Соціально-психологічні чинники становлення комунікативної культури майбутнього юриста в процесі професійної підготовки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут психології ім. Г.С.Костюка АПН України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук

Соціально-психологічні чинники становлення комунікативної культури майбутнього юриста в процесі професійної підготовки

Білоножко А.В.

Спеціальність 19.00. 05 - соціальна психологія

Київ - 2008

Вступ

Актуальність теми дослідження. "Мова - це дім буття", - писав Мартін Гайдеґґер. Мова не лише сприяє осягненню буття, а фактично його й визначає. Саме завдяки мовленню буття входить у свідомість, тобто стає "вістю" для людини. Тож і особливості мовлення постають особливостями буття. Відтак мова, як достеменно онтологічне явище, є предметом найпильнішого психологічного пізнання. Адже лише завдяки переживанню, суто психологічному процесові, буття проявляється певної миті, в певній точці простору. Тож психологія може говорити й про "переживання мови".

Очевидним стає, що комунікативна культура правників є соціальним феноменом у найширшому розумінні. У комунікативному процесі, як процесі обміну цінностями, визначаються статуси і речей, і суб'єктів комунікації. Так стає явним зв'язок таких понять як "мова", комунікація", "соціум", "адаптація суб'єкта". Відповідно, постають високі вимоги до комунікативної культури студентів юридичних навчальних закладів, як вагомої передумови їх професійної компетентності. Власне сформована комунікативна культура юриста уможливлює подальше професійне зростання та самореалізацію спеціаліста, професійна діяльність якого потребує постійної взаємодії в сфері: "людина-людина". Майбутні юристи мають бути готові до різнобічних ділових контактів, ґрунтуючись на принципах взаємоповаги, підтримки, справедливості й об'єктивності. Таким чином, важливим завданням професійної освіти є пошук ефективних засобів формування комунікативної культури у майбутніх юристів. Варто зауважити, що саме високий рівень розвитку комунікативної культури фахівця-юриста забезпечує успішність виконання професійних обов'язків, своєчасного вирішення поточних завдань. Однак юридична практика свідчить про наявність певних труднощів встановлення взаємодії співпрацівниками МВС.

І хибним є уявлення, що формування комунікативної культури спеціаліста є справою лише професійної діяльності й багаторічного досвіду. Численні наукові дослідження не виявляють статистично значущої залежності між професійним стажем і рівнем комунікативної культури юриста. Проте висвітлюють наступну тенденцію - технології освіти, що спираються на традиційні підходи щодо формування комунікативної культури у майбутніх юристів, відчувають певні труднощі у залучення студентів у спілкування, оформлення їх активної позиції у професійних та соціальних стосунках, формування продуктивних взаємин керівника і підлеглого в процесі вирішення завдань спільної діяльності в умовах вирішення професійних завдань. Відтак актуальним постає завдання формування комунікативної культури у майбутніх юристів впродовж їх навчання у вищій школі із врахуванням вимог щодо професійних якостей, знань та умінь спеціалістів юридичної справи.

Загалом варто відзначити, що в науковій літературі представлено багато досліджень, спрямованих на визначення сутності комунікації, комунікативної компетентності, комунікативних умінь, комунікативної культури, розкриття їх основних функцій (Б. М. Андрушків, О. Б. Зверінцев, Д. П. Кайдалов, Л. М. Кроль, П. М. Керженцев, С. Д. Максименко, А. П. Панфілова, Г. Х. Попов, Е. І. Суїменко та ін.), приділяється велика увага обґрунтуванню моделі ефективної комунікації (Г. О. Балл, В. М. Галузяк, Ю. М. Ємельянов, Р. Л. Кричевський, Л. Е. Орбан-Лембрик та ін.), аналізу суспільно-психологічних аспектів комунікації (Л. М. Карамушка, Т. М. Титаренко, Ю. М. Швалб та ін.) тощо.

В останній час з'явилася низка праць, у яких досліджуються проблеми професійної комунікації (К. О. Абульханова-Славська, О. О. Бодальов, М. С. Каган, С. Д. Максименко, О. М. Леонтьєв, Б. Ф. Ломов та інші). У працях Г. О. Балла, А. Б. Добровича, М. М .Заброцького, В. О. Кан-Каліка, Я. Л. Коломінського, Н. В. Чепелєвої, Ю. М. Швалба, Т. І. Федотюк, Т. С. Яценко розкриваються різні сторони професійного спілкування. Становлення комунікативної культури висвітлюється у працях (Ю. М. Жукової, О. М. Корніяка, М. І. Лісіної, В. В. Рижова, В. В. Рубцова, Л. А. Петровської), в дослідженнях проявів особливостей комунікації у зв'язку з підготовкою спеціалістів у вищих навчальних закладах. А. Г. Курбанова, Ф. М. Рахматулліна.

Питання комунікації в правовій діяльності порушуються у працях В. Г. Андросюка, Л. І. Казміренко, Я. Ю. Кондратьєва, В. Л. Васильєва, М. В. Костецького, В. М. Розіна, Г. О. Юхновця. Однак потрібно зазначити, що приділяючи істотну увагу психологічному забезпеченню професійної підготовки правників, дослідники все ж не розглядають комунікативну культуру як безпосередній чинник професіоналізації. Очевидна актуальність цієї проблеми та її недостатня розробленість і зумовили вибір теми дисертаційного дослідження: "Соціально-психологічні чинники становлення комунікативної культури майбутнього юриста в процесі професійної підготовки"

Об'єкт дослідження - комунікативна культура студентів юридичних освітніх закладів.

Предмет дослідження - соціально-психологічні чинники становлення комунікативної культури майбутніх юристів на етапі навчання у ВНЗ.

Мета дослідження полягає у виявленні й експериментальному обґрунтуванні соціально-психологічних передумов формування комунікативної культури студентів - майбутніх юристів у процесі професійної підготовки.

Гіпотези дослідження:

1) навчаючись у юридичних ВНЗ, майбутні правники засвоюють особливу субкультуру: уявлення про соціальні норми та цінності, взірці організаційної поведінки, а також професійне мовлення. Засвоєння професійного мовлення є необхідною умовою становлення фахівця;

2) водночас, правове мовлення та мова юридичної субкультури не тотожні загальній структурі мовлення, яким послуговується суспільство. Тож явним стає комунікативний розрив між правниками та суспільством;

3) наявність комунікативного розриву може проявлятися: а) в прогалинах розуміння (правники не розуміють соціальних запитів, суспільство - правових повідомлень), б) в фрустрованості правників і суб'єктів, що не належать до юридичної субкультури: адже без комунікативної спільності їхня співпраця виявляється неефективною, жоден із учасників комунікації не досягає поставленої мети:

4) спричиняє фрустрованість, обмежуючи свободу вибору та варіанти розуміння, і сам монологічний правовий дискурс. Відтак уміння правників "перекладати" цей дискурс адекватною соціуму мовою, тобто адаптувати його до особливостей соціального розуміння - сприятиме, з одного боку, а) соціалізації правників і, з другого, б) підвищенню їх професійної успішності;

5) запровадження заходів, спрямованих на розвиток у майбутніх правників розуміння соціального контексту юридичного мовлення є засобом формування їх комунікативної культури та професійного становлення.

Задля вирішення вищезазначених проблем, мети й гіпотез дослідження, було висунуто наступні завдання:

1. Проаналізувати ступінь теоретичного узагальнення проблеми становлення та соціального прояву комунікативної культури майбутніх правників.

2. Визначити специфіку комунікативної діяльності студентів юридичних навчальних закладів, особливості професійного спілкування юристів, а також критерії оцінки якості комунікативної діяльності майбутніх юристів.

3. Виявити тенденції та визначити принципи формування текстових умінь студентів в умовах професійного навчання юристів, а також критерії оцінки якості комунікативної діяльності майбутніх юристів.

4 Проаналізувати особливості психологічного сприйняття правових текстів. Зокрема виявити їхній вплив на комунікацію юристів та не юристів.

5. Розробити і обґрунтувати способи оптимізації змісту, методів і засобів розвитку комунікативних умінь і здібностей студентів юридичних закладів.

6. Апробувати та довести ефективність розробленої комплексної програми формування комунікативної культури майбутніх юристів.

Методологічну основу роботи склали: загально-психологічні положення теорії діяльності (К.О.Абульханова-Славська, А.В. Брушлінський, Г.С. Батищев, Г.С. Костюк, О.М. Леонтьєв, С.Д. Максименко, С.Л. Рубінштейн), теорії розвиваючого навчання (А. Г. Асмолов, В. В. Давидов, Д.Б. Ельконін); концепції гуманізації освіти (М. Н. Берулава, Г. О. Балл, В.О. Сластьонін); теоретичні положення поняття "комунікативної культури" (О. М. Корніяка); теоретичне положення щодо необхідності розвитку комунікативних умінь майбутніх спеціалістів як вагомого психолого-педагогічного завдання освіти К. О. Абульханова-Славська, А. Г. Асмолов, І. І. Ільясова, Л. Ю. Сіроткін, теоретичні проблеми спілкування на міжособистісному та міжгруповому рівнях Б. Г. Ананьєв, О. О. Бодалєв, Л. С. Виготський, О. М. Леонтьєв. Теоретичні положення особливостей спілкування впродовж професійної підготовки юристів В. А. Аврамцев, В. Л. Васильєва, В. В. Романова, О. М. Столяренко, Т. К. Чмут.

Наукова новизна дослідження:

Обґрунтовано лінгводидактичну систему розвитку комунікативних умінь майбутніх юристів, що ґрунтується на формуванні текстових умінь студентів, засвоєнні навичок професійного мовлення, розуміння текстової інформації. Визначено соціально-психологічні передумови змісту, системи і технології професійного юридичного мовлення.

Описано психологічні прояви сприйняття правових текстів. У не підготовлених реципієнтів монологічні правові тексти викликають фрустраційні прояви (апатію, агресію, тенденцію до уникання, регресію тощо). Водночас, ці тексти викликають ірраціональну повагу: текстам і суб'єктам, що їх повідомляють, надається висока соціальна оцінка. У комунікації підготовлених реципієнтів, котрі однак не працюють юристами, та правників спостерігається висока конфліктність: фрустрованість переживають самі правники. Найоптимальніші прояви комунікації спостерігаються між правниками, здатними адаптувати юридичне мовлення до соціального сприйняття, та їхніми партнерами з комунікації, котрі володіють основами правових знань.

Визначено тенденції формування комунікативних здібностей майбутніх юристів впродовж навчання, соціально-психологічні передумови формування комунікативного мовлення студентів у проблемно-комунікативних ситуаціях спеціальних знань; організація комунікативної діяльності студентів; розбудова мовленнєвих вправ на основі показників аналізу комунікативної діяльності майбутніх юристів.

Теоретичне значення роботи полягає у конкретизації та розширенні науково-методичних уявлень про розвиток комунікативних умінь майбутніх юристів в умовах юридичної освіти: обґрунтовано необхідність врахування висхідного рівню мовленнєвої діяльності студента, визначено залежність розвитку комунікативних умінь від рівню мовленнєвої діяльності. Розроблено цілісну систему соціально-психологічних засобів формування комунікативних умінь, що спрямовуються на оформлення професійної ідентичності майбутніх юристів, смисложиттєвих орієнтувань, психологічної готовності до професійної комунікативної діяльності. Розвиток комунікативних умінь, ціннісного ставлення до власної професії, людей, світу у майбутніх юристів сприяє становленню усталеного змістового орієнтування особистості на професійну юридичну культуру. Розроблено програму формування комунікативних умінь майбутніх юристів, сутність якої полягає у встановленні мовленнєвої, комунікативної, міжкультурної специфіки в організації формування комунікативних умінь, ціннісного ставлення до власної справи, відповідальність за наслідки діяльності у студентів юридичних ВНЗ.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що результати дослідження можуть бути використані задля удосконалення комунікативної підготовки спеціалістів. Утім методика визначення рівню розвитку комунікативних умінь студентів може застосовуватись викладачами ВНЗ. Система комунікативно-мовленнєвих вправ може застосовуватись із студентами вищої школи, викладачами центрів підвищення професійної кваліфікації.

Апробація та впровадження результатів дослідження. Основні положення та результати дисертації доповідалися й обговорювалися на засіданнях лабораторії соціальної психології Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України, а також на засіданнях кафедри клінічної психології ЛІПО Одеського Національного університету ім. Мечнікова і психології дефектологічного факультету Дніпропетровського національного університету, Міжнародній науковій конференції "Традиція і культура. Культурний набуток людства у свідомості нових поколінь". - К., 2007.

Структура і обсяг дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, загальних висновків, списку використаної літератури та додатків. Дисертаційний текст містить 12 таблиць на 18 сторінках. Матеріали дисертаційного дослідження викладено на 178 сторінках тексту. Список літератури містить 219 джерел, із них - 57 іноземними мовами.

1. Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, окреслено сутність проблеми та стан її вивчення, визначено об'єкт, предмет, мету, гіпотези, завдання дослідження, теоретико-методологічну основу, наведено дані про апробацію роботи, її структуру й обсяг.

У першому розділі - "Соціально-психологічні умови й чинники формування комунікативної культури студентів юридичних навчальних закладів" - аналізуються загальні поняття, характеризуються особливості формування комунікативної культури студентів, обґрунтовується необхідність її цілеспрямованого розвитку на етапі навчання у юридичному навчальному закладі. Поняття комунікативної культури упрозорюється у філософському, культурологічному, соціологічному, соціально-психологічному вимірах. Тобто, комунікативна культура розглядається як умова й передумова ефективності професійної діяльності, показник професійної компетентності та професійного самоудосконалення (Б. М. Андрушків, Г. М. Артюр, В. Г. Афанасьєв, О. Б. Зверінцев, О. М. Зімічєв, Д. П. Кайдалов, Л. М. Кроль, П. М. Керженцев, В. І. Курбатов, М. Мескон, А. П. Панфілова, Г. Х. Попов та ін.), визначаються чинники ефективної комунікації (Н.В.Бахарєва, Ю. М. Ємельянов, Р. Л. Кричевський та ін.), здійснюється аналіз суспільно-психологічних аспектів комунікації (Л. М. Карамушка, Н. Л. Коломінський, Р. Х. Шакуров та ін.).

Особлива увага приділяється в наукових дослідження сутності професійної комунікативної культури: так, аналіз методологічних проблем культури спілкування здійснюється в роботах К. О. Абульханової-Славської, О. О. Бодальова, Л. П. Буєвої, М. С. Кагана, С. Д. Максименка, О. М. Леонтьєва, Б. Ф. Ломова й інших. У працях Г. О. Балла, В. М. Галузяка, А. Б. Добровича, М. М. Заброцького, В. О. Кан-Каліка, Я. Л. Коломінського, М. Н. Корнєва, С. О. Мусатова, Л. Е. Орбан-Лембрик, Т. М. Титаренко, Н. В. Чепелєвої, Ю. М. Швалба, Т. К. Чмут, Т. С. Яценко розкриваються різні аспекти професійної культури спілкування.

"Комунікативна культура" є проявом особистості. Загалом культура - це універсальна система спілкування людей на всіх рівнях (В. С. Біблер, Г. В. Дьяконов, О. В. Мудрік, В. В. Рижов, Є. С. Мерлін, Л. В. Жемчугова, Т. Г. Якушева). Культура спілкування - система, що історично розвивається, своєрідна програма людської поведінки. Ці "програми" не успадковуються, вони транслюються чи передаються від покоління до покоління завдяки вихованню, освіті, через знання, літературу, мистецтво (К. Гірц, Е. Тейлор, Д. Шнейдер).

Комунікативна культура майбутніх юристів розглядається як система внутрішніх ресурсів, які необхідні для створення ефективної комунікації у певному колі ситуації особистісної взаємодії. Отже комунікативна культура - сукупність спеціальних комунікативних якостей особистості, здібностей, знань, умінь, навичок завдяки яким, індивід попереджує виникнення психологічних труднощів й прогнозує результативність міжособистісної і професійної взаємодії.

Загалом комунікативна культура особистості є проявом особистісної рефлексії, інтеріорізованим досвідом загальнолюдської культури, що й зумовлює індивідуальну своєрідність особистості. Комунікативна культура є стимулом до самореалізації, адже опосередковує відношення до життя, тобто, усвідомлений пошук себе, бажання й потреба у самостворенні, ціннісне ставлення до свого життя й спільноти. На особливості прояву комунікативної культури, як особистісної властивості впливають тривожність-емоційна стійкість, флексибільність-ригідність, екстравертованість-інтровертованість (Творогова Н. Д.), діалогічність свідомості й рефлексія (Л. С. Виготський), особистісна рефлексія (І. Н. Семенов, С. Ю. Степанов), особистісні смисли, мотиви (С. В. Васьковська), інтегральне самоставлення (В. В. Столін), емпатія (H. Rausch, E. S. Bordin), конформність (R. B. Cattell, P. Kline), особливості самосприйняття особистості й унаслідок цього почуття самотності, диференційні емоції (К. Ізард, В. К. Вілюнас, Ф. Е. Василюк).

Проте основу її формування складає досвід людського спілкування на рівні мікро- й макрогрупи. Так чи так, основними джерелами комунікативної культури є досвід. Загалом досвід - це основа когнітивного компоненту комунікативної культури особистості як суб'єкта комунікації. Разом із тим реальне існування різних форм спілкування, запозичених із різних етнічних культур, перехід з одного культурного середовища до іншого, може призвести до стану когнітивного дисонансу. А це породжує протиріччя між знаннями норм спілкування в різних формах спілкування і тим способом, що пропонує ситуація конкретної взаємодії. Усе це спричинює індивідуально-психологічний бар'єр у взаєминах. Особистість виключається з простору спілкування. Виникає поле внутрішньої психологічної напруги, непорозуміння.

Сказане змушує нас узяти до уваги, що досвід спілкування займає особливе місце в структурі комунікативної культури особистості. З одного боку, він соціальний і включає інтеріоризовані норми й цінності культури, з іншого боку - індивідуальний, оскільки ґрунтується на індивідуальних комунікативних здібностях і психологічних подіях, пов'язаних із спілкуванням у житті особистості. Динамічний аспект цього досвіду складає процеси соціалізації й індивідуалізації, реалізовані у спілкуванні, що забезпечують соціальний розвиток людини, а також адекватність його реакцій на ситуацію спілкування і їхня своєрідність. У спілкуванні особливу роль грає оволодіння соціальними ролями спілкування.

Окрім цього, слід зауважити, що становлення комунікативної культури майбутнього юриста тісно пов'язане із процесом розуміння текстової інформації. Серед найважливіших проблем розуміння слід виокремити такі: проблема об'єкта розуміння, його механізмів, етапів, рівнів; проблема суб'єкта розуміння й ситуації розуміння; проблема результатів розуміння, його особистісних й міжособистісних ефектів.

Найчастіше розуміння визначається установками, що мають у себе пізнавальну позицію, а також цінності суб'єкта розуміння. Традиційно розуміння пов'язується з особистісним засобом осмислення людиною самої себе й світу (М. Вебер, П. Л. Бергер, Г.-Ґ. Ґадамер, М. Мамардашвілі, М. Гайдеґґер). Проблема інтерсуб'єктивності порушується завдяки аналізу тексту як "трансформуючого поля смислів", що виникає на перетинанні автора й читача (М. М. Бахтін, Г.-Ґ. Ґадамер, М. Б. Ямпольський). Найчастіше розуміння розглядається як процес й результат функціонування інтерпретаційних схем, або стереотипів (Г. М. Андрєєва, В. В. Знаков, О. О. Бодалев, Т. Шибутані); як процес формування понять та впливів на нього ситуацій спілкування, виявлення рівнів, стратегій (Л. С. Виготський, Дж. Брунер, Т. В. Корнілова, Е. Стоунс).

Тобто, комунікативна культура є необхідною умовою успішної реалізації спеціаліста. Утім комунікативна культура майбутнього юриста постає як властивість особистості, що інтегрує комунікативні знання, цінності, досвід, реалізація яких дозволяє досягати взаєморозуміння між суб'єктами правоохоронної діяльності й вирізняє наступні компоненти: культура почуттів, культура мислення, культура мовлення і культура здоров'я. Отже комунікативна культура є основою цілісної професійної культури юристів.

У другому розділі - "Експериментальне дослідження соціально-психологічних чинників становлення комунікативної культури майбутніх юристів" - обґрунтовано принципи організації експериментальної частини дослідження, представлено методичний апарат, умови проведення експериментальної роботи, психологічний аналіз результатів дослідження.

Констатувальний етап дослідження включав два етапи:

Виявлення особливостей субкультури студентів майбутніх юристів, юристів-практиків; сформованості їх комунікативної діяльності.

Експериментальне визначення специфіці розуміння й взаєморозуміння суб'єктів правничої діяльності.

Задля реалізації першого етапу дослідження, визначення специфіці субкультури правників було застосовано:

методику О. І. Моткова "Життєве призначення" з метою виявлення життєвих орієнтувань та особливостей їх здійснення;

методику дослідження життєвих смислів Д. О. Леонтьєва для виявлення найсуттєвіших категорій життєвих смислів (альтруїстичних, екзистенцій них, гедоністичних, самореалізації, статусні, комунікативні, когнітивні);

методику Н.Д.Творогової "Техніка спілкування".

У межах другого етапу констатувального експерименту визначення особливостей розуміння текстової інформації здійснювалося за допомогою структурно-смислового аналізу (Н.В.Чепелєва) - виявлялися семантичні параметри, що є показниками співвідношення між основними смисловими темами, а також фонові методики задля виявлення особливостей професійного мислення, сприйняття та розуміння інформації.. Основними семантичними параметрами є: з'ясування мікротеми тексту, як смислового утворення, що дозволяє розкрити смислову тему тексту або його частки, уособлює глибину розкриття смислової теми в цілому; співвідношення смислових й текстових елементів надає уявлення про обсяг смислового полю; особливості розвитку теми у смисловому просторі представляє тематичну розкиданість тексту; специфіка переходів від однієї смислової теми до іншої виявляється у тематичній розірваності тексту; наявність переходів смислових рівнів (рефлексивного, теоретичного, фактологічного) відтворює рівневу розірваність тексту; насиченість тексту змістовими наповненнями, смисловими елементами утворює семантичну щільність.

Одержані дані підлягали статистичній обробці та кореляційному аналізу.

У констатувальному експерименті брали участь студенти юридичних спеціальностей (151 особа), юристи із різним стажем професійної діяльності (32 особи).

За результатами порівняльного аналізу показників життєвих орієнтувань та особливостей їх здійснення (за методикою О.І.Моткова "Життєве призначення") ми виявили особливості розподілу даних між студентами - майбутніми юристами та практикуючими юристами. Результати співставлення надані на рисунку 1.

Рис. 1. Розподіл показників життєвих орієнтувань серед студентів, майбутніх юристів та юристів за методикою О.І.Моткова

Відтак, найбільше зацікавлення викликають емпіричні дані за показниками: "процес життя або інтерес та емоційна насиченість життя", що виявляє ставлення досліджуваних до власного життя як до цікавого, емоційно насиченого й сповненого смислом. Отже за розподілом показнику, студенти виявляються як гедоністи, що живуть теперішнім днем, на відміну від них, юристи із практичним досвідом професійної діяльності демонструють незадоволеність власним життям у сьогоднішньому вимірі. Дані за показником "результативність життя й задоволеність самореалізацією" свідчать про незадоволеність минулим, але спрямованість у завтрашній день, схожі результати в обох вибірках - студентів та юристів. За показником "Локус-контроля - Я" представлено - достатньо високий рівень у юристів, що говорить про уявлення себе як сильної особистості, що виявляє свободу вибору й низький рівень у студентів - майбутніх юристів, як показник невпевненості у власних силах контролювати події власного життя. Схожі результати і за показником "Локус контроля-життя або керованість життя" - юристи вважають себе здатними приймати рішення, втілювати їх у життя, а студенти схиляються до фаталізму. Таким чином на підставі одержаних даних варто відзначити, що майбутні юристи та юристи із досвідом практичної діяльності демонструють єдність лише у цілеспрямованості, наявність цілей щодо майбутнього. Проте інші показники субшкал, що виявляють особливості життєвих орієнтувань значно відрізняються - практикуючи юристи є більш впевненими щодо власної життєвої позиції, але дещо розчарованими у результатах професійної самореалізації. Навпаки, студенти, майбутні юристи, менш впевнені у майбутньому, але сприймають життя емоційно як цікаве і сповнене смислом.

За результатами дослідження життєвих смислів (методика Д.О.Леонтьєва), виявлення суттєвих категорій життєвих смислів (альтруїстичних, екзистенцій них, гедоністичних, самореалізації, статусні, комунікативні, когнітивні) одержано дані за означеними показниками, що представлено на рисунку 2.

Рис.2. Розподіл показників життєвих смислів серед студентів, майбутніх юристів та юристів за методикою Д.О.Леонтьєва

Варто зазначити, що тенденції щодо рейтингу категорій життєвих смислів у студентів та практикуючих юристів виявляються дещо схожими, хоча у професійних юристів більш яскраво виявляються. Так, превалюючими в обох вибірках є комунікативні, статусні когнітивні та екзистенційні категорії. Втім у студентів більш яскраво представлені когнітивні категорії, а у юристів - екзистенційні. Водночас, в обох групах на незначному рівні виявляються альтруїстичні категорії життєвих смислів. Тобто в обох групах досліджуваними пріоритетне місце відведене власне комунікативній категорії, як найсуттєвій, що передує навіть статусній категорії. Відтак, обидві групи визначають єдність щодо важливості розвитку комунікативної культури як вагомого чиннику професійного успіху.

Впродовж визначення особливостей розвитку техніки спілкування у студентів майбутніх юристів та практикуючих юристів, нами було виявлено суттєві відмінності за найголовними показниками.

В цілому розпізнавальна здатність показників техніки спілкування оцінювалася за допомогою І - критерію К.Пірсона, Н- критерію Крускала - Уолліса. Таким чином, було виявлено розпізнавальну здатність показників техніки спілкування студентів в залежності від академічної успішності та успішності професійної діяльності, тобто оцінки - бала, отриманого під час іспитів і успішності ведення справ у юриста. Студентів та юристів було розподілено на дві групи: "успішні" (оцінка 5, 4); успішні справи, "малоуспішні" (оцінка 3, 2); менша успішність справ.

За допомогою статистичної обробки даних ми з'ясували зв'язок між технікою спілкування (показники), що включається до учбової діяльності й професійної діяльності та технікою спілкування (показники), що спостерігається у неформальному спілкуванні студентів чи юристів між собою.

Коефіцієнти надійності шкал техніки спілкування, що входить до навчальної діяльності, а також неформального спілкування, відповідно: 0,74 і 0,85.

Далі, було проведено порівняння високого, середнього, низького рівнів техніки спілкування на основі індивідуального балу (за методом підсумовування показників, що створюють шкалу техніки спілкування) з показниками академічної успішності, успішності ведення справ.

Цікаво, що студенти, що мають високий рівень техніки спілкування у навчальній діяльності не завжди мають високий рівень техніки спілкування у неформальному спілкуванні між студентами, та, навпаки.

У практикуючих юристів результати представлено більш яскраво - розвиненість техніки професійного спілкування й менш виявляється уміння слухати, витриманість у спілкуванні у неформальному спілкуванні.

Таблиця 1. Розпізнавальна здатність показників техніки спілкування студентів-майбутніх юристів та юристів в залежності від виду діяльності

Як показують емпіричні дані, ефективність техніки спілкування залежить від виду діяльності, в яку вона залучена. Техніка спілкування, що є успішною у неформальному спілкуванні між студентами не є ефективною у навчальній діяльності, тобто у спілкуванні з викладачами. Й у юристів, професійне спілкування виявляється більш ефективним, компоненти техніки спілкування більш розвиненими, ніж у повсякденному, побутовому спілкуванні.

Крім того, ми виявили зміни у техніки спілкування в процесі навчання студентів, майбутніх юристів - вона розвивається. Так серед студентів першого курсу виявлено всього 17% осіб з високим рівнем техніки спілкування, серед студентів п'ятого курсу - 63%.

Тобто, є тенденція до розвитку індивідуальних характеристик спілкування в процесі навчання у вищих навчальних закладах. Однак, треба відзначити, що техніка спілкування, яку відпрацьовують студенти є ефективною у міжособистісних стосунках, але не завжди досягає успіху у відношенні: "студент - викладач", ще менш ефективною є у професійної діяльності та за межами навчального закладу. Крім того, на п'ятому курсі залишається частка студентів, що відчувають деякі труднощі у спілкуванні з викладачами, в межах академічної групи.

В цілому слід зауважити, що у студентів, майбутніх юристів виявлено наступні характеристики, що є й показниками розвитку мовленнєвої культури - різнобічність словника, граматична правильність, образність, багатство мовлення, техніка мовлення, загальна комунікабельність, логічність висловлювань, стилістична цілісність. Проте варто підкреслити, що правове мовлення не тотожне загальній структурі побутового мовлення, яким послуговується суспільство. Відтак, явним стає комунікативний розрив між правниками та суспільством, що спричинює нерозуміння професійного лексикону й мовлення в цілому, яким послуговуються юристи - широкими верствами населення.

Впродовж другого етапу констатувального експерименту, ми визначали особливості розуміння студентами та юристами текстових повідомлень та розуміння студентами інших спеціальностей - майбутніх юристів та практикуючих юристів.

Ми використовували наступні критерії визначення успішності у розумінні текстів: тестовий бал й експертна оцінка. Для експертного оцінювання ми задіювали 5-бальну шкалу й наступні параметри: 1) повнота розуміння; 2) виокремлення суттєвих зв'язків у змісті тексту; 3) створення смислових схем; 4) глибина розуміння тексту, 5) здатність засвоювати нові значення в процесі читання; 6) тлумачення тексту - континуальне й дискретне кодифікування. Кореляції різних параметрів експертної оцінки, що ми отримали, виявилися достатньо щільними як на виборці "студентів - майбутніх юристів", так і на виборці "практикуючих юристів". Тому ми створили один показник експертна оцінка, що є усередненим за всіма параметрами.

Кореляції показників розуміння тексту й експертна оцінка також достатньо високі. Це уможливило використовування тільки одного показника успішності розуміння тексту - розуміння.

Щоб з'ясувати, які характеристики техніки спілкування, комунікативних умінь як показники комунікативної культури індивіда є чинниками успішності розуміння тексту, ми провели кореляційний аналіз й порівняння цих показників контрастних груп - успішних й неуспішних. В результаті аналізу кореляцій показників комунікативної культури з успішністю розуміння було встановлено статистично значущі зв'язки. На підставі цих кореляцій ми зробили висновок, що найбільш загальними параметрами комунікативної культури й високої успішності розуміння тексту (незалежно від специфіки групи) є: аналітичне мислення, чіткість, продуманість дій, послідовність переходів від одного етапу до іншого; креативність, дивергентність мислення, незалежність у судженнях, мотивація самоактуалізації; уява, вразливість, мрійливість; саморегуляція, спокійне обмірковування своїх дій, уміння прогнозувати події; емоційність, емоційне-забарвлене бачення світу, чутливість до оточуючого середовища; знакове мислення, перетворення інформації за допомогою умовиводів. Знаки поєднуються у більш крупні одиниці й у результаті - поняття, або вислови, що фіксують суттєві відношення між предметами; символічне мислення, перетворення інформації за допомогою правил висновку. Результатом є думка, що виражається у вигляді структур, формул, що фіксують значимі відношення між символами; менший зв'язок виявлено з показником активність, воля й предметне мислення.

Слід прийняти до уваги той факт, що розподіл балів за деякими показниками у "студентів" й "юристів" відрізнялися, ми проаналізували кореляції показників комунікативної культури і успішності розуміння окремо.

Специфіка студентів-майбутніх юристів, в тому, що їх успішність розуміння тексту виявилася пов'язаною з емоційністю, розвинутою уявою, аналітичним мисленням, креативністю, не з орієнтацією на факти, а на їх смисл та інтерпретацію.

Якщо звернути увагу на характер опрацювання текстів, то виявляється, що відповіді "студентів" у цілому менш чіткі, послідовні й лаконічні ніж у "юристів".

Порівняння показників розуміння тексту в контрастних групах успішних й неуспішних "студентів" й "юристів" дозволяє більш яскраво уявити картину.

Таким чином успішних "студентів" відрізняє від неуспішних розвинуте аналітичне мислення, знакове й символічне, креативність, емоційність, предметне мислення, що й дозволяє їм вірно розуміти текст. Навпаки, неуспішність студентів виявляється у предметному мисленні.

Значима різниця виявляється між успішними й неуспішними "юристами": більше спираються на аналітичне мислення; більше намагаються приймати чіткі рішення, підпорядковані правилам, опора на знакове мислення; більш рефлективні, аналітичні; опора на символічне мислення.

Таким чином, студент, що успішно розуміє текст та навчається за юридичним напрямком, на відміну від неуспішного спирається на аналітичне мислення, знакове й символічне, креативність, саморегуляцію й уяву. Послідовне спирання на ці параметри з відповідними критеріями розуміння тексту дозволяє правильно розуміти смисл твору. Водночас, неуспішність у розумінні тексту юристами, виявляється у спиранні на предметне мислення, образну пам'ять, активність, емоційність, уяву.

Результати дисперсійного аналізу виявили, що мають місце залежність між показниками комунікативної культури й критеріями розуміння тексту, не залежно від вибірки за показниками: повнота розуміння тексту; глибина розуміння тексту.

Окрім цього, впродовж другого етапу констатувального експерименту ми визначали специфіку розуміння студентами інших спеціальностей (філологи, математики) студентів - майбутніх юристів та юристів із різним стажем професійної діяльності впродовж пояснення ними текстів, що було прочитано й осмислено.

У цілому, за критерієм повнота розуміння тексту найбільш ефективними виявилися практикуючи юристи. Вони продемонстрували адекватність засвоєння положень запропонованих текстів, в цілому, як теоретичних так і фактологічних. Хоча у викладі текстового елементу названі досліджувані виявилися не зрозумілими студентами філологами та математиками.

За названим критерієм, досліджувані студенти - майбутні юристи були менш успішними, допускали фактологічні помилки, часто у передачі змісту текстового елементу припускались семантичних помилок, деякі з них зовсім виявили нерозуміння головної ідеї тексту, проте їх мовлення було простішим і більш зрозумілим для інших груп студентів. Отже, 42% студентів оцінили виступ та пояснення тексту студентами як зрозумілі, і 53% студентів оцінили виступ та пояснення тексту юристами як не зрозумілі. Хоча процес розуміння останніми характеризується повнотою опрацювання інформації, що надходить. Однак, егоцентричність власної позиції, неврахування особистісних властивостей, в тому числі й розуміння суб'єктів взаємодії виявляється характерною рисою юристів.

Також під час спостереження за особливостями сприймання пояснень правових текстів юристів студентам не юристам нами було відзначено наявність фрустраційних проявів з боку останніх, що мали вияв у вигляді роздратування, агресії або неприйняття, уникання. Проте, що стосується специфіки ставлення до юридичних текстів студентами не юристами варто відзначити, що текстам і суб'єктам, що їх повідомляють, надається висока соціальна оцінка. Водночас ефективна комунікація спостерігаються між правниками, здатними адаптувати юридичне мовлення до соціального сприйняття, та їхніми партнерами з комунікації, котрі володіють основами правових знань.

Таким чином, комунікативну культуру юристів характеризують такі показники: вміння слухати, досвід планування, стратегічне мислення, здатність ясно мислити в умовах стресової ситуації, особиста проникливість, самовпевненість, здатність до об'єктивного аналізу й самоаналізу та до класифікації й розподілу знань, внутрішнє прагнення досягти мети, натхнення, образне мислення, здатність до ризику, наполегливість у досягненні мети, націленість на самоосвіту, вміння переконувати, а також міміка, жести, зовнішній вигляд, загальне враження, швидкість реакції на репліку партнера в ході комунікації. Окрім цього важливим показниками сформованості комунікативної культури юристів є впевненість щодо власної життєвої позиції, пріоритетне значення комунікативної, а також статусної, екзистенційної категорій як суттєвих життєвих смислів. Також показовим є той факт, що розвиненість техніки спілкування у юристів не завжди сприяє їх розумінню іншими. Тому формувальні заходи варто спрямовувати не тільки на розвиток комунікативних умінь, а й на одержання ефективного зворотнього зв'язку, рефлективність, здатність до об'єктивного розуміння іншого.

У третьому розділі - "Формування комунікативної культури у майбутніх юристів як передумова їх професійної успішності" - подано структуру, зміст, принципи організації формувального експерименту, результати дослідження, їх інтерпретацію та висновки.

Для здійснення формувальних заходів, виявлення їх результативності було утворено 2 експериментальні (майбутні юристи та юристи) групи по 15 осіб в кожній та контрольні (майбутні юристи та юристи) по 15 осіб в кожній.

Формувальні заходи було спрямовано окремо на студентів, майбутніх юристів та юристів. У експериментальній групі, до якої увійшли майбутні юристи було задіяно комплексну програму формування комунікативної культури. В експериментальній групі, до якої увійшли юристи, було проведено тренінг рефлективності та об'єктивного розуміння.

Відтак комплексна програма формування комунікативної культури у майбутніх юристів спрямована на організацію умов для усвідомлення необхідності вдосконалення умінь та навичок комунікативної культури, а саме: аналіз компонентів комунікативної культури; розуміння комунікації як професійної важливої якості спеціалістів у сучасному суспільстві впродовж академічних занять; формування розуміння зворотнього зв'язку, сенситивності діалозі; створення атмосфери довіри, взаємодії, взаємодопомоги та творчості; зосередження уваги студентів на особливостях ділової комунікації, надання допомоги студентам в оволодінні досвідом ділового спілкування та кореспонденції.

Формування професійної спрямованості в комунікативній діяльності студентів, впродовж практики на робочих місцях за спеціальністю, факультативних занять, спрямованих на розвиток ділового спілкування; формування рефлективних умінь та толерантності в умовах спільної діяльності, ділових ігор разом із фахівцями впродовж розв'язання ситуацій ділового спілкування у межах практичних занять з гуманітарних дисциплін професійної спрямованості; вдосконалення досвіду ділового й неформального спілкування, впровадженню до практики викладання рольових ігор та вправ-ситуацій ділової комунікації, організація комунікативно-рефлективних тренінгів. Реалізація вищезазначених заходів також здійснювалася в межах розробленого курсу "Ділова комунікація".

Мета та завдання зазначеного курсу реалізовуються за допомогою: організації різноманітних видів групової та індивідуальної аудиторної діяльності студентів; керівництво поза аудиторною діяльністю студентів з метою розвитку комунікативної культури; розробки методичних засобів керівництва навчальною діяльністю студентів (розробка тематичних завдань, ігор, вправ-ситуацій); розвиток професійної рефлексії студентів, майбутніх юристів, для яких спілкування є основою професійної діяльності (в межах програм підготовки до професійних практик зі спеціальності; організації зустріч з фахівцями; підготовки студентів до участі в конференціях, олімпіадах з метою формування умінь ораторського мистецтва й доступного сприйняття інформації слухачами).

Динаміка розвитку та сформованість комунікативних, рефлективних умінь реєструвалися впродовж діагностики показників комунікативної культури студентів (запропонування діагностичних контрольних завдань, щодо визначення рівнів сформованості комунікативної культури студентів; впровадження системи діагностичних і тестових завдань з метою визначення рівня повноти та систематичності професійних знань, зокрема сформованості комунікативної культури студентів; реалізація методичних вправ сенситивного та емпатійного спілкування між студентами.

Водночас, у юристів формування умінь рефлективності, децентрації відбувалося в межах спеціалізованого тренінгу професійної комунікації. Головна мета тренінгу полягає у формуванні у юристів умінь доступного висловлення із врахуванням потреб та комунікативних можливостей слухачів, гнучкого використання професійного лексикону задля успішного розуміння аудиторією. Сформованість зазначених умінь виявлялася за допомогою структурно-смислового аналізу (Н.В.Чепелєва) тексту та його пояснення іншим.

Таблиця 2. Розподіл (у відсотках) досліджених експериментальних вибірок за тенденціями пояснення юридичних текстів

Одержані результати показують зростання в студентів та юристів експериментальних вибірки здатності до об'єктивного пояснення юридичних текстів. Проведені формуючі заходи зумовили чи не максимальне вираження об'єктивності пояснення у практикуючих юристів. Їм властива здатність глибоко розуміти юридичні тексти, піддавати їх аналізу, виражати власні переконання в діловій комунікації.

Результати повторних контрольних зрізів, проведених зі студентами, майбутніми юристами та юристами контрольної вибірки, подано в табл. 3.

комунікативний студент юридичний правовий

Таблиця 3. Розподіл (у відсотках) досліджених контрольної вибіркиза тенденціями пояснення юридичних текстів

Показники об'єктивності пояснення текстів залишилися майже незмінними у представників контрольної відбірки.

Окрім цього нами фіксувалися і зв'язки між сформованістю комунікативних умінь (за Н.Д.Твороговою) та їхніми психосемантичними здатностями. Проводилися повторні контрольні зрізи за методиками визначення рівня розуміння тексту (Н.В. Чепелєва) і глибини розуміння (Ч. Осгуд). Результати подано в табл. 4, 5.

Таблиця 4. Розподіл (у відсотках) досліджених експериментальної вибірки за повнотою розуміння тексту

Подамо і результати дослідження контрольної вибірки.

Таблиця 5. Розподіл (у відсотках) досліджених контрольної вибірки за повнотою розуміння тексту

Як видно із поданих таблиць, застосовані заходи, спрямовані на розвиток рефлексії, децентрації, умінь пояснювати, комунікативних умінь позитивно позначилися на повноті розуміння текстів як майбутніми юристами, так і юристами.

Отже, представлені у таблицях дані засвідчують ефективність формуючих заходів. Якісне зростання умінь об'єктивно сприймати та пояснювати інформацію також підтверджує слушність гіпотетичних припущень, правомірність поставлених завдань.

Здійснені формувальні заходи виявились ефективними. Їм властива системність, що зумовлюється поетапністю впливу, його несуперечливістю та цілеспрямованістю. Такі характеристики й визначають перспективність застосування заходів даного типу з метою формування комунікативної культури у правників.

У дисертації наведене теоретичне обґрунтування і нове вирішення проблеми формування комунікативної культури студентів майбутніх юристів завдяки підходу, згідно з яким комунікативна культура розглядається як одна із професійних цінностей майбутнього спеціаліста та шлях до самореалізації в суспільних відносинах. Теоретичний аналіз проблеми дослідження та проведений експеримент підтвердили гіпотези і дозволили зробити такі висновки:

1. Обґрунтовано, що комунікативна культура майбутнього юриста являє собою властивість особистості, що інтегрує комунікативні знання, цінності, досвід, реалізація яких дозволяє досягати взаєморозуміння між суб'єктами правоохоронної діяльності й вирізняє наступні компоненти: культура почуттів, культура мислення, культура мовлення і культура здоров'я. Комунікативна культура є основою цілісної професійної культури юристів. Втім становлення комунікативної культури майбутнього юриста тісно пов'язане із процесом розуміння та тлумачення текстової інформації. Серед найважливіших проблем доступності пояснення слід виокремити такі: проблема об'єкта розуміння, його механізмів, етапів, рівнів; проблема суб'єкта розуміння й ситуації розуміння; проблема результатів розуміння, його особистісних й міжособистісних ефектів.

2. З'ясовано, що найбільш загальними параметрами комунікативної культури й високої успішності розуміння тексту є: аналітичне мислення, чіткість, продуманість дій, послідовність переходів від одного етапу до іншого; креативність, дивергентність мислення, незалежність у судженнях, мотивація самоактуалізації; уява, вразливість, мрійливість; саморегуляція, спокійне обмірковування своїх дій, уміння прогнозувати події; емоційність, чутливість до оточуючого середовища; знакове мислення, перетворення інформації за допомогою умовиводів. Знаки поєднуються у більш крупні одиниці й у результаті - поняття, або вислови, що фіксують суттєві відношення між предметами; символічне мислення, перетворення інформації за допомогою правил висновку. Результатом є думка, що виражається у вигляді структур, формул, що фіксують значимі відношення між символами.

Специфіка студентів-майбутніх юристів, в тому, що їх успішність розуміння тексту виявилася пов'язаною з емоційністю, розвинутою уявою, аналітичним мисленням, креативністю, не з орієнтацією на факти, а на їх смисл та інтерпретацію.

Важливим показниками сформованості комунікативної культури юристів є впевненість щодо власної життєвої позиції, пріоритетне значення комунікативної, а також статусної, екзистенційної категорій як суттєвих життєвих смислів. Також показовим є той факт, що розвиненість техніки спілкування у юристів не завжди сприяє їх розумінню іншими.

3. Установлено, що впродовж сприйняття пояснень юридичних текстів студентами юристами та юристами особам без спеціальної юридичної освіти у останніх виникають фрустраційні прояви (апатія, роздратування, агресія, тенденції до уникання, регресія тощо). Поряд із цим, ірраціональна повага: текстам і суб'єктам, що їх повідомляють, надається висока соціальна оцінка. У комунікації підготовлених реципієнтів, котрі однак не працюють юристами, та правників спостерігається висока конфліктність: фрустрованість переживають самі правники. Найоптимальніші прояви комунікації спостерігаються між правниками, здатними адаптувати юридичне мовлення до соціального сприйняття, та їхніми партнерами з комунікації, котрі володіють основами правових знань.

4. Виявлено, що розроблена цілісна система соціально-психологічних засобів формування комунікативних умінь, сприяє оформленню професійної ідентичності майбутніх юристів, смисложиттєвих орієнтувань, психологічної готовності до професійної комунікативної діяльності, а також розвитку комунікативних умінь, ціннісного ставлення до власної професії, людей, світу у майбутніх юристів, що в цілому створює умови становленню усталеного змістового орієнтування особистості на професійну юридичну культуру.

5. Розроблено й апробовано програму формування комунікативних умінь майбутніх юристів, сутність якої полягає у встановленні мовленнєвої, комунікативної, міжкультурної специфіки в організації формування комунікативних умінь, ціннісного ставлення до власної справи, відповідальність за наслідки діяльності у студентів юридичних ВНЗ.

Проведене дослідження не вичерпує всієї різноманітності питань, пов'язаних із формуванням комунікативної культури як професійної цінності майбутніх юристів. Однак, дозволяє окреслити коло проблем, які потребують додаткового вивчення: це питання подальшого реформування системи вищої освіти, адаптації юристів на ринку праці, створення нових особистісно-орієнтованих методик професійного навчання.

Размещено на Allbest.ru