Творча спадщина Л.С. Виготського в історичній динаміці

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТВОРЧА СПАДЩИНА Л. С. ВИГОТСЬКОГО В ІСТОРИЧНІЙ ДИНАМІЦІ

С. Ю. Сабадаш

м. Маріуполь

Засновником культурно-історичного підходу в психології є Лев Семенович Виготський (1896-1934). У своїх науково-теоретичних працях він розробив культурно-історичну теорію розвитку вищих психологічних функцій особистості в процесі освоєння індивідом цінностей людської цивілізації. Психічні функції, дані людині природою («натуральні»), наприклад, механічна пам'ять стає логічною, імпульсивна дія - довільною, асоціативні уявлення - цілеспрямованим мисленням, творчою уявою. Ці трансформації - наслідок процесу інтеріоризації, тобто формування внутрішньої структури психіки людини шляхом поступового засвоєння структур зовнішньої соціальної діяльності. Це становлення людської форми психіки завдяки усвідомленню індивідом людських духовних, моральних, естетичних цінностей.

Осмислювання теоретичних та практичних здобутків Л. С. Виготського в науковому світі до сьогодення не має одностайної оцінки. Воно досі коливається від захоплення до нехтування вченими, в наслідок змін у ставленні до історичної спадщини радянської науки, частиною якої є науковий спадок Л. С. Виготського.

Науково-теоретичні здобутки вченого та його безпосередніх учнів торкались не тільки психології, а й навіть таких наук, які наразі не мають відображення у сучасному науковому світі (педологія). Знайомство наукового світу з Л. С. Виготським почалося на II Психоневрологічному з'їзді у Петрограді (3 доклади). Подальша наукова діяльність молодого вченого призвела до корінного перегляду поглядів на людину в психології та суміжних науках, на кшталт дефектології. Все це стало можливим завдяки зміщенню точки зору з фізіологічного погляду на психіку людини, рушійною силою якої стає культурно-історична парадигма розвитку людини як особистості. І цей науковий підхід мав під собою потужнунауково-експериментальну базу,якуЛ. С. Виготськийразомзісвоїми послідовниками набув у практичний діяльності з психічно хворими дітьми шляхом проведення дослідницької роботи, направленої не тільки на дослідження того чи іншого феномену, але й на вивчення людини в цілому й на конкретну допомогу конкретній людині. психіка духовний естетичний виготський

Увесь цей досвід мав своє відображення у наукових статтях, монографіях та доповідях на наукових конференціях того часу, але згодом, після певних суспільних та політичних змін, був загублений чи певним чином перекручений. І першим кроком на історичним шляху сприйняття наукової спадщини Л. С. Виготського було відчуження та забуття під впливом заборони педології як науки. Саме в цьому напрямку Л. С. Виготський досяг найбільш цінних результатів. Це спонукало науковців та його співробітників покинути перспективні розробки в сфері вивчення людської психології й адаптуватися до більш безпечних напрямків діяльності, в яких можна було б в подальшому розвивати досягнення видатного вченого - діяльнисний підхід у психології (О. М. Леонтьев), нейропсихологія (О. Р. Лурія), дитяча психологія (Л. І. Божович), розвиваюче навчання в педагогіці (Д. Б. Ельконін).

Але подальша розробка спадку Л. С Виготського стала можливою лише після зміни політичної ситуації в країні - смерті І. В. Сталіна.

Цей період розгляду науково-теоретичних знахідок вченого проходив під дуже «вузьким» гаслом - психіка людини розвивається завдяки діяльності як предметної, так і розумової. Так, завдяки цьому деяка частина спадщини Л. С. Виготського набула розголосу у науковому світі того часу, наприклад була перевидана «Психологія мистецтва», збірка наукових праць.

Аленавітьціроботипривелидоподальшогорозвитку науковоїдумки Л. С. Виготського. Це стало можливим завдяки живому спілкуванню учнів Л. С Виготського з молодими небайдужими вченими того часу. Таким чином народилася теорія розвиваючого навчання, принципи якого розробили Д. Б. Ельконін та В. В. Давидов.

Та завдяки фрагментарному відображенню наукової спадщини Л. С. Виготського в радянські часи, сталася методологічна помилка - його культурно-історичну теорію тлумачили основою діяльностного підходу лише у психології. Але подальше розкриття та вивчення наукової думки вченого доводили, що це не відповідає дійсності. Прагнення радянських науковців довести це положення приводило до рецензування та викривлення наукових праць Л. С. Виготського, що стало помітним навіть у 6 томному зібранні творів, куди ввійшли наукові праці вченого, які перед цим пройшли горнило цензури та компіляції, націлених на «притертя» наукової спадщини видатного вченого до положень радянської психології. Все це відбувалося на тлі проголошення Л. С. Виготського такою собі «іконою» радянської психології - «Виготський - наше все».

У сучасній науці відбуваються інші процеси відносно наукової спадщини вченого. З одного боку - це нехтування як надбанням тоталітаризму у науці, з іншого - розуміння цінності наукових надбань Л. С. Виготского тавизначення їх місця у науковій картині розуміння людини. Саме в руслі останнього напрямку знаходяться і пошук архівних матеріалів, і перевидання виправлених від цензури наукових праць вченого, і встановлення взаємозв'язку науково-теоретичних положень культурно-історичної теорії з іншими теоретичними надбаннями видатних вчених й філософів початку ХХ ст. Саме цей шлях дає надію на те, що спадщина Л. С. Виготского не тільки буде гідно оціненою, а й стане в нагоді майбутнім вченим для розуміння людини й її шляху у сучасному світі.

Размещено на Allbest.ru