22

Размещено на http://www.allbest.ru/

МIНIСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВО - ДОСЛIДНИЙ IНСТИТУТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук

Сучасний патоморфоз шизофренії (клiнiко-епiдемiологічне та клiніко-генетичне дослідження)

Яновський Тарас Сергійович

УДК 616.895.8+616.89-008.441.13

14.01.16 - психіатрія

Київ - 2007

Дисертацiєю є рукопис.

Робота виконана в Кримському медичному університет ім. С.I. Георгієвського

МОЗ України

Науковий керівник: доктор медичних наук,

професор Двірський Анатолій Омельянович,

Кримський медичний університет

ім. С.I. Георгієвського МОЗ України

кафедра психіатрії, психотерапії, наркології з курсом

загальної та медичної психології, професор кафедри

Офiцiйнi опоненти:

доктор медичних наук, професор Напрєєнко Олександр Костянтинович

Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця МОЗ України,

кафедра психіатрії, завідувач кафедри

доктор медичних наук, професор Сонник Григорій Трофимович

Українська медична стоматологічна академія МОЗ України

кафедра психіатрії, професор

Провідна установа:

Інститут неврології, психіатрії і наркології АМН України, м. Харків

Захист відбудеться 17.05.2007р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.620.01 в Українському науково-дослідному інституті соціальної i судової психіатрії та наркології МОЗ України за адресою: 04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 103.

З дисертацією можна ознайомитися в бiблiотецi Українського науково-дослідного інституту соціальної i судової психіатрії та наркології МОЗ України за адресою: 04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 103.

Автореферат розісланий 13.04.2007р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

доктор медичних наук, с.н.с. Дзеружинська Н.О.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

патоморфоз шизофренія спадковий

Актуальність теми. Наприкінці XX і початку XXI століття шизофренія, як і раніше, є актуальною клінічною, біологічною та соціальною проблемою (Н.Е. Бачеріков і др., 1989, N.С. Andreasen et al., 1992, А.П. Чуприков і др., 1999; В.Б. Первомайський, 2000; С.I. Табачніков та ін., 2001; О.К. Напрєєнко та ін., 2001; В.Я. Пішель, 2001; Г.Т. Сонник, 2002). До числа найбільш важливих питань сучасної психіатрії експерти ВООЗ (1995) та окремі психіатри (Д.Д. Орловская і др., 2000; А.Е.Двірський, 2002, 2004) відносять зміни класичних клінічних проявів шизофренії, вивчення факторів впливу на її патоморфоз і прогноз. Серед факторів, що впливають на патоморфоз шизофренії, вказують на зміну впливу ідентичної спадкової обтяженості, статевих відмінностей (R. Warner et al.,1995; Д.Д. Орловская и др., 2000) та рівня освіти (N.C. Andreasen et al., 1990).

Сприятливі клінічні прояви шизофренії, що визначаються поняттям патоморфоз, визначилися у другій половині ХХ століття. Вони характеризуються більш частими проявами шизофренії у віці 25 років і більше, переважанням параноїдної форми та зниженням частоти простої, гебефренічної та кататонічної форм, а також підвищенням частоти приступоподібного та ремітуючого перебігу захворювання. Такі зміни клінічних проявів шизофренії переважно пов'язували із широким упровадженням нейролептиків та позначалися терміном фармакологічний або нейролептичний патоморфоз (А.В. Снежневский, 1961,1970; С.Г. Жислин, 1965; K.Janzarik, 1968; G. Huber 1969; G. Gross et al., 1973; А.Г. Авруцкий и др., 1975: Н.С. Лебедева, 2003).

Для пояснення відмічених змін у перебігу даного захворювання було запропоновано клініко-генетичну концепцію патоморфозу шизофренії [А.Е. Двірський, 1981, 2002]. Зовсім недавно з'явилися твердження щодо несприятливих проявів сучасного патоморфозу шизофренії, що виражається у збільшенні частоти несприятливих варіантів галюцинаторних і маячних розладів (В.Б. Вильянов и др., 2005). При цьому ранній сприятливий прояв патоморфозу пояснювали пониженням у 3-5 разів частоти спадкової обтяженості на шизофренію у родичів першого ступеня родинності (M. Taylor et al., 1978).

Стосовно впливу ідентичної спадкової обтяженості на перебіг шизофренії відомості суперечливі. Окремі дослідники вказували на схожість перебігу шизофренії у сім'ях (А.Г. Галачьян, 1937; И.В. Шахматова, 1972; H. Wickham et al., 2002). Деякі автори відмічали в таких випадках сприятливий перебіг хвороби (M. Bleuler, 1930; K. Leonhard, 1967). Більшість дослідників розглядають її як фактор несприятливого прогнозу перебігу шизофренії (Е.Н. Каменева, 1959; А.Н. Корнетов, 1969; М.А. Шмакова, 1972; T. Taschev et al., 1976; М.Н. Жариков, 1993; L. Miller, 1997; R. Tabarйs-Seisdedos et al., 2003). Дослідження, присвячені вивченню перебігу шизофренії, обтяженої на дане захворювання, проводилися на вибіркових контингентах хворих на шизофренію в умовах психіатричної лікарні. У низці праць, заснованих на даних епідеміологічних досліджень у хворих на шизофренію, аналізували частоту спадкової обтяженості на дане захворювання, але не визначали її вплив на перебіг захворювання (E. Bromet et al., 1999; J. Goldstain, 2001; H. Hafner, 1991; J. Frederick, 2001; C. Pedersen et al., 2001; M. Byrne, 2002). У зв'язку з цим є актуальним вивчення в сучасний період на матеріалі епідеміологічних досліджень частоти гомоспецифічної спадкової обтяженості у хворих на шизофренію та визначення її впливу на клінічні особливості даного ендогенного психозу.

Негативні прояви сучасного патоморфозу шизофренії, за ствердженнями деяких авторів (В.Б. Вільянов и др., 2005), переважають у хворих чоловічої статі. Статевий диморфізм виявляє модифікуючий вплив на клінічні прояви шизофренії. У чоловіків маніфестні прояви шизофренії проявляються у віці до 25 років, більша частота безперервного типу перебігу, простої та кататонічної форм. У жінок частіше спостерігається більш пізній початок захворювання, підвищення частоти параноїдної форми та приступоподібного типу перебігу шизофренії (H. Huber, 1975; А.Е. Двірський та ін., 1975; A. Leung et al.,2000; Е. Пейтерс и др., 2003; B. Kaplan et al., 2004). Враховуючи такі дані, експерти Наукової групи ВООЗ R. Warner і G. Giloramo (1995), відмічають важливість вивчення клінічних проявів шизофренії з урахуванням статевих відмінностей та біологічних факторів. Прояву несприятливих тенденцій сучасного патоморфозу шизофренії сприяє підвищення частоти злоякісних варіантів параноїдної шизофренії у молодих чоловіків (В.Б. Вільянов и др., 2005), що свідчить про необхідність дослідження клінічних характеристик шизофренії з урахуванням статевого диморфізму.

Значущі зміни у клініці dementia praecox наприкінці XIX та початку XX століття Ф.Е. Рибаков (1914) пояснював не тільки реформами Ф. Пінеля, але й впливом цивілізації. У минулому столітті упродовж тривалого часу вважалося, що інтелектуальні здібності хворих на шизофренію вищі, ніж у психічно здорових (Г.В. Сегалин, 1926; Y. Huxley et al., 1964; R. Grienker, 1969; А.Н. Корнетов, 1969; Ю.Ф. Поляков, 1974; J. Karlson, 1974). Узагальнені дані останніх десятиліть свідчать про наявність у хворих на шизофренію пренатальних органічних уражень головного мозку, когнітивних дефіцитів та низьких успіхів у навчанні, що передували її маніфестації (А.Е. Двирский, 1970; Ф. Бурлачук, 1989; N.C. Andreasen et al., 1990; A. David et al., 1997; A. Russell et al., 1997; M. Davidson et al., 1999; A. Hassiotis et al., 1999; D.Veligan et al., 1999; G.Pearlson et al., 2001; L.Hall, 2001; М.Ю. Іпатов, 2003; H. Kaplan et al., 2004). На підставі цих даних провідний шизофренолог N.C. Andreasen (1990) указувала на перспективність досліджень клінічних проявів шизофренії з урахуванням групування пацієнтів за рівнем освіти.

Середній показник коефіцієнта розумового розвитку хворих з простою та гебефренічною формами шизофренії нижчий, ніж у хворих з параноїдною формою (F. Zampera, 1999). У пацієнтів із певним пониженням інтелекту в преморбідному періоді, спостерігається більш ранній прояв та несприятливий перебіг шизофренії (T. Turner, 1989).

Схильність до навчання, рівень освіти значущою мірою визначаються рівнем інтелекту (Л.Ф. Бурлачук, 1989; К. Ясперс, 1997; А. Hassiotis et al., 1999), у підґрунті, котрого полягає полігенна спадкова схильність (Н.П. Дубинин, 1970; Янагасэ Тосиюки и др., 1979). Враховуючи наявність генетичних передумов до інтелекту та навчання, перспективним є дослідження клінічних особливостей шизофренії з урахуванням рівня освіти.

Біологічну основу шизофренії складають генокомплекси з неповною пенетрантністю та варіюванням експресивності, на ступінь виявлення котрих, мають вплив фенотипічні особливості та екзогенні впливи (F. Vogel et al., 1996; H. Kaplan et al., 2004). У зв'язку з цим статевий диморфізм та ідентичну спадкову обтяженість можна розглядати як фенотипічні особливості. Проведення клініко-генетичних досліджень перспективне на підґрунті епідеміологічних досліджень, що являють основу доказової медицини (Р.Флетчер et al., 2004), котра трансформувалася у доказову психіатрію (A.Faulkner et al., 2002).

Мета і задачі дослідження. Мета дослідження: за результатами клініко-епідеміологічних досліджень та на підставі вивчення сучасного патоморфозу шизофренії, порівняння його клінічних проявів з періодом після широкого впровадження нейролептиків, а також з урахуванням спадкової обтяженості, статевого диморфізму, рівня освіти визначити сучасні прогностичні критерії перебігу шизофренічного процесу, що могли б стати засновком для оптимізації диференційованих лікувальних та реабілітаційних програм.

Для досягнення мети було поставлено наступні задачі:

1. З метою визначення патоморфозу шизофренії провести порівняльне дослідження клінічних характеристик хворих на шизофренію (вік маніфестних проявів, форми і типи перебігу захворювання) в сучасних умовах та в період після широкого впровадження нейролептиків ( в 1985 р.).

2. Визначити у хворих на шизофренію частоту ідентичної спадкової обтяженості і порівняти її з відповідними величинами, представленими дослідниками у період після широкого впровадження нейролептиків у психіатричну практику.

3. Порівняти такі клінічні характеристики шизофренії, як вік початку маніфестних проявів захворювання, співвідношення її типів перебігу та синдромальних форм у хворих з ідентичною спадковою обтяженістю та без неї.

4. Дослідити вплив статевого диморфізму на клінічні особливості шизофренії.

5. Провести аналіз клінічних проявів шизофренії у хворих з різним рівнем освіти та визначити сімейний стан у хворих на шизофренію.

6. Запропонувати критерії прогнозу перебігу шизофренії, що враховують фактори сучасного патоморфозу.

Об'єкт дослідження: клініко-псіхопатологичні особливості, ідентична спадкова обтяженість, статевий диморфізм, рівень освіти, а також сімейний стан у хворих на шизофренію в сучасний період.

Предмет дослідження: вплив генотипних особливостей, соціальних факторів на сучасний патоморфоз шизофренії.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети використовували наступні методи дослідження: клініко-психопатологічний та катамнестичний - для позначення клінічних проявів шизофренії; метод генеалогічного дослідження - для вивчення впливу спадкової обтяженості на клінічні прояви шизофренії в обстежуваних групах хворих; епідеміологічний метод - для встановлення поширеності клінічних проявів у хворих на шизофренію. Для внутрішньогрупового порівняння клінічних, генетичних параметрів використовували критерій Стьюдента та Фішера. Статистичний аналіз отриманих даних та визначення вірогідності різниці середніх величин проводили параметричними та непараметричними методами за допомогою ПЕВМ IBM PC Pentium у програмному середовищі комп'ютерних програм групування даних та математичного аналізу Microsoft Excel Windows-2000 (С.Н. Лапач и др., 2000).

Наукова новизна одержаних результатів. Клініко-епідеміологічні дослідження шизофренії уперше показали, що в сучасний період такі її головні характеристики, як вік початку маніфестних проявів, а також співвідношення типів перебігу та форм визначають позитивний патоморфоз. Такі факти вперше дозволили спростувати уявлення щодо наявності в сучасний період негативних проявів патоморфозу шизофренії внаслідок підвищення частоти прогностично несприятливих варіантів захворювання.

На сучасному етапі прояву шизофренії вперше показано, що загальна частота ідентичної спадкової обтяженості, а також така величина у родичів І-ІІІ ступеня родинності залишилися на попередньому рівні і мають несприятливий вплив на клінічні особливості шизофренії. Дані факти вперше показали, що психофармакотерапія шизофренії не має впливу на її прояви у родичів першого ступеня родинності та не понижує частоту несприятливого перебігу варіантів захворювання.

Статевий диморфізм, як вперше встановлено, має модифікуючий вплив не тільки на клінічні особливості шизофренії, але й робить внесок у патоморфоз шизофренії. У жінок, хворих на шизофренію, генотипічні особливості яких характеризуються присутністю XХ - хромосом, переважають ремітуючий перебіг та параноїдна форма захворювання, а генотипічні особливості у чоловіків, представлені XY - хромосомами, сприяють підвищенню частоти прогредієнтного перебігу та непараноїдної шизофренії.

Вперше показано, що підвищення рівня освіти, знань, пов'язаних з науково-технічним прогресом, є одним із факторів патоморфозу шизофренії, що характеризується сприятливим перебігом захворювання.

Практичне значення одержаних результатів. Вперше отримано результати щодо відсутності в сучасний період негативних проявів патоморфозу шизофренії та збереження сприятливих її проявів, що може бути використано при плануванні лікувальних та реабілітаційних заходів таким хворим.

Отримано дані про те, що психофармакотерапія шизофренії не має впливу на пенетрантність її спадкового завдатку у родичів першого ступеня родинності, що має враховуватися при медико-генетичному консультуванні з приводу визначення ризику проявів шизофренії у дітей. Крім того, їх слід брати до уваги дослідникам при створенні нових гіпотез та концепцій патоморфозу шизофренії.

Встановлені факти щодо впливу ідентичної спадкової обтяженості, статевого диморфізму, рівня освіти та сімейного стану на клінічні особливості шизофренії в сучасному періоді знайдуть застосування у практичній діяльності лікаря-психіатра при визначенні прогнозу перебігу даного захворювання.

Результати досліджень впроваджено у практику Луганської, Миколаївської, Кримської республіканських психіатричних лікарень №1 та №5, Севастопольської міської та Харківської міської №15 психіатричних лікарень, а також у педагогічний процес кафедр психіатрії Кримського та Луганського медичних університетів.

Особистий внесок здобувача. Дисертантом самостійно здійснено аналітичний огляд літератури відповідно до теми роботи, підібрано методи дослідження, розроблено і апробовано його процедури. Особисто проведено сбір матеріалу, сформовано бази даних, проведено їх статистичну обробку, аналіз та інтерпретацію. Автор самостійно сформулював висновки і практичні рекомендації.

Особистий внесок здобувача у наукових спеціалізованих виданнях, затверджених ВАК України, написаних у співавторстві, міститься в наступному: у статті №1 (згідно зі списком публікацій, представленого за темою дисертації в кінці автореферату) - самостійно обґрунтовано актуальність теми, проведено збір первинного матеріалу хворих на шизофренію з урахуванням типів перебігу та рівня освіти, аналіз результатів дослідження, підготовка роботи до друку; у статті №5 - здобувачем обґрунтовано актуальність теми, проведено аналіз літературних даних, збір первинного матеріалу хворих на шизофренію, аналіз результатів дослідження, зроблені висновки.

Апробація результатів дисертації. Головні результати та положення дослідження було представлено та обговорювалися у доповідях на: II Національному конгресі неврологів, психіатрів та наркологів України за міжнародною участю “Психоневрологiя XXI сторіччя” (Харкiв, 2002); Міжнародній науково-практичній конференції: ”Бiопсихосоцiальна модель як нова парадигма розвитку психіатрії в Українi” (Сімеїз, 2002); науково-практичній конференції „Актуальні проблеми доказової медицини у психіатрії та наркології (Ялта, 2004); на III Міжнародній науково-практичній конференції “Динаміка наукових досліджень”(Дніпропетровськ, 2004); Пленумі та конференції науково-практичного товариства неврологів, психіатрів та наркологів “Сучасні технології профілактики та лікування нервових, психічних розладів та розладів внаслідок вживання психоактивних речовин ”(Луганськ, 2005).

Публікації. За матеріалами дисертації надруковано 7 публікацій, в тому числі 6 статей у спеціалізованих виданнях, затверджених ВАК України (4 із них виконані самостійно).

Структура і обсяг дисертації. Дисертацію викладено на 138 сторінках машинописного тексту (113 сторінок основного тексту і 25 сторінок - список використаних джерел). Робота складається зі вступу, огляду літератури, 4 розділів, які відображають результати власних досліджень, аналізу та узагальнення результатів, висновків, списку літератури. Матеріали дисертації ілюстровано 27 таблицями. Список використаних джерел складають 275 робіт, з них 175 україномовних та російськомовних та 100 зарубіжних авторів.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

В основу роботи покладено результати клініко - епідеміологічних досліджень хворих на шизофренію, які перебували на диспансерному та консультативному обліку в Кримському республіканському психіатричному диспансері. Серед них відібрано 637 пацієнтів, мешканців центрального та залізничного районів м. Сімферополя, в котрому на протязі більше чотирьох десятиріч існує добре організована позалікарняна психіатрична допомога. Згідно зі ствердженнями експертів ВООЗ відділу клінічних та епідеміологічних досліджень психозів M. Tansella, G. Girolamo і N. Sartorius (1992), а також з даними Н.М. Жарикова (1977), результати облікових даних психіатричних центрів не відрізняються від епідеміологічних досліджень хворих на шизофренію. Це дозволяє розглядати проведене дослідження як клініко-епідеміологічне, що є підґрунтям доказової медицини (Р. Флетчер et al., 2004) і доказової психіатрії (J. Frederick et al., 2002).

До числа 637 обстежених хворих на шизофренію не входили пацієнти, маніфестні прояви захворювання в яких виявилися до 1956 р., тобто до широкого впровадження у лікувальну практику нейролептиків. При вивченні тенденцій клінічних проявів патоморфозу шизофренії найважливіші клінічні характеристики захворювання порівнювали з такими у 1270 хворих на шизофренію, мешканців м. Сімферополя, яких було обстежено А.О.Двірським у 1985 р. при проведенні генетико-епідеміологічних досліджень.

Робота виконувалася в клинико-генетичному аспекті з урахуванням наявності генотипних відмінностей у представників різних рас і національностей (F. Vogel і ін., 1996; Н.П. Бочків, 2001; Н.А. Курганів, 2006), а також наявності серед них розбіжностей у частоті та перебігу психічних захворювань (Н.М. Жариков, 1977; Н.В. Вербенко, 2002). Тому до основного контингенту хворих на шизофренію і контингенту хворих, що зіставляється, входили тільки українці і росіяни. У представників цих національностей відсутні розходження по співвідношенню дерматоглифичних характеристик і антропофизіологичних ознак латеральності. Відбір пацієнтів цих національностей обумовлено також частотою шлюбів між ними (А.Е. Двірський, 1985).

Кваліфікацію клінічних проявів шизофренії здійснювали відповідно до критеріїв, представлених „Міжнародною кваліфікацією хвороб 10 перегляду” (1994), „Кишенькового керівництва” до МКХ-10. Класифікацію психічних та поведінкових розладів - до глосарію та дослідних діагностичних критеріїв (ДДК), а також методичних рекомендацій окремих дослідників (А.В. Абрамов и др., 2000; Н. Сарторiус, 1999; А.С. Тиганов и др., 1999; А.П. Чуприков, 1999).

Загальний контингент 637 хворих на шизофренію з урахуванням типів перебігу представлено наступним чином: з безперервним перебігом - 275 (43,2%) хворих; приступоподібним - 281 (44,1%) хворих; ремітуючим - 81 (12,7%) хворих.

За типами перебігу 121 хворий на шизофренію з ідентичною спадковою обтяженістю та 516 хворих на шизофренію без виявленої спадкової обтяженості мали відповідно наступні співвідношення: безперервний перебіг - 65 (53,7%) і 210 (40,7%) хворих; приступоподібний - 44 (36,4%) і 238 (46,1%) хворих; ремітуючий - 12 (9,9%) і 68 (13,2%) хворих.

У групах 314 чоловіків і 323 жінок, хворих на шизофренію, за типами перебігу пацієнтів розподілено наступним чином: безперервний - 151 (48,1%) і 124 (38,4%); приступоподібний - 134 (42,7%) і 147 (45,5%) хворих; ремітуючий - 29 (9,2%) і 52 (16,1%) хворих.

Обстежуваних 637 хворих за формами шизофренії представлено в наступних співвідношеннях: проста форма - 60 (9,4%) хворих; параноїдна - 561 (88,1%) хворих; кататонічна - 16 (2,5%) хворих.

В групах 121 хворих на шизофренію, родичі котрих страждали на дане захворювання, та 516 хворих на шизофренію, які не мали серед родичів таких випадків, за формами захворювання пацієнтів розподілено таким чином: проста форма - 15 (12,4%) і 45 (8,7%) хворих; параноїдна - 104 (85,9%) і 457 (88,6%) хворих; кататонічна - 2 (1,7%) і 14 (2,7%) хворих.

За формами захворювання 314 чоловіків і 323 жінок, хворих на шизофренію, відповідно розподілено так: проста форма - 38 (12,1%) і 22 (6,8%) хворих; параноїдна - 264 (84,1%) і 297 (92,0%) хворих; кататонічна - 12 (3,8%) і 4 (1,2%) хворих.

З урахуванням рівня освіти 637 хворих на шизофренію розподілено так: початкова освіта - 16 (2,5%) хворих; освіта 7-8 класів - 176 (27,6%) хворих; середня та середня-спеціальна освіта - 395 (62,1%) хворих, вища і незакінчена вища освіта - 50 (7,8%) хворих.

З загального числа хворих (637) на шизофренію 256 (40,1%) осіб не вступали до шлюбу, а з 381 (59,9%) пацієнта, які брали шлюб, лише половина перебували у шлюбі (27,8%), що обумовлено високою частотою (29,1%) його розірвання.

У світовій психіатрії відсутні дослідження патоморфозу шизофренії, в яких би проводилося порівняння результатів епідеміологічних досліджень, проведених в одному й тому самому регіоні з інтервалом у 20 років. Дослідження, проведені у 2005 р., а також А.О. Двірським (1985), являють собою два поперечних зрізи клінічних проявів шизофренії з інтервалом у 20 років упродовж 50-річного періоду ери нейролептиків.

При порівнянні за віком початку маніфестних проявів шизофренії не виявлено різниці між 637 жителями м. Сімферополя, обстеженими у сучасний період, та 1270 хворими на шизофренію, обстеженими у 1985 році (А.Е.Двірський, 1985) (p<0,3). У розподілі типів перебігу шизофренії даних контингентів хворих виявлені відмінності (?2 =54,97 при k=2, p<0,001). У хворих на шизофренію сучасного періоду ремітуючий перебіг захворювання (12,5%) виявлявся у 2,2 рази більше, а приступоподібний (44,3%) - на 6,2% менше у порівнянні з хворими на шизофренію, обстеженими у 1985 році (p<005). Частота безперервного перебігу не відрізнялася у зіставляємих хворих на шизофренію (p>0,3).

У розподілі форм захворювання у аналізованих контингентах хворих виявлено різницю (?2=21,32 при k=2, p<0,001). У 637 хворих на шизофренію, обстежених в сучасному періоді, параноїдна форма (88,1%) спостерігалася на 5,4% більше, а кататонічна (2,5%) у 2,8 рази менше відносно до порівнюваних 1270 хворих на шизофренію, обстежених у 1985 році (А. О. Двірський) (p<0,01). Проста форма захворювання серед двох контингентах хворих на шизофренію зустрічалася майже з однаковою частотою.

Представлений аналіз співвідношення типів перебігу шизофренії матеріалах епідеміологічних досліджень спростовує дані В.Б. Вільянова зі співавторами (2005) про прояв несприятливих тенденцій сучасного патоморфоза шизофренії у вигляді підвищення частоти злоякісних варіантів галлюцинаторно - параноідної шизофренії.

Таким чином, у хворих на шизофренію, обстежених як в сучасний період, так і наприкінці перших трьох десятиліть широкого впровадження психофармакотерапії (1985), клінічні прояви шизофренії характеризуються ознаками позитивного патоморфозу. Це виражається у переважанні параноїдної форми та порівняно невеликій частоті простої та кататонічної форм, а також у більш сприятливому перебігу шизофренії, що виявляється у переважанні епізодичного типу перебігу з приступоподібним та ремітуючим включно. Сучасні клінічні характеристики патоморфозу шизофренії мають позитивну спрямованість у вигляді збільшення частоти ремітуючого перебігу, параноїдної форми та пониження частоти кататонічної форми.

Відмічені позитивні характеристики патоморфозу шизофренії в сучасний період у значущій мірі обумовлено тим, що хворі з маніфестними проявами захворювання досліджені у період так званого фармакологичного або нейролептичного патоморфоза (С.Г. Жислин,1965; K. Janzarik, 1968; А.Г. Авруцкий и др., 1975). Крім того, сприятливому перебігу шизофренії сприяло посилення міграційних процесів та збільшення частоти міжнаціональних шлюбів, що обумовлюють підвищення ступеня гетерозиготності, пониження кількості генів і частоти генів у гомозиготному стані в шизофренічному генокомплексі. (А.Е. Двірский, 1981, 2002).

В подальшому проводили пошук факторів, що могли б мати вплив на патоморфоз шизофренії на її клінічні прояви. Більш сприятливі клінічні прояви шизофренії у період широкого впровадження психофармакотерапії трактується як результат зниження частоти спадковою обтяженості шизофренією в родичів першого ступеня споріднення, що переважно має несприятливий перебіг (M. Taylor і ін., 1978; В.П. Самохвалів, 1989).

У сучасний період із загальній чисельності 637 хворих на шизофренію виявлено 121 пацієнтів, у котрих родичі страждали на дане захворювання, що становить 19,0%. До даної величини входили пацієнти зі спадковою обтяженістю І ступеня родинності, що склало 13,2% випадків; ІІ-ІІІ ступеня родинності - 5,8% випадків.

Частота ідентичної спадкової обтяженості у родичів різного ступеня родинності хворих на шизофренію у сучасному періоді наближається до аналогічної величини, виявленої іншими дослідниками при обстеженні пацієнтів з маніфестними проявами захворювання до впровадження нейролептиків (А.Г.Галачьян,1937; Е.Н. Каменева,1959; Е. Bleuler M.,1930, А.Н. Корнетов, 1969; И.В. Шахматова, 1972; В.П. Эфроимсон,1972; F. Kallman, 1930; E. Zerbin - Rudin, 1971), так і в період їхнього використання (В. Милев і др., 1988; В.J. Goldstain, 1997; В.А. Орлова, 2000; О.К. Напрєєнко, 2001; В. Kaplan et al., 2004; H. Nagamoto, 2005). Встановлена величина гомоспецифічної спадкової обтяженості (19,0%) у хворих на шизофренію в період широкого застосування фармакотерапії спростовує ствердження M. Taylor и R. Abrams (1978) щодо її зниження у 3-5 разів у позначений період.

Частота ідентичної спадкової обтяженості у 275 хворих на шизофренію з безперервним типом перебігу (23,6%) виявилася в 1,5 рази більше, ніж у 362 хворих на шизофренію з епізодичним типом перебігу (15,7%), куди входили випадки з приступоподібним та ремітуючим перебігом хвороби (p<0,05). Дана величина не відрізнялася у 561 хворих з параноїдною формою шизофренії (18,5%) та у 76 пацієнтів з непараноїдною формою шизофренії (22,4%), куди входили пацієнти з простою та кататонічною формами захворювання.

Частота виявляємості шизофренії у віці до 30 років у групі 121 хворих на шизофренією, родичі яких страждали цим захворюванням (74,4%), у 1,2 рази вище, ніж у 516 хворих на шизофренією, без виявленої спадковою обтяженості (61,6%), (p<0,01). Маніфестні прояви захворювання у віці від 31 до 40 років у хворих на шизофренією без виявленої спадковою обтяженості (26,1%) у 1,4 рази перевищували таку величину в хворих на шизофренією з ідентичною спадковою обтяженістю (18,2%) (p<0,05). У сучасний період початок захворювання у хворих на шизофренію зі спадкової обтяженістю виявлялося в більш тривалому віковому інтервалі (до 30 років) у порівнянні з даними досліджень до періоду її патоморфоза, у яких воно виявлялося переважно у віці до 20-25 років (Е. Bleuler M.,1930; F. Kallman, 1930; А.Г. Галачьян,1937; Е.Н. Каменева,1959; А.Н. Корнетів, 1969).

У контингентах хворих з ідентичною спадковою обтяженістю, так і без неї не виявлено відмінностей у розподілі пацієнтів по формах захворювання. У співвідношенні типів перебігу захворювання виявлені відмінності в групах 121 хворих на шизофренію з ідентичною спадковою обтяженістю і 516 хворих шизофренією без виявленої спадкової обтяженості (p<0,05). Безперервний перебіг захворювання в пацієнтів, родичі яких страждали цим психозом (53,7%), спостерігалося в 1,3 рази частіше в порівнянні з хворими шизофренією без спадкової обтяженості (40,7%) (p<0,01). У пацієнтів, не обтяжених цим захворюванням, частота епізодичного типу перебігу шизофренії (59,3%), куди включалися приступоподібний та ремитуючий тип перебігу, спостерігалася на 13,0% більше в порівнянні з контингентом хворих, що зіставляється, зі спадкоємною обтяженістю (46,3%) (p<0,05).

Отже, частота ідентичної спадкової обтяженості серед родичів різного ступеня споріднення в хворих на шизофренію в сучасний період не відрізняється від періоду до впровадження нейролептиків. Її частота була вище в хворих з безперервним типом перебігу хвороби стосовно пацієнтів з епізодичним типом перебігу. Фактор ідентичної спадкоємної обтяженості впливає на клінічні особливості ендогенного процесу. У необтяжених цим захворюванням хворих на шизофренію переважали пацієнти з початком хвороби у віці від 31 до 40 років і епізодичним типом перебігу хвороби, а в хворих на шизофренію, обтяжених цим захворюванням, підвищена частота випадків з віком його початку до 30 років і збільшена частота безупинного типу перебігу. Серед пацієнтів, з ідентичною спадковою обтяженістю, хоча і спостерігається збільшення частоти безперервного типу перебігу, але його частота менша від частоти епізодичного типу перебігу. Дані факти свідчать про те, що в сучасний період менше виражені негативні впливи ідентичної спадкової обтяженості на перебіг захворювання.

Серед 637 хворих на шизофренію найбільш розповсюдженою формою захворювання була параноїдная форма шизофренії (88,1%). Її частота в 7,4 рази більше частоти непараноїдної шизофренії (11,9%), куди входили проста (9,4%) і кататонична (2,5%) форми захворювання (p<0,001).

Частота спадкової обтяженості цим захворюванням не відрізнялася в 561 пацієнтів з параноїдної (18,5%) і 76 непараноїдної формою (22,4%) шизофренії (p>0,3). У співвідношенні параноїдної і непараноїдної шизофренії відсутні відмінності в групах 121 хворих на шизофренію з ідентичною спадковою обтяженістю (6,1:1) і 516 хворих на шизофренію без виявленої спадкової обтяженості (7,7:1) (p>0,3). Ці результати свідчать про те, що фактор спадкової обтяженості не робить впливу на співвідношення параноїдної і непараноїдної шизофренії.

При проведенні подібного аналізу з урахуванням статевого диморфізму виявлені відмінності в їхньому співвідношенні. Розподіл параноїдної і непараноїдної шизофренії в групі 314 чоловіків (5,3:1) відрізнялося від аналогічної величини в групі 323 жінок (11,4:1) (p<0,001). Це обумовлено збільшенням частоти параноїдної шизофренії в жінок (92,0%), у порівнянні з чоловіками (84,1%), у яких майже в два рази збільшена частота непараноїдної шизофренії (15,9%) (p<0,01).

Співвідношення типів перебігу відрізнялося в хворих на параноїдну і непараноїдну шизофренію (p<0,01). У групі 561 хворих на параноїдну шизофренію приступообразний перебіг захворювання (48,5%) збільшений в 4,1 рази, а ремитуючий (13,9%) - у 3,6 рази в порівнянні з групою 76 хворих на непараноїдну шизофренію (p<0,01). Безперервний перебіг хвороби в хворих на непараноїдну шизофренію (84,2%) спостерігалося в 2,2 рази частіше, ніж у пацієнтів на параноїдну шизофренію (37,6%) (p<0,001).

Таким чином, частота спадкової обтяженості не відрізнялася при параноїдної і непараноїдної формах шизофренії. Вона не робить впливи на співвідношення параноїдної і непараноїдної шизофренії, однак статевий диморфізм змінює їхнє співвідношення. У жінок збільшена частота параноїдної форми, у порівнянні з чоловіками, серед яких підвищена частота непараноїдної шизофренії, куди входили проста і кататонична форми. При непараноїдної шизофренії переважає безперервний перебіг, а при параноїдної - частіше спостерігаються приступообразний і ремитуючий перебіг захворювання.

В останнє десятиліття співробітники Наукової групи ВООЗ клінічних епідеміологічних досліджень R. Warner і G. Giloramo (1995), а також окремі психіатри (J. Goldstein, 1977; Д.Д. Орловська та ін., 2000) вказували на важливість вивчення проявів шизофренії з урахуванням статевого диморфізму. Поява негативних проявів сучасного патоморфоза шизофренії пояснюється підвищенням частоти чоловіків з параноїдними варіантами захворювання, які мають несприятливий перебіг (В.Б. Вільянов та ін., 2005).

Статеві відмінності мають вплив на клінічні прояви шизофренії. У 314 чоловіків, хворих на шизофренію, частота пацієнтів з початком захворювання у віці від 16 до 25 років (51,6%) в 1,6 рази більша, ніж у 323 жінок (31,3%), у котрих частота прояву даного психозу у віці від 31 до 50 років (42,1%) в 1,9 рази більше у порівнянні з зіставленими пацієнтами (p<0,001). Відмічена різниця у значущій мірі відбувається в результаті збільшення у 3,1 рази проявів даного захворювання у жінок віком 31-35 років (19,2%) у порівнянні з чоловіками, у яких ця величина була рівної 6,1% (p<0,001).

У чоловіків безперервний перебіг шизофренічного процесу (48,1%) виявлявся в 1,3 рази більше порівняно з жінками (38,4%) (p<0,05). Ремітуючий перебіг шизофренії у жінок (16,1%) виявлявся в 1,7 рази більше, ніж у чоловіків (9,2%) (p<0,01). У чоловіків, які страждали на дане захворювання, частота простої (12,1%) і кататонічної (3,8%) форм шизофренії відповідно в 1,8 і 3,2 рази більше у порівнянні з жінками, у котрих на 7,9% більше виявлялася параноїдна форма захворювання (92,0%) (p<0,01).

Збільшення частоти безупинного перебігу шизофренії у чоловіків, у порівнянні з жінками, обумовлено перевагою шкідливостей у пренатальному і перинатальному періодах, які приводять до органічних уражень головного мозку. Сприятливий перебіг шизофренії у жінок обумовлено мозаїцизмом за генами, локалізованими у XX хромосомах, що обумовлює підвищення пристосувальних можливостей організму (А.Е. Двірський та ін., 1975; A, Leung і ін.,2000; Е. Пейтерс та ін., 2003). Пубертатний період настає в дівчинок раніш, ніж у хлопчиків, що визначає в них більш ранню елімінацію надлишкових нейронних синапсів і приводить до підвищення ефективності зв'язків між нейронами в представників жіночої статі (L. Saugstad, 1989).

Отже статевий диморфізм має модифікуючий вплив на клінічні прояви шизофренії. Це виявляється в тому, що у чоловіків частіше початок маніфестних проявів шизофренії припадає на вік до 25 років, більша частота безперервного типу перебігу, простої та кататонічної форм. У жінок спостерігаються більш пізні прояви хвороби, збільшення частоти параноїдної форми та ремітуючого типу перебігу шизофренії. Відмічені параметри шизофренії в жінок у значній мірі співпадають із характеристиками позитивного патоморфозу шизофренії. Це свідчить про те, що в сучасні клінічні прояви шизофренії великий внесок роблять генотипні особливості, зумовлені XX генотипом.

При дослідженні співвідношень і перебігу параноїдної та непараноїдної шизофренії з урахуванням ідентичної спадкової обтяженості та статевого диморфізму було отримано наступні результати.

Фактор спадкової обтяженості не має суттєвого впливу на співвідношення параноїдної і непараноїдної шизофренії, однак статевий диморфізм має вплив на їхнє співвідношення. При непараноїдному варіанті, до якого входили проста та кататонічна форма шизофренії, переважає безперервний перебіг і більш ранній початок шизофренії, а при параноїдний шизофренії частіше зустрічаються приступоподібний та ремітуючий перебіг, а також більш пізній прояв захворювання.

Рівень освіти є предктором інтелекту, наслідуваного по полігенному типу (Н.П. Дубинін, 1970; Р. Корсини и др., 2003). Окремі автори вказують на можливий вплив рівня освіти як фактора патоморфоза шизофренії (А.Е. Двирский, 1981, 2002).

Це свідчить про перспективність дослідження рівня освіти в хворих на шизофренію з урахуванням полового диморфізму.

У сучасний період хворі на шизофренію в 70,2% випадків мали середню, середньо-спеціальну (62,3%), незакінчену вищу і вищу освіту (7,9%), а неповне середнє (27,3%) у них відзначалося в 2,6 рази рідше і дуже рідко виявлялося початкова освіта (2,5%). Рівень освіти впливає на вік початку і співвідношення типів перебігу і форм шизофренії. Початок хвороби у віці до 25 років у 190 хворих на шизофренію з початковою та неповною середньою освітою (67,3%) спостерігалося в 1,8 рази частіше, ніж у 447 пацієнтів із середньої, середньо-спеціальної, незакінченою вищою і вищою освітою (37,7%), у яких у 3,7 рази переважали випадки з її проявом у віці 31-40 років (31,5%) (p<0,001).

У цих групах хворих на шизофренію виявлені відмінності в співвідношенні як типів перебігу, так і форм захворювання (p<0,001). Безперервний перебіг шизофренії в 190 хворих з початковою і неповною середньою освітою (54,7%) у 1,4 рази вище в порівнянні з 447 пацієнтами із середньою, середньо-спеціальною, вищою і незакінченою вищою освітою (38,3%), серед у яких збільшена в 1,6 рази частота епізодичного перебігу (61,7%) (p<0,01). Проста форма шизофренії переважала в 4,4 рази в хворих з початковою і неповною середньою освітою (54,7%), а параноїдна форма у хворих із середньою, середньо-спеціальною, вищої і незакінченою вищою освітою (92,8%) переважала в 1,2 рази стосовно контингенту хворих, що зіставляється, (76,8%) (p<0,001).

В останні роки в X- хромосомах виявлено близько 200 генів, відповідальних за інтелектуальні здібності (P. Chiurazzi et al., 2001; Н.В. Зверева и др., 2005). Це вказує на перспективність вивчення рівня утворення в хворих шизофренією з урахуванням полового диморфізму. Середнє і середньо фахова освіта у 314 чоловіків хворих на шизофренію (66,2%) відзначалося на 7,6% частіше, ніж у 323 жінок (58,6%) (p<0,05). У теж час, загальна частота вищою і незакінченої вищої освіти у хворих на шизофренію жінок (11,1%) у 2,5 рази перевищувала відповідну величину у чоловіків (4,5%) (p<0,05).

Представлені дані свідчать про те, що у хворих на шизофренію переважала середня, середня спеціальна, вища і незакінчена вища освіта, а незакінчена середня і початкова освіта виявлялися значно рідше. Статевий диморфізм впливає на рівень освіти, що виражається в підвищенні частоти вищої і незакінченої вищої освіти у жінок, а у чоловіків - середньо і середньо-фахова освіта. Рівень освіти є чинником прогнозу клінічних проявів шизофренії. Серед хворих з початковою і неповною середньою освітою частіше виявлялися безперервний перебіг, проста форма і початок захворювання у віці до 25 років. У хворих із середнім, середньої спеціальною, вищою і незакінченою вищою освітою переважав епізодичний перебіг (приступообразний і ремитучий), параноїдна форма і більш пізніший початок шизофренії, що характерно для її патоморфоза . Ці факти свідчать про те, що підвищення рівня освіти в населенні, що спостерігається в епоху соціально-культурного й економічного прогресу, є одним з факторів патоморфоза шизофренії.

Подібно рівню освіти, родинний стан є важливим чинником соціальної адаптації і прогнозу перебігу шизофренії (А.П. Коцюбинський, 1991; А.Г. Головіна, 1998; H. Kaplan et al., 2004). У період сучасного патоморфоза шизофренії вперше досліджується родинний стан у цих пацієнтів, а також з урахуванням типів перебігу захворювання і полового диморфізму.

У 637 хворих на шизофренію 40,1% хворих не одружувалися, а серед пацієнтів, що брали шлюб (59,9%), лише половина в ньому знаходилась (27,8%). Це обумовлено високою частотою (29,1%) розірвання шлюбів. При дослідженні родинного стану в цих пацієнтів з урахуванням варіантів перебігу і статевих відмінностей виявлено різницю. Пацієнтів, які перебували в шлюбі, спостерігалося в 3,7 рази більше у групі 362 хворих з епізодичним перебігом (40,6%) порівняно з 275 хворими з безперервним перебігом (10,9%), серед котрих у 2,3 рази було більше таких, що не перебували в шлюбі (58,9%) (p<0,001). У 323 жінок, хворих на шизофренію, в 1,4 раза більше таких, що перебували у шлюбі (32,2%), а у 314 чоловіків, які в шлюбі не перебували (47,3%) (p<0,01).

Вперше проведено вивчення перебігу шизофренії з урахуванням сімейного стану та статевих відмінностей. Епізодичний перебіг шизофренії переважав відповідно в 3,5 і 2,8 рази у чоловіків (83,6%) і жінок (82,7%), що перебувають у шлюбі, у порівнянні з чоловіками (42,3%) і жінками (51,6%), які не перебувають у шлюбі (p<0,001). Безперервний перебіг захворювання виявлявся відповідно в 3,5 і 2,8 разів частіше в чоловіків (57,7%) і жінок (48,4%), які не перебувають у шлюбі, стосовно чоловіків і жінок, що перебувають у шлюбі, у яких його частота відповідно складала 16,4 і 17,3% (p<0,001).

У чоловіків хворих на шизофренію, що перебувають у шлюбі, частота епізодичного (83,6%) і безперервного (16,4%) типів перебігу не відрізнялася від жінок, що перебувають у шлюбі, у яких відповідні величини складали 82,7% і 17,3%. Разом з тим, у жінок, які не перебувають у шлюбі, частота епізодичного перебігу (51,6%) виявилася в 1,2 рази вищою у порівнянні з такими ж чоловіками (42,3%) (p<0,05). У чоловіків, які не перебувають у шлюбі, частота безперервного типу перебігу (57,7%) виявлялася на 9,3% частіше, ніж у жінок (48,4%) (p<0,05).

Отже, у період сучасного патоморфозу шизофренії відзначається висока частота хворих, що не одружувалися, а також висока частота розірвання шлюбів у таких хворих. Пацієнти, що перебувають у шлюбі, переважали серед жінок хворих на шизофренію з епізодичним перебігом, а серед чоловіків, що страждають на це захворювання з безперервним перебігом, частіше виявлялися пацієнти, які не брали шлюб. Епізодичний перебіг шизофренії переважав у чоловіків і жінок, що перебувають у шлюбі, а у хворих обох статей, які не перебувають у шлюбі, частіше спостерігався безперервний перебіг. Сімейний стан є чинником прогнозу перебігу шизофренії.

Результати проведених досліджень спростовують ствердження про зміну сприятливого перебігу шизофренії при сучасному патоморфозі і появу негативних його проявів. Встановлено вплив на патоморфоз і клінічні прояви шизофренії ідентичної спадкової обтяженості, статевого диморфізму та рівня освіти.

ВИСНОВКИ

1.У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що виявляється в узагальненні та порівнянні клініко-епідеміологічних та клініко-генетичних досліджень особливостей прояву шизофренії в сучасний період (2005) і архівними даними аналогічних досліджень, що проводилися 20 років тому (1985) в тому самому регіоні; виявлено особливості її патоморфозу. Встановлено вплив на патоморфоз та клінічні прояви шизофренії ідентичної спадкової обтяженості, статевого диморфізму та рівня освіти. Виявлено критерії прогнозу перебігу шизофренічного процесу, що можуть сприяти плануванню реабілітаційних заходів.

2. Клінічні прояви сучасного патоморфозу шизофренії, у порівнянні з періодом 20-річної давнини, не виявили різниці у віку початку маніфестних проявів даного ендогенного процесу та частоті безперервного типу перебігу. Сучасний патоморфоз шизофренії характеризується позитивними клінічними проявами, що виражається підвищенні у 2,2 рази частоти ремітуючого перебігу захворювання (12,5%) внаслідок пониження частоти приступоподібного типу перебігу. У таких хворих частіше спостерігається параноїдна форма (88,1%), а кататонічна (2,5%) - зустрічається у 2,8 раза менше.

3. У хворих на шизофренію загальна частота ідентичної спадкової обтяженості складає 19,0% і не має тенденції до пониження в сучасний період, що має враховуватися при визначенні прогнозу ризику захворювання у родичів пробанда. Серед хворих на шизофренію, які обтяжені даним захворюванням, підвищена частота випадків з віком його початку до 30 років і збільшена частота безперервного типу перебігу, а серед хворих, які не обтяжені даним захворюванням, переважали пацієнти з початком хвороби у віці від 31 до 40 років і епізодичним типом перебігу хвороби. При сучасному патоморфозі у хворих на шизофренію, які обтяжені даним захворюванням, відзначається зниження прогредієнтних тенденцій, що виявляється у відсутності розбіжностей у частоті безперервного і епізодичного типів перебігу.

4. Статевий диморфізм має вплив на сучасний патоморфоз шизофренії, її клінічні особливості та прогноз перебігу. У чоловіків, хворих на шизофренію, більш часто спостерігається початок її маніфест них проявів у віці до 25 років, а також збільшення частоти безперервного типу перебігу, простої та кататонічної форм. У жінок більш сприятливий перебіг хвороби, відносно пізня її маніфестація, підвищена частота параноїчної форми та ремітуючого типу перебігу. Такі клінічні параметри шизофренії у жінок співпадають з сучасними характеристиками патоморфозу і свідчать про значущий внесок у сприятливий перебіг захворювання генотипних особливостей, обумовлених XX-генотипом.

5. Рівень освіти, що є предиктором інтелекту, пов'язаний з клінічними особливостями та тяжкістю перебігу шизофренії. У хворих на шизофренію з початковою та неповною середньою освітою маніфестні прояви хвороби частіше виявляються у віці від 16 до 25 років. У них більша частота простої форми та безперервного типу перебігу. Клінічні особливості шизофренії у хворих з середньою, середньою спеціальною, вищою та незакінченою вищою освітою характеризуються більш пізнім початком захворювання, підвищенням частоти епізодичного перебігу хвороби і параноїчної форми. Статевий диморфізм впливає на рівень освіти, що виявляться у підвищенні частоти вищої і незакінченої вищої освіти у жінок, а у чоловіків - середньої і середньо-спеціальної освіти.

6. У хворих на шизофренію відмічається висока частота таких, що не брали шлюбу (40,1%), а серед пацієнтів, які брали шлюб (59,9%), лише половина у ньому перебувала (27,8%), що зумовлено високою частотою його розірвання (29,1%). При сучасних клінічних проявах шизофренії сімейний стан є фактором прогнозу її перебігу. Епізодичний перебіг шизофренії виявлявся відповідно в 3,5 і 2,8 рази більше в одружених (83,6%) і жінок (82,4%) у порівнянні з чоловіками (42,3%) та жінками (51,6%), котрі не перебувають у шлюбі, серед яких у 3,5 і 2,8 рази переважав безперервний перебіг (57,7 і 48,4%).

7. При сучасному патоморфозі шизофренії такі ознаки, як ідентична спадкова обтяженість, статевий диморфізм, рівень освіти та сімейний стан є важливими критеріями прогнозу перебігу шизофренічного процесу, що мають враховуватися при побудові індивідуальних реабілітаційних схем.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Двирский А.Е., Яновский Т.С. Влияние уровня образования на клинические проявления шизофрении // Український вiсник психоневрології. - 2002. - Т.10, №1(30). - С. 111 - 113.

2. Яновский Т.С. Формы шизофрении у больных с различным уровнем образования // Архiв психiатрiї. - 2002. №4 (31) - С. 39 - 42.

3. Яновский Т.С. Образование и семейное положение при шизофрении с учетом полового диморфизма // Український медичний альманах - 2004. - Т. 7, № 4 (додаток). - С. 169 - 171.

4. Яновский Т.С. Образование, как фактор патоморфоза шизофрении // Архiв психiатрiї. - 2005. - Т. 11, - №2 (41). - С.52-54 .

5. Двирский А.Е., Яновский Т.С. Влияние идентичной наследственной отягощенности и полового диморфизма на клинику шизофрении в период ее патоморфоза (по материалам эпидемиологических исследований) // Український медичний альманах. - 2005.-Т. 8, №4 (додаток). - С. 51-53.

6. Яновский Т.С. Соотношение, генотипические особенности и течение параноидной и непараноидной шизофрении (по материалам эпидемиологических исследований) // Психiчне здоров'я. - 2005. - №3 (8). - С.37-39.

7. Яновский Т.С. Уровень образования и манифестные проявления шизофрении // Матеріали III Міжнародної науково-практичної конференції “Динаміка наукових досліджень”. - Т. 58. - Дніпропетровськ: Наука і освіта. - 2004.- Т.58 - С. 43-44.

АНОТАЦІЯ

Яновський Т.С. Сучасний патоморфоз шизофренії (клініко-епідеміологічне та клініко-генетичне дослідження). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спецiальнiстю 14.01.16 - психіатрія. - Український науково - дослідний інститут соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України, Київ, 2007.

Дисертація присвячена вивченню за матеріалами епідеміологічних досліджень клініки патоморфозу шизофренії та тенденцій його розвитку в сучасний період, а також визначенню впливу на патоморфоз і клінічні прояви шизофренії ідентичної спадкової обтяженості, статевого диморфізму та освіти.

Спростовано твердження про зміну сприятливого перебігу шизофренії в сучасний період патоморфозу і виникнення негативних його проявів внаслідок збільшення частоти хворих з параноїдними варіантами захворювання з несприятливим перебігом. Встановлено, що сучасні клінічні характеристики патоморфозу шизофренії характеризуються позитивними проявами у вигляді підвищення частоти ремітуючого перебігу, параноїдної форми і пониження частоти кататонічної форми. На патоморфоз і клінічні прояви шизофренії впливають генотипічні особливості, що характеризуються спадковою обтяженістю шизофренії, XX-генотипом, а також підвищення рівня освіти.

Ключові слова: шизофренія, патоморфоз, спадкова обтяженість, статевий диморфізм, сімейний стан, рівень освіти.

АННОТАЦИЯ

Яновский Т.С. Современный патоморфоз шизофрении (клинико-эпидемиологическое и клинико-генетическое исследование). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14. 01. 16 - психиатрия. - Украинский научно - исследовательский институт социальной и судебной психиатрии и наркологии МОЗ Украины, Киев, 2007.

Диссертация посвящена изучению по материалам эпидемиологических исследований клиники патоморфоза шизофрении и тенденций его развития в современный период, а также определению влияния на патоморфоз и клинические проявления шизофрении идентичной наследственной отягощенности, полового диморфизма, семейного положения и образования.

Проведено изучение и сопоставление клинических проявлений у 637 больных шизофрений (украинцев и русских), выявленных в 2005 году в результате эпидемиологических исследований, и у 1270 больных шизофренией по архивным данным 1985 года, представляющих больных этого же региона. В результате исследования опровергнуты утверждения о смене благоприятного течения шизофрении в современный период патоморфоза и появлении негативных его проявлений вследствие увеличения частоты больных с параноидными неблагоприятно текущими вариантами заболевания.