Емоційно-вольові процеси особистості

1.3 Поняття про емоції і почуття

Пізнаючи дійсність, людина так чи інакше ставитьсь до явищ і предметів які, її оточують: до речей, людей та самої себе. Одні явища дійсності викликають у нас радість, захоплення, інші - розчарування, смуток, тугу чи навіть відчай. Такі переживання людини називають емоціями та почуттями.

Емоції та почуття пов'язані, але за змістом і формою переживання вони не рівнозначні. Ставлення людини (позитивне або негативне) до дійсності відображається в мозку і переживається, як задоволення або незадоволення, радість, гнів, сором, сум. Такі переживання називають емоціями.

Емоція - це складний стан організму, що припускає тілесні зміни поширеного характеру - в диханні, залозовиділеннях, пульсі тощо - і на ментальному рівні, стан збудження чи хвилювання, що позначається сильними почуттями та імпульсом щодо певної форми поведінки.

Емоція - це просте, безпосереднє, короткоплинне, поверхове переживання людини в даний час. Розрізняють прості та складні емоції. Переживання задоволення від їжі, втоми, бадьорості, болю - це прості емоції. Вони властиві і для тварин, і для людей. Прості емоції в житті людей перетворилися на складні емоції. Характерною ознакою складних емоцій є те, що вони - результат усвідомлення об'єкта, що зумовив їх появу, розуміння їхнього життєвого значення, наприклад переживання, задоволення під час сприймання пейзажу, музики.

Більш глибокі та стійкі форми ставлення до дійсності називають почуттями.

Почуття - це специфічні людські, узагальнені переживання ставлення до людських потреб, задоволення або незадоволення яких викликає позитивні або негативні емоції - радість , любов, гордість або сум, гнів, сором тощо.

На відміну від емоцій і настроїв, почуття мають виражену об'єктивну прив'язку: вони виникають щодо чого або когось, а не ситуації в цілому. «Я боюсь цієї людини» - це почуття, а «Мені страшно» - це емоція.

Почуття є специфічною людською формою вияву афективної сфери психіки, оскільки здатність до їх переживання сформувалась в процесі розвитку дитини та її взаємодії з соціумом. Почуття мають більшу глибину та стійкість переживань і можуть супроводжуватись проявами різних емоцій (так, при коханні, як почутті людина переживає і сум, і радість, і гнів та інші емоції).

У людини, як у суспільної істоти виникли вищі, духовні потреби, а з ними і вищі почуття - моральні, пізнавальні, естетичні ті які не властиві тварині. Тваринні емоції залишилися на рівні інстинктивних форм життєдіяльності.

Емоції та почуття людини пов'язані з діяльністю: діяльність викликає різні переживання, останні ж, в свою чергу стимулюють людину до діяльності, наснажують її. Почуття збагачують життя людини.

Емоції та почуття, як переживання людини складають прояви афективної сфери особистості. Кожна людина має коло своїх уподобань, симпатій та антипатій: одна емоційно дуже чутлива, вміє співпереживати, інша не звертає уваги на почуття та емоційний стан іншої людини, не вважає це істотним, одна вміє контролювати інтенсивність проявів своїх емоцій та почуттів, інша ж є неспроможною до цього, одна вміє проявляти величезну гаму переживань, іншій це недоступно.

Кожна особистість живе у своєму власному афективному просторі, в якому будуються всі її взаємозв'язки з навколишнім світом, що відбивається на проявах психічного,зумовлюючи неповторність особистості.

Почуттям та емоціям властиві такі особливості: 1. полярність (вираженість позитивного або негативного відтінку переживання: радість - горе, любов - ненависть та інші) ; 2. рівень активності (емоції і почуття можуть бути стенічними - такими, які посилюють активність, спонукають до діяльності та астенічні - ті, які пригнічують людину, демобілізують, зменшують її активність) ; 3. інтенсивність (сила прояву почуттів та емоцій) ; 4. тривалість (часові характеристики переживань, які можуть бути, як тривалими, так і короткочасними).

Відомий фізіолог П. Анохін вважає, що емоції, а саме довготривалі негативні емоції(страх, переживання болю, тощо), відіграють вирішальну роль у розвитку так званих неврогенних захворювань.Природа емоції і почуттів органічно пов'язана з потребами.

Потреба в чомусь завжди супроводжується, позитивними або негативними переживаннями в різних їх варіаціях. Характер переживань зумовлюється ставленням особистості до потреб, обставин, які сприяють або не сприяють їх задоволенню.

Потреби людини і тварин відрізняються за змістом, інтенсивністю та способом їх задоволення, а це зумовлює відмінність в емоціях людей і тварин, навіть у таких, які є спільними для них: гнів, страх, радість, сум тощо. Емоції докорінно змінилися у процесі історичного розвитку людини, вони «олюднилися», набули своєрідних особливостей. Голод, наприклад переживається людиною не так, як твариною. Людина залежно від обставин може стримувати голод,

відмовлятися від їжі. Як вище було зазначено емоції людини відрізняються від емоцій тварин.

Вищі почуття та їх формування

Розвиток волі у людини пов'язано з такими діями як:

1) перетворення мимовільних психічних процесів у довільні; 

2) придбання людиною контролю над своєю поведінкою; 

3) вироблення вольових якостей особистості; 

4) а також з тим, що людина свідомо ставить перед собою усе більш важкі задачі і переслідує усе більш віддалені цілі, які вимагають значних вольових

зусиль протягом довгого часу. Розвиток вольової регуляції поведінки у людини здійснюється в декількох напрямках.З одного боку-це перетворення мимовільних психічних процесів у довільні, з іншого-набуття людини контролю над своєю поведінкою, з третього-вироблення вольових якостей особистості. Всі ці процеси онтогенетично починаються з того моменту життя, коли дитина опановує мову і навчається користуватися нею як ефективним засобом психічної та поведінкової саморегуляції.

Усередині кожного з цих напрямків розвитку волі в міру її зміцнення відбуваються свої, специфічні перетворення, поступово піднімають процес і механізми вольової регуляції на більш високі рівні. Приміром, усередині пізнавальних процесів воля спочатку виступає у формі зовнішньо-мовленнєвої регуляції і тільки потім - у плані внутріречевого процесу. У поведінковому аспекті вольове управління спочатку стосується довільних рухів окремих частин тіла, а згодом - планування та управління складними комплексами рухів, включаючи гальмування одних і активізацію інших комплексів м'язів.

В області формування вольових якостей особистості розвиток волі можна представити як рух від первинних до вторинних і далі - до третинним вольовим якостям. Ще один напрямок у розвитку волі виявляється в тому, що людина свідомо ставить перед собою усе більш важкі задачі і переслідує усе більш віддалені цілі, що вимагають додатки значних вольових зусиль протягом досить тривалого часу. Наприклад, школяр ще в підлітковому віці може поставити перед собою завдання розвинути у себе такі здібності, до формування яких у нього немає виражених природних задатків. Одночасно він може поставити перед собою мету зайнятися в майбутньому складним і престижним видом діяльності, для успішного виконання якого необхідні такого роду здатності. Є чимало життєвих прикладів того, як люди, що стали відомими вченими, художниками, письменниками,домагалися поставлених цілей, не володіючи хорошими задатками, в основному за рахунок підвищеної працездатності і волі. 

Розвиток волі в дітей тісним чином співвідноситься зі збагаченням їх мотиваційної і моральної сфери. Включення в регуляцію діяльності більш високих мотивів і цінностей, підвищення їхнього статусу в загальній ієрархії стимулів, керуючих діяльністю, здатність виділяти й оцінювати моральну сторону чинених учинків - усе це важливі моменти у вихованні волі в дітей. 

Мотивація вчинку, у яку включається вольова регуляція, стає свідомої, а сам вчинок довільним. Така дія завжди відбувається на базі довільно побудованої ієрархії мотивів, де верхню ступінь займає високоморальне спонукання, що дає моральнее задоволення людині у випадку успіху діяльності. Гарним прикладом такої діяльності може служити наднормативна діяльність, пов'язана з вищими моральними цінностями, чинена на добровільній основі і спрямована на користь людям. Удосконалення вольової регуляції поведінки у дітей пов'язано з їх загальним інтелектуальним розвитком, з появою мотиваційної й особистісної рефлексії. Тому виховувати волю в дитини у відриві від його загального психологічного розвитку практично неможливо. В іншому випадку замість волі і наполегливості як, безсумнівно, позитивних і цінних особистісних якостей можуть виникнути і закріпитися їхні антиподи: упертість і ригідність.

Особливу роль у розвитку волі у дітей по всіх перерахованих напрямках виконують гри, причому кожен вид ігрової діяльності вносить свій, специфічний внесок в удосконалювання вольового процесу. Конструктивні предметні ігри, що з'являються першими у віковому розвитку дитини, сприяють прискореному формуванню довільної регуляції дій.

Сюжетно-рольові ігри ведуть до закріплення в дитини необхідних вольових якостей особистості. Колективні ігри з правилами крім цієї задачі вирішують ще одну: зміцнення саморегуляції вчинків. Вчення, що з'являється в останні роки дошкільного дитинства і перетворюється на провідну діяльність у школі, найбільший внесок вносить у розвиток довільної саморегуляції пізнавальних процесів. 

Моральні почуття - почуття, в яких виявляється стійке ставлення людини до суспільних подій, до інших людей і до себе самої. Вони нерозривно пов'язані з нормами поведінки, прийнятими в певному суспільстві, з оціненням відповідності цим нормам дій, амірів, вчинків людини.Джерелом таких почуттів є спільне життя людей, їхні взаємини, спільна боротьба за досягнення суспільної мети.

Високими моральними почуттями є спершу почуття любові до своєї країни, почуття патріотизму.

Почуття патріотизму багатогранне. Воно нерозривно пов'язане з почуттям національної гідності та гордості, національної самосвідомості. Національна самосвідомість - усвідомлення людиною своєї приналежності до певної нації. Вона формується на підставі:

а) знання рідної мови;

б) знання історії своєї країни;

в) знання національної культури;

г) усвідомлення місця своєї країни, її культури, історії серед інших народів

д) ментальності.

Ментальність охоплює особливості національних світосприймань, світобачення, психології національного характеру. Позитивними рисами ментальності українців є: чутливість, ліризм, що виявляється у народній творчості і в обрядовості, волелюбність, миролюбність, лагідність, м'якість характеру, доброзичливість, любов до землі, до краси. Негативні риси: перевага емоцій над волею та інтелектом, запальність, надмірний індивідуалізм, невміння підпорядковувати свої інтереси інтересам загалу.

Почуття любові до Батьківщини пов'язане з любов'ю до людей, з почуттям гуманності. Почуття гуманності зумовлені моральними нормами та цінностями, системою настанов особистості на соціальні об'єкти (людину, групу, живих істот), представлені у свідомості переживаннями, співпереживаннями і реалізуються в спілкуванні, діяльності, допомозі. Почуттями гуманізму особистість керується при визнанні прав, свободи, честі та гідності іншої людини.

Почуття честі. Це високі моральні почуття, що характеризуються ставленням людини до самої себе і ставленням до неї інших людей. Честь - це визнання суспільством досягнень особистості. Поняття честі охоплює бажання людини підтримати свою репутацію, престиж, добру славу в тому соціальному оточенні, до якого вона належить. З честю пов'язане уявлення про гідність. Почуття гідності виявляються в суспільному визнанні прав людини на повагу з боку інших, на незалежність, усвідомленні нею цієї незалежності, моральної цінності своїх вчинків і якостей, неприйнятті всього того, що принижує її як особистість.

Оцінення людиною власних вчинків, добрих і поганих, своєї діяльності, свого ставлення до інших людей називають її совістю. Воно є не тільки розумовим, а й емоційним. Совість вважають внутрішнім регулятором поведінки людини, виявом моральної свідомості. Сила і дієвість впливу совісті на особистість залежить від міцності моральних переконань людини.

Інтелектуальні почуття. Ці почуття з'являються в процесі переживань, які пов'язані з розумовою і пізнавальною діяльністю людини. Такими є почуття любові до знань, почуття нового, здивування, впевненості, сумніву, невпевненості. Вони пов'язані з моральними почуттями людини, але разом з тим вони специфічні, їхніми джерелами є навчальна діяльність, самостійна робота, дослідна робота в тій чи іншій галузі, конструктивна, творча виробнича праця людини.

Естетичні почуття. До естетичних почуттів належать почуття краси, прекрасного, які породжуються явищами природи, результатами праці людей, мистецькою і творчою діяльністю. Естетичні почуття відображають прекрасне, що є в самій об'єктивній діяльності. У них виявляється естетичне ставлення особистості до предметів і явищ, викликане її активним бажанням оволодіти конкретними естетичними об'єктами або ж тим чи іншим видом творчої діяльності.

Естетичні почуття формуються і реалізуються в будь-якій діяльності людини, бо кожна діяльність містить у собі елементи прекрасного. Естетичні почуття є важливим чинником формування морального обличчя людини.

Одним із складних почуттів, яке поєднує в собі естетичні, моральні, інтелектуальні аспекти, є почуття смішного чи, як інакше називають, почуття комічного. Почуття комічного виникає, як переживання особистістю невідповідності між формою і змістом у діях і вчинках людей. Розкриття цієї невідповідності й переживання, ставлення особистості до неї - це основні моменти, що характеризують почуття комічного.

Почуття комічного може виявлятися в різних формах. Так, поєднане з почуттям симпатії, доброзичливим ставленням, співчуттям до тих, з кого ми сміємося, воно перетворюється на почуття гумору. Пройняте ненавистю до інших людей, гнівом - це почуття стає сатиричним. Сміх є могутнім засобом боротьби з тим, що відживає, але ще трапляється в житті людей.

Моральні, естетичні та інтелектуальні почуття переживаються людиною в діяльності та спілкуванні ц називаються вищими почуттями у зв'язку з тим, що вони поєднують усе багатство емоційних ставлень людини до соціального оточення. У визначенні почуттів «вищими», адже до них належать не тільки позитивні, моральні, а й також негативні почуття (егоїзм, скупість, заздрість та інші). Через брак точного класифікаційного критерію моральні, естетичні та інтелектуальні почуття досить важко розрізняти в психологічному аспекті. Почуття гумору будучи естетичним, може бути водночас і інтелектуальним(якщо воно пов'язане з умінням підмічати суперечості в навколишньому середовищі) і моральним почуттям.

2. Фактори,що впливають на розвиток емоційно-вольової сфери

2.1 Становлення емоційно-вольової сфери

Воля - психічний процес свідомої та цілеспрямованої регуляції людиною своєї діяльності та поведінки з метою досягнення поставлених цілей. У вольових діях людина здійснює власну свідому мету. Свідома діяльність - це довільна діяльність. Довільне напруження фізичних сил, довільне сприймання, запам'ятовування, довільна увага тощо - це свідома регуляція, свідоме спрямування фізичних і розумових сил на досягнення свідомо поставленої мети. Отже, воля є однією з найважливіших умов людської діяльності.Воля людини виробилась у процесі її суспільно-історичного розвитку, у трудовій діяльності. Живучи й працюючи, люди поступово навчалися ставити перед собою певну мету й свідомо добиватися її реалізації. У боротьбі за існування, долаючи труднощі, напружуючи сили або стримуючись до дії, людина виробила в собі різні якості волі.

Чим важливішими були цілі, які ставили люди в житі, чим більше вони їх усвідомлювали, тим активніше вони добивалися їх реалізації. Вольову діяльність не можна зводити до активності організму й ототожнювати з нею.

Активність властива і тваринам. Вони, задовольняючи свої біологічні потреби, пристосовуючись до умов життя, тривалий час впливають на навколишню природу, але це відбувається без будь-якого наміру з їхнього боку.Воля виявляється у своєрідному зусиллі, у внутрішньому напруженні, яке переживає людина, переборюючи внутрішні та зовнішні труднощі, у прагненні до дій або у стримуванні себе.Воля є детермінованим процесом. Детерміністичне розуміння волі підтверджується фізіологічними дослідженнями І. Сєченова та І. Павлова. І. Сєченов вказував, що вольові дії причинно зумовлені зовнішніми подразниками. Усі довільні рухи є відображу вальними, тобто рефлекторними. І. Павлов зазначав, що весь механізм вольового руху - це умовний, асоціативний процес, який підпорядковується всім описаним законам вищої нервової діяльності. Він показав, що довільні дії, які виникають унаслідок внутрішнього зусилля, зумовлюються тим, що рухова ділянка кори головного мозку водночас є сенсорною ділянкою подібно до зорової, слухової тощо. Сліди, залишені в руховій ділянці кори головного мозку попередніми подразниками, активізуючись, можуть стати умовними подразниками для вольових рухів.

Механізмом довільних рухів є збудження, що йдуть від кори великих півкуль головного мозку. Кінестетичні клітини кори зв'язуються з усіма клітинами кори, вони є виразниками як зовнішніх впливів, так і внутрішніх процесів організму. Це і стає підставою для довільних рухів. Довільні дії детерміновані, як і всі інші дії людини, але оскільки вони викликаються слідами в корі головного мозку від попередніх подразнень, то іноді здається, немовби вони виникають самі по собі, без будь-якої причини.Те, що рухова ділянка кори великих півкуль головного мозку є водночас сенсорною ділянкою, відіграє важливу роль у регуляції вольових дій. П. Анохін вказував, що у процесі вольових дій від виконавчого апарату до кори головного мозку надходить інформація про характер дій (зворотна аферентація), де вона порівнюється з образом запланованої дії, випереджаючи її результати. Це порівняння виконуваної дії з її образом, яке П. Анохін назвав акцептором дії, сприяє уточненню рефлекторного акту відповідно до того, чого прагне людина.

У відповідності зі складністю вольової діяльності складні і різноманітні також і різні вольові якості особистості. Серед найважливіших із цих якостей можна, по-перше, виділити ініціативність. Кажуть часто, що "перший крок важкий". Уміння добре і легко взятися за справу з власного почину, не чекаючи стимуляції ззовні, є цінною властивістю волі. Істотну роль в ініціативності грає відома інтенсивність і яскравість спонукань; важливе значення мають і інтелектуальні дані. Велика кількість і яскравість нових ідей і планів, багатство уяви, яка малює емоційно привабливі картини тих перспектив, які нова ініціатива може відкрити, з'єднані з інтенсивністю спонукання і активністю прагнень, роблять деяких людей, як би бродилом в тому середовищі, в яке вони потрапляють. Від них постійно виходять нові починання і нові імпульси для інших людей. Пряму протилежність їм складають інертні натури. Раз взявшись за справу, інерційні люди також здатні іноді не без завзяття продовжувати його, але їм завжди особливо важкий перший крок: найменше вони в змозі самі щось затіяти і без стимуляції ззовні, з власної ініціативи щось зробити. Слідом за ініціативністю, що характеризує людину по тому, як у нього здійснюється самий початковий етап вольової дії, необхідно відзначити самостійність, незалежність, як істотну особливість волі. Її прямою протилежністю є схильність чужим впливам, легка сугестивність.

Справжня самостійність волі передбачає, як показує аналіз сугестивності, негативізму та впертості, її свідому вмотивованість і обгрунтованість. Несхильність чужим впливам і навіюванням є не свавіллям, а справжнім проявом самостійної власної волі, оскільки сама людина вбачає об'єктивні підстави для того, щоб поступити так, а не інакше. Від самостійності і мотивації рішення потрібно відрізняти рішучість - якість, що виявляється в самому прийнятті рішення. Рішучість виражається у швидкості і, головне, впевненості, з якою приймається рішення, і твердості, з якою воно зберігається, на противагу тим коливанням на зразок хитання маятника в одну і в іншу сторону, які виявляє нерішуча людина. Нерішучість може проявитися як в тривалих коливаннях до прийняття рішення, так і в нестійкості самого рішення.

Сама рішучість може бути різної природи в залежності від ролі, яку в ній грають імпульсивність і обдуманість. Співвідношення імпульсивності і обдуманості, поривчастої і розсудливості, афекту і інтелекту має фундаментальне значення для вольових якостей особистості. Воно зокрема визначає різну в різних людей внутрішню природу їх рішучості. Рішучість обумовлена не стільки абсолютної, скільки відносної силою імпульсів в порівнянні з затримує силою свідомого контролю. Вона пов'язана з темпераментом.

Імпульсивний тип визначається не абсолютною силою імпульсів, а пануванням або переважанням їх над інтелектуальними моментами зважування та обдумування. Розсудливий тип не обов'язково відрізняється абсолютною слабкістю імпульсів, а переважанням або пануванням над ними інтелектуального контролю.

Рішучість у деяких людей зводиться просто до імпульсивності, будучи обумовлена відносною силою імпульсів при слабкості інтелектуального контролю. Вищий тип рішучості спочиває на найбільш сприятливому, оптимальному співвідношенні між великою імпульсивністю і пануючої все ж над нею силою свідомого контролю.

Але так само як рішення не завершує вольового акту, рішучість не є завершальним якістю волі. У виконанні виявляються досить істотні вольові якості особистості. Перш за все, тут грає роль енергія, тобто та концентрована сила, яка вноситься в дію, з огляду на яку, кажуть про енергійному людині, і особливо наполегливість при приведенні у виконання прийнятого рішення, у боротьбі з усіма і всілякими перешкодами за досягнення мети. Деякі люди вносять відразу великий напір у свої дії, але скоро "видихаються", вони здатні лише на короткий наскок і дуже швидко здають. Цінність такої енергії, яка вміє брати перешкоди лише з нальоту і спадає, як тільки зустрічає протидію, що вимагає тривалих зусиль, не велика. Істинно цінних якістю вона стає, лише з'єднуючись з наполегливістю.

Наполегливість виявляється в неослабний енергії протягом тривалого періоду, не дивлячись на труднощі і перешкоди. Наполегливість поряд з рішучістю є особливо істотним властивістю волі. Коли, не диференціюючи різних сторін волі, говорять взагалі про сильну волю, то зазвичай мають на увазі перш за все саме ці дві властивості - рішучість і наполегливість, то, як людина приймає рішення і як він його виконує. І точно так само, коли говорять про слабкість волі або безвілля, то мають на увазі перш за все невміння прийняти рішення і невміння боротися за його виконання. Оскільки це по суті дві різних властивості волі, можна розрізняти два різних типи безвілля:

1) нерішучість, тобто невміння прийняти рішення,

2) і відсутність наполегливості, тобто невміння боротися за виконання прийнятого рішення.

Таку нерішучість чи ненастойчіво зазвичай виявляють люди, не здатні горіти тією справою, яку вони роблять, або легко займисті, але швидко охолоджуються. Коли порив, який людина вносить у боротьбу за досягнення поставленої мети, напружений пристрастю і осяяний почуттям, він виливається в ентузіазм. 

Оскільки у вольовому дії для досягнення мети доводиться часто стикатися не тільки із зовнішніми перешкодами, але і з внутрішніми перешкодами та протидіями, що виникають при ухваленні і потім виконанні прийнятого рішення, істотними вольовими якостями особистості є самоконтроль, витримка, самовладання. У процесі рішення вони забезпечують панування вищих мотивів над нижчими, загальних принципів над миттєвими імпульсами і хвилинними бажаннями, в процесі виконання необхідно самообмеження, зневага втомою та ін. заради досягнення мети. Ці якості волі в дуже сильній мірі залежать від співвідношення між афектом і інтелектом, потягом і свідомим контролем. 

Оскільки діяльність людини відбувається в більш-менш довгого ланцюга дій, що істотно, наскільки все вольові акти особистості об'єднані єдиною лінією, наскільки твердо зберігаються і послідовно проводяться одні й ті ж принципові установки в наступних один за одним вчинках. Бувають люди, які можуть з відомою наполегливістю домагатися досягнення якої-небудь мети, але самі цілі у них змінюються від випадку до випадку, не об'єднуючись ніякої загальною лінією, не підкоряючись ніякої більш загальної їх об'єднує мети. Це безпринципні люди без чітких установок. 

Послідовність і принциповість, як властивості особистості, характеру, в силу яких через всі вчинки людини протягом великих періодів або навіть всієї його свідомого життя проходить як би єдина лінія, становить виходить за межі власне вольових якостей істотну рису характеру особистості. При наявності такої принциповості все від часу до часу пробуджуються бажання, будь-яка приватна мета, яка може постати перед людиною на якомусь окремому етапі його життєвого шляху, підпорядковуються великий єдиної мети - кінцевої мети всього його життя та діяльності. Вольові якості особистості належать до числа найбільш суттєвих. У всьому великому і героїчне, що робила людина, в найбільших його досягнення його вольові якості завжди відігравали значну роль. 

Поняттям "воля" оперують психіатрія, психологія, фізіологія і філософія. На особистісному рівні воля проявляється в таких властивостях, як сила волі, енергійність, наполегливість, витримка та ін. Такі якості визначають поведінку, що характеризується всіма або більшістю описаних вище властивостей. Воля забезпечує виконання двох взаємопов'язаних функцій - спонукальної і гальмівної і в них себе проявляє. Під волею розуміється складний психічний процес, який викликає активність людини і будить його діяти направлено. Розвиток волі у людини пов'язано з такими діями як: · Перетворення мимовільних психічних процесів у довільні; · Придбання людиною контролю над своєю поведінкою; · Вироблення вольових якостей особистості; · А також з тим, що людина свідомо ставить перед собою усе більш важкі задачі і переслідує усе більш віддалені цілі, які вимагають значних вольових зусиль протягом довгого часу. Воля є здатністю людини переборювати перешкоди, домагатися поставленої мети. Конкретно вона виступає в таких рисах характеру, як цілеспрямованість, рішучість, наполегливість, мужність. Дані риси характеру можуть сприяти досягненню як суспільно корисних, так і антигромадських цілей. 

2.2 Основні якості волі

Однією з найважливіших вольових якостей особистості є цілеспрямованість. Вона визначається принциповістю та переконанням людини і виявляється у глибокому усвідомленні нею своїх завдань і необхідності їх здійснювати. Цілеспрямованість виявляється в умінні людини керуватись у своїх діях не випадковими прагненнями, а стійкими переконаннями, принципами. Цілеспрямованість і принциповість особистості -- підґрунтя її сильної волі.

Люди без чіткої цілеспрямованості, твердих переконань, принципів, якими б вони керувалися у своїй діяльності, часто перебувають під впливом випадкових бажань, підпадають під вплив інших. Поведінка нецілеспрямованих і безпринципних людей ха-рактеризується слабкою волею. Без твердого переконання та принципової спрямованості поведінки у людини не може бути й сильної волі.

Важлива вольова якість людини-ініціативність, тобто здатність самостійно ставити перед собою завдання й без нагадувань і спонукань інших виконувати їх.

Ініціативність людини характеризується дійовою активністю. Мало, виявивши ініціативу, поставити перед собою завдання, треба його здійснити, довести до кінця. Це можливо лише за належної активності в діях.

Істотними якостями волі людини є також рішучість, витриманість і наполегливість. Ці якості виявляються в умінні своєчасно та обдумано приймати рішення, особливо у складних обставинах, у гальмуванні негативних прагнень і дій, у здатності людини долати труднощі, що виникають на шляху до досягнення мети. Ці якості людини допомагають їй доводити до кінця кожну розпочату справу, долаючи всі перешкоди, які зустрічаються на шляху до її виконання. Великі справи, визначні наукові винаходи можливі лише за наявності цих якостей.

Наполегливість людини слід відрізняти від такої її якості, як упертість. Упертість - це необдуманий, нічим не виправданий прояв волі, який полягає в тому, що людина наполягає на своєму недоцільному бажанні, незважаючи на обставини. Упертість є проявом не сили, а швидше слабкості волі. Приймаючи рішення, вперта людина заперечує розумні докази, не зважає на інтереси інших, суспільні інтереси і своїми діями часто завдає їм шкоди. Упертість - негативна якість людини, тому треба намагатися її позбутися.

Важливою вольовою якістю людини є самостійність. Са-мостійність волі виявляється у здатності людини критично ста-витись як до власних вчинків і дій, так і до вчинків інших людей, не піддаватися негативним впливам інших. Самостійність-це результат високої принциповості людини її ідейності та моральної витримки.