Індивідуальний потенціал особистості у подоланні антиномічності психічних станів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Індивідуальний потенціал особистості у подоланні антиномічності психічних станів

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Важливими умовами повноцінного розвитку людини є її усвідомлене прагнення до максимально повного розкриття та реалізації власних потенційних можливостей, спроможність визначати свій життєвий шлях та досягати поставлених цілей у процесі динамічного розвитку сучасного суспільства. А це, в свою чергу, актуалізує проблему адекватного оцінювання та реалізації особистістю її індивідуального потенціалу збагачення досвіду ефективної взаємодії зі світом (предметним, соціальним, культурно-історичним) у різноманітних життєвих ситуаціях.

Особливої ваги набуває здобутий людиною досвід у ситуаціях, що ставлять її перед необхідністю постійного вибору із взаємовиключних у часі альтернатив, коли, як наслідок, людина втрачає інший, можливий варіант вирішення ситуації. Усвідомлення особистістю можливості втрати однієї з актуалізованих альтернатив прийняття рішення, реалізації дії або вчинку веде до того, що така ситуація набуває статусу антиномічної і, відповідно, зумовлює антиномічність психічних станів, що її супроводжують.

Ефективна саморегуляція та рефлексія особистістю антиномічності психічних станів дозволяють знайти оптимальний варіант її подолання з метою якнайповнішого розкриття та реалізації індивідуального потенціалу загалом, буттєвого, творчого та професійного потенціалу, зокрема.

Слід зазначити, що антиномічність набула статусу універсалізованої категорії, яка отримала перспективу багаторівневого застосування в різноманітних науках, у тому числі, в психології. Людина є антиномічною істотою за способом власного існування, таким же антиномічним є її буття (Аристотель, М.О. Бердяєв, Г.В.Ф. Гегель, М.О. Лоський, Платон, І. Г. Фіхте, П. Флоренський та ін.). Більшість психологічних шкіл та напрямів визнавали та кваліфікували цей факт або у безпосередньо вибудуваних концептах антиномічності як універсального феномена, сутнісної характеристики людського буття (С.Л. Рубінштейн, І. П. Маноха, К. Ясперс та ін.), або у вигляді аналогових моделей психічних феноменів: амбівалентності (М. Кляйн, К. Левін, Г. Нюнберг, Ф. Перлз, К. Роджерс, Ф. Ріман, В. Франкл, І. Френкель-Брунсвік, З. Фрейд та ін.), конфлікту (М. Дойч, В. Мерлін, К. Хорні та ін.), когнітивного дисонансу (Л. Фестінгер та ін.). З іншого боку, в психології досліджувались особливості переживання окремих типів ситуацій, що наближаються за якістю до антиномічних. Йдеться, зокрема, про ситуації невизначеності, кризові, граничні або межові ситуації й актуалізовані в них психічні стани (Ф.Ю. Василюк, П.В. Лушин, С.Д. Максименко, І. П. Маноха, К. Ясперс та ін.).

Водночас, як свідчить аналіз наукової літератури (С. І. Болтівець, П. І. Іванов, Є. П. Ільїн, О.Ф. Лазурський, І. П. Маноха, В.А. Семиченко, А.О. Смирнов та ін.), у сучасній психології відсутня єдина точка зору як на природу, виникнення, розвиток, і, власне, функції психічних станів людини загалом, так і, зокрема, на актуалізацію та динаміку психічних станів людини в антиномічних ситуаціях, роль індивідуального потенціалу особистості у цьому процесі.

Враховуючи актуальність проблеми, її недостатнє вивчення та практичну значущість, темою дисертаційного дослідження обрано: «Індивідуальний потенціал особистості у подоланні антиномічності психічних станів».

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження виконана в межах наукового дослідження факультету психології Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Розробка рекомендацій щодо психолого-методичного забезпечення інформаційних технологій оцінки та моніторингу якості освіти у ВНЗ України» (номер державної реєстрації 0108U002461).

Об'єкт дослідження: антиномічність психічних станів особистості.

Предмет дослідження: індивідуальний потенціал особистості у подоланні антиномічності психічних станів.

Мета дослідження: виокремити та типологізувати психологічні особливості індивідуального потенціалу особистості у подоланні антиномічності психічних станів.

Реалізація поставленої мети передбачала вирішення наступних завдань:

1. Проаналізувати основні теоретичні підходи до вивчення феномена антиномічності психічних станів особистості.

2. Розробити теоретичну модель індивідуального потенціалу особистості у подоланні антиномічності психічних станів.

3. Здійснити теоретико-методологічне обґрунтування, розробку та апробацію методики дослідження індивідуального потенціалу особистості у подоланні антиномічності психічних станів.

4. Дослідити психологічні особливості складових індивідуального потенціалу особистості у подоланні антиномічності психічних станів.

5. Розробити інтегральну типологію індивідуального потенціалу особистості у подоланні антиномічності психічних станів.

Теоретико-методологічну базу дослідження складають філософські концепції антиномічності (Аристотель, М.О. Бердяєв, Г.В.Ф. Гегель, І. Кант, М.О. Лоський, Ф. Ніцше, Платон, І.Г. Фіхте, К. Ясперс та ін.); наукові ідеї про сутність і психологічні дослідження антиномічності загалом (М. Карпицький, І. П. Маноха, Ж. Марітен, С.Л. Рубінштейн, В. Тернер, Л.А. Тихомиров, Х. Шульц-Хенке, К.Г. Юнг та ін.) та, зокрема, у проявах наступних психологічних явищ: амбівалентності (М. Кляйн, Ш. Магомет-Емінов, Ф. Ріман, І. Френкель-Брунсвік та ін.), конфлікту (М. Дойч, К. Левін, В.С. Мерлін, К. Хорні та ін.), когнітивного дисонансу (Л. Фестінгер та ін.); наукові положення про сутність психічного стану (С. І. Болтівець, Ф.Е. Василюк, М.Д. Левітов, Г.В. Ложкін, І. П. Маноха, С.Л. Рубінштейн та ін.); наукові ідеї про роль ситуації у актуалізації психічних станів (П.В. Лушин, С.Д. Максименко, А.О. Прохоров, Ю. Є. Сосновикова та ін.).

Основою дослідження обраний онтологічно орієнтований підхід, започаткований та обґрунтований у вітчизняній психології С.Л. Рубінштейном. У дослідженні застосовано та продовжено напрацювання школи С.Л. Рубінштейна (теорія ставлень людини до світу, теорія творчої самодіяльності й ін.) та її представників - А.В. Брушлінського (теорія суб'єктності), К.О. Абульханової-Славської (теорії стратегіальної моделі життя особистості, теорія застосування типологічного методу в психології), а також напрацювання онтологічно орієнтованого підходу в теоріях М.М. Бахтіна (теорія внутрішньої діалогічності «Я», теорія вчинку), В.А. Роменця (теорія вчинкового підходу в психології, концепція канонічної психології), І. П. Манохи (теорія індивідуального потенціалу людини, теорія «критичних станів» буття, теорія потенціальності психічних станів особистості).

Методи дослідження. З метою реалізації завдань дослідження, забезпечення вірогідності його результатів використано комплекс методів:

теоретичні методи: теоретичний аналіз, індукція, абстрагування, узагальнення, систематизація, моделювання, типологічний метод, що застосовувалися для визначення теоретико-методологічних засад і побудови теоретичної моделі індивідуального потенціалу особистості у подоланні антиномічності психічних станів;

емпіричні методи: (спостереження, бесіда, структурований самозвіт, контент-аналіз, експертна оцінка; психодіагностичні методики: опитувальник самооцінки психічних станів (Г. Айзенк); опитувальник самооцінки емоційних станів (Уессман-Рікс), семантичний диференціал самооцінки потенційних психічних станів (Ч. Осгуд у модифікацї І. В. Козицької, І. П. Манохи), опитувальник «Антиномічні ситуації» (І. В. Козицька, І. П. Маноха), «Індивідуальний потенціал особистості у подоланні антиномічності психічних станів» (І. В. Козицька, І. П. Маноха);

методи математичної обробки даних (однофакторний, дискримінантний, кластерний, кореляційний аналіз Пірсона з подальшою їх якісною інтерпретацією та змістовим узагальненням. Статистична обробка даних і графічна презентація результатів здійснювалася за допомогою пакета статистичних програм SPSS (версія 13.0).

Організація дослідження. Дослідницька робота проводилася у три етапи протягом 2003-2010 рр.

На першому етапі здійснювався теоретичний аналіз проблеми, розробка структури та методів пілотажного дослідження (2003-2006 рр.).

На другому етапі дослідження (2006-2008 рр.) проведено пілотажне дослідження, що включало аналіз, опис та інтерпретацію отриманих результатів, а також розроблено та апробовано авторські психодіагностичні методики (у співавторстві з І. П. Манохою).

На третьому етапі (2008-2010 рр.) проведено емпіричне дослідження з метою визначення особливостей індивідуального потенціалу особистості у подоланні антиномічності психічних станів. Отримані дані піддавались статистичному аналізу із наступною якісною інтерпретацією та змістовим узагальненням. На завершальній стадії третього етапу оформлено дисертаційну роботу.

Дослідження проводилося на базі Київського Національного університету імені Тараса Шевченка. У дослідженні взяли участь 226 осіб, віком від 18 до 60 років, з них 131 - жінок та 95 - чоловіків. Крім того, в експертній оцінці методики «Антиномічні ситуації» в якості експертів взяли участь 25 психологів-професіоналів, віком від 26 до 63 років, зі стажем роботи від 5 років.

Наукова новизна й теоретичне значення дослідження полягає в тому, що: вперше розроблено інтегральну типологію та емпірично обґрунтовано структуру індивідуального потенціалу особистості у подоланні антиномічності психічних станів; розширено, доповнено та уточнено психологічний зміст поняття «антиномічність», можливість дослідження цього феномена у контексті вивчення особливостей актуалізації психічних станів особистості в ситуаціях необхідності вибору із взаємовиключних у часі альтернатив; дістали подальшого розвитку концептуальні положення відносно індивідуального потенціалу особистості загалом, і, зокрема, підходу І. П. Манохи щодо індивідуальних потенцій людини у контексті актуалізації та саморегуляції психічних станів особистості з точки зору їх динаміки «зародження - розгортання - згортання - відживання».

Практичне значення отриманих результатів. Розроблена типологія індивідуального потенціалу та запропонована система змістової інтерпретації виявлених типів особистості може використовуватися для здійснення навчального, виховного, наставницького, корекційного та консультативного впливу у психологічній практиці. Розроблені авторські методики «Антиномічні ситуації» та «Індивідуальний потенціал особистості у подоланні антиномічності психічних станів», модифікація семантичного диференціалу самооцінки полярних психічних станів можуть бути застосовані для дослідження особливостей проживання людиною ситуацій необхідності вибору з взаємовиключних у часі альтернатив та фіксації основних проблем, що виникають на шляху подолання відповідних ситуацій.

Положення, висвітлені в дисертації, можуть бути використані у навчальних програмах із дисциплін: «Загальна психологія», «Психологія особистості», «Практикум з психології особистості», «Конфліктологія», що включені у навчальний процес студентів ВНЗ, які здійснюють підготовку психологів.

Дисертація виконувалась у рамках наукових досліджень кафедри загальної та організаційної психології Київського Національного університету імені Тараса Шевченка, результати дослідження впроваджені у процес викладання дисциплін «Психологія особистості» (6.030102); «Загальна психологія. Емоції. Воля» (6.030102) (довідка №016/04, від 17 вересня 2010 р.). Результати дослідження впроваджено у навчальний процес Закарпатського Угорського інституту ім. Ф. Ракоці II (акт впровадження від 2 вересня 2010 р.), Хмельницького інституту соціальних технологій Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» (акт впровадження від 16 вересня 2010 р.); у практичну діяльність Українського медичного центру реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи МОЗ України (довідка про впровадження №99 а від 13 липня 2010 р.) та Міжнародної експертної агенції «Консалтинг і Тренінг» (довідка про впровадження від 15 червня 2010 р.).

Надійність та вірогідність результатів дослідження забезпечувалась теоретико-методологічним обґрунтуванням вихідних позицій, послідовною реалізацією теоретичних тверджень; застосуванням якісного та кількісного аналізу емпіричних даних; використанням комплексу методів відповідно до предмету, мети та завдань дослідження; поєднанням статистичних методів обробки експериментальних даних з їх якісним аналізом.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження здійснювалася у формі доповідей і виступів на засіданнях кафедри загальної та організаційної психології факультету психології в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, а також на наступних наукових форумах: на IX, X, XІ Міжнародних конференціях молодих науковців «Проблеми особистості в сучасній науці: результати та перспективи досліджень» (Київ, 2007, 2008, 2009 рр.); ІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми емпіричних досліджень у психології» (до 110-річчя започаткування Г. І. Челпановим Психологічного семінарію в Київському Університеті Св. Володимира) (Київ, 2008 р.); І Міжнародному науковому конгресі «Креативність і творчість» (Київ, 2009 р.); ІІІ, IX Міжнародній науково-практичній конференції «Вища освіта України у контексті інтеграції до європейського освітнього простору» (Київ 2008, 2009 рр.).

Публікації. Основний зміст дисертаційного дослідження представлено у восьми публікаціях, шість з яких - наукові статті у фахових виданнях, що входять до переліку, затвердженого ВАК України.

Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків, списку використаних джерел. Основний зміст роботи викладено на 163 сторінках. Ілюстрований матеріал подано у 33 таблицях та 12 рисунках. Список використаних джерел налічує 217 найменувань, з них 31 - іноземною мовою.

Основний зміст роботи

особистість психічний антиномічність

У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання та методи дослідження, висвітлено наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, наведено відомості про апробацію, впровадження одержаних результатів, структуру та обсяг дисертації.

У першому розділі «Теоретико-методологічні засади дослідження індивідуального потенціалу особистості у подоланні антиномічності психічних станів» здійснено теоретико-методологічний аналіз феномена антиномічності в працях вітчизняних та зарубіжних науковців; розглянуто психологічні аналоги антиномічності; розкрито поняття психічного стану у контексті антиномічної ситуації та індивідуального потенціалу особистості.

На основі теоретичного аналізу предмета встановлено, що антиномічність може виступати не лише як властивість розуму, але й як необхідна, універсальна ознака буття людини (Аристотель, Г.В.Ф. Гегель, М.О. Бердяєв, І. Кант, Л.М. Лопатін, М.О. Лоський, Ф. Ніцше, Платон, С.М. Трубецькой, М.Ф. Федоров, І.Г. Фіхте, Ф. Шелінг, А. Шопенгауер, П.Д. Юркевич, К. Ясперс). Проявляється така властивість і в одиничних ситуаціях буття, наприклад, коли людина постає перед вибором між двома екзистенційно значимими альтернативами. У психологічному сенсі ситуація набуває ознак антиномічності лише у разі усвідомлення особистістю статусу її антиномічності, тобто суперечливості та взаємовиключності альтернатив вибору.

Показано, що в ряді психологічних досліджень антиномічність розглядається через певні змістові аналоги або їхню сукупність, серед них - амбівалентність, конфлікт і феномен когнітивного дисонансу. Феномен амбівалентності - важливе поняття у когнітивних та психоаналітичних теоріях (К. Абрахам, Р. Баркер, Г. Блюм, Е. Блейлер, М. Кляйн, Ш. Магомет-Емінов, К. Левін, Н. Міллер, Г. Нюнберг, Ф. Ріман, Д. Роттер, Дж. Стівенс, А. Фрейд, З. Фрейд та ін.), а також гуманістичній психології (К. Роджерс, Ф. Перлз, В. Франкл та ін.), відповідно до яких психологічні дослідження амбівалентності умовно поділяють на три напрями: 1) дослідження психодинамічних аспектів амбівалентності; 2) дослідження амбівалентності як виду психологічного конфлікту; 3) дослідження амбівалентної поведінки як «неспроможності» прийняти рішення.

Ще одним з психологічних аналогів антиномічності є конфлікт і всі його змістові, структурні та динамічні складові. Конфлікт з позиції антиномічної сутності психологічних феноменів розглядається як втілені у взаємодії цінності, установки, мотиви, що протистоять одна одній (М. Дойч, В. Мерлін, К. Хорні та ін.). Антиномічна складова конфлікту виявляється у протиріччі, що актуалізувалося та прагне до вирішення.

Когнітивний дисонанс як психологічний аналог антиномічності передбачає (або зумовлює) неприємний стан дискомфорту, пов'язаний з тим, що індивід одночасно має два «заняття» (поняття, думки), які, по суті, психологічно не узгоджені, є такими, що суперечать одне одному. Ситуацією когнітивного дисонансу може бути конфлікт, що переживає людина при прийнятті рішення, якщо вона не впевнена в ньому (Л. Фестінгер та ін.).

Констатовано, що дослідження індивідуального потенціалу подолання антиномічності психічних станів доцільно здійснити в межах онтологічно орієнтованого підходу (К.О. Абульханова-Славська, М.М. Бахтін, А.В. Брушлінський, І. П. Маноха, В.А. Роменець, С.Л. Рубінштейн) та на основі теорії потенціалу індивідуального буття людини (І. П. Маноха) і започаткованого даною теорією самостійної сфери наукових досліджень, що отримала назву «потенціальна психологія» (І. П. Маноха).

У річищі даного підходу індивідуальний потенціал визначається як онтологічна здатність людини розгортати у процесі існування своє покликання та призначення властивими їй засобами через реалізацію онтологічних ставлень (пізнавального, перетворювального та ставлення людяності або духовності) до предметного світу, соціуму, світу індивідуального «Я». Провідним елементом процесу розгортання індивідуальної сутності «Я» є самодетермінація як сутнісна ознака людського способу існування (І. П. Маноха).

Показано, що психічний стан з позиції потенціальної психології являє собою розгорнуте у певній одиниці часу переживання людиною сутності свого буття через призму того, що зробило це переживання актуальним. Визначено, що антиномічність психічних станів представляє собою багатоаспектний феномен, що проявляється як відображення особистістю антиномічної ситуації у вигляді стійкого, цілісного паттерну в динаміці психічної діяльності, в єдності поведінки й переживання в континуумі часу.

Подолання антиномічності психічних станів розглядається через долання нею ситуації антиномічності, прийняття конкретного рішення, здійснення вибору однієї з доступних, взаємовиключних у часі альтернатив (тобто, розв'язання антиномічності на ситуативно-подієвому рівні) та здатності до саморегуляції супутніх психічних станів, що відображають психологічно-реактивний рівень антиномічності (Рис. 1).

При цьому стратегії вирішення (подолання) антиномічних ситуацій постають як: уникнення (спосіб діяння через втечу від активного розв'язання антиномічної ситуації, свідоме запереченням необхідності прийняття рішення); балансування (усвідомлене перебування у ситуації антиномічності з визнанням необхідності прийняття рішення, але з нав'язливим балансуванням від одного шляху розв'язання ситуації до іншого); осягнення (спосіб подолання шляхом аналізування, рефлексії, яка призводить до прийняття усвідомленого рішення, що передбачає вибір однієї з альтернатив антиномічної ситуації).

Визначено, що результативне подолання антиномічної ситуації, тобто вибір тієї альтернативи, що сприяє розвитку особистості та її гармонійному самоздійсненню, вимагає від особистості ефективних стратегій подолання антиномічності у двох означених площинах - психологічній та ситуативній, і передбачає: 1) не тільки вміння адекватно оцінити ситуацію та обрати стратегію діяння в ній, але й 2) вміння адекватно саморегулювати психічні стани, що супроводжують антиномічні ситуації.

Ефективність подолання особистістю антиномічності психічних станів проявляється також у тому, наскільки комфортно почуває себе людина в антиномічних ситуаціях, а також переважанням позитивно забарвлених психічних станів, що, в свою чергу, розкриває перед людиною можливість прийняття оптимального рішення, яке сприятиме розвитку особистості, переходу на новий рівень функціонування, вільному самоздійсненню та самореалізації особистості. Відповідно, незадовільне подолання антиномічних станів обмежуватиме реалізацію людини як суб'єкта життя.

Обґрунтовано критерії оцінки ефективності подолання антиномічності психічних станів: 1) надання переваги певному способу діяння та застосування складових досвіду подолання антиномічної ситуації, тобто розв'язання антиномічності на ситуативно-подієвому рівні; 2) позитивна чи негативна спрямованість актуалізованих супутніх психічних станів, що відображають психологічно-реактивний рівень антиномічності. Загалом людина демонструє певний рівень осягнення ситуативної антиномічності, що є складовою її індивідуального потенціалу подолання антиномічності психічних станів.

Показано, що типологія індивідуального потенціалу подолання антиномічності психічних станів може будуватися як модель типізації «прогресивна дихотомія», компонентами у якій постануть: 1) індивідуальний комплекс генералізованих психічних станів особистості, який містить прояви психічних станів, що часто актуалізуються в різноманітних життєвих ситуаціях людини; 2) індивідуальний комплекс психічних станів, що супроводжують антиномічні ситуації; 3) способи діяння особистості, що актуалізується в антиномічних ситуаціях; 4) досвід переживання та подолання особистістю антиномічних ситуацій; 5) рівень осягнення ситуативної антиномічності.

Здійснений теоретико-методологічний аналіз феномена антиномічності психічних станів виступив основою розробки програми емпіричного дослідження індивідуального потенціалу особистості у подоланні антиномічності психічних станів.

У другому розділі «Організаційна структура емпіричного дослідження індивідуального потенціалу особистості у подоланні антиномічності психічних станів» висвітлено загальні теоретико-методологічні принципи та засоби дослідження проблеми; представлено основну мету, завдання, етапи пілотажного дослідження, обґрунтовано психодіагностичні методики, використані для збору емпіричних даних, представлено розробку та стандартизацію авторських методик; визначено вибірку дослідження та основні діагностичні прийоми.

Перший блок полягав у пілотажному дослідженні, що мало на меті визначення на основі контент-аналізу самозвітів учасників характерних психічних станів особистості в антиномічних ситуаціях, типових антиномічних ситуацій та ключових складових досвіду подолання антиномічності психічних станів.

У другому блоці дослідження передбачалося вивчення особливостей генералізованих психічних станів особистості та психічних станів, що актуалізуються в антиномічних ситуаціях. З цією метою досліджуваним було запропоновано три методики: опитувальник самооцінки психічних станів (Г. Айзенк); опитувальник самооцінки емоційних станів, (Уессман - Рікс) та семантичний диференціал самооцінки потенційних психічних станів (Ч. Осгуд у модифікацї І. В. Козицька, І. П. Маноха).

Основне завдання третього блоку дослідження полягало у вивченні складових особливостей провідних стратегій і способів діяння, а також основних складових досвіду особистості у подоланні антиномічних ситуацій. Цей блок дослідження реалізовано за допомогою методик: «Антиномічні ситуації» та опитувальника «Індивідуальний потенціал особистості у подоланні антиномічності психічних станів» (І. В. Козицька, І. П. Маноха).

У результаті здійсненого контент-аналізу самозвітів учасників пілотажного дослідження встановлено: 1) 16 діад різнополюсних психічних станів, що є найбільш характерними в антиномічних ситуаціях; 2) основні складові досвіду подолання антиномічності психічних станів, а саме: прогнозування наближення, констатація, кваліфікація антиномічних ситуацій, усвідомленість необхідності рефлексії власних психічних станів, що актуалізуються в антиномічних ситуаціях, ретрансляція отриманого досвіду. За допомогою методу експертної оцінки визначено 14 типових антиномічних ситуацій, серед яких домінантними постали: 1) ситуації складності вибору альтернатив у процесі прийняття рішень у повсякденних життєвих ситуаціях; 2) ситуації, в яких людині необхідно взяти на себе відповідальність за когось або щось; 3) ситуації переживання невизначеності взаємовідносин зі значимою людиною.

На основі теоретичного аналізу та результатів пілотажного дослідження розроблено у співавторстві з І. П. Манохою дві методики: опитувальник «Антиномічні ситуації», що дозволяє вивчити рівень досвідченості особистості у констатації та кваліфікації антиномічних ситуацій та «Індивідуальний потенціал особистості у подоланні антиномічності ситуацій», який вимірює рівень досвідченості у прогнозованості антиномічних ситуацій, усвідомленості необхідності рефлексії власних психічних станів у досліджуваних ситуаціях, ретрансляції набутого досвіду та визначає характерні стратегії діяння особистості в антиномічних ситуаціях - «уникнення», «осягнення», «балансування».

Розроблені методики успішно апробовані та стандартизовані. Встановлено достатній рівень внутрішньої валідності за показниками альфа-Кронбаха шкал опитувальника «Ідивідуальний потенціал особистості у подоланні антиномічності психічних станів» «прогнозування» (б=0,568), «усвідомленість необхідності рефлексії» (б=0,597), «застосовність отриманого досвіду» (б=0,546), «стратегія діяння особистості «уникнення» (б=0,721), «стратегія діянням особистості «осягнення» (б=0,744), «стратегія діяння особистості «балансування» (б=0,755).

Реалізація запропонованої емпіричної моделі дослідження дала змогу виявити та дослідити основні типологічні особливості індивідуального потенціалу особистості у подоланні антиномічності психічних станів.

У третьому розділі - «Типологічні особливості індивідуального потенціалу особистості у подоланні антиномічності психічних станів» викладено загальну стратегію аналізу та інтерпретації результатів емпіричного дослідження, визначено типологічні особливості індивідуального потенціалу особистості у подоланні антиномічності психічних станів. Подано кількісний та якісний аналіз результатів емпіричного дослідження з використанням методів математичної статистики.

Загальна логіка емпіричного дослідження полягала у вивченні основних типологічних особливостей індивідуального потенціалу особистості у подоланні антиномічності психічних станів, а саме: особливостей проявів психічних станів в антиномічних ситуаціях та взаємозв'язку з ними генералізованих психічних станів; особливостей актуалізації стратегій діяння особистості, складових досвіду подолання антиномічних ситуацій; рівня осягнення особистістю ситуативної антиномічності. Завершальним етапом виступило представлення інтегральної типології індивідуального потенціалу особистості у подоланні антиномічності психічних станів.

У ході емпіричного дослідження за допомогою методики самооцінки психічних станів (Г. Айзенк) виявлено особливості генералізованих психічних станів. Так, встановлено, що для вибірки досліджуваних характерними є низькі показники психічних станів агресивності (М=7,3), середні показники тривожності (М=7,8), ригідності (М=7,9), фрустрації (М=7,7) як генералізованих психічних станів особистості.

За допомогою методики самооцінки емоційних станів (Уессман-Рікс), а також семантичного диференціалу самооцінки полярних психічних станів (Ч. Осгуд, у модифікації І. В. Козицької, І. П. Манохи) встановлено особливості психічних станів досліджуваних в антиномічних ситуаціях. Так, виявлено, що для вибірки досліджуваних характерними є: середній рівень тривожності (М=5,13), пригніченості (М=5,50), стомлення (М=5,62). Також характеризують себе в антиномічних ситуаціях, як таких, що в більшій мірі перебувають у негативних психічних станах, а саме: нерішучості (М=4,00), розгубленості (М=4,04), незадоволеності (М=3,83), нестриманості (М=3,98), напруження (М=4,45), боязкості (М=3,88), агресивності (М=4,45). У той же час, досліджувані описують власне перебування в антиномічних ситуаціях й через позитивні психічні стани: наполегливість (М=2,75), цілеспрямованість (М=2,38), ініціативність (М=3,04), активність (М=3,15), інтерес (М=2,87) тощо.

На основі отриманих даних за допомогою кореляційного аналізу Пірсона встановлено значущий зв'язок (p<0,01, p<0,05) між генералізованими психічними станами (тривожність, ригідність, агресивність, фрустрація) та психічними станами, що актуалізуються в антиномічних ситуаціях (напруженість, пригніченість, безпорадність та ін.). Так, для досліджуваних з високим рівнем тривожності, фрустрації, агресивності й ригідності як генералізованих психічних станів властивим є високий рівень переважно негативно спрямованих психічних станів в антиномічних ситуаціях (напруженості, безпорадності, пригніченості, незадоволеність, нестриманість та ін.).

За результатами кластерного аналізу виокремлено 6 кластерів, що характеризують способи діяння особистості в антиномічних ситуаціях: 1) «уникнення» (24% досліджуваних), 2) «балансування» (24%), 3) «осягнення» (11%), 4) «балансування-уникнення» (18,2%), 5) «осягнення-уникнення» (10,8%), 6) «балансування-осягнення» (12%).

Встановлено статистично значущий зв'язок (p<0,01, p<0,05) між рівнем досвідченості у подоланні антиномічності психічних станів та актуалізацією характерних способів діяння в антиномічних ситуаціях. Так, визначено, що для досліджуваних, які мають високі показники прогнозування, констатації, кваліфікації, ретрансляції набутого в антиномічних ситуаціях досвіду, характерними є актуалізація в антиномічних ситуаціях способів діяння «осягнення» та «уникнення-осягнення». Навпаки, досліджуваним з низькими показниками за складовими досвіду подолання антиномічності психічних станів, властивими є актуалізація в антиномічних ситуаціях способів діяння «уникнення» та «балансування-уникнення».

Стосовно особливостей актуалізації полюсних діад психічних станів у антиномічних ситуаціях залежно від способу діяння та складових досвіду встановлено, що: 1) досліджувані, які мають високі показники за складовими особистісного досвіду подолання антиномічних ситуацій (прогнозування, констатація, кваліфікація антиномічних ситуацій, усвідомлення необхідності рефлексії психічних станів, що супроводжують ці ситуації, ретрансляція отриманого досвіду тощо) характеризуються позитивно спрямованими психічними станами, що супроводжують ці ситуації (p<0,05); 2) способам діяння особистості в антиномічних ситуаціях: «уникнення», «осягнення», «балансування», «осягнення-уникнення» властивий комплекс як позитивних (спокій, задоволеність, рішучість, активність, готовність, впевненість, сміливість та ін.), так і негативних (пасивність, незадоволеність, напруження, втома та ін.) психічних станів (p<0,05); 3) переважання негативно спрямованих психічних станів в антиномічних ситуаціях (втома, незадоволеність, напруження, розгубленість та ін.) властиве для актуалізації способу діяння «балансування-уникнення» в цих ситуаціях (p<0,05); 4) актуалізація переважно позитивно спрямованих психічних станів в антиномічних ситуаціях обумовлює тенденцію до способу діяння «осягнення» або «осягнення-уникнення» (p<0,05).

За допомогою кластерного та дискрімінантного аналізу визначено, що для високого рівня ефективності осягнення ситуативної антиномічності характерні психічні стани задоволеності, стриманості, сміливості, а також високий рівень досвіду констатації, низька вірогідність актуалізації стратегій діяння в антиномічних ситуаціях «балансування» та висока вірогідність стратегій діяння «осягнення». Для низького рівня ефективності подолання антиномічних ситуацій характерними психічними станами є незадоволеність, нестриманість, боязкість, низький рівень констатації антиномічної ситуації, висока вірогідність способу діяння «балансування», низька вірогідність способу діяння «осягнення» (загальний показник коефіцієнта Уилкса л = 0,185).

За результатами емпіричного дослідження побудовано інтегральну типологію індивідуального потенціалу особистості у подоланні антиномічності психічних станів, основою типізації якого є теоретична модель цього феномена (див. Рис. 1). На основі типологічних характеристик визначено шість основних типів індивідуального потенціалу особистості у подоланні антиномічності психічних станів, а саме: 1) тип особистості «осягаючий» (11%); 2) тип особистості «балансуючий» (24%); 3) тип особистості «уникаючий» (24%); 4) тип особистості «балансуючий-осягаючий» (12%); 5) тип особистості «балансуючий-уникаючий» (18,2%); 6) тип особистості «осягаючий-уникаючий» (10,8%) типи.

Розроблена типологія описує типи індивідуального потенціалу особистості у подоланні антиномічності психічних станів, особливості відображення цих ситуацій у вигляді психічних станів, способи подолання антиномічності, рівень досвідченості та рівень ефективності подолання антиномічності психічних станів, що відображають антиномічну ситуацію.

Показано, що запропонована система змістової інтерпретації виявлених типів особистості може використовуватися для здійснення навчального, виховного, корекційного та консультативного впливу у психологічній практиці.

Висновки

У дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення проблеми індивідуального потенціалу особистості у подоланні антиномічності психічних станів, що виявляється у розкритті змісту, структури та динамічних характеристик діяння людини у антиномічних ситуаціях, а також у побудові типологічної моделі індивідуального потенціалу подолання антиномічності психічних станів та системи змістової інтерпретації виявлених типів.

Аналіз і узагальнення теоретико-методологічних засад та емпіричних результатів дослідження зазначеної проблеми дають підстави для наступних висновків:

1. Побудована у результаті теоретичного аналізу цілісна модель розуміння феномена індивідуального потенціалу особистості у подоланні антиномічності психічних станів інтегрує загальнонаукові та власне психологічні підходи і бачення щодо предмета дослідження. Встановлено, що антиномічність є універсальною ознакою буття людини і проявляється, зокрема, в антонімічних ситуаціях, коли людина постає перед вибором між двома екзистенційно значимими альтернативами. При цьому в суто психологічному сенсі ситуація набуває ознак антиномічності для особистості лише в разі усвідомлення нею статусу її антиномічності, тобто, через осмислення суперечливості та взаємовиключності альтернатив вибору.

2. Розроблена теоретична модель дослідження індивідуального потенціалу особистості у подоланні антиномічності психічних станів дозволяє представити його структуру у сукупності елементів: 1) генералізовані психічні стани особистості; 2) психічні стани, що актуалізуються в антиномічних ситуаціях; 3) стратегії діяння в антиномічній ситуації; 4) складові досвіду особистості; 5) рівень осягнення особистістю ситуативної антиномічності. Констатовано, що антиномічність психічних станів являє собою багатоаспектний феномен та проявляється як відображення особистістю антиномічної ситуації у вигляді стійкого, цілісного паттерну в динаміці психічної діяльності, в єдності поведінки й переживання в континуумі часу. Подолання антиномічності психічних станів розглядається через вирішення ситуації антиномічності, прийняття конкретного рішення, здійснення вибору однієї з доступних альтернатив (тобто розв'язання антиномічності на ситуативно-подієвому рівні) та здатності до саморегуляції супутніх психічних станів, що відображають психологічно-реактивний рівень антиномічності.

3. На основі теоретичного аналізу та результатів пілотажного дослідження створені та валідізовані дві авторські методики (у співавторстві з І. П. Манохою), що дозволяють здійснити емпіричне дослідження складових індивідуального потенціалу: а) опитувальник «Антиномічні ситуації», спрямований на вивчення рівня досвідченості особистості у констатації та кваліфікації антиномічних ситуацій; б) «Індивідуальний потенціал особистості у подоланні антиномічності ситуацій», що вимірює рівень досвідченості у прогнозованості антиномічних ситуацій, усвідомленості необхідності рефлексії власних психічних станів у таких ситуаціях, ретрансляції набутого досвіду та визначає характерні стратегії діяння особистості в антиномічних ситуаціях - «уникнення», «осягнення», «балансування».

4. За результатами емпіричного дослідження встановлено особливості складових індивідуального потенціалу особистості у подоланні антиномічності психічних станів: 1) у психологічних комплексах генералізованих психічних станів констатовано низькі показники агресивності, середні показники тривожності, ригідності, фрустрації; 2) у психологічних комплексах антиномічних психічних станів особистості встановлено два вектори спрямованості: негативно спрямовані (тривожність, пригніченість, стомлення, нерішучість, розгубленість, незадоволеність, нестриманість та ін.) та позитивно спрямовані психічні стани (наполегливість, цілеспрямованість, ініціативність, активність, інтерес; 3) встановлено шість способів діяння особистості в антиномічних ситуаціях, а саме: «уникнення», «осягнення», «балансування», «балансування-осягнення», «осягнення-уникнення» та «балансування-уникнення»; 4) високі показники досвідченості у вирішенні антиномічних ситуацій корелюють з позитивно спрямованими психічні стани, що супроводжують ці ситуації, а також з такими способами діяння, як «осягнення» та «уникнення-осягнення»; натомість, низькі показники досвідченості пов'язані з переважанням негативно спрямованих психічних станів в антиномічних ситуаціях та актуалізацією способу діяння «балансування-уникнення» в антиномічних ситуаціях; 5) високому рівню ефективності осягнення ситуативної антиномічності відповідають психічні стани задоволеності, стриманості, сміливості, а також високий рівень досвіду констатації, низька вірогідність актуалізації стратегій діяння в антиномічних ситуаціях «балансування» та висока вірогідність стратегій діяння «осягнення». Натомість, у разі низького рівня ефективності подолання антиномічних ситуацій характерними психічними станами є незадоволеність, нестриманість, боязкість, низький рівень констатації антиномічної ситуації, висока вірогідність стратегії діяння «балансування», низька вірогідність стратегії «осягнення» тощо.

5. На основі емпіричного дослідження типологічних характеристик виокремлено шість основних типів індивідуального потенціалу особистості у подоланні антиномічності психічних станів, а саме: 1) «осягаючий»; 2) «балансуючий»; 3) «уникаючий»; 4) «балансуючий-осягаючий»; 5) «балансуючий-уникаючий»; 6) «осягаючий-уникаючий» типи. Розроблена типологія описує можливі типи індивідуального потенціалу особистостей у подоланні антиномічності психічних станів, особливості відображення цих ситуацій у вигляді психічних станів, способи вирішення антиномічності, рівень досвідченості та рівень ефективності подолання антиномічності психічних станів, що відображають антиномічну ситуацію.

Перспективою подальшого дослідження індивідуального потенціалу особистості у подоланні антиномічності психічних станів є вивчення та розробка індивідуалізованих моделей опанування (засвоєння) ефективних засобів діяння у антиномічних ситуаціях з метою оптимізації вчинково-діяльнісної складової буття особистості.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Фадєєва І.В. (Козицька І.В.) Психологічні детермінанти агресивних та тривожних проявів лікарів-хірургів / І. В. Фадєєва // Актуальні проблеми соціології, психології педагогіки: зб. наук. праць / Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. - К., 2003. - Вип. 1. - С. 112-115.

2. Фадєєва І.В. (Козицька І.В.) Психологічні особливості емпатії, емоційного вигорання та психічних станів лікарів-хірургів та реабілітологів / І. В. Фадєєва // Актуальні проблеми соціології, психології педагогіки: зб. наук. праць / Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. - К., 2005. - Вип. 4. - С. 73-78.

3. Фадєєва І.В. (Козицька І. В.) Особливості тривожних та депресивних проявів у матерів дітей з органічним ураженням ЦНС / І.В. Фадєєва // Проблеми загальної та педагогічної психології: зб. наук. праць Ін-ту психології ім. Г.С. Костюка АПН України; за ред. С.Д. Максименка. - К., 2005. - Т. 7, вип. 4. - С. 267-272.

4. Козицька І.В. Рефлексивність як необхідна умова регуляції психічних станів особистості викладача вищого навчального закладу / І. В. Козицька // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія: Соціологія, психологія, педагогіка. Дод. 4. Т. 3 (15). - К., 2009. - Тем. вип. 3: Вища освіта України у контексті інтеграції до європейського освітнього простору. - С. 98-104.

5. Козицька І.В. Антиномічні структури існування: до питання про екзистенційну природу буття за Карлом Ясперсом / І.В. Козицька // Проблеми загальної та педагогічної психології: зб. наук. праць Ін-ту психології ім. Г.С. Костюка АПН України; за ред. С.Д. Максименка. - К., 2009. - Т. 11, Ч. 2. - С. 180-187.

Размещено на Allbest.ru