Предмет і актуальні завдання дитячої психології. Принципи досліджень в дитячій психології

13. Передумови формування особистості в ранньому дитинстві. Симптоматика кризи 3-х років

16. Розвиток мотивів поведінки і формування гуманної спрямованості особистості в дошкільному віці

Мотиваційна сфера дошкільника розвивається активно, формуються різні типи мотивів поведінки, виникають нові, типові для дошкільного віку. Будучи усвідомленим, мотив поведінки дитини є рушійною силою у її розвитку. Під впливом розвитку внутрішньої структури особистості, зовнішніх обставин її життєдіяльності мотиви поведінки динамічно змінюються.

На різних вікових етапах мотивація обумовлюється провідними видами діяльності і соціальною ситуацією розвитку. У дошкільному віці, дитина знає і вміє багато, але показником сформованості особистості є її внутрішня структура, яку утворюють мотиви поведінки, під впливом яких вона діє, воля та почуття.

Найбільший вплив на поведінку дітей дошкільного віку мають типові для них мотиви, пов'язані з інтересом до світу дорослих, прагненням діяти, як вони. Бажання бути схожим на дорослого керує малюком і в рольовій грі. Його часто використовують у вихованні дитини: "Ти ж великий, а великі одягаються самі", "Чоловіки не плачуть".

У поведінці дітей постійно виявляються ігрові мотиви" пов'язані з інтересом до процесу гри, які переплітаються з прагненням діяти, як дорослі. Також ці мотиви забарвлюють поведінку дитини, створюють неповторну специфіку дошкільного дитинства. Іноді вони породжують непорозуміння, коли дитина видає бажане за дійсне. Будь-яку справу дитина може перетворити на гру: іноді здається, що вона зайнята серйозною справою, а насправді - грається, створивши для себе вигадану ситуацію.

Кожна дитина потребує доброзичливого ставлення оточення. Своїми діями вона намагається заслужити їхнього схвалення. Прагнення до позитивних взаємин з дорослими змушує дитину зважати на їхні думки й оцінки, виконувати встановлені ними правила поведінки.

З подорослішанням все більшого значення набуває для дітей ставлення до них однолітків. Із розвитком спільної діяльності, формуванням дитячого колективу здобуття позитивної оцінки, симпатії однолітків стають дієвим мотивом поведінки дошкільника.

Формування гуманної спрямованості. В.О.Сухомлинський писав, що педагоги повинні «стверджувати гуманне начало у вихованні як найважливішу рису педагогічної культури кожного освітянина».

Принцип гуманізації процесу виховання передбачає визнання цінності дитини як особистості, її прав на свободу, щастя, захист і охорону життя, здоров'я, створення умов для розвитку дитини, її творчого потенціалу, схильностей, здібностей, надання їй допомоги у життєвому самовизначенні, повноцінної самореалізації.

17. Формування моральної сфери особистості дошкільника

Повсякденне життя дошкільника проходить відповідно до його моральних уявлень. Керуючись ними, він виконує моральні дії, вирішує конфлікти, виявляє емоційну спрямованість на оточуючих. Однак навіть добре засвоєні моральні норми не відразу визначають його поведінку. Спочатку він виконує їх на вимогу дорослого або в його присутності і легко порушує за інших обставин, не зауважуючи цього. Негативно оцінюючи подібну поведінку, дитина вважає, що конкретна негативна оцінка її не стосується. Засвоївши норму, малюк насамперед починає контролювати поведінку однолітка, правильно оцінює виконання моральних норм товаришами і помиляється щодо себе. Старші дошкільники все частіше виявляють не прагматичну поведінку, коли моральний учинок пов'язаний з вигодою для себе, а безкорисливу, яка не залежить від зовнішнього контролю, мотивом якої є моральна самооцінка. Тобто вони переходять від стихійної моральності до свідомої, коли моральна норма починає регулювати взаємини між людьми; розуміють, що дотримання норми є передумовою успішної колективної діяльності. Це позбавляє необхідності зовнішнього контролю за дотриманням ними моральних норм. їхня поведінка стає моральною навіть за відсутності дорослого, коли дитина, впевнена у безкарності свого вчинку і не бачить вигоди для себе. Отже, головне у моральному розвитку - створити умови, за яких норма моралі почне регулювати поведінку дитини, тобто встановити зв'язок між її моральною свідомістю і моральною поведінкою. За таких умов норма стає мотивом поведінки, дитина дотримується її, тому що не може чинити інакше.

Взаємозв'язок моральної свідомості і поведінки встановлюється внаслідок вправляння дитини у моральних учинках, коли у ситуації морального вибору вона сама вирішує, як діяти: піти на прогулянку чи допомогти дорослому; з'їсти цукерку самій чи віднести мамі; погратися з новою іграшкою або дати її молодшому. Роблячи вибір на користь дотримання норми, переборюючи миттєві бажання і поступаючись власними інтересами на користь іншого, дитина отримує задоволення від того, що вчинила правильно. Поступово така поведінка стає звичною, і виникає потреба дотримуватись норми. Як підкреслює Т.В. Склярова, в ході організації роботи із формування моральних якостей дошкільника необхідно враховувати вікові особливості дітей. Існують три рівні в сприйнятті дітьми етичних істин, а кожен рівень можна розділити на дві стадії. Перший - рівень схвалення моралі авторитету: а) схвалення моралі батьків; б) схвалення моралі педагога.

Другий - рівень схвалення моралі соціуму: а) схвалення мо-ралі однолітків; б) схвалення моралі суспільства.

Третій - рівень автономної совісті: а) сумнів в етичних цінностях, які існують; б) самостійний вибір системи ціннісної ієрархії.

Мета формування "Я”-морального дитини дошкільного віку можна сформулювати досить коротко - дорослий повинен учити дитину жити і діяти серед цивілізованих людей для своєї користі й користі інших людей, розвивати духовний потенціал. Духовний потенціал дитини визначається як прихована можливість, здатність дитини до прояву моральних якостей, яка може проявитися за певних умов виховання.

У сучасному дошкільному навчальному закладі має бути створене відповідне морально-просторове середовище - форма співіснування дитини з дорослими, де відбувається "нарощування” морального потенціалу кожної дитини, залучення його до матеріальної й духовної культури людства. Оптимізація цього співіснування можлива за умов, коли гармонійно взаємодіють дві особи - педагог і дитина.

18. Розвиток емоцій і почуттів дітей дошкільного віку

Емоції - психічне відображення у формі безпосереднього пристрасного переживання життєвого сенсу явищ та ситуацій, зумовленого відношенням їх об'єктивних властивостей до потреб суб'єкта.

Вищий продукт емоцій людини - стійкі почуття до предметів, що слугують задоволенню її вищих потреб. Почуття носять предметний характер, оскільки пов'язані з яким-небудь конкретним об'єктом.

Здатність до емоційних переживань проявляється одразу після появи дитини на світ. Проведені спостереження показують, що перші емоції - негативні, вони викликані дією різких для новонародженого подразників: яскравого світла, дотиками одягу до ніжного тіла, гучних звуків. Під час активності малюк перебуває у постійному контакті з дорослим, який адресує йому свої посмішки, радість, ласкаві слова. Дорослий стає особливо значущим фактором оточення дитини, його поява у полі сприймання малюка викликає в останнього пожвавлення, увагу, а наприкінці першого місяця життя і першу посмішку. Реакції малюка, що свідчать про його позитивні емоції при контакті з близьким дорослим, до трьох місяців ускладнюються, охоплюють все тіло дитини (ручки, ніжки, обличчя). Емоції дитини починають набувати особливих соціальних функцій: включаючись у процес спілкування з дорослим, вони не тільки сигналізують про стан самопочуття дитини, але й стають засобом обміну враженнями між дорослим і малюком. Важливим для подальшого розвитку малюка, зокрема його особистості, є відгук дорослого на емоційні стани дитини, що свідчать про любов дорослого, його особистісне ставлення до малюка як до унікальної та дорогоцінної істоти. До кінця 1-го року у дитини виникає здатність до емоційного відгуку на негативні переживання інших людей. Почуття дитини дошкільного віку, хоч і яскраві, але дуже ситуативні і нестійкі. Так, любов дитини до матері спонукає малюка обнімати її, цілувати, вимовляти ніжні слова, але ще не може бути постійним джерелом вчинків, які б її тішили. Дитина ще не здатна до тривалого співчуття і піклування про інших, навіть рідних людей. Не тривалі почуття молодших і середніх дошкільників щодо однолітків. Здебільшого вони дружать почергово з багатьма дітьми залежно від обставин. Така дружба заснована не на стійкому ставленні до однолітка, а на тому, що дитина з ним грається або сидить поряд за столом. З часом почуття дитини набувають більшої глибини і стійкості. Старші дошкільники можуть виявляти істинне піклування про близьких людей, намагаються відгородити їх від хвилювання, засмучення. Розвиток почуттів у дошкільному дитинстві пов'язаний з розумовим розвитком дитини, пізнанням навколишнього світу, ознайомленням з наслідками своїх вчинків, усвідомленням, що добре і що погано. 3-річні діти радіють похвалі дорослих, засмучуються докорам, переживають почуття гордості і сорому залежно від того, як їх оцінюють дорослі. Однак ці переживання стосуються не вчинків, а оцінок іншими людьми. Унаслідок засвоєння норм і правил поведінки, формування самооцінки дитина переживає виконання (невиконання) цих норм, відчуваючи залежно від обставин радість, гордість або смуток, сором. 5-6-річна дитина може стримати сльози, вгамувати страх тощо, засвоює "мову" почуттів - прийняті у суспільстві форми вираження найтонших відтінків переживань за допомогою поглядів, усмішок, міміки, жестів, пози, рухів, інтонації голосу. Найрізкіші прояви почуттів (плач, сміх, крик) пов'язані з роботою вроджених механізмів мозку і тільки у немовлячому віці мають мимовільний характер. З часом дитина вчиться управляти ними. Витонченіші засоби вираження почуттів мають соціальне походження, дитина оволодіває ними шляхом наслідування.

19. Розвиток вольової сфери особистості дошкільника

У дошкільному віці відбувається становлення вольової сфери. Дитина оволодіває цілепокладанням, плануванням, контролем.

Вольова дія починається з постановки мети. Дошкільник освоює цілепокладання -- вміння ставити мету діяльності. Елементарна цілеспрямованість спостерігається вже в дитини (А. В. Запорожець, Н. М. Щелованов). Він тягнеться до зацікавила його іграшці, шукає її, якщо вона виходить за межі його поля зору. Але такі цілі задаються ззовні (предметом).

У зв'язку з розвитком самостійності у малюка вже в ранньому дитинстві (у віці близько 2 років) виникає прагнення до мети, але досягається вона тільки за допомогою дорослого. Зародження особистих бажань веде до появи «внутрішньої» цілеспрямованості, зумовленої прагненнями і потребами самого малюка. Але у дошкільника цілеспрямованість проявляється швидше в постановці, ніж у досягненні мети. Під впливом зовнішніх обставин і ситуації малюк легко відмовляється від мети і замінює її іншою.

У дошкільника цілепокладання розвивається по лінії самостійної, ініціативної постановки цілей, які з віком змінюються і за змістом. Молодші дошкільнята ставлять цілі, пов'язані зі своїми особистими інтересами і сьогохвилинними бажаннями. А старші можуть ставити цілі, важливі не тільки для них, а й для оточуючих. Як підкреслював Л. С. Виготський, найхарактернішим для вольової дії є вільний вибір мети, своєї поведінки, що визначається не зовнішніми обставинами, а мотивовану самою дитиною. Мотив, спонукаючи дітей до діяльності, пояснює, чому вибрана та чи інша мета.

Приблизно з 3 років поведінка дитини все частіше спонукає мотивами, які, змінюючи один одного, підкріплюються або вступають в конфлікт.

У дошкільному віці складається співвідношення мотивів один з одним -- їх супідрядність. Виділяється провідний мотив, який визначає поведінку дошкільника, підпорядковуючи собі інші мотиви. Підкреслимо, що система мотивів легко порушується під впливом яскравого емоційного спонукання, що призводить до порушення добре відомих правил. Наприклад, малюк, поспішаючи подивитися, який подарунок принесла бабуся, забуває з нею привітатися, хоча в інших ситуаціях він завжди вітається з дорослими і однолітками.

На основі підпорядкування мотивів у малюка з'являється можливість свідомо підкоряти свої дії віддаленому мотиву (А. Н. Леонтьєв). Наприклад, зробити малюнок, щоб порадувати маму на майбутньому святі. Тобто поведінка дитини починає опосередковувати ідеальним акредитуючим зразком («Як зрадіє мама, отримавши малюнок у подарунок»). Зв'язок спонукань з поданням про предмет або ситуації дає можливість віднести дію на майбутнє.

Мотиви дошкільника стають не тільки різноманітнішими, вони усвідомлюються дітьми і набувають різну спонукальну силу.

20. Темперамент і характер дитини дошкільного віку

Про належність дитини до певного типу темпераменту можна зробити висновок на основі аналізу її діяльності, поведінки, реакцій на різні впливи. Чим менша дитина, тим простішою і надійнішою є ця класифікація. Тип вищої нервової діяльності визначає не її зміст, а те, якою буде дитина - спокійною, зібраною, мобільною чи метушливою, імпульсивною, хаотичною.

Темперамент (лат. temperamentum - співвідношення частин) - стійке поєднання Індивідуальних особливостей індивіда, пов'язаних із динамічними аспектами психічної діяльності: Інтенсивністю, швидкістю, темпом, ритмом тощо. Головними типами темпераменту є сангвістичний, холеричний, флегматичний і меланхолічний. Упродовж дошкільного дитинства змінюється співвідношення основних нервових процесів, вікових і типологічних особливостей дитини.

Уже з перших днів життя немовлята помітно відрізняються одне від одного, оскільки, як стверджують дослідники (Н. Касаткін), немає двох дітей з абсолютно однаковими властивостями нервової системи. Вони різняться спершу тим, як засинають і як переходять від сну до неспання. Типологічні відмінності дітей старшого віку особливо помітні в іграх, побутових справах, спілкуванні з дорослими й однолітками. Комбінація властивостей темпераменту виникає не відразу, а розгортається у певній послідовності, яка залежить від загальних закономірностей дозрівання нервової системи, ендокринного апарату, від специфічних закономірностей кожного типу темпераменту.

Тип темпераменту (симптомокомплекс властивостей) проявляється не з моменту народження, а з розвитком основних властивостей нервової системи. Перші ознаки темпераменту нормальної здорової дитини виявляються у тому, скільки і як вона кричить протягом доби, наскільки інтенсивні і швидкі ссальні рухи, скоординовані перші спонтанні рухи.

Поступове формування темпераменту полягає у виникненні його властивостей у різному віці: тривожність (підвищена збудливість, страх) - у перші місяці життя; імпульсивність - на початку 2-го року життя; агресивність - у 2, 5 роки. Не всі притаманні дорослій людині психічні властивості певного типу темпераменту і обумовлені ним індивідуальні психологічні якості помітні у дитячому віці.

У дошкільному дитинстві процеси збудження і гальмування неврівноважені, тому поведінка дитини має ознаки темпераменту холерика. Неврівноваженість проявляється в нестійкості, мінливості реакцій, низькому контролі за своїми діями, частих змінах настрою, імпульсивності, легкому руйнуванні стереотипів поведінки. Зміна звичної обстановки погіршує самопочуття, спричинює захворювання, руйнування сформованих культурно-гігієнічних навичок, які вимагають постійного підкріплення.

Формування характеру починається з раннього дитинства. Вже в дошкільному віці обрисовуються перші контури характеру, починає складатися звичний образ поводження, визначені відносини до дійсності. Прояву колективізму, наполегливості, витримки, сміливості в дошкільному віці формуються насамперед у грі, особливо в колективних сюжетних іграх із правилами. Велике значення мають найпростіші види доступної дошкільнику трудової діяльності. Виконуючи деякі нескладні обов'язки, дитина привчається поважати і любити працю, почувати відповідальність за доручену справу. Під впливом вимог батьків і вихователів, їхнього особистого прикладу в дитини поступово складаються поняття про те, що можна і чого не можна, і це починає визначати його поводження, закладає основи почуття боргу, дисципліни, витримки; дитина привчається давати оцінку власному поводженню.

21. Розвиток здібностей дітей дошкільного віку

Говорячи про здібності людини, мають на увазі її можливості в тій чи іншій діяльності. При інших однакових умовах (підготовленість, знання, навички, вміння) здібна людина отримує кращі результати порівняно з менш здібною.. Успіх залежить також і від досвіду: знань, умінь, навичок. Проте здібності полягають не в самих знаннях, вміннях та навичках, а в тому, наскільки швидко і легко людина оволодіває ними при наявності позитивної мотивації.

Здібності - це система властивостей особистості, що відповідає вимогам діяльності та забезпечує високі досягнення в ній. Одні з цих властивостей є провідними, а інші - другорядними. За дослідженнями американських психофізіологів розвиток здібностей приблизно на 42-48 % визначається задатками і на 52-58 % умовами виховання.

Вже в ранньому віці у дітей можна помітити найперший прояв здібностей - схильність до певного виду діяльності. Коли робота настільки подобається, що людина тягнеться до неї, хоче займатись нею ще й ще, то говорять про схильність до даної роботи. Діяльність подобається дитині, насамперед, своїм процесом, а пізніше - значущістю її результатів для інших. Дитині подобається просто черкати олівцем по паперу, навіть якщо ніякого зображення не виходить. Чим більше малюк займається цим видом діяльності, тим більше йому хочеться це робити. Згодом дитина прагне намалювати яблучко "для мами", "до дня народження сестрички".

Схильність випереджує здібності, виступає їх фактором - надає позитивного емоційного забарвлення діяльності й пробуджує приховані сили.

Будь-які задатки, перш ніж перетворитися на здібності, повинні пройти великий шлях розвитку. Для багатьох людських здібностей це розвиток починається з перших днів життя і, якщо людина продовжує займатися тими видами діяльності, в яких відповідні здібності розвиваються, не припиняється до кінця. У процесі розвитку здібностей можна виділити ряд етапів. На одних з них відбувається підготовка анатомо-фізіологічної основи майбутніх здібностей, на інших йде становлення задатків небіологічного плану, на третьому складається і досягає відповідного рівня потрібна здатність. Всі ці процеси можуть протікати паралельно, в тій чи іншій мірі накладатися один на одного.

Становлення спеціальних здібностей активно починається вже в дошкільному дитинстві і прискореними темпами продовжується в школі, особливо в молодших і середніх класах. Спочатку розвитку цих здібностей допомагають різного роду ігри дітей, потім істотний вплив на них починає надавати навчальна і трудова діяльність. В іграх дітей початковий поштовх до розвитку отримують багато рухові конструкторські, організаторські, художньо-винахідливі, інші творчі здібності. Заняття різними видами творчих ігор в дошкільному дитинстві набувають особливого значення для формування спеціальних здібностей у дітей.

Важливим моментом у розвитку здібностей у дітей виступає комплексність, тобто одночасне вдосконалення кількох взаємно доповнюють один одного здібностей. Розвивати якусь одну з здібностей, не піклуючись про підвищення рівня розвитку інших, пов'язаних з нею здібностей, практично не можна.

Доведено необхідність прямого управління розвитком здібності дитини.

22. Генезис форм спілкування дітей з дорослими та однолітками

У ранньому віці, особливо у першій його половині, дитина залишається залежною від дорослого. Завдяки спілкуванню з мамою і близькими людьми вона оволодіває нормативною поведінкою. У цей період мотиви її поведінки не усвідомлені і не вибудувані в систему за ступенем значущості. Внутрішній світ дитини формується поступово під впливом дорослих, тому вона не може відразу засвоїти ставлення до людей і речей, якого від неї очікують. Вирішальне значення для розвитку мовлення має в ранньому віці зміна форм спілкування дитини з дорослими, яка відбувається у зв'язку з оволодінням предметною діяльністю. Безсловесні форми керівництва дитиною (показування дій, управління рухами, похвала жестами і мімікою) недостатні для навчання її прийомів і правил використання предметів. Інтерес до предметів, їх властивостей і дій з ними спонукає малюка постійно звертатися до дорослих. Однак для цього необхідно оволодіти мовним спілкуванням. Зазвичай це залежить від змісту спілкування дорослих з дитиною, вимог, які вони їй пред'являють. Позбавлені спілкування діти помітно відстають у розвитку мовлення. Однак якщо дорослі у спілкуванні з нею намагаються вгадувати і виконувати кожне її бажання за першим жестом, дитина може довго обходитися без мовлення. Добре, коли дорослі спонукають малюка говорити зрозуміло, чітко, наскільки це можливо, оформляти словами свої бажання і тільки після цього виконують їх. Ситуативно-ділове спілкування зароджується у другій половині немовлячого періоду і зберігається до 3-х років. Воно відбувається на фоні практичної взаємодії з дорослим і включене у предметну діяльність. У цьому процесі діти відчувають все більшу потребу у співучасті в діях дорослих. За такого співробітництва вони отримують доброзичливу увагу, співучасть у практичних діях. Завдяки особистим контактам зауваження і вказівки дорослого набувають особливого значення при засвоєнні правильних дій з предметами. Діти переходять від неспецифічних, примітивних маніпуляцій до специфічних, а потім і до культурно-фіксованих дій з предметами. Ця форма спілкування має ситуативний характер, тобто стосується певного місця і часу. В 1-1, 5-річних малюків зміст контактів з однолітками залишається таким, як і в немовлят. Ровесники їх приваблюють насамперед об'єктивними якостями (зовнішність, поведінка). Спільні дії у них виникають дуже рідко і швидко припиняються. Малюки ще не можуть узгоджувати свої бажання і не враховують інтереси один одного. Перелом у стосунках з ровесниками настає у 1, 5 року: розвиваються ініціативні дії з метою зацікавлення собою однолітків, чутливе ставлення до них. До 2-х років виникає перша (емоційно-практична) форма спілкування з однолітками. Потреба у спілкуванні з однолітками посідає четверте місце після потреб в активному функціонуванні, спілкуванні з дорослими і в нових враженнях. Зміст її полягає в очікуванні від однолітка співучасті в пустощах, забавах, прагненні до самовираження. Спілкування зводиться до біганини, веселих криків, забавних рухів і є розкутим і безпосереднім. Дітей приваблює сам процес спільних дій, виконання яких є метою діяльності малюка, а результат не має жодного значення. Мотиви такого спілкування полягають у самовиявленні дітей. Попри те що малюк прагне наслідувати ровесника і відчувають інтерес до нього, його образ ще дуже нечіткий, тому що їх спільні дії поверхові. Отже, одночасно зі змінами стосунків з дорослими на 3-му році життя в дитини виникає інтерес до інших дітей, потреба у спілкуванні з ними. Поступово розвиваючись і збагачуючись, спілкування з однолітками перетворюється на справжню соціальну взаємодію, внаслідок чого відбувається створення маленьких дитячих товариств із власними законами і правилами життя.

23. Розвиток відчуттів і сприймань дітей дошкільного віку

Відчуттям називають відображення окремих властивостей, якостей предметів і явищ об'єктивного світу, а також внутрішніх станів організму при їх безпосередньому впливі на відповідні рецептори. Розвиток відчуттів дитини значною мірою обумовлений розвитком у неї психофізичних функцій (сенсорних, мнемічних, вербальних та ін.).

Матеріальним органом відчуття є аналізатори. За фізіологічними механізмами відчуття - рефлекторний процес, відповідь організму на діючий вплив. З кожним роком підвищується чутливість її аналізаторів. Наприклад, гострота зору молодших дошкільників підвищується на 15-20%, старших - на 25-30%. Рівень гостроти зору залежить від умов діяльності: вона значно покращується в ігровій ситуації (в середньому на 17, 2% - у дітей 4-5 років; 29, 8% - у дітей 5-6 років; 30, 2% - у дітей 6-7 років).

Розвивається у дошкільний період і розрізнення кольорів, передусім підвищується його точність. До 2 років діти при безпосередньому сприйманні добре розрізняють 4 основних кольори: червоний, синій, зелений, жовтий, важче - проміжні тони: оранжевий, голубий і фіолетовий. 4-річні діти здатні встановлювати зв'язок між основними кольорами і їх найменуваннями, 5-річні - із проміжними кольорами. У середньому дошкільному віці діти починають розрізняти світлі відтінки, чому сприяє і позначення відношень словами "темне", "світле".

Активно розвивається у дошкільному віці і слухова чутливість: у старших дошкільників гострота слуху у 3-4 рази вища, ніж у молодших. Спостерігається повільніший розвиток гостроти тонального слуху. Пороги чутливості 3-4-річних дітей перевищують пороги чутливості дорослих на 7-11 Дб, 5-6-річних - на 5-8 Дб.

У цей період удосконалюється кінестетичні і тактильні відчуття, свідченням чого слугує здатність розпізнавати вагу предметів, яка з 4-х до 7-ми років покращується приблизно удвічі. Розвиваються і нюхові відчуття, тому старші дошкільники допускають менше помилок при розпізнаванні запахів, точніше їх називають.

Сприймання починає розвиватися на основі відчуттів у перші ж місяці після народження дитини. Сприймання маленьких дітей характеризується виявом яскравих емоцій, особливо на барвисті рухомі предмети. Діти раннього віку (1-2 роки) орієнтуються в місцезнаходженні предметів, у них швидко вдосконалюється зорова оцінка невеликих відстаней. У ранньому дитинстві також швидко розвивається слухове сприймання, що дуже важливо для розвитку мови.

Під кінець раннього віку сприймання дитини ще недосконале, хоч і досягає досить високого ступеня розвитку. Дитина не вміє підпорядковувати своє сприймання поставленому перед нею завданню, її сприймання має недостатньо організований і не досить цілеспрямований характер.

Одночасно з відчуттями у дітей відбувається інтенсивний розвиток сприймання. Діти дошкільного віку набагато точніше і повніше, ніж діти раннього віку, відображають предмети і явища, які сприймають. Вони чіткіше розрізняють предмети за величиною і формою, а також просторові і часові відношення між явищами. Це пов'язано з розвитком їх орієнтувально-дослідницької діяльності. Дитина виробляє вміння організовувати і контролювати своє сприймання відповідно до поставлених завдань і вимог. У неї розвивається свідоме і цілеспрямоване спостереження. Після ретельного вивчення навколишніх предметів у дошкільника образи сприймання навколишньої дійсності стають докладнішими і багатшими за змістом.

Велике значення в розвитку сприймання у дітей мають ігри, спостереження та екскурсії, образотворча діяльність. Гра примушує дитину більш точно і свідомо сприймати особливості різних предметів. Конструювання, малювання, ліплення привчають до ретельнішого розглядання і вивчення предметів.

24. Розвиток уваги дітей дошкільного віку

Увага - це зосередженість на чомусь. Вона пов'язана з інтересами, схильностями, покликанням людини, від її особливостей залежать спостережливість, здатність бачити в предметах чи явищах малопомітні, але суттєві деталі.

У дітей увага з'являється досить рано. Перші прояви мимовільної уваги в малюка спостерігаються уже під час смоктання. Пізніше обсяг уваги дитини збільшується (охоплюються 2-3 предмети або дії). У зв'язку з тим що багато з рухів (дій) малюка доводяться до автоматизму, зростає можливість розподілу уваги. Далі дитина вчиться керувати собою та свідомо спрямовувати свою увагу на певний предмет. При цьому вона використовує перш за все слово і вказівний жест дорослого.

У 4-6 років увага дитини стає більш стійкою. Це дає малюкові можливість виконувати під керівництвом дорослого певні завдання. Завдяки розвитку дитячої допитливості, зростанню жаги пізнання увага фіксується на предметі. Так, наприклад, малюк може довго спостерігати за пташками, щоб довідатися, як вони літають, де сплять, які мають домівки. Розвиток властивостей і видів уваги дошкільняти суттєво залежить від вагомості, емоційності, цікавості матеріалу, від характеру діяльності, яку виконує дитина. Велике значення для розвитку довільної уваги в дошкільному віці має гра. Під час гри виникає потреба досягати певного результату й координувати свої дії відповідно до завдань, підпорядковувати їх певним правилам, підкорятися вимогам групи. Гра виробляє здатність навмисно зосереджувати увагу на певних предметах, переключати й розподіляти її.

Увага дітей дошкільного віку має такі особливості:

1) нетривала зосередженість, схильність до значних коливань. Протягом короткого часу діти неодноразово переходять від одного виду діяльності до іншого, по кілька разів змінюють свій задум;

2) піддатливість зовнішнім впливам. Навіть незначний сторонній подразник відволікає увагу дитини від діяльності;

3) залежність від виду занять. 4-річні діти здатні 20 і більше хвилин уважно слухати цікаву казку чи дивитися мультфільми. Однак вони будуть відволікатися від нецікавих занять через 5 хв. після їх початку;

4) неспроможність переключення на власний розсуд з одного об'єкта на інший за відсутності довільної психічної регуляції;

б) залежність від віку дітей. Чим молодші діти, тим менше вони можуть зосередитися на словах дорослого, оскільки їхню увагу більше привертають яскраві, привабливі предмети (слова лише супроводжують їх). У середньому і старшому дошкільному віці слова дорослого набувають значно важливішого значення для дитини, вона вже само-ініціативно спрямовує на них свою увагу;

6) слабкий розподіл уваги (неможливість одночасно виконувати два або більше видів діяльності), невеликий обсяг (неспроможність утримувати багато об'єктів за короткий проміжок часу).

Зосередженість і спрямованість на об'єктах забезпечує їх виразне відображення. Дитина не може бути уважною взагалі, її увага завжди проявляється у конкретних психічних процесах: вона приглядається, прислухається, відгадує загадку, намагається прочитати слово, малює, грається тощо.

Таким чином, розвиток довільної уваги тісно пов'язаний не тільки з розвитком мовлення, але й з усвідомленням майбутньої дії. Розвиток цього виду уваги також пов'язаний з освоєнням норм і правил поведінки. Найкращий спосіб стимулювати розвиток уваги в малюка - це підтримувати його допитливість.

25. Розвиток пам'яті дітей дошкільного віку

Дошкільний вік характеризується інтенсивним розвитком здатності до запам'ятовування і відтворення. Результати мислення фіксуються, зберігаються і відтворюються у корі головного мозку. Цей період залишає багато яскравих спогадів на все життя. Пам'ять дошкільника зазвичай має мимовільний характер. Довільна пам'ять, що починає розвиватися у середньому дошкільному віці, суттєво вдосконалюється у старших дошкільників.

Розширення кругозору, оволодіння знаннями, навичками і вміннями, ускладнення діяльності, стосунків з дорослими зумовлюють зміни, якісні перетворення у пам'яті дитини. На основі запам'ятовування дитина розповідає вивчений вірш, використовує у грі засвоєні правила, відтворює показані їй рухи. Іноді дошкільнику не вдається відтворити предмет, згадати вірш, але він легко впізнає їх при наступному сприйманні. У такому разі відсутнє відтворення матеріалу, однак наявне впізнавання, якому також передує запам'ятовування.

Запам'ятовування буває мимовільним (нецілеспрямованим) і довільним (цілеспрямованим). Залежно від особливостей цих процесів пам'ять поділяють на мимовільну і довільну.

Мимовільна пам'ять - запам'ятовування і відтворення матеріалу, яке здійснюється без контролю з боку свідомості і без докладання зусиль.

Пам'ять дошкільника здебільшого мимовільна, тобто найчастіше він не ставить перед собою свідомої мети щось запам'ятати. Запам'ятовування і пригадування відбуваються у діяльності і залежать від її характеру. Як стверджують психологи, джерелом пам'яті дитини є інтерес. Вона легко і надовго запам'ятовує те, що її цікавить, приваблює своєю яскравістю, незвичністю, динамізмом, з чим вона активно діяла (гралася, конструювала, перекладала тощо). Істотну роль при цьому відіграє слово: називання предметів сприяє кращому їх запам'ятовуванню. Залежить розвиток пам'яті і від характеру мовної діяльності, яка вимагає запам'ятовування словесного матеріалу, а також ігрової діяльності. Мимовільна пам'ять є необхідним елементом і закономірним продуктом пізнавальної і практичної діяльності людини, оскільки забезпечує збереження, актуалізацію одержуваної людиною інформації, регуляцію її поведінки. Ефективність мимовільного запам'ятовування залежить від ролі у структурі діяльності об'єктів, які дитина сприймає. Отже, необхідною умовою мимовільного запам'ятовування є дійове ставлення до матеріалу. Довільна пам'ять - процес запам'ятовування і відтворення матеріалу, що передбачає свідому постановку мети та вимагає вольових зусиль. Вона починає формуватися у середньому дошкільному віці. Ранні її прояви спостерігаються в запам'ятовуванні умов сюжетно-рольової гри, без якого неможливе успішне виконання дитиною взятої на себе ролі. У грі вона запам'ятовує значно більше слів, ніж за вимогою дорослого.

Пам'ять 3-4-річних дітей проходить три рівні розвитку: 1) відсутність мети запам'ятати і пригадати; 2) наявність мети за несформованості способів, спрямованих на її здійснення; 3) поєднання мети запам'ятати, пригадати із застосуванням способів досягнення цього.

До завершення дошкільного періоду мимовільна пам'ять залишається провідною. Довільне запам'ятовування і відтворення діти використовують порівняно рідко - коли цього потребують відповідні завдання або вимагають дорослі.

У дошкільному віці дуже важливо спрямувати дитину на довільне запам'ятовування, донести до її свідомості необхідність у ньому, навчити спеціальних прийомів запам'ятовування.