними. Розміри зіниць залежать і від гостроти зору. У людей, які страждають на короткозорість вони розширені, а у далекозорих - звужені.

Погляд також виконує комунікативну функцію. Частота і характер погляду може вказати на характер відносин. Погляд, звернений на іншу людину, може бути спрямований на різні області обличчя і тіла і, залежно від цього несе різну інформацію про характер спілкування:

ь діловий погляд концентрується на області чола і очей співрозмовника і створює серйозну атмосферу;

ь соціальний погляд зосереджується на рівні очей і рота співрозмовника, такий погляд налаштовує на доброзичливе спілкування;

ь інтимний погляд - від рівня очей униз на інші частини тіла.

Є люди, які ніколи не дивляться в очі, не поспішайте думати, що у такої людини не чиста совість чи він боягуз. Серед тих, хто вперто уникає дивитися в очі, якраз досить часто зустрічаються люди з підвищеним почуттям відповідальності і твердою волею. Деякі сором'язливі люди, навпаки, наполегливо дивляться в очі іншим. Більше того, потрібно мати на увазі: якщо співрозмовник довго дивиться на вас в упор зупиненим (скляним) поглядом, це швидше за все означає, що половину сказаного вами він пропускає повз вуха. Навпаки, коли співрозмовник щиро слухає, він може несвідомо обертати очима - ознака того, що він прикладає зусилля, щоб повністю збагнути сенс ваших слів. Якщо він опускає очі, це свідчить про те, що він сильно переживає сказане вами. Очі, заведені вгору і вбік означають, що слухач повністю поглинений вмістом вашої мови. Відкритий прямий погляд вважається ознакою відсутності вини.

У будь-якому спілкуванні, погляд виконує функцію синхронізації і допомагає підтримувати контакт при розмові. Від того, наскільки вміло людина використовує свій погляд, значно залежить її успіх. За допомогою погляду можна поліпшити відносини з іншими людьми. Для цього при спілкуванні необхідно зустрічатися поглядом з людиною не менше 60-70% часу.

Візуальний контакт виражає ступінь зацікавленості партнером, зосередженості на тому, про що він говорить. Дослідники з'ясували, що, розмовляючи, люди дивляться одне на одного в середньому 35-50% часу, протягом якого відбувається розмова. Погляд затримується на очах співрозмовника 5-7 секунд. На нього частіше поглядають, слухаючи, а не тоді, коли говорять самі. Співрозмовники дивляться одне на одного переважно для того, щоб побачити реакцію на свої слова. Тривалий погляд мовця, спрямований на співрозмовника, підтверджує сказане.

Найбільш виразними в мімічній палітрі виявляються губи і брови, тому, коли ми прагнемо зрозуміти стан співрозмовника, потрібно дивитися саме на них. Щільно стислі губи і зціплені зуби свідчать про рішучість, наполегливість; щільно закритий рот - про цілеспрямованість і твердість. Навпаки, розширення ротової щілини висловлює зниження психологічної активності. Особливе значення мають куточки рота. Коли вони опущені до низу - ознака депресивного стану, навіть якщо людина жартує і здається активною.

Дуже важливо під час діалогу правильно дивитись на свого співрозмовника. А. Піз пише, що «проводячи ділові переговори, уявіть, що на лобі вашого співрозмовника знаходиться трикутник. Направивши свій погляд на цей трикутник, ви створюєте серйозну атмосферу, і ваш співрозмовник буде відчувати, що ви настроєні по-діловому. При умові, що ваш погляд не опуститься нижче очей співрозмовника, ви зможете контролювати хід переговорів за допомогою погляду».

Важливу роль серед різних засобів невербальної комунікації відіграють жести, жестикуляція, що посилює, а іноді і заміняє собою окремі слова та фрази. Серед різних жестів, що супроводжують мову, особливого смислового значення набувають описові, акцентуючі, вказівні жести. Емоційне навантаження несуть так звані жести-самоадаптори, що не грають будь-якої комунікативної ролі. Такі жести говорять про психічну напруженість людини: мимовільне стискування пальців, маніпуляції з різного роду предметами (олівцем, ключами ті ін.), переминання з ноги на ногу тощо. Такі жести зазвичай є мимовільними і тому часто непомітні для самої людини.

Суттєву роль в системі засобів невербального спілкування відіграють пози учасників діалогу (як вони сидять, стоять, пересуваються під час розмови) та їх просторове положення відносно один одного. Наприклад, невеликий нахил корпуса під час діалогу в сторону співрозмовника, легкі кивки головою - говорять про увагу, зацікавленість в розмові. Навпаки, досить незручно відчуває себе людина в розмові з тим, хто демонструє своє надмірне відношення, низьку культуру поведінки (наприклад, сидячи за столом, поважно відкинутися назад). Говорячи про просторове положення під час ділового спілкування в офіційній обстановці, слід зауважити, що надмірно близьке та дуже віддалене розташування партнерів один від одного створює певний дискомфорт та негативно впливає на розвиток діалогу.

Просто та доступно сформулював рекомендації по успішному налагоджуванню комунікативного контакту, розвитку спілкування за допомогою вербальних та невербальних засобів, про які слід пам'ятати будь-якому працівнику прокуратури, І.Я. Атватер: «Будьте физически внимательны. Повернитесь лицом к говорящему. Поддерживайте с ним визуальный контакт. Убедитесь в том, что ваша поза и жесты говорят о том, что вы слушаете. Сидите или стойте на таком расстоянии от собеседника, которое обеспечивает удобное общение обоим. Помните, говорящий хочет общаться с внимательным живым собеседником, а не с каменной стеной».

Організація простору і часу комунікативного процесу (проксеміка) несе смислове навантаження як компонент комунікативної ситуації. Експериментальними дослідженнями доведено, що, наприклад, розміщення партнерів обличчям один до одного сприяє виникненню контакту, символізує увагу до співрозмовника тощо. Водночас незнання переваг певних просторових форм організації спілкування може вплинути на переговорний процес, так само як і незнання особливостей власне відстані, на якій люди розмовляють один з одним, оскільки вона у представників різних народів є неоднаковою. Відомі форми просторової організації спілкування, норми наближення співрозмовника до партнера, що властиві американській культурі: інтимний простір (0 - 45 см), персональний простір (45 - 120 см), соціальний простір (120 - 400 см), публічний простір (400 - 750 см). Водночас у багатьох європейських націй інтимна зона дорівнює 23-25 см. Доведено, що вторгнення сторонньої людини в інтимну зону викликає всередині її організму різноманітні фізіологічні реакції й зміни: прискорюється пульс, здійснюється викид адреналіну в кров тощо, що спричиняє стан бойової готовності, захисну реакцію організму. Дослідження в галузі проксеміки мають велике прикладне значення. Зокрема певні нормативи стосовно часових і просторових характеристик розроблені в переговорах. Натомість, деякі вчені схильні стверджувати, що питання про вплив етнічної приналежності на величину особистого простору не можна вважати остаточно встановленим.

Наведемо деякі групи жестів, описані американськими фахівцями в галузі комунікації Д. Hіренбергом і Г. Калеро.

Жести відкритості. Серед них можна виділити наступні: розкриті руки долонями вгору (жест, пов'язаний із щирістю і відкритістю), потискування плечима, що супроводжується жестом відкритих рук (позначає відкритість натури), розстібання піджака (люди відкрито і дружньо розташовані до вас - часто розстібають піджак під час розмови і навіть знімають його у вашій присутності). Наприклад, коли діти пишаються своїми досягненнями, вони відкрито показують руки, а коли відчувають свою провину або насторожені, ховають руки або в кишені, або за спину. Фахівці помітили також, що під час успішного ходу переговорів їхні учасники розстібають піджаки, розпрямляють ноги, пересуваються на край стільця до столу, який відокремлює їх від співрозмовника.

Жести захисту (оборонні). Ними реагують на можливі погрози, конфліктні ситуації. Коли ми бачимо, що співрозмовник схрестив на грудях руки, варто переглянути те, що ми робимо або говоримо, тому що він починає відходити від обговорення. Руки, стиснуті в кулаки, також означають захисну реакцію мовця.

Жести оцінки. Вони виражають замисленість і мрійність. Наприклад, жест «рука до щоки» - люди, що спираються щокою на руку, звичайно занурені в глибокий роздум. Жест критичної оцінки - підборіддя спирається на долоню, вказівний палець витягується уздовж щоки, інші пальці - нижче рота (позиція «почекаємо-подивимося»). Людина сидить на краєчку стільця, лікті на стегнах, руки вільно звисають (позиція «це чудово!»). Нахилена голова - жест уважного слухання. Так, якщо в більшості слухачів в аудиторії голови не нахилені - значить група в цілому не зацікавлена тим матеріалом, що викладається. Почісування підборіддя (жест «добре, давайте подумаємо») - використовується, коли людина зайнята ухваленням рішення. Жести з окулярами (протирає окуляри, тягне до рота дужку окулярів тощо) - це пауза для міркування.

Жести нудьги. Вони виражаються у постукуванні ногою об підлогу або клацанні ковпачком авторучки. Голова в долоні. Машинальне малювання на папері. Порожній погляд - «Я дивлюся на вас, але не слухаю».

Жести підозри й скритності. Рука прикриває рот - співрозмовник старанно приховує свою позицію щодо обговорюваного запитання. Погляд убік свідчить про скритність. Ноги або все тіло звернені до виходу - вірна ознака того, що людина хоче закінчити розмову або зустріч. Потирання носа вказівним пальцем - знак сумніву (інші різновиди цього жесту - потирання вказівним пальцем за вухом або перед вухом, потирання очей).

Жести домінантності-підпорядкованості. Перевага може бути виражена у привітальному рукостисканні. Коли людина міцно потискує вам руку і повертає її так, що долоня лежить поверх вашої, він намагається виразити щось подібне до фізичної переваги. І навпаки, коли він протягує руку долонею вгору, значить він готовий прийняти підпорядковану роль. Коли рука співрозмовника при розмові недбало засунута в кишеню піджака, а великий палець при цьому зовні - це виражає впевненість людини у своїй перевазі.

Жести готовності. Руки на стегнах - перша ознака готовності (його часто можна спостерігати у спортсменів, які очікують своєї черги виступати). Варіація цієї пози в положенні сидячи - людина сидить на краєчку стільця, лікоть однієї руки і долоня іншої спираються об коліна (так сидять безпосередньо перед укладанням угоди або, навпаки, перед тим, як встати й піти).

Жести довірливості. Пальці з'єднані на зразок купола храму (жест «купол»), що означає довірливість, егоїстичність або гордість.

Жести авторитарності. Руки з'єднані за спиною, підборіддя підняте Взагалі, якщо ви хочете дати зрозуміти свою перевагу, треба тільки фізично піднятися над опонентом - сісти вище його, якщо ви розмовляєте сидячи, чи встати перед ним.

Жести нервозності. Покахикування, прочищення горла (той, хто часто робить це, відчуває невпевненість, занепокоєння), лікті ставлять на стіл, утворюючи піраміду, вершина якої - кисті рук, розташовані прямо перед ротом, подзвякування монетами в кишені, що вказує на заклопотаність з приводу наявності або недостачі грошей; посмикування себе за вухо - ознака того, що співрозмовник хоче перервати розмову, але стримує себе.

Жести самоконтролю. Руки, заведені за спину й сильно стиснуті. Інша поза - сидячи в кріслі, людина схрестила щиколотки та натискує руками на підлокітники. Жести цієї групи сигналізують про бажання впоратися із сильними почуттями й емоціями.

Такесика - дотики в ситуації спілкування: рукостискання, поцілунки, доторкання, погладжування, відштовхування і т.ін.

Дорослі люди ставляться до них насторожено. Особливо болісно люди реагують на зарозуміло зроблені рухи по відношенню до них: поплескування по плечу або по спині, потрьопуванння по голові, по щоці тощо. Між родичами або близькими приятелями такі жести сприймаються як вираження симпатії. Проте з боку малознайомої людини будь-хто з нас сприймає такий жест як нетактовність.

Найбільш поширеною формою взаємних дотиків є рукостискання. При першій зустрічі з людиною, через рукостискання передається один з трьох типів можливих взаємин: перевага, покірність або поступливість і рівність. Ця інформація передається неусвідомлено, але при цілеспрямованому застосуванні того чи іншого рукостискання можна зробити безпосередній вплив на результат вашої зустрічі з іншими людьми.

Пам'ятаючи про символічне значення різних варіантів привітального жесту, ми можемо з першої хвилини спілкування передбачити його подальший хід. І, зрозуміло, зуміємо самі вибрати той варіант, який найбільше відповідає нашим намірам у даній ситуації спілкування.

Екстралінгвістичними (позамовними) засобами комунікації є паузи, покашлювання, сміх, позіхання, плач, просодичними -- характеристика голосу, темп, тембр, висота, гучність, наголошування, акцент мовлення. Кожен із цих компонентів по своєму впливає на сприйняття проголошуваної інформації й особистості, яка цю інформацію доносить. Значний комунікативний потенціал має голос як інструмент спілкування, джерело інформації, засіб впливу. Він наділений унікальними можливостями щодо передавання інформації, сигналів, не обмежених словесним змістом.

4. Комунікативні бар'єри у спілкуванні та засоби їх подолання

У процесі міжособистісного спілкування іноді виникають бар'єри, які перешкоджають взаєморозумінню. Під бар'єрами спілкування мають на увазі ті численні фактори, які служать причиною конфліктів або сприяють їм. Адже у партнерів по спілкуванню часто різні, а нерідко й протилежні бажання, прагнення, установки, характери, манери спілкування, різне самопочуття.

Виділимо основні види бар'єрів спілкування:

Бар'єр першого враження. Спілкування, і професійне зокрема, призводить до необхідності контакту з новими людьми. І часто ми не віддаємо собі звіт про те, що наші з ними взаємини в чомусь були зумовлені першим враженням. І хоча кажуть, що перше враження найчастіше ближче до істини, тим не менше, воно не цілеспрямоване, розмите і часто просто помилкове. Спілкування визначається тим уявленням про партнера, яке складається у сприйнятті. Під сприйняттям (перцепцією) у соціальній психології розуміється цілісний образ іншої людини, що формується на основі оцінки її зовнішнього вигляду та поведінки.

У формуванні першого враження можливі вияви таких перцептивних бар'єрів (стосовно нашого особистого досвіду):

- стереотип статусу (чим вищий статус співрозмовника, тим кращі особистісні якості ми йому приписуємо);

- стереотип схожості (якщо співрозмовник схожий на нашого попереднього знайомого, ми приписуємо йому ідентичні якості цього знайомого);

- стереотип зовнішності (про співрозмовника судимо за виробленими діагностичними канонами типу «усі блондинки - нерозумні»).

Бар'єр негативних емоцій. Емоції - це суб'єктивні реакції людини на вплив зовнішніх і внутрішніх подразників. Вони проявляються у почуттях задоволення або незадоволення, радості, страху, розслаблення та/чи напруження. Емоції прийнято ділити на позитивні і негативні. Відповідно, людина прагне випробувати позитивні емоції і уникнути негативних. У бар'єрах негативних емоцій можна виділити кілька складових. Це насамперед бар'єр спілкування, що виникає на ґрунті страждання або горя. Сюди можна віднести і трагічні події, і розчарування, і невдачі у важливих справах, і незадоволеність своїм становищем, соціальним статусом, тяжкі недуги тощо. Бар'єр спілкування, створюваний негативними емоціями даного типу, викликає спотворене уявлення про дійсність і неправильні оцінки. Дуже часто все це виражається в агресивності або у прагненні взагалі уникнути спілкування, замкнутися на самоті. Неувага до негативних емоцій цього роду викликає досаду і ще більші переживання, а підвищена увага оточуючих, участь і розрада часто провокують лише роздратування. Цей бар'єр може виникати як у відповідь на події, так і напередодні їх.

Подолати бар'єр спілкування, викликаний сильним роздратуванням і гнівом важко. Ці емоції зазвичай народжуються у відповідь на несподівані (формальні, прикрі) перешкоди до задоволення тієї чи іншої потреби. Вони можуть бути наслідком позбавлення задоволення, образи, примусу, спонукання вчинити небажаний вчинок тощо.

До числа бар'єрів негативних емоцій слід віднести і бар'єри страху, сорому і провини. Всі ці комплекси негативних емоцій - погані союзники розмови. Суб'єктивно-особистісна їх забарвленість може підживлюватися стереотипами поведінки, виховання, установки, мотиву, а також особливостями патопсихології окремих особистостей.

Бар'єри мови і мовлення. Бар'єр мови може виникати через похибки в самому каналі передачі інформації; це так зване фонетичне нерозуміння. Насамперед, воно виникає, коли учасники спілкування говорять на різних мовах і діалектах, мають суттєві дефекти мови та дикції, спотворений граматичний склад мови. Бар'єр фонетичного нерозуміння породжує також невиразна швидка мова, мова-скоромовка і мова з великою кількістю звуків та слів-паразитів.

Існує також семантичний бар'єр мовлення, пов'язаний, у першу чергу, з відмінностями у системах значень учасників спілкування. Це, перш за все, проблема жаргонів і сленгу. Відомо, що навіть в рамках однієї і тієї ж культури є безліч мікрокультур, кожна з яких створює своє «поле значень», характеризується своїм розумінням різних понять, явищ, що ними виражаються.

Логічний бар'єр спілкування. Він виникає у тих випадках, коли логіка міркування, запропонована комунікатором, або занадто складна для сприйняття слухача, або здається йому невірною, суперечить властивій йому манері доказів. У психологічному плані можна говорити про існування безлічі логік і логічних систем доказів. Для одних людей логічно і доказово те, що не суперечить розуму, для інших те, що відповідає обов'язку і моралі. Можна говорити про існування «жіночої» та «чоловічої» психологічної логіки, про «дитячу» логіку тощо.

Бар'єри установки. Часто позицію людини у спілкуванні визначає увесь її життєвий досвід. Буває, що не почавши ще розмову, людина вже переконана у неправоті свого співрозмовника. Таку розмову конструктивною не назвеш. В основі її лежить установка, що сформувалася в людині, оцінка, стереотип, готовність до певної дії, реакції, упередження.

Установка полегшує пристосування до різних життєвих обставин. Одного разу вироблена, вона являє собою власну шкалу цінностей. Різні люди мають різні установки. Одні формуються легко і існують тривалий час або навіть все життя, інші характеризуються рухливістю, наростанням або загасанням. На ці особливості установки впливає своєрідність особистості.

Люди з рухомою установкою, за даними психологів, виявляють прагнення до активності, вони оптимістичні, швидко пристосовуються до мінливих обставин. Але так само вони бувають, поверхневі, легковажні, навіювані, відчувають труднощі у прийнятті самостійних рішень.

Володарі статичних, постійних, монотонних установок важко переключаються з одного виду діяльності на інший, важко адаптуються, некомунікабельні і у відстоюванні своєї правоти бувають надмірно вперті й прямолінійні. Проте зазвичай це люди твердих переконань і принципів.

Важливим тут є формування власних установок, адекватних реальності, а також формування здатності змінювати установки при зміні реальності. Природно те, що зайво мобільні установки створюють враження, що у людини взагалі немає власної думки, а зайво стійкі установки говорять про те, що власні принципи (якими ні за яких обставин не можна поступитися) для даного співрозмовника дорожче будь-якої реальності.

«Боязнь» контакту з людиною. Буває, що вам необхідно вступити в безпосередній контакт з людиною, але якось ніяково. Що робити у такій ситуації? Спробуйте спокійно, без емоцій проаналізувати, що стримує вас у спілкуванні, і ви переконаєтеся, що ці емоційні нашарування або суб'єктивні, або носять занадто другорядний характер. Після бесіди обов'язково проаналізуйте успішність розмови і зафіксуйте власну увагу на тому, що нічого страшного не сталося. Зазвичай такий бар'єр характерний для людей, що зазнають труднощі у спілкуванні і мають у цілому низький рівень комунікативності.

Ситуація «очікування нерозуміння». Ви повинні вступити у безпосередню взаємодію з людиною в діловому або особистісному спілкуванні, але вас хвилює питання: чи правильно вас зрозуміє партнер? Причому тут нерідко виходять з того, що партнер обов'язково повинен зрозуміти невірно. Починають прогнозувати наслідки цього невірного розуміння, передбачати неприємні відчуття. Необхідно спокійно і докладно проаналізувати запланований зміст бесіди і по можливості усунути з неї ті моменти або емоційні аспекти, які можуть викликати неадекватне тлумачення ваших намірів. Після цього сміливо вступайте в контакт.

Установка на «вікові» особливості спілкування - типова в системі повсякденного спілкування. Виникає в найрізноманітніших сферах людської взаємодії: між дорослими і дітьми (дорослий не розуміє чим живе дитина, що є причиною багатьох конфліктів), між людьми різних поколінь. Люди більш старші нерідко засуджують поведінку молодих, ніби забуваючи себе самих у цьому віці. Молоді дратуються, посміюються над більш дорослими. Віковий бар'єр у спілкуванні небезпечний і в сімейних відносинах, і в системі службової взаємодії.

Бар'єри соціально-культурних розходжень: соціальні, політичні, релігійні, професійні тощо.

Соціальні бар'єри визначаються приналежністю суб'єктів взаємодії до різних соціальних груп суспільства. Це можуть бути такі розходження, як взагалі різне світовідчуття, світогляд, світорозуміння. Ці бар'єри породжені об'єктивними соціальними причинами, приналежністю до різних культур.

Політичні бар'єри виникають при різній ідеології і різних уявленнях про структуру і зміст влади.

Релігійні визначаються тим, наскільки толерантною є сама релігія стосовно представників іншої віри.

При невербальному спілкуванні виникає проблема інтерпретації поведінки. Це може бути обумовлено культурними розходженнями, деякими характеристиками невербальної поведінки (залежність від ситуації, багатозначність, спонтанність, що обумовлено індивідуальними психологічними характеристиками партнерів, їхньою статтю, віком, приналежністю до різних культур, субкультур тощо). Складним є уміння розпізнати узгодженість та неузгодженість вербальних і невербальних проявів. Через це актуальною проблемою при інтерпретації невербальної поведінки є проблема довіри чи недовіри.

Размещено на Allbest.ru