Глибинні детермінанти психічної дезадаптації суб’єкта

Размещено на http://www.allbest.ru//

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника

19.00.07 - Педагогічна та вікова психологія

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

Глибинні детермінанти психічної дезадаптації суб'єкта

Кононова Марина Миколаївна

Івано-Франківськ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Республіканському вищому навчальному закладі ?Кримський гуманітарний університет? (м. Ялта), Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник

кандидат психологічних наук, доцент

Мелоян Анаїт Едуардівна,

Слов'янський державний педагогічний університет,

завідувач кафедри прикладної психології

Офіційні опоненти:

доктор психологічних наук, професор

Максимова Наталія Юріївна,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри соціальної роботи факультету психології;

кандидат психологічних наук, доцент

Максименко Олена Георгіївна,

Донецький інститут психології та підприємництва,

доцент кафедри психо

Захист відбудеться “17” листопада 2009 року об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 20.051.04 у Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника за адресою: 76025, м. Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 79.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника за адресою: 76025, м. Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 79.

Автореферат розісланий “16” жовтня 2009 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О. Г. Паркулаб

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сучасний етап розвитку українського суспільства характеризується кризовістю соціально-політичних та економічних відносин, що деструктивно впливає на психічний стан особи. Підтвердженням цьому є поглиблення тенденцій до психічного відчуження стосунків, депресивних та кризових станів, розвиток тенденцій до самогубства. Тому створення належних психосоціальних умов для всебічного гармонійного розвитку особистості з метою оптимального її функціонування, підвищення її соціальної активності, реалізації здібностей та актуалізації особистісного потенціалу є на сьогодні не лише пріоритетним напрямком державної політики, але й входить до завдань практичної психології. Методи надання психологічної допомоги суб'єкту представлено у працях вітчизняних дослідників: О. Ф. Бондаренка, З. С. Карпенко, Л. М. Карамушки, С. Д. Максименка, Н. Ю. Максимової, Л. Е. Орбан-Лембрик, В. Г. Панка, О. П. Саннікової, В. А. Семіченко, В. О. Татенка, Н. В. Чепелєвої, Т. С. Яценко та інших.

Процес пристосування особи до мінливого середовища нерідко ускладнюється внутрішньою дисгармонією її емоційного стану, адже глибинно-психологічні витоки таких труднощів для суб'єкта є неусвідомлюваними. Тож, важливим у фаховому становленні практичного психолога, для якого особливо небажаними є дезадаптаційні вияви, виступає психокорекційна допомога у психологічній адаптації через пізнання несвідомих чинників цього феномену. Явище дезадаптації знаходило відображення в окремих працях дослідників, що торкалися проблем глибинної психології: С. М. Аврамченко, Л. Л. Бондаревської, К. А. Бабенко, Т. І. Білухи, І. В. Калашник, О. Г. Максименко, А. Е. Мелоян, С. Ш. Раджабової, О. Г. Стасько, Н. В. Шавровської, С. Г. Харенка, Т. С. Яценко. Досліджуване явище пов'язується науковцями з переживанням особою травмівних ситуацій, внутрішньою суперечливістю, породжуваною едіпальними залежностями. Попри численну кількість досліджень, присвячених проблемі дезадаптації (М. М. Алексенко, Б. М. Алмазов, Ф. Б. Березін, Д. Гольдберг, Т. Г. Дічев, І. К. Кряжева, К. С. Лебединська, А. А. Налчаджян, С. Раттер, І. М. Соколова, З. Фрейд, Е. Фромм, К. Хорні, П. Хакслі), залишаються недостатньо розкритими її глибинно-психологічні джерела. З огляду на позначене вище, проблема вивчення глибинно-психологічних детермінант дезадаптації суб'єкта є малодослідженою та актуальною, що й зумовило тематичний вибір нашого дисертаційного дослідження: ?Глибинні детермінанти психічної дезадаптації суб'єкта?.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до тематики наукових досліджень кафедри психології РВНЗ ?Кримський гуманітарний університет? (номер держреєстрації 0103U004595) та згідно з планом НДР АПН України з напряму ?Науково-методичне забезпечення національної системи психологічних служб? (?Теоретико-методологічні засади групової психокорекції?). Тему дисертації затверджено вченою радою РВНЗ ?Кримський гуманітарний університет? (протокол № 4 від 28 листопада 2007 року) й узгоджено Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології АПН України (протокол № 10 від 18 грудня 2007 року).

Мета роботи полягає у виявленні глибинно-психологічних детермінант дезадаптації суб'єкта та можливостей її діагностики, корекції й упередження.

В основу концепції дослідження покладено: психодинамічну теорію; ідею цілісності пізнання психіки в єдності її свідомих та несвідомих виявів у суперечливості їх тенденцій; розуміння активного характеру несвідомого, що зумовлює мимовільну активність суб'єкта, яка знаходить вияви в поведінці, зокрема спричиняючи дезадаптованість.

В основу дослідження покладено припущення, що глибинно-психологічні детермінанти дезадаптації суб'єкта пов'язані з механізмами витіснень та фіксаціями в едіпальний період становлення його психіки, що спричиняє відповідні деструктивні наслідки у взаєминах з іншими людьми.

Реалізація поставленої мети дослідження передбачає розв'язання таких завдань:

Здійснити аналіз теоретико-методологічних джерел з проблеми дослідження феномену дезадаптації у психології, фізіології та розкрити сутність цього поняття в його індивідуальній неповторності для кожної особи.

Дослідити вплив інфантильних тенденцій на виникнення дезадаптованості суб'єкта.

Виявити взаємозв'язок дезадаптації з едіпальним періодом розвитку суб'єкта, що зумовлює його травмівні переживання та об'єктні відношення.

Розкрити характер впливу принципу реальності та принципу задоволення і їх суперечливості на процес виникнення дезадаптивної поведінки суб'єкта.

Дослідити ефективність методу активного соціально-психологічного навчання як засобу упередження дезадаптації суб'єкта.

Об'єкт дослідження: особливості психічної дезадаптації суб'єкта.

Предмет дослідження: глибинні детермінанти дезадаптації суб'єкта та їх зв'язок із системою психологічних захистів.

Для досягнення мети та розв'язання поставлених у дисертації завдань, перевірки сформульованої гіпотези використовувались загальнонаукові методи теоретичного дослідження (аналіз, синтез, порівняння, систематизація, узагальнення) та методи емпіричного дослідження, провідним серед яких є метод активного соціально-психологічного навчання (в розмаїтті його конкретних методик). Обробка даних здійснювалась за допомогою програм Stat Plus 2007 Pro build 4.3.0.0 та Microsoft Excel 2003.

Методологічною та теоретичною основою дослідження слугували: системний підхід до розуміння особистості (Л. Ф. Бурлачук, Г. С. Костюк, С. Д. Максименко, В. О. Моляко, М. І. Пірен, О. П. Саннікова та ін.); положення про зв'язок свідомої та несвідомої сфер психіки (Ф. В. Бассін, Н. Ф. Каліна, В. П. Москалець, Т. М. Титаренко, З. Фрейд, К. Г. Юнг, Т. С. Яценко та ін.); твердження про структуру та функційні особливості несвідомої сфери психіки (Ф. В. Бассін, С. Леклер, С. Д. Максименко, А. Менегетті, А. Фрейд, З. Фрейд, К. Хорні, К. Г. Юнг, Т. С. Яценко та ін.); базові принципи особистісної психокорекції психологів у процесі професійної підготовки (О. Ф. Бондаренко, В. Г. Панок, В. А. Семіченко, Н. В. Чепелєва, Т. С. Яценко та ін.); інструментарій особистісно орієнтованого підходу в галузі практичної психології (Г. О. Балл, О. Ф. Бондаренко, М. Й. Боришевський, С. Д. Максименко, Н. Ю. Максимова, А. Е. Мелоян, Г. В. Ложкін, Т. М. Титаренко, Н. В. Чепелєва та ін.); дослідження у форматі психодинамічної теорії з орієнтацією на глибинно-психологічні рівні пізнання цілісного феномену психіки (наукова школа Т. С. Яценко: С. М. Аврамченко, К. А. Бабенко, О. Г. Біла, Т. І. Білуха, Л. Л. Бондаревська, Т. В. Горобець, Н. В. Дметерко, І. В. Євтушенко, М. П. Зажирко, О. А. Коновалова, А. Е. Мелоян, І. М. Сергієнко, О. Г. Солодухова, О. Г. Стасько, П. В. Теслюк, Н. В. Шавровська, С. Г. Харенко та ін.).

Організація та експериментальна база дослідження. Дослідження проводилось на базі РВНЗ ?Кримський гуманітарний університет? (м. Ялта) та Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького. Дослідженими були студенти психологічного факультету, які навчалися за фахом ?Психологія? та ?Практична психологія?. У дослідженні взяло участь 350 студентів першого - третього курсів (протягом усіх років підготовки дисертаційної роботи). Студіювання проблеми здійснювалось у три етапи (пошуковий, дослідний, узагальнювальний) упродовж 2006 - 2009 років.

Наукова новизна і теоретичне значення дисертаційного дослідження полягають у тому, що:

- вперше в центр наукового дослідження поставлено проблему виявлення глибинних чинників дезадаптації суб'єкта; розроблено діагностико-корекційні засоби нівелювання глибинно-психологічних детермінант дезадаптації; встановлено, що глибинно-психологічні передумови дезадаптації пов'язані з едіповою ситуацією та процесами ідентифікації й інтроекції; доведено наявність парадоксальних форм адаптації; об'єктивовано взаємозв'язок глибинних джерел дезадаптації з психологічними захистами та об'єктними відношеннями суб'єкта; встановлено, що глибинні детермінанти пов'язані із суперечністю взаємозалежностей принципу реальності та принципу задоволення.

- доповнено розуміння феномену дезадаптації та розкрито форми його виявлення; поглиблено розуміння глибинних джерел виникнення дезадаптації та її деструктивного впливу на психіку суб'єкта.

Практичне значення дослідження постає у можливості втілення його результатів на психологічних факультетах ВНЗ з метою нівелювання та упередження дезадаптаційних виявів поведінки майбутніх фахівців-психологів. Одержані результати можна застосовувати для оптимізації процесу підготовки практичного психолога до роботи з молоддю, зокрема підлітками. Дисертація дозволяє сформулювати висновки і рекомендації психологам-практикам, спрямовані на оптимізацію їх взаємодії із суб'єктом та розвиток умінь процесуальної діагностики в єдності з психокорекцією. Теоретичні та емпіричні результати дослідження можуть доповнювати такі навчальні психолого-педагогічні дисципліни: ?Психологія спілкування?, ?Конфліктологія?, ?Метод АСПН?, ?Методика аналізу комплексу тематичних психомалюнків?, ?Практикум з групової психокорекції?, ?Методи роботи з психомалюнками та предметними моделями?, ?Психологія агресії?, ?Кризове консультування? та ін.

Надійність та вірогідність результатів дослідження забезпечувалась методологічним обґрунтуванням базових позицій дисертації; коректним та адекватним вибором та застосуванням методів, відповідних меті та завданням дисертації; поєднанням кількісного та якісного аналізу результатів дослідження.

Апробація та впровадження результатів дисертаційного дослідження. Основні результати дослідження висвітлено й обговорено на ІІ науково-практичному семінарі ?Теоретичні та методичні засади практичної психології? (Ялта, 2006); ІІІ науково-практичному семінарі ?Теоретичні та методичні засади практичної психології? (Ялта, 2006); на Міжнародній психоаналітичній конференції (Москва, 2006); ІV науково-практичному семінарі ?Теоретичні та методичні засади практичної психології: проблема психічного вигорання? (Ялта, 2007); на Міжнародній науково-практичній конференції ?Сімейні об'єктні відношення у світлі сучасних психоаналітичних (глибинно-психологічних) концепцій? (Ялта, 2007); на V Всеукраїнському науково-практичному семінарі ?Методологічні та теоретичні засади глибинної психокорекції: проблема психічної адаптації? (Ялта, 2008); на IV Всеросійській науково-практичній конференції ?Забайкальські соціологічні читання? (Чита, 2008); на ІV Міжнародній науково-практичній конференції ?Соціалізація особистості в умовах системних змін: теоретичні та практичні проблеми? (Київ, 2009); VI Всеукраїнській науково-практичній конференції ?Інновації в освіті, науці та виробництві? (Полтава, 2009).

Основні наукові положення впроваджено в навчально-виховний процес РВНЗ ?Кримський гуманітарний університет? (м. Ялта) (довідка № 327 від 12 квітня 2008 р.), Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького (довідка № 312/03 від 10 червня 2009 р.), Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини (довідка № 887/01 від 23 січня 2008 р.), Слов'янського державного педагогічного університету (довідка № 68-09-202 від 25 лютого 2009 р.), Ізмаїльського державного гуманітарного університету (довідка № 1-7/372 від 18 травня 2009 р.), Полтавського інституту економіки і права ВНЗ ?Відкритий міжнародний університет розвитку людини ?Україна? (довідка № 6-37/95 від 23 червня 2009 р.), Київського державного університету внутрішніх справ (довідка № 3/1908 від 14 травня 2009 р.).

Особистий внесок здобувача до публікацій, підготовлених у співавторстві, пов'язаний з обґрунтуванням представлених у статтях психологічних феноменів, зокрема: дезадаптації, едіпової залежності, об'єктних відношень, психологічної імпотенції; розробці нових форм психокорекційної роботи в межах методу АСПН.

Публікації. Основні результати дослідження викладено у 12 публікаціях, з них 6 одноосібних статей та 4 статті у співавторстві у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, додатків, списку використаних джерел (258 найменувань українською та іноземними мовами) та 7 додатків, що охоплюють 62 рисунки, 12 фрагментів стенограм роботи психолога. Основний текст дисертації викладено на 189 сторінках, він містить 4 таблиці, 44 рисунки та 18 фотоілюстрацій.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми, окреслено об'єкт, предмет, визначено мету і завдання наукового пошуку, сформульовано гіпотезу, викладено базові методологічні та теоретичні положення, з'ясовано наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, представлено відомості стосовно апробації результатів дослідження.

У першому розділі - ?Феномен дезадаптації як предмет психологічного дослідження? - висвітлено результати аналізу науково-аналітичних та літературних джерел з проблеми дослідження феномену дезадаптації.

Вивчення феномену дезадаптації у психології засвідчує, що його виникнення пов'язують: з дією захисних механізмів (З. Фрейд, А. Фрейд, К. Хорні, Е. Фромм та ін.); з порушенням гомеостазу особи і середовища (Б. М. Алмазов, Т. Г. Дічев, С. Раттер, А. А. Налчаджян, О. П. Вертоградов та ін.); з внутрішнім конфліктом (М. М. Алексенко, К. С. Лебединська, М. С. Іванов, Н. Холланд); з тривогою (Ф. Б. Березін, А. В. Калуєв, П. Хакслі); виділяють його як наслідок високого ступеня соціалізації (О. І. Зотова, І. К. Кряжева, Т. Шибутані, І. Калайков). У соціальній психології (Д. Доллард, І. Гусєв, Б. М. Алмазов, Ю. Б. Можгинський, М. Раттер, В. Г. Степанова, В. Л. Васильєва) явище дезадаптації представлено через вияви асоціальної поведінки (різні види залежностей: ігрова, алкогольна, наркотична, кримінальна та ін.). У науковій літературі визначають такі види дезадаптації: психологічну та соціально-психологічну. Спільним для них є неспроможність пристосуватися до будь-якої життєвої ситуації та нездатність психіки особи прийняти умови, що змінилися. Деструктивними наслідками дезадаптації можуть бути хвороби, регресія та девіантна поведінка.

Презентований у розділі аналіз науково-психологічних джерел дозволив констатувати взаємозв'язок дезадаптації з феноменом когнітивного дисонансу (Р. Зойнік, Д. Майєрс, І. Л. Арістова). Останнє й доводить, що дезадаптивна поведінка пов'язана з когнітивними процесами, які зумовлюють сприйняття суб'єктом реального світу. Порушення когнітивного балансу породжує дисонанс, який знаходить вияв у відчутті дисгармонії, внутрішнього дискомфорту, неможливості адаптуватися до актуальної ситуації, що виражає неузгодженість компонентів структури психіки. Отже, суб'єкт зацікавлений у пошуку інформації, яка б підтвердила правильність його дій та усунула внутрішній дисонанс. Така поведінка індивіда може привести до страху перед відчуттям порушення рівноваги та зумовити тенденцію до уникнення невдач, яка конкурує з прагненням до успіху.

Доведено взаємозв'язок дезадаптації з психофізіологічними особливостями розвитку особи (Л. Берталанфі, С. Б. Семічев, Ю. О. Александровський, Д. І. Дубровський, В. В. Ковальов, Г. Крістал), що виявляється в інволюції, регресії до попередніх стадій розвитку, невідповідності особливостей та потреб організму зовнішнім умовам його існування. У науковій літературі дезадаптація окреслюється як стан динамічної невідповідності між живим організмом і зовнішнім середовищем, що призводить до порушення фізіологічного функціонування, зміни форм поведінки, розвитку патологічних процесів у психіці суб'єкта. Встановлено, що системі психічної адаптації властиві як статичні, так і динамічні характеристики, пізнання яких можливе через наявність у глибинно-психологічному пізнанні вірогідного прогнозування. З'ясовано, що дезінтеграція психічних механізмів породжує виникнення індивідуальної та соціальної суб'єктивності особи, яка виявляється у викривленні сприйняття реальності. Доведено, що сприйняття реальності суб'єктом пов'язане з такою активністю, яка задається функціями ?акцептора результатів дії?, що здійснює прогнозування та зумовлює пошукову активність, націлену на адаптацію дій відповідно до поставленої мети.

Аналіз теоретичного матеріалу (М. М. Алексенко, М. С. Іванов, І. С. Кон, В. Ф. Лєвічева, К. С. Льюїс, Р. Мертон, М. Ф. Шурупова) дозволяє констатувати, що науковці звертали увагу на парадоксальні форми дезадаптації. До них можна віднести: девіантну, кримінальну форми поведінки, алкоголізм, наркоманію, комп'ютерну залежність, азартні ігри, членство у неформальних субкультурах. Відступи від реальності (створення власних ?уявних світів? (комп'ютерні ігри), певні філософії життя) дозволяють особі ?терапевтуватися? від травматичних переживань дитинства. За таких умов, з точки зору об'єктивного спостерігача, суб'єкт, якому властива така парадоксальна адаптація, належить до неформальних груп (приміром, живе у світі комп'ютерних ігор), є дезадаптованим, у той час як сама особа не відчуває дезадаптації та дисонії з реальним світом.

У другому розділі - ?Емпіричне дослідження глибинно-психологічних детермінант дезадаптації суб'єкта? -- розкрито методологію глибинно-психологічної психокорекції, що поєднує психодинамічну теорію з відповідним інструментальним діагностико-корекційним аспектом роботи за методом АСПН, програма та методика якого достатньо презентовані в посібниках Т. С. Яценко. Останнє дозволило більшою мірою зосередити зусилля на структурно-семантичному аналізі результатів глибинно-психологічного пізнання в групах АСПН, що відображає стенографічний матеріал. Емпіричне дослідження включало в себе використання таких методик: психоаналіз комплексу тематичних малюнків, психоаналітична робота із застосуванням предметних моделей та неавторського малюнка.

У дослідженнях та практиці діагностико-корекційного процесу АСПН передбачалось забезпечення атмосфери захищеності особи, що сприяло спонтанності її поведінки в умовах мінімізації зовнішньо-спонукальних стимулів до активності. Системність та цілісність використання різних методичних прийомів дозволили забезпечити пізнання внутрішньої детермінованості поведінки, що входило до предмета дослідження та сприяло об'єктивуванню глибинних детермінант поведінки, яка зумовлює руйнування стосунків, агресивність та конфліктогенність взаємин. Аналіз результатів дослідження доводить значущість едіпової ситуації для формування глибинних джерел дезадаптації, що пов'язано з утратою емоційної близькості з первинним лібідним об'єктом та розвитком автоматизованих форм психологічних захистів. Травматичні переживання дитинства фіксуються у психіці суб'єкта, зумовлюючи виникнення деструктивних тенденцій ?до слабкості?, ?до психологічної імпотенції? та ?до психологічної смерті?, що виявляються в регресивних формах поведінки. Дезадаптивна поведінка пов'язана з утратою суб'єктом власної тотожності, що знаходить вияв у ригідності, стереотипності мислення та поведінки, відсутності креативності та нерозвинутості соціально-перцептивного інтелекту. На рис. 1. схематично представлено узагальнення результатів структурно-семантичного аналізу емпіричного матеріалу, одержаного в процесі АСПН, що ілюструє зв'язок травмівних переживань дитинства з виникненням дезадаптації.



Чинники виникнення дезадаптації

Деструкції виховних впливів

Едіпова ситуація

Інфантильні тенденції
Відчуття самотності, неповноцінності

Пасивність, ригідність, запрограмованість поведінки
Наївність, довірливість

Соціально-психологічна неадекватність

Рис. 1. Чиники виникнення дезадаптації суб'єкта

Аналіз емпіричного матеріалу (переважно стенограм психоаналізу тематичних малюнків) груп АСПН, проведений у дисертаційному дослідженні, засвідчує взаємозв'язок виникнення дезадаптації суб'єкта з вихованням, зокрема неадекватності педагогічних впливів та взаємин із батьками, що блокують активність особи, породжують конфлікти та психологічну залежність. Наслідком такого деструктивного впливу є омертвіння емоційної чутливості, виникнення агресивності, недоброзичливості у стосунках з оточенням. Окреслено такі вияви феномену дезадаптації: відчуття внутрішньої дисгармонії, апатії, безпорадності, слабкості, пасивності, тривожності та різні види патологічних (асоціальних) залежностей. У розділі представлено психоаналіз діалогічної взаємодії із суб'єктом у процесі глибинного пізнання з використанням малюнка, предметної моделі, що дозволило розкрити умови виникнення дезадаптації та виокремити її чинники (див. рис. 1).

Аналіз емпіричного матеріалу дозволяє встановити взаємозв'язок дезадаптації з регресивними виявами, як-от: повернення до ?стану спокою? (тенденція ?в утробу?), що дозволяє суб'єкту парадоксально адаптуватися до травматичних переживань. Констатовано, що дезадаптивна поведінка пов'язана з утратою суб'єктом власної тотожності, що знаходить вияв у ригідності, стереотипності мислення, дій, відсутності креативності та соціально-перцептивного інтелекту. Таким чином, дезадаптивні вияви пов'язані з нездатністю особи підпорядковувати власні потреби і домагання соціальним вимогам, неспроможністю адекватно відображати реальність, пристосовуватися до мінливості ситуацій, умов життя та вимог професії.

Емпіричний матеріал, представлений у дисертації, доводить, що дезадаптивні вияви незмінно пов'язані з об'єктними відношеннями. Емоційний клімат, який єднав протагоніста з первинними лібідними об'єктами, набуває об'єктності в поєднанні з імперативом тенденцій перенесення (невиправданого) на ситуацію актуальної взаємодії, що зумовлює дезадаптованість особи. Встановлено, що інфантильні тенденції психіки суб'єкта ?шукають? реалізації в заміщеннях лібідних об'єктів через привнесення (в моделі взаємин) відповідного емоційного клімату. Об'єктні відношення забезпечують єднання суб'єкта з лібідними об'єктами через вимушене повторення драматичних переживань дитинства, де відбувалася дезадаптація суб'єкта. Суб'єкт неусвідомлено може моделювати травмівну ситуацію дитинства, із сподіванням нівелювати травматичні переживання минулого та адаптуватися до їх залишкових явищ. У розділі доводиться, що об'єктне відношення є умовною формою адаптації суб'єкта до пережитої травматичної події дитинства та являє собою можливість опосередкованого вияву почуттів до батьків через взаємини з лібідними об'єктами (заміщеннями). Адаптація до самого себе передбачає вирішення внутрішнього конфлікту через пізнання особливостей викривлення реальності, що зумовлюють психологічні захисти.

У третьому розділі - ?Діагностико-корекційні результати дослідження глибинних витоків психічної дезадаптації суб'єкта? - здійснено аналіз емпіричного матеріалу, одержаного в результаті застосування цілого блоку методик глибинно-психологічного спрямування, спільним для яких є спонтанність та невимушеність поведінки суб'єкта. У розділі цільно презентовано результати структурно-семантичного аналізу емпірики діагностико-корекційної роботи з використанням комплексу тематичних психомалюнків, а також результати психоаналітичної роботи з використанням предметних моделей та неавторських малюнків. Матеріал дисертації, представлений у третьому розділі, засвідчує можливість пізнання глибинно-психологічних джерел дезадаптації дослідним шляхом, який визначає метод АСПН, що пов'язано з мінімізацією зовнішніх спонук та актуалізації внутрішньо детермінованої активності особи, яка сприяє пізнанню глибинно-психологічних чинників дезадаптації.

Емпіричний матеріал, представлений у дисертаційному дослідженні, засвідчує особливу значущість для розв'язання поставлених у дисертації завдань використання методик, що дозволяють різнобічно дослідити суб'єкта в його ставленні до самого себе, до людей (близьких та значущих), до світу, до власних перспектив та можливостей, до батьків, до життя та власного неіснування. Такій задачі найбільш відповідає методика спонтанного малювання на сюжетні теми в їх комплексі. Останнє відкриває можливість цілісного пізнання психіки в усистематизованості її тенденцій, які через внутрішню суперечливість зумовлюють вияви дезадаптації суб'єкта. Проходженя особою групових занять за методом АСПН сприяє гармонізації психіки та упередженню її дезадаптаційних виявів у поведінці.

психічний дезадаптація корекційний психомалюнок

Рис. 2. Форми психічної дезадаптації

Доведено, що глибинно-психологічні чинники пов'язані з едіповою ситуацією формування психіки, в якій усталюється амбівалентне ставлення до близьких людей, що деструктивно впливає на подальше життя особи. Такий деструктивний вплив знаходить вираження в тенденціях заміщення, вимушеного повторення, регресіях, витісненнях, об'єктних відношеннях, ідентифікаціях із первинними лібідними об'єктами та інтроектуванням їх окремих рис, почасти від яких страждав сам суб'єкт. Додаткові методики активного соціально-психологічного навчання - робота з неавторським малюнком, робота з іграшкою - дозволили виявити вплив драматичних переживань дитинства на виникнення дезадаптації особи. Емпіричний матеріал та його структурно-семантичний аналіз доводять, що переживання суб'єктом травматичних подій дитинства через механізми фіксацій зумовлює деструктивну поведінку, яка підпорядкована незавершеним справам дитинства, що невиправдано поглинає енергію та слугує перешкодою на шляху адаптації до себе, до людей та до соціуму. Це особливо деструктує здібності та можливості ефективної професійної діяльності психолога-практика.

Глибинні чинники зумовлюють тенденції перенесення інфантильного досвіду, пов'язаного з невпевненістю в собі, невдячністю, пасивністю, тривожністю, страхом реального світу, ригідністю, запрограмованістю поведінки особи, що має вияв у тенденціях вимушеного повторення та ?ходіння хибним колом?. Аналіз емпіричного матеріалу дозволяє виокремити форми дезадаптації (рис. 2). Для всіх позначених форм дезадаптації характерні вияви у спілкуванні регресивних форм поведінки. Якісний аналіз емпіричного матеріалу доводить задіяність у цих різновидах дезадаптації системи психологічних захистів, що зумовлює відступи від реальності у фантазування, блокування суб'єктом власної активності, підвищення чутливості ?Я? поряд із викоріненням в собі слабкості через переживання болю, втрату цікавості до життя, неприйняття себе, відчуття самотності, нахили до депресії та соціальної упередженості.

Деструктивний вплив едіпової залежності суб'єкта знаходить вияв у відчуженні від людей (дистанціюванні), неприйнятті їх окремих рис, які можуть актуалізувати відчуття меншовартості, страху близьких стосунків, недовіри до людей, неможливості підтримання партнерських взаємин і водночас - залежності від оточення та втраті тотожності із собою. Перелічені тенденції можуть виступати джерелом психологічної дезадаптованості суб'єкта через фіксованість на драматичності стосунків із первинним лібідним об'єктом.

Дослідження доводить адекватність методу активного соціально-психологічного навчання поставленій меті та завданням, а окремі методи дозволяють більш ґрунтовно дослідити глибинно-психологічні феномени, що детермінують дезадаптацію. Зокрема, таким методом є робота з неавторським малюнком, яка об'єктивує силу проекцій та заміщень у трактуванні особою змісту зображень. Психодинамічна робота з використанням неавторського малюнка дозволяє об'єктивувати глибинні тенденції, що деструктують психіку суб'єкта та створюють передумови для дезадаптації. Аналіз неавторського малюнка особою дає можливість дослідити її об'єктні відношення, що мають інфантильний характер та тенденцію перенесення в актуальну ситуацію соціальної взаємодії.

У третьому розділі презентовано застосування формалізованих методик з метою виявлення результатів АСПН як глибинно-психологічної системи підготовки майбутніх психологів-практиків. За критерій було взято зниження рівня ригідності та депресивних станів. Зокрема, застосовувались методики В.А.Жмурова: ?Методика вимірювання рівня ригідності? та ?Методика диференційованої діагностики депресивних станів?. У дослідженні взяли участь 108 студентів 1-го курсу, 104 студенти 2-го курсу та 91 студент 3 курсу. Таким чином, сумарно було обстежено 303 особи. Одержані у ході проведення методик результати обраховувались за бальною системою, з метою встановлення достовірності відмінностей між групами досліджуваних та для спрощення подання матеріалу. Для встановлення статистичної вірогідності відмінностей застосовано критерій радіально-кутового перетворення Фішера (ц*).

Результати діагностики зазначених показників наведено в таблицях 1- 2.

Таблиця 1

Показники діагностики рівня ригідності особистості

Відносна кількість (%) обстежуваних
	1 курс	2 курс	3 курс
Показник ригідності	Контрольна група	Експери-ментальна група	Контрольна група	Експери-ментальна група	Контрольна група	Експериментальна група
Мобільний	34,3	34,8	36,2	43,6	36,2	68,8 (***, ^^^, ~~~)
Ригідні риси	32,5	33,6	34,1	34,3	32,3	19,9
Ригідний	33,2	31,6	29,7	22,1	31,5	11,3 (*)

Примітка: * - достовірність відмінностей між контрольною групою та відповідною експериментальною в межах курсу (* - 0,05; ***P<0,001);

^ - достовірність відмінностей між показниками експериментальних груп 2-3 курсів (^^^ - P<0,001);

~ - достовірність відмінностей між показниками експериментальних груп 1 та 3 курсів (~~~ - P<0,001).

Одержані дані дозволяють констатувати, що на першому курсі показник ригідності був досить стабільним як у осіб, що проходили заняття в групах АСПН, так і в контрольній групі. Зростання показника мобільності спостерігалося одночасно на фоні зниження показників ригідності в експериментальній групі відносно контрольної (з 31,5% до 11,3%). Результати порівняння показників експериментальної групи першого курсу та експериментальної групи третього курсу засвідчують різке зниження показників ригідності (з 31,6% до 11,3%), що вказує на психокорекційний ефект. Отже, проходження психокорекційних груп дозволило підвищити показники мобільності (з 34,8% до 68,8%), що також підтверджено якісним аналізом. Якісний аналіз дозволив констатувати зниження автоматизованих форм психологічних захистів та розвиток готовності до спонтанного реагування на непередбачувані ситуації.

Показники диференційованої діагностики депресивних станів В. А. Жмурова підтвердили доцільність застосування для психокорекції методу АСПН.

Таблиця 2

Показники диференційованої діагностики депресивних станів особистості

Відносна кількість (%) обстежуваних
	1 курс	2 курс	3 курс
Рівень депресії	Контрольна група	Експери-ментальна група	Контрольна група	Експери-ментальна Група	Контрольна група	Експериментальна група
Відсутня	24	23	24	58,9 (***, ###)	26	78,5 (***, ~~~, ^^^)
Мінімальна	21	22,9	18,9	16,8	23,7	12,4
Легка	17,1	17,3	19,8	9,5	19,9	9,1
Помірна	18,3	16,9	14,3	7,1	18	0
Виражена	14,2	15,3	13	7,7	7,3	0
Глибока	5,4	4,6	8,2	0	5,1	0

Примітка: * - достовірність відмінностей між контрольною групою та відповідною експериментальною в межах курсу (* - 0,05; ***P<0,001);

^ - достовірність відмінностей між показниками експериментальних груп 2-3 курсів (^^^ - P<0,001);

~ - достовірність відмінностей між показниками експериментальних груп 1 та 3 курсів (~~~ - P<0,001).

У процесі дослідження зафіксовано відсутність депресії у 58,9% обстежуваних експериментальної групи другого курсу, у той час як на першому курсі цей показник дорівнював 23%. Кількість осіб другого курсу контрольної групи з відсутністю депресії складає 24%. На третьому курсі відсутність депресивних станів спостерігається у 78,5% студентів експериментальної групи (порівняно з 26% у контрольній групі), що вказує на психокорекційний ефект. Таким чином, одержані дані дозволяють констатувати, що у студентів, які проходили глибинну психокорекцію за методом АСПН, знизилися показники ригідності та депресивності.

Представлені результати дисертаційного дослідження засвідчують позитивні особистісні зміни, які сприяють підвищенню показників психічного здоров'я, що також підтверджується малюнками на теми: ?Я до проходження групи АСПН?, ?Я після проходження групи АСПН?. Сформульовано рекомендації майбутнім психологам-практикам стосовно використання методу АСПН з метою упередження дезадаптованості.

ВИСНОВКИ

Аналіз науково-теоретичних джерел з проблеми глибинної детермінації психічної дезадаптації засвідчує малодослідженість цього феномену вітчизняними та зарубіжними вченими та відсутність у наукових поглядах єдиного підходу. Витоки дезадаптації пов'язують із дією захисних механізмів, нездатністю суб'єкта адаптувати власні прагнення до потреб соціуму, внутрішнім конфліктом, зміною соціальної ролі, когнітивними процесами, які зумовлюють сприйняття суб'єктом реального світу. Аналіз теорії когнітивного дисонансу та теорії системності дозволяє стверджувати, що система психічної адаптації характеризується багатоплановістю підсистем, що мають схильність до самоорганізації та знаходяться не лише в асоціативно-доповнювальних, а й у взаємоконкуруючих стосунках. Установлюється, що сприйняття реальності суб'єктом пов'язане з такою інстанцією, як ?акцептор результатів дії?, що здійснює прогнозування, пошукову активність та породжує певне емотивне реагування особи на невідповідність результатів дій очікуванням, що, в свою чергу, породжує тривогу та ймовірність дезадаптації.

Дослідження феномену дезадаптації в соціальній педагогічній психології дозволяє стверджувати, що дезадаптивні форми поведінки виражаються в парадоксальних формах адаптації (кримінальна, комп'ютерна залежності), що не усвідомлюються суб'єктом. На основі емпіричного матеріалу доведено, що втеча від реальності (створення ?уявних світів?, правил життя, філософії) дозволяє особі ?терапевтуватися? від страху смерті, неприйняття себе, відчуття самотності, відчуженості від людей. Приймаючи філософію неформальної субкультури, особа намагається здобути внутрішню гармонію, якої їй не вистачало в суспільному житті, не усвідомлюючи того, що вона реалізує власні інфантильні потреби.

На основі емпіричного дослідження доведено, що глибинно-психологічні витоки дезадаптації пов'язані з едіповою ситуацією, в якій (у зв'язку із соціальним табу) відбувається капсулювання лібідних почуттів, що деструктивно позначається на психіці суб'єкта та породжує тенденції ?до психологічної смерті? та ?до психологічної імпотенції?. Розкрито деструктивний вплив педагогічних аспектів соціалізації суб'єкта на виникнення дезадаптації. Встановлено, що непродуктивні, педагогічно невиправдані засоби впливу на дитину можуть блокувати її активність та породжувати дисонанс між дією принципу реальності та принципу задоволення. Останнє зумовлює капсулювання суб'єкта в інфантильних переживаннях дитинства, що породжує інфантилізм та ускладнює процес адаптації особи.

Установлено, що психологічні захисти маскують глибинно-психологічні джерела дезадаптації, зокрема внутрішню суперечність психіки, шляхом викривлення соціально-перцептивної реальності. Аналіз емпіричного матеріалу засвідчив, що на порушення адаптації впливає пережита психологічна травма, особливо у стосунках із близькими людьми. Сила впливу психологічної травми на дезадаптаційні процеси залежить від індивідуальної значущості травмівної події для особи. Психологічна травма зумовлює інфантильні фіксації, які виявляються в регресивних формах поведінки: агресивності, жорстокості, ненависті до всього живого, різних видах залежностей (алкогольна, наркотична, ігрова). Доведено, що дезадаптивна поведінка пов'язана з утратою суб'єктом власної тотожності і знаходить вияв у ригідності, стереотипності мислення, дій, відсутності креативності та нерозвинутості соціально-перцептивного інтелекту.

Глибинно-психологічні передумови дезадаптації пов'язані з об'єктними відношеннями, які можуть виступати формою парадоксальної адаптації суб'єкта до реального світу. Встановлено, що для дезадаптивної поведінки особи характерні інертність, бездіяльність, бажання повернутися до минулого, почуття меншовартості, що також властиво інфантильній особистості. Аналіз емпіричного матеріалу дозволяє стверджувати, що об'єктні відношення можуть бути умовною (парадоксальною) формою адаптації суб'єкта до пережитої травматичної події дитинства. Глибинно-психологічні джерела дезадаптації пов'язані з психологічним егоїзмом, який детермінується інфантильною потребою самоствердження ?Я? в умовах амбівалентності почуттів.

Психокорекційний процес АСПН забезпечує можливість пізнання функційних особливостей цілісної сфери психіки суб'єкта в її свідомих та несвідомих виявах. Процесуальна діагностика в єдності з психокорекцією розширює усвідомлення суб'єктом джерел його дезадаптивної поведінки. Таке пізнання поглиблює особистісну рефлексію та сприяє розвитку соціально-перцептивного інтелекту на засадах поглиблення самоусвідомлення. Результати тестових методик засвідчують зменшення дезадаптаційних проявів за рахунок нівелювання депресивних станів, зниження ригідності психіки, що доводить ефективність психокорекційного процесу за методом АСПН. Проведене дисертаційне дослідження дозволило розробити рекомендації психологам-практикам, спрямовані на вдосконалення рівня їх професійності в контексті розуміння глибинних детермінант дезадаптації суб'єкта.

Перспективи подальших наукових досліджень пов'язані з пошуком нових методів пізнання глибинно-психологічних джерел дезадаптації особистості, розкриттям взаємозв'язків між сферами свідомого і несвідомого.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Кононова М. М. Суб'єктивна зінтегрованість психіки як передумова соціально-перцептивних викривлень / Т. В. Горобець, Н. В. Дметерко, М. М. Кононова // Актуальні проблеми психології : [зб. наук. праць Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України / наук. ред. С. Д. Максименко]. - К. : Логос, 2008. - Т. 7. - Вип. 14. - С. 66 - 73.

2. Кононова М. М. Зв'язок ідеалізованого ?Я? з умовними цінностями та його вплив на дезадаптацію підлітка / Н. А. Кононенко, М. М. Кононова, С. Г. Харенко // Актуальні проблеми психології : [зб. наук. праць Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України / наук. ред. С. Д. Максименко]. - К. : Логос, 2008. - Т. 7. - Вип. 14 - С. 129 - 135.

3. Кононова М. М. Об'єктні відношення, їх зв'язок з ?едіповою ситуацією? та вплив на соціально-перцептивні викривлення / Т. С. Яценко, Т. В. Горбець, М. М. Кононова // Актуальні проблеми психології : [зб. наук. праць Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України / наук. ред. С. Д. Максименко]. - К. : Логос, 2008. - Т. 7. - Вип. 14 - С. 294 - 299.

4. Кононова М. М. До проблеми дезадаптації - психофізіологічний аспект / М. М. Кононова // Науковий часопис Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова. Серія 12. Психологічні науки : [зб. наук. праць]. - К. : НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2009. - Вип. 24 (48). - С. 68 - 73.

5. Кононова М. М. Вплив ідеалізованого ?Я? на дезадаптацію підлітка в соціумі / М. М. Кононова, С. Г. Харенко // Науковий часопис Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова. Серія 12. Психологічні науки : [зб. наук. праць]. - К. : НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2009. - Вип. 24 (48). - С. 326 - 333.

6. Кононова М. М. Суперечність принципу задоволення та принципу реальності в контексті адаптації суб'єкта до соціуму / М. М. Кононова // Актуальні проблеми психології : [зб. наук. праць Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України / наук. ред. С. Д. Максименко]. - Т. 10, част. 14. К. : Логос, 2008. - С. 268 - 278.

7. Кононова М. М. Глибинні детермінанти психічної дезадаптації суб'єкта / М. М. Кононова // Проблеми сучасної педагогічної освіти. Сер.: Педагогіка і психологія: [зб. статей]. - Ялта : РВВ КГУ, 2009. - Вип. 21. - Ч. 2. - С. 19 - 27.

8. Кононова М. М. Парадоксальні форми адаптації / М. М. Кононова // Актуальні проблеми психології : [зб. наук. праць Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України / наук. ред. С. Д. Максименко]. - К. : Главник, 2009. Т. Х, Ч. І. - С. 175 - 190.

9. Кононова М. М. Вплив травмівного досвіду дитинства на дезадаптацію суб'єкта / М. М. Кононова // Актуальні проблеми психології : [зб. наук. праць Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України / наук. ред. С. Д. Максименко]. - К. : Главник, 2009. Т. Х. - Ч. ІІ. - С. 190 - 198.

10. Кононова М. М. Когнітивний дисонанс як детермінанта дезадаптації суб'єкта / М. М. Кононова // Актуальні проблеми психології : [зб. наук. праць Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України / наук. ред. С. Д. Максименко]. - К. : Логос, 2009. - Т. ХІ. - Ч. 2. - С. 204 - 213.

11. Кононова М. М. Вплив системи психологічних захистів на адаптацію суб'єкта до соціуму / М.М. Кононова // Інновації в освіті, науці та виробництві: зб. матеріалів VI Всеукр. наук.-практ. конф., 23 - 24 квітня 2009 р. - Полтава : ПІЕП, 2009. - С. 43 - 45.

12. Кононова М. Н. Формы дезадаптации и их проявления в парадоксальной адаптации субъекта / М.Н. Кононова // Забайкальские социологические чтения: материалы IV Всерос. науч.-практич. конф., 16 - 17 декабря 2008 г. - Чита : ЧитГУ, 2008. - С. 166 - 170.

АНОТАЦІЇ

Кононова М. М. Глибинні детермінанти психічної дезадаптації суб'єкта. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук, спеціальність 19.00.07 - педагогічна та вікова психологія. - Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, Івано-Франківськ, 2009.

Дисертацію присвячено дослідженню глибинних джерел дезадаптації суб'єкта. У роботі висвітлено теоретичні підходи до проблеми дезадаптації та розкрито сутність цього поняття. Встановлено, що глибинні детермінанти дезадаптації пов'язані з едіповим періодом розвитку психіки суб'єкта. Проаналізовано психофізіологічні особливості феномену дезадаптації.

Установлено взаємозв'язок дезадаптації особи з когнітивним дисонансом, порушення якого знаходить вияв у відчуттях дисгармонії, внутрішнього дискомфорту, неможливості адаптуватися до актуальної ситуації. Доведено, що дезадаптація особи знаходить вияв у парадоксальних формах адаптації, що не усвідомлюється суб'єктом.

З'ясовано, що принципи реальності та задоволення конкурують між собою, породжуючи внутрішню суперечність психіки, що імпотує активність суб'єкта. Досліджено роль інфантильних тенденцій психіки у виникненні психологічної дезадаптації та її взаємозв'язок з травматичними переживаннями дитинства.

Обґрунтовано необхідність здійснення глибинної психокорекції детермінант дезадаптації особи та доведено результативність проходження майбутніми психологами-практиками психокорекції за методом АСПН у контексті нівелювання деструктивних тенденцій.

Ключові слова: дезадаптація, едіпова ситуація, інфантилізм, когнітивний дисонанс, парадоксальні форми адаптації, внутрішня суперечність психіки, глибинна психокорекція.

Кононова М. Н. Глубинные детерминанты психической дезадаптации субъекта. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата психологических наук, специальность 19.00.07 - педагогическая и возрастная психология.- Прикарпатский национальный университет имени Василия Стефаника, Ивано-Франковск, 2009.

Диссертация посвящена исследованию глубинных предпосылок дезадаптации субъекта. В работе представлены теоретические подходы к проблеме дезадаптации, раскрыта сущность данного понятия, проведен его сравнительный анализ с понятием адаптации. Установлено, что глубинные истоки дезадаптации связаны с эдиповым периодом развития психики субъекта. В эдиповой ситуации (в связи с социальным табу) происходит капсулирование либидных чувств, что деструктивно сказывается на психике особы, обусловливая возникновение тенденций ?к психологической смерти? и ?к психологической импотенции?.

Раскрыто деструктивное влияние педагогических аспектов социализации личности на возникновение дезадаптации. Проанализированы психофизиологические особенности дезадаптации, связанные с состоянием динамического несоответствия между живым организмом и внешней средой, изменением форм поведения, развитием патологических процессов в психике субъекта. Дезинтеграция психических механизмов обусловливает возникновение индивидуальной и социальной субъективности, выражающейся в искажениях реальности.

Доказано, что дезадаптация находит выражение в парадоксальных формах адаптации: девиантном, криминальном поведении, алкоголизме, наркомании, компьютерной зависимости, азартных играх, членстве в неформальных субкультурах. Установлена взаимосвязь дезадаптации личности с когнитивным диссонансом, нарушение которого проявляется в ощущении дисгармонии, внутреннего дискомфорта, сложности в адаптации к актуальной ситуации. Дезадаптация является следствием установок, сформированных в детстве родителями. Доказано, что индивид на бессознательном уровне способен вычленять ту информацию, которая поддерживает его установку и не создает диссонанс с восприятием актуальной ситуации.

Доказана взаимосвязь дезадаптации с принципом реальности и принципом удовольствия. Выяснено, что данные принципы конкурируют между собой, обусловливая возникновение внутреннего противоречия психики, которое импотирует активность субъекта. Исследована роль инфантильных тенденций психики в возникновении дезадаптации и ее взаимосвязь с травматическими переживаниями детства.

Обоснована необходимость осуществления глубинной психокоррекции детерминант дезадаптации субъекта и доказана результативность прохождения будущими психологами-практиками психокоррекции по методу АСПО в контексте нивелирования деструктивных тенденций. Сформулированы рекомендации психологам-практикам, направленные на совершенствование их практических умений в контексте глубинно-психологического познания психики субъекта.

Ключевые слова: дезадаптация, эдипова ситуация, инфантилизм, когнитивный диссонанс, парадоксальные формы адаптации, внутреннее противоречие психики, глубинная психокоррекция.

Kononova, M. M. Deep determinants of the subject's psychic dysadaptation. - Manuscript.

The dissertation to gain the Candidate degree in psychological sciences, speciality 19.00.07 - Pedagogical and Age Psychology. - The Prycarpathian National University named after Vasyl Stefanyc, Ivano-Frankivsk, 2009.

The dissertation is devoted to the researching deep backgrounds of subject's dysadaptation. This thesis represents the theoretical approaches to the problem of dysadaptation and reveals its essence. Within the framework of the paper it was determined that deep backgrounds of dysadaptation are connected with the Oedipean period in the subject's psyche development.

The analysis of the empirical data allows determining interconnection between person's dysadaptation and cognitive dissonance. It was proved that subject's dysadaptation is also reflected in paradoxical forms of adaptation. All of them are not realized by the subject.

The research has investigated the interconnection of dysadaptation and the principle of reality and the principle of satisfaction. The principles mentioned above compete with one another generating inner contradiction of the psyche. The thesis explains the role of infant tendencies of the psyche in emerging psychological dysadaptation and its interconnection with traumatic experience of childhood.

This research grounds the necessity of realizing deep psychocorrection of determinants in subject's dysadaptation. The research proves that it is of great effectiveness for future practical psychologists to take part in psychocorrection made with the help of the ASPT method in the context of destroying destructive tendencies.

Key words: dysadaptation, Oedipean situation, infantilism, cognitive dissonance, paradoxical forms of adaptation, inner contradiction of the psyche, deep psychocorrection.

Размещено на Allbest.ru