Особливості впливу кольору на психічне здоров’я людини

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Зір є основним джерелом інформації про зовнішній світ, і колір є невід'ємною властивістю всіх предметів: ми постійно відчуваємо на собі його вплив. Можна сказати, що оточуючий нас світ - це комбінація світлових плям різної яскравості і кольору.

Колір, як сукупність відтінків, являє собою стійку семантичну структуру, співвіднесені з емоційно-особистісними особливостями людини. Колір є самостійною системою орієнтації в дійсності, незалежної від предметної. Таким чином, предмети за допомогою кольору пов'язані з нашим душевним і функціональним станом. І найцікавіше те, що цей зв'язок мине на своєму шляху свідомість.

Дійсно, колір ? потужний засіб впливу на психіку людини. І сила кольору багато в чому полягає в тому, що він здатний «обійти» захисні механізми нашої свідомості і діяти на несвідомому рівні. Тому в цій своїй якості він стає дуже привабливим засобом для психологічних маніпуляцій. Відповідно сучасна людина повинна знати і розуміти, як колір впливає на її організм і психіку, щоб краще орієнтуватися в навколишньому світі.

Колір здатний закономірно виражати емоційне відношення суб'єкта до чогось значимого і самому собі. У кольорі відбувається візуалізація емоційного ставлення. Властивість кольору перетворювати наш душевний стан і сигналізувати про цю зміну має зворотний бік. Якщо ми позначаємо когось за допомогою кольору, ми повідомляємо цим, яке душевний стан викликає у нас цей об'єкт.

Актуальність цієї теми полягає у використанні можливостей кольору в роботі художників, дизайнерів, поліграфістів, світлотехніків, хіміків, геологів, працівників кіно і телебачення, фотографів, модельєрів, медиків і звичайно, психологів. Це не просто цікава проблема, але й одна з умов вирішення конкретних практичних завдань. Виходячи з цього, кожен фахівець застосовує колір у його певної функції. Для однієї групи людей важливі естетичні функції кольору, його здатність гармонізувати навколишню дійсність. Для іншої групи основоположною є інформаційна сутність кольору, ті значення, які закладені в ньому людством. Треті, наприклад, психологи, застосовують колір як засіб психодіагностики та терапії. Причому в даному випадку лікування буде без побічних ефектів.

На цьому можливості застосування кольору не закінчуються, однак, незважаючи на це, проблема впливу кольору на особистість, її психіку і діяльність залишається маловивченою, що головним чином обумовлює ЇЇ актуальність.

Об'єкт: колір як психологічне і психофізіологічний явище.

Предмет: вплив кольору на психічне здоров'я людини.

Мета: описати колір як психофізіологічне явище.

Задачи:

- Проаналізувати наукову літературу з питань психофізіологічного та психоемоційного впливу кольору на людину;

- Визначити вікову динаміку сприйняття кольору;

- Виявити психофізіологічні механізми сприйняття кольору;

1. Сприйняття кольору людиною

1.1 Сприйняття кольору в процесі індивідуального розвитку людини

Г. Фріллінг і К. Ауер описуючи розвиток сприйняття кольору в процесі індивідуального розвитку людини, виявили, що тримісячні діти добре розрізняють кольори і форми об'ємних і площинних геометричних фігур. Вдалося встановити, що різні кольори привертають немовлят різною мірою, причому, як правило, кращими виявляються яскраві і світлі. Виявилося також, що діти цього віку дуже чутливі до новизни: якщо поряд з предметами, на які дитина часто дивиться, помістити новий, відмінний від них за кольором або формі, дитина, помітивши його, цілком переключається на новий предмет, надовго зосереджує на ньому погляд . У другій половині першого року життя стає помітно, що дитина явно і стійко віддає перевагу червоному кольору ніж блакитному або білому, хоча здатний розрізняти червоний, жовтий і синьо-зелений кольори. Також чорно-білі контрасти надовго утримують увагу немовлят.

У віці двох років колір не має значення для пізнавання предметів. Дитина абсолютно однаково дізнається забарвлені і нефарбовані зображення, а також зображення, пофарбовані в незвичайні, неприродні кольори, орієнтуючись тільки на форми предметів. Колір не став ще ознакою, що характеризує предмет і не враховується при його сприйнятті.

У два з половиною - три роки від порівняння властивостей предметів за допомогою зовнішніх орієнтованих дій дитина переходить до зорового їх співвіднесення. Таким чином, стає доступним зоровий вибір за зразком, коли з двох предметів, що розрізняються за формою, величиною або кольором він може на прохання дорослого підібрати точно такий же предмет, як третій, який дано в якості зразка.

Якщо дитина, що вступив в пору раннього дитинства , при порівнянні предметів будь-який з них використовує в якості зразка, то пізніше, на третьому році життя - добре знайомі йому предмети стають постійними зразками, з якими він порівнює властивості будь-яких інших предметів. Такими зразками можуть служити не тільки реальні предмети, а й уявлення про них, що склалися у дитини і закріпилися в його пам'яті. Наприклад, про предмети червоного кольору він каже: «як вишенька». Назвами кольорів (червоний, жовтий) діти опановують з великими труднощами, тільки при наполегливому навчанні з боку дорослих. Ці труднощі мають свої психологічні причини. Слово ? назва предмета ? виражає насамперед його функцію, призначення, яке залишається незмінним при зміні зовнішніх властивостей. Так, лопатка - це знаряддя, яким копають, які б не були її форма, колір, величина.

Сприйняття дитиною на всьому протязі раннього віку тісно пов'язане з виконанням предметних дій. Дитина може досить точно визначити форму, величину, колір предметів, їх положення в просторі в тих випадках, коли це необхідно для виконання того чи іншого доступного йому дії. В інших же випадках сприйняття може надаватися вельми розпливчастим і неточним. Більше того, дитина може зовсім не помічати тих чи інших властивостей, якщо їх облік потрібно для виконання складного для нього складної дії. Так, при виконанні найпростішого конструктивного завдання, дитина тільки що з двох кубиків, червоного і рожевого, безпомилково простягав дорослому кубик необхідного кольору. Але ось дорослий на очах у дитини поклав червоний кубик на синій (відмінність квітів набагато більше!) І попросив: «Зроби також». І малюк абсолютно спокійно кладе синій кубик на червоний.

В.С. Мухіна визначає, що дитина, починаючи малювати зовсім не враховує колір зображуваних предметів. Він може використовувати будь-яку ліпшу фарбу, або тільки свою улюблену; а найчастіше в цьому віці колір використовується дитиною в його виразною функції. У цьому випадку красиве зображується яскравими, чистими квітами; перевага віддається жовтою, оранжевою, червоною, блакитний фарбам. Відповідно, малюючи негарне, дитина вибирає темні кольори: чорний, темно-коричневий, темно-синій, тобто він використовує «ненаслідувальний» колір.

Дослідження показують, що дитина третього року життя цілком може засвоїти уявлення про восьми кольорах: червоному, помаранчевому, жовтому, зеленому, синьому, фіолетовому, білому, чорному.

У дошкільному віці відбувається засвоєння сенсорних еталонів, під якими маються на увазі вироблені людством уявлення про основні різновиди властивостей і відносин. У чотири-п'ять років дитина опановує порівняно повним набором еталонів кольору, в п'ять-шість років відбувається засвоєння зв'язків і відносин між квітами, вдосконалення уявлень про колір призводить до засвоєння колірних тонів спектра. Дитина дізнається про змінності кожного кольору по насиченості, про те, що кольори діляться на теплі і холодні, знайомиться з м'якими, пастельними і різкими, контрастними, поєднаннями кольорів. В.С. Мухіна в своїй праці говорить, що в чотири-п'ять років зображення красивого і некрасивого починає йти двома протилежними шляхами. Друга тенденція полягає в тому, що дитина починає малювати фарбою, відповідної кольором реального предмета, так з'являється «наслідувальний» колір: більше того, діти малюють так ретельно, що трава у них буває набагато зеленішим, ніж насправді.

У молодшому шкільному віці він не тільки розрізняє кольори, але може їх правильно назвати. Він може також зобразити найпростіші форми і розфарбувати їх у заданий колір. Він співвідносить сприймається якість з еталоном.

Все сказане дозволяє зробити висновок, що до двох років у дитини існують тільки колірні переваги, а самі сенсорні еталони кольору формуються тільки до трьох років. Ще пізніше дитина отримує уявлення про співвідношення кольорів, знає їх назви та характеристики. Надалі розвиток сприйняття кольору йде в напрямі звільнення від стереотипів, з'являється суб'єктивне їх бачення.

1.2 Механізми сприйняття кольору і їх розвиток

Центральна нервова система отримує інформацію про зовнішній світ і внутрішній стан органів від спеціалізованих до сприйняття роздратувань органів рецепції. Завдяки інформації, рецепції, що доставляється органами, під дією світла можуть здійснюватися, як прості рефлекси, так і складніші рефлекторні реакції, що роблять вплив на вегетативну регуляцію серцево-судинної системи, а також відбиватися на різних актах поведінки і психічної діяльності.

Енергія зовнішнього роздратування органів чуття перетворюється на нервовий імпульс і передається в певні відділи мозку, де відбувається аналіз. Рецептори відрізняються дуже високою збудливістю по відношенню до адекватних роздратувань, сприйняттю яких вони пристосовані. Центральна нервова система функціонує як єдиний злагоджений механізм. Завдяки цьому досягається те, що реакція організму у відповідь на різні роздратування має характер цілісних інтегрованих актів поведінки. У кожному акті поведінки можна виділити три компоненти:

- сенсорний, який забезпечує надходження імпульсів від рецепторів до центральної нервової системи;

- моторний, який здійснюється скелетною мускулатурою;

- вегетативний, який полягає в регуляції діяльності внутрішніх органів, просвіту судин, обміну речовин і функціонального стану тканин.

Управління органів і систем всього організму можливо здійснювати впливом світла через зоровий аналізатор, який сприймає інформацію із зовнішнього світу і передає її в головний мозок. Дослідження з біофізики підтвердили важливу роль біохімічних реакцій в здобутті і передачі біочастотної інформації.

Світло - це електромагнітне випромінювання з довжиною хвилі від 380 до 760 нанометрів, яке сприймає око людини.

Енергія кольору, потрапляючи на сітківку ока, де відбувається обробка нейрохімії, перетворюється на нервовий імпульс, який передається в гіпоталамус. Гіпоталамус управляє функцією внутрішнього середовища організму і забезпечує гомеостаз, він також є сполучною ланкою між нервовою і ендокринною системами, а його клітки трансформують нервовий імпульс в нейрогуморальний.

Світло є природним подразником для зорової системи і функціональний стан людини може мінятися із зміною фізичних характеристик світла. Тому лікування світлом і, зокрема, його кольорами і відтінками - один з найбільш древніх і ефективних методів безмедикаментозної терапії, що переживає зараз друге народження.

Концепції, що пояснюють механізм дії кольороімпульсної терапії.

1. Психофізіологічна. Пов'язана з трикомпонентною теорією кольоровідчуття Юнга-Гельмгольца, згідно якої відчуття різних кольорів і відтінків, їх психофізіологічна дія на людину визначаються мірою роздратування кожного з трьох типів колб (червоно-, синьє- і зеленочутливих), що приводить до виникнення нервового імпульсу. За умови стимуляції червоним кольором відбувається підвищення рівня норадреналіну, при дії синім кольором - серотоніну.

2. Квантова. Грунтується на корпускулярній природі світла. Світло має хвилеві і корпускулярні властивості, тому кожен фотон володіє певною кількістю енергії залежно від частоти відповідних коливань, тобто від випромінюваного світла. Фотони синього кольору володіють більшою енергією, чим фотони червоного кольору.

3. Асоціативного кольоросприйняття. Певні колірні визначення або колірні асоціації можуть робити вплив на психоемоційний стан людини. Червоний колір надає стимулюючу, збуджуючу дію, зелений - заспокійливу.

4. Змагання полів зору. Пояснює ефективність кольороімпульсної терапії нормалізацією біоритмів зорового аналізатора, десинхронізація яких часто буває при очних хворобах, неврозах, захворювань внутрішніх органів і нервової системи.

5. Біоритмотерапевтична. Зв'язує ефективність кольороімпульсної терапії нормалізацією біоритмів всього організму. Виділяють добові ритми: цикл сну і неспання, циклічність фаз сну; основні причини десинхронізації ритмів: психоемоційна напруга, перельоти в інший часовий пояс, нічна робота. Вирішальне значення для синхронізації ритмів може мати світло.

6. Дія на орган зору. Кольороімпульсна терапія надає безпосередню дію на структуру очного яблука і м'язовий апарат ока. Це особливо актуально в лікуванні і профілактиці спазму акомодації і короткозорості.

7. Біорезонансна. Ґрунтується на хвилевій природі світла. Лікувальна дія світла на організм людини обумовлена впливом біорезонансоподібних механізмів, пов'язаних з біологічними особливостями діапазонів електромагнітних коливань, що впливають через зоровий сенсорний канал.

Можливості кольоротерапії за останнє десятиліття значно зросли. Розроблені й упроваджені в практику апарати нового покоління. Сучасні технології дозволяють впливати не лише світлом певного кольору, але і ритмом подачі світлових стимул-реакцій, підібрати строго індивідуальну програму для кожного пацієнта.

В даний час метод кольоротерапії активно розвивається і використовується в різних областях медицини: терапії, неврології, психіатрії, рефлексотерапії, офтальмології, педіатрії, гінекології, фізіотерапії. За останні десятиліття упроваджені різні апарати кольороімпульсної терапії.

2. Психофізіологічний вплив кольору на людину

Здавалося б, що очевидним є судження про те, що кольори, з самого народження навколишні кожного з нас, роблять на організм, нервову систему і психіку людини об'єктивний, безпосередній вплив, налаштовуючи його в унісон з оточуючим світом. Однак ця ідея про безпосередній вплив кольору на психіку людини, а тим самим, і іманентності колірних значень, викликала і викликає активне неприйняття прихильників соціокультурного підходу в поясненні генезису колірних асоціацій. Основним у їхньому підході є твердження про опосередкованності колірного впливу предметними зв'язками кольору, необов'язково представленими у свідомості в розгорнутій формі, але кожен раз актуалізується, коли людина спостерігає той чи інший колір. В даному випадку можуть використовуватися поняття «латентного навчання», «культурної пам'яті», і т.д. Тим самим, ставлення до кольору цілком і повністю визначається культурно-історичними традиціями і звичаями.

Не заперечуючи ролі предметних зв'язків кольору в становленні його значень, слід визнати, що провідним фактором у формуванні колірних значень є, аж ніяк, не вони, а об'єктивний характер колірного впливу на людину, як про це свідчать дані психофізіологічних і психологічних досліджень.

2.1 Вплив кольору на вегетативну нервову систему

Колір надає сильного впливу на формування психофізіологічного статусу організму людини. Цей вплив, в першу чергу, опосередковується діяльністю ВНС, її симпатичним та парасимпатичними відділами: СНС і ПНС.

Е. Введенським було описано підвищення дотиковий чутливості, що відбувається при освітленні. У роботі І.В. Годнева показано, що на світлі загострюються дотикова, нюхова і смакова чутливість. С.О. Істманов встановив що перехід від темряви до світла призводить до зменшення частоти пульсу і підвищення кров'яного тиску. П.П. Лазарєв в Москві демонстрував досвід, який засвідчує факт посилення слухової чутливості під впливом освітлення.

Особливі заслуги в напрямку впливу кольору на ВНС належать школі відомого російського фізіолога - професора С.В. Кракова. Головним висновком багаточисельних експериментів, присвячених зв'язку кольорового зору з іншими органами чуття, було виявлення взаємозв'язку між кольоровим зором і ВНС, також гіпоталамусом, який, як відомо, відіграє інтеграційну роль в діяльності фізіологічних і психічних функцій організму. Вважається, що ядра передньої гіпоталамічної області тісно пов'язані з нейрогіпофізом, мають відношення до інтеграції ПНС, а ядра задньої гіпоталамічної області - до інтеграції СНС. Зорові провідні шляхи анатомічно тісно пов'язані зі всіма цими структурами.

Результати експериментальних робіт школи С.В. Кракова показали, що кольорова дія призводить до певних змін в тонусі ВНС, а в свою чергу, зміни в тонусі ВНС вплинули на кольоровий зір.

Симпатикотропні подразники підвищують чутливість до синьо-зеленої частини спектру, а чутливість до червоно-жовтої частини у ока знижується. Особливо показове в цьому плані пряме введення в око адреналіну. І, навпаки, парасимпатикотропні агенти покращують чутливість до червоного і жовтого, а до синього і зеленого - знижують.

Сприйняття червоно-жовтої частини спектру викликає активацію СНС і гальмує ПНС. Синій і зелений надають депресивної дії на СНС і активізуючи на ПНС. Із цього слідує, що чутливість ока до червоно-жовтої та синьо-зеленої частинам спектру носить реципрокний характер, аналогічно реципрокним взаємозв'язкам СНС і ПНС.

Зниження (або підвищення) чутливості до кольору означає збільшення (або зменшення) абсолютного порогу різниці даного кольору. Тим самим, активація СНС призводить до покращення розрізняння синього і зеленого, а відновленню балансу, так як жовтий з червоним стимулюють СНС, а синій із зеленим - ПНС.

Подібний характер взаємозв'язків сприйняття кольору з діяльністю ВНС, дозволяє зробити висновок про об'єктивну необхідності останньої в кольорових подразниках для своєї саморегуляції. Можна сказати, що організм, що знаходиться в стані "боротьби" або "втечі" має необхідність переважно в кольорах синьо-зеленої гами, ніж червоно-жовтої. В той же час, стан спокою та відновлення призводять до збільшення потреб у "активних" кольорах і зниженню - в "пасивних".

При домінуванні СНС подальше збільшення її активації, якій сприяють червоний і жовтий, може призвести до дистресу, порушенню гомеостазу і тому чутливість ока до цих кольорів знижується, вони як би не помічаються. Посилення чутливості до синього і зеленого надає гальмівної дії на СНС і сприяє відновленню балансу. Також небажана і довгочасна перевага ПНС, так як це знижує готовність організму до активних дій. Звідси зрозумілим стає покращення чутливості зору до "активних" кольорових подразників, що викликають підвищення тонусу СНС.

Це - спільна схема взаємозв'язку кольорового зору та ВНС, в рамках якої можливі певні нюанси в залежності від конкретних фаз в діяльності СНС та ПНС, індивідуальних особливостей реактивності ВНС. Так в дослідженнях М.К. Плишко було показано, що для стану функціонального збудження нервової системи характерний більш низький поріг (абсолютний) відмінності червоного кольору в порівнянні з зеленим, а особливо з синім. При функціональному гальмуванні спостерігалося обернене співвідношення порогів відмінності кольорів для даних кольорів.

Виходячи з цього, стає "психофізіологічно" зрозумілим ряд позитивних і негативних значень кольорів.

Так, синій в деякій мірі зелений, виправдовують свої характеристики як релаксуючі, заспокійливі і тому особливо переважні у виборі людьми, що мають необхідність в розслабленні та відпочинку. Однак, довгочасна дія цих кольорів призводить до гальмування і навіть депресії, викликає враження чогось сумного та нецікавого. Червоний та жовтий як стимулюючі також виправдовують свої традиційні характеристики кольорів "активного боку". В цих кольорах "зацікавлена" НС людини, що добре відпочила, відновила сили і відчуває потребу в інтенсивній діяльності, проявленні своєї енергії. Тривала дія цих кольорів може призвести до перезбудження, а потім до захисного гальмування НС.

Характер взаємозв'язку білого і чорного з функціонуванням ВНС є аналогічним: білий стимулює ерготропну систему організму, а чорний - трофотропну; Активація ПНС збільшує потрібність в білому кольорі, а СНС - в чорному. Після активного, напруженого, насиченого подіями дня (білий) наступає ніч (чорний), коли людина може розслабитися і відпочити. Якщо зранку пахмурно і в природі переважають свинцево-сині відтінки, то налаштуватися на активну роботу буває дуже важко, людина може впасти в пасивний, дрімотний стан і знаходитися в ньому достатньо довго. І, навпаки, яскравий, сонячний ранок сприяє швидкому переходу від сну до бадьорості, досягненню необхідного рівня активності.

Як вже відмічалося, характер впливу кольорового середовища на ВНС людини опосередковується її індивідуальною реактивністю, як протягом доби, так і протягом більш тривалого часу.

Експериментальні дані, що підтверджують важливу роль колірного впливу в регуляції діяльності ВНС, наводяться також у роботах Б.І. Шапіро.

2.2 Вплив кольору на центральну нервову систему і психічну діяльність людини

Те, що колір впливає на діяльність центральної нервової системи в світлі вищевикладених експериментальних даних не викликає сумнівів. Однак, на відміну від вегетативної нервової системи, на яку безумовно впливає колір, взаємозв'язок між кольором і центральною нервовою системою людини являє більш складну картину. Якщо для ВНС колір - це, перш за все, кванти енергії, що потрапляють в організм із зовнішнього світу, то для ЦНС колір, якщо можна так висловитися, - і квант інформації про навколишній світ.

Завдяки певним відділам ЦНС у людини формуються кольорові відчуття, а інегративна діяльність ЦНС забезпечує функціонування кольорового сприйняття і більш складні форми опрацювання інформації. Специфічні ураження центральної нервової системи можуть призвести до втрати людиною здатності сприймати кольори частково або повністю, так названої кольорової агнозії, яку вивчала Е.Д. Хомська. Взагалі розрізняють кольорову агнозію і кольорову сліпоту або дефекти кольоросприйняття. Взагалі кольорова агнозія не виключає кольоросприйняття та правильного розрізняння окремих кольорів. Але хворі з кольоровою агнозією нездатні розв'язувати по кольоровій класифікації, предметному відношенні кольору. Наприклад, вони не можуть сказати який колір у апельсину, моркви і т.д.

Кольорова агнозія має центральне походження. При кольоровій сліпоті спостерігається або тотальна, або парціальна відсутність кольоророзрізняння. Цей дефект може мати як периферичне походження (ураження сітківки), так і центральне, особливо, при ураженні 17 поля потиличної кори головного мозку. Таким чином, вплив кольору на ЦНС, з одного боку, опосередковано діяльністю її кольорового аналізатора (специфічний інформаційний канал), а з іншого - ВНС (неспецифічний енергетичний канал).

Колір, як енергія, необхідний для підтримання тонусу центральної нервової системи. Відомі випадки так званого „кольорового голодування", коли при кольоровій бідності оточуючого пейзажу та обстановки розвивалися симптоми астенизації. В.Е. Демидов встановив, що у дітей, які тривалий час проживали в умовах "кольорового голодування", спостерігаються навіть затримки інтелектуального розвитку.

Енергетичний бік впливу кольору на центральну нервову систему вивчений ще недостатньо. Факти, що є в кольоровій психології носять фрагментний характер. Одним з небагатьох, достатньо широко освітлених аспектів цієї проблеми є кольорові переваги. Здавалося б, перевага в кольорі має пряме відношення до питання про енергетичний вплив кольору на ЦНС. Однак, не виключаючи інші фактори, що впливають на надання кольорової переваги людини, неможна заперечити, що на них суттєво впливають енергетичні характеристики кольору.

2.3 Зв'язок кольору з психоемоційними характеристиками особистості

І.В. Гете писав: «колір - продукт світла, що викликає емоції».

Кольори не є знаками емоцій, здатними асоціативно викликати або висловлювати те чи інше почуття, вони самі постають перед людиною як емоції, точніше як об'єктивно втілені емоції. . Вплив кольору викликає не тільки відчуття (сенсорний компонент), а й почуття по відношенню до цього відчуття. Другим істотним фактом є остаточно жорстка ступінь «закрепленности» за певним кольором певної емоції. Психічно здорова людина, починаючи з трьох-чотирьох років, коли він може вербалізувати свої враження, розуміє емоційний зміст основних кольорів і може їх диференціювати з емоційного знаку.

Як ми вже відзначали, прагнучи намалювати щось «хороше», «красиве» діти трьох-чотирьох років найчастіше використовують світлі, яскраві фарби - жовту, червону, помаранчеву, блакитну, смарагдово-зелене.

Взаємозв'язок кольору і емоцій є багаторівневою. По-перше, кольори та їх поєднання є символами емоцій, їх зовнішнім втіленням, опредмеченной формою; по-друге, емоційні стани людини впливають на ситуативне ставлення до кольору (зміни кольорової чутливості, колірних переваг і т.д.); по-третє, стійкі емоційні особливості суб'єкта також знаходять своє відображення в різних варіантах колірних переваг.

Взаємозв'язок емоцій і кольору є закономірною, обумовленою, з одного боку, психофізичними характеристиками кольору, з іншого - психофізіологічної організацією людини. З цього випливає, що певні форми ставлення до кольору в людини несуть інформацію про його індивідуальних і типологічних якостях - темпераменті, характері й особистості.

Колір і характер. Люди, які віддають перевагу яскраві кольори, є більш активними в поведінкових аспектах (екстравертірованний), ніж ті, хто віддає перевагу темним відтінкам.

Головною особливістю цього гипертимного типу з точки зору колірних переваг є виключно виражене позитивне ставлення до червоно-жовтому кольору. Епілептоідний тип негативно ставиться до синьо-зеленому кольору. А підлітки истероидного типу також відкидають зелений колір, але вони відрізняються стійким позитивним ставленням до червоного кольору.

Таким чином, колірні переваги та стану порогів цветоразличения несуть певну інформацію про характер людини.

Колір і мислення. Кольорове вплив на психічний апарат людини зачіпає не тільки його емоції і характер, але і пізнавальні процеси, і насамперед - мислення. Мова йде не про інформаційну, а про енергетичну стороні колірного впливу і тим самим не про зміст розумового процесу, а про його динамічних, енергетичних характеристиках.

Г. Фріллінг і К. Ауер не рекомендують проводити забарвлення темними, «холодними» тонами тих приміщень, в яких люди займаються розумовою працею: шкільних класів, студентських аудиторій, наукових відділів, лабораторій тощо Подібні кольори викликають гальмування і знижують ефективність розумової діяльності. Це стосується не тільки стін, стелі або підлоги, але і меблів. Навпаки, кольори «активної сторони» покращують розумову діяльність, підвищують її продуктивність. В уявленнях випробовуваних успішне вирішення завдання асоціюється з яскравими, світлими відтінками.

Зв'язок кольору і мислення, інтелекту носить складний, неоднозначний характер. Причому цей зв'язок, безумовно, опосередковується емоційною сферою особистості. Дослідження сприйняття і ставлення до кольору при різних формах психічної патології являють собою особливий інтерес, тому що колір може бути використаний як засіб ранньої та диференційної діагностики психічних відхилень.

Переваги кольору змінюється з віком, але змінюється не безладно. В межах шкали чистих спектральних кольорів колірна перевага з віком змінюється від групи теплих до групи холодних кольорів. У міру дорослішання діти все частіше як улюблених відтінків називають більш складні, приглушені, "ламані" тони, змінюється і принцип побудови колірної пари. Діти молодшого віку будують пари переважно за принципом контрасту, у дітей старшого віку найбільш поширеним стає принцип нюансного поєднання кольорів в пари.

На колірні переваги впливає безліч факторів. Частина з них пов'язана з культурними звичаями і традиціями, колірною символікою, інші з індивідуальними особливостями людини, треті - з характеристиками колірного подразника.

У роботі В.Н. Ворсобіна і В.Н. Жидкіна вивчалася динаміка колірних переваг дошкільнят залежно від пережитих ними емоцій. У випадках переживання дітьми емоцій радості значимо в порівнянні з фоновими виборами збільшувалася перевагу червоного, жовтого та помаранчевого кольорів і зменшувалася - зеленого і блакитного (аналіз проводився за колірним сполученням). При переживанні емоції страху діти достовірно рідше воліли поєднання червоний-синій-фіолетовий, а частіше - зелений-блакитний. Автори роботи приходять до висновку, що ставлення у дітей даного віку до червоного кольору досить специфічно для диференціації емоцій радості і страху. На їхню думку, метод вибору кольорових поєднань несе велику інформацію про емоційних станах, ніж вибори окремих кольорів.

Результати цих робіт показують, що колір пов'язаний з емоціями на самих різних рівнях психічної діяльності людини вже з раннього дитинства, а, отже, яка затверджується рядом дослідників провідна роль фактора навчення в освіті цветоемоціональних зв'язків не може бути прийнята. Що ж стосується емоційно-естетичного ставлення до кольору, то, як вказує В.С. Мухіна, навчання дитини стійким, предметним асоціаціям кольорів, як правило, призводить до стереотипному, торкніться сприйняттю фарб, знижує здатність безпосередньо відчувати колір.

Любов дітей до кольорів «активної сторони» проявляється і в їхніх малюнках. Це стосується використання «наслідувального» і «ненаслідувальну» квітів, описаного у В.С. Мухиной. Так виникають червоні і жовті будинки, літаки, люди, дерева і т.д.

Г. Фрілінг і К. Ауер, вивчаючи колірні симпатії людей залежно від їх статі і віку, виявили, що діти від чотирьох до десяти років віддають перевагу червоному, пурпурному, рожевому і бірюзового і відкидають чорний, темно-коричневий і сірий . Причому, в дитячому віці статеві відмінності в колірних перевагах не є значущими. Колірні переваги дітей автори пов'язують з індивідуальними особливостями: «Дуже живий і незібраний дитина проявляє певний інтерес до червоного; дитина, схильний до фантазії, мрійливості, з відкритою душею, але ще нездатний до самостійних дій з усіх кольорів використовує при малюванні, головним чином, жовтий ... ».

При обгрунтуванні свого колірного вибору діти не спираються на предметні асоціації кольору, а виходять з враження, що виробляється на них тим чи іншим колірним стимулом. Яскраві кольори їх радують і приваблюють, погляд дитини сам тягнеться за таким кольором. Причому, слід зазначити, що вплив червоного, жовтого та інших яскравих кольорів не дратує дітей молодшого віку, а навіть заспокоює, дозволяє дитині відчувати себе комфортно.

Подібні факти дають підставу вважати, що нервова система здорової дитини дійсно об'єктивно потребує енергетичному впливі довгохвильової частини спектру (переважно); яскраві, світлі відтінки роблять на ЦНС вплив, без якого вона обійтися не може. Кольори можна порівняти з вітамінами, необхідними дитині для свого росту і розвитку, і за аналогією з явищем авітамінозу, має сенс говорити про «колірної депривації», яка може призвести до затримок і спотворень нормального ходу розвитку нервово-психічної діяльності дитини. . Якщо колірні симпатії дітей обумовлені, насамперед, енергетичними характеристиками кольору, то у дорослих вони не в меншій мірі залежать і від інформаційної складової колірного впливу, яка, в свою чергу, визначається суспільно-культурним досвідом, традиціями колірної символіки, модою і т.д. Колірні переваги дітей в набагато меншому ступені індивідуальні, ніж у дорослих, тому виявлення якоїсь однієї загальної тенденції для останніх, вельми, проблематично. Однак такі спроби неодноразово робилися. .

Г. Фрілінг і К. Ауер вказують на те, що з віком зростає перевагу більш темних, спокійних тонів - коричневого, оливкового, сірого, чорного, але в цілому, по колишньому, частіше переважають червоний, жовтий, зелений і синій. При цьому чоловіки більше симпатизують червоному та жовтому, а жінки - синього. В цілому, вплив синього і зеленого оцінюється дорослими випробовуваними (через колірні вибори), як більш бажане, ніж - червоного і жовтого.

Л.Н. Миронова, аналізуючи відмінності в колірних перевагах залежно від віку та освітнього рівня, вважає, що прості, чисті, яскраві кольори діють на людину як сильні, активні подразники. Вони задовольняють потребам людей зі здоровою, неутомленной нервовою системою - діти, підлітки, молодь, селяни, люди фізичної праці, відкриті, прості і прямі натури. Складні, малонасичені, розбавлені відтінки діють, скоріше, заспокійливо, ніж збудливо, викликають більш складні відчуття, відображають потреби суб'єктів досить високого культурного рівня та предпочитаются частіше людьми середнього та похилого віку, інтелігентного праці, особами з втомленою і тонко організованою нервовою системою.

Розглянуті аспекти колірного впливу на нервову систему і психіку людини наочно демонструють важливу роль кольору в їх розвитку і функціонуванні. Глибинні механізми цього впливу на сьогоднішній день залишаються практично невивченими. Також не менш цікавим і маловивченим є питання про зв'язок кольору з несвідомою сферою психіки.

Висновки

кольороімпульсний психоемоційний особистість

В процесі роботи були виконанні поставленні завдання:

1. Було виявлено, що аналіз колірних стимулів проходить ряд етапів: спочатку на рецепторном рівні, потім на таламической і кортикальному. Одночасно з цим активізуються складні психологічні процеси. Таким чином, механізми сприйняття кольору є психофізіологічними.

2. Вікову динаміку сприйняття кольору можна охарактеризувати наступним чином: до чотирьох - п'яти років колір не співвідноситься з предметом, після цього віку дитина встановлює цей зв'язок і засвоює сенсорні еталони кольору, а після 11-річного віку сприйняття і використання кольору стає більш гнучким, дитина звільняється про деяких стереотипів в області кольору.

3. Були розглянуті характеристики основних кольорів та вплив на організм людини, зокрема на вегетативну та центральну нервові системи. Також були розкриті багаторівневі зв'язку кольору з психемоційними характеристиками особистості. Так, колір викликає строго певні емоції і в той же час емоційний стан впливає на колірні переваги. Також, екстраверти воліють кольору червоно-жовтої частини спектру, в той час як інтроверти вибирають синьо-зелені кольори і відтінки. Продуктивною розумової діяльності сприяють теплі і яскраві кольори. Колірні переваги міняються відповідно до віку: від яскравих і теплих до холодних і складним відтінкам. Були наведені приклади застосування кольору в психодіагностики, яка заснована на здатності кольору виявляти неусвідомлюване. У психотерапії колір використовується як засіб зняття напруження, створення сприятливого емоційного стану.

Отже, в результаті даної роботи поставлені завдання були реалізовані, а також були систематизовані дані про колір.

Література

1. Базима Б.А. Психологія кольору: теорія і практика. ? СПб .: Мова, 2005. ? 205с.

2. Ворсобін В.Н., Жидкін, В.Н. Вивчення вибору кольору при переживанні позитивних і негативних емоцій дошкільнятами // Питання психології. 1980. №3. с. 121 ? 124.

3. Габрієлян Ж. Ще раз про колір // Реклама. 1999. №4. с. 28 ? 30.

4. Гете І.В. Трактат про колір // Обрано. твори з природознавства. ? М .: 1957. ?261с.

5. Демидов В. Як ми бачимо те, що ми бачимо. ?М .: Знание, 1987. ? 240с.

6. Зайцев В.П., Айвазян Т.А., Таравкова І.А. та ін. Вивчення діагностичних можливостей колірного тесту у хворих серцево-судинними захворюваннями // Психологічний журнал. ? М .: 1989. Т. 10. №3. с. 38 ? 44.

7. Івенс Р.М. Введення в теорію кольору. ? М .: Світ, 1964. ? 342с.

8. Ізмайлов Ч.А. Колірна характеристика емоцій // Вест. МГУ. Сер. психол. 1995. №4. с. 27 ? 35.

9. Ізмайлов Ч.А., Соколов, Е.Н., Чернорізов, А.М. Психофізіологія колірного зору. ? М .: Видавництво МДУ, 1989. ? 206с.

10. Кандинський В. Про духовне в мистецтві // До виставки в залах Державної Третьяковської галереї. ? М .: 1989. с. 3 ? 48.

Размещено на Allbest.ru