Агресивна поведінка підлітків

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Управління освіти і науки Закарпатської облдержадміністрації

Закарпатське територіальне відділення МАН України

Відділення: хімії та біології

Секція: психологія

АГРЕСИВНА ПОВЕДІНКА ПІДЛІТКІВ

Роботу виконав:

Котигорошко В.М.

Науковий керівник:

Скомська В.В.

Ужгород -- 2014

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретико-методологічні основи вивчення та прояви агресивної поведінки підлітків

1.1 Поняття «агресія» і теорії трактування агресивності. Класифікація агресії

1.2 Дитяча агресивність, ознаки агресивності

1.3 Роль сімейного виховання на прояв дитячої агресивності

Розділ 2. Діагностика агресивної поведінки у підлітків організація і методи дослідження

2.1 Діагностика агресивності у дітей за методикою Басса-Даркі

2.2 Організація індивідуальної корекційної роботи з дитиною в якої спостерігаються ознаки агресивності

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Професійний інтерес психологів до різних видів і рівнів змін особистості неповнолітніх і їх характерологічних особливостей досить високий і стійкий багато років. Про це свідчать спрямованість і кількість робіт, присвячених проблемі агресивної поведінки як закордонних, так і вітчизняних психологів.

Підлітковий вік - це складний час великих змін і новотворів. Дитина хоче заявити про себе, прагне до самостійності. Те ж, що прийнято звичайно називати особистістю, є не чим іншим, як самосвідомістю людини, що виникає саме в цю пору: нова поведінка людини стає поведінкою для себе, людина сама усвідомлює себе як єдність. Це є кінцевий результат і центральна точка всього перехідного віку.

Сучасні підлітки живуть у вкрай нестабільних умовах. Власні проблеми, пов'язані з особливостями віку, підсилюються загальним занепадом моральних цінностей людства. Байдужість дорослого населення до проблем дітей змушує їх самостійно, методом «спроб і помилок», вчитись орієнтуватись у житті.

У зв'язку із цим, під час глобальних змін самосвідомості, які відбуваються під час перехідного віку, часто виникають проблеми. Зокрема, однією з таких проблем є агресивна поведінка підлітків та проблема рівня самооцінки. Вже не дитина та ще не доросла людина, підліток формує оцінку своєї особистості. Вона формується на основі оцінок оточуючих: батьків, друзів, вчителів, однокласників. Для комфортного життя нормальна людина потребує любові та сприйняття соціумом. Питання про самооцінку тобто відношення до себе, прийняття себе навіть для дорослої людини складне та багатогранне. Для підлітка, який в цей час починає формувати своє «Я» і місце в суспільстві хворобливе відношення до себе, як зі знаком плюс, так і зі знаком мінус, створює багато проблем. Часто проявом неадекватного відношення до себе може стати агресивна поведінка у будь-якому прояві. Нажаль, коли дорослі люди стикаються з девіантною або делінквентною поведінкою підлітка єдиними «ліками» вважається суворе покарання. Але, більш дієвим було б аналізування причин такої поведінки. Можливо, саме рівень самооцінки і проблеми та комплекси, пов'язані з відношенням до себе лежать в основі та мотивації агресивних проявів.

Тож метою даної роботи є дослідження особливостей прояву агресії, рівня самооцінки та їх взаємозв'язок в підлітковому віці.

Головним завданням роботи -- дослідити такі аспекти обраної теми:

— проаналізувати науково-методичну літературу по проблемі підліткової агресії та рівня самооцінки;

— дослідити рівень агресивності та самооцінки в підлітковому віці;

— проаналізувати отримані результати.

У нашій країні вже накопичений чималий досвід по вивченню та дослідженню девіантної поведінки та неадекватної самооцінки, але ця тема не перестає бути актуальною. На жаль, дана тематика розробляється локально і не охоплює багатьох важливих аспектів. Також, робота по ліквідації причин та проявів як агресії, так і проблем з самооцінкою не займає належного місця в системі освіти та повсякденного житті підлітків, їх батьків.

Об'єктом дослідження було обрано дітей середнього та старшого підліткового віку, а саме учнів 7 та 9-их класів НВК « УжЕЛ, ЗОШ I-II ступенів».

Предмет дослідження -- прояви агресії, як якість особистості.

Гіпотеза дослідження -- рівень самооцінки впливає на рівень агресивності та рівень ворожості.

Батьків, педагогів, співробітників правоохоронних органів тривожать такі прояви поведінкової активності дітей і підлітків, як агресивність, жорстокість, цинізм, відчуженість, духовна спустошеність, бездуховність, аморальність. Зростає число злочинів, скоєних неповнолітніми. Значна кількість підлітків перебуває на обліку в інспекції по справах неповнолітніх, інші -- відбувають покарання у виховно-трудових колоніях. Значною мірою -- це залежить від байдужості, безвідповідальності батьків, вихователів і суспільства в цілому.

За останні 50 років показники частоти і важкості виявлень агресії і антисоціальної поведінки серед дітей і підлітків значно виросли, про що свідчать телебачення, комп'ютерні ігри, інформація з науково-популярних джерел. Виявлення, корекція і лікування агресивних людей -- все це стає справжнім випробуванням для багатьох інститутів, в тому числі для шкіл та психіатричних закладів.

Розділ 1. Теоретико-методологічні основи вивчення та прояви агресивної поведінки підлітків

1.1 Поняття «агресія» і теорії трактування агресивності. Класифікація агресії

Агресія - будь-яка поведінка, яка становить загрозу іншим людям або може завдати їм шкоди ( Басе, 1961 р.).

Для того, щоб певні дії були кваліфіковані як агресія, вони мають бути спрямовані на образу чи приниження, а не просто призводити до таких наслідків (Берковіц, 1974 р.).

Агресія - це спроба завдати тілесних чи фізичних ушкоджень іншим (Зільманн, 1979 р.) .

«Термін "агресія" походить від латинського слова gradus -- рух, хід, яке трансформувалося через аgredі -- розпочинати, схиляти на свій бік, в аgгеssіо - напад». В науковій літературі можна знайти понад сто визначень агресивної поведінки. Але основний зміст всіх цих визначень зводиться до того, що "агресія -- індивідуальна або колективна поведінка чи дія, спрямована на спричинення фізичної чи психічної шкоди або навіть на знищення іншої людини чи групи"[3].

Відрізнити агресивну поведінку від неагресивної тільки за зовнішніми ознаками неможливо. Так, порушення цілісності тіла при хірургічній операції -- один із способів надання допомоги людині, тоді як напад з ножем в руках є агресивним вчинком.

«Садизм, агресивність, злобність, нетолерантність є симптомами патологічних станів психіки людини. В цьому випадку агресія набуває характеру акцентуйованих потреб, які вимагають задоволення, а сам акт насильства стає метою поведінки, що потребує клінічної, медикаментозної корекції»[2]. Досить часто людина, яка має заряд агресивної активності в межах психічної норми потерпає від неї сама. Порівняно мало людей вміють управляти власною агресивністю, підпорядковувати її своїй волі. Агресивність суб'єкта, яку він не вміє контролювати, здебільшого обертається проти нього самого, виявляючись у руйнівних для нього діях у різних формах психічного самопокарання у вигляді самообвинувачень , зловживання нікотину , алкоголю та інше.

Отже, сучасні психологи схильні вважати, що «агресія -- це довільна форма поведінки, спрямована на образу або заподіяння шкоди іншій живій істоті»[3].

Що ж таке агресія?

Єдиної думки до визначення агресивності в психологічній науці немає, однак більшість авторів вважає, що агресія -- це будь-яка поведінка, що містить погрозу чи завдає шкоди іншим. Нинішнє життя сповнене агресії, ось деякі приклади, які ми можемо спостерігати на вулиці, в школі,по телебаченню:

? У шкільному дворі старшокласник перестріває молодшого школяра і вимагає в нього гроші.

? Портфель нової учениці діти перекидають у класі з парти на парту, не даючи їй можливості мати своє робоче місце та заприятелювати з кимось із дітей.

? Учитель відповідає другокласниці: « Не знаєш, бо два тижні хворіла? Це твої проблеми. Не напишеш контрольну -- отримаєш два бали!»

? Мати сварить і б'є сина за неуспішність у школі.

? Кіногерой шматує тіло жертви, яка стікає кров'ю.

« Оскільки вияви агресії в людей дуже різноманітні, то їх, за Басом (1976 р., можна поділити за трьома шкалами: фізична-вербальна, активна-пасивна, пряма-непряма (додат.1), їхня комбінація дає вісім можливих категорій, до яких входить більшість агресивних дій»[1].

Деякі науковці схильні поділяти агресію на два типи -- ворожу та інструментальну.

Термін „ворожа агресія” застосовують до тих випадків її вияву, «коли головною метою агресора є заподіяння шкоди жертві»[3]. Люди, які виявляють ворожу агресію, просто бажають завдати шкоди чи заподіяти зло стосовно іншої людини.

Поняття „інструментальна агресія”, навпаки, характеризує випадки, «коли агресори нападають на інших людей, переслідуючи мету, не пов'язану зі скоєнням зла, що не є самоціллю»[3]. Імовірно, вони застосовують агресивні дії, як інструмент для досягнення своєї мети. Наприклад, за спостереженнями Петерсона, діти використовують різноманітні форми негативної поведінки: гримають кулаками, тупцяють ногами, вередують і стають неслухняними -- з метою утримати владу над членами сім'ї. Звичайно, така поведінка закріплюється, коли маленьким агресорам періодично вдається примусити свої жертви піти на поступки. Агресію можуть виявляти з метою самоствердження або підвищення самооцінки, якщо це схвалюють інші. Прикладом інструментальної агресії є поведінка підліткових банд, які збираються на вулицях міст, вичікуючи моменту, щоб вкрасти гроші, зірвати дорогі прикраси чи відібрати цінні речі. Тут основна мотивація дій -- нажива, а не заподіяння шкоди жертвам.

Агресія виявляється в певних соціальних умовах у поєднанні з попередньо набутими навичками.

У психологічній науці агресія найчастіше розглядається не як емоція, мотив чи установка, а як модель поведінки. Вияви агресії у людей дуже різноманітні.

Єдиної теорії трактування агресії не існує. Є кілька теоретичних напрямів, що по-різному пояснюють сутність і витоки людської агресії. Ось основні з них.

Прихильники теорії спонукання вважають, що джерелом агресії насамперед є бажання, зумовлене зовнішніми чинниками, тобто бажання заподіяти шкоду іншим.

Найпопулярніша теорія фрустрації (агресії), яку запропонував Доллард і його колеги. На їхню думку, в індивідуумі, який несе фрустрацію, виникає схильність до агресії.

Доллард стверджує, що у спонуканні до агресії визначальними є три фактори:

ступінь очікуваного суб'єктом задоволення від майбутнього досягнення мети;

-- сила перешкод на шляху досягнення мети;

кількість послідовних фрустрацій.

Когнітивні моделі агресії розглядають емоційні та когнітивні процеси, які є основою цього типу поведінки. Відповідно до теорій цього напряму характер осмислення або інтерпретації індивідом дій інших осіб, як загрозливих чи провокаційних є вирішальним у його почуттях і поведінці.

Еволюційний підхід. Теоретики цього підходу джерелом агресії вважають інший вроджений механізм -- інстинкт боротьби.

Найвідомішими його представниками є Лоренц (зачинатель етіологічного підходу) та Андрі (автор мисливського підходу).

Згідно з Лоренцом, за джерелом агресії приховується вроджений інстинкт боротьби за виживання, притаманний як тварині, так і людині. У процесі тривалої еволюції сформувався механізм боротьби за виживання, який забезпечував поліпшення генетичного фонду (давати потомство, захищати його, здобувати їжу могли найсильніші). Механізм боротьби за виживання і є джерелом агресії.

Соціобіологічний підхід. На думку соціобіологів, агресія розвинулась, як засіб отримати свою частку ресурсів і цим самим забезпечити переваги роду у природному відборі.

1.2 Дитяча агресивність, ознаки агресивності

Якщо дитина демонструє агресивні реакції, це ще не значить, що вона робить негативний учинок.

Виявляється, згідно трактування деяких вчених, «агресія -- це форма поведінки, яка направлена на самозахист і служить для адаптування до навколишнього середовища, задоволення бажань і досягнення мети»[11]. Тобто це те, що властиве нам від народження, і те, що не можна знищити, можна тільки притлумити. « На думку Генріха Перенса, агресія включає в себе, як негативну і ворожу сторону, так і позитивну -- коли мова йде про самоствердження, самовдосконалення. Агресію можна розглядати, як самозахищувальну поведінку, наполегливу, неворожу, направлену на досягнення мети і тренування. Дитина в цьому випадку поводиться агресивно, щоб самоствердитися, взяти гору в якійсь ситуації, а також удосконалити свій досвід»[3]. Така поведінка служить для захищення потреб, власності, прав та тісно пов'язана із задоволенням особистих бажань, досягненням мети так само, як і зі здатністю до адаптації.

Дитина хоче щось зробити, але в неї не виходить. Нормально, що в цій ситуації вона може розсердитися. Не треба в цей момент сварити дитину. Краще дати можливість дитині «посердитися». Наприклад, покричати, побити боксерську грушу або подушку, порвати газету. А потім навчити, що можна розсердитися і сказати собі: «Я все одно зроблю це!» Тоді обов 'язково все вийде. І тоді не треба буде сердитися.

Цей тип агресії є важливим засобом розвитку пізнання і здатності покладатися на себе. Він спонукає до необхідної конкуренції, яка у своїй основі не є ворожою і деструктивною.

На противагу позитивним сторонам та характеристиці емоційного стану агресія -- агресія ворожа, тобто злостива, трактується, як неприємна поведінка, що завдає болю оточенню.

Ненависть, лють, задерикуватість, бажання помститися теж можуть бути формою самозахисту, однак породжують багато особистих проблем і змушують страждати оточення.

Ворожість викликається й активізується внаслідок сильних неприємних переживань (надзвичайний біль або стрес).

Окрім того, ворожа агресивність може викликатися відвертим бажанням завдати комусь болю та отримати від цього особливе задоволення.

Нестерпні стрес і біль змінюють природжену агресивність, яка нікому не шкодить, на протилежну, викликану бажанням усунути джерело болю або стресу. Тобто виникає тип агресії, який набуває рис внутрішнього бажання заподіяти шкоду або знищити щось у своєму оточенні, що відчувається як джерело надзвичайного невдоволення.

Якщо дитина демонструє агресивні реакції, це ще не значить, що вона робить негативний учинок.

Оскільки агресивність неоднорідна -- в різних ситуаціях треба діяти по-різному. В одних випадках треба підтримати дитину, в інших захистити від агресивності.

Інакше кажучи, важливо розуміти: дії дитини є самозахистом або ворожістю та чи не переносить вона свою лють із винного на невинного.

Отже, ми вважаємо, що наше завдання -- навчитися розібратися в психологічних особливостях дитячої поведінки та допомогти дітям адаптуватися до навколишнього світу:

підтримувати здорову наполегливість, зусилля для досягнення мети;

концентрувати енергію дитини для того, щоб отримати бажаний результат;

* допомагати дітям звільнятися від непотрібної ворожнечі до інших, до себе, до суспільства.

Ідеться не про те, щоб «вибити» ворожість фізичними покараннями, утисками: обмеження ніколи не допоможуть дитині впоратися зі своїми агресивними почуттями.

Навпаки, покарання сприяє підтримуванню агресивної поведінки і накопичуванню негативних почуттів. Коли діти (або дорослі) діють агресивно або роблять боляче один одному, ми можемо припускати, що раніше вони самі страждали і їх емоційне «я» уражене.

Ображання нашої самоповаги, почуття любові до себе є головним джерелом подібних учинків.

« Дитина, яка демонструє ворожу поведінку, відчуває гнів, нехтування, незахищеність, тривогу та образу. Вона або не здатна, або не може, або боїться висловити те, що відчуває.

Дитина стає агресивною не одразу. Спочатку вона висловлює свої потреби в пом'якшеній формі. Але дорослі зазвичай не звертають на це уваги доти, доки не з'являться надто серйозні зміни в поведінці»[2].

ПОРТРЕТ АГРЕСИВНОЇ ДИТИНИ

Майже в кожному класі зустрічається хоча б одна дитина з ознаками агресивної поведінки. Вона нападає на дітей, обзиває, б'є, відбирає іграшки, грубо висловлюється, одним словом, стає загрозою в колективі. Цю забіякувату грубу дитину важко прийняти такою, якою вона є, а ще важче зрозуміти.

Агресивність дитини, це, насамперед відображення внутрішнього неблагополуччя, невміння адекватно реагувати на події, що відбуваються навколо неї. Дитина при цьому почувається знедоленою, нікому не потрібною. От вона й шукає способів привернути увагу дорослих і однолітків. Формується таке світовідчуття в сім'ї. Агресивна дитина сприймає світ, як ворожий і намагається захистити себе, завоювати своє «місце під сонцем». Дитина не знає, як інакше можна боротися за виживання в цьому світі.

Такі діти не можуть самі оцінити свою агресивність їм здається, що увесь світ хоче скривдити саме їх. Виходить замкнене коло: агресивні діти бояться й ненавидять навколишніх, а ті, у свою чергу, бояться їх.

Агресивні діти потребують розуміння та підтримки дорослих. Вони б'ються, кусаються й лаються саме тому, що не знають, як чинити інакше. Їхній поведінковий репертуар жорстко стереотипний, убогий і обмежений. Якщо ми, дорослі, надамо їм можливість вибору способів поведінки, то наше спілкування з ними стане ефективнішим і приємнішим для обох сторін.

1.3 Роль сімейного виховання на прояв дитячої агресивності

Агресивні діти, як правило, виростають у сім'ях, де існує величезна дистанція між ними і батьками, де мало цікавляться розвитком дітей, недостатньо тепла і ніжності. Батьки не зважають на вияв дитячої агресії. У таких сім'ях карають дітей силовими методами, особливо фізичними.

«Саме в лоні сім'ї дитина проходить первинну соціалізацію. На прикладі взаємин між членами сім'ї вона вчиться ставитися до інших, вивчає норми поведінки, які зберігаються у зрілому віці» [4].

Слід зазначити, що важливо у якій сім'ї росте дитина, -- повній чи неповній. Наприклад, Геттинг (1989) стверджує, що малолітні вбивці, як правило, є виходцями з неповних сімей. « Існує залежність між негативними стосунками в парі батьки -- діти й агресивними реакціями з боку дитини. Якщо в дітей (незалежно від того, до якої вікової групи вони належать) погані взаємини з одним або двома родичами, якщо діти не бачать їхньої підтримки, вони можуть розпочати злочинну діяльність, а однолітки оцінюватимуть їх як агресивних. Жінки, яким у дитинстві матері не приділяли належної уваги і, які не отримали від батьків необхідної підтримки, схильні застосовувати фізичні покарання щодо своїх вихованців»[4].

Результати досліджень Джонсона демонструють специфічну залежність між відповідальністю батьків та агресивністю дітей. У лабораторних умовах спостерігали, як спілкуються зі своїми мамами діти віком 15, 21 і 39 місяців. Серед багатьох інших параметрів вираховували час, через який мама бере дитину на руки, коли вона заплакала чи потяглася до неї. Діти, до яких не поспішали підходити, поводилися агресивніше, ніж ті, на яких швидко звертати увагу .

Найбільший інтерес соціологів викликає стиль сімейного виховання батьків, які хочуть «наставляти на шлях істини».

Вивчаючи залежність між практикою сімейного керування й агресивною поведінкою дітей, дослідники вивчають характер і суворість покарань, а також поведінку дітей. Жорстокий підхід пов'язаний з відносно високим рівнем агресивності в дітей. А недостатній контроль і нагляд за ними асоціюється з високим рівнем асоціальності, що також супроводжується агресивною поведінкою. Коли батьки надто поблажливо або надто суворо ставляться до агресивності своїх синів, то ці хлопчики в підлітковому віці більше схильні до агресії.

Здається, що батькам асоціальних дітей байдуже, як проводять вільний час їхні вихованці, які в них товариші і рід занять.

У деяких експериментах вивчали ефект втручання батьків в агресивну ситуацію між братами і сестрами. Нельсон і Руссо (1988) стверджують, що такі дії з боку родичів можуть стимулювати агресію. Оскільки молодші діти на правах слабших можуть сподіватися, що батьки захистять їхню позицію, вони, не вагаючись, вступають у конфлікт із сильнішим супротивником. Втручання дорослих призводять до того, що молодші діти першими провокують конфлікт.

Розглянувши приклади моделей поведінки ми можемо стверджувати, що діти отримують знання агресивної поведінки з трьох основних джерел:

1. Сім'я може одночасно демонструвати моделі агресивної поведінки й закріплювати їх. Імовірність майбутньої агресивної поведінки дітей залежить від того, чи виявляється така поведінка вдома.

2. Діти можуть навчитися агресії, спілкуючись з однолітками, переконуючись в ефективності агресивної поведінки під час ігор.

3. Діти вчаться агресивних реакцій не тільки на реальних прикладах, а й на символічних, які пропонують масмедіа.

Потрібно звернути особливу увагу на застосування фізичних покарань. Їх використання, як засобу виховання дітей буває досить небезпечним, оскільки:

Батьки, які жорстоко карають дітей, можуть стати для них прикладом агресивності. Дитина може зробити висновок, що агресія стосовно інших цілком припустима, але жертву потрібно обирати слабшу за себе.

Діти, яких постійно карають, намагатимуться уникати батьків або захищатися від них.

Якщо покарання надто збуджує і засмучує дитину, вона може забути причину, яка призвела до цього.

Таке покарання змушує приховувати зовнішні вияви небажаної поведінки, але не викорінює її. Хоча покарання іноді дають небажані ефекти, вони можуть стати й дієвим засобом модифікації поведінки. Батьки, які погрожують покарати, але не виконують цього на практиці, вчать дитину ігнорувати їх. Покарання буде ефективним, якщо його застосовувати послідовно, тобто за одне і те саме порушення завжди назначатиметься однакова санкція. Неприпустимо спершу покарати за поганий вчинок, а наступного разу проігнорувати ганебну поведінку.

Агресивні підлітки мало відрізняються від своїх ровесників. Так, рівень розвитку інтелекту агресивних дітей у середньому відповідає віковим нормам, а в деяких навіть переважає їх. У багатьох з них зафіксований досить високий соціальний інтелект. Показники розвитку довільності в групі агресивних дітей в цілому дещо нижчі, але деякі агресивні діти мають добре розвинуту довільність. Спостереження показують, що деякі агресивні діти володіють добре розвиненою ігровою діяльністю і можуть організовувати цікаву ігру. Тому рівень розвитку ігрової діяльності, як і рівень розвитку інтелекту, не можна вважати головною причиною агресивної поведінки. «Дослідження показують, що середній рівень самооцінки агресивних дітей мало відрізняється від інших, за своїм соціальним статусом у групі ровесників агресивні діти мало відрізняються від інших: серед них є ті, яким віддають перевагу, якими нехтують, і навіть лідери. Головною відмінною рисою є їх ставлення до ровесників. Інша дитина є для них конкурентом, перешкодою, яку треба прибрати. Головні проблеми агресивних дітей лежать у сфері відносин з ровесниками».

Але всіх агресивних дітей об'єднує спільна властивість -- нездатність бачити і розуміти іншого.

Завдання вчителя, вихователя, дорослого чи практичного психолога полягає в тому, аби знайти можливості для подолання нерозуміння батьків. Для цього він відвідує дитину вдома, вивчає стиль життя сім'ї, організовує для батьків лекції, бесіди, тренінги, семінари, залучаючи до допомоги фахівців у сфері агресії.

Розділ 2. Діагностика агресивної поведінки у підлітків організація і методи дослідження

2.1 Діагностика агресивності у дітей за методикою Басса-Даркі

Агресивні тенденції найрізкіше виявляються у підлітків. Цьому сприяють, як особливості фізіологічного розвитку (гормональна зрушеність, велика збудливість нервової системи), так і психологічні особливості (потреба в самоспостереженні, гостра чутливість до невдач, „почуття дорослості” ). Тому за мету дослідження ми поставили -- виявити психологічні особливості агресивності у підлітковому віці. Об'єктом дослідження були учні 7 та 9-их класів. У дослідженні брали участь 42 учня: 18 хлопчиків і 24 дівчат , ми розуміємо, що вибірка не дуже велика, але це, на нашу думку, дало нам можливість на практиці спробувати діагностувати і зробити певні висновки. Використали ми опитувальник Басса-Даркі, який широко використовується для діагностики агресії, як у зарубіжній, так і вітчизняній психології. Переваги методики в тому, що вона не завдає шкоди досліджуваним і не потребує використання складного обладнання. Запитання методики підібрані таким чином, щоб на відповіді досліджуваних впливали захисні механізми (небажання здатися агресивним або, навпаки, бажання продемонструвати якості, які схвалює суспільство).

Опитувальник Басса-Даркі виявляє п'ять видів агресії (фізична, непряма, вербальна, роздратованість, негативізм) і два види ворожнечі (образа й підозрілість):

• Фізична агресія -- застосування фізичної сили до іншої людини;

• Непряма агресія -- спрямована через іншу людину або групу людей;

• Вербальна агресія -- вираження негативних почуттів через крик, образи, приниження, погрози;

• Роздратованість -- схильність до грубості, запальності, різкості за найменшого збудження;

• Негативізм -- опозиційна манера в поведінці, як правило, спрямована проти керування і встановлення правил;

• Образа -- заздрість і ненависть до навколишніх за справжні або вигадані дії;

• Підозрілість -- недовіра і обережність до людей, яка ґрунтується на переконанні, що вони мають намір зашкодити. Кількісні показники прояву різних форм агресивності, одержані в нашому дослідженні, наведені в таблиці

• Почуття провини -- виражає можливе переконання суб'єкта в тому, що він є поганою людиною, яка зчиняє зло.

Індекс ворожості містить у собі 5 і 6 шкалу, а індекс агресивності (як прямої, так і мотиваційної) містять у собі шкали 1, 3 та 7.

Нормою агресивності є величини її індексу, рівна 21 плюс-мінус 4, а ворожості -- 6,5-7 плюс-мінус 3.

Як бачимо з таблиці 2, у досліджуваних хлопчиків перше місце за рівнем виявлення займає фізична агресія, друге вербальна. Якщо проаналізувати прояви агресивності у дівчаток, то прояви вербальної і фізичної агресивності на низькому рівні в нашому випадку. У процесі дослідження форми ворожнечі було виявлено, що рівень підозрілості та образ у дівчаток значно вищий, ніж у однолітків-хлопчиків, хоча цей симтомокомплекс занадто високий і у хлопчиків.

З огляду на те, що агресивність, як властивість особистості і агресію, як акт поведінки можна зрозуміти лише в контексті мотиваційної сфери особистості, в дослідженні доцільно було використати і проективні методики „Неіснуючу тварину”, „Кінетичний малюнок сім'ї ”.

2.2 Організація індивідуальної корекційної роботи з дитиною в якої спостерігаються ознаки агресивності

Принципи індивідуальної терапії	Алгоритм корекційної роботи з агресивними дітьми
1.Виявлення причин агресивної дитини. 2.Погодження і залучення необхідного проведення корекції з батьками дитини, забезпечення необхідної допомоги з їх сторони. 3. Вибір технік в залежності від віку і можливостей дитини, клінічних проявів агресивності і вміння спеціаліста користуватись тими чи іншими методами роботи. 4.Побудова роботи з маленьким пацієнтом на пріоритетному відношенні, незалежно від віку.	1. Входження в контакт і створення відчуття довіри до спеціаліста. 2. Досягнення емоційного реагування агресії і заспокоєння дитини. 3. Усунення патологічних стереотипів, підвищення самооцінки,прийняття себе і інших. 4. Вироблення і закріплення навичок адаптивної поведінки.

Корекція з даною категорією дітей повинна проводитися в трьох напрямках:

Робота з гнівом. Навчання агресивних дітей прийнятним способам вираження гніву.

Навчання дітей навичкам розпізнавання і контролю емоцій, уміння володіти собою в ситуаціях, що провокують вибухи гніву.

Формування здатності до довіри, співчуття та співпереживання (розвиток емпатії).

1.Робота з гнівом.

«Гнів -- одна з основних і найважливіших емоцій людини, викликана почуттям сильного обурення і супроводжувана втратою контролю над собою. Переживання гніву створює спонукання до дії, а не сама дія. А вже чи буде ця дія агресивною, залежить від низки причин: індивідуальних особливостей нервової системи і соціального оточення»[4].

Одним із засобів вираження гніву в адекватній формі може стати дитячий малюнок. Наприклад, у ситуації, коли дитина розсердилася на однолітка, можна попросити її намалювати кривдника, зобразити його в тому вигляді й у тій ситуації, у якій хочеться «ображеному». Подібна робота повинна проводитися один на один із дитиною, поза полем зору суперника. Незалежно від того, що намалює дитина, сюжет не повинний критикуватися. Потрібно пам'ятати, що малюнок наповнений внутрішніми переживаннями дитини і ставитися до нього потрібно терпимо. Одній дитині достатньо намалювати свою агресію, щоб відчути себе спокійно і впевнено, а іншій необхідно ще зім'яти, розірвати свій малюнок. Усе залежить від інтенсивності почуттів дитини, її темпераменту, внутрішньої агресії. Ще один спосіб допомогти дітям виразити вербальну агресію -- погратися з ними в гру «Прозивалки». У дітей, що одержали можливість випустити з дозволу педагога негативні емоції і потім почути щось приємне про себе, зникає бажання діяти агресивно.

2. Навчання навичок розпізнавання й контролю негативних емоцій.

Агресивна дитина не завжди визнає, що вона агресивна, швидше вона впевнена, у протилежному: це всі довкола на неї нападають. Такі діти не завжди можуть адекватно оцінити свій стан, а тим більше -- стан інших.

Навчити дитину розпізнавати свій і чужий емоційний стан можна через малювання емоцій. Попросіть дітей намалювати малюнки: «Коли я серджуся», «Коли я радію», «Коли я ображаюся» тощо. Можна запропонувати їм шаблони без промальовування облич. Тоді дитина може завершити малюнок, домалювавши все, що вважає за потрібне. Навчити розпізнавати відчуття свого тіла і керувати ним дитину можна через тренування перед дзеркалом. Агресивну дитину в момент гніву можна поставити перед дзеркалом і попросити описати свій стан -- зовнішній і внутрішній.

Коли хтось із дітей сердиться, запропонуйте гру «Камінець у черевиці». У процесі гри кожен учасник має можливість виразити словами свій стан, повідомити про нього іншим. Це знижує емоційне напруження і розряджає конфліктну ситуацію.

3.Формування емпатії.

Агресивних дітей найчастіше хвилюють страждання навколишніх, вони навіть уявити не можуть, що іншим може бути неприємно і погано. Якщо така дитина може поспівчувати "жертві", її агресія буде слабшою. Тому важливою є робота педагога із розвитку в дитини співчуття. Однією з форм такої роботи може стати рольова гра, в процесі якої дитина може поставити себе на місце іншого, оцінити свою поведінку збоку. Наприклад, діти -"актори" грають сварку, схожу на ту, що відбувалася в групі, а потім просять інших помирити їх. Діти пропонують різні способи виходу з конфлікту. Яку б форму рольової гри ви не обрали, важливо що діти набувають вміння ставати на позицію іншої людини, розпізнавати її почуття й переживання, навчаться, як поводитись в складних життєвих ситуаціях. Загальне обговорення сприятиме товариськості дітей у класі та встановленню сприятливого психологічного клімату.

Діагностика агресивної поведінки у підлітків. Організація і методи дослідження.

Методи дослідження особистості агресивних підлітків.

Для проведення нашого дослідження ми використовували метод для визначення самооцінки учнів та Методику визначення схильності до відхиленої поведінки /О.Н. Орел/, але одним із основних методів дослідження є спостереження.

Метод спостереження -- один із випробуваних методів, яким користуються природничі та суспільні науки. Він може застосовуватися самостійно і в поєднанні з іншими методами .

Спостереження як метод передбачає за попередньо розробленим планом цілеспрямоване фіксування тих явищ, які цікавлять дослідника, з метою їх наступного аналізу й використання для потреб практичної діяльності. Від житейського наукове спостереження відрізняється цілеспрямованістю, чіткою схемою і заданістю одиниць спостереження -- що саме спостерігати і не менш чіткою фіксацією результатів сприймання.

Цей метод широко застосовується у дослідженнях різних явищ суспільного життя, зокрема під час вивчення психологічного взаємовпливу людей у процесі колективного обговорення проблем на зборах, у ході дискусій тощо. За його допомогою можна також вивчати вплив на аудиторію лекції, бесіди, вистави. Спостереження дає змогу одержати цікаві відомості про людину: манеру її поведінки, характер взаємовідносин з іншими людьми, особливості її спілкування тощо [13].

Метод дослідження самооцінки.

Самооцінка - це оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей - безумовно відноситься до базисних якостей особисті. За думкою авторів короткого психологічного словника, саме вона багато у чому визначає взаємовідношення з оточуючими, критичність, вимогливість до себе, відношення до успіхів і невдач [10]. Самооцінка людини залежить від багатьох факторів. Разом з тим психологи давно вже користуються так званою “формулою Дженса”, яка має наступний вигляд:

Самооцінка =

З цієї формули ми бачимо, що підвищити самооцінку можливо або максимізуючи успіх, або мінімізуючи невдачі, і підлітки повинні достатньо чітко розуміти, що розбіжності між домаганнями і реальною поведінкою людини призводить до викривлення самооцінки і, як наслідок, неадекватній, що загрожує емоційними зривами, поведінці. Само по собі дослідження самооцінки виявляється дуже корисним і для організації навчального процесу, і для самоусвідомлення учнів, відношення яких до себе, як відомо, описується повною драматичних протиріч формулою “геній або нікчема” [1].

Цей опитувальник включає в себе 32 твердження, згідно яких можливі п'ять варіантів відповідей, кожен з яких кодується балами за схемою:

дуже часто - 4 бали;

інколи - 2 бали;

рідко - 1 бал;

ніколи - 0 балів.

часто - 3 бали;

Методика діагностики показників і форм агресії /А. Басса і А.

Даркі/.

Великою популярністю, як у закордонній так і у вітчизняній психології, користується опитувальник А. Басса й А. Дарки, що є однією з найбільш популярних методик для дослідження агресивності. Опитувальник має 75 стверджень і два варіанти відповідей на питання - "так" або "ні". Обробка опитувальника відбувається за допомогою індексів різних форм агресивних і ворожих реакцій, котрі визначаються шляхом додавання отриманих відповідей. Методика містить у собі 8 основних шкал і 2 інтегральні шкали. При складанні автори користувалися наступними принципами:

1) питання можуть відноситися тільки до однієї форми агресії;

2) питання складені таким чином, щоб найбільшою мірою послабити вплив суспільного схвалення відповіді на питання.

Опитувальник виявляє наступні прояви й форми агресивних і ворожих реакцій:

Основні шкали:

фізична агресія - використання фізичної сили проти іншої особи;

непряма агресія - агресія, непрямим образом спрямована на іншу особу;

роздратування - готовність до прояву негативних почуттів при найменшому порушенні (запальність, брутальність);

негативізм - опозиційна манера в поводженні від пасивного опору до активної боротьби проти стійких звичаїв, традицій, правил;

образа - заздрість і ненависть до навколишніх за дійсні й вигадані дії;

підозрілість - від недовіри й обережності до переконання в тому, що інша особа планує й приносить шкоду;

вербальна агресія - вираження негативних почуттів як через форму (лемент, вереск), так і через зміст словесних відповідей (прокляття, погрози, лайки);

почуття провини - виражає можливе переконання суб'єкта в тому, що він є поганою людиною, що надходить зло, а також відчуття ним каяття совісті.

Інтегральні шкали:

індекс агресивності - ФА (фізична агресія) + ВА (вербальна агресія) + Р (дратівливість) / 3

індекс ворожості - О (образа) + П (підозрілість) / 2.

Для того, щоб допомогти дитині подолати агресію в цьому віці, вчителі, психологи та батьки повинні стежити за змінами в поведінці дітей, проводити різні тести на виявлення стану агресії у дитини, знаходити індивідуальний підхід до кожної дитини.

Використовуючи дану методику, варто пам'ятати про те, що агресивність, як властивість особистості, і агресія, як акт поведінки, можуть бути зрозумілі в контексті психологічного аналізу мотиваційно-потрібницької сфери особистості (Див. додатки).

Для дослідження цих особистісних якостей можна використовувати такі методи як:

Тест "Знаходження кількісного вираження рівня самооцінки" за С.А. Будассі

Досліджуваним роздають картки з таблицею (мал.1) і проводять інструктаж: "Спочатку виберіть із перерахованих 20 слів найбільш неприємне для Вас. Поставте напроти цього слова (у колонку "ідеал") цифру 1. Далі із тих слів, що залишилися, так само виберіть найбільш неприємну якість і поставте напроти цього слова цифру 2. І так далі. Потім із цих же слів виберіть якість, найменш характерну для Вас. І поставте напроти цієї якості в колонку "Реальне Я" цифру 1. Далі із тих що залишилися (19 слів) так само виберіть найменш характерну для Вас якість і поставте напроти цього слова цифру 2. І так далі." (див. Додаток В).

Достатньо відомий є тест “Самооцінка психічних станів” (за Айзенком).

Тест складається з чотирьох блоків, кожен з яких надає 10 запитань про різні психічні стани людини. Підсумок балів по першому блоку діагностує стан тривожності; ІІ - стан фрустрації; ІІІ - стан агресивності; IV - стан ригідності. сімейний виховання агресивний корекційний

Методика визначення схильності до відхиленої поведінки /О.Н. Орел/

Це стандартизований тест-опитувальник, який служить для виміру готовності підлітків до реалізації різних форм відхиленої поведінки. Опитувальник являє собою набір спеціалізованих психодіагностичних шкал. Для вивчення агресивної поведінки старшокласників нами була використана шкала «Схильність до агресії та насильства». Досліджуваному пропонується ряд тверджень та два варіанти відповідей - «так» і «ні». Він повинен вибрати лише одну відповідь, яка найбільше відповідає твердженню, що пропонується. Інтерпретація здійснюється за запропонованим ключем.

Психогеометричний тест /С'юзен Деллінгер/

Тест призначений для визначення основних домінуючих особливостей особистості та поведінки. Досліджуваному пропонується розмістити геометричні фігури (коло, квадрат, зигзаг, трикутник, прямокутник) у порядку їх переважання. Інтерпретація результатів здійснюється за фігурою, що розміщена на першому місці й відповідає певній психологічній характеристиці. Під час вибору методик ми враховували їх позитивну оцінку застосування та надійність; доступність методик для контингенту підлітків, що вивчається; придатність; можливість математичної обробки здобутих результатів. У дослідженні також широко застосовувався метод спостереження, кількісний (кореляційний аналіз) та якісний методи обробки даних.

Методика “Діагностика схильності до агресивної поведінки” А. Ассингера

Спрямована на виявлення ступеню агресивності. Респондент відповідає на запитання, які сформовані у ситуативні блоки. Підсумок балів дозволяє виявити рівні агресії: занадто агресивний, помірно агресивний, миролюбний. Крім того, завдяки цьому опитувальнику можна виявити провокує респондент сам агресію чи подавляє її.

Дослідження самооцінки та агресивності підлітків.

Дане експериментальне дослідження проводилося на базі Ужгородського НВК« УжЕЛ, ЗОШ І-ІІ ступенів» учнів 7 та 9 класів. Вибірку склали 20 осіб: 12 хлопчиків та 8 дівчаток, з яких 8 хлопчикам 12 років, 4 - 13 років, зокрема 4- дівчаткам 14 років та 4- 15 років. Дослідження проводилося за методикою діагностики показників і форм агресії /А. Басса і А. Даркі/.

Для того, щоб провести аналіз результатів, ми розділили нашу вибірку на дві групи:

середні підлітки - 8 хлопців 14 років та 4 дівчаток 14 років.

старші підлітки - 4 хлопчикам 15 років та 4 дівчаткам 15 років.

Мета: Дослідження особистісних характеристик, які визначають віковий тип міжособових відношень у підлітків.

Для того, щоб дослідити рівень агресивності та ворожості у підлітків, ми застосували методику А. Басса й А. Дарки. В результаті були отримані наступні результати, які відображені у зведених таблицях № 1, № 2. Потім ці результати ми перевели у відсотки і виявлені значення занесли у таблиці № 4, № 5. Для наявності відобразили ці дані на малюнках № 1, № 2.

З таблиці видно, що з 12 учнів низький рівень агресивності мають 3 учні, 4 учні мають нижче середнього рівня, 1 - середній рівень, 1- високий рівень, 2 учні мають дуже високий рівень агресивності. Щодо ворожості , то з 12 учнів 5 - мають низький рівень ворожості, і - дуже низький, 2 - нижче середнього, 2 учні середній рівень, 1 - вище середнього, 1 - високий.

Щодо ворожості , то з 8 учнів 1 учень має низький рівень ворожості, 1- нижче середнього, 3 учні мають середній рівень, 2 - вище середнього та 1 учень має високий рівень ворожості.

Таблиця № 3. Відсоткові значення індексу агресивності

Рівні	Дуже низький	Низький	Нижче середнього	Середній	Вище середнього	Високий	Дуже високий
Середні Підлітки	0%	25%	62%	1%	0%	1%	1%
Старші підлітки	0%	0%	13%	25%	25%	37%	0 %

В результаті аналізу показників агресивності виявлено, що у першій групі (середні підлітки) досліджуваних домінуючим виступає рівень агресивності нижче середнього (62%); у другій групі (старші підлітки) виявився високий рівень агресивності (37%). Таким чином, можемо стверджувати, що найбільше проявлення агресивності у підлітків наступає у віці 15-16 років.

Таблиця Відсоткові значення індексу ворожості

Рівні	Дуже низький	Низький	Нижче середнього	Середній	Вище середнього	Високий	Дуже високий
Середні підлітки	8%	41%	17%	17%	8%	8%	0%
Старші підлітки	0%	12%	12%	36%	25%	12%	0%

Проаналізувавши показники ворожості, ми отримали такі дані: у першій групі домінує низький рівень ворожості (41%); у другій групі (старші підлітки) найбільш виражений середній рівень ворожості (25%). Таким чином, ми можемо сказати, що у більшій мірі ворожість є вираженою у старшому підлітковому віці, в той час як у середніх підлітків спостерігається низький рівень ворожості.

Відсотковий розподіл індексу ворожості

Дослідження самооцінки проводилось на вибірці чисельністю 20 осіб учнів 7 та 9 класів Ужгородського НВК « УжЕЛ, ЗОШ І- ІІ ступенів».

Виявити самооцінку можливо з допомогою психологічного тесту - опитувальника.

В результаті проведеного нами експериментального дослідження самооцінки учнів отримали дані, наведені у таблицях №5-№6. Порівнюючи дані, ми можемо зробити висновок, що у старших та середніх підлітків спостерігається занижений тип самооцінки, для наявності відобразили ці дані на діаграмі №3.

З досліджень самооцінки спостерігаємо таку картину, з 12 учнів середніх підлітків 5 учнів мають занижену самооцінку, 4 - учні мають адекватну самооцінку, 3 учні мають завищену самооцінку.

Результати дослідження самооцінки у старших підлітків

№	П.І.П.	Результат	Вид самооцінки
1	учень	25	завищена
2	учень	20	завищена
3	учень	78	занижена
4	учень	52	занижена
5	учень	45	адекватна
6	учень	56	занижена
7	учень	78	занижена
8	учень	35	адекватна

З досліджень самооцінки у старших підлітків, зробимо висновок, що з 8 осіб: 4 учні мають занижену самооцінку, 2 - адекватну, 2 - завищену.

Відсоткові значення дослідження самооцінки

	Занижена	Адекватна	Завищена
Середні підлітки	41%	25%	34%
Старші підлітки	50%	25%	25%

У результаті аналізу показників рівнів самооцінки виявлено, що у середніх підлітків більш вираженою є занижений рівень самооцінки 41%, ці результати спостерігаються і в групі старших підлітків рівень заниженої самооцінки яких складає 50%.



Висновки

Проблема агресивних підлітків є актуальною проблемою для нашого суспільства, яку потрібно вирішувати на соціальному, внутрішньому, психологічному, родинному, педагогічному та інших рівнях. Протиріччя, що мають місце в період демократизації суспільного життя, недоліки сімейного і шкільного виховання, значне скорочення позашкільних закладів призводять до збільшення кількості учнів тих підлітків, чия поведінка виходить за межі освітньо-виховних та морально-правових норм. Усе це зумовлює необхідність корекції важковиховуваності та її науково-педагогічного забезпечення. Аналіз психолого-педагогічної, соціологічної літератури дав змогу визначити сутність важковиховуваності, як соціально-психологічного та педагогічного явища, категорії важковиховуваності, виділити низку поглядів вчених з психології та педагогіки на дану проблему.

У психологічній науці склалися різні концептуальні підходи до пояснення проблеми агресивних підлітків. Вітчизняні учені пов'язують виникнення цієї проблеми з етапами психічного розвитку, віковими кризами і соціальною адаптацією. Розробкою цього питання займалися Л.С. Виготський, І.В. Дубровіна, Л.І. Божович, А.Н. Ельконін М.О.Алємаскін, М.Й.Боришевський, П.П.Блонський, О.П.Краковський, Д.О.Леонтьєв, Н.Ю.Максимова, І.О.Нєвський, В.М.Оржеховська, А.В.Петровський, Л.С.Славіна, В.О.Татенко, В.Е.Чудновський та ін.

Вивчення важковиховуваності дозволило виділити такі її різновиди, як відхилення в отриманні початкової освіти, відхилення у поведінці, пов'язані з шкільною дезадаптацією, педагогічною занедбаністю, відхилення у поведінці у зв'язку з соціальним сирітством, соціальною дезадаптацією, а також адиктивною, делінквентною та кримінальною діяльністю.

Важливо відзначити, що схильність до поведінки з відхиленням залежить від наявності певних особистісних якостей особистості підлітка, до яких належать агресивність, тривожність, відсутність або слабкість вольового контролю емоцій, невідповідальність, демонстративність та інші.

У підлітковому віці, який характеризується як складний і кризовий, одним з видів відхилення у поведінці є агресивність. Під агресивною поведінкою ми розуміємо умисне заподіяння шкоди іншій людині.

На основі проведеного нами дослідження агресивності двох груп підлітків,чисельністю 20 осіб, ми можемо зробити висновок, що агресивність середніх підлітків, тобто першої групи , спостерігається нижче середнього рівня агресивності (62%); у другій групі (старші підлітки) виявився високий рівень агресивності (37%). Таким чином, можемо стверджувати, що найбільше проявлення агресивності у підлітків наступає у віці 15-16 років. Щодо виявлення ворожості, ми можемо казати, що у більшій мірі ворожість є вираженою у старшому підлітковому віці, в той час як у середніх підлітків спостерігається низький рівень ворожості.

Якщо ж робити висновок з досліджень самооцінки, важливо відзначити такий факт, що у старших 50% та середніх підлітків 41% спостерігається занижений тип самооцінки, але також були діти з високим і низьким рівнем самооцінки. Таким чином, така найважливіша властивість особистості як самооцінка, формуючись у підлітковому віці, розвивається відповідно до внутрішніх властивостей особистості і її сфер соціалізації, опосередковуюче відношення людей до індивіда й одночасно будучи наслідком їхніх відносин до даної особистості. Крім того тут виявляється ще одна проблема -- це неадекватна самооцінка, в результаті якої відбувається дезорганізація розумової діяльності, а наслідок цього -- емоційне напруження, яке є причиною розвитку типів захисної, компенсаторної поведінки у підлітків, яка часто виражається в підвищеній агресивності.

Проведене нами дослідження має практичне значення, оскільки узагальнення теоретичних підходів до пояснень проблеми агресивності та самооцінки підлітків може стати в нагоді для використаними у роботі з підлітками схильними до девіантної або асоціальної поведінки.

Список використаних джерел

1. Анастази А. Психологическое тестирование. Т.1. - М.: Педагогика, 1982.

2. Беличева С.А. Сложный мир подростка/ С.А. Беличева. - М.: Наука, 2004. - 217 с.

3. Бєляєва О. Виховання відповідальної поведінки у сучасних підлітків\\Психолог.-2010. - №5. - С.28-31.

4. Блонский П.П. Избранные педагогические и психологические сочинения: В 2 т. / Сост. М.Г. Данильченко, А.А. Никольская. - М.: Педагогика, 1979. - Т. 1. - 304 с.

5. Бондарчук О.І. Психологія сім'ї/ О.І. Бондарчук. - К.: МАУП, 2001. - 96 с.

6. Вчителі та батьки про психологію підлітка / під ред. Г.Г.Аракелова. - М., 1990 р.

7. Гурлєва Т.С. Причини виникнення і перспективи попередження підліткової важковиховуваності\\ Психолог.-2007.- №9. - С.6-10.

8. Гурлєва Т.С. Розвиток автономної відповідальності у підлітка: аргументи „за”/ Т.С. Гурлєва// Практична психологія та соціальна робота. - 2003. - №9. - С. 64-68.

9. Дейниченко Л.М. Дослідження психологічних особливостей дітей «групи ризику».”

10. Зубченко М. Запрошуємо до діалогу: Посіб. для підлітків 11-14 рр. / АПН України; Науково-методичний центр середньої освіти; Всеукраїнська благодійна організація - К.: Богдана, 2003. - 127 с.

11. Кле М. Психология подростка. - М., 1989.

12. Коваленко А.Б., Корнєв М.Н.Соціальна психологія:Підручник. - К.,2006.-400с.

13. Комісарова О. Проблеми підлітків: Шляхи розв'язання\\Психолог.-2009.- №15-16.- С.46-52.

14. Максимова Н.Ю., К.Л. Мілютіна К.Л., Піскун В.М. Патопсихологія підліткового віку.-Главник,2008.-с.192

15. Оржехівська В.М. Педагогічна профілактика девіантної поведінки неповнолітніх/ В.М. Оржехівська. - К.: Знання, 2000. - 264 с.

16. Оржехівська В.М. Основні педагогічні проблеми виховання учнів у сучасний період розвитку суспільства: Управління процесом виховання // Позакласний час. - 2004.- №23-24. - С.5-18.

17. Пересунчак О. «Важкі» діти та їх поведінка\\ Психолог.- 2006, №9. - С.8-11.

18. Супрун М., Перепечина Н. Девіантна поведінка дітей і підлітків: соціально- психологічний аспект\\ Соціальна психологія.- 2009, №2.- С.178-185.

19. Трудный подросток: причины и следствия - под ред. Татенко - К. «Радянська школа», 1985

20. Тушина О. Превентивне виховання // Психолог. - 2002.- 2. - С.10-13.

21. Уильям Глассер - Школы без неудачников - М., 1991, «Прогресс»

22. Чернышевский Н.Г. Избранные педагогические сочинения. - М.: Педагогика, 1983. - 335 с.

Додатки

Додаток А

Методика вивчення рівня самооцінки

Мета: виявити рівень загальної самооцінки підлітків.